Ухвала

від 16.02.2023 по справі 910/7879/21

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

16 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 910/7879/21

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Баранця О. М. - головуючий, Кролевець О. А., Студенця В. І.,

за участю секретаря судового засідання Низенко В. Р.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_1

на постанову Північного апеляційного господарського суду

у складі колегії суддів: Попікової О. В., Євсікова О. О., Корсака В. А.

від 02 листопада 2022 року

у справі за позовом: 1) ОСОБА_2 ,

2) ОСОБА_1 ,

3) ОСОБА_3

до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА"

про стягнення вартості часток у товаристві та сум за прострочення їх виплати, ціна позову 3 488 013,08 грн,

за участю представників:

від позивача-1: Мороз В. В.

від позивача-2: не з`явилися

від позивача-3: не з`явилися

від відповідача: Гонда О. Ю.

ВСТАНОВИВ:

1. Короткий зміст позовних вимог.

У травні 2021 року ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 звернулися до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , в якому (з урахуванням заяви про зміну (уточнення) предмету позову від 09 вересня 2021 року, т. 3, а. с. 73 - 82) просили:

1) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь ОСОБА_2 1 973 040,00 грн заборгованості, що є вартістю частини майна товариства, 227 757,28 грн інфляційних втрат та 124 544,77 грн три відсотки річних;

2) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь ОСОБА_1 328 840,00 грн заборгованості, що є вартістю частини майна товариства, 37 959,55 грн інфляційних втрат та 20 757,46 грн три відсотки річних;

3) стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь ОСОБА_3 657 680,00 грн заборгованості, що є вартістю частини майна товариства, 75 919,09 грн інфляційних втрат та 41 514,92 грн три відсотки річних;

4) визнати недійсними з моменту прийняття рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформлені протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року;

5) визнати недійсним статут Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" в редакції, затвердженій рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформленим протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року;

6) скасувати реєстраційну дію / запис, внесений до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стосовно Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА": державна реєстрація змін до установчих документів юридичної особи; 20.05.2018, 10671050010000151; ОСОБА_8 ; Комунальне підприємство «Київський міський бізнес-центр»; зміна статутного або складеного капіталу, зміна складу або інформації про засновників;

7) визначити статутний капітал Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" у розмірі 430 889,00 грн;

8) визначити розміри часток учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" у статутному капіталі товариства, а саме:

- частку ОСОБА_5 у розмірі 215 444,50 грн, що становить 50% статутного капіталу товариства;

- частку ОСОБА_9 у розмірі 215 444,50 грн, що становить 50% статутного капіталу товариства;

- частку ОСОБА_2 у розмірі 64 633,35 грн, що становить 30% від частки ОСОБА_9 у статутному капіталі товариства;

- частку ОСОБА_1 у розмірі 10 772,22 грн, що становить 10% від частки ОСОБА_9 у статутному капіталі товариства;

- частку ОСОБА_3 у розмірі 21 544,45 грн, що становить 5% від частки ОСОБА_9 у статутному капіталі товариства.

30 листопада 2021 року до Господарського суду міста Києва від позивачів надійшла заява про залишення позовних вимог без розгляду, в якій позивачі просили суд залишити без розгляду позовні вимоги про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", визнання недійсним нової редакції статуту товариства, скасування реєстраційної дії, визначення розміру статутного капіталу товариства та часток його учасників, а продовжити розгляд позовних вимог про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь позивачів заборгованості, що є вартістю частини майна товариства, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Господарський суд міста Києва ухвалою від 30 листопада 2021 року залишив без розгляду позов ОСОБА_2 , ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 про визнання недійсним рішення загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", визнання недійсним нової редакції статуту товариства, скасування реєстраційної дії, визначення розміру статутного капіталу товариства та часток його учасників з підстави, передбаченої пунктом 5 частини першої статті 226 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на те, що позивачі до початку розгляду справи по суті подали заяву про залишення позову в цій частині без розгляду.

Отже, предметом спору у цій справі № 910/7879/21 залишилися позовні вимоги про стягнення з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь позивачів заборгованості, що є вартістю частини майна товариства, інфляційних втрат та трьох відсотків річних.

