Рішення

від 14.02.2023 по справі 902/598/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВІННИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Пирогова, 29, м. Вінниця, 21018, тел./факс (0432)55-80-00, (0432)55-80-06 E-mail: inbox@vn.arbitr.gov.ua

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"14" лютого 2023 р. Cправа № 902/598/22

Господарський суд Вінницької області у складі судді Матвійчука Василя Васильовича,

за позовом: Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" (бульвар Лихачова, 1/27, м. Київ, 01042)

до: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯЗЕРНОСЕРВІС" (вул. Ватутіна, буд. 9-Г, м. Вінниця, 21011)

про стягнення 85 235,04 грн.

за участю секретаря судового засідання Марущак А.О.,

представників сторін:

позивача Cичов Д.В. за довіреністю ( в режимі відеоконференції);

відповідача Міровський В.А. за довіреністю, Гончаренко за довіреністю

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду Вінницької області надійшла позовна заява Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" з вимогою до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯЗЕРНОСЕРВІС" про стягнення 85 235,04 грн вартості майна переданого на відповідальне зберігання.

18.07.2022 за вказаним позовом суд відкрив провадження у справі № 902/598/22 за правилами загального позовного провадження з призначенням підготовчого засідання у справі на 18.08.2022, про що постановив відповідну ухвалу.

08.08.2022 до суду надійшов відзив на позовну заяву № б/н від 03.08.2022 (вх. № 01-34/6452/22).

11.08.2022 на електронну адресу суду надійшло заперечення на відзив № б/н від 10.08.2022 (вх. № 01-34/6591/22) скріплене електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Сичова Д.В.

За наслідками судового засідання 18.08.2022 судом відкладено підготовче засідання на 15.09.2022, постановивши 18.08.2022 відповідну ухвалу.

При розгляді справи 15.09.2022, суд, за клопотанням представника відповідача, продовжив строк підготовчого провадження на 30 днів та відклав підготовче засідання на 11.10.2022.

10.10.2022 до суду надійшло клопотання № б/н від 06.10.2022 (вх. № 01-34/8499/22) представника відповідача - адвоката Міровського В.М. про визнання поважними причини пропуску процесуального строку, продовження останнього та долучення доказів до матеріалів справи.

10.10.2022 до суду надійшло клопотання № б/н від 07.10.2022 (вх. № 01-34/8501/22) представника відповідача - адвоката Міровського В.М. про визнання поважними причини пропуску процесуального строку, продовження останнього та долучення доказів до матеріалів справи.

Розглянувши зазначені клопотання представника відповідача, суд, ухвалою від 11.10.2022, задоволив клопотання № б/н від 07.10.2022 (вх. № 01-34/8501/22), долучивши докази до матеріалів справи, відмовив у задоволенні клопотання № б/н від 06.10.2022 (вх. № 01-34/8499/22).

У визначену судом дату (11.10.2022) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з оголошенням повітряної тривоги у Вінницькій області, про що складений акт № 7/2022 від 11.10.2022, який долучено до матеріалів справи.

11.10.2022 судом постановлено ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 17.11.2022 в режимі відеоконференції, забезпечивши участь представника Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

В судового засідання 17.11.2022 судом постановлено протокольну ухвалу про оголошення перерви в судовому засіданні до 22.11.2022, забезпечивши участь представника Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.

22.11.2022 судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з відсутністю електроенергії в Господарському суді Вінницької області, про що до матеріалів справи долучено акт № 15/2022 від 22.11.2022. Тому судом 22.11.2022 постановлено ухвалу, якою підготовче судове засідання призначено на 14.12.2022.

При розгляді справи 14.12.2022 судом оголошено перерву до 29.12.2022, про що постановлено протокольну ухвалу.

21.12.2022 на електронну адресу суду надійшла заява № б/н від 20.12.2022 (вх. № 01-34/11006/22) скріплена електронним цифровим підписом представника позивача - адвоката Сичова Д.В. про залучення до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Приватне акціонерне товариство "Вінницький олійножировий комбінат" та Товариство з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД АЙ ЕВОЛЮШН".

У визначену судом дату (29.12.2022) судове засідання у даній справі не відбулося, у зв`язку з масштабною та тривалою повітряною тривогою, а також загрозою ракетних ударів по всій території України.

