Постанова

від 31.01.2023 по справі 372/4368/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа №372/4368/20 Головуючий у І інстанції - Потабенко Л.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/954/2023 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

31 січня 2023 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Приходька К.П.,

суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,

за участю секретаря Немудрої Ю.П.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2022 року

у справі за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування, за зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним,

установив:

ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 звернулися до Обухівського районного суду Київської області із позовом до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування, мотивуючи свої вимоги тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 .

Спадкоємцями померлого ОСОБА_7 за законом є його мати - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_4 , та діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Під час розподілу спадкового майна, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223188400:05:001:0008 площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та земельна ділянка 3223188400:05:001:0007 площею 5,6851 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що розташовані за адресою Київська обл., Обухівський р-н., с. Халеп`я, були включені до спадкового майна лише по 1/2 частки кожної, що підтверджується свідоцтвом про право на спадщину №3191 від 24 червня 2017 року та свідоцтвом про право на спадщину №3414 від 06 липня 2017 року, виданих ПН КМНО ОСОБА_8 .

У свідоцтвах про право на спадщину зазначено, що обидві земельні ділянки належали померлому на підставі одного Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №313765, виданого Халеп`янською сільською радою Обухівського району Київської області 02 лютого 2004 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №956, та вказано, що ці земельні ділянки набуті померлим на підставі договору купівлі-продажу №5958 від 26 листопада 2003 року.

Станом на 26 листопада 2003 року ОСОБА_7 перебував у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_4 , відтак майно, набуде за договором купівлі-продажу, вважається спільною сумісною власністю подружжя, при поділі якого частки кожного з подружжя є рівними, а тому приватним нотаріусом було видано ОСОБА_4 свідоцтва про право власності №2970 від 19 червня 2017 року та №3179 від 24 червня 2017 року, які посвідчують право її власності на 1/2 частку кожної земельної ділянки.

Проте, в листопаді 2020 року ОСОБА_2 дізналась від ОСОБА_6 , яка була попереднім власником вказаних земельних ділянок про те, що 26 листопада 2003 року вона подарувала ОСОБА_7 дві земельні ділянки загальною площею близько 6 га в селі Халеп`я Обухівського району, а також, що договір був безоплатний і жодних коштів ні від ОСОБА_7 , ні від його представника, ні від будь-кого іншого вона не отримувала.

Дві інші земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223188400:02:001:0011 та 3223188400:02:001:0012, загальною площею 0,5 га з цільовим призначенням: для ведення особистого селянського господарства, належали ОСОБА_7 на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №313692, виданого Трипільською сільською радою народних депутатів 30 грудня 2003 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №865, в якому вказано, що ОСОБА_7 набув ці земельні ділянки на підставі договорів купівлі-продажу №5952, №5955 від 26 листопада 2003 року.

Проте, в матеріалах спадкової справи містяться копії договорів дарування №5952, №5955 від 26 листопада 2003 року, які посвідчені приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І.

На цій підставі, земельні ділянки з кадастровими номерами: 3223188400:02:001:0011 та 3223188400:02:001:0012 були включені до складу спадкового майна повністю та розподілені між спадкоємцями по 1/5 частки кожному.

Що стосується спірних земельних ділянок, в матеріалах спадкової справи договір, на підставі яких померлий набув їх у власність, відсутній, відтак пересвідчитись у тому, якого саме виду був цей договір, купівлі-продажу чи дарування, можливості не було.

З огляду на інформацію, повідомлену ОСОБА_6 , а також те, що договір на спірні земельні ділянки був укладений померлим в один і той самий день ІНФОРМАЦІЯ_2 , що й інші 2 договори дарування, можна припустити, що в Державному акті на право приватної власності на спірні земельні ділянки було допущено помилку, яка призвела до безпідставного виключення 1/2 частки кожної земельної ділянки зі складу спадкового майна та передачі цих часток ОСОБА_4 .

Позивачі припускають, що земельні ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 площею 0,25 га та з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007 площею 5,6851 га були набуті ОСОБА_7 на підставі договору дарування, а не купівлі-продажу.

