Постанова

від 15.06.2023 по справі 902/598/22

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 червня 2023 року Справа № 902/598/22

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Саврій В.А., суддя Юрчук М.І. , суддя Миханюк М.В.

розглянувши апеляційну скаргу Підприємства «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК» на рішення господарського свуду Вінницької області від 14.02.2023 року у справі №902/598/22 (суддя Матвійчук В.В.)

за позовом Підприємства «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК» м. Київ

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницязерносервіс» м. Вінниця

про стягнення 85235,04 грн.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до ч.13 ст.8, ч.3 ст.252 та ч.ч.2, 10 ст.270 ГПК України

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду Вінницької області від 14.02.2023 у справі №902/598/22 відмовлено у позові Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Вінницязерносервіс" про стягнення 85235,04 грн.

Не погоджуючись з прийнятим рішенням Підприємство "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" звернулося до Північно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою.

В апеляційній скарзі апелянт, Підприємство "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" звертає увагу суду на те, що матеріали справи не містять первинних документів, в розумінні приписів наведеної норми та положень Договору, на підтвердження передачі позивачем на зберігання Відповідачеві 22044 пляшок олії. Так, позивачем до позовної заяви були надані докази транспортування до пункту зберігання за Договором відповідача Товару, а саме товарно-транспортні та видаткові накладні, складені між позивачем та Приватним акціонерним товариством «Вінницький олійножировий комбінат» (далі - ПАТ «ВОЖК»), на підтвердження передачі відповідачу на зберігання не 22044 пляшок товару, як це стверджує відповідач, а на 264 пляшки Товару більше.

Проте, відповідач підтверджував одержання на зберігання від позивача на виконання умов Договору лише 22044 пляшок Товару, а не на 264 пляшки Товару більше, які йому були доставлені ПАТ «ВОЖК», що і є предметом спору у цій справі.

Позивачем, в порядку ч.1 ст.50 ГПК України, було подано до суду першої інстанції клопотання про залучення на стороні відповідача в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору ПАТ «ВОЖК» з метою забезпечення повного, всебічного та об`єктивного з`ясування всіх обставин справи, як цього вимагає ч.З ст.198 ГПК України.

Позивач мотивував таке клопотання тим, що ним було придбано від ПАТ «ВОЖК» 22308 пляшок Товару з доставкою їх до місця зберігання за Договором до Відповідача, а по факту останній одержав на зберігання доставлені йому ПАТ «ВОЖК» лише 22044 пляшок Товар, тобто на 264 пляшки Товару менше, ніж було придбано позивачем. Проте, таке клопотання позивача про залучення в якості третьої особи ПАТ «ВОЖК» на стороні Відповідача було судом, на думку апелянта, безпідставно відхилено, чим і порушено приписи ст.ст.50,198 ГПК України. Таким чином, на думку апелянта, судом в оскаржуваному рішенні було передчасно, без з`ясування всіх обставин справи зроблено висновки про одержання від позивача за Договором на зберігання лише 22044 пляшок Товару, а не 22308, які йому були доставлені ПАТ «ВОЖК».

За таких обставин висновки суду першої інстанції зроблені в оскаржуваному рішенні про недоведеність позовних вимог позивача до відповідача про стягнення вартості 264 пляшок Товару, що становить ціну позову у цій справі в 85235,04 (вісімдесят п`ять тисяч двісті тридцять п`ять) гривень 04 копійки, є помилковими та такими, що не відповідають справжнім обставинам справи.

Також позивач вважає, що оскаржуване судове рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі та стягнення 85235,04 (вісімдесят п`ять тисяч двісті тридцять п`ять) гривень 04 копійки.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 поновлено Підприємству "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" строк на апеляційне оскарження рішення господарського суду Вінницької області від 14.02.2023 у справі №902/598/22. Відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Підприємства "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" на рішення господарського суду Вінницької області від 14.02.2023 у справі №902/598/22. Роз`яснено учасникам справи, що розгляд апеляційної скарги відбудеться в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження. Запропоновано відповідачу у строк до 02.06.2023 подати до Північно-західного апеляційного господарського суду письмовий відзив на апеляційну скаргу, в порядку передбаченому ст.263 ГПК України, та докази надсилання копії відзиву та доданих до нього документів апелянту.