Зазначені позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі є спадкоємцями померлого учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" ОСОБА_9 , що мав частку у статутному капіталі цього товариства у розмірі 50 %, та відповідно до частини п`ятої статті 147, частини другої статті 148 Цивільного кодексу України у редакції, чинній до 17 червня 2018 року, частини другої статті 55 Закону України «Про господарські товариства» мають право на одержання вартості частини майна товариства, що належала померлому (спадкодавцю) у статутному капіталі товариства, пропорційно розміру успадкованого кожним позивачем окремо права на частку у статутному капіталі цього товариства. Однак, рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформленим протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року, вартість частини майна товариства, що підлягала виплаті позивачам, була визначена з порушенням зазначених норм закону: без урахування усього майна товариства та його сукупної ринкової вартості. За твердженням позивачів визначена зазначеним рішенням вартість частини майна товариства є заниженою, що порушує права та законні інтереси позивачів.

2. Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та оскаржуваної постанови апеляційного господарських судів і мотиви їх ухвалення.

Господарський суд міста Києва рішенням від 19 січня 2022 року позов задовольнив: стягнув з Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" на користь ОСОБА_2 1 973 040,00 грн боргу, 227 757,28 грн інфляційних втрат, 124 544,77 грн три проценти річних з простроченої суми, 32 610,13 грн витрат по оплаті судового збору; на користь ОСОБА_1 387 557,01 грн боргу, 37 959,55 грн інфляційних втрат, 20 757,46 грн три проценти річних з простроченої суми, 3 543,35 грн витрат по оплаті судового збору; на користь ОСОБА_3 657 680,00 грн боргу, 75 919,09 грн інфляційних втрат, 415 14,92 грн три проценти річних з простроченої суми, 9 356,71 грн витрат по оплаті судового збору.

Місцевий господарський суд виходив з того, що:

- спір у цій справі є корпоративним, оскільки до позивачів, як спадкоємців, перейшли права померлого учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" у спорі з юридичною особою щодо частки останнього у майні товариства; права позивачів на одержання вартості частини майна товариства, пропорційно частці у статутному капіталі товариства, не увійшли до складу спадщини, а виникли після відмови у прийомі спадкоємців до товариства. Правочин, пов`язаний з відмовою у прийнятті спадкоємців померлого учасника до товариства та виплатою вартості частини майна, пропорційно частці у статутному капіталі товариства, у розумінні книги шостої Цивільного кодексу України вчинений не у спадкових правовідносинах;

- у спірних правовідносинах наявні підстави для стягнення з відповідача на користь позивачів вартості майна Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА" у заявлених позивачами до стягнення розмірах, а також підстави для стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання відповідно до статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки вартість частини майна товариства, що підлягає виплаті позивачам, була визначена у рішенні загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформленому протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року, без урахування вартості усього належного товариству нерухомого майна, зокрема без урахування нежитлового приміщення площею 193,2 кв. м (літ. «А») по проспекту Возз`єднання, 1 у місті Києві. При цьому, розмір вартості частини майна товариства, що підлягає виплаті позивачам, місцевий господарський суд визначив на підставі наданого суду позивачами висновку судово-економічної експертизи № 01/07-21 від 21 липня 2021 року, проведеної за ініціативою позивачів, про визначення вартості належного відповідачу зазначеного нежитлового приміщення, що не було враховано при прийняті рішення загальних зборів Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформленого протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року.

Північний апеляційний господарський суд постановою від 02 листопада 2022 року скасував рішення Господарського суду міста Києва від 19 січня 2022 року у справі №910/7879/21 та закрив провадження у справі №910/7879/21 на підставі пункту 1 частини першої статті 231 Господарського процесуального кодексу України, оскільки спір у цій справі не підлягає вирішенню в порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спір у цій справі не є корпоративним і цю справу слід розглядати за правилами цивільного судочинства, оскільки рішенням загальних зборів учасників Товариства з обмеженою відповідальністю "КОСААНА", оформленим протоколом № 24/05 від 24 травня 2018 року, позивачам було відмовлено у прийнятті їх до складу учасників товариства, позивачі не набули корпоративних прав та статусу учасників товариства. Дійшовши такого висновку, апеляційний господарський суд зазначив про те, що близькі за змістом висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 27 лютого 2019 року у справі № 761/27538/17 та від 07 серпня 2019 року у справі № 320/4574/17.

