Постанова

від 08.02.2023 по справі 460/13399/21

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 лютого 2023 рокуЛьвівСправа № 460/13399/21 пров. № А/857/12853/22

Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді:Гуляка В.В.

суддів: Ільчишин Н.В., Коваля Р.Й.

за участі секретаря судового засідання: Приступи Р.Л.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області та апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,

на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року (суддя Дорошенко Н.О., час ухвалення 12:29 год., місце ухвалення м.Рівне, дата складання повного тексту 25.07.2022),

в адміністративній справі №460/13399/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Вараська міська рада Рівненської області,

про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу,

встановив:

У вересні 2021 року позивач ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до відповідача Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області, в якому, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просила: 1) визнати протиправним та скасувати наказ Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області №130-к від 30.08.2021 року Про звільнення ОСОБА_1 ; 2) поновити позивача на роботі в Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982), на посаді рівнозначній посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської; 3) стягнути з Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982) на користь позивача заробітну плату за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 року по день прийняття рішення суду; 4) допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення позивача на роботі в Департаменті соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради і стягнення заробітної плати, але не більше чим за один місяць.

Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради (далі Управління) як первинний відповідач позовних вимог не визнав, вважаючи їх необґрунтованими та безпідставними, подав суду першої інстанції відзив на позовну заяву, просив відмовити у задоволенні позову повністю.

Ухвалою суду першої інстанції від 12.01.2022 замінено відповідача Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 22575178) його правонаступником Департаментом соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982) (далі відповідач, Департамент). Залучено до участі у справі як третю особу, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Вараську міську раду (код ЄДРПОУ 35056612) (далі третя особа).

Вараська міська рада подала суду першої інстанції пояснення, в якому вказала на безпідставність та необґрунтованість позовних вимог. Вважає наказ про звільнення позивача правомірним, а підстави для задоволення позову відсутніми.

Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради подав суду першої інстанції додаткові пояснення, в яких вказав, що Департамент як новостворена юридична особа, не мав юридичних зобов`язань та правових підстав пропонувати працівникам Управління, які були попереджені про вивільнення, будь-які свої вакантні посади. Вважає позовні вимоги безпідставними.

Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 18.07.2022 року позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано наказ Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради №130-к від 30.08.2021 Про звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради з 01.09.2021. Стягнуто з Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн. У задоволенні решти позовних вимог - відмовлено. Рішення суду в частині поновлення ОСОБА_1 на посаді з 01.09.2021 та в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць - звернуто до негайного виконання.

З цим рішенням суду першої інстанції не погодився відповідач Департамент та оскаржив його в апеляційному порядку. Апелянт вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим у зв`язку з неповним встановленням обставин, які мають значення для об`єктивного розгляду справи, неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, а тому підлягає скасуванню з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт Департамент покликається на те, що Управління не було структурним підрозділом виконавчого комітету Вараської міської ради, а являлось окремим виконавчим органом Вараської МР. Як юридична особа публічного права, Управління мало свою правоздатність і дієздатність. Вараська МР, діючи в межах своїх повноважень, прийняла чинне на сьогоднішній день рішення від 28.05.2021 року №383 «Про припинення юридичної особи публічного права - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради шляхом ліквідації», згідно якого вирішено припинити діяльність Управління шляхом ліквідації, призначено ліквідаційну комісію з припинення юридичної особи публічного права - Управління та затверджено її склад. Вказане рішення ніким не оспорювалося та не оскаржувалося. В даному випадку первісний відповідач - Управління було повністю ліквідоване 04 січня 2022 року на виконання рішення Вараської МР із дотриманням порядку ліквідації юридичної особи, визначеної чинним законодавством України. При цьому виключення з мережі Управління на стадії ліквідації відбулося без передавання будь-якій іншій юридичній особі планових показників, обсягів відкритих асигнувань, показників проведених з початку бюджетного періоду касових видатків та непогашених бюджетних зобов`язань, в тому числі кредиторської чи дебіторської заборгованості. Вказане свідчить про те, що Департамент не є і не може бути правонаступником Управління. В жодному прийнятому рішенні ради не зазначено, що новоутворений Департамент є правонаступником якогось виконавчого органу ради. Вараська МР в межах своїх повноважень прийняла рішення про розпорядження своїм майном на користь Департаменту, однак вказане жодним чином не може свідчити про передачу всього обсягу прав та обов`язків від Управління до Департаменту та не може свідчити про правонаступництво. Відтак, Департамент є самостійним виконавчим органом Вараської МР галузевої та функціональної компетенції з правом юридичної особи. Задовольняючи позовні вимоги, судом не взято до уваги, що оскільки на момент виникнення спірних правовідносин Управління зі статусом окремої юридичної особи перебувало в процесі припинення шляхом ліквідації, відповідно вся чисельність працівників скорочувалася та весь штат працівників ліквідовувався. Вказане свідчить про відсутність у ліквідаційної комісії реальної можливості запропонувати будь-кому із вивільнюваних працівників іншу роботу/посаду в тій самій установі - Управлінні. Департамент в свою чергу, як новостворена юридична особа, не мав жодних юридичних зобов`язань та правових підстав пропонувати працівникам Управління будь-які свої вакантні посади. При цьому, судом не було взято до уваги ту обставину, що Департамент не був роботодавцем позивача, а відтак будь-яких зобов`язань щодо вжиття заходів для працевлаштування позивача у нього не було. Також зазначає апелянт, що обмеження звільнення, встановлені ч.3 ст.184 КЗпП, не поширюється на жінок, які мають дитину-інваліда, але не є одинокими матерями. Управління дотрималося норм чинного трудового законодавства, зокрема, статті 116 КЗпП України, якою передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Департамент вважає дії Управління щодо винесення оскаржуваного наказу №130-к від 30.08.2021 «Про звільнення ОСОБА_1 », які були зумовлені розпочатим процесом ліквідації Управління, правомірними та законними, звільнення позивача було правомірним та базувалося на законних підставах, в межах повноважень, здійснено з дотриманням процедури звільнення, без порушення вимог трудового законодавства при звільнені за пунктом 1 частини 1 статті 40 КЗпП України, а тому підстав для поновлення позивача на роботі немає. Виконання рішення суду в частині поновлення позивача на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, Управління з 01.09.2021, фактично та об`єктивно виконати неможливо. В порушення вимог ст.9 КАС України, суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, не врахувавши уточнені позовні вимоги ОСОБА_1 щодо поновлення її на рівнозначній посаді в Департаменті. Вирішуючи питання про стягнення з Департаменту на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323, 63 грн, судом не було враховано, що при звільненні позивачу було виплачено вихідну допомогу в розмірі середньомісячного заробітку - 15224, 81 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт Департамент просить скасувати оскаржене рішення суду від 18.07.2022 року в повному обсязі.