Письмовий відзив на апеляційну скаргу суду не був представлений.

Розглядом матеріалів справи встановлено наступне:

29.04.2022 між Підприємством "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК" (позивач, за Договором Покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Вінницязерносервіс" (відповідач, за Договором Зберігач) укладено Договір зберігання № 8. (надалі - Договір)

За умовами цього Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання таке майно (надалі - Майно): олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена фасована "Віолія марки П" в кількості 26 000 пляшок з терміном зберігання до 01.06.2022 (п.1.1. Договору).

За змістом п.1.2. Договору право власності на Майно до Зберігача не переходить, воно не може бути задіяне в господарському обороті Зберігача або бути передане ним тертім особам.

Відповідно до п.2.1.1. Договору Зберігач приймає Майно на зберігання по фізичній вазі, визначеній методом зважування на автомобільних або залізничних вагах, в присутності представника Зберігача. Мішкотара є зворотною, її вага включається і значення ТАРИ автомобіля, яким доставлено Майно, і визначається методом зважування автомобіля разом з мішкотарою. (Мішкотара зберігається у Зберігала по кількості (шт.) до першого витребування Поклажовавця Мішкотара є власністю Поклажодавця, обліковується у Зберігача за балансом, отримання і видача її оформляється двостороннім Актом приймання-передачі. За кожним бажанням сторін проводиться звірка наявності Майна мішкотари.

Майно доставляється до пункту зберігання транспортом Поклажодавця і за його рахунок. (п.2.1.3. Договору)

Зберігач забезпечує повне збереження Майна, на вимогу Поклажодавця повертає те саме Майно. (п.2.1.3. Договору)

Зберігач забезпечує наявність пристосованих для зберігання Майна приміщень, що охороняються, виключаючи доступ сторонніх осіб до Майна. (п. 2.1.4 Договору)

Відповідно до п.2.1.5. Договору Зберігач забезпечує відвантаження Майна в транспортні засоби Поклажодавця, в присутності представника Поклажодавця, повноваження якого підтверджуються довіреністю.

За змістом п.2.1.6. Договору Майно Зберігач зобов`язаний зберігати в окремому приміщенні (складі), що знаходиться за адресою м. Вінниця, вул. Ватутіна 9г, в умовах, які не допускають змішування його з іншими однорідними речами що знаходяться в тому ж приміщенні.

Відповідно до п.2.1.10. Договору, Зберігач повертає майно Поклажодавця повністю або частково за першою вимогою останнього не пізніше 5 днів з дня одержання вимоги.

Згідно п.2.2.1. Договору Поклажодавець передає Майно Зберігачу відповідно до накладних, або за актом приймання-передачі.

Поклажодавець одержує Майно після припинення Договору в місці його здавання, якщо інше не встановлено Сторонами додатково. (п.2.2.2. Договору)

Поклажодавець письмово протягом 5 днів заявляє претензії до Зберігача у разі виявлення після одержання Майна нестач, пошкоджень, які не могли бути виявлені зовнішнім оглядом безпосередньо у момент одержання Майна (п.2.2.6. Договору).

Поклажодавець оплачує фактичний строк зберігання згідно з розцінками, встановленими ст.3 даного Договору (п.2.2.7. Договору).

Відповідно до п.3.1. Договору Поклажодавець оплачує Зберігачу послуги зі зберігання та супутніх операцій в такому порядку, розмірах і в строки:

зберігання за 1 день - 1050,00 грн, зі строком оплати - протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку;

навантажувально-розвантажувальні роботи за 1 год. - 720,00 грн, зі строком оплати - протягом 3-х банківських днів після виставлення рахунку.