3. Короткий зміст вимог касаційної скарги.

У касаційній скарзі позивач-2 - ОСОБА_1 просить скасувати постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2022 року у справі № 910/7879/21 та направити справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

4. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу.

Як на підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду позивач-2 послався на пункти 1, 4 абзацу 1 частини другої статті 287, пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України та зазначив про те, що суд апеляційної інстанції не дослідив зібрані у справі докази, порушив норми процесуального права щодо юрисдикції господарських судів, а саме: пункти 3, 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України, не врахував висновки Верховного Суду щодо застосування цих норм права, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, а також від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 та від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

В обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 4 абзацу 1 частини другої статті 287, пункт 1 та частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, скаржник зазначив про те, що суд апеляційної інстанції порушив частину першу статті 86, частину п?яту статті 236, частину першу статті 237 Господарського процесуального кодексу України, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідив зібрані у справі докази та не розглянув справу по суті спору.

5. Узагальнений виклад позиції інших учасників справи.

У відзиві на касаційну скаргу відповідач просить касаційну скаргу залишити без задоволення, а оскаржувану постанову апеляційного господарського суду - без змін, посилаючись на те, що суд апеляційної інстанції правильно врахував висновки Верховного Суду, які є релевантним для цієї справи. За твердженням скаржника, спір у цій справі не є корпоративним, позивачі не є учасниками Товариства з обмеженою відповідальністю «КОСААНА», а з огляду на предмет спору у цій справі, позивачі є лише кредиторами, які стягують вартість невиплаченої їм суми грошових коштів, спір у цій справі не є спором між учасниками товариства або між товариством та його учасниками щодо створення, діяльності, управління або припинення діяльності товариства. Відповідач зазначає про те, що вирішення спірних питань за участю особи, яка не є учасником господарського товариства, а є лише спадкоємцем померлого учасника товариства, зокрема питань щодо стягнення вартості частини майна у статутному капіталі товариства, має здійснюватися за правилами цивільного судочинства.

6. Оцінка аргументів учасників справи.

Верховний Суд, дослідивши доводи та аргументи, наведені позивачем-2 у касаційній скарзі, дійшов висновку про необхідність закриття касаційного провадження за поданою касаційною скаргою на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України з огляду на таке.

Відповідно до частин першої та другої статті 300 Господарського процесуального кодексу України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

Як уже зазначалося, касаційне провадження у цій справі відкрито на підставі пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

За змістом пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

Отже, відповідно до положень пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України касаційний перегляд з указаних мотивів може відбутися за наявності таких складових: (1) суд апеляційної інстанції застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Верховного Суду; (2) спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

Для цілей застосування норм процесуального права, в яких вжитий термін «подібні правовідносини», зокрема пункту 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, таку подібність слід оцінювати за певними критеріями, а саме: змістовим, суб`єктним та об`єктним критеріями, з яких: змістовий є основним, а два інші (суб`єктний та об`єктний) - додатковими.

Подібність спірних правовідносин, виявлена одночасно за трьома критеріями, означатиме тотожність цих відносин (однакового виду суб`єкти, однаковий вид об`єкта й однакові права та обов`язки щодо нього). Але процесуальний закон не вимагає встановлювати тотожність.

Такі висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

При дослідженні правовідносин на предмет їх подібності необхідно керуватися зазначеними вище критеріями змістовим, суб`єктним та об`єктним. При застосування цих критеріїв слід виходити з такого.

Основний - змістовний критерій полягає у тому, що оцінювання спірних правовідносин здійснюється за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків учасників.

Суб`єктний і об`єктний критерії матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад саме цих правовідносин та/чи їх специфічний об`єкт.