Також з рішення суду першої інстанції від 18.07.2022 року не погодилася позивач та оскаржила його в апеляційному порядку. Вважає апелянт, що приймаючи рішення, судом частково неправильно застосовано норми процесуального та матеріального права з підстав, наведених в апеляційній скарзі.

В обґрунтування апеляційних вимог апелянт (позивач) покликається на те, що в частині поновлення позивача на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління з 01.09.2021 року та стягнення з Департаменту на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн, судом не враховано, що на дату постановлення судового рішення посади, на яку поновили позивача, вже не існує. Водночас, зі змісту рішення суду не зрозумілими є мотиви обрання саме такого способу поновлення порушених прав. Таким чином, за обставин, встановлених в цій справі, коли суд встановив, що поновити на посаді, з якої позивача звільнили і якої (формально) вже неможливо, то належним способом захисту порушеного права може бути поновлення на посаді, аналогічній тій, з якої позивача звільнили, і яка існує на дату поновлення в Департаменті. У цій частині рішення суду ухвалено з неправильним застосуванням норм матеріального права та без урахування висновків Верховного Суду у подібних правовідносинах. Щодо стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату постановлення судового рішення, суд помилково прийшов до висновку, що позовні вимоги про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату постановлення судового рішення задоволенню не підлягають. Даний висновок суду не ґрунтується на нормах чинного законодавства. Працевлаштування позивача під час розгляду справи про поновлення на роботі, не відновлює трудові права і не може виключати виплату середнього заробітку за час вимушеного прогулу до ухвалення рішення суду. Зазначає скаржниця, що тривалість вимушеного прогулу охоплюється періодом з дати її звільнення 01.09.2021 року по дату ухвалення рішення про її поновлення на роботі 18.07.2022 року та становить 223 робочих днів. Тому середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 01.09.2021 по 18.07.2022, який підлягає стягненню з відповідача, становить (з розрахунку: 223 роб. днів х 724,99 грн) 161672,77 грн..

За результатами апеляційного розгляду апелянт (позивач) просить скасувати оскаржене рішення суду від 18.07.2022 року в частині поновлення позивача на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління з 01.09.2021 року, стягнення з Департаменту середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн., та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги, про поновлення позивача на роботі в Департаменті на посаді рівнозначній посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління та стягнути з Департаменту середній заробіток за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 18.07.2022 в сумі 161672,77 гривень. В іншій частині рішення суду залишити без змін.

Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу позивача, у якому зазначає про безпідставність та необґрунтованість вимог апеляційної скарги. Просить відмовити у задоволенні вимог апеляційної скарги ОСОБА_1 , скасувати рішення суду першої інстанції від 18.07.2022 року та прийняти нове рішення, яким відмовити повністю у задоволенні позовних вимог.

Суд апеляційної інстанції, заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи та докази по справі, обговоривши доводи, межі та вимоги апеляційних скарг, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційну скаргу Департаменту необхідно залишити без задоволення, а апеляційну скаргу позивача задоволити частково.

Судом встановлено такі фактичні обставини справи.

Позивачка ОСОБА_1 з 23.11.1999 працювала на різних посадах в Управлінні соціального захисту населення м. Кузнецовськ, яке в подальшому було перейменоване з 01.05.2000 в Управління праці та соціального захисту населення, а з 23.06.2017 - в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради. 25.10.2004 позивачем прийнято Присягу посадової особи місцевого самоврядування. 05.11.2012 присвоєно 11 ранг посадової особи місцевого самоврядування. Наказом №9-к від 28.01.2021 позивача з 01.02.2021 переведено на посаду спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, що стверджується записами в трудовій книжці НОМЕР_1 (а.с. 23-25 т.1).

22.03.2021 позивачу вручено попередження №1/16-8-716 про наступне вивільнення у зв`язку зі скороченням чисельності або штату працівників 31.05.2021. Також повідомлено, що в Управлінні наявні вакантні посади, однак вони не можуть бути запропоновані позивачу, так як будуть скорочені 31.05.2021 внаслідок зміни структури виконавчих органів ради. У разі виникнення підходящої за кваліфікацією вакансії, вона буде запропонована (а.с. 68 т.1).