Якщо ОСОБА_7 набув спірні земельні ділянки на підставі договору дарування, тоді правові підстави для видачі ОСОБА_4 свідоцтв про право власності на 1/2 частку кожної земельної ділянки були відсутні.

Просили визнати недійсними свідоцтво про право власності, серія та номер: 3179 від 24 червня 2017 року, та свідоцтво про право власності, серія та номер: 2970 від 19 червня 2017 року, видані ПН КМНО Досінчуком Ф.І., що посвідчують право власності ОСОБА_4 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007.

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_4 на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та на 1/2 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007.

Визнати за ОСОБА_9 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 право власності в порядку спадкування 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/2 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007, що знаходяться в селі Халеп`я Обухівського району Київської області, в рівних частках, а саме: визнати за ОСОБА_9 право власності на 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007; визнати за ОСОБА_3 право власності на 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007; визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007; визнати за ОСОБА_4 право власності на 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007; визнати за ОСОБА_5 право власності на 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 та 1/10 частку земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007, що знаходяться в селі Халеп`я Обухівського району Київської області.

19 жовтня 2021 року ОСОБА_4 звернулась до суду із зустрічною позовною заявою до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 , про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним.

Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву ОСОБА_4 зазначила, що 26 серпня 2021 року до Обухівського районного суду Київської області від приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. надійшла копія договору дарування земельної ділянки від 26 листопада 2003 року зареєстрованого в реєстрі за №5958.

З вищезазначеним договором дарування земельної ділянки від 26 листопада 2003 року зареєстрованого в реєстрі за №5958 представник відповідача ознайомилася у вересні 2021 року.

Ознайомившись з вищезазначеним договором та відповідними доказами, відповідач вважає що вказаний договір дарування земельної ділянки від 26 листопада 2003 року зареєстрований в реєстрі за №5958 є удаваним, таким, що вчинений сторонами для приховання договору купівлі-продажу земельної ділянки, тобто, який вони насправді вчинили з огляду на підстави, які викладені в позові.

Так, 26 листопада 2003 року між ОСОБА_6 від імені, якої та за дорученням діяв ОСОБА_10 ( ОСОБА_11 ) та ОСОБА_7 від імені якого та за дорученням діяла ОСОБА_12 (Обдарований) було укладено начебто договір дарування земельної ділянки розміром 59710 кв.м., розташовану на території Халеп`янської сільської ради, АДРЕСА_1 , надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства, вказаний договір посвідчено приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І.

В подальшому ОСОБА_7 у 2004 році було видано Державний акт на право приватної власності на землю від 02 лютого 2004 року, в якому зазначено про те, що Державний акт видано на підставі договору купівлі-продажу №5958 від 26 листопада 2003 року.

09 серпня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_7 чоловік ОСОБА_4 , після чого відкрилася спадщина до спадкової маси, якої було включено, зокрема спірні земельні ділянки.

Спадкоємцями за законом стали: ОСОБА_4 дружина померлого, його мати ОСОБА_9 , його діти ОСОБА_5 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 .

Як вбачається з свідоцтв про право на спадщину за законом, розподіл часток у спадщині (спірних земельних ділянок) здійснено у таких розмірах: ОСОБА_4 - 1/10, ОСОБА_9 - 1/10, ОСОБА_5 - 1/10, ОСОБА_2 - 1/10, ОСОБА_3 -1/10.

Крім того, згідно з свідоцтвом про право власності, ОСОБА_4 належить 1/2 частина спірних земельних ділянок як такі, що набуті у шлюбі.

26 квітня 2001 року на підставі договорів купівлі-продажу №799, 803, 807, 811, 815, 820, 824 ОСОБА_6 набула право власності на спірні земельні ділянки та 06 червня 2001 року їй було видано Державний акт на право приватної власності на землю №057140.

У період часу з 2000 року по 2003 рік ОСОБА_6 була домогосподаркою у будинку ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , яка фактично працювала у останнього та займалася, зокрема прибиранням будинку за, що отримувала грошові кошти у розмірі близько 300 доларів США безпосередньо від ОСОБА_4 .