Якщо норма права не передбачає, що її дія поширюється лише на обмежене коло осіб (наприклад, лише на фізичних або на юридичних осіб чи на конкретну групу тих або інших), немає сенсу застосовувати суб`єктний критерій для встановлення подібності правовідносин у різних справах. Так само не завжди для встановлення подібності правовідносин має значення і об`єктний критерій.

У кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних положень процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що таку подібність суд касаційної інстанції визначає з урахуванням обставин кожної конкретної справи. Це врахування слід розуміти як оцінку подібності насамперед змісту спірних правовідносин (обставин, пов`язаних із правами й обов`язками сторін спору, регламентованими нормами права чи умовами договорів), а за необхідності, зумовленої специфікою правового регулювання цих відносин, - також їх суб`єктів (видової належності сторін спору) й об`єктів (матеріальних або нематеріальних благ, щодо яких сторони вступили у відповідні відносини).

На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Аналогічні висновки Верховного Суду викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19.

Отже, для касаційного перегляду з підстави, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, наявності самих лише висновків Верховного Суду щодо застосування норми права у певній справі не достатньо, обов`язковою умовою для касаційного перегляду судового рішення є подібність правовідносин у справі, в якій Верховних Суд зробив висновки щодо застосування норми права, з правовідносинами у справі, яка переглядається. При цьому така подібність оцінюється з урахуванням зазначених вище критеріїв та висновків Верховного Суду щодо застосування таких критеріїв подібності.

Проаналізувавши висновки Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 та від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20, на які послався позивач-2 у касаційній скарзі, як на висновки Верховного Суду, що не були враховані судом апеляційної інстанції при вирішенні спору у цій справі, суд касаційної інстанції вважає, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам, які склалися між сторонами у цій справі № 910/7879/21, що переглядається, з огляду на таке.

Як вбачається, спірні правовідносини у цій справи № 910/7879/21, що переглядається, виникли між фізичними особами, які є спадкоємцями померлого учасника господарського товариства та не набули статусу учасника товариства, та самим господарським товариством.

Предметом спору у цій справі є стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Правовими підставами позову є положення частини п`ятої статті 147, частини другої статті 148 Цивільного кодексу України у редакції, чинній до 17 червня 2018 року, частини другої статті 55 Закону України «Про господарські товариства».

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що позивачі, як спадкоємці померлого учасника господарського товариства, мають право на одержання вартості частини майна товариства, що належала померлому (спадкодавцю) у статутному капіталі товариства, пропорційно розміру успадкованого кожним позивачем окремо права на частку у статутному капіталі цього товариства. Однак, така вартість частини майна товариства, що підлягала виплаті позивачам, була визначена рішенням загальних зборів учасників товариства з порушенням зазначених норм закону без урахування усього майна товариства та його сукупної ринкової вартості, є заниженою, що порушує права та законні інтереси позивачів.

Зі змісту касаційної скарги вбачається, що скаржник в обґрунтування підстави касаційного оскарження постанови апеляційного господарського суду, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, послався на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, від 15 квітня 2020 року у справі № 804/14471/15, від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18 та від 03 листопада 2020 року у справі № 922/88/20.

Проаналізувавши характер правовідносин у зазначених справах, Верховний Суд зазначає про те, що правовідносини у зазначених справах є неподібними правовідносинам у цій справі № 9107879/21, що переглядається, з огляду на таке.

Щодо правовідносин у справі № 260/91/19.

У межах справи № 260/91/19 вирішувався спір про визнання протиправним та нечинним рішення сесії районної ради про скорочення лікувального закладу з підстав недоцільності прийняття такого рішення, прийняття його з порушенням норм чинного законодавства. Спірні правовідносини виникли між фізичними особами - працівниками ліквідованого за спірним рішенням лікувального закладу та органом місцевого самоврядування (районною радою), як засновником такого ліквідованого лікувального (комунального) закладу.