29.12.2022 суд, постановив ухвалу про призначення підготовчого судового засідання на 23.01.2023, забезпечивши участь представника Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Розгляд заяви № б/н від 20.12.2022 (вх. № 01-34/11006/22) представника позивача - адвоката Сичова Д.В. про залучення до участі у справі в якості третіх осіб судом відкладено до наступного судового засідання.

В судовому засіданні 23.01.2023, суд, дослідивши заяву № б/н від 20.12.2022 (вх. № 01-34/11006/22) представника позивача - адвоката Сичова Д.В., дійшов висновку про відсутність підстав для залучення Приватного акціонерного товариства "Вінницький олійножировий комбінат" та Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІ ЕНД АЙ ЕВОЛЮШН" до участі у справі в якості третіх осіб на стороні відповідача, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, тому в задоволенні клопотання представника позивача відмовив.

Виконавши завдання підготовчого провадження, судом закрито дану стадію господарського процесу та призначено справу до розгляду по суті на 14.02.2023, забезпечивши участь представника Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" у розгляді справи у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, про що 23.01.2023 постановлено протокольну ухвалу.

На визначену судом дату в судове засідання з`явились представник позивача в режимі відеоконференції. Представники відповідача прийняли участь в судовому засіданні в приміщенні суду.

Після завершення стадії дослідження доказів проведено стадію судових дебатів, у якій виступили з промовами представники позивача та відповідача.

В судовому засіданні 14.02.2023 суд повідомив про завершення розгляду справи по суті та вийшов до нарадчої кімнати для постановлення вступної і резолютивної частини судового рішення, повідомивши представників сторін про орієнтовний час повернення з нарадчої кімнати.

На проголошення вступної та резолютивної частини рішення в судове засідання 14.02.2023 представники сторін не з`явилися, у зв`язку з чим вступна та резолютивна частина рішення долучена до матеріалів справи без її проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд,

ВСТАНОВИВ:

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач вказує, що 29.04.2022 Підприємство «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК» (Позивач) та Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницязерносервіс» (Відповідач) уклали Договір зберігання №8 (Договір), відповідно до п. 1.1. якого Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання олію соняшникову рафіновану дезодоровану виморожену фасовану «Віолія марки П» (Майно) в кількості 26000 пляшок терміном до 01.06.2022.

В період з 29.04.2022 по 17.05.2022 Зберігачем було отримано Майно в кількості 22044 пляшок, що підтверджується Товарно-транспортними накладними. Тому позивач стверджує, що на відповідальне зберігання було передано визначену кількість майна.

Посилаючись на введення на всій території України воєнного стану та активними бойовими діями, позивач зазначає, що між сторонами узгоджувався та укладався договір в електронній формі шляхом листування засобами інтернет зв`язку. Позивачем було підписано, скріплено печаткою та направлено відповідачу примірник Договору зберігання №8 від 29.04.2022, проте відповідач в свою чергу не повернув на адресу позивача екземпляр Договору зі своїм підписом.

При цьому позивач зауважує, що на виконання вищенаведеного Договору сторонами укладались Акти здачі-приймання робіт, які підтверджують зберігання відповідачем майна та навантажувально-розвантажувальні роботи. Дані Акти виписані на підставі Договору зберігання №8 від 29.04.2022 та скріплені електронним цифровим підписом та печаткою сторін.

Тому позивач вважає, що Договір зберігання №8 від 29.04.2022 належним чином погоджений та укладений сторонами.

На підставі вищенаведеного Договору, позивачем було надіслано листи з проханням відвантаження майна загальною кількістю 21780 пляшок, що перебувало на зберіганні у відповідача.

При цьому позивач стверджує, що підприємство не отримало зі зберігання товару в кількості 264 пляшки на загальну суму 85235,04 грн. з ПДВ, і як наслідок поніс прямі збитки від неналежного виконання відповідачем умов Договору зберігання.

З метою досудового врегулювання спору, 31.05.2022 позивач направив на адресу відповідача претензію, якою просив повернути з відповідального зберігання майно в кількості 264 пляшки олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої фасованої «Віолія марки П» або компенсувати понесені позивачем збитки в розмірі 85235,04 грн., проте жодної відповіді чи дій на наведену претензію відповідачем вчинено не було.