Після того, як від приватного нотаріуса Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. надійшла копія договору дарування земельної ділянки від 26 листопада 2003 року зареєстрованого в реєстрі за №5958, в якому було зазначено про те, що від імені ОСОБА_6 діяв представник за дорученням ОСОБА_10 , ОСОБА_4 зустрілася з ОСОБА_10 та останній повідомив, що насправді сторони уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки розміром 59710 кв.м., розташовану на території Халеп`янської сільської ради, АДРЕСА_1 .

Вказаний договір був оплатний, особисто ОСОБА_10 як представник ОСОБА_6 отримав від ОСОБА_7 грошові кошти за купівлю земельної ділянки у розмірі близько 60000 тисяч гривень, які він передав ОСОБА_6 .

Крім того, вказані вище обставини зможе підтвердити ОСОБА_13 , який на той час був представником ОСОБА_7 з інших питань та займався організаційними та господарськими справами ОСОБА_7 .

Також, вказаний свідок повідомив, що ОСОБА_6 не могла подарувати ОСОБА_7 земельну ділянку розміром 59710 кв.м., оскільки ОСОБА_6 та ОСОБА_7 не були родичами, не перебували в будь-яких дружніх стосунках, мети дарувати земельну ділянку фактично підлеглій особі своєму керівнику у неї не було.

Метою ОСОБА_7 був саме викуп зазначеної земельної ділянки у ОСОБА_6 з метою будівництва садового будинку на вказаній земельній ділянці.

З огляду на зазначене вище, позивач за зустрічним позовом вважає договір Дарування земельної ділянки від 26 листопада 2003 року зареєстрованого в реєстрі за №5958 посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. є удаваним, а сторони насправді уклали договір купівлі-продажу земельної ділянки.

Рішенням Обухівського районного суду м. Києва від 06 липня 2022 року, в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 до ОСОБА_4 , третя особа: ОСОБА_5 від імені якої діє законний представник ОСОБА_4 , про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування - відмовлено.

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ОСОБА_5 в особі законного представника ОСОБА_4 , про визнання договору дарування земельної ділянки удаваним - відмовлено.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні первісного позову, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 подали апеляційну скаргу, оскільки вважають рішення в зазначені частині незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги посилались на те, що визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

Такою особою є ОСОБА_4 , яка отримала в порядку поділу спільного майна подружжя 1/2 частку двох земельних ділянок, які протиправно не були включені до спадщини після смерті спадкодавця.

Вимоги позивачів полягають у включенні до спадщини вказаних часток та відповідному розподілі їх між спадкоємцями.

В результаті задоволення первісного позову саме за рахунок належного ОСОБА_4 майна можливо задовольнити вимоги позивачів.

Суд не вказав, яка саме особа чи особи повинні бути відповідачами за первісним позовом та чому.

Якщо ж суд вважає, що відповідачами повинні бути всі спадкоємці, тоді суд суперечить сам собі, адже відповідач ОСОБА_4 є спадкоємцем, відтак вона є належним відповідачем.

Не залучення інших співвідповідачів, які на думку суду мають бути залучені до справи, не може бути підставою для відмови у позові, якщо позов заявлено до особи, яка, на думку суду, повинна бути серед кількох відповідачів.

За первісним позовом відсутні вимоги, які можливо задовольнити за рахунок ОСОБА_5 , оскільки до неї не висувалось жодних вимог, а отримане нею в порядку спадкування майно ніким не оспорюється.

У випадку залучення ОСОБА_14 як співвідповідача, вона була б неналежним відповідачем, так як є інша особа за рахунок якої можливо повністю задовольнити вимоги за первісним позовом - ОСОБА_4 .

Суд також безпідставно намагається віднести даний спір до категорії спорів зі спадкоємцями, де відповідачами повинні бути всі спадкоємці.

Це мало б сенс, якби позивачем була особа, не включена до кола спадкоємців, а предметом спору - спадкове майно.

Тоді дійсно відповідачами мали б бути всі спадкоємці, адже саме за рахунок отриманого ними у спадщину майна можна було б задовольнити вимоги позивача.

У даній же справі існує спір між спадкоємцями та особою, яка набула майно, яке протиправно не було включено до спадщини.