Отже, спірні правовідносини, що склалися між сторонами у справі № 260/91/19, не стосувалися відносин спадкоємців померлого учасника господарського товариства із самим господарським товариством. Предмет та підстави спору у справі № 260/91/19 взагалі не стосувалися стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 260/91/19 правовідносинам у цій справі № 910//7879/21, що переглядається, за усіма трьома критеріями: змістовим, суб`єктним та об`єктним. З огляду на викладене висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 вересня 2020 року у справі № 260/91/19, не є релевантними для цієї справи № 910/7879/21, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Щодо правовідносин у справі № 921/36/18.

Спірні правовідносини у справі № 921/36/18 виникли між позивачем: фізичною особою, як посадовою особою (директором) акціонерного товариства, та відповідачами: 1) акціонерним товариством, директором якого був позивач, і 2) органом місцевого самоврядування (сільською радою), як суб`єктом державної реєстрації.

Спір у справі № 921/36/18 стосувався (предмет спору) скасування реєстраційного запису та зобов`язання поновити в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань попередніх відомостей про акціонерне товариство.

Спір у справі № 921/36/18 не стосувався стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання, спадкоємці померлого учасника господарського товариства не були учасниками справи № 921/36/18, а положення частини п`ятої статті 147, частини другої статті 148 Цивільного кодексу України у редакції, чинній до 17 червня 2018 року, частини другої статті 55 Закону України «Про господарські товариства» не були визначені підставою позову, що свідчить про те, що правовідносини у справі № 921/36/18 не є подібними правовідносинам у цій справі № 910/7879/21, що переглядається.

Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10 вересня 2019 року у справі № 921/36/18, не є релевантними для цієї справи № 910/7879/21, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Щодо правовідносин у справі № 804/14471/15.

Предметом спору у справі № 804/14471/15 було:

- визнання протиправними дій державних реєстраторів щодо внесення записів до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, що стосувалися державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи та внесення рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації,

- скасування зазначених записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Виникнення спірних правовідносин у справі № 804/14471/15 було обумовлено незгодою позивача, як інвестора, з правомірністю державної реєстрації змін до установчих документів юридичної особи, а також внесення до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців запису про рішення засновників (учасників) юридичної особи або уповноваженого ним органу щодо припинення юридичної особи в результаті ліквідації господарського товариства. Оскарження цих дій та рішень реєстратора обґрунтовувалося невиконанням господарським товариством зобов`язань за інвестиційним договором.

Отже, спірні правовідносини у справі № 804/14471/15 виникли між фізичною особою (інвестором) та державними реєстраторами, що свідчить про те, що правовідносини у справі № 804/14471/15 за своїм суб`єктним складом не є подібними правовідносинам у цій справі № 910/7879/21.

Відрізняються правовідносини у справах № 804/14471/15 та № 910/7879/21 і за змістовним критерієм, оскільки у цих справах предмет та підстави позовів є різними. Стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання не було предметом спору у справі № 804/14471/15.

Наведене свідчить про те, що висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 квітня 2020 року у справі № 921/36/18, не є релевантними для цієї справи № 910/7879/21, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Щодо правовідносин у справі № 813/1056/18.

Предметом спору у справі № 813/1056/18 були позовні вимоги про визнання протиправними та скасування реєстраційних дій, пов`язаних з реєстрацією змін до установчих документів господарських товариств, з підстав того, що державні реєстратори, які вчиняли спірні реєстраційні дії діяли не у спосіб та не на підставі Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань».

Спірні правовідносини у справі № 813/1056/18 виникли між фізичною особою (позивачем) та державними реєстраторами (відповідачі).

Отже, враховуючи предмет та підстави позову у справі № 813/1056/18, спірні правовідносини у зазначеній справі не стосувалися відносин спадкоємців померлого учасника господарського товариства із самим господарським товариством. Стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання не було предметом спору у справі № 813/1056/18, що свідчить про неподібність правовідносин у справі № 813/1056/18 правовідносинам у цій справі № 910/7879/21, що переглядається, за усіма трьома критеріями: змістовим, суб`єктним та об`єктним. З огляду на викладене висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 813/1056/18, не є релевантними для цієї справи № 910/7879/21, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

Щодо правовідносин у справі № 922/88/20.