Вараська міська рада рішенням №309 від 14.04.2021 вирішила створити юридичну особу - Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (а.с. 34-35 т.1).

Рішенням №383 від 28.05.2021 Вараської міської ради припинено юридичну особу публічного права - Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 22575178) шляхом ліквідації; призначено ліквідаційну комісію з припинення юридичної особи. Ліквідаційній комісії: відповідно до законодавства про працю вжити заходів щодо здійснення вивільнення (звільнення) працівників Управління, що припиняється шляхом ліквідації (п. 5.3); вжити заходів щодо проведення інвентаризації майна, особових справ, особових рахунків отримувачів соціальних допомог, компенсацій та інших виплат Управління, з подальшою передачею їх Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982) (п. 5.4); забезпечити передачу документів, які підлягають тривалому зберіганню, до відповідної архівної установи в порядку, визначеному законодавством України (п. 5.6) (а.с. 47-49 т.1).

22.06.2021 позивач отримала попередження від 11.06.2021 №1/16-1-1537 про наступне вивільнення у зв`язку з ліквідацією Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради 31.08.2021 відповідно до рішення Вараської міської ради від 28.05.2021 №383, за пунктом 1 статті 40 Кодексу законів про працю України. Звернуто увагу, що відповідно до статті 49-2 КЗпП України вона має право звернутися до Державної служби зайнятості за сприянням у працевлаштуванні (а.с. 18 т.1).

Наказом Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради №130-к від 30.08.2021 "Про звільнення ОСОБА_1 " відповідно до пункту 1 частини першої статті 40, статей 44, 47, 116 КЗпП України, на виконання рішення Вараської міської ради від 28.05.2021 №383 "Про припинення юридичної особи публічного права - управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради шляхом ліквідації", враховуючи письмове попередження про наступне вивільнення від 11.06.2021 №1/16-1-1537, звільнено ОСОБА_1 31 серпня 2021 року з посади спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради у зв`язку з ліквідацією управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради, пункт 1 статті 40 КЗпП України (а.с. 19 т.1, 19 т.2).

Позивач вважаючи, що її права та інтереси порушено, звернулася до суду із вказаним адміністративним позовом.

Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що відповідач як суб`єкт владних повноважень не виконав процесуального обов`язку доказування та не підтвердив правомірності оскарженого позивачем наказу. Натомість, доводи позивача частково знайшли своє підтвердження під час розгляду справи судом. Суд вважав, що позивач з 01.09.2021 повинна бути поновлена на посаді, з якої вона незаконно звільнена, а не на рівнозначній посаді в Департаменті. Також суд вважав, що позовні вимоги про стягнення на користь позивача середнього заробітку за час вимушеного прогулу по дату постановлення судового рішення задоволенню не підлягають.

Суд апеляційної інстанції вважає такі висновки суду першої інстанції частково вірними, з врахуванням наступного.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто, суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.

Статтею 21 Конституції України встановлено, що усі люди є вільні і рівні у своїй гідності та правах.

Згідно частини другої статті 38 Конституції України, громадяни користуються рівним правом доступу до державної служби, а також до служби в органах місцевого самоврядування.

Відповідно до статті 43 Конституції України, кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.

Статтею 1 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні від 21.05.1997 №280/97-ВР (далі - Закон №280/97-ВР) визначено, що посадова особа місцевого самоврядування - особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження у здійсненні організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.

Згідно зі статтею 34 Закону №280/97-ВР, до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать повноваження у сфері соціального захисту населення.

Відповідно до статті 54 Закону №280/97-ВР, сільська, селищна, міська, районна у місті (у разі її створення) рада у межах затверджених нею структури і штатів може створювати відділи, управління та інші виконавчі органи для здійснення повноважень, що належать до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад. Організаційні засади реалізації повноважень виконавчих органів сільських, селищних, міських рад щодо здійснення державної регуляторної політики визначаються Законом України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності".

Відділи, управління та інші виконавчі органи ради є підзвітними і підконтрольними раді, яка їх утворила, підпорядкованими її виконавчому комітету, сільському, селищному, міському голові, голові районної у місті ради.

Керівники відділів, управлінь та інших виконавчих органів ради призначаються на посаду і звільняються з посади сільським, селищним, міським головою, головою районної у місті ради одноособово, а у випадках, передбачених законом, - за погодженням з відповідними органами виконавчої влади.

Положення про відділи, управління та інші виконавчі органи ради затверджуються відповідною радою.

Судом встановлено, що позивачка ОСОБА_1 працювала на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради, а отже була посадовою особою органу місцевого самоврядування.

Спірні правовідносини регулюються Законом України Про службу в органах місцевого самоврядування від 07.06.2001 №2493-III (далі - Закон №2493-III, у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) та положеннями Кодексу законів про працю України (КЗпП України) в частині, що не суперечить нормам Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні».

За визначенням статті 1 Закону №2493-III, служба в органах місцевого самоврядування - це професійна, на постійній основі діяльність громадян України, які займають посади в органах місцевого самоврядування, що спрямована на реалізацію територіальною громадою свого права на місцеве самоврядування та окремих повноважень органів виконавчої влади, наданих законом.

Посадовою особою місцевого самоврядування є особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій і отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету (ст.2 Закону №2493-III).

