Ухвала

від 07.02.2023 по справі 370/756/15-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

07 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 370/756/15-ц

провадження № 61-870ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Антоненко Н. О. (суддя-доповідач), Дундар І. О., Русинчука М. М., вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Бойко Галиною Євгенівною, на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року та на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року в справі за скаргою ОСОБА_1 на дії головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України,

ВСТАНОВИВ :

У липні 2022 року ОСОБА_1 звернулася в суд зі скаргою на дії головного державного виконавця та просила:

- визнати неправомірною і скасувати постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 серпня 2020 року у виконавчому провадженні №60799648, прийняту, головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменком О. С.;

- зобов`язати головного державного виконавця відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Кузьменка О. С. з дотриманням вимог частини 1 статті 41 Закону України «Про виконавче провадження» вирішити питання про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №60799648 на підставі пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження».

Скаргу обґрунтовує тим, що заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 серпня 2016 року у справі № 370/756/15-ц позов НБУ до ОСОБА_1 задоволено, вирішено звернути стягнення на нерухоме майно, а саме на чотири квартири в будинку АДРЕСА_1 .

Визначено спосіб реалізації предмета іпотеки (указаного майна) за Іпотечним договором від 05 грудня 2013 року, шляхом проведення прилюдних торгів за початковою ціною для подальшої реалізації Предмета іпотеки, визначеною суб`єктом оціночної діяльності на момент проведення продажу.

Указує, що їй було відомо про таке рішення та що воно перебуває на виконанні, проте вона розуміла, що звернути стягнення на нерухоме майно, яке перебуває у місті Донецьку та знаходиться на території проведення антитерористичної операції заборонено законом, а тому виконавчий документ буде повернуто стягувачеві та повторно пред`явлено до виконання.

Однак, при прийнятті постанови про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні №60799648 державний виконавець, на її думку, неправильно застосував положення Закону України «Про виконавче провадження», вирішивши повернути виконавчий документ стягувачу на підставі пункту 3, а не 9 частини першої статті 37 вказаного Закону.

Зазначає, що відповідно до статті 9 Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції», протягом терміну дії цього Закону щодо нерухомого майна, розташованого на території проведення антитерористичної операції, що належить громадянам України (у тому числі фізичним особам - підприємцям) або юридичним особам - суб`єктам малого і середнього підприємництва та перебуває в іпотеці, зупиняється дія статті 37 (у частині реалізації права іпотеко держателя на набуття права власності на предмет іпотеки), статті 38 (у частині реалізації права іпотекодержателя на продаж предмета іпотеки), статті 40 (у частині виселення мешканців із житлових будинків та приміщень, переданих в іпотеку, щодо яких є судове рішення про звернення стягнення на такі об`єкти), статей 41, 43-47 (у частині реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах) Закону України «Про іпотеку».

Тобто, законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно боржника протягом терміну дії Закону України «Про тимчасові заходи на період проведення антитерористичної операції».

Відповідно до пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

За таких обставин, саме на вказаній підставі державний виконавець повинен був повернути виконавчий документ стягувачу (як це було у виконавчих провадженнях № 53234215 та № 63031456 у цій справі), і в такому випадку виконавчий збір не стягується.

Уважає, що постанова про повернення виконавчого документу стягувачу від 18 серпня 2020 року на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», прийнята у виконавчому провадженні № 60799648 є неправомірною і підлягає скасуванню.

Ухвалою Макарівського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року, у задоволенні скарги відмовлено.

Суди виходили з того, що державним виконавцем правомірно прийнято рішення про повернення виконавчого документа № 60799648 на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», оскільки відповідно до виконавчого листа та відкритого у подальшому виконавчого провадження № 60799648 стягнення має бути звернено на 4 (чотири) квартири, що знаходяться у місті Донецьку, та 2 (дві) земельні ділянки, що знаходяться у Макарівському районі Київської області. При цьому, звернути стягнення на 4 (чотири) квартири, які перебувають у місті Донецьку і знаходяться на території проведення антитерористичної операції, на даний час неможливо, а якщо не реалізовано 2 (дві) земельні ділянки на третіх електронних торгах та стягувач не заявив про своє бажання залишити за собою нереалізоване майно, відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», виконавчий документ повертається стягувачу.

