Постанова

від 23.02.2023 по справі 205/6278/21

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1825/23 Справа № 205/6278/21 Суддя у 1-й інстанції - Приходченко О. С. Суддя у 2-й інстанції - Биліна Т. І.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 лютого 2023 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

Головуючого Биліни Т.І.,

суддів: Зайцевої С.А., Максюти Ж.І.,

за участю секретаря Заворотного К.Я.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дніпро цивільну справу

за апеляційною скаргою

представника ОСОБА_1 -

адвоката Трофімова Дмитра Юрійовича,

на рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2022 року по справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Обслуговуючий кооператив Гаражний кооператив Копер про витребування майна з чужого незаконного володіння, скасування запису про право власності та внесення змін до запису, -

ВСТАНОВИЛА:

У липні 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, пред`явленим до ОСОБА_2 , третя особа обслуговуючий кооператив Гаражний кооператив Копер, про витребування від ОСОБА_2 на свою користь гаражний бокс № НОМЕР_1 , який знаходиться вГК«Копер», розташований за адресою: м. Дніпро, пров. Тюменський, буд. 23-К; скасування запису про право власності ОСОБА_2 на гаражний бокс № НОМЕР_1 та внесення відомостей про право власності ОСОБА_1 на вказаний гаражний бокс.

Позов обґрунтовано тим, що на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради за № 58/8 від 15 лютого 2002 року гараж в гаражному кооперативі «Копер» було переоформлено з ОСОБА_3 на ОСОБА_1 , внаслідок чого з 15 лютого 2002 року він став власником гаражу № НОМЕР_1 в кооперативі ОК «ГК «Копер».

У лютому 2019 року він виявив, що замки на гаражі змінені, він позбавлений можливості користуватися гаражним боксом. У вересні 2019 року йому стало відомо, що рішенням загальних зборів від 18 жовтня 2014 року його виключено зі складу членів гаражного кооперативу, гаражний бокс переданий у власність особі, яка сплатила його борг.

З матеріалів кримінального провадження № 12019040690001107 йому стало відомо, що відповідач ОСОБА_2 зареєстрував право власності на належний йому гаражний бокс. 12 листопада 2018 року відомості про право власності внесено в Державний реєстр речових прав на нерухоме майно.

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року рішення загальних зборів ОК «ГК «Копер» в частині виключення ОСОБА_1 з членів кооперативу було визнано протиправним та скасовано. Таким чином, правову підставу для реєстрації права власності за відповідачем скасовано.

Рішенням Ленінськогорайонного судум.Дніпропетровська від12жовтня 2022 рокувідмовлено взадоволені заявленихпозовних вимог.

Не погоджуючись з вказаним рішенням ОСОБА_1 , через свого представника - адвоката Трофімова Дмитра Юрійовича, подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права, порушення норм процесуального права, оскільки при ухваленні рішення судом першої інстанції не були враховані обставини та норми закону на які заявник посилався у своїй позовній заяві.

ОСОБА_2 01 лютого 2023 року, скориставшись своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, подав відзив на апеляційну скаргу, в якій просив рішення залишити без змін, посилаючись на його правомірність, об`єктивність та обґрунтованість, при цьому зазначив, що позивач звернувся до суду у неналежний спосіб захисту.

ОК ГК Копер своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, не скористався та відзиву на апеляційну скаргу не подавав.

Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду без змін, з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що на підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради народних депутатів № 553/1 від 13 грудня 1991 року затверджено склад ініціативної групи філіалу ГК «Комунар» по проектуванню гаражних кооперативів по пров. Тюменському у м. Дніпропетровську, до списку якого входив ОСОБА_4 (а.с. 10-12).

На підставі рішення виконавчого комітету Ленінської районної ради № 58/8 від 15 лютого 2002 року було вирішено переоформити гараж в ГК «Копер» з ОСОБА_4 на ОСОБА_1 (а.с. 9).

Протоколом № 2 загальних зборів членів ОК ГК «Копер» від 18 жовтня 2014 року ОСОБА_1 виключено з членів ОК «ГК «Копер» (а.с. 14-18).

Рішенням господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року, визнано протиправним з 18 жовтня 2014 року та скасовано рішення загальних зборів членів ОК ГК «Копер» від 18 жовтня 2014 року в частині виключення ОСОБА_1 із членів кооперативу і передачі його гаража новому власникові. В решті позовних вимог відмовлено.(а.с.22-30)

Згідно з відомостями КП «ДМБТІ» № 16136 від 30 жовтня 2018 року станом на 31 грудня 2012 року відсутні відомості про реєстрацію права власності за адресою: АДРЕСА_1 , гараж № НОМЕР_1 (підлягає узаконенню та вводу в експлуатацію) (а.с. 150).

Згідно довідки ОК «ГК «Копер» Кічук С.В. є членом кооперативу з 07 липня 2018 року на підставі рішення самоуправління кооперативу.

Відповідно до матеріалів реєстраційної справи № 1691118812101 про реєстрацію речових прав за адресою: м. Дніпро, ОК «ГК «Копер», гараж № НОМЕР_1 , станом на 07 листопада 2018 року ОСОБА_2 є членом кооперативу (а.с. 178), пайовий внесок сплачений повністю, заборгованості по сплату членських внесків немає (а.с. 177).

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції вважав доведеним відсутність у позивача права на пред`явлення зазначених вимог, оскільки він ніколи не був власником спірного гаражу, з вказаним висновком повністю погоджується і колегія суддів.

Так, відповідно до ч. 1 ст.76ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Згідно частини 2 статті 78ЦПК України обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 81 ЦПК України, саме сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому згідно із практикою Європейського суду з прав людини за своєю природою змагальність судочинства засновується на диференціації процесуальних функцій і, відповідно, правомочностей головних суб`єктів процесуальної діяльності цивільного судочинствасуду та сторін (позивача та відповідача).

Диференціація процесуальних функцій об`єктивно призводить до того, що принцип змагальності відбиває властивості цивільного судочинства у площині лише прав та обов`язків сторін. Це дає можливість констатувати, що принцип змагальності у такому розумінні урівноважується з принципом диспозитивності та, що необхідно особливо підкреслити, - із принципом незалежності суду. Він знівельовує можливість суду втручатися у взаємовідносини сторін завдяки збору доказів самим судом.

У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Якщо сторона не подала достатньо доказів для підтвердження певної обставини, то суд робить висновок про її недоведеність. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно з приписами ч. 1, 2 ст.77ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч. 1 ст.80ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Відповідно до статей 316, 319, 321 Цивільного кодексу України, правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб. Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд, має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. Право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Позивачем заявлено вимоги про витребування від ОСОБА_2 на його користь спірного об`єкта нерухомого майна, скасування у Державному реєстрі речових прав запис про право власності ОСОБА_2 на гаражний бокс та внесення до