При поверненні майна зі зберігання, Поклажодавець здійснює повний розрахунок за надані послуги до моменту повернення майна.

Договір набирає чинності з моменту його підписання Сторонами і діє до повного його виконання Сторонами (п.7.3. Договору).

За доводами позивача, в період з 29.04.2022 по 17.05.2022 на адресу Зберігача було відвантажено на зберігання Майно в кількості 22044 пляшок олії соняшникової рафінованої дезодорованої вимороженої фасованої "Віолія марки П", на підтвердження чого позивач посилається на видаткові накладні (а.с. 34-41) та товарно-транспортні накладні (а.с. 16-25).

Відповідно до листів Поклажодавця на відвантаження Майна, Зберігачем в період з 05.05.2022 по 16.05.2022 відвантажено Майно загальною кількістю 21780 пляшок олії (а.с. 26-30).

Як стверджує позивач, різниця між кількістю переданого на зберігання Зберігачу та відвантаженого на вимоги Поклажодавця Майна складає 264 пляшки олії, вартість якої, за розрахунком позивача, складає 85235,04 грн з ПДВ.

Внаслідок наведених обставин позивач просить суд стягнути з відповідача матеріальні збитки, пов`язані з неповерненням майна у розмірі 85235,04 грн з ПДВ.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, вивчивши матеріали справи, наявні в ній докази, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, апеляційний господарський суд прийшов до висновку про наступне:

Відповідно до статті 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно з частиною другою статті 205 ЦК України правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Разом з тим, правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі (п.1 ч.1 ст.208 ЦК України).

Згідно з положеннями статті 639 ЦК України договір може укладатися у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом; якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася.

Відповідно до статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Згідно з ч.1 ст.181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Статтею 638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Відповідно до статті 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.

Згідно з частиною другою цієї статті, якщо для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

З огляду на викладене, суд доходить висновку, що правочини між суб`єктами господарювання належить вчиняти в письмовій формі, що втім не виключає можливості досягнення усної домовленості між сторонами з подальшим обов`язковими переданням відповідних письмових документів, які повинні підтверджувати факт укладання правочину між сторонами.

Підставою позовних вимог у даній справі є неналежне виконання відповідачем зобов`язань за Договором зберігання № 8 від 29.04.2022.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом за твердженням позивача, між сторонами узгоджувався та укладався Договір в електронній формі шляхом листування засобами інтернет зв`язку. Позивачем було підписано, скріплено печаткою та направлено відповідачу примірник Договору зберігання №8 від 29.04.2022, проте останній в свою чергу не повернув на адресу позивача екземпляр Договору зі своїм підписом.

Наявна в матеріалах справи засвідчена копія Договору зберігання № 8 від 29.04.2022 містить підписи та відтиск печатки Підприємства "ДОЙЧЕ АГРОРТЕХНІК", зі сторони ТОВ "Вінницязерносервіс" підписи відсутні.

При цьому, виходячи з наведених положень чинного законодавства та дій, вчинених сторонами з посиланням на Договір зберігання № 8 від 29.04.2022, суд дійшов висновку, що такий Договір зберігання №8 від 29.04.2022 належним чином погоджений та укладений сторонами.

Спірні правовідносини сторін за правовою природою віднесені до договірних зобов`язань зберігання.

Відповідно до ст.936 ЦК України за договором зберігання одна сторона (зберігач) зобов`язується зберігати річ, яка передана їй другою стороною (поклажодавцем), і повернути її поклажодавцеві у схоронності. Договором зберігання, в якому зберігачем є особа, що здійснює зберігання на засадах підприємницької діяльності (професійний зберігай), може бути встановлений обов`язок зберігача зберігати річ, яка буде передана зберігачеві в майбутньому. Договір зберігання є публічним, якщо зберігання речей здійснюється суб`єктом підприємницької діяльності на складах (у камерах, приміщеннях) загального користування.

