Ухвала

від 08.02.2023 по справі 2-1880/11

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа 2-1880/11

провадження № 4-с/752/92/23

УХВАЛА

08.02.2023 року Голосіївський районний суд м. Києва

в складі судді Чередніченко Н.П.

з участю секретаря Литвиненко Ю.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні суду в місті Києві справу за скаргою ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», на бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії, -

ВСТАНОВИВ:

В грудні 2022 року скаржник ОСОБА_1 звернулась до суду зі скаргою, в якій просила визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця та зобов`язати повноважного державного виконавця поновити порушене право скаржника та припинити чинність обтяження речових прав на нерухоме майно - арешту нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 (реєстраці йний номер обтяження 12161400), внесений на підставі постанови Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві від 03.02.2012 року у виконавчому провадженні № 30971516.

В обґрунтування скарги зазначено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.03.2011 року у справі № 2-1880/11, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та задоволено грошові вимоги ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Шевченківське відділення № 5441 у розмірі 423150,38 грн. за рахунок реалізації цього майна. На виконання зазначеного рішення 17.10.2011 року було видано виконавчий лист, за яким боржником була ОСОБА_1 , а стягувачем - ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Шевченківське відділення № 5441. Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 03.02.2012 року було відкрито виконавче провадження № 30971516 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа. Скаржник вказує, що про відкриття виконавчого провадження вона обізнана не була, жодних документів із виконавчої служби не отримувала. Скаржнику відомо, що кредитні зобов`язання перед стягувачем були погашені, та, останній, звернувся до виконавчої служби із заявою про повернення виконавчого документу стягувачу, а відтак скаржник вважала, що всі обтяження її квартири були погашені. Однак, у 2022 році скаржник з`ясувала, що в Єдиному реєстрі заборон на відчужена нерухомого майна містяться дані про арешт нерухомого майна від 13.02.2012 року, що були внесені на підставі постанови державного виконавця від 03.02.2012 року в рамках виконавчого провадження № 30971516. Звернувшись до державної виконавчої служби із заявою про скасування арешту, скаржник отримала відповідь про неможливість скасування арешту з огляду на те, що виконавче провадження було знищено. Скаржник вказує, що державний виконавець вчасно та у відповідності до вимог закону не вжила заходів щодо скасування (припинення чинності) арешту на квартиру, в зв`язку з чим її бездіяльність є неправомірною. На даний час будь-яких зобов`язань перед стягувачем скаржник немає, остання, як законний власник квартири, позбавлена можливості вільно розпоряджатись своїм майном, у скасуванні арешту їй було відмовлено, а відтак вона вимушена звернутися до суду із даною скаргою.

Ухвалою судді Голосіївського районного суду м. Києва від 05.01.2023 року, у справі було відкрито провадження та призначено справу до судового розгляду.

Скаржник в судове засідання не з`явилась. Суду подала письмову заяву про розгляд скарги без її участі, просила вимоги задовольнити з викладених в скарзі підстав.

Представник Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) в судове засідання не з`явився. Суду подав письмову заяву про розгляд справи без його участі.

Представник заінтересованої особи в судове засідання не з`явився. Суду подав письмову заяву про розгляд скарги без його участі.

З огляду на викладене, суд вважає за можливе розглянути скаргу без участі сторін на підставі доказів, які містяться в матеріалах справи.

Суд, дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується скарга, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, вважає, що скарга підлягає частковому задоволенню за наступних підстав.

Відповідно до ст. ст. 13, 81 ЦПК України, суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог чи заперечень.

Зі змісту скарги вбачається, що остання подана в порядку ст. 447 ЦПК України, відповідно якої сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду зі скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їх права чи свободи.

Умови і порядок виконання рішень судів, що підлягають примусовому виконанню, визначені Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно із ч. 1 ст. 5 Закону України «Про виконавче провадження», примусове виконання рішень покладається саме на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».

