Постанова

від 08.02.2023 по справі 904/1225/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 року

м. Київ

cправа № 904/1225/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Берднік І. С. - головуючого, Зуєва В. А., Сухового В. Г.,

секретар судового засідання - Корнієнко О. В.,

за участю представників:

Фізичної особи-підприємця Сєдіна Станіслава Володимировича - не з`явився,

Дніпровської міської ради - Дроздової Т. Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Дніпровської міської ради

на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 (у складі колегії суддів: Антоніка С. Г. (головуючий), Кощеєва І. М., Іванова О. Г.)

у справі № 904/1225/22

за позовом Фізичної особи-підприємця Сєдіна Станіслава Володимировича

до Дніпровської міської ради

про визнання поновленим договору оренди землі,

ВСТАНОВИВ:

У травні 2022 року Фізична особа - підприємець Сєдін Станіслав Володимирович (далі - ФОП Сєдін С. В.) звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Дніпровської міської ради, у якому просив визнати поновленим на тих самих умовах на той самий строк (на 15 років) Договір оренди земельної ділянки від 29.03.2006 (реєстраційний № 040610400691 від 15.06.2006), з кадастровим номером 1210100000:09:524:0102, площею 0,7425 га, розташованої за адресою: вул. Курсантська, 3А, м. Дніпро, у редакції долученої до позовної заяви Додаткової угоди від 22.02.2021, а також стягнути з відповідача судові витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 8 000,00 грн.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що у встановлений договором строк направив відповідачу повідомлення про поновлення договору оренди земельної ділянки з проектом додаткової угоди, однак відповідач у встановлений законом строк зазначене повідомлення не розглянув, заперечень щодо поновлення договору оренди земельної ділянки позивачу не направив. Разом з цим, позивач продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку дії договору та сплачувати орендну плату.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 в задоволенні позову відмовлено.

ФОП Сєдін С. В. оскаржив зазначене рішення суду першої інстанції до Центрального апеляційного господарського суду, просив рішення суду першої інстанції скасувати, прийняти нове рішення, яким позов задовольнити, а також стягнути з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції - 8 000,00 грн, у суді апеляційної інстанції - 6 000,00 грн.

Постановою Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 скасовано. Прийнято нове рішення, яким позов ФОП Сєдіна С. В. задоволено. Визнано поновленим на тих самих умовах на той самий строк (на 15 років) договір оренди земельної ділянки від 29.03.2006, реєстраційний № 040610400691 від 15.06.2006, з кадастровим номером 1210100000:09:524:0102, площею 0,7425 га, розташованої за адресою вул. Курсантська, 3А, м. Дніпро, у редакції Додаткової угоди від 22.02.2021. Стягнуто з Дніпровської міської ради на користь ФОП Сєдіна С. В. витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 14 000,00грн.

Не погоджуючись з висновками суду апеляційної інстанції, у листопаді 2022 року Дніпровська міська рада подала до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права та наявність випадку, передбаченого пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, просить скасувати постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022, а рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 02.08.2022 залишити в силі.

Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.12.2022 відкрито касаційне провадження у справі № 904/1225/22 за касаційною скаргою Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України; касаційну скаргу призначено до розгляду у відкритому судовому засіданні на 08.02.2023.

ФОП Сєдін С. В. у відзиві на касаційну скаргу зазначає, що доводи, викладені у касаційній скарзі, є необґрунтованими та безпідставними, просить залишити її без задоволення, а постанову суду апеляційної інстанції без змін. Крім того, позивач просить стягнути витрати на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції у розмірі 6 000,00 грн. А також просить розглянути касаційну скаргу Дніпровської міської ради без участі його представника.

ФОП Сєдін С. В. в судове засідання свого представника не направив.

Відповідно до частини 1 статті 301 ГПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням положень статті 300 цього Кодексу.

Наслідки неявки в судове засідання учасника справи визначено у статті 202 ГПК України.

Так, за змістом частини 1 і пункту 1 частини 2 статті 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з підстав, зокрема неявки в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання.