У справі № 922/88/20 спірні правовідносини хоча і виникли між фізичною особою, яка є спадкоємицею померлого учасника господарського товариства, та самим господарським товариством, що свідчить про подібність правовідносини у справах № 922/88/20 та № 910/7879/21 за суб`єктним критерієм, однак за змістовним критерієм зазначені справи не є подібними.

Предметом спору у справі № 922/88/20 було визнання недійсними договорів купівлі-продажу частки у статутному капіталі господарського товариства, визнання недійсними рішень загальних зборів учасників господарського товариства та скасування записів в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань.

В обґрунтування підстав позову позивачка послалася на те, що спірний договір купівлі-продажу корпоративних прав був укладений в порушення статей 203, 215 Цивільного кодексу України, за відсутності вільного волевиявлення учасника правочину і відповідності його внутрішній волі, і таке протиправне, на думку позивачки, відчуження корпоративних прав померлого учасника товариства за оспорюваним договором безпосередньо впливає на обсяг спадкової маси, з огляду на що позивачка та її малолітній син, як спадкоємці померлого учасника товариства, мають охоронюваний законом інтерес, що підлягає судовому захисту. Так само позивачка має охоронюваний законом інтерес щодо визнання недійсними наступних правочинів, предметом яких були корпоративні права у господарському товаристві, що належали померлому учаснику.

З огляду на викладене, спірні правовідносини у справі № 922/88/20 хоча і виникли між спадкоємицею померлого учасника господарського товариства та самим господарським товариства, проте, враховуючи заявлені у справі предмет та підставі позову, за своїм змістом такі правовідносини, не стосувалися стягнення вартості частини майна господарського товариства, а також інфляційних втрат та трьох відсотків річних за прострочення виконання грошового зобов`язання.

Предмет та підстави позову у справі № 922/88/20, які обумовлюють змістовний критерій подібності правовідносин, є іншими, ніж у справі № 910/7879/21, що переглядається, що свідчить про неподібність правовідносин у справах № 922/88/20 та № 910/7879/21.

Отже, висновки Верховного Суду щодо юрисдикції спору, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01 квітня 2020 року у справі № 922/88/20, не є релевантними для цієї справи № 910/7879/21, що переглядається, оскільки були зроблені у неподібних до цієї справи правовідносинах.

З огляду на викладене Верховний Суд зазначає про те, що посилання позивача-2 у касаційній скарзі на неврахування судами попередніх інстанцій висновків Верховного Суду, викладених у постановах у зазначених вище справах, є безпідставними, а наведена скаржником підстава касаційного оскарження, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою та не знайшла свого підтвердження після відкриття касаційного провадження.

Іншою підставою касаційного оскарження судових рішень у цій справі позивач-2 визначив пункт 4 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 310 цього Кодексу.

Позивач-2 у касаційній скарзі посилається на те, що суд апеляційної інстанції не вирішив справу по суті спору, не дослідив наявні у справі докази, що унеможливило встановлення фактичних обставин у справі, які мають значення для правильного вирішення справи (по суті спору). Отже, доводи скаржника зводяться до підстави, передбаченої пунктом 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається скаржник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо: суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу.

Верховний Суд зазначає, що умовою застосування пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України є висновок про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 287 цього Кодексу. Проте, у цій справі заявлена скаржником підстава касаційного оскарження судових рішень, передбачена пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, є необґрунтованою, про що зазначалося вище по тексту цієї ухвали. З огляду на необґрунтованість зазначеної позивачем-2 у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд не бере до уваги посилання скаржника і на пункт 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, а також на доводи, що стосуються порушення судами попередніх інстанцій норм процесуального права та не дослідження судами зібраних у справі доказів.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

З огляду на викладене касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2022 року у справі № 910/7879/21 підлягає закриттю на підставі пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до частин другої та третьої статті 314 Господарського процесуального кодексу України процедурні питання, пов`язані з рухом справи, клопотання та заяви учасників справи, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення провадження у справі, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом, вирішуються судом касаційної інстанції шляхом постановлення ухвал в порядку, визначеному цим Кодексом для постановлення ухвал суду першої інстанції.