Відповідач заперечує проти позову. Суть заперечень відповідача зводиться до того, що у п. 1.1. Договору зберігання від 29.04.2022 № 8, копія якого додана позивачем до позовної заяви, зазначено, що Поклажодавець має передати, а Зберігач прийняти на зберігання Олію соняшникову рафіновану дезодоровану виморожену фасовану «Віолія марки П» (Майно).

Згідно п. 2.1.6. цього Договору, Зберігач зобов`язаний зберігати майно в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою: м. Вінниця вул. Ватутіна, 9Г, в умовах які не допускають змішування його з іншими однорідними речами, що знаходяться у тому ж приміщенні.

Відповідно до п. 2.2.1. Договору, Поклажодавець передає майно на зберігання Зберігачу відповідно до накладних, або за актом приймання-передачі.

Відповідач вказує, що на виконання досягнутих домовленостей, Зберігачем було виділено приміщення (склад) для зберігання Майна, та було надано Поклажодавцю можливість завести Майно в місце зберігання.

У період з 29.04.2022 по 17.05.2022 Поклажодавець завозив Майно у місце зберігання, проте ні накладних, на актів приймання-передачі Майна на зберігання (як того вимагає п. 2.2.1. Договору), на підпис Зберігачу не надавав. Документи, які фіксують кількість майна переданого на зберігання сторонами не підписувалися.

У позовній заяві позивач зазначає, що факт передачі 22044 пляшок олії на зберігання відповідачу підтверджується видатковими накладними та товарно-транспортними накладними, копії яких додано до позовної заяви, проте Отримувачем товару та Вантажоодержувачем вантажу у даних документах зазначено Підприємство «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНЕК», а не ТОВ «Вінницязерносервіс», а тому дані видаткові накладні та ТТН не є доказами передачі відповідної кількості Товару відповідачу.

За висновками відповідача, Зберігач здійснював зберігання усього Майна завезеного на склад Поклажодавцем без перевірки його кількості.

У період з 05.05.2022 по 17.05.2022 Поклажодавець здійснив вивезення з місця зберігання усього свого Майна яке там перебувало. У зв`язку з тим, що після завезення Майна в місце зберігання Поклажодавець не передав його Зберігачу належним чином по кількості (без складання відповідних накладних, чи актів приймання-передачі Майна на зберігання), вивезення Майна з місця зберігання також відбувалося без перевірки його кількості відповідачем та складання документів, які фіксують кількість повернутого зі зберігання майна.

Заперечує відповідач посилання позивача на інвойси, пакувальні листи та декларації на митне оформлення товару, як докази повернення йому товару зі зберігання в меншій кількості майна ніж було передано на зберігання, вказуючи про те, що зазначені документи складалися між позивачем та його контрагентами без участі відповідача, і не містять інформації про повернення ТОВ «Вінницязерносервіс» зі зберігання майна Підприємство «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК».

Також відповідач вважає, що посилання позивача на Акти здачі-приймання наданих послуг як докази зберігання майна у кількості визначеній Договором (22044 пляшки олії) є безпідставним, оскільки одиницею вимірювання послуги по зберіганню майна за вказаними Актами є «день» а навантажувально-розвантажувальних робіт - «година», а не кількість пляшок.

За доводами відповідача, на виконання досягнутих з позивачем домовленостей, відповідач виділив місце для зберігання, площею необхідною для зберігання майна у кількості до 26 000 пляшок олії. У період з 05.05.2022 по 17.05.2022 у місці зберігання зберігалася певна кількість майна позивача яке періодично завозилося та вивозилося з місця зберігання. Саме за зберігання цього майна у виділеному відповідачем місці зберігання і відбувалося нарахування плати за послуги вказані в Актах здачі-приймання наданих послуг, копії яких додані до позовної заяви. Таким чином, вищевказані Акти здачі-приймання наданих послуг не підтверджують того, що відповідачу було передано на зберігання саме 22044 пляшки олії.