Ураховуючи положення статті 202 ГПК України, наявність клопотання ФОП Сєдіна С. В. про розгляд касаційної скарги без участі його представника та те, що явка учасників справи не визнавалася судом обов`язковою, а участь у засіданні суду є правом, а не обов`язком сторони, Верховний Суд дійшов висновку про можливість розгляду касаційної скарги за відсутності представника ФОП Сєдіна С. В.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представника Дніпровської міської ради, дослідивши наведені у касаційній скарзі доводи та заперечення проти неї, перевіривши матеріали справи, Верховний Суд дійшов таких висновків.

Як встановлено судами попередніх інстанцій, 29.03.2006 між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Сєдіним С. В. (орендар) укладено договір оренди землі, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою: вул. Курсантська, 3-А (Самарський район) і зареєстрована в Державному реєстрі земель за кадастровим номером 1210100000:09:524:0102 (пункт 1.1 Договору).

Цільове використання земельної ділянки за цим Договором (УКЦВЗ) 1.10.5 (підприємства іншої промисловості) (пункт 1.2 Договору).

Відповідно до пункту 1.3 Договору підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 30.11.05 № 36/31 та від 01.03.06 № 380/34.

Пунктом 2. 1 Договору передбачено, що в оренду передається земельна ділянка, загальною площею 0,7425 га.

Згідно з пунктом 2.2 Договору на земельній ділянці знаходяться об`єкти нерухомого майна, інші об`єкти інфраструктури, які зазначені в акті приймання земельної ділянки.

Договір укладено на 15 років (пункт 3.1 Договору).

Пунктом 3.2 Договору передбачено, що після закінчення строку, на який укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

Орендар повинен не пізніше ніж за 30 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити дію договору (пункт 3.3 Договору)

У пункті 3.4 Договору передбачено, що укладення договору оренди земельної ділянки на новий строк здійснюється виключно на підставі рішення міської ради про передачу земельної ділянки в оренду шляхом його переукладення та державної реєстрації у встановленому порядку.

Згідно з пунктом 4.1 Договору річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі земельного податку, збільшеного на коефіцієнт 1,3.

Земельна ділянка передається в оренду: по фактичному розміщенню виробничих будівель і споруд (пункт 5.1 Договору).

Згідно з пунктом 5.2 Договору цільове призначення земельної ділянки: землі промисловості.

Відповідно до пункту 12.1 Договору зміна умов договору здійснюється у письмовій формі та взаємною згодою сторін.

Пунктом 12.2 Договору передбачено, що у разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв`язується у судовому порядку.

Дія договору припиняється у разі закінчення строку, на який його було укладено (пункт 12.3 Договору).

За інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 27.07.2021 на орендованій позивачем земельній ділянці розташовані об`єкти нерухомості - будівля контори дільниці № 2 літ. А-2, а, а' площею 486,6 кв. м, будівля завантажуваного-розвантажувального бюро літ. Б-1, будівля диспетчерської літ. Б'-1 площею 341,7 кв. м, гараж літ. Г-2, г, г' площею 158,2 кв. м, гараж літ. Ж-1 площею 454,2 кв. м, гараж літ. І-1 площею 1433,8 кв. м, топочна (тимч.) літ. З, вагончик (тимч.) літ. Е, споруди № 1-6, ІІІ-V, які належать Сєдіну С. В. на праві приватної власності.

22.02.2021 позивач звернувся до Дніпропетровського міського голови з листом-повідомленням про поновлення договору оренди землі (зареєстровано за № 040610400691 від 15.06.2006), у якому пропонував укласти відповідну додаткову угоду про поновлення Договору оренди землі від 29.03.2006 щодо оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:524:0102, площею 0,7425 га, за адресою: вул. Курсантська, 3а, м. Дніпро, на той самий строк і на тих же умовах.

До листа-повідомлення було додано копію Договору оренди землі від 29.03.2006 та проект Додаткової угоди від 22.02.2021 про поновлення Договору оренди землі від 29.03.2006.