Тобто, вимоги стосуються не того, щоб зменшити склад спадщини (за рахунок спадкоємців), а навпаки, збільшити склад спадщини за рахунок майна, що протиправно не було включено до спадщини.

Та обставина, що відповідач ОСОБА_4 , яка набула спірне майно в порядку поділу майна подружжя сама є спадкоємцем, повністю відображено у прохальній частині позовної заяви, адже результатом вирішення спору та включенням 1/2 (50%) двох земельних ділянок до складу спадщини повинен стати їхній розподіл між 5 спадкоємцями по 10% кожному, троє з яких є позивачами, ОСОБА_4 є відповідачем, а ОСОБА_5 залучена до участі у справі як третя особа, адже рішення про включення до складу спадщини додаткового майна вплине на її права та обов`язки як спадкоємця.

Зазначають, що вони скористались своїм законним правом визначати коло відповідачів, предмет спору та підстави, а тому Позивачі не залучили ОСОБА_5 як співвідповідача, так як до неї відсутні будь-які позовні вимоги зі сторони Позивачів по суті спору.

Оскільки у даній справі не оспорюються будь-які права ОСОБА_5 , а оспорюється право власності лише ОСОБА_4 на спірні земельні ділянки, тому ОСОБА_4 є єдиним належним Відповідачем.

Посилаються також на те, що суд залишив поза увагою зміст спірних правовідносин, мотивовану оцінку кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, чи були і ким порушені, не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси, за захистом яких мало місце звернення до суду, норми права, на які посилалися сторони, які суд не застосував, та мотиви їх незастосування.

Встановивши, що земельні ділянки, 1/2 частка яких є предметом спору, були набуті померлим ОСОБА_7 26 листопада 2003 року на підставі договору дарування земельної ділянки, укладеного з ОСОБА_6 , суд не надав цій обставині жодної правової оцінки.

Припущення про набуття померлим спірних земельних ділянок на підставі договору дарування стало підставою звернення до суду, адже встановлення цієї обставини є достатнім для включення 1/2 часток спірних земельних ділянок до складу спадщини та відповідного розподілу між спадкоємцями, тобто для задоволення первісного позову.

Приватний нотаріус Досінчук Ф.І., який вів спадкову справу, видав відповідачу ОСОБА_4 оскаржувані свідоцтва про право власності на 1/2 земельних ділянок в порядку поділу майна подружжя на підставі Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №313765, виданого Халеп`янською сільською радою Обухівського району Київської області 02 лютого 2004 року, в якому вказано, що земельні ділянки набуті померлим на підставі договору купівлі-продажу №5958 від 26 листопада 2003 року.

У позивачів не було підстав сумніватись у правомірності поділу спадщини, здійсненому приватним нотаріусом Досінчуком Ф.І., та включенні до спадщини тільки 1/2 частки спірних земельних ділянок в момент видачі їм Свідоцтв про право на спадщину 24 червня 2017 року.

Сумніви виникли тільки у жовтні 2020 року, коли спадкоємці почали обговорювати продаж спільного майна потенційному покупцю.

У листопаді 2020 року ОСОБА_6 в особистій розмові повідомила ОСОБА_2 , що у 2003 році вона передала ОСОБА_7 земельні ділянки загальною площею близько 6 га в селі Халеп`я Обухівського району безоплатно, а не за договором купівлі-продажу.

Тільки 02 вересня 2021 року представник позивачів ознайомився з наданою Приватним нотаріусом Чеботар С.І. копією Договору дарування №5958 земельної ділянки (з кадастровими номерами 3223188400:05:001:0008 площею 0,25 га та 3223188400:05:001:0007 площею 5,6851 га).

Відтак, саме з 02 вересня 2021 року Позивачі дізнались про документальне підтвердження порушення їхніх прав і з цього моменту почався перебіг строку позовної давності.

Просили скасувати рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні первісного позову та ухвалити в цій частині нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за первісним позовом в повному обсязі.

На апеляційну скаргу ОСОБА_4 подала відзив, обґрунтовуючи його тим, що предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення, яке опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів.