Згідно ст.938 ЦК України зберігач зобов`язаний зберігати річ протягом строку, встановленого у договорі зберігання. Якщо строк зберігання у договорі зберігання не встановлений і не може бути визначений виходячи з його умов, зберігач зобов`язаний зберігати річ до пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення. Якщо строк зберігання речі визначений моментом пред`явлення поклажодавцем вимоги про її повернення, зберігач має право зі спливом звичайного за цих обставин строку зберігання вимагати від поклажодавця забрати цю річ в розумний строк.

Відповідно до ч.1 ст.949 ЦК України, Зберігач зобов`язаний повернути поклажодавцеві річ, яка була передана на зберігання, або відповідну кількість речей такого самого роду та такої самої якості.

Частиною 1 статті 950 Цивільного кодексу України визначено, що за втрату (нестачу) або пошкодження речі, прийнятої на зберігання, зберігач відповідає на загальних підставах.

Згідно з нормами статей 16, 611 Цивільного кодексу України, одним із способів захисту цивільних прав та інтересів є відшкодування збитків за неналежне виконання зобов`язання.

Відповідно до статті 22 ЦК України, особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.

Збитками, згідно з частиною другої цієї статті є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також втрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки), доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частинами першою, другою статті 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Законом України № 475/97 від 17 липня 1997 року ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) та Перший протокол до Конвенції, а відтак в силу статті 9 Конституції України вони є частиною національного законодавства України.

Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику суду як джерело права.

Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

Відповідно до ст.1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ такого ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі.

Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Чинним законодавством України обов`язок доведення факту наявності збитків та їх розмір, а також причинно-наслідковий зв`язок між правопорушенням і збитками покладено на позивача.

За приписами частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, а суд в силу приписів частини першої статті 86 ГПК України оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Встановлені судом фактичні обставини викладаються в судовому рішенні з посиланням на докази, на підставі яких їх встановлено.

Правомірним є посилання місцевого господарського суду на постанову Великої Палати Верховного Суду від 08.06.2019 п.5.16. у справі №920/85/18 де Суд надав правовий висновок стосовно застосування вказаних правових норм та вказав, що:

- для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків, потрібна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, наявності збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою боржника та збитками кредитора, вини,

- відсутність хоча б одного з вищевказаних елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов`язань,

- для застосування відповідальності у вигляді стягнення збитків, позивач повинен довести наявність у нього збитків, протиправних дій відповідача та причинного зв`язку між збитками позивача та діями відповідача,

- вимога про відшкодування збитків може пред`являтися виключно у разі, якщо збитки є результатом порушення права і виключно до особи, яка це право порушила.

У разі, якщо у спорі про відшкодування йдеться про передані матеріальні цінності, в належний спосіб має бути доведено, які саме матеріальні цінності передано (рід, вид, ознаки, асортимент, ціна тощо), а також те, що вони мали бути передані відповідно до закону, домовленості сторін, правочину тощо, тобто існувало цивільно-правове зобов`язання про передання саме цих цінностей, щодо якого можливо встановити розподіл прав та обов`язків сторін.

Також до складу предмету доказування в цьому спорі входить обов`язок сторони довести, що речі, які можливо ідентифікувати за наведеними вище ознаками, були фактично передані, наприклад, у відповідності до акту приймання-передачі, та не були повернуті у томі самому асортименті, кількості, вигляді після настання визначених правочином обставин.