23.02.2021 зазначений лист було отримано відповідачем, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення доданим до позовної заяви.

Предметом розгляду у справі № 904/1225/22 є вимога ФОП Сєдіна С. В. про поновлення на тих самих умовах на той самий строк (на 15 років) Договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006, у редакції долученої до позовної заяви Додаткової угоди від 22.02.2021. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що зволікання відповідача в укладенні додаткової угоди в контексті спірних правовідносин порушує права позивача на поновлення договору оренди.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції, дійшов висновку, про відсутність підстав для поновлення договору оренди земельної ділянки.

Суд апеляційної інстанції рішення суду першої інстанції скасував та ухвалив нове рішення про задоволення позову з підстав доведення позивачем належними і допустимими доказами обставин, які відповідно до статті 33 Закону України «Про оренду землі» (у відповідній редакції) є підставою для визнання поновленим на тих самих умовах на той самий строк Договору оренди землі від 29.03.2006 у редакції Додаткової угоди від 22.02.2021.

Крім того, суд апеляційної інстанції дослідивши надані позивачем докази на підтвердження понесених ним витрат на правничу допомогу у судах першої та апеляційної інстанцій, врахувавши відсутність клопотання відповідача про зменшення розміру таких витрат, дійшов висновку, що заявлені суми є обґрунтованими та співмірними з наданими адвокатом послугами, а тому заяви про стягнення з відповідача витрат на професійну правничу допомогу підлягають задоволенню.

У поданій касаційній скарзі Дніпровська міська рада, посилаючись на наявність підстави оскарження судового рішення, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, вказала на неправильне застосування судом апеляційної інстанції, зокрема, положень статті 33 Закону України «Про оренду землі» та неврахування висновків щодо застосування цієї норми права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 10.09.2018 у справі № 920/739/19, від 27.05.2020 у справі № 925/471/18, від 28.09.2020 у справі № 272/440/18, від 04.04.2020 у справі № 229/588/16-ц, постанові Верховного Суду України від 25.12.13 у справі № 6-78цс13, постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 912/1857/16.

Також, у касаційній сказі Дніпровська міська рада послалась на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статті 126, 129 ГПК України і не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.09.2018 у справі № 826/14072/17, від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 09.06.2020 у справ № 466/9758/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 04.08.2020 у справі № 810/3213/16, від 11.06.2020 у справі № 821/227/17, у додатковій постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Верховний Суд, переглянувши у касаційному порядку оскаржувану постанову суду апеляційної інстанції, враховуючи встановлені статтею 300 ГПК України межі такого перегляду, виходить із наступного.

Абзацом 4 розділу IX Перехідних положень Закону України «Про оренду землі» встановлено, що правила, визначені статтею 126-1 ЗК України щодо поновлення договорів оренди землі, поширюються на договори оренди землі, укладені або змінені після набрання чинності Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії рейдерству» від 05.12.2019 № 340-IX, а поновлення договорів оренди землі, укладених до набрання чинності зазначеним Законом, здійснюється на умовах, визначених такими договорами, за правилами, чинними на момент їх укладення.

Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом (частина 3 статті 792 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України)).

Законом України «Про оренду землі» визначено умови укладення, зміни, припинення і поновлення договору оренди землі, а статтею 13 передбачено, що договором оренди землі є договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до частини 1 статті 33 Закону України «Про оренду землі» (тут і далі у редакції, чинній на час укладення договори оренди землі) після закінчення строку, на який було укладено договір оренди землі, орендар, який належно виконував обов`язки відповідно до умов договору, має за інших рівних умов переважне право на поновлення договору.

У разі поновлення договору оренди землі на новий строк його умови можуть бути змінені за згодою сторін (частина 2 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У разі якщо орендар продовжує користуватися земельною ділянкою після закінчення строку договору оренди, то за відсутності письмових заперечень орендодавця протягом одного місяця після закінчення строку договору він підлягає поновленню на той самий строк і на тих самих умовах які були передбачені договором. Письмове заперечення здійснюється листом-повідомленням (частина 3 статті 33 Закону України «Про оренду землі»).