Апеляційний суд звернув увагу на те, що для застосування пункту 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» у боржника має бути лише виключно майно, на яке законом встановлено заборону щодо звернення стягнення, та має бути відсутнє інше майно, на яке можливо звернути стягнення, при цьому для застосування пункту 3 частини першої статті 37 вказаного Закону необхідним є відмова стягувача щодо залишення за собою майна боржника, нереалізованого під час виконання рішення та відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

16 січня 2023 року ОСОБА_1 засобами поштового зв`язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу та просить скасувати вказані судові рішення як такі, що прийняті з порушенням норм матеріального й процесуального права. Зазначає, що на виконання рішення суду в справі № 370/756/15-ц видано виконавчий лист та відкрито виконавчі провадження:

№ 53234215 (13 січня 2017 року відкрито виконавче провадження, а 07 листопада 2019 року виконавчий документ повернуто стягувачеві на підставі пункту 9 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження»);

№ 60799648 (05 грудня 2019 року відкрито виконавче провадження, а 18 серпня 2020 року виконавчий документ повернуто на підставі пункту 3 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження» та іншою постановою від 18 серпня 2020 року стягнуто виконавчий збір);

№ 63031456 (15 вересня 2020 року відкрито виконавче провадження, а 19 листопада 2021 року виконавчий документ повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження»);

№ 68604637 (10 лютого 2022 року відкрито виконавче провадження, а 28 червня 2022 року виконавчий документ повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження»).

У межах першого виконавчого провадження проведено електронні торги з реалізації двох земельних ділянок, які не відбулися, при цьому стягувач не виявив бажання залишити за собою нереалізоване майно, а заходи щодо реалізації чотирьох квартир не відбулися, оскільки майно знаходиться на території, на якій проводиться антитерористична операція, а тому виконавчий документ № 53234215 повернуто на підставі пункту 9 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження». ОСОБА_1 зазначає, що державний виконавець повинен був зняти арешт з земельних ділянок та повернути їх боржникові.

Уважає, що, оскільки торги проводилися під час першого виконавчого провадження та не відбулися, то вдруге проводити у межах другого виконавчого провадження № 60799648 торги державний виконавець не мав права та мав повернути виконавчий документ саме на підставі пункту 9 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавче провадження», а не на підставі пункту 3. Унаслідок повернення виконавчого документа на підставі пункту 3 частини першої статті 37 вказаного закону державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, що має для неї негативні фінансові наслідки. Зазначає, що суди без обґрунтованих підстав вважають правомірними дії державного виконавця щодо виконання судового рішення вдруге в частині звернення стягнення на дві земельні ділянки.

Відповідно до вимог частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначеними у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Згідно з частиною четвертою статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосовування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити з наступних підстав.

Суди встановили, що заочним рішенням Макарівського районного суду Київської області від 11 серпня 2016 року у справі № 370/756/15-ц позов НБУ до ОСОБА_1 задоволено, вирішено звернути стягнення на квартири АДРЕСА_2 , АДРЕСА_3 , АДРЕСА_4 , АДРЕСА_5 та земельні ділянки (кадастровий номер 3222755102:02:015:0001, площею 20,7737 га та кадастровий номер 3222755102:02:015:0002, площею 14,0534 га), що розташовані за адресою: Київська область, Макарівський район, селищна рада Макарівська, шляхом проведення прилюдних торгів.

Національним банком України отримано виконавчий лист Макарівського районного суду Київської області від 24 листопада 2016 у справі № 370/756/15 пред`явлено його до примусового виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України.

Державним виконавцем 05 грудня 2019 винесено постанову про відкриття виконавчого провадження № 60799648. Копію постанови направлено сторонам виконавчого провадження.

У порядку, встановленому Законом України «Про виконавче провадження», державним виконавцем описано нерухоме майно боржника, а саме: земельну ділянку загальною площею 20.7737 га К/Н:3222755102:02:015:0001 та земельну ділянку загальною площею 14.0534 га К/Н: 3222755102:02:015:0002 за адресою: Київська область, Макарівський район, селищна рада Макарівська. Вартість майна склала 14 707 431 грн.

Зазначене нерухоме майно передано на реалізацію відповідно до Порядку реалізації арештованого майна, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 29 вересня 2016-М 2831/5.

Земельні ділянки тричі передавалось на реалізацію, однак, відповідно до протоколів проведення електронних торгів (протокол №472309 від 02 квітня 2020 року, протокол №479510 від 14 травня 2020 року, протокол №486906 від 25 червня 2020 року), торги з реалізації вказаного нерухомого майна на перших, других та третіх електронних торгах не відбулися у зв`язку з відсутністю допущених учасників торгів. Виходячи з положень частини шостої статті 61 Закону України «Про виконавче провадження» у разі нереалізації майна на третіх електронних торгах виконавець повідомляє про це стягувачу і пропонує йому вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна.

Державним виконавцем 02 липня 2020 року надіслано повідомлення № 60799648/20-1/9 на адресу НБУ та запропоновано протягом 10 робочих днів вирішити питання про залишення за собою нереалізованого майна боржника, а саме земельні ділянки за адресою: Київська область, Макарівський район, селищна рада Макарівська, за ціною третіх торгів 10 295 201,7 грн.