Підстави припинення служби в органах місцевого самоврядування встановлені ст.20 Закону №2493-III, згідно з якою крім загальних підстав, передбачених Кодексом законів про працю України, служба в органах місцевого самоврядування припиняється на підставі і в порядку, визначених Законом України "Про місцеве самоврядування в Україні", цим та іншими законами України, а також у разі: порушення посадовою особою місцевого самоврядування Присяги, передбаченої статтею 11 цього Закону; порушення умов реалізації права на службу в органах місцевого самоврядування (стаття 5 цього Закону); виявлення або виникнення обставин, що перешкоджають перебуванню на службі, чи недотримання вимог, пов`язаних із проходженням служби в органах місцевого самоврядування (стаття 12 цього Закону); досягнення посадовою особою місцевого самоврядування граничного віку перебування на службі в органах місцевого самоврядування (стаття 18 цього Закону).

Гарантії забезпечення права громадян на працю закріплені в статті 5-1 Кодексу законів про працю України, відповідно до якої держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, зокрема: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.

Згідно з ч.1 ст.21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом у випадку змін в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників.

За змістом частин 2 та 3 ст.40 КЗпП України, звільнення з підстав, зазначених у пунктах 1, 2 і 6 цієї статті, допускається, якщо неможливо перевести працівника, за його згодою, на іншу роботу.

Не допускається звільнення працівника з ініціативи власника або уповноваженого ним органу в період його тимчасової непрацездатності (крім звільнення за пунктом 5 цієї статті), а також у період перебування працівника у відпустці. Це правило не поширюється на випадок повної ліквідації підприємства, установи, організації (ч.3 ст.40 КЗпП України).

Порядок вивільнення працівників регламентований статтею 49-2 КЗпП України, якою встановлено, що про наступне вивільнення працівників персонально попереджають не пізніше ніж за два місяці.

При вивільненні працівників у випадках змін в організації виробництва і праці враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством.

Одночасно з попередженням про звільнення у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці власник або уповноважений ним орган пропонує працівникові іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації, крім випадків, передбачених цим Кодексом. При відсутності роботи за відповідною професією чи спеціальністю, а також у разі відмови працівника від переведення на іншу роботу на тому самому підприємстві, в установі, організації працівник, на власний розсуд, звертається за допомогою до державної служби зайнятості або працевлаштовується самостійно. У разі якщо вивільнення є масовим відповідно до статті 48 Закону України "Про зайнятість населення", власник або уповноважений ним орган доводить до відома державної служби зайнятості про заплановане вивільнення працівників.

Вимоги частин першої - третьої цієї статті не застосовуються до працівників, які вивільняються у зв`язку із змінами в організації виробництва і праці, пов`язаними з виконанням заходів під час мобілізації, на особливий період.

Судом встановлено, що Управління праці та соціального захисту населення Вараської міської ради було ліквідоване без визначення правонаступника, з повним скороченням штату працівників такого управління, у зв`язку з чим було неможливим запропонувати позивачу іншу посаду в управлінні, що ліквідовувалося.

Згідно доводів відповідача, новоутворений Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради, як інша юридична особа, не був зобов`язаний пропонувати позивачу будь-яку посаду.

Вирішуючи спірні правовідносини, суд першої інстанції правильно врахував, що розглядаючи трудові спори, пов`язані зі звільненням за п.1 ст.40 КЗпП, суди зобов`язані з`ясувати, чи дійсно у відповідача мали місце зміни в організації виробництва і праці, зокрема, ліквідація, реорганізація або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників, чи додержано власником або уповноваженим ним органом норм законодавства, що регулюють вивільнення працівника, які є докази щодо змін в організації виробництва і праці, про те, що працівник відмовився від переведення на іншу роботу або що власник або уповноважений ним орган не мав можливості перевести працівника з його згоди на іншу роботу на тому ж підприємстві, в установі, організації, чи не користувався вивільнюваний працівник переважним правом на залишення на роботі та чи попереджувався він за 2 місяці про наступне вивільнення.

При ліквідації підприємства (установи, організації) правила п.1 ст.40 КЗпП можуть застосовуватись і в тих випадках, коли після припинення його діяльності одночасно утворюється нове підприємство. В цих випадках працівник не вправі вимагати поновлення його на роботі на заново утвореному підприємстві, якщо він не був переведений туди в установленому порядку.

В усіх випадках звільнення за п.1 ст.40 КЗпП провадиться з наданням гарантій, пільг і компенсацій, передбачених главою III-А КЗпП.

Судом встановлено, що пунктом 1 рішення Вараської міської ради від 14.04.2021 №309 створено юридичну особу Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради. Пунктом 2 цього рішення затверджено Положення про Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (а.с. 20 т.1).

15.04.2021 проведено державну реєстрацію юридичної особи Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за № 1006061020000000611 (а.с. 62 т.2).

Пунктом 1 рішення Вараської міської ради від 28.05.2021 №383 вирішено припинити юридичну особу публічного права Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 22575178), місцезнаходження якої: 34400, Рівненська область, місто Вараш, майдан Незалежності, 1, шляхом ліквідації (а.с. 47-49 т.1).

Згідно відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради як юридична особа з 04.01.2022 припинене (запис №1006061110016000219) (а.с.61 т.2).

Відповідно до частин 1, 5 статті 104 Цивільного кодексу України, юридична особа припиняється в результаті реорганізації (злиття, приєднання, поділу, перетворення) або ліквідації. У разі реорганізації юридичних осіб майно, права та обов`язки переходять до правонаступників.

Юридична особа є такою, що припинилася, з дня внесення до єдиного державного реєстру запису про її припинення.