У справі, яка розглядається, судом апеляційної інстанції установлено, що позивачем належними і допустимими доказами відповідно до положень статей 73, 74 ГПК України доведено дотримання процедури поновлення договору оренди землі згідно з умовами Договору оренди землі від 29.03.2006 та положеннями статті 33 Закону України «про оренду землі». Так, з огляду на закінчення строку дії договору оренди землі позивачем відповідно до умов договору та вимог законодавства, що регулює відповідні правовідносини, було повідомлено орендодавця щодо реалізації свого переважного права на укладення договору оренди землі на новий строк у встановленому порядку, про що свідчить лист-повідомлення від 22.02.2021, з яким позивач як орендар звернувся до Дніпровської міської ради з відповідного питання, до якого була додана, зокрема Додаткова угода 22.01.2021 про поновлення договору оренди землі від 29.03.2006.

Отже, за обґрунтованими висновками суду апеляційної інстанції, ці обставини свідчать про повідомлення позивачем (орендарем) відповідача (орендодавця) в установлений законом строк про намір поновити договірні відносини на новий строк, з дотриманням передбаченого законодавством та умовами договору оренди (пункт 3.3 Договору) порядку, у тому числі щодо долучення до листа-повідомлення проекту додаткової угоди про поновлення договору оренди землі.

Також судом апеляційної інстанції установлено, що протягом строку дії договору оренди, а також після закінчення цього строку позивач продовжує користуватися земельною ділянкою та сплачувати орендну плату за неї, яку приймає відповідач.

Разом з цим, суд апеляційної інстанції обґрунтовано не взяв до уваги поданий відповідачем лист Департаменту по роботі з активами Дніпровської міської ради від 23.03.2021 № 8/9-624 на підтвердження повідомлення позивача про заперечення у поновленні договору оренди спірної земельної ділянки, з огляду на відсутність належних і допустимих доказів підтвердження направлення зазначеного листа позивачу.

Будь-яких інших обставин того, що відповідач заперечив проти поновлення договору оренди землі судом апеляційної інстанції установлено не було.

Враховуючи наведене, а також конкретні обставини у справі (розмір спірної земельної ділянки, кількість належного позивачу нерухомого майна, яке розташовано на цій земельній ділянці, той факт, що за умовами договору оренди земельна ділянка була надана позивачу по фактичному розміщенню виробничих будівель і споруд, поведінку орендодавця) суд апеляційної інстанції дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

За таких обставин суд апеляційної інстанції на підставі встановлених фактичних обставин справи дійшов обґрунтованого висновку, що вимога ФОП Сєдіна С. В. про визнання поновленим на тих самих умовах на той самий строк Договору оренди земельної ділянки від 29.03.2006 у редакції долученої до позовної заяви Додаткової угоди від 22.02.2021, з фіксацією її повного тексту у резолютивній частині рішення суду, є правомірною та такою, що узгоджується з вимогами законодавства, яке регулює відповідні правовідносини.

Такий висновок апеляційного суду не суперечить правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду у справах № 313/350/16-ц, № 159/5756/18, № 903/1030/19, № 594/376/17-ц щодо розгляду справ за позовами орендарів про поновлення договорів оренди земельних ділянок; та правових позицій Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/5179/20 і об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду у справі № 3190/34/17 щодо застосування принципу добросовісності при розгляді судами справ.

Дніпровська міська рада підставу касаційного оскарження судових рішень суду апеляційної інстанції, передбачену пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, обґрунтувало тим, що судом апеляційної інстанції при вирішенні справи не було враховано висновків, викладених у постановах Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, постановах Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 10.09.2018 у справі № 920/739/19, від 27.05.2020 у справі № 925/471/18, від 28.09.2020 у справі № 272/440/18, від 04.04.2020 у справі № 229/588/16-ц, постанові Верховного Суду України від 25.12.13 у справі № 6-78цс13, постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 912/1857/16.

