Постанова

від 21.02.2023 по справі 671/1613/18

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 671/1613/18

Провадження № 22-ц/4820/538/23

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Гринчука Р.С., Костенка А.М., Спірідонової Т.В.,

секретар судового засідання Дубова М.В.,

з участю представника апелянта,

розглянув у відкритому судовому засіданні справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2022 року, суддя Бабій О.М., у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 до Волочиського відділу державної виконавчої служби у Хмельницькому районі Хмельницької області Центрально-Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Хмельницький), Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області, ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідачів: Товариство з обмеженою відповідальністю «УкрСпецТорг Групп», Приватне підприємство «Волочиськ Вектра», приватний нотаріус Волочиського районного нотаріального округу Гадайчук Єлизавета Аполлонівна, ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , про визнання прилюдних торгів недійсними, скасування протоколу проведення прилюдних торгів, скасування свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, скасування державної реєстрації права власності на земельну ділянку, визнання відомостей про земельну ділянку в частині такими, що внесені до Державного земельного кадастру на підставі недостовірних даних, визнання права власності на земельну ділянку,

встановив:

В серпні 2018 року ОСОБА_1 , ОСОБА_2 звернулися в суд з позовом до Волочиського районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Хмельницькій області, державного кадастрового реєстратора відділу Держгеокадастру у Волочиському районі Хмельницької області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просили визнати недійсними результати прилюдних торгів з реалізації недобудованого житлового будинку загальною площею 130 кв.м. та земельної ділянки площею 0,05 га за адресою АДРЕСА_1 ; скасувати протокол №23-0060/12-1 проведення прилюдних торгів від 04 березня 2013 року; скасувати свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 4037, видане приватним нотаріусом Волочиського нотаріального округу Гадайчук Є.А. від 29 грудня 2015 року на ім`я ОСОБА_3 ; скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 на земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 6820910100:01:002:0920, за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати відомості про земельну ділянку, кадастровий номер 6820910100:01:002:0920, площею 0,0494 га, АДРЕСА_1 , в частині місця розташування (адреси) такими, що внесені державним реєстратором відділу Держгеокадастру у Волочиському районі Хмельницької області до Державного земельного кадастру на підставі недостовірних даних про місце розташування (адреси) такої земельної ділянки; визнати ОСОБА_1 власником земельної ділянки із кадастровим номером 6820910100:01:002:0920, площею 0,0494 га, що за адресою АДРЕСА_1 .

В обґрунтування заявлених вимог позивачі вказали, що 29 червня 2016 року на підставі рішення Волочиського районного суду Хмельницької області у справі №671/620/16-ц, між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 було розірвано шлюб, укладений 31 жовтня 1987 року та здійснено поділ набутого у шлюбі майна. Зокрема, визнано за ОСОБА_1 право власності на 69% житлового будинку з надвірними будівлями, вартістю 131870 грн. та земельну ділянку площею 0,05 га, вартістю 30828 грн., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

09 серпня 2016 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на 69/100 житлового будинку з надвірними будівлями, який знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Разом з тим, ОСОБА_1 було відмовлено у реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,05 га, яка знаходиться за вищевказаною адресою з тієї підстави, що в межах даної земельної ділянки розташована інша земельна ділянка з кадастровим номером 6820910100:01:002:0920.

Так, у березні 2018 року ОСОБА_1 стало відомо, що недобудований житловий будинок, загальною площею 130 кв.м. та земельну ділянку площею 0,05 га (кадастровий номер відсутній) за адресою: АДРЕСА_1 , продано з прилюдних торгів, проведених ТОВ «УкрСпецТорг Групп» 04 березня 2013 року ОСОБА_3 .

Вважає, що продаж нерухомого майна, яке мало статус об`єкта спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_2 і ОСОБА_1 відбувся незаконно, оскільки відповідної частки чоловіка ОСОБА_2 , як боржника у виконавчому провадженні, виділено не було.

Крім того, торги 04 березня 2013 року проведені Хмельницькою філією ТОВ «УкрСпецТорг Групп» з суттєвими порушеннями законодавства.

Зокрема, ОСОБА_2 не було проінформовано про проведення повторної оцінки спірного недобудованого будинку та земельної ділянки.

Об`єктом оцінки, проведеної 30 квітня 2012 року був недобудований будинок, який насправді не знаходився у власності ОСОБА_2 . Водночас, оскільки оцінка спірної земельної ділянки, яка належить ОСОБА_2 , не проводилася, тому, при відсутності кадастрового номера, земля не набула статусу об`єкта цивільних прав, відповідно, реалізації на прилюдних торгах не підлягала.