Як видно зі змісту позовних вимог, у позові було заявлено декілька позовних вимог суть, яких зводиться до визнання права власності на спадкове майно, а відтак можемо констатувати, що судом розглядається спір, який виник з спадкових правовідносин.

З урахуванням того, що позивачі на власний розсуд розпорядилися своїм диспозитивним правом щодо визначення кола осіб - відповідачів у справі, тим самим не ініціювали перед судом залучення до справи у процесуальному статусі відповідача - спадкоємця - доньки ОСОБА_5 спадкодавця, а відтак суд першої інстанції цілком обґрунтовано відмовив у задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Всі інші аргументи викладені в апеляційній скарзі зводяться виключно до переоцінки обставин справи.

Крім цього, у позовній заяві, позивачі зазначають про те, що довідались про порушення свого права в листопаді 2020 року, коли ОСОБА_6 повідомила ОСОБА_2 про те, що вона передала земельні ділянки безоплатно.

Відтак, строк позовної давності начебто не пропущений.

Вважає вказані твердження необґрунтованими, а строк позовної давності пропущений з огляду на наступне.

Так, договір був укладений 26 листопада 2003 року, право власності у спадкодавця виникло 02 лютого 2004 року, спадщина відкрилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , про, що позивачі достеменно знали, що підтверджується виданими їм свідоцтвами про право на спадщину, які отримані на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 ОСОБА_9 - 03 липня 2017 pоку, ОСОБА_2 - 03 липня 2017 pоку, ОСОБА_3 - 24 червня 2017 pоку; на земельну ділянку з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007 ОСОБА_9 - 03 липня 2017 pоку, ОСОБА_2 - 03 липня 2017 pоку, ОСОБА_3 - 19 червня 2017 pоку, що підтверджується інформаційними витягами з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, які додані самими позивачами до позову.

При цьому, у самих свідоцтвах про право на спадщину зазначено про те, що до складу спадкової маси входить по 1/2 спірних земельних ділянок, а на 1/2 частку спадкового майна видано Свідоцтво про право власності в спільному майні подружжя.

Крім того, оформлюючи право на спадщину позивачі достеменно знали, що Державний акт на спірні земельні ділянки було видано на підставі договору купівлі-продажу.

В матеріалах спадкової справи, вказаний державний акт також міститься, про, що достеменно також було відомо позивачам.

Відтак, позивачі могли довідатися про начебто порушення свого права перевіривши значно раніше вказану інформацію.

Просила апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2022 року залишити без задоволення.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26 квітня 2001 року на підставі договорів купівлі-продажу №799, №803, №807, №811, №815, №820, №824 ОСОБА_6 набула право власності на спірні земельні ділянки та 06 червня 2001 року їй було видано Державний акт на право приватної власності на землю №057140.

26 листопада 2003 року було укладено договір дарування земельної ділянки між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , зареєстрований в реєстрі за №5958 та посвідчений приватним нотаріусом Обухівського районного нотаріального округу Чеботар С.І. щодо земельної ділянки розміром 59710 кв.м., розташованої на території Халеп`янської сільської ради, АДРЕСА_1 , надану для будівництва, обслуговування житлового будинку та ведення особистого підсобного господарства.

В подальшому ОСОБА_7 у 2004 році було видано Державний акт на право приватної власності на землю від 02 лютого 2004 року, в якому зазначено про те, що Державний акт видано на підставі договору купівлі-продажу №5958 від 26 листопада 2003 року.

09 серпня 2002 року між ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, що підтверджується свідоцтвом про шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_3 народилась ОСОБА_5 , батьками якої є ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , що підтверджується свідоцтвом про народження.

ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_7 помер, що підтверджується свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 , після чого відкрилася спадщина.

Спадкоємцями померлого ОСОБА_7 за законом є його мати - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , що підтверджується копіями свідоцтв про право на спадщину за законом.

Розподіл часток у спадщині (спірних земельних ділянок) здійснено за законом у таких розмірах: ОСОБА_4 - 1/10, ОСОБА_9 - 1/10, ОСОБА_5 - 1/10, ОСОБА_2 - 1/10, ОСОБА_3 -1/10.