За змістом пункту 1 частини 2 статті 287 ГПК України підставами касаційного оскарження судових рішень є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права у випадку, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.

При цьому необхідно зазначити, що оскарження судових рішень з підстави, передбаченої у пункті 1 частини 2 статті 287 ГПК України, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; ухвалення різних за змістом судових рішень у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у справі, в якій винесено постанову Верховного Суду; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 зазначено, що на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб`єктним і об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Так, посилання скаржника на постанови Великої Палати Верховного Суду від 10.04.2018 у справі № 594/376/17-ц, від 22.09.2020 у справі № 313/350/16-ц, від 31.08.2021 у справі № 903/1030/19, постанови Верховного Суду від 21.09.2022 у справі № 926/2720/21, від 27.05.2020 у справі № 925/471/18, від 28.09.2020 у справі № 272/440/18, від 04.04.2020 у справі № 229/588/16-ц не приймається Судом до уваги, оскільки висновки, зроблені у оскаржуваному судовому рішенні у справі № 904/1225/22, у якій подано касаційну скаргу, не суперечать висновкам, викладеним у наведених постановах, на які посилається скаржник у касаційній скарзі.

Також, колегія суддів вважає безпідставним посилання скаржника на неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 10.09.2018 у справі № 920/739/17, з огляду на те, що правова позиція у зазначеній справі є неактуальною відповідно до постанов Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі № 159/5756/18 та у справі № 313/350/16-ц.

Доводи скаржника про те, що суд апеляційної інстанції не врахував правову позицію, наведену у постанові Вищого господарського суду України від 12.01.2017 у справі № 912/1857/16, Суд відхиляє, оскільки постанови Вищого господарського суду України не є джерелом правозастосовчої практики в розумінні частини четвертої статті 236 ГПК України, відповідно до якої при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду та не є обов`язковими для врахування при застосуванні судами норм права.

Крім того, у справі № 6-78цс13, на яку посилається скаржник у касаційній скарзі, Верховний Суд України, скасовуючи ухвалу Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ та передаючи справу на новий касаційний розгляд до цього суду, виходив із того, що судом не встановлено, чи порушено законні права позивачів та у чому саме полягає таке порушення.

Разом з цим, у справі № 904/1225/22, яка розглядається, судом апеляційної інстанції встановлено порушення відповідачем права позивача на поновлення договору оренди спірної земельної ділянки.

Отже, доводи скаржника щодо неврахування судом апеляційної інстанції при вирішенні справи висновків, викладених у зазначених вище постановах є необґрунтованими, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

Також, у касаційній сказі Дніпровська міська рада послалась на те, що судом апеляційної інстанції неправильно застосовано положення статей 126, 129 ГПК України щодо визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу і не враховано висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постановах від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16, від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц та висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 26.09.2018 у справі № 826/14072/17, від 15.04.2020 у справі № 199/3939/18-ц, від 09.06.2020 у справ № 466/9758/16-ц, від 30.09.2020 у справі № 379/1418/18, від 04.08.2020 у справі № 810/3213/16, від 11.06.2020 у справі № 821/227/17 та додатковій постанові від 06.03.2019 у справі № 922/1163/18.

Суд апеляційної інстанції у справі, яка розглядається, задовольняючи заяви ФОП Сєдіна С. В. про відшкодування витрат на професійну правову допомогу у судах першої та апеляційної інстанції, взявши до уваги відсутність клопотання відповідача про зменшення судових витрат, виходив із положень статей 123, 126, 129 ГПК України та поданих стороною доказів, а саме: договору про надання правової допомоги від 01.06.2018; додаткових угод від 02.06.2021 та від 10.08.2022 до договору; протоколів узгодження розміру гонорару від 05.05.2022 та 10.08.2022; звітів адвоката (актів надання правничої допомоги) від 25.07.2022 та 01.08.2022, на підставі яких дійшов висновку про стягнення з Дніпровської міської ради на користь Сєдіна С. В. витрат на правничу допомогу у сумі 14 000,00 грн, оскільки саме такий розмір цих витрат є обґрунтованим, відповідає критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру і є співмірними з наданими позивачу послугами у судах першої та апеляційної інстанцій.