17.05.2022 (в день вивезення останньої партії товару що зберігався у відповідача) на адресу відповідача від позивача надійшов лист від 16.05.2022 № 1605, у якому позивач просив зупинити нарахування плати за послуги у зв`язку з вивезенням усього товару що зберігався на складі. Будь яких претензій стосовно нестачі Товару у день останнього вивезення товару на адресу Зберігача від Поклажодавця не надходило.

Відповідач зауважує, що Зберігач не володіє інформацією яка саме кількість майна була завезена на зберігання Поклажодавцем та вивезена під час його повернення зі зберігання. Позивач самостійно контролював процес завезення та вивезення майна, а також його кількість що знаходиться на зберіганні.

Тому відповідач заперечує факт нестачі 264 пляшок олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої фасованої «Віолія марки П», та просить суд відмовити позивачу в задоволенні позову.

Не погоджуючись з доводами відповідача, позивач, в запереченні зазначає, що до позовної заяви додано видаткові накладні на придбання та товарно-транспортні накладні, в яких наведено доставку товару від ТОВ «Вінницький олійножирновий комбінат» в пункт розвантаження м. Вінниця, вул. Ватутіна. 9-Е, тобто за адресою знаходження відповідача по справі.

Крім того, до матеріалів позовної заяви надано документи на підтвердження завантаження товару, які дають можливість підрахувати та встановити кількість товару що відвантажувався зі зберігання у відповідача.

Після встановлення, що на складі відповідача відсутній товар що був переданий на відповідальне зберігання, позивач дійсно направив лист в якому просив припинити нарахування плати за зберігання майна. Проте позивачем недоотримано 264 пляшки на загальну суму 85235,04 грн. з ПДВ, і як наслідок поніс прямі збитки від неналежного виконання відповідачем умов Договору зберігання.

Із наявних у справі та досліджених судом доказів слідує, що 29.04.2022 між Підприємством "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" (позивач, за Договором Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯЗЕРНОСЕРВІС" (відповідач, за Договором Зберігач) укладено Договір зберігання № 8. (надалі - Договір)

За умовами цього Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання таке майно (надалі - Майно): олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена фасована «Віолія марки П» в кількості 26 000 пляшок з терміном зберігання до 01.06.2022. (п. 1.1. Договору)

За змістом п. 1.2. Договору право власності на Майно до Зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті Зберігача або бути передане ним тертім особам.

Відповідно до п. 2.1.1. Договору Зберігач приймає Майно на зберігання по фізичній вазі, визначеній методом зважування на автомобільних або залізничних вагах, в присутності представника Зберігача. Мішкотара є зворотною, її вага включається і значення ТАРИ автомобіля, яким доставлено Майно, і визначається методом зважування автомобіля разом з мішкотарою. (Мішкотара зберігається у Зберігала по кількості (шт.) до першого витребування Поклажовавця Мішкотара є власністю Поклажодавця, обліковується у Зберігача за балансом, отримання і видача її оформляється двостороннім Актом приймання-передачі. За кожним бажанням сторін проводиться звірка наявності Майна мішкотари.

Майно доставляється до пункту зберігання транспортом Поклажодавця і за його рахунок. (п. 2.1.3. Договору)

Зберігач забезпечує повне збереження Майна, на вимогу Поклажодавця повертає те саме Майно. (п. 2.1.3. Договору)

Зберігач забезпечує наявність пристосованих для зберігання Майна приміщень, що охороняються, виключаючи доступ сторонніх осіб до Майна. (п. 2.1.4 Договору)

Відповідно до п. 2.1.5. Договору Зберігач забезпечує відвантаження Майна в транспортні засоби Поклажодавця, в присутності представника Поклажодавця, повноваження якого підтверджуються довіреністю.

За змістом п. 2.1.6. Договору Майно Зберігач зобов`язаний зберігати в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна 9г, в умовах, які не допускають змішування його з іншими однорідними речами що знаходяться в тому ж приміщенні.

Відповідно до п. 2.1.10. Договору, Зберігач повертає майно Поклажодавця повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 5 днів з дня одержання вимоги.

Згідно п. 2.2.1. Договору Поклажодавець передає Майно Зберігачу відповідно до накладних, або за актом приймання-передачі.