Суд зазначає, що публічне правонаступництво органів державної влади (органів місцевого самоврядування) є окремим, особливим видом правонаступництва, під таким терміном розуміється перехід в установлених законом випадках прав та обов`язків одного суб`єкта права іншому. При цьому, обов`язок по відновленню порушених прав особи покладається на орган, компетентний відновити такі права. Такий підхід щодо переходу до правонаступника обов`язку відновити порушене право відповідає принципу верховенства права, оскільки метою правосуддя є ефективне поновлення порушених прав, свобод і законних інтересів.

У спорах, які виникають з публічних правовідносин, де оскаржуються рішення (дії, бездіяльність) державного органу, або органу місцевого самоврядування, пов`язані зі здійсненням функції від імені держави (територіальної громади), стороною є сама держава (орган місцевого самоврядування) в особі того чи іншого уповноваженого органу. Функції держави (органу місцевого самоврядування), які реалізовувались ліквідованим органом, не можуть бути припинені і підлягають передачі іншим державним органам (органам місцевого самоврядування), за виключенням того випадку, коли держава (орган місцевого самоврядування) відмовляється від таких функцій взагалі.

Аналогічну правову позицію висловив Верховний Суд у постановах від 13 березня 2019 року (справа №524/4478/17) та від 20 лютого 2019 року (справа №826/16659/15).

Отже, правонаступництво в сфері управлінської діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування (публічне правонаступництво) передбачає повне або часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого або внаслідок припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення його адміністративної компетенції.

Вказане відповідає правовій позиції Верховного Суду, яка наведена у постанові від 12 червня 2018 року у справі №2а-23895/09/1270.

Особливістю адміністративного (публічного) правонаступництва є те, що подія переходу прав та обов`язків, що відбувається із суб`єктами владних повноважень, сама по собі має бути публічною та врегульованою нормами адміністративного права.

Фактичне (компетенційне) адміністративне (публічне) правонаступництво - це врегульовані нормами адміністративного права умови та порядок передання адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого, який набуває певні владні повноваження внаслідок ліквідації органу чи посади суб`єкта владних повноважень, припинення первісного суб`єкта, або внаслідок повного чи часткового припинення компетенції органу публічної адміністрації чи припинення повноважень посадової особи.

Таким чином, підставою для переходу адміністративної компетенції від одного суб`єкта владних повноважень до іншого (набуття адміністративної компетенції) є події, що відбулися із суб`єктом владних повноважень, що узгоджується з висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 08 грудня 2021 у справі №9901/348/19.

Згідно з пунктом 51 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ, Суд) від 13 січня 2011 року у справі Чуйкіна проти України (Chuykina v. Ukraine) (заява № 28924/04) ліквідація державної установи без правонаступництва не може звільнити державу від необхідності виконання рішення щодо ліквідованого органу. У цій справі Суд також зазначив, що інший висновок дозволить державі використовувати такий підхід, щоб уникати сплати боргів своїх органів, особливо беручи до уваги те, що потреби, які змінюються, змушують державу часто змінювати свою організаційну структуру, включаючи формування нових органів та ліквідацію старих.

Отже, коли відбувається публічне правонаступництво, вирішальним є встановлення факту переходу повністю чи частково функцій (адміністративної компетенції) від одного суб`єкта владних повноважень до іншого.

При вирішенні зазначеної категорії спорів підлягає оцінці правовий акт, що став підставою ліквідації, зокрема, чи припинено виконання функцій ліквідованого органу, чи покладено виконання цих функцій на інший орган. При цьому ліквідація юридичної особи публічного права здійснюється розпорядчим актом органу державної влади, органу місцевого самоврядування або уповноваженою на це особою. У цьому акті має бути наведено обґрунтування доцільності відмови держави від виконання завдань та функцій такої особи або їх передачі іншим органам виконавчої влади. Якщо таке обґрунтування наведене, то у такому випадку має місце ліквідація юридичної особи публічного права, а якщо ні, то саме посилання на те, що особа ліквідується, є недостатнім.

Матеріалами справи підтверджується, що рішенням Вараської міської ради від 14.04.2021 № 309 створено юридичну особу - Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради та затверджено Положення про зазначений Департамент.

15.04.2021 проведено державну реєстрацію юридичної особи Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982), про що до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань внесено запис за №1006061020000000611.

Відповідно до підпункту 5.4 пункту 5 рішення Вараської міської ради від 28.05.2021 №383 ліквідаційній комісії юридичної особи публічного права Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради доручено вжити заходів щодо проведення інвентаризації майна, особових справ, особових рахунків отримувачів соціальних допомог, компенсацій та інших виплат Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради, з подальшою передачею їх Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради (код ЄДРПОУ 44383982).

Рішенням Вараської міської ради №605 від 20.08.2021 Про безоплатну передачу майна з балансу управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради на баланс Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради майно, яке перебувало на балансі Управління, передано на баланс Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради.

Розділом 2 Положення про Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради визначено, що завданням Департаменту є, зокрема, забезпечення реалізації державної політики у сфері соціально-трудових відносин, оплати і належних умов праці, зайнятості населення; у сфері соціальної підтримки та надання соціальних послуг вразливим верствам населення, зокрема особам похилого віку, з інвалідністю, ветеранам війни (в тому числі учасникам антитерористичної операції, операції об`єднаних сил), особам, на яких поширюється чинність законів України Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту та Про жертви нацистських переслідувань, громадянам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, сім`ям з дітьми, багатодітним, молодим сім`ям, сім`ям та особам, які перебувають у складних життєвих обставинах, малозабезпеченим, внутрішньо переміщеним особам, іншим категоріям осіб, які згідно із законодавством України мають право на пільги та отримання житлових субсидій; виконання програм і заходів у сфері соціального захисту населення, спрямованих на покращення становища сімей, забезпечення оздоровлення та відпочинку дітей; забезпечення рівних прав і можливостей для участі жінок і чоловіків у політичному, економічному та культурному житті, протидії дискримінації за ознакою статі та торгівлі людьми; організація на території Вараської міської територіальної громади надання соціальних послуг (соціальне обслуговування), тощо.

