Ухвала

від 29.11.2019 по справі 372/1652/18

ОБУХІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 372/1652/18

Провадження 6-143/19

ухвала

Іменем України

29 листопада 2019 року Обухівський районний суд Київської області у складі:

головуючого судді Кравченка М.В.

при секретарі Бондаренко Є.І.,

розглянувши у приміщенні Обухівського районного суду Київської області у відкритому судовому засіданні цивільну справу за заявою ОСОБА_1 про накладення арешту на майно боржника,

ВСТАНОВИВ:

18 листопада 2019 року представник заявника ОСОБА_1 - ОСОБА_2 звернувся до суду з заявою про накладення арешту на майно та грошові кошти боржника. Обґрунтовуючи вимоги заяви зазначив, що постановою Київського апеляційного суду від 30.10.2019 року залишено без змін рішенням Обухівського районного суду Київської області від 20 травня 2019 року, яким позовні вимоги заявника до товариства з обмеженою відповідальністю Побутрембудматеріали , товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансоіл-2009 , товариства з обмеженою відповідальністю Парком Транс про відшкодування шкоди задоволено частково, стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю Побутрембудматеріали (08700, Київська обл., Обухівський р-н, с. Таценки, код ЄДРПОУ 23585115) на корись заявника відшкодування моральної шкоди. Заявник посилається на те, що відповідно до ч.6 ст. 431 ЦПК України за заявою особи на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів, передбачених ст.150 ЦПК України. У зв`язку з цим просив накласти арешт на грошові кошти на всіх рахунках боржника та на рухоме/нерухоме майно товариства з обмеженою відповідальністю Побутрембудматеріали .

Представник заявника Мірошник ОСОБА_3 М. подав заяву про розгляд справи за його відсутності.

Інші учасники в судове засідання не з`явились, проте їх неявка не перешкоджає розгляду заяви.

Дослідивши матеріали заяви, цивільної справи № 372/1652/18, суд вважає, що в задоволенні заяви слід відмовити з огляду на наступне.

Згідно з ч. 1 ст. 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.

Відповідно до ч. 2 ст. 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Частиною 1 ст.150 ЦПК України передбачено, що позов забезпечується, зокрема забороною вчиняти певні дії.

Згідно з ч. 3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Одним із критеріїв обґрунтованості заяви є наявність причинного зв`язку між конкретним видом забезпечення позову, про який йдеться у відповідній заяві, та наслідком у формі потенційної загрози виконанню рішення суду.

Відповідно до п. 6 ст. 431 ЦПК України за заявою особи, на користь якої ухвалено рішення, суд з метою забезпечення виконання рішення суду може вжити заходів передбачених ст. 150 цього кодексу .

Пленум Верховного Суду України Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову № 9 від 22 грудня 2006 року у п. 4 роз`яснив, що розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має врахувати наскільки конкретний захід, який пропонується вжити, пов`язаний з предметом позову, наскільки він співрозмірний позовній вимозі, і яким чином цей захід фактично реалізує мету його вжиття.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п. 6 Постанови Пленуму ВСУ №9 від 22 грудня 2006 року Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову.

При розгляді заяви про забезпечення позову, суд враховує практику Європейського суду з прав людини. Так, згідно п. 43 рішення по справі Шмалько проти України право на суд одним з аспектів якого є право на доступ, тобто право подати позов з приводу цивільно-правових питань до суду. Однак це право було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне судове рішення, яке має обов`язкову силу, не виконувалося на шкоду одній зі сторін. Таким чином, невжиття заходів забезпечення позову, може призвести до утруднення виконання рішення суду, а відтак й до порушення права особи на доступ до правосуддя, в аспекті ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод .

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду України, викладеного в постанові № 6-605цс16 від 25 травня 2016 року, винесеної за результатами перегляду рішення апеляційного суду м. Києва та ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, забезпечення позову по суті це обмеження суб`єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов`язаних з ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).

Метою забезпечення позову, згідно з вказаною постановою, є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Разом з тим, суд враховує, що заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Для належної реалізації завдань цивільного судочинства слугує зокрема те, що відповідно до ст. 124 Конституції України судові рішення є обов`язковим до виконання на всій території України. Таким чином, порушене, невизнане, оспорюване право особи може буде захищене та відновлене тільки після реального виконання рішення суду, яким спір буде вирішено по суті.