Поклажодавець одержує Майно після припинення Договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено Сторонами додатково. (п. 2.2.2. Договору)

Поклажодавець письмово протягом 5 днів заявляє претензії до Зберігача у разі виявлення після одержання Майна нестач, пошкоджень, які не могли бути виявлені зовнішнім оглядом безпосередньо у момент одержання Майна. (п. 2.2.6. Договору)

Поклажодавець оплачує фактичний строк зберігання згідно з розцінками, встановленими ст. 3 даного Договору. (п. 2.2.7. Договору)

Відповідно до п. 3.1. Договору Поклажодавець оплачує Зберігачу послуги зі зберігання та супутніх операцій в такому порядку, розмірах і в строки:

зберігання за 1 день - 1050,00 грн, зі строком оплати - протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку;

навантажувально-розвантажувальні роботи за 1 год. - 720,00 грн, зі строком оплати - протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку.

При поверненні майна зі зберігання, Поклажодавець здійснює повний розрахунок за надані послуги до моменту повернення майна.

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного його виконання Сторонами. (п. 7.3. Договору)

За доводами позивача, в період з 29.04.2022 по 17.05.2022 на адресу Зберігача було відвантажено на зберігання Майно в кількості 22 044 пляшок олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої фасованої «Віолія марки П», на підтвердження чого позивач посилається на видаткові накладні (а.с. 34-41) та товарно-транспортні накладні (а.с. 16-25).

Відповідно до листів Поклажодавця на відвантаження Майна, Зберігачем в період з 05.05.2022 по 16.05.2022 відвантажено Майно загальною кількістю 21780 пляшок олії. (а.с. 26-30).

Як стверджує позивач, різниця між кількістю переданого на зберігання Зберігачу та відвантаженого на вимоги Поклажодавця Майна складає 264 пляшки олії, вартість якої, за розрахунком позивача, складає 85 235,04 грн з ПДВ.

Внаслідок наведених обставин позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки, пов`язані з неповерненням майна у розмірі 85 235,04 грн з ПДВ.

Оцінивши наявні в матеріалах справи докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд дійшов такого висновку.

Статтею 3 Цивільного кодексу України (надалі ЦК України) визначено загальні засади цивільного законодавства, якими, зокрема, є: свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; судовий захист цивільного права та інтересу; справедливість, добросовісність та розумність.

Статтями 13 і 14 ЦК України встановлено, відповідно, межі здійснення цивільних прав та загальні засади виконання цивільних обов`язків. Зокрема, і цивільні права і цивільні обов`язки здійснюються (виконуються) в межах, встановлених договором або актом цивільного законодавства.

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п.1 ч. 1 ст. 208 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч. 1 ст. 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

Статтею 641 ЦК України унормовано, що пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття. Реклама або інші пропозиції, адресовані невизначеному колу осіб, є запрошенням робити пропозиції укласти договір, якщо інше не вказано у рекламі або інших пропозиціях.

За змістом статті 642 ЦК України відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти договір, про її прийняття (акцепт) повинна бути повною і безумовною. Якщо особа, яка одержала пропозицію укласти договір, у межах строку для відповіді вчинила дію відповідно до вказаних у пропозиції умов договору (відвантажила товари, надала послуги, виконала роботи, сплатила відповідну суму грошей тощо), яка засвідчує її бажання укласти договір, ця дія є прийняттям пропозиції, якщо інше не вказане в пропозиції укласти договір або не встановлено законом.

Враховуючи вищевикладені положення чинного законодавства суд доходить висновку, що правочини між суб`єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов`язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Підставою позовних вимог у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором зберігання № 8 від 29.04.2022.

За твердженням позивача, між сторонами узгоджувався та укладався Договір в електронній формі шляхом листування засобами інтернет зв`язку. Позивачем було підписано, скріплено печаткою та направлено відповідачу примірник Договору зберігання №8 від 29.04.2022, проте останній в свою чергу не повернув на адресу позивача екземпляр Договору зі своїм підписом.

Наявна в матеріалах справи засвідчена копія Договору зберігання № 8 від 29.04.2022 містить підписи та відтиск печатки Підприємства «ДОЙЧЕ ВАГРОРТЕХНІК», зі сторони ТОВ «Вінницязерносервіс» підписи відсутні.