Крім того, згідно з свідоцтвом про право власності, ОСОБА_4 належить 1/2 частина спірних земельних ділянок як такі, що набуті у шлюбі.

Приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Досінчуком Ф.І. було видано ОСОБА_4 свідоцтво про право власності №2970 від 19 червня 2017 року та №3179 від 24 червня 2017 року, які посвідчують право власності ОСОБА_4 на 1/2 частку кожної земельної ділянки з кадастровими номерами: 3223188400:05:001:0008 площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка); 3223188400:05:001:0007 площею 5,6851 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства.

У Свідоцтвах про право на спадщину зазначено, що обидві земельні ділянки належали померлому на підставі одного Державного акту на право приватної власності на землю серії РЗ №313765, виданого Халеп`янською сільською радою Обухівського району Київської області 02 лютого 2004 року, який зареєстровано в Книзі записів державних актів на право приватної власності на землю №956.

Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, ОСОБА_4 є власником 3/5 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007 - площею 5,6851 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., с. Халеп`я.

Іншими співвласниками вищевказаної земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0007 - площею 5,6851 га є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , а їх частка у спільному майні складає по 1/10 частині кожного з співвласників.

Також ОСОБА_4 є власником 3/5 частки земельної ділянки з кадастровим номером 3223188400:05:001:0008 - площею 0,25 га з цільовим призначенням для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що знаходиться за адресою: Київська обл., Обухівський р-н., с. Халеп`я.

Іншими співвласниками вищевказаної земельної ділянки є ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , а їх частка у спільному майні складає по 1/10 частині кожного з співвласників.

Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні первісного та зустрічного позовів, суд першої інстанції виходив з неналежного складу співвідповідачів.

До такого висновку суд першої інстанції прийшов на підставі того, що між усіма спадкоємцями померлого ОСОБА_7 , його матері - ОСОБА_1 , його дружини - ОСОБА_4 та дітей: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 , існує спір щодо спадкового майна, оскільки на час вирішення даного спору спадкоємці вже зареєстрували у встановленому законом порядку своє право власності в порядку спадкування.

Тобто, спадкоємцями за законом першої черги після смерті ОСОБА_7 , є його мати - ОСОБА_1 , його дружина - ОСОБА_4 та діти: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 .

Отже, належними позивачами та відповідачами у даній справі за первісним та зустрічним позовом є всі інші спадкоємці, що прийняли спадщину після смерті ОСОБА_7 а не один із них, чи декілька.

Разом з тим, неповнолітня ОСОБА_5 законним представником якої є її мати ОСОБА_4 залучена до участі як в первісному так і зустрічному позові як третя особа.

Клопотань про залучення її до участі в справі як співвідповідача позивачі за первісним та зустрічним позовом не заявляли, тоді як пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

Також, суд першої інстанції не вбачав підстав для застосування наслідків пропуску строку позовної давності, про які заявляв представник відповідача за первісним позовом, оскільки суд відмовив в задоволенні позову по суті.

До такого висновку суд першої інстанції дійшов на підставі того, що правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права.

У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

Переглядаючи справу у апеляційному порядку, колегія суддів керується наступним.

За правилами частини першої-третьої статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

Тлумачення вказаної норми процесуального права дає підстави дійти висновку про те, що апеляційним судом справа переглядається лише в межах доводів апеляційної скарги за наявними в ній і додатково поданими доказами.

Аналіз аргументів апеляційної скарги, свідчить про те, що оскаржуючи рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку, ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 не згідні із рішенням Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2022 року в частині відмови у задоволенні їх позовних вимог за первісним позовом, на обґрунтування чого ними було наведено відповідні аргументи в апеляційній скарзі, які є предметом дослідження суду апеляційної інстанції в розмінні правил частини першої-третьої статті 367 ЦПК України.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні вимог за зустрічним позовом учасниками справи не оскаржувалось, а тому апеляційним судом не переглядається.

З висновками суду про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 за первісним позовом погоджується і колегія суддів, оскільки вони ґрунтуються на матеріалах справи, а також узгоджуються з вимогами чинного законодавства з огляду на наступне.