ОСОБА_2 не був повідомлений належним чином про дату, час та місце проведення прилюдних торгів, про стартову ціну реалізації майна, що є грубим порушенням правил проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна, а відтак є додатковою підставою для визнання результатів таких торгів недійсними.

ОСОБА_3 , який придбав об`єкти нерухомості з прилюдних торгів, звернувся до ПП «Волочиськ Вектра» з метою виготовлення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) за адресою: АДРЕСА_1 . Натомість, ПП «Волочиськ Вектра» виготовлено технічну документацію із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) ОСОБА_3 02.01. за адресою: АДРЕСА_1 . Однак, у вказаній технічній документації не міститься посилання на наявність документа, який засвідчує присвоєння об`єкту нерухомості, недобудованому житловому будинку, який знаходиться на земельній ділянці площею 0,05 га, та на яку ПП «Волочиськ Вектра» виготовлено технічну документацію, поштової адреси: АДРЕСА_1 . На думку позивачів, ПП «Волочиськ Вектра» було самовільно присвоєно адресу спірній земельній ділянці із зазначенням номера будинковолодіння АДРЕСА_1 .

Оскільки ОСОБА_3 дозвіл на розроблення документації із землеустрою не надавався, власником земельної ділянки він не був, тому, як вказують позивачі, реєстрація зазначеної земельної ділянки була здійснена всупереч встановлених правил та без достатніх правових підстав.

Позивачі наголосили, що копію акта про проведені прилюдні торги 04 березня 2013 року ОСОБА_2 не отримував, про те, що майно продано з прилюдних торгів, йому не було відомо. Про продаж майна він дізнався лише у період підготовки позовної заяви ОСОБА_1 .

Разом з тим, 29 грудня 2015 року ОСОБА_3 отримав свідоцтво про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів, серія та номер 4037, видане приватним нотаріусом Волочиського нотаріального округу Гадайчук Є.А., згідно з яким цим же приватним нотаріусом було прийнято рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер 27659917 від 29 грудня 2015 року щодо реєстрації права власності на земельну ділянку площею 0,05 га, кадастровий номер 6820910100:01:002:0920, за адресою: АДРЕСА_1 .

Рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2022 року в задоволенні позову відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову суд першої інстанції зазначив, що спірне майно, яке придбане за договором купівлі-продажу від 10 листопада 1999 року, є об`єктом права спільної сумісної власності ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , на що державний виконавець в процесі проведення виконавчих дій уваги не звернув та безпідставно ініціював здійснення продажу з прилюдних торгів частини майна ОСОБА_1 , як співвласника спірного майна, що не відповідає вимогам закону і тягне за собою недійсність проведених прилюдних торгів.

Разом з тим, суд вказав, що позивачі могли дізнатися про порушення своїх прав з часу (дати) проведення прилюдних торгів у 2013 році. Зокрема, ОСОБА_2 як боржник у виконавчому провадженні, а ОСОБА_1 як його дружина, що проживає з останнім за однією адресою, у зв`язку з чим, звернувшись до суду з позовом в 2018 році, позивачами пропущено строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просила рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.

На обґрунтування скарги апелянт послалася на незаконність висновків суду щодо пропущення позивачами строку позовної давності, оскільки ОСОБА_1 з 2009 року не проживала разом зі ОСОБА_2 , не вела спільного господарства, відтак не могла знати, як його дружина, про продаж спірного майна на прилюдних торгах. Суд першої інстанції визнаючи поданий позов як негаторний, в той же час дійшов помилкового висновку щодо можливості застосування до вимог позивача строку позовної давності.

В судовому засіданні представник апелянта підтримала доводи апеляційної скарги.

Інші учасники справи в суд не з`явилися, про дату,час та місце розгляду справи судом були повідомлені належним чином.

Заслухавши пояснення учасника справи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 1 ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Встановлено, що позивачі ОСОБА_1 та ОСОБА_2 з 31 жовтня 1987 року перебували в зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року, яке набрало законної сили 19 липня 2016 року. Вказаним рішенням між позивачами було здійснено поділ спільного майна подружжя та визнано за ОСОБА_1 право власності на 69% житлового будинку з надвірними будівлями, вартістю 131870 грн. та земельну ділянку площею 0,05 га, вартістю 30828 грн., за адресою: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 16).