При цьому, виходячи з наведених положень чинного законодавства та дій, вчинених Сторонами з посиланням на Договір зберігання № 8 від 29.04.2022, суд дійшов висновку, що такий Договір зберігання №8 від 29.04.2022 належним чином погоджений та укладений Сторонами.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань зберігання.

Відповідно до ст. 936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігай), може бути встановлений обов`язок зберігана зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно ст. 938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч. 1 ст. 949 ЦК України, Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Частиною 1 статті 950 Цивільного кодексу України визначено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

В силу ч. 1 ст. 951 ЦК України збитки, завдані поклажодавцеві втратою (нестачею) або пошкодженням речі, відшкодовуються зберігачем: у разі втрати (нестачі) речі - у розмірі її вартості; у разі пошкодження речі - у розмірі суми, на яку знизилася її вартість.

Згідно з нормами статей 16, 611 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Як витікає з численної судової практики, збитки - це об`єктивне зменшення будь-яких майнових благ сторони, що обмежує його інтереси, як учасника певних господарських відносин і проявляється у витратах, зроблених кредитором, втраті або пошкодженні майна, а також не одержаних кредитором доходів, які б він одержав, якби зобов`язання було виконано боржником. (наприклад, постанова Великої Палати Верховного Суду від 12 березня 2019 у справі №920/715/17).

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст. 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

У пункті 5.16. постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 у справі № 920/85/18 Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:

- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,

- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань,

- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача,

- вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

У разі, якщо у спорі про відшкодування йдеться про передані матеріальні цінності, в належний спосіб має бути доведено, які саме матеріальні цінності передано (рід, вид, ознаки, асортимент, ціна тощо), а також те, що вони мали бути передані відповідно до закону, домовленості сторін, правочину тощо, тобто існувало цивільно-правове зобов`язання про передання саме цих цінностей, щодо якого можливо встановити розподіл прав та обов`язків сторін.

Також до складу предмету доказування в цьому спорі входить обов`язок сторони довести, що речі, які можливо ідентифікувати за наведеними вище ознаками, були фактично передані, наприклад, у відповідності до акту приймання-передачі, та не були повернуті у томі самому асортименті, кількості, вигляді після настання визначених правочином обставин.

Враховуючи ці застереження, суд звертається до аналізу положень правочину, укладеному між сторонами в частині регламентації порядку передання товарно-матеріальних цінностей (Майна) на зберігання.

Згідно п. 1.1. Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання таке майно (надалі - Майно): олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена фасована «Віолія марки П» в кількості 26 000 пляшок з терміном зберігання до 01.06.2022. (п. 1.1. Договору)

Відповідно до п. 2.1.1. Договору Зберігач приймає Майно на зберігання по фізичній вазі, визначеній методом зважування на автомобільних або залізничних вагах, в присутності представника Зберігача. Мішкотара є зворотною, її вага включається і значення ТАРИ автомобіля, яким доставлено Майно, і визначається методом зважування автомобіля разом з мішкотарою. (Мішкотара зберігається у Зберігача по кількості (шт.) до першого витребування Поклажовавця Мішкотара є власністю Поклажодавця, обліковується у Зберігача за балансом, отримання і видача її оформляється двосторонім Актом приймання-передачі. За кожним бажанням сторін проводиться звірка наявності Майна мішкотари.

Згідно п. 2.2.1. Договору Поклажодавець передає Майно Зберігачу відповідно до накладних, або за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч.1 ст.961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Проте, матеріали справи не містять первинних документів, в розумінні приписів наведеної норми та положень Договору, на підтвердження передачі позивачем на зберігання відповідачу 22044 пляшок олії.

Товарно-транспортні та видаткові накладні, складені між позивачем та ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат", що надані позивачем на підтвердження передачі відповідачу на зберігання саме 22044 пляшок олії не є тими доказами, що узгоджені Сторонами в Договорі та передбачені ст. 961 ЦК України.

Наведене дає підстави для висновку, що зберігання усього Майна завезеного на склад Зберігача Поклажодавцем здійснювалось без перевірки його кількості.