З огляду на викладене, згідно п.1.1. Договору Поклажодавець передає, а Зберігач приймає на відповідальне зберігання таке майно (надалі - Майно): олія соняшникова рафінована дезодорована виморожена фасована "Віолія марки П" в кількості 26000 пляшок з терміном зберігання до 01.06.2022. (п.1.1. Договору)

Відповідно до п.2.1.1. Договору Зберігач приймає Майно на зберігання по фізичній вазі, визначеній методом зважування на автомобільних або залізничних вагах, в присутності представника Зберігача. Мішкотара є зворотною, її вага включається і значення ТАРИ автомобіля, яким доставлено Майно, і визначається методом зважування автомобіля разом з мішкотарою. (Мішкотара зберігається у Зберігача по кількості (шт.) до першого витребування Поклажовавця Мішкотара є власністю Поклажодавця, обліковується у Зберігача за балансом, отримання і видача її оформляється двосторонім Актом приймання-передачі. За кожним бажанням сторін проводиться звірка наявності Майна мішкотари.

Згідно п.2.2.1. Договору Поклажодавець передає Майно Зберігачу відповідно до накладних, або за актом приймання-передачі.

Відповідно до ч.1 ст.961 ЦК України товарний склад на підтвердження прийняття товару видає один із таких складських документів: складську квитанцію; просте складське свідоцтво; подвійне складське свідоцтво.

Проте, матеріали справи не містять первинних документів, в розумінні приписів наведеної норми та положень Договору, на підтвердження передачі позивачем на зберігання відповідачу 22044 пляшок олії.

Товарно-транспортні та видаткові накладні, складені між позивачем та ПрАТ "Вінницький олійножировий комбінат", що надані позивачем на підтвердження передачі відповідачу на зберігання саме 22044 пляшок олії не є тими доказами, що узгоджені сторонами в Договорі та передбачені ст. 961 ЦК України.

Наведене дає підстави для висновку, що зберігання усього Майна завезеного на склад Зберігача Поклажодавцем здійснювалось без перевірки його кількості.

Колегія суддів погоджується з місцевим господарським судом, що враховуючи відсутність відповідних актів чи накладних, за якими підлягало прийняттю на зберігання Майно, суд позбавлений можливості з достатньою для дотримання засад господарського судочинства достовірністю встановити кількість переданого на зберігання Майна.

Не видається за можливе встановити таку обставину і з Актів здачі-приймання робіт, складених Сторонами в межах Договору № 8 від 29.04.2022 (а.с.13-15), позаяк одиницею вимірювання послуги по зберіганню є "день" а навантажувально-розвантажувальних робіт - "година". При цьому такі Акти не визначають кількість пляшок які зберігаються чи навантажуються/розвантажуються Зберігачем.

Поряд з цим, як встановлено судом першої інстанції згідно листів (а.с. 26-30) у період з 05.05.2022 по 16.05.2022 Поклажодавець здійснив вивезення з місця зберігання 21780 пляшок олії.

Листом №1605 від 16.05.2022 (а.с. 77) позивач просив відповідача про зупинення нарахування орендної плати з 18.05.2022 по Договору № 8 від 29.04.2022 через відсутність товару на складі.

За наявними матеріалами справи, будь яких претензій стосовно нестачі Майна переданого на зберігання за Договором №8 від 29.04.2022, станом на 16.05.2022 на адресу відповідача позивачем не заявлено.

Посилання позивача на інвойси, пакувальні листи та декларації на митне оформлення товару (а.с. 42-66) як доказ повернення йому зі зберігання меншої кількості майна ніж було передано на зберігання, судом оцінюється критично, оскільки зазначені документи складені між позивачем та його контрагентами без участі відповідача, і не містять інформації про повернення ТОВ "Вінницязерносервіс" зі зберігання Майна Підприємству "ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК".

При цьому рішення суду не може ґрунтуватись на припущеннях.

Враховуючи викладене, правомірним є висновок господарського суду, що зі змісту товарно-транспортних накладних (а.с. 16-25), видаткових накладних (а.с. 34-41), Актів здачі-приймання робіт (надання послуг) (а.с.13-15), листів (а.с. 26-30), інвойсів, пакувальних листів та декларації на митне оформлення товару (а.с. 42-66), на яких ґрунтуються позовні вимоги, неможливо встановити кількість переданого на зберігання Майна за Договором №8 від 29.04.2022.