Вибір громадянами способу захисту своїх прав і свобод від порушень та протиправних посягань гарантовано ч. 4 ст. 55 Конституції України , відповідно до якої кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань та закріплено статтями 7, 12 Загальної декларації про права людини, ст.13 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, що згідно зі статтею 9 Конституції України є складовою національного законодавства.

У розумінні п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод термін суд встановлений законом поширюється не лише на правову основу створення чи законності існування суду, але й на положення щодо його компетенції та повноважень і на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність (рішення Європейського суду з прав людини у справах: Сокуренко і Стригун проти України від 20 липня 2006 року та Лавентс проти Латвії від 7 листопада 2002 року).

Відповідно до ч.1, ч.3 ст. 151 Цивільного процесуального кодексу України (далі ЦПК України ) суд за заявою осіб, які беруть участь у справі, може вжити, передбачені цим Кодексом, заходи забезпечення позову.

Згідно з ч. 3 ст. 151 ЦПК України забезпечення позову допускається на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити в подальшому неможливим виконання рішення суду.

Частиною 2 ст. 152 ЦПК України передбачено, що у заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено причини, у зв`язку з якими потрібно забезпечити позов; вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; інші відомості, потрібні для розгляду заяви судом.

Відповідно до абз.1 ч.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22.12.2006року № 9 "Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову" суд (суддя), розглядаючи заяву про забезпечення позову, має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Тобто, законодавець вказує лише на можливість, а не обов`язок суду забезпечити позов, при чому відповідно до вимог законодавства це можливо за умови, що з матеріалів справи чи самої заяви про забезпечення позову вбачається, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду.

Право кожного на справедливий розгляд його справи судом, встановленим законом, при вирішенні спору щодо його прав та обов`язків цивільного характеру передбачено і п. 1ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод , яка підлягає застосуванню відповідно до ст. 9 Конституції України та ст. ст. 2 , 8 ЦПК України .

Крім того, відповідно до ст. 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод як джерело права.

Згідно з ч.1 ст.1 Першого протоколу до цієї Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном.

Окрім національного законодавства, також і прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що, реалізуючи п.1 ст. 6 Конвенції Про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але й реальним (Рішення Суду у справі Жоффре де ля Прадель проти Франції від 16 грудня 1992 року).

При вирішенні справи суд приймає до уваги, що за чинним судовим рішенням станом на час вирішення заяви судом не видавався виконавчий документ, відповідний виконавчий лист не звертався до виконання за відсутністю ініціативи самого стягувача, перешкод для накладення арешту на майно боржника в межах процедури виконавчого провадження не вбачається.

Крім того, належне обґрунтування і мотивування у заяві про накладення арешту відсутнє, будь-які відомості чи обставини, які б свідчили про необхідність чи доцільність вжиття заходів забезпечення виконання рішення не зазначено, будь-які докази до заяви не додавались.

Також слід звернути увагу на необґрунтованість вимог про накладення арешту на всіх рахунках та на все майно боржника без обмежень із врахуванням суми, що може бути пред`явлена до стягнення у примусовому порядку.

За таких обставин, суд не вбачає правових та фактичних підстав для вжиття заходів забезпечення виконання рішення суду за заявою представника позивача.

У зв`язку з вищевикладеним суд вважає заяву про накладення арешту на майно та грошові кошти боржника є безпідставною, тому в задоволенні заяви слід відмовити.

Керуючись ст.ст. 150, 431 ЦПК України, суд -

УХВАЛИВ:

В задоволенні заяви ОСОБА_4 про накладення арешту на майно боржника у цивільній справі за позовом ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_1 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_4 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 до товариства з обмеженою відповідальністю Побутрембудматеріали , товариства з обмеженою відповідальністю Укртрансоіл-2009 , товариства з обмеженою відповідальністю Парком Транс про відшкодування шкоди, відмовити повністю.

Ухвала може бути оскаржена в апеляційному порядку до Київського апеляційного суду через Обухівський районний суд Київської області шляхом подачі апеляційної скарги в п`ятнадцятиденний строк з дня проголошення ухвали.

Ухвала суду набирає законної сили відповідно до ст. 261 ЦПК України.

Суддя М.В.Кравченко