10 листопада 1999 року між ОСОБА_6 (продавцем) та ОСОБА_2 (покупцем) був укладений договір купівлі-продажу, предметом якого були 69% житлового будинку з надвірними будівлями за номером 3 та 0,05 га земельної ділянки, що знаходяться в АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 25).

У Волочиському РВ ДВС Головного територіального управління юстиції в Хмельницькій області перебували на виконанні виконавчі провадження №31893061 та №31893154, в яких 25 жовтня 2012 року ОСОБА_2 був ознайомлений в висновком ПП «Брокер-Центр «Поділля» від 22 травня 2012 року щодо ринкової вартості будинку АДРЕСА_1 , яка склала 117219 грн. (т. 1, а.с. 24).

Згідно з протоколом проведення прилюдних торгів №23-0060/13-1 від 04 березня 2013 року, ТОВ «УкрСпецТорг Групп» реалізовано ОСОБА_3 недобудований житловий будинок, загальною площею 130 кв.м. та земельну ділянку площею 0,05 га, за адресою: АДРЕСА_1 , за ціною 87600 грн. (т. 1. а.с. 32-33).

Згідно з даними, які містяться в акті, складеному державним виконавцем відділу ДВС Волочиського районного управління юстиції Гуляком С.М. 28 березня 2013 року при примусовому виконанні виконавчого листа №2-4093 від 22 грудня 2009 року Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області про стягнення зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_5 37325 грн. та ОСОБА_4 77644 грн. 72 коп., встановлено, що переможцем прилюдних торгів по реалізації земельної ділянки площею 0,05 га та недобудованого житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , є ОСОБА_3 (т. 1, а.с. 34).

Як вбачається зі змісту технічної документації, виготовленої ПП «Волочиськ Вектра» на замовлення ОСОБА_3 , земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6820910100:01:002:0920, її площа становить 0,0494 га, адреса: АДРЕСА_1 (т. 1, а.с. 48).

На підставі рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 29 червня 2016 року, яке набрало законної сили 19 липня 2016 року, ОСОБА_1 09 серпня 2016 року зареєстровано право власності на 69/100 житлового будинку з надвірними будівлями у АДРЕСА_1 (т. 1 а.с. 17).

У листі директора ПП «Волочиськ Вектра» від 17 жовтня 2017 року №213, адресованому ОСОБА_1 , їй повідомлено, що для виготовлення технічної документації із землеустрою потрібно укласти договір на виконання робіт між замовником та виконавцем робіт, що у випадку ОСОБА_1 неможливо через те, що рішенням суду ОСОБА_1 визнано право власності на 69/100, а не на весь житловий будинок з надвірними будівлями, що по АДРЕСА_1 . Крім того, на дану земельну ділянку, площею 0,05 га, для обслуговування відповідного житлового будинку, у 2015 році на іншу особу вже присвоєно кадастровий номер 6820910100:01:002:0920 (т. 1, а.с. 20).

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

За положеннями статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

Згідно з частиною третьою статті 368 ЦК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до статті 60 Сімейного кодексу України (далі - СК України) майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

При цьому конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Згідно з частинами першою, другою статті 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Об`єктом права спільної сумісної власності є заробітна плата, пенсія, стипендія, інші доходи, одержані одним із подружжя.

Статтею 63 CК України встановлено рівність прав дружини та чоловіка на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до статті 65 CК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

За змістом статей 69, 70 СК України дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу. У разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Відповідно до частини першої статті 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Згідно з частиною першою статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Відповідно до частини першої статті 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Положеннями статей 15, 16 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Таким чином, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Способи захисту цивільних прав та інтересів визначені у статті 16 ЦК України.

Відповідно до частини другої статті 16, частини першої статті 215 ЦК України одним із способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням вимог, установлених частинами першою-третьої, п`ятої, шостої статті 203 цього Кодексу, зокрема, у зв`язку з невідповідністю змісту правочину ЦК України та іншим актам цивільного законодавства.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню в разі невиконання їх у добровільному порядку, регламентуються Законом України «Про виконавче провадження».

Згідно зі статтею 1 Закону України від 21 квітня 1999 року № 606-XIV «Про виконавче провадження», який був чинним на час виникнення спірних правовідносин, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Закон № 606-XIV визначав загальні правові основи організації та діяльності державної виконавчої служби, її завдання та компетенцію, а також учасників виконавчого провадження, закріплював їхні права та обов`язки, у тому числі право стягувачів і боржників та інших учасників виконавчого провадження на оскарження дій (бездіяльності) державного виконавця та порядок цього оскарження (статті 1, 2, 6, 12 Закону № 606-XIV).