Відповідно до ст.ст. 1216, 1217, 1218 ЦК України, спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

За змістом ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

Згідно із положеннями ст. 1261 ЦК України, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно зі ст. 1296 ЦК України, спадкоємці як за законом, так і за заповітом мають право звернутись до нотаріуса за видачею їм свідоцтва про право на спадщину.

Статтею 71 ЗУ «Про нотаріат» передбачено, що у разі смерті одного з подружжя (колишнього з подружжя) свідоцтво про право власності на частку в їхньому спільному майні видається нотаріусом на підставі письмової заяви другого з подружжя (колишнього з подружжя) з наступним повідомленням спадкоємців померлого, які прийняли спадщину.

Таке свідоцтво може бути видано на половину спільного майна.

На підставі письмової заяви спадкоємців, які прийняли спадщину, за згодою другого з подружжя (колишнього з подружжя), що є живим, у свідоцтві про право власності може бути визначена і частка померлого у спільній власності.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті одного з них видається нотаріусом за місцем відкриття спадщини.

Свідоцтво про право власності на частку в спільному майні подружжя у разі смерті другого з подружжя видається за умови подання документів, що підтверджують право власності на таке майно, або за наявності державної реєстрації права власності на таке майно у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно.

При видачі свідоцтва нотаріус перевіряє факт належності майна подружжю (колишньому подружжю) на праві спільної сумісної власності.

Відповідно до ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Натомість, відповідно до ст. 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Відповідно до ст. 235 ЦК України, удаваним є правочин, який вчинено сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили.

Якщо буде встановлено, що правочин був вчинений сторонами для приховання іншого правочину, який вони насправді вчинили, відносини сторін регулюються правилами щодо правочину, який сторони насправді вчинили.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 182 ЦК України, право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.

Державна реєстрація прав на нерухомість є публічною, здійснюється відповідним органом, який зобов`язаний надавати інформацію про реєстрацію та зареєстровані права в порядку, встановленому законом.

Статтею 2 ЗУ «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Тобто, як убачається з вказаної норми, лише державна реєстрація права власності на нерухоме майно є офіційним визнанням права власності.

Поряд з цим, відповідно до ч. 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

За своєю юридичною природою, позов - це матеріально-правова вимога до суду заінтересованої особи (позивача) про здійснення правосуддя в цивільній справі на захист прав, свобод чи інтересів, порушених чи оспорюваних іншою особою (відповідачем).

Право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі передбачено статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права та бути адекватним наявним обставинам.

Статтею 175 ЦПК України встановлено, що викладаючи зміст позовної заяви, саме позивач визначає коло відповідачів, до яких він заявляє позовні вимоги.

Згідно ст. 48 ЦПК України, сторонами в цивільному процесі є позивач і відповідач.

Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.

Відповідно до правових висновків, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 17 квітня 2018 року (справа №523/9076/16), визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову є обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи.

За правилами ч. 1-4 ст. 51 ЦПК України, суд першої інстанції має право за клопотанням позивача до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання залучити до участі у ній співвідповідача.

Якщо позов подано не до тієї особи, яка повинна відповідати за позовом, суд до закінчення підготовчого провадження, а у разі розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження - до початку першого судового засідання за клопотанням позивача замінює первісного відповідача належним відповідачем, не закриваючи провадження у справі.

Після спливу строків, зазначених у частинах першій та другій цієї статті, суд може залучити до участі у справі співвідповідача або замінює первісного відповідача належним відповідачем виключно у разі, якщо позивач доведе, що не знав та не міг знати до подання позову у справі про підставу залучення такого співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.

Про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача постановляється ухвала.

За клопотанням нового відповідача або залученого співвідповідача розгляд справи починається спочатку.

Пред`явлення позову до неналежного відповідача не є підставою для відмови у відкритті провадження у справі, оскільки заміна неналежного відповідача здійснюється в порядку, визначеному ЦПК України.

За результатами розгляду справи суд відмовляє в позові до неналежного відповідача та приймає рішення по суті заявлених вимог щодо належного відповідача.

Тобто, визначення відповідачів, предмета та підстав спору є правом позивача.