Натомість у справах, на постанови в яких посилається скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження постанови суду апеляційної інстанції, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК, Судом питання відшкодування витрат на професійну правничу допомогу вирішувалося з огляду на конкретні, встановлені обставини справи, подані сторонами обґрунтування таких витрат та докази, з урахуванням дотримання/не дотримання стороною порядку попереднього визначення сум судових витрат та вчинення інших дій, які стали підставою для прийняття відповідного рішення стосовно відшкодування таких витрат.

Доводи скаржника про неврахування судом апеляційної інстанції заперечень щодо стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, при прийнятті рішення про стягнення судових витрати з відповідача у повному обсязі, відхиляються судом касаційної інстанції, оскільки у зазначених запереченнях відповідач не навів жодних доводів на зменшення судових витрат з обґрунтуванням неспівмірності заявлених вимог та не надав належних доказів на їх підтвердження, а тому такі заперечення не можуть вважатися такими, що подані на виконання частини 6 статті 126 ГПК України.

Отже, проаналізувавши судові рішення, правові висновки в яких, за доводами скаржника, не були враховані судом апеляційної інстанції, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційну скаргу, подану Дніпровською міською радою з підстави, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, слід визнати необґрунтованою, оскільки такі доводи не знайшли свого підтвердження під час касаційного перегляду оскаржуваного судового рішення.

Інші доводи скаржника, наведені у касаційній скарзі, не можуть бути підставами для скасування постанови суду апеляційної інстанції, оскільки вони не підтверджуються матеріалами справи, ґрунтуються на неправильному тлумаченні скаржником норм матеріального та процесуального права, і зводяться до переоцінки встановлених судом обставин.

Наведене в сукупності виключає можливість задоволення касаційної скарги.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції, за результатами розгляду касаційної скарги, має право залишити судові рішення судів першої інстанції та апеляційної інстанції без змін, а скаргу без задоволення.

За змістом статті 309 ГПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо судове рішення, переглянуте в передбачених статтею 300 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права. Не може бути скасоване правильне по суті і законне рішення з одних лише формальних міркувань.

Ураховуючи те, що доводи касаційної скарги про неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права при прийнятті оскарженого судового рішення не знайшли свого підтвердження, суд касаційної інстанції дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а постанови суду апеляційної інстанції - без змін.

Що стосується вимог Сєдіна С. В. про відшкодування витрат на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції в сумі 6 000,00 грн, про що заявлено у відзиві на касаційну скаргу, Верховний Суд зазначає таке.

За змістом статті 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

Згідно з частиною 1 статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

У частині 2 статті 126 ГПК України установлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина 3 статті 126 ГПК України).

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 126 ГПК України).

Відповідно до частини 5 статті 126 ГПК України у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина 6 статті 126 ГПК України).

Зокрема, відповідно до частини 5 статті 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

Розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина 8 статті 129 ГПК України).

За змістом статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Відповідно до статті 19 зазначеного Закону видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

У статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» визначено, що гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

За змістом наведеної норми адвокатський гонорар може існувати в двох формах - фіксований розмір та погодинна оплата. Вказані форми відрізняються порядком обчислення - при зазначенні фіксованого розміру для виплати адвокатського гонорару не обчислюється фактична кількість часу, витраченого адвокатом при наданні послуг клієнту, і навпаки, підставою для виплати гонорару, який зазначено як погодинну оплату, є кількість годин помножена на вартість такої години того чи іншого адвоката у залежності від його кваліфікації, досвіду, складності справи та інших критеріїв.

Як свідчать матеріали справи, 01.06.2018 між адвокатом Корніловою Е. Ю. та Сєдіним В. В. (клієнт) укладено договір про надання правової допомоги, предметом якого є надання адвокатом правової допомоги клієнту як фізичній особі або як ФОП в усіх справах, які пов`язані чи можуть бути пов`язані із захистом та відновленням порушених, оспорюваних, невизнаних прав і законних інтересів клієнта.