Постанова або ухвала суду касаційної інстанції оформлюється суддею- доповідачем (іншим суддею, якщо суддя-доповідач не згодний з постановою/ухвалою) і підписується всім складом суду, який розглядав справу, якщо інше не передбачено цим Кодексом.

Право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем процесуальних фільтрів доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це викликано виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення «розгляду заради розгляду». При цьому процесуальні обмеження зазвичай вводяться для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведена правова позиція викладена в ухвалі об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2018 року у справі № 910/4647/18).

Крім того, зі змісту касаційної скарги вбачається, що в якості підстави касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції позивач-2 також послався на пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України (відсутність висновку Верховного Суду щодо питання застосування пунктів 3 та 4 частини першої статті 20 Господарського процесуального кодексу України) та зазначив про те, що з цієї підстави касаційного оскарження слід переглянути оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції лише у випадку відхилення Касаційним господарським судом як нерелевантної до обставин цієї справи № 910/7879/21 практики Верховного Суду, на яку послався скаржник в обґрунтування доводів касаційної скарги.

Однак, Верховний Суд зазначає про відсутність підстав для здійснення перегляду оскаржуваної постанови апеляційного господарського суду у цій справи з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на таке.

Процесуальний закон покладає на скаржника обов`язок зазначати у касаційній скарзі про неправильне застосування яких конкретно норм матеріального та/або порушення норм процесуального права припустилися суди нижчих інстанцій при ухваленні оскаржуваних судових рішень та чітко визначити конкретну підставу (підстави) касаційного оскарження судового рішення, передбаченої (передбачених) статтею 287 Господарського процесуального кодексу України, з вказівкою на конкретні висновки суду, рішення якого оскаржується, із одночасним зазначенням норм права (пункт, частина, стаття), які неправильно застосовані цим судом при прийнятті відповідного висновку.

Однак, доводи скаржника про необхідність перегляду оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, заявлені альтернативно. Ця підстава касаційного оскарження заявлена позивачем-2 не чітко, під певною умовою, яку скаржник ставить суду касаційної інстанції, що є порушенням пункту 5 частини другої статті 290 Господарського процесуального кодексу України, за змістом якого у касаційній скарзі скаржник має чітко визначити підставу (підстави) касаційного оскарження судових рішень, на якій (яких) подається касаційна скарга. Наведе свідчить про те, що пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не був визначений скаржником конкретною та чіткою підставою касаційного оскарження.

У касаційній скарзі позивач-2 посилається на неврахування судом апеляційної інстанції у цій справі висновків Верховного Суду щодо застосування пунктів 3, 4 частини першої статті 20, Господарського процесуального кодексу України та одночасно зазначає про відсутність висновків Верховного Суду щодо питання застосування цих же норм процесуального права, що свідчить про неоднозначність та взаємосуперечливість доводів скаржника.

Перевіривши матеріали касаційної скарги ОСОБА_1 , колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду встановила, що касаційна скарга позивача-2 подана на підставі пунктів 1 та 4 абзацу 1 частини 2 статті 287, пункту 1 частини третьої статті 310 Господарського процесуального кодексу України, з огляду на що Верховний Суд ухвалою від 23 січня 2023 року відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2022 року у справі № 910/7879/21 саме на підставі зазначених норм.

Пункт 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не був зазначений Верховний Судом в ухвалі від 23 січня 2023 року у цій справі підставою відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 .

З огляду на викладене Верховний Суд не переглядає оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції у цій справі з підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 абзацу 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтями 234, 235, пунктом 5 частини першої статті 296, статтею 314 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1. Касаційне провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Північного апеляційного господарського суду від 02 листопада 2022 року у справі № 910/7879/21 закрити.

2. Ухвала набирає законної сили негайно з моменту її оголошення та не підлягає оскарженню.

Головуючий О. Баранець

Судді О. Кролевець

В. Студенець