З наведеного витікає, що в обґрунтуванні всіх необхідних для встановлення факту понесення збитків позивача бракує необхідної умови із зазначених вище, а саме не доведено, що саме та кількість Майна, яка покладена в основу доводів позивача про наявність шкоди, передана на зберігання за Договором № 8 від 29.04.2022.

Таким чином, позивач, маючи спір щодо кількості Майна переданого відповідачу на зберігання, не подав до суду документи, які у відповідності до наведених положень Договору є належними доказами щодо цих обставин.

Внаслідок цього висновку, враховуючи спірний та взаємовиключний характер доказів в цій справі, в тому числі різного роду Актів здачі-приймання робіт, товарно-транспортних накладних, видаткових накладних, листів, відомостей тощо, наданих сторонами в процесі вирішення цього спору, господарський суд вважає, що на відповідача не може бути покладено відповідальність за зазначені вище недоліки оформлення правовідносин в частині, в якій між сторонами виник спір.

При цьому, господарський суд відзначає, що в цих правовідносинах позивач виступає, як власник речі (речей).

Тому наведений висновок суду відповідає загальним засадам цивільного права, а також положенням п.4 ст.319 ЦК України, відповідно до якої власність зобов`язує.

Таким чином, в контексті доведеності матеріальної шкоди, твердження позивача про кількість та вартість Майна, які підлягають відшкодуванню, визнаються судом необґрунтованими.

Наведені міркування застосовуються судом також щодо обов`язку позивача довести розмір шкоди. У разі, якщо шкода полягає у вартості неповернутого майна, має бути доведено реальну вартість цього майна станом на момент подання позову.

Частиною 1 статті 14 ГПК України встановлений принцип диспозитивності господарського судочинства, який полягає у тому, що суд розглядає справи на підставі доказів, поданих учасниками справи, а збирання доказів не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

З огляду на вказаний принцип суд не вправі самостійно витребувати у сторін докази, а тому розглядає спір лише за аналізом тих доказів, які є у справі.

Судочинство в господарських судах здійснюється на засадах змагальності і диспозитивності. Це означає, зокрема, що обов`язок доказування тих чи інших обставин лежить на стороні, а суд, крім випадків, встановлених цим Кодексом, не зобов`язаний збирати докази. (ч.3 ст.2, ч.3 ст.13, ч.1 ст.14 ГПК України)

Відповідно до ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом (ч.3 ст.13, ст.74 ГПК України).

Відповідно до ч.4 ст.11 ГПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

За усталеною практикою Європейського суду з прав людини (справи «Серявін та інші проти України», «Пронін проти України», «Кузнєцов та інші проти Російської Федерації») одним із завдань вмотивованого рішення є продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Ігнорування судом доречних аргументів сторони є порушенням статті Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

Зазначене судом першої інстанції було дотримано в повній мірі.

При цьому, п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Відхиляючи скаргу апеляційний суд у принципі має право просто підтвердити правильність підстав, на яких ґрунтувалося рішення суду нижчої інстанції (рішення у справі Гарсія Руїс проти Іспанії»).

Доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, спростовуються наведеним вище, матеріалами справи та не ґрунтуються на вимогах чинного законодавства і висновків суду не спростовують.

У відповідності до ст.276 ГПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За наведених обставин, рішення господарського суду Житомирської області від 14.02.2023р. у справі №902/598/22 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Підприємства «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК» - без задоволення.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за розгляд апеляційної скарги покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст.269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Підприємства «ДОЙЧЕ АГРАРТЕХНІК» на рішення господарського суду Вінницької області від 14.02.2023 у справі №902/598/22 - залишити без задоволення, а рішення господарського суду першої інстанції - без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст.287 ГПК України.

Повний текст постанови складено 15.06.2023.

Головуючий суддя Саврій В.А.

Суддя Юрчук М.І.

Суддя Миханюк М.В.