Відповідно до додаткової угоди від 03.01.2023 до договору про надання правової допомоги від 01.06.2018, укладеної між тими ж сторонами, узгоджено надання клієнту правничої допомоги під час касаційного перегляду постанови Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 904/1225/22 у Верховному Суді.

У пункті 2 цієї додаткової угоди визначено, що гонорар адвоката за надання правничої допомоги визначається у протоколі узгодження розміру гонорару, який є невід`ємною частиною договору. Розмір гонорару є фіксованою сумою та не залежить від кількості документів та/або годин, витрачених адвокатом для надання правничої допомоги.

Відповідно до пункту 1 протоколу узгодження розміру гонорару до договору про надання правової допомоги від 01.06.2018 та додаткової угоди від 03.01.2023 гонорар за надання правничої допомоги у справі № 904/1225/22 у суді касаційної інстанції становить 6 000,00 грн.

21.01.2023 на адресу Верховного Суду ФОП Сєдіним С. В. в особі представника адвоката Корнілової Е. Ю. направлено відзив на касаційну скаргу Дніпровської міської ради на постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 904/1225/22.

Повноваження адвоката Корнілової Е. Ю. на представництво інтересів Сєдіна С. В. у суді касаційної інстанції підтверджено ордером на надання правничої (правової) допомоги від 09.01.2023 серія АЕ № 1172620, виданим адвокатом, що здійснює адвокатську діяльність індивідуально Корніловою Е. Ю., який додано до відзиву на касаційну скаргу.

На підтвердження понесених витрат на послуги адвоката в суді касаційної інстанції позивачем надано: звіт адвоката (акт надання правничої допомоги) від 19.01.2023, за змістом якого надана правова допомога у справі № 904/1225/22 та гонорар за її надання становить 6 000,00 грн; квитанція до прибуткового касового ордеру № 09/01 від 09.01.2023 про оплату.

Від Дніпровської міської ради клопотання про зменшення розміру судових витрат на правничу допомогу адвоката до Верховного Суду не надходило.

У судовому засіданні 08.02.2023 представник Дніпровської міської ради заперечував проти задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу адвоката, однак будь-яких обставин (доказів) на виконання обов`язку доведення неспівмірності витрат відповідно до частини 6 статті 126 ГПК України не навів.

Таким чином, ураховуючи умови договору про надання правової допомоги, подані ФОП Сєдіним С. В. докази на підтвердження надання правової допомоги за цим договором, відсутність обґрунтованих заперечень Дніпровської міської ради про наявність підстав для зменшення зазначеної суми, з огляду на результат розгляду касаційної скарги, зважаючи на зазначені положення законодавства, враховуючи принципи диспозитивності та змагальності, суд касаційної інстанції дійшов висновку, що витрати на правничу допомогу адвоката в суді касаційної інстанції, понесені ФОП Сєдіним С. В., підлягають відшкодуванню за рахунок Дніпровської міської ради (скаржника) в сумі 6 000,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 326 ГПК України судові рішення, що набрали законної сили, є обов`язковими на всій території України.

Виконання судового рішення здійснюється на підставі наказу, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції (частина 1 статті 327 ГПК України).

Судовий збір за подання касаційної скарги в порядку статті 129 ГПК України покладається на скаржника.

Керуючись статтями 123, 126, 129, 300, 301, 308, 309, 314, 315, 317 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу Дніпровської міської ради залишити без задоволення.

2. Постанову Центрального апеляційного господарського суду від 02.11.2022 у справі № 904/1225/22 залишити без змін.

3. Стягнути з Дніпровської міської ради (ЄДРПОУ 26510514) на користь Фізичної особи-підприємця Сєдіна Станіслава Володимировича (ІПН НОМЕР_1 ) судові витрати на професійну правничу допомогу в суді касаційної інстанції у розмірі 6 000, 00 грн (шість тисяч гривень).

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий суддя І. С. Берднік

Судді: В. А. Зуєв

В. Г. Суховий