Натомість, встановлення належності відповідачів й обґрунтованості позову - обов`язком суду, який виконується під час розгляду справи, а не на стадії відкриття провадження.

Тобто, пред`явлення позову до неналежного відповідача є самостійною підставою для відмови в його задоволенні.

У постанові Верховного Суду від 20 жовтня 2021 року (справа №509/3995/15) зазначено, що належним відповідачем має бути така особа, за рахунок якої можливо задовольнити позовні вимоги.

Суд захищає порушене право чи охоронюваний законом інтерес позивача саме від відповідача.

У постанові Верховного Суду від 16 лютого 2022 року (справа №752/3435/16) зроблено висновок, що належним відповідачем у спорах про визнання права власності на майно у порядку спадкування є спадкоємці, тобто особи, визначені за заповітом або за законом, які звернулися у передбаченому порядку та строки із заявою про прийняття спадщини, відкритої після смерті спадкодавця, та прийняли цю спадщину або вважаються такими, які прийняли спадщину.

За відсутності таких спадкоємців відповідачем виступає територіальна громада в особі органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини, а якщо до складу спадщини входить нерухоме майно - за його місцезнаходженням.

Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

З урахуванням вищезазначених норм права, фактичних обставин справи та практики Верховного Суду, суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про відмову у задоволенні первісного позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсними свідоцтв про право власності, скасування державної реєстрації права власності, визнання права власності в порядку спадкування, оскільки неповнолітня на час подачі позову ОСОБА_5 , яка є спадкоємцем майна померлого ОСОБА_7 , та законним представником якої є її мати ОСОБА_4 була залучена до участі у справі як третя особа.

Разом з тим, клопотань про залучення її до участі в справі як співвідповідача заявлено не було.

Крім цього, суд першої інстанції правомірно не застосував до спірних правовідносин строк позовної давності з огляду на те, що у задоволенні позову було відмовлено по суті.

Відповідно до положень ст. 256 та ст. 257 ЦК України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

За правилами, визначеними ч. 1 ст. 261 ЦК України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Згідно з вимогами ч. 3-5 ст. 267 ЦК України, позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Відповідно до абз. 3 п. 11 постанови Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 «Про судове рішення у цивільній справі», судам роз`яснено, що встановивши, що строк для звернення з позовом пропущено без поважної причини, суд у рішенні зазначає про відмову в позові з цих підстав, якщо про застосування позовної давності заявлено стороною у спорі, зробленою до ухвалення ним рішення, крім випадків, коли позов не доведено, що є самостійною підставою для цього.

Згідно висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року (справа №369/6892/15), суд застосовує позовну давність лише тоді, коли є підстави для задоволення позовних вимог, звернутих позивачем до відповідачів у спорі, які заявляють про застосування позовної давності.

Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з`ясувати та зазначити у судовому рішенні, чи було порушене право, за захистом якого позивач звернувся до суду.

Якщо це право порушене не було, суд відмовляє у позові через необґрунтованість останнього.

І тільки якщо буде встановлено, що право позивача дійсно порушене, але позовна давність за відповідними вимогами спливла, про що заявила інша сторона у спорі, суд відмовляє у позові через сплив позовної давності у разі відсутності визнаних судом поважними причин її пропуску, про які повідомив позивач.

Отже, правила про позовну давність мають застосовуватись лише тоді, коли буде доведено існування самого суб`єктивного права.

У випадку відсутності такого права або коли воно ніким не порушено, в позові має бути відмовлено не з причин пропуску строку позовної давності, а в зв`язку з необґрунтованістю самої вимоги.

З урахуванням викладеного, рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, його висновки відповідають обставинам справи, які судом установлені відповідно до вимог процесуального закону, а також узгоджуються з нормами матеріального права, які судом правильно застосовані.

Викладені в апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків суду першої інстанції.

Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст.ст.367,374,375,381-384, ЦПК України, суд, -

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 залишити без задоволення.

Рішення Обухівського районного суду Київської області від 06 липня 2022 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складений 20 лютого 2023 року.

Суддя-доповідач К.П. Приходько

Судді Т.О. Писана

С.О. Журба