Відповідно до практики Європейського суду з прав людини виконання судових рішень розглядається як невід`ємна частина судового розгляду в розумінні статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Європейський суд неодноразово робив висновок, що це право стало б ілюзорним у разі, коли б правова система держави допускала, щоб остаточне, обов`язкове, судове рішення залишалося невиконаним. Це призвело б до ситуації, несумісної з принципом верховенства права.

Конституційний Суд України неодноразово зазначав про те, що виконання судового рішення є невід`ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема,законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави(п. 2 мотивувальної частини рішення від 13.12.2012 №18-рп/2012); не виконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (п.3 мотивувальної частини рішення від 25.04.2012 № П-рп/2012).

Статтею 1Закону України «Про виконавче провадження» передбачено, що виконавче провадження як завершальна стадія судового провадженняі примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій, визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Згідно із п. 2, 3, 5 ч.1ст. 2 Закону, виконавче провадження здійснюється з дотриманням таких засад: обов`язковості виконання рішень; законності; справедливості, неупередженості та об`єктивності.

Статтею 18 Закону України «Про виконавче провадження» законодавець встановив обов`язки і права виконавців,обов`язковість вимог виконавців.

Відповідно до ч. 1 ст. 18 ЗУ «Про виконавче провадження», державний виконавець зобов`язаний вживати, передбачених цим Законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Судом встановлено, що заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 10.03.2011 року у справі № 2-1880/11, було звернуто стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 та задоволено грошові вимоги ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Шевченківське відділення № 5441 у розмірі 423150,38 грн. за рахунок реалізації цього майна.

На виконання зазначеного рішення 17.10.2011 року Голосіїсьтким районним судом м. Києва було видано виконавчий лист, за яким боржником була ОСОБА_1 , а стягувачем - ВАТ «Державний ощадний банк України» в особі філії - Шевченківське відділення № 5441.

Відділом державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції у місті Києві 03.02.2012 року було відкрито виконавче провадження № 30971516 з примусового виконання зазначеного виконавчого листа, а також накладено арешт на нерухоме майно боржника.

09.07.2014 року державним виконавцем було винесено постанову про повернення виконавчого документу стягувачу, оскільки до відділу надійшла письмова заява стягувача про повернення виконавчого документу без виконання.

Скаржник звернулась до Управління забезпечення примусового виконання рішень у місті Києві та Київській області зі зверненням про зняття арешту з майна, який було накладено в рамках зазначеного виконавчого провадження. Однак, їй було повідомлено про відсутність правових підстав для задоволення її звернення та зняття арешту із квартири, зокрема, з огляду на знищення матеріалів виконавчого провадження так як сплив строк його зберігання.

Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна від 18.11.2022 року, на підставі постанови ВДВС Голосіївського РУЮ в м. Києві від 03.02.2012 року № 30971516, - зазначено про арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , яка належить скаржнику ОСОБА_1 .

Скаржник вказує, що заборгованість перед стягувачем на сьогоднішній день відсутня, всі майнові зобов`язання виконані, що було також підтверджено наданими стягувачем документами.

Скаржник в обґрунтування скарги зазначає, що державним виконавцем при винесенні постанови про повернення виконавчого документу не були дотримані вимоги закону в частині припинення арешту із квартири, та на сьогоднішній день вона позбавлена можливості вільно розпоряджатись своїм майном.

Перевіряючи обґрунтованість та доведеність вимог скарги, суд приймає до уваги те, що спірні правовідносини врегульовано законодавством чинним та у редакції станом на момент виникнення відповідних правовідносин): Законом України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року № 606-XIV.

Так, відповідно до пункту 5 частини третьої статті 5 зазначеного Закону, державний виконавець у процесі здійснення виконавчого провадження має право накладати арешт на майно боржника, опечатувати, вилучати, передавати таке майно на зберігання та реалізовувати його в установленому законодавством порядку.