Дослідивши розпорядчо-організацінійні документи Управління та Департаменту, суд першої інстанції вірно встановив, що завдання Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради відповідають меті та основним завданням Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради, які були закріплені в Положенні про Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради, затвердженому п.2 рішення Вараської міської ради від 09.06.2017 №819.

Судом звернено увагу, що у рішенні Вараської міської ради від 28.05.2021 №383 Про припинення юридичної особи публічного права - Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради шляхом ліквідації не наведено жодного обґрунтування, відповідно до якого вирішено припинити юридичну особу публічного права, не вказано, що держава відмовилась від виконання державних програм соціального захисту населення, виконання яких забезпечувалось Управлінням.

Встановлене дає підстави для висновку, що відбулося повне чи часткове передання (набуття) адміністративної компетенції одного суб`єкта владних повноважень (суб`єкта публічної адміністрації) до іншого суб`єкта, що свідчить про правонаступництво в сфері управлінської діяльності органу праці та соціального захисту населення територіальної громади міста Вараш (публічне правонаступництво).

З огляду на встановлені обставини, суд зазначає, що держава не відмовилась від виконання завдань і функцій держави щодо соціального захисту населення, які виконувались Управлінням праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради, вказані завдання і функції згідно з рішенням Вараської міської ради від 14.04.2021 №309 закріплені за Департаментом соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради.

На підставі встановленого суд першої інстанції дійшов цілком обґрунтованого висновку, що у спірних правовідносинах Департамент соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради є правонаступником Управління праці та соціального захисту населення Виконавчого комітету Вараської міської ради, що вказує на безпідставність доводів апеляційної скарги відповідача у наведеній частині.

Також суд встановив, що рішенням Вараської міської ради №594 від 20.08.2021 "Про затвердження структури виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління" затверджено структуру виконавчих органів Вараської міської ради, загальної чисельності працівників апарату управління, згідно додатку. Зокрема, для Департаменту соціального захисту та гідності передбачено 56 штатних одиниць, у тому числі в секторі персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, - 3 штатні одиниці: завідувач сектору, головний спеціаліст, провідний спеціаліст (а.с. 60-67 т.1).

Отже, на час виникнення спірних правовідносин в Департаменті збереглися та були наявними посади, функціональні обов`язки за якими були закріплені за позивачем в Управлінні.

Судом встановлено фактичну наявність в Департаменті вакантних посад як станом на дату попередження позивача про наступне вивільнення (звільнення), так і на дату такого звільнення, однак жодна з них позивачу запропонована не була.

З врахуванням встановленого переходу адміністративної компетенції від Управління до Департаменту, суд правильно вважав, що відповідно до приписів статті 49-2 КЗпП України вакантні посади в Департаменті повинні були бути запропоновані роботодавцем позивачу у зв`язку з її звільненням з Управління на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України.

За правилами, встановленими в статті 10 Закону №2493-III, прийняття на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється, зокрема: на посади керівника секретаріату (керуючого справами) районної, обласної ради, керуючого справами виконавчого апарату обласних і районних рад, керівників відділів, управлінь та інших працівників органів місцевого самоврядування шляхом призначення відповідно сільським, селищним, міським головою, головою районної, районної у місті, обласної ради на конкурсній основі чи за іншою процедурою, передбаченою законодавством України. Проведення конкурсу, випробування та стажування при прийнятті на службу в органи місцевого самоврядування здійснюється в порядку, визначеному законодавством України про державну службу. У разі необхідності, за згодою сторін, посадова особа місцевого самоврядування може бути переведена на рівнозначну чи нижчу посаду або посаду радника чи консультанта без конкурсного відбору.

Суд звертає увагу, що в спірній ситуації законодавець безвідносно до факту реалізації працівником права на переведення до новоствореної установи встановлює обов`язок роботодавця забезпечити гарантії працевлаштування такого працівника.

В такій ситуації саме Департамент як установа, до якої перейшли функції та компетенція ліквідованого органу місцевого самоврядування, мав проявити ініціативу та запропонувати позивачу посаду через проведення стажування, чи за іншою процедурою, передбаченою чинним законодавством.

За вказаних обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що відповідачем не було вжито належних заходів задля працевлаштування позивача, а тому звільнення позивача наказом від 30.08.2021 № 130-к з посади на підставі п.1 ч.1 ст.40 КЗпП України відбулося з порушенням статті 49-2 КЗпП України, що вказує на протиправність такого, який належить скасувати.

Відносно позовної вимоги щодо поновлення позивача на посаді, то суд апеляційної інстанції зазначає наступне.

Відповідно до ч.1 ст.235 КЗпП України, у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв`язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.

Таким чином, оскільки права позивача були порушені, то вони підлягають відновленню шляхом скасування оскарженого наказу та поновлення позивача на посаді, з якої його було незаконно звільнено.