Виходячи з аналізу правової природи процедури реалізації майна на прилюдних торгах, яка полягає у продажу майна, тобто у забезпеченні переходу права власності на майно боржника, на яке звернено стягнення, до покупця - учасника прилюдних торгів, та ураховуючи особливості, передбачені законодавством щодо проведення прилюдних торгів, складання за результатами їх проведення акта про проведення прилюдних торгів є оформленням договірних відносин купівлі-продажу майна на публічних торгах, а відтак, є правочином.

Зазначений висновок узгоджується з положеннями статей 650, 655, частиною четвертою статті 656 ЦК України, які відносять публічні торги до договорів купівлі-продажу.

Таким чином, відчуження майна з прилюдних торгів належить до угод купівлі-продажу, а тому така угода може визнаватися недійсною в судовому порядку з підстав недодержання в момент її вчинення вимог, встановлених частинами першою-третьою, шостою статті 203 ЦК України (частина перша статті 215 ЦК України).

Разом з тим, оскільки за змістом частини першої статті 215 ЦК України підставами недійсності укладеного за результатами прилюдних торгів правочину є недодержання вимог закону в момент його укладення, тобто безпосередньо за результатами прилюдних торгів, то підставами для визнання прилюдних торгів недійсними є порушення встановлених законодавством правил їх проведення.

Відповідно до частини першої статті 62 Закону № 606-XIV реалізація арештованого майна, крім майна, вилученого з обігу згідно із законом, та майна, зазначеного в частині восьмій статті 57 цього Закону, здійснюється шляхом його продажу на прилюдних торгах, аукціонах або на комісійних умовах.

Аналіз положень Закону № 606-XIV свідчить про те, що вони не встановлюють порядку та правил проведення прилюдних торгів, а лише закріплюють, як і стаття 650 ЦК України, такий спосіб реалізації майна як його продаж на прилюдних торгах і відсилають до інших нормативно-правових актів, якими повинен визначатися порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого майна.

Відповідно до вищенаведених правових норм державний виконавець здійснює лише підготовчі дії з метою проведення прилюдних торгів (у тому числі й оцінку майна), а самі прилюдні торги з реалізації нерухомого майна організовують і проводять спеціалізовані організації, з якими державною виконавчою службою укладається відповідний договір.

Статтею 355 ЦК України передбачено, що майно, яке є у власності двох або більше осіб (співвласників), належить їм на праві спільної власності (на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності).

Згідно з частиною шостою статті 52 Закону № 606-XIV стягнення на майно боржника звертається в розмірі і обсязі, необхідних для виконання за виконавчим документом, з урахуванням стягнення виконавчого збору, витрат, пов`язаних з організацією та проведенням виконавчих дій, штрафів, накладених на боржника під час виконавчого провадження. У разі якщо боржник володіє майном спільно з іншими особами, стягнення звертається на його частку, що визначається судом за поданням державного виконавця.

Відповідно до статті 377 ЦК України кредитор співвласника майна, що є у спільній сумісній власності, у разі недостатності у нього іншого майна, на яке може бути звернене стягнення, може пред`явити позов про виділ частки із спільного майна в натурі для звернення стягнення на неї, крім випадків, установлених законом. Виділ частки із майна, що є у спільній сумісній власності, для звернення стягнення на неї здійснюється у порядку, встановленому статтею 366 цього Кодексу.

У постанові Верховного Суду України від 06 квітня 2016 року у справі № 3-242гс16 викладено правовий висновок про те, що при вирішенні спору про визнання електронних торгів недійсними судам необхідно встановити, чи мало місце порушення вимог порядку та інших норм законодавства при проведенні електронних торгів; чи вплинули ці порушення на результати електронних торгів; чи мало місце порушення прав і законних інтересів позивачів, які оспорюють результати електронних торгів.

У постанові Верховного Суду України від 29 листопада 2017 року у справі № 668/5633/14-ц також викладено правовий висновок про те, що головною умовою, яку повинні встановити суди, є наявність порушень, що могли вплинути на результат торгів, а тому, окрім наявності порушення норм закону при проведенні прилюдних торгів, повинні бути й порушення прав і законних інтересів особи, яка їх оспорює, способом захисту яких є визнання прилюдних торгів недійсними.

Подібні правові висновки викладені у постановах Верховного Суду України від 18 листопада 2015 року у справі № 6-1884цс15, від 25 листопада 2015 року у справі № 6-1749цс15, від 13 квітня 2016 року у справі № 6-2988цс15, від 29 червня 2016 року у справах № 6-370цс16 та № 6-547цс16, від 29 листопада 2017 року у справі № 6-231цс17.