До відділу державної виконавчої служби не надходило повідомлення стягувача про бажання залишити за собою нереалізоване майно.

Суди встановили, що звернути стягнення на квартири, що розташовані у м. Донецьку неможливо, однак на реалізацію було передано земельні ділянки, які не реалізовано на третіх електронних торгах, а стягувач не виявив бажання залишити за собою майно боржника, яке не реалізоване під час виконання судового рішення.

18 серпня 2020 року головним державним виконавцем винесено постанову про повернення виконавчого документа стягувачу у виконавчому провадженні № 60799648 на підставі пункту третього частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження». Крім цього, в постанові зазначено про неможливість звернення стягнення на чотири квартири, які перебувають у місті Донецьку, на території проведення антитерористичної операції.

Відповідно до статті 447 ЦПК України сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Пунктом 1 частини першої статті 3 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що примусовому виконанню підлягають рішення на підставі виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.

Нормою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» на державного виконавця покладено обов`язок вживати передбачених цим законом заходів примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.

Згідно з частиною першою статті 13 Закону України «Про виконавче провадження» під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до Розпорядження Кабінету Міністрів України № 1275-р від 02 грудня 2015 року, місто Донецьк, включено до переліку населених пунктів, на території яких проводиться антитерористична операція.

Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2014 року № 1085-р «Про затвердження переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, та переліку населених пунктів, що розташовані на лінії зіткнення» до переліку населених пунктів, на території яких органи державної влади тимчасово не здійснюють свої повноваження, є м. Донецьк.

Тобто, на момент постановлення оскаржуваної ухвали звернути стягнення на майно, що перебуває на території м. Донецька, було неможливо.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) - виконавчий документ повертається стягувачу, якщо стягувач відмовився залишити за собою майно боржника, нереалізоване під час виконання рішення, за відсутності іншого майна, на яке можливо звернути стягнення.

Згідно з пунктом 9 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження» (в редакції, що діяла на момент винесення постанови) - виконавчий документ повертається стягувачу, якщо законом встановлено заборону щодо звернення стягнення на майно чи кошти боржника, якщо в нього відсутнє інше майно чи кошти, на які можливо звернути стягнення, а також щодо проведення інших виконавчих дій стосовно боржника, що виключає можливість виконання відповідного рішення.

Суди встановивши, що державним виконавцем правомірно прийнято рішення щодо повернення виконавчого провадження № 60799648 на підставі пункту 3 частини першої статті 37 Закону України «Про виконавче провадження», дійшли правильного висновку, що підстави для задоволення скарги відсутні.

Посилання на те, що внаслідок повернення виконавчого документа на підставі пункту 3 частини першої статті 37 вказаного закону державним виконавцем винесено постанову про стягнення з ОСОБА_1 виконавчого збору, що має для неї негативні фінансові наслідки, не береться до уваги, оскільки апеляційний суд дійшов правильного висновку, що виконавцем були проведені виконавчі дії щодо реалізації двох земельних ділянок і через відмову стягувача отримати вказане майно у власність та через неможливість провести реалізацію майна в м. Донецьку повернуто виконавчий лист.

Оскільки в цій справі предметом оскарження є постанова державного виконавця від 18 серпня 2020 року у виконавчому провадженні № 60799648, а тому посилання у касаційній скарзі на виконавчі провадження №№ 53234215, 63031456, 68604637 не беруться до уваги.

ОСОБА_1 оскаржуючи постанову про повернення виконавчого документа стягувачу від 18 серпня 2020 року на підставі пункту 3 частини першої статті 37 ЗУ «Про виконавчий лист», не погоджується із наслідком повернення виконавчого документа на підставі вказаного пункту, зокрема накладенням штрафу, проте апеляційний суд в оскарженій постанові вірно зазначив, що боржник не позбавлений можливості оскаржити постанову про накладення штрафу з посиланням на те, що не провівши виконання виконавчого документу, та не виконавши рішення суду, виконавець не має право на стягнення виконавчого збору, при цьому скасування постанови про повернення виконавчого документу від 18 серпня 2020 року не вимагається.

У відкритті касаційного провадження слід відмовити, оскільки касаційна скарга є необґрунтованою, а правильне застосовування судами норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування.

Інші обставини, на які посилається ОСОБА_1 в касаційній скарзі, були предметом розгляду судом апеляційної інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки їм було надану відповідну правову оцінку, з якою погоджується суд касаційної інстанції.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ :

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 , підписаною адвокатом Бойко Галиною Євгенівною, на ухвалу Макарівського районного суду Київської області від 19 вересня 2022 року та на постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року відмовити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.

Судді Н. О. Антоненко

І. О. Дундар

М. М. Русинчук