Враховуючи відсутність відповідних актів чи накладних, за якими підлягало прийняттю на зберігання Майно, суд позбавлений можливості з достатньою для дотримання засад господарського судочинства достовірністю встановити кількість переданого на зберігання Майна.

Не видається за можливе встановити таку обставину і з Актів здачі-приймання робіт, складених Сторонами в межах Договору № 8 від 29.04.2022 (а.с. 13-15), позаяк одиницею вимірювання послуги по зберіганню є «день» а навантажувально-розвантажувальних робіт - «година». При цьому такі Акти не визначають кількість пляшок які зберігаються чи навантажуються/розвантажуються Зберігачем.

Поряд з цим, як встановлено судом згідно листів (а.с. 26-30) у період з 05.05.2022 по 16.05.2022 Поклажодавець здійснив вивезення з місця зберігання 21 780 пляшок олії.

Листом № 1605 від 16.05.2022 (а.с. 77) позивач просив відповідача про зупинення нарахування орендної плати з 18.05.2022 по Договору № 8 від 29.04.2022 через відсутність товару на складі.

При цьому, як з`ясовано судом з пояснень представників сторін, наданих в судових засіданнях, будь яких правовідносин щодо оренди позивачем майна відповідача, між сторонами не існує. Тому суд, надавши оцінку зазначеному листу, дійшов висновку, що плата, про яку вказується позивачем стосується плати за зберігання.

За наявними матеріалами справи, будь яких претензій стосовно нестачі Майна переданого на зберігання за Договором №8 від 29.04.2022, станом на 16.05.2022 на адресу відповідача позивачем не заявлено.

Посилання позивача на інвойси, пакувальні листи та декларації на митне оформлення товару (а.с. 42-66) як доказ повернення йому зі зберігання меншої кількості майна ніж було передано на зберігання, судом оцінюється критично, оскільки зазначені документи складені між позивачем та його контрагентами без участі відповідача, і не містять інформації про повернення ТОВ «Вінницязерносервіс» зі зберігання Майна Підприємству «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК».

При цьому, господарський суд звертає увагу на те, що рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Внаслідок зазначених мотивів, господарський суд констатує, що зі змісту товарно-транспортних накладних (а.с. 16-25), видаткових накладних (а.с. 34-41), Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.13-15), листів (а.с. 26-30), інвойсів, пакувальних листів та декларації на митне оформлення товару (а.с. 42-66), на яких ґрунтуються позовні вимоги, неможливо встановити кількість переданого на зберігання Майна за Договором № 8 від 29.04.2022.

З наведеного витікає, що в обґрунтуванні всіх необхідних для встановлення факту понесення збитків позивача бракує необхідної умови із зазначених вище, а саме не доведено, що саме та кількість Майна, яка покладена в основу доводів позивача про наявність шкоди, передана на зберігання за Договором № 8 від 29.04.2022.

В цьому контексті, суд відзначає, що у діях позивача на час виконання зазначеного Договору існували ознаки ухилення від належного оформлення відносин у частині приймання-передачі Майна на зберігання.

Таким чином, позивач, маючи спір щодо кількості Майна переданого відповідачу на зберігання, не подав до суду документи, які у відповідності до наведених положень Договору є належними доказами щодо цих обставин.

Внаслідок цього висновку, враховуючи спірний та взаємовиключний характер доказів в цій справі, в тому числі різного роду Атів здачі-приймання робіт, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, листів, відомостей тощо, наданих сторонами в процесі вирішення цього спору, господарський суд вважає, що на відповідача не може бути покладено відповідальність за зазначені вище недоліки оформлення правовідносин в частині, в якій між сторонами виник спір.

При цьому, господарський суд відзначає, що в цих правовідносинах позивач виступає, як власник речі (речей).

Тому наведений висновок суду відповідає загальним засадам цивільного права, а також положенням п. 4 ст. 319 ЦК України, відповідно до якої власність зобов`язує.

Таким чином, в контексті доведеності матеріальної шкоди, твердження позивача про кількість та вартість Майна, які підлягають відшкодуванню, визнаються судом необґрунтованими.

Наведені міркування застосовуються судом також щодо обов`язку позивача довести розмір шкоди. У разі, якщо шкода полягає у вартості неповернутого майна, має бути доведено реальну вартість цього майна станом на момент подання позову.