Відповідно до частини другої статті 55 зазначеного закону, державним виконавцем за постановою про відкриття виконавчого провадження або за постановою про арешт майна боржника та оголошення заборони на його відчуження може бути накладений арешт у межах суми стягнення за виконавчими документами з урахуванням витрат, пов`язаних з проведенням виконавчих дій на виконання на все майно боржника або на окремо визначене майно боржника. У разі потреби постанова, якою накладено арешт на майно боржника та оголошено заборону на його відчуження, надсилається державним виконавцем до органу нотаріату та інших органів,що здійснюють реєстрацію майна або ведуть реєстр заборони на його відчуження.

Так, питання повернення виконавчого документа стягувачу врегульовані статтею 40 цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 38 цього Закону, якщо у виконавчому провадженні державним виконавцем був накладений арешт на майно боржника, у постанові про закінчення виконавчого провадження, повернення виконавчого документа стягувачу або повернення виконавчого документа до суду або іншого органу (посадовій особі), який його видав, державний виконавець зазначає про скасування арешту, накладеного на майно боржника.

Таким чином, про зняття арешту з майна (коштів) виконавець зазначає у постанові про закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчогодокумента.

Відповідно до ч. 1 ст. 74 Закону України «Про виконавче провадження», рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

Здійснюючи судовий контроль за виконанням судових рішень, суд зобов`язаний перевіряти дотримання державним виконавцем вимог ЗУ «Про виконавче провадження».

Виходячи з наявних матеріалів справи, судом встановлено, що державним виконавцем у постанові про повернення виконавчого документа було зазначено про припинення чинності арешту майна боржника та скасовано інші заходи примусового виконання рішення, однак, державним виконавцем не було вжито інші належні заходи щодо скасування арешту в реєстрі, відсутні дані щодо належного направлення державним виконавцем даної постанови для виконання та припинення чинності арешту на майно боржника, що свідчить про неправомірну бездіяльність державного виконавця та порушення прав скаржника.

Відповідно до ч. 2 ст. 451 ЦПК України, у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Враховуючи викладене, а також приймаючи до уваги те, що в ході розгляду скарги судом було встановлено неправомірну бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві щодо невжиття всіх заходів під час повернення виконавчого документу стягувачу для скасування арешту на квартиру, яка належить скаржнику, а також те, що на даний час наявний арешт унеможливлює вільно розпоряджатися майном, а відтак вимоги скарги в частині визнання неправомірною бездіяльність та скасування арешту на належну скаржнику квартиру, накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві від 03.02.2012 року за № 30971516, - підлягають задоволенню.

Разом з тим, в частині вимог скарги про зобов`язання державного виконавця припинити чинність арешту нерухомого майна, слід відмовити, оскільки, зазначена вимога, на думку суду, є передчасною та за результатами розгляду вимог скарги суд прийшов до висновку про необхідність скасування арешту на квартиру, що, в свою чергу, є підставою для зняття зазначеного арешту на підставі ухвали суду, після набрання, останньою, законної сили.

Керуючись ст. ст. ст.ст. 2, 10, 76, 77-81, 89, 247, 260, 261, 354, 447, 450, 451 ЦПК України, та ст.ст. 37, 38, 40, 74 Закону України «Про виконавче провадження», суд, -

У Х В А Л И В:

Скаргу ОСОБА_1 , заінтересована особа: Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», на бездіяльність державного виконавця Голосіївського відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) та зобов`язання вчинити дії, - задовольнити частково.

Визнати неправомірною бездіяльність державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві щодо невжиття всіх належних заходів для скасування арешту на квартиру АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 .

Скасувати арешт нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_1 , накладений постановою державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Голосіївського районного управління юстиції в м. Києві від 03.02.2012 року за № 30971516; та зареєстрований державним реєстратором -Державним підприємством «Інформаційний центр «Міністерства юстиції Укпраїни» в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно під № 12161400 від 13.02.2012 року (реєстраційний номер обтяження 12161400).

В іншій частині вимог скарги, відмовити.

Ухвала суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги ухвала, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Ухвала може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції шляхом подання апеляційної скарги протягом п`ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали.

Учасник справи, якому повна ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п`ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.

Суддя Н.П. Чередніченко