При цьому Закон не наділяє орган, який розглядає трудовий спір, повноваженнями на обрання іншого способу захисту прав, ніж зазначений в частині першій статті 235 КЗпП України, а тому, встановивши, що звільнення відбулося із порушенням установленого законом порядку, суд зобов`язаний поновити працівника на попередній роботі.

Відповідно до п.2.27 Інструкції Про порядок ведення трудових книжок працівників, затвердженої наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України, Міністерства соціального захисту населення України №58 від 29.07.1993, днем звільнення вважається останній день роботи.

Тому запис в трудовій книжці, а також наказ про припинення трудового договору повинні вказувати на останній день роботи працівника, який одночасно є і днем звільнення.

Згідно наказу Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради №130-к від 30.08.2021 Про звільнення ОСОБА_1 та запису трудової книжки ОСОБА_1 звільнена з посади спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги, управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради 31 серпня 2021 року, який і є днем звільнення позивача з посади.

Верховний Суд України в постанові від 16.10.2012 у справі №21-267а12 дійшов висновку, що у випадку, коли працівника звільнено без законних підстав або з порушенням встановленого порядку, але поновити його на роботі неможливо внаслідок ліквідації підприємства, установи, організації, суд визнає звільнення неправильним і зобов`язує ліквідаційну комісію або власника (орган, уповноважений управляти майном ліквідованого підприємства, установи, організації, а у відповідних випадках - правонаступника) виплатити цьому працівникові заробітну плату за час вимушеного прогулу (ч.2 ст.235 КЗпП). Працівник, який був незаконно звільнений до реорганізації, поновлюється на роботі в тому підприємстві, де збереглося його попереднє місце роботи. Поновлення на роботі полягає в тому, що працівнику надається та ж робота, яку він виконував до звільнення його з роботи. При цьому повноваження суду при вирішенні трудового спору щодо поновлення працівника на попередній роботі не слід ототожнювати із процедурою призначення на посаду, що належить до компетенції роботодавця.

Виходячи із положень трудового законодавства незаконно звільнений працівник не поновлюється на попередній роботі лише тоді, коли повністю ліквідоване підприємство. Проте така підстава у даному випадку відсутня, позаяк як встановлено судом, здійснені Вараською міською радою заходи щодо припинення Управління праці та соціального захисту населення не призвели до повної ліквідації такого органу місцевого самоврядування, функції та повноваження якого були збережені та перейшли до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради.

Суд наголошує, що станом на 01.09.2021 в структурі виконавчих органів Вараської міської ради перебувало Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради, штатною чисельністю якого було передбачено відповідну посаду, яку позивач обіймала до звільнення.

Відповідно, позивач з 01.09.2021 повинна бути поновлена на посаді, з якої вона незаконно звільнена, а саме на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради, а не на рівнозначній посаді в Департаменті соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради, як просить позивач.

Наведеним спростовуються доводи апеляційної скарги позивача про необхідність поновлення її на посаді в Департаменті соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради.

Покликання позивача на правові позиці, що наведені у постановах Верховного Суду від 21 лютого 2020 року у справі № 822/2196/16 та від 05 вересня 2019 року у справі № 806/446/16, від 03 жовтня 2019 року у справі № 826/10460/16, 28 лютого 2018 року у справі № 817/280/16, від 28 лютого 2019 року у справі № 817/860/16, від 07 жовтня 2020 року у справі №826/25472/15 не є релевантними до вказаної справи, оскільки у них спірні правовідносини дещо відмінні.

Отже, відсутні правові підстави для задоволення позовних вимог в частині поновлення позивача на посаді в Департаменті соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради на рівнозначній посаді.

Поновлюючи позивача на посаді, суд одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Так, відповідно до положень ч.2 ст.235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

Постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 затверджено Порядок обчислення середньої заробітної плати (далі - Порядок №100).

Відповідно до абз.3 п.2 Порядку №100, середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи із виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Згідно абз.3 п.3 Порядку №100, усі виплати включаються в розрахунок середньої заробітної плати у тому розмірі, в якому вони нараховані, без виключення сум відрахування на податки, стягнення аліментів тощо за винятком відрахувань із заробітної плати осіб, засуджених за вироком суду до виправних робіт без позбавлення волі.

Пунктом 8 Порядку №100 встановлено, що нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком.

Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Визначаючи період вимушеного прогулу, за який Департамент повинен виплатити позивачу середній заробіток, суд першої інстанції вирахував, що такий становить 137 робочих днів, який охоплюється періодом з 01.09.2021 по 17.03.2022. При цьому, обчислюючи тривалість вимушеного прогулу, суд першої інстанції встановив, що ОСОБА_1 наказом №7 від 17.03.2022 Фінансового управління виконавчого комітету Вараської міської ради з 18.03.2022 прийнята за строковим трудовим договором (контрактом) на посаду головного спеціаліста бюджетного відділу, що підтверджується інформацією Фінансового управління виконавчого комітету Вараської міської ради від 08.06.2022 № 7310-СЛ-375-22.

Даний висновок суду першої інстанції не ґрунтується на нормах чинного законодавства, оскільки згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогул і Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин, що відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, яка наведена у постанові від 20.06.2018 року (справа №826/808/16).

Крім того, відповідно до правового висновку Верховного Суду, висвітленого у постанові від 26.08.2020 року при розгляді справи №501/2316/15-ц, де Суд вказав, що вимушений прогул визначається як період часу, з якого почалось порушення трудових прав працівника (незаконне звільнення або переведення на іншу роботу, неправильне зазначення формулювання причин звільнення або затримки видачі трудової книжки при звільненні) до моменту поновлення таких прав, тобто ухвалення рішення про поновлення працівника на роботі, чи визнання судом факту того, що неправильне формулювання причини звільнення в трудовій книжці перешкоджало працевлаштуванню працівника.