Частиною 1 статті 14 ГПК України встановлений принцип диспозитивності господарського судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи, а збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказаний принцип суд не вправі самостійно витребувати у сторін докази, а тому розглядає спір лише за аналізом тих доказів, які є у справі.

Оцінюючи доводи сторін щодо доведеності наведених вище обставин, господарський суд виходить також з таких міркувань.

Як визначено статтею другою Господарського процесуального кодексу України, завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч. 3 ст. 2, ч. 3 ст. 13, ч. 1 ст. 14 ГПК України)

Відповідно до ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Стаття 74 ГПК України встановлює, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Сприяння своєчасному, всебічному, повному та об`єктивному встановленню всіх обставин справи, подання всіх наявних доказів в порядку та строки, встановлені законом, віднесено статтею 42 ГПК України до обов`язку учасників справи.

В той же час, згідно ч. 2 ст. 14 ГПК України, учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, і відповідно до ч. 4 ст. 13 ГПК України, несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням тих чи інших процесуальних дій.

Згідно зі статтею 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Обов`язок (тягар) доказування обставин покладається на особу, яка посилається на ці обставини (аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 27.02.2019 у справі №922/1163/18, від 23.12.2020 у справі №910/2284/20).

У постанові Верховного Суду від 29.01.2021 у справі №922/51/20 зазначено, що Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто, коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13ц (провадження № 14-400цс19).

Оцінивши докази у справі в їх сукупності, враховуючи наведені норми чинного законодавства, матеріалами справи підтверджується, що позивачем не було надано достатньо доказів, які у своїй сукупності дали б суду змогу дійти висновку про передачу відповідачу на зберігання 22044 пляшок олії в межах Договору зберігання №8 від 29.04.2022, а наявні у матеріалах справи товарно-транспортні накладні, видаткові накладні, Акти здачі-приймання робіт (надання послуг), листи, інвойси, пакувальні листи та декларації на митне оформлення товару зазначені обставини не підтверджують.

На підставі наведених вище міркувань щодо недоліків оформлення позивачем правовідносин щодо приймання-передачі Майна на зберігання в процесі виконання Договору №8 від 29.04.2022, з огляду на відсутність в матеріалах справи достатньо доказів які б підтверджували наведені позивачем обставини, господарський суд не вбачає в діях відповідача ознак правопорушення, яке може потягнути стягнення з нього збитків, пов`язаних з неповерненням Майна, про які йдеться в позові.

Таким чином, позовні вимоги Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІННИЦЯЗЕРНОСЕРВІС" про стягнення 85 235,04 грн вартості майна переданого на відповідальне зберігання, визнаються судом необґрунтованими, тому в задоволенні позовної заяви суд відмовляє.

Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Враховуючи те, що позовні вимоги не підлягають до задоволення, сплачений позивачем за подання позову судових збір покладається на позивача.

Враховуючи вищенаведене та керуючись статтями 2, 4, 5, 7, 8, 10, 11, 13, 14, 15, 18, 73, 74, 76, 77, 78, 79, 86, 123, 129, 232, 233, 236, 237, 238, 240, 241, 242, 326 Господарського процесуального кодексу України, суд,

УХВАЛИВ:

В позові відмовити.

Витрати по сплаті судового збору у справі № 902/598/22 залишити за Підприємством "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК".

Примірник рішення направити сторонам рекомендованим листом з повідомленням про вручення поштового відправлення. Додатково направити на відомі суду адреси електронної пошти: позивача - zt_kodex@ukr.net; представника позивача - 3156816358@mail.gov.ua; представника відповідача - ІНФОРМАЦІЯ_1.

Рішення суду набирає законної сили у строки передбачені ст. 241 ГПК України.

Рішення може бути оскаржене до Північно-західного апеляційного господарського суду, в порядку та строки визначені ст.ст. 256, 257 ГПК України.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повне рішення складено 24 лютого 2023 р.

Суддя Василь МАТВІЙЧУК

віддрук. прим.:

1 - до справи

2 - позивачу (бульвар Лихачова, 1/27, м. Київ, 01042)

3 - відповідачу (вул. Ватутіна, буд. 9-Г, м. Вінниця, 21011)