У постанові Верховного Суду від 29 серпня 2019 року у справі № 212/12256/14-ц (провадження № 61-15094св18) вказано, що підставою для визнання торгів недійсними відповідно до частини першої статті 215 ЦК України позивач зазначила недодержання державним виконавцем і ДП «Інформаційний центр» під час проведення прилюдних торгів норм Закону № 606-ХІV та Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 27 жовтня 1999 року № 68/5, який діяв на час виникнення спірних правовідносин (далі - Тимчасовий порядок), щодо визначення об`єкта цих торгів, у результаті яких відбулося відчуження всієї спірної квартири, зокрема, частки, яка належить позивачу, чим порушені її права. Державний виконавець перед вирішенням питання про звернення стягнення на нерухоме майно боржника повинен з`ясовувати, чи не володіє він даним нерухомим майном спільно з іншими особами та чи мають право на користування даним майном інші особи, після чого вирішувати питання про визначення частки майна боржника у майні, яким він володіє спільно з іншими особами. Аналізуючи зміст норм права: статей 177, 179, 181, 182, 183, 186, 188, 190, 191 ЦК України, які визначають поняття речі як об`єкта цивільних прав, нерухомої речі, належність речі до подільної й неподільної залежно від можливості поділу або виділу частки з об`єкта нерухомого майна; статті 66 Закону № 606-ХІV щодо підготовки і проведення прилюдних торгів; статті 1 Тимчасового порядку, яка визначає поняття лота як одиниці майна, що виставляється для продажу на електронних торгах, слід дійти висновку про те, що об`єктом реалізації з електронних торгів (лотом) могло бути нерухоме майно, яке є об`єктом цивільних прав (будівля, споруда, інші приміщення, земельна ділянка, підприємство як цілісний майновий комплекс або його частина, виділена у встановленому законом порядку в окремий самостійний об`єкт власності). Як встановлено судами, реалізації на електронних торгах підлягала частка боржника в спірному житлі, а не вся квартира, яка належить боржнику та позивачу на праві спільної сумісної власності. Однак в цій справі частка боржника в спірній квартирі не була виділена, тобто не набула статусу самостійного об`єкта нерухомості в передбаченому законом порядку, тому не могла бути реалізована з електронних торгів. Отже, реалізація всієї квартири, в якій знаходиться і частка позивача, не відповідає вимогам закону. З урахуванням викладених обставин та норм права, суди дійшли обґрунтованого висновку щодо визнання недійсними прилюдних торгів та протоколу, складеного за їх наслідками. При цьому, суд апеляційної інстанції спростував доводи відповідача про відсутність порушень прав позивача унаслідок продажу спірної квартири, вказавши про відсутність вимог позикодавця до позивача як до солідарного боржника за договором позики.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).

Відповідно до частин першої, шостої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з частинами першою, третьою статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Встановивши, що спірне нерухоме майно належало ОСОБА_1 та її колишньому чоловіку (боржнику у виконавчому провадженні) ОСОБА_2 на праві спільної сумісної власності і зазначена презумпція не була спростована при розгляді цієї справи, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог щодо визнання недійсними результатів прилюдних торгів з реалізації спірного майна, а також похідних від цього вимог.

При цьому, суд правильно виходив з того, що оскільки частка боржника в спірному майні не була виділена, тобто не набула статусу самостійного об`єкта нерухомості в передбаченому законом порядку, то вона не могла бути реалізована з прилюдних торгів. Отже, реалізація всього майна, в якому знаходилася і частка ОСОБА_1 не відповідає вимогам закону та порушує її права як співвласника нерухомості (постанова Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі № 672/1389/18).

Разом з тим, колегія суддів зазначає, що відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

За загальним правилом перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Для визначення моменту виникнення права на позов важливим є як об`єктивний (сам факт порушення права) так і суб`єктивний (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) моменти. Для правильного застосування частини першої статті 261 ЦК України при визначенні початку перебігу позовної давності має значення не тільки безпосередня обізнаність особи про порушення її прав, а і об`єктивна можливість цієї особи знати про обставини порушення її прав.

За змістом статей 256, 267 ЦК України суд може відмовити в позові через сплив без поважних причин строку звернення до суду лише в тому разі, коли позов є обґрунтованим. У разі безпідставності позовних вимог і спливу строку звернення до суду в позові належить відмовити за безпідставністю позовних вимог.

Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 10 червня 2015 року у справі № 6-267цс15, від 29 жовтня 2014 року у справі № 6-152цс14.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (провадження № 14-364цс19) зазначила, що порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», вжитих у статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості й обов`язку особи знати про стан її майнових прав. Тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення його цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за захистом до суду, недостатньо. Позивач повинен також довести те, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права.

Отже, позивач повинен довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що випливає із загального правила, встановленого статтями 12, 81 ЦПК України. Відповідач, навпаки, повинен довести, що інформацію про порушення права можна було отримати раніше.

У визначенні початкового моменту позовної давності суд повинен виходити з таких критеріїв оцінки поведінки позивача, як добросовісність, розумність та справедливість, закріплених у статті 3 ЦК України, що відповідним чином висуває до кожного учасника цивільних відносин вимоги до обрання поведінки, яка має відповідати поведінці умовного доброго господаря та дбайливого власника. Для приватного права апріорі є притаманною така засада як розумність. Розумність характерна та властива як для оцінки/врахування поведінки учасників цивільного обороту, тлумачення матеріальних приватно-правових норм, що здійснюється при вирішенні спорів (постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 червня 2021 року у справі № 554/4741/19, постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 квітня 2022 року у справі № 520/1185/16-ц, постанова Великої Палати Верховного Суду від 08 лютого 2022 року у справі № 209/3085/20). Добрий господар повинен піклуватися про своє майно, вживати дії з його збереження та своєчасного захисту його і прав на нього протягом розумного строку. Особа не може вважатися дбайливим власником, якщо тривалий період не цікавиться своїм майном, не вживає заходів, які б вчинив добрий господар невідкладно, якщо не існує перешкод, що об`єктивно перешкоджали йому у вчиненні таких дій (постанова Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 303/4806/20).

Саме позивач повинен довести поважність причин пропуску строку позовної давності та факт своєї необізнаності щодо набуття відповідачем права власності на спірне майно. При цьому особа, здійснюючи право власності на належне їй майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема проявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав, не може бути підставою для поновлення пропущеного строку для звернення до суду (постанова Верховного Суду від 13 травня 2020 року, справа № 726/989/19).

Звернувшись до суду в серпні 2018 року з позовом у цій справі ОСОБА_2 , як боржник у відповідних виконавчих провадженнях так і його дружина, ОСОБА_1 , мали об`єктивну можливість знати про порушення своїх прав відповідачами, оскільки особа, здійснюючи право власності на належне йому майно (особливо нерухоме), має діяти відповідально, зокрема виявляти турботу щодо цього майна, бути обізнаним про його стан тощо. Таким чином, з моменту видачі спірного протоколу про проведення прилюдних торгів від 04 березня 2013 року як ОСОБА_2 так і ОСОБА_1 мали об`єктивну можливість довідатися про перехід права власності на спірне нерухоме майно до ОСОБА_3 , що мало наслідком порушення їх прав.

Доводи позивачів про те, що з березня 2013 року по березень 2016 року вони не знали про порушення своїх майнових прав є необґрунтованими з огляду на відсутність у справі доказів на підтвердження обставин щодо поважності причин пропуску строку для звернення до суду (узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 04 серпня 2021 року у справі № 334/10409/14-ц).

Посилання апелянта на встановлення судом першої інстанції при розгляді питання про розірвання шлюбу між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 факту не проживання позивачів разом з 2009 року висновків суду першої інстанції не спростовують, позаяк відповідні обставини не є преюдиційними для даної справи. В той же час ОСОБА_1 , проявивши розумну обачність щодо належного подружжю на праві спільної сумісної власності спірного майна, могла з березня 2013 року дізнатися про його продаж з прилюдних торгів.

Доводи апелянта щодо помилкового застосування судом першої інстанції наслідків спливу позовної давності щодо негаторного позову також є безпідставними, оскільки позов у цій справі стосується визнання недійсними результатів прилюдних торгів з продажу ОСОБА_3 нерухомого майна, а не щодо усунення перешкод у користуванні позивачами належного їм на праві власності майна.

Згідно з практикою ЄСПЛ, змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинства - суду та сторін (позивача та відповідача). Диференціація процесуальних функцій об`єктивно приводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом. У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.

Судом першої інстанції було вірно надано оцінку наявним у справі доказам, правильно застосовано норми матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга без задоволення.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Волочиського районного суду Хмельницької області від 16 грудня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 22 лютого 2023 року.

Судді: Р.С. Гринчук

А.М. Костенко

Т.В. Спірідонова