Судом апеляційної інстанції встановлено, що період з 01.09.2021 по 18.07.2022 (дата ухвалення рішення суду у справі) становить 223 робочих дня і такий є періодом вимушеного прогулу, за який Департамент повинен виплатити позивачу середній заробіток.

Згідно з довідкою Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради від 13.07.2022 №7120-ДД-06-22 про середній заробіток ОСОБА_1 на посаді в Управлінні праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради середньоденна заробітна плата позивача складає 724 грн. 99 коп. (а.с. 167 т.3).

Таким чином, середнє грошове забезпечення за час вимушеного прогулу складає 161672,77 грн (724,99 грн/день х 223 дні) з проведенням обов`язкових платежів та податків.

При цьому, колегія суддів апеляційного суду враховує, що відповідач в апеляційній скарзі не наводить обґрунтувань в частині розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Отже, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про задоволення позову в цій частині шляхом стягнення з Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської МР на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн. із наведених вище обґрунтувань.

Апеляційний суд також враховує, що відповідно до пп. 2, 3 ч.1 ст.371 КАС України, рішення суду в частині про присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць та поновлення позивача на посаді виконується негайно.

Розраховуючи суму середнього заробітку за один місяць, що повинна бути негайно виплачена на користь позивача, судом першої інстанції правильно враховано 22 робочих дні у вересні 2021 року, при середньоденній заробітній платі позивача 724,99 грн, яка складає 7974,90 грн (724,99 грн/день х 22) з утриманням визначених чинним законодавством податків та зборів (обов`язкових платежів).

Водночас, в абзаці шостому резолютивної частини оскарженого рішення суду в частині вирішення судом питання про необхідність звернення рішення суду до негайного виконання в частині стягнення на користь ОСОБА_1 середнього заробітку за час вимушеного прогулу у межах суми стягнення за один місяць не вказано грошового розміру.

Враховуючи вищевикладене, з`ясувавши та перевіривши всі фактичні обставини справи, об`єктивно оцінивши докази, що мають юридичне значення, враховуючи основні засади адміністративного судочинства, вимоги законодавства України та судову практику, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність правових підстав для часткового задоволення позовних вимог, а саме, визнання протиправним та скасування наказу Управління №130-к від 30.08.2021 Про звільнення ОСОБА_1 , поновлення ОСОБА_1 на посаді спеціаліста відділу персоніфікованого обліку осіб, які мають право на пільги Управління праці та соціального захисту населення виконавчого комітету Вараської міської ради з 01.09.2021.

У вказаній частині рішення суду першої інстанції ухвалено з повним та всебічним з`ясуванням обставин справи, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційних скарг відповідача та позивача у наведеній частині висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому немає підстав для його скасування.

Попри те, знайшли своє часткове підтвердження доводи апеляційної скарги позивача в частині визначення судом першої інстанції періоду вимушеного прогулу позивача у зв`язку з встановленим фактом незаконного звільнення з посади.

З урахуванням такого, суд апеляційної інстанції приходить до переконання про необхідність зміни рішення суду першої інстанції а саме: - в абзаці четвертому резолютивної частини рішення суду формулювання «з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн (дев`яносто дев`ять тисяч триста двадцять три гривні 63 коп.)» змінити таким формулюванням: «з 01.09.2021 до 18.07.2022 в сумі 161672,77 грн (сто шістдесят одну тисячу шістсот сімдесят дві) гривні 77 коп.»; - в абзаці шостому резолютивної частини рішення суду формулювання «за однин місяць» змінити таким формулюванням: «за один місяць в сумі 7974 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 90 коп.».

У решта частині оскаржене рішення суду першої інстанції від 18.07.2022 року необхідно залишити без змін.

Суд апеляційної інстанції також зазначає, що відповідно до п.2 ч.5 ст.328 КАС України, не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження).

Проаналізувавши характер спірних правовідносин, предмет доказування, склад учасників справи, суд апеляційної інстанції зазначає, що дана адміністративна справа є справою незначної складності, а тому рішення суду апеляційної інстанції не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.

Керуючись ст.ст. 243, 308, 310, 315, 316, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволити частково.

Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року в адміністративній справі №460/13399/21 за позовом ОСОБА_1 до Департаменту соціального захисту та гідності виконавчого комітету Вараської міської ради Рівненської області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу змінити, а саме:

в абзаці четвертому резолютивної частини рішення суду формулювання «з 01.09.2021 по 17.03.2022 в сумі 99323,63 грн (дев`яносто дев`ять тисяч триста двадцять три гривні 63 коп.)» змінити таким формулюванням: «з 01.09.2021 до 18.07.2022 в сумі 161672,77 грн (сто шістдесят одну тисячу шістсот сімдесят дві) гривні 77 коп.»;

в абзаці шостому резолютивної частини рішення суду формулювання «за однин місяць» змінити таким формулюванням: «за один місяць в сумі 7974 (сім тисяч дев`ятсот сімдесят чотири) гривні 90 коп.».

У решта частині рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 18 липня 2022 року в адміністративній справі №460/13399/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуючий суддя В. В. Гуляк судді Н. В. Ільчишин Р. Й. Коваль Повний текст постанови суду складено 20.02.2023 року