Рішення

від 02.02.2023 по справі 910/6549/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

02.02.2023Справа № 910/6549/22

За позовомПриватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут радіоапаратури"доДержавного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА"третя особа,яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача: - Державний концерн "УКРОБОРОНПРОМ"простягнення 2 841 166,07 грн Суддя Підченко Ю.О. Секретар судового засідання Лемішко Д.А.Представники сторін:

від позивача: Кротюк В.В.

від відповідача: не з`явився;

від третьої особи: не з`явився.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

У провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа № 910/6549/22 за позовом Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут радіоапаратури" (далі також - позивач, ПрАТ "УКРНДІРА") до Державного підприємства "Завод 410 ЦА" (далі також - відповідач, ДП "Завод 410 ЦА") за участі третьої особи, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору на стороні відповідача Державного концерну "УКРОБОРОНПРОМ" (далі також - третя особа) про стягнення заборгованості в розмірі 2 357 321, 09 грн, пені в розмірі 1 194,81 грн, інфляційних втрат в розмірі 416 774,35 грн, 3% річних в розмірі 65 875,82 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідач не належним чином виконав свої зобов`язання за договором № 306/20 від 10.11.2020.

З огляду на те, що в підготовчому провадженні здійснено дії передбачені ст. 182 Господарського процесуального кодексу України, суд вирішив закрити підготовче провадження та призначити справу до розгляду по суті на 02.02.2023.

Заслухавши доводи представника позивача, суд задовольнив клопотання про долучення доказів від 15.12.2022.

Безпосередньо в судовому засіданні 02.02.2023 представник позивача наполягав на задоволенні заявленого позову, надав усні та письмові пояснення по справі.

Відповідач та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання 02.02.2023 не забезпечили, про час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.

Згідно з положеннями ст. 202 Господарського процесуального кодексу України, суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав - перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними.

Враховуючи наявні в матеріалах справи фактичні дані, строки розгляду спору по суті, суд дійшов висновку, що підстав для відкладення слухання справи немає, наявних у справі доказів достатньо для вирішення спору по суті, а неявка представників третьої особи та відповідача не перешкоджає розгляду справи.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.11.2020 між Державним підприємством "Завод 410 ЦА" (як замовником) та Приватним акціонерним товариством "Український науково-дослідний інститут радіоапаратури" (як виконавцем) було укладено договір № 306/20 за умовами якого виконавець зобов`язується виготовити та поставити замовнику вироби, перелічені в п. 1.1. договору, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити дану продукцію.

Кількість продукції, що постачається за договором, її орієнтовна вартість, термін поставки, вказані у Специфікації (Додаток № 1 до цього договору) (п. 1.2. договору).

Відповідно до п.п. 3.1.-3.2. договору, загальна орієнтовна вартість продукції, зазначеної у Специфікації (Додаток № 1), на момент укладання договору становить 4 545 485, 15 грн, у тому числі ПДВ 20% = 757 580,86 грн. Орієнтовна вартість продукції встановлена сторонами на підставі розрахунково-калькуляційних матеріалів (РКМ) виконавця з визначення орієнтовної ціни одиниці продукції, та наданого 2493 ВП МОУ Висновку. Орієнтовна ціна одиниці продукції зафіксована у Протоколі погодження орієнтовної ціни на продукцію (Додаток № 2 до договору).

У розділі 4 договору сторони також погодили, що замовник здійснює розрахунки з виконавцем шляхом банківського переказу на поточний рахунок виконавця наступним порядком:

- попередня оплата проводиться замовником у розмірі 80% від загальної орієнтовної вартості продукції, що вказана у Специфікації (Додаток № 1) та здійснюється протягом 10-ти банківських днів після підписання договору на підставі виставленого виконавцем рахунку;

- остаточний розрахунок здійснюється за договірною ціною, згідно Протоколу погодження договірної ціни на продукцію, у термін не пізніше 10 банківських днів з дати приймання продукції замовником, що зазначена у видатковій накладній.

Згідно з п.п. 5.1.-5.3. договору, строк поставки продукції визначається Специфікацією (Додаток № 1). Поставка продукції за цим договором здійснюється на умовах EXW - склад виконавця, м. Київ, (згідно з ІНКОТЕРМС - 2010). Датою поставки продукції вважається дата підпису сторонами видаткової накладної, яку виписує виконавець при передачі продукції. До видаткової накладної додається Акт приймання-передачі продукції, оформлений виконавцем за зразком, згідно Додатку № 3 до договору.

Договір набирає чинності з дати підписання і діє до 30.06.2021 або до повного виконання умов договору сторонами (п. 10.1. договору).

Як стверджує позивач, ДП "Завод 410 ЦА" листом № 16.25-2494 від 13.11.2020 звернулося до ПрАТ "УКРНДІРА" з проханням почати виготовлення виробів за договором без попередньої оплати у зв`язку з критично стислими строками ремонту.

Додатковою угодою № 2 від 11.08.2021 п. 3.9. договору викладено у наступній редакції: Виконавець має право проводити перерозподіл витрат між статтями калькуляції, в межах виробничої собівартості, без перевищення орієнтовної ціни.

Відповідно до Додаткової угоди № 3 від 13.08.2021 встановлено договірну ціну продукції, згідно зі Специфікацією (Додаток № 1) у сумі 4 357 321,09 грн з ПДВ, зазначеній в Протоколі погодження договірної ціни (Додаток до даної Додаткової угоди).

Позивач наголошує, що на прохання відповідача та на виконання умов договору він поставив обумовлену продукцію, а ДП "Завод 410 ЦА" прийняло товар. На підтвердження факту поставки позивач надає видаткову накладну № РН-0000010 від 16.07.2021.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, на думку позивача, що у зв`язку з порушенням ДП "Завод 410 ЦА" строків виконання зобов`язань щодо оплати за отриману продукцію згідно з умовами договору, виникла заборгованість перед виконавцем в розмірі 2 357 321,09 грн.

Заперечуючи проти заявленого позову відповідач посилався, зокрема, на наступне:

- ДП "Завод 410 ЦА" не погоджується з позовними вимогами в частині стягнення штрафних санкцій, вважає їх безпідставними, необґрунтованими та такими, що не підлягають виконанню;

- відповідач не мав змоги виконати свої зобов`язання за договором в повному обсязі зважаючи на форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили);

- приймаючи до уваги військовий стан в Україні, кризові явища у вітчизняній економіці, зважаючи на специфіку діяльності відповідача, а також те, що відповідач є державним підприємством, необхідним під час винесення рішення в даній справі є зменшення розміру заявлених до стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат до 10%.

Третя особа, що не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача також надала письмові пояснення стосовно предмету спору у справі.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Дослідивши зміст укладеного між сторонами договору № 306/20 від 10.11.2020, суд дійшов висновку, що вказаний правочин за своєю правовою природою є договором поставки.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 ст. 712 Цивільного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 Цивільного кодексу України.

Стаття 629 Цивільного кодексу України передбачає, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

З наявних у матеріалах справи фактичних даних вбачається, що позивач поставив на користь відповідача продукцію на загальну суму 4 357 321, 09 грн, а відповідачем виконано оплату лише частково на суму 2 000 000,00 грн.

Наявність обов`язку відповідача щодо сплати заборгованості у розмірі 2 357 321,09 грн підтверджується матеріалами справи та не була спростована відповідачем, зокрема, останнім не надано суду доказів оплати продукції на вказану суму, у зв`язку з чим позов в частині стягнення основного боргу підлягає задоволенню в повному обсязі.

Також, позивач як на підтвердження наявності у відповідача перед ним заборгованості надає акт звірки взаєморозрахунків станом на 12.08.2022 за період з 01.01.2021 по 12.08.2022.

Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо (зокрема не може засвідчувати факт належного, або неналежного виконання зобов`язань з поставки товару), оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.

Таким чином, акти звірки є суто бухгалтерськими документами за якими бухгалтерії підприємств-учасників певних господарських операцій звіряють бухгалтерський облік цих операцій (у контексті визначення дебіторської або кредиторської заборгованості), а наявність чи відсутність будь-яких зобов`язань сторін підтверджується первинними документами - договором, накладними, рахунками тощо.

Надані позивачем первинні документи підтверджують факт проведення між сторонами господарських операцій за договором та виникнення дебіторської заборгованості у позивача, та відповідно кредиторської заборгованості у відповідача.

Окрім наведеного розміру заборгованості позивачем заявлено до стягнення 1 194,81 грн пені, 416 774,35 грн інфляційних втрат та 65 875,82 грн 3% річних.

Відповідно до вимог ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3% річних, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення 3% річних у розмірі 65 875,82 грн підлягають задоволенню у повному обсязі.

Перевіривши розрахунок інфляційних втрат, судом встановлено, що вказаний розрахунок здійснено з урахуванням встановленого договором строку, визначений позивачем період нарахування є обґрунтованим, а розрахунок арифметично правильний, у зв`язку з чим позовні вимоги щодо стягнення інфляційних втрат в розмірі 416 774,35 грн підлягають задоволенню.

Стосовно заявленої до стягнення пені в розмірі 1 194,81 грн суд вважає за необхідне звернути увагу на таке.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Штрафними санкціями у Господарському кодексі України визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання (частина 1 статті 230 Господарському кодексі України).

Відповідно до норм частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. ч. 2, 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Стаття 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" передбачає, що розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Відповідно до частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Згідно з п. 7.2. договору, за порушення умов цього договору до винної сторони застосовуються санкції, які передбачені статтею 231 Господарського кодексу України.

У той же час, суд звертає увагу, що відповідно до положень ст. 231 Господарського кодексу України, законом щодо окремих видів зобов`язань може бути визначений розмір штрафних санкцій, зміна якого за погодженням сторін не допускається. У разі якщо порушено господарське зобов`язання, в якому хоча б одна сторона є суб`єктом господарювання, що належить до державного сектора економіки, або порушення пов`язане з виконанням державного контракту, або виконання зобов`язання фінансується за рахунок Державного бюджету України чи за рахунок державного кредиту, штрафні санкції застосовуються, якщо інше не передбачено законом чи договором, у таких розмірах:

- за порушення умов зобов`язання щодо якості (комплектності) товарів (робіт, послуг) стягується штраф у розмірі двадцяти відсотків вартості неякісних (некомплектних) товарів (робіт, послуг);

- за порушення строків виконання зобов`язання стягується пеня у розмірі 0,1 відсотка вартості товарів (робіт, послуг), з яких допущено прострочення виконання за кожний день прострочення, а за прострочення понад тридцять днів додатково стягується штраф у розмірі семи відсотків вказаної вартості.

При цьому, суд приймає до уваги, що договірні правовідносини між платниками та одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовані Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», положеннями якого встановлено, що за прострочення платежу, платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін (ст. 1 Закону). Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Якщо у вчиненому сторонами правочині розмір та базу нарахування пені не визначено або вміщено умову (пункт) про те, що пеня нараховується відповідно до чинного законодавства, суму пені може бути стягнуто лише в разі, якщо обов`язок та умови її сплати визначено певним законодавчим актом.

З огляду на відсутність у договорі № 306/20 від 10.11.2020 укладеному сторонами, умов про нарахування пені за невиконання грошового зобов`язання, а також, враховуючи відсутність спеціального нормативного акта, який регулює відповідні правовідносини та передбачає застосування пені за невиконання грошового зобов`язання, встановлює розмір та базу нарахування пені, суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги позивача про стягнення з відповідача пені.

Стосовно заяви відповідача про зменшення розміру пені, інфляційних втрат та 3% річних до 10% суд вважає за необхідне наголосити на такому.

Частиною першою статті 14-1 Закону "Про торгово-промислові палати в Україні" встановлено, що Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Тобто сертифікат видається торгово-промисловою палатою за зверненням однієї зі сторін спірних правовідносин (сторін договору), яка (сторона) оплачує (за винятком суб`єктів малого підприємництва) послуги торгово-промислової палати. Водночас інша сторона спірних правовідносин (договору) позбавлена можливості надати свої доводи і вплинути на висновки торгово-промислової палати.

Таке засвідчення форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) може вважатися достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин для сторін договору, якщо вони про це домовилися, але не пов`язує суд у випадку виникнення спору між сторонами щодо правової кваліфікації певних обставин як форс-мажорних.

Верховний Суд у складі суддів об`єднаної палати Касаційного господарського суду у постанові від 19.08.2022 по справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14.02.2018 у справі № 926/2343/16, від 16.07.2019 у справі № 917/1053/18 та від 25.11.2021 у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Судом вказувалось, що розділом 8 договору визначено порядок дій сторін у разі виникнення форс-мажорних обставин.

Зокрема, згідно з п. 8.1 договору сторони звільняються від відповідальності за невиконання або неналежне виконання зобов`язань за цим договором у разі виникнення обставин непереборної сили, які не існували під час укладання договору та виникли поза волею сторін (аварія, катастрофа, пожежа, повінь, стихійне лихо, епідемія, епізоотія, війна, карантин тощо).

У п. 8.2 договору передбачено, що сторона, яка не може виконувати зобов`язання за цим договором унаслідок дії обставин непереборної сили, повинна не пізніше ніж протягом 3 робочих днів з моменту їх виникнення повідомити про це іншу сторону у письмовій формі.

Доказом виникнення обставин непереборної сили та строку їх дії відповідні документи, які видаються Торгово-промисловою палатою України або іншим компетентним органом (п.8.3 договору).

Отже, з наведеного полягає, що контрагентами досягнуто згоди щодо алгоритму дій сторони у разі настання обставин непереборної сили, які мають наслідком неможливість належного виконання договору.

Суд зазначає, що згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч. 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України.

Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїс-Матеос проти Іспанії" від 23 червня 1993 р.).

Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.

Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов`язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.

До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст. 2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом

Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні "справедливого балансу" між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі "Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів").

У п. 26 рішення від 15.05.2008 р. Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.

В контексті наведених засад господарського судочинства суд звертає увагу учасників судового процесу на приписи ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, згідно з якими наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Дійсно, Торгово-промислова палата України на підставі Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, засвідчила форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію Російської Федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні". Враховуючи це, ТПП України підтверджує, що зазначені обставини з 24 лютого 2022 року до їх офіційного закінчення, є надзвичайними, невідворотними та об`єктивними обставинами для суб`єктів господарської діяльності та/або фізичних осіб по договору, окремим податковим та/чи іншим зобов`язанням/обов`язком, виконання яких/-го настало згідно з умовами договору, контракту, угоди, законодавчих чи інших нормативних актів і виконання відповідно яких/-го стало неможливим у встановлений термін внаслідок настання таких форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили).

Проте, всупереч наведеного вище, відповідачем не надано доказів дотримання порядку повідомлення позивача про виникнення форс-мажору та, як наслідок, неможливість своєчасної оплати з моменту початку збройної агресії Російської Федерації.

Суд зауважує, що відповідачем також не надано належних доказів того, що саме введення військового стало причиною неможливості проведення покупцем своєчасного розрахунку за поставлений згідно з договором товар.

Відповідно до статті 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Право суду зменшувати розмір неустойки передбачене також частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України.

Так, згідно з частиною 3 статті 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас, зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

За змістом зазначених норм, вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен оцінити, чи є такий випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

Таким чином, аналіз зазначених норм права дозволяє дійти висновку, що право суду зменшити заявлені до стягнення суми штрафних санкцій пов`язане з наявністю виняткових обставин, встановлення яких вимагає надання оцінки поданим учасниками справи доказам та обставинам, якими учасники справи обґрунтовують наявність підстав для зменшення штрафних санкцій, так і заперечення інших учасників щодо такого зменшення. Обов`язок доведення існування обставин, які можуть бути підставою для зменшення розміру заявленої до стягнення суми пені, покладається на особу, яка заявляє відповідне клопотання.

Зменшення розміру неустойки є правом суду, а за відсутності в законі як переліку виняткових обставин, так і врегульованого розміру (відсоткового співвідношення) можливого зменшення штрафних санкцій, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи, враховуючи загальні засади цивільного законодавства, передбачені статтею 3 Цивільного кодексу України (справедливість, добросовісність, розумність) та з дотриманням правил статті 86 Господарського процесуального кодексу України на власний розсуд та внутрішнім переконанням вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе таке зменшення та конкретний розмір зменшення неустойки.

Отже, питання щодо зменшення розміру штрафних санкцій суд вирішує відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України за наслідками аналізу, оцінки та дослідження конкретних обставин справи з огляду на фактично-доказову базу, встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, умов конкретних правовідносин з урахуванням наданих сторонами доказів, тобто у сукупності з`ясованих ним обставин, що свідчать про наявність/відсутність підстав для вчинення зазначеної дії.

Подібний за змістом висновок щодо застосування норм права, а саме статті 551 Цивільного кодексу України та статті 233 Господарського кодексу України неодноразово послідовно викладався Верховним Судом у постановах, зокрема, але не виключно, від 26.07.2018 у справі № 924/1089/17, від 12.12.2018 у справі № 921/110/18, від 14.01.2019 у справі № 925/287/18, від 22.01.2019 у справі № 908/868/18, від 27.03.2019 у справі № 912/1703/18, від 13.05.2019 у справі № 904/4071/18, від 03.06.2019 у справі № 914/1517/18, від 23.10.2019 у справі № 917/101/19, від 06.11.2019 у справі №917/1638/18, від 17.12.2019 у справі № 916/545/19, від 13.01.2020 у справі №902/855/18, від 14.01.2020 у справі № 911/873/19, від 10.02.2020 у справі № 910/1175/19, від 19.02.2020 у справі № 910/1303/19, від 26.02.2020 у справі № 925/605/18, від 17.03.2020 №925/597/19, від 18.06.2020 у справі № 904/3491/19 від 14.04.2021 у справі № 922/1716/20.

У постановах від 12.06.2019 у справі № 904/4085/18 та від 09.10.2019 у справі № 904/4083/18 Верховний Суд вказав на те, що зменшення розміру пені є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку за наслідками оцінки обставин справи, наведених учасниками справи обґрунтувань та дослідження доказів.

Слід зауважити, що у вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд бере до уваги майновий стан сторін і оцінює співвідношення розміру заявлених штрафних санкцій, зокрема з розміром збитків кредитора, враховує інтереси обох сторін. Майновий стан сторін та соціальна значущість підприємства мають значення для вирішення питання про зменшення пені.

Господарський суд об`єктивно оцінює, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання).

Вказану правову позицію викладено у постанові Верховного Суду від 04.05.2018 у справі № 908/1453/18.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 вказала таке: справедливість, добросовісність, розумність належать до загальних засад цивільного законодавства, передбачених статтею 3 Цивільного кодексу України, які обмежують свободу договору, встановлюючи певну межу поведінки учасників цивільно-правових відносин; закріплений законодавцем принцип можливості обмеження свободи договору в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності може бути застосований і як норма прямої дії, як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов`язків у правовідносинах; господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов`язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника.

Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов`язань; якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов`язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків.

Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора; відповідно до положень статті 611, частини третьої статті 692, статті 625 Цивільного кодексу України, яка регулює відповідальність за порушення грошового зобов`язання, стягувана сума річних у визначеному за договором розмірі від несплаченої загальної вартості товару є відповідальністю сторони господарського договору за допущене нею правопорушення у сфері господарювання.

Загальними засадами цивільного законодавства згідно зі статтею 3 Цивільного кодексу України є не тільки судовий захист цивільного права та інтересу; свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом, а й справедливість, добросовісність та розумність.

Господарський суд об`єктивно повинен комплексно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання) тощо.

При цьому, реалізуючи свої дискреційні повноваження, передбачені статтями 551 Цивільного кодексу України та 233 Господарського кодексу України щодо права зменшити розмір належних до сплати відсотків річних, суди повинні забезпечити баланс інтересів сторін справи з урахуванням встановлених обстави справи та не допускати фактичного звільнення від їх сплати без належних правових підстав. Така правова позиція викладена, зокрема, у постанові Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 918/289/19.

3% річних та інфляційні втрати відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України є спеціальним заходом відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов`язання. Аналогічні висновки сформульовані, зокрема, в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 червня 2019 року у справах № 703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц.

Судом враховано, що у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 викладена правова позиція, стосовно права суду зменшувати розмір процентів річних нарахованих відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України. Так, у постанові зазначено, що з огляду на наведені мотиви про компенсаційний характер заходів відповідальності у цивільному праві Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір як неустойки, штрафу, так і процентів річних за час затримки розрахунку відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки всі вони спрямовані на відновлення майнової сфери боржника. Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, та, зокрема, зазначених вище критеріїв, суд може зменшити загальний розмір відсотків річних як відповідальності за час прострочення грошового зобов`язання.

Проте, у вказані постанові судом було надано оцінку правовідносин, в яких сторонами в договорі було зменшено розмір відсотків річних за ст. 625 Цивільного кодексу України. В той же час, у даній справі сторонами у договорі не збільшувався розмір відсотків річних, порівняно з визначеним законом у ст. 625 Цивільного кодексу України.

Застосування позивачем відповідальності за порушення грошового зобов`язання відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України здійснено з урахуванням 3% річних, що відповідає чинному законодавству України та такий розмір не є надмірним.

Разом з тим інфляційні витрати не є неустойкою або штрафними санкціями, в розумінні ст. 549 Цивільного кодексу України та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, з огляду на що, у суду відсутні підстави для зменшення розміру нарахованих позивачем інфляційних витрат.

Отже, з огляду наведене, у суду відсутні підстави для зменшення розміру 3% річних та інфляційних втрат, які підлягають стягненню з відповідача. У задоволенні заявленої до стягнення пені суд відмовляє з огляду на необґрунтованість її на рахування.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Згідно зі ст. 79 Господарського процесуального кодексу України, наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.

Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів сторін та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, яких дійшов Європейський суд з прав людини у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Поряд з цим, за змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

З урахуванням наведеного, суд зазначає, що решта долучених до матеріалів справи доказів та доводів сторін була ретельно досліджена судом і наведених вище висновків стосовно наявності підстав для часткового задоволення позову не спростовує.

Згідно з положеннями ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, приймаючи до уваги висновки суду про часткове задоволення позовних вимог, судовий збір покладається на сторони пропорційно до розміру задоволених вимог.

Керуючись ст. ст. 12, 13, 73, 74, 76, 77, 86, 129, 232, 233, 237, п. 2 ч. 5 ст. 238, ст. ст. 240, 241, ч. 1 ст. 256, 288 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

1. Позов Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут радіоапаратури" задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства "ЗАВОД 410 ЦА" (03151, м. Київ, просп. Повітрофлотський, 94; код ЄДРПОУ 01128297) на користь Приватного акціонерного товариства "Український науково-дослідний інститут радіоапаратури" (04080, м. Київ, вул. Вікентія Хвойки, 15/15, корп.. 55; код ЄДРПОУ 14308090) заборгованість в розмірі 2 357 321, 09 грн, інфляційні втрати в розмірі 416 774, 35 грн, 3% річних в розмірі 65 875, 82 грн та витрати зі сплати судового збору в розмірі 42 599, 56грн. Видати наказ.

3. У задоволенні решти позову відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, то строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення складено та підписано 13.02.2023 року.

Суддя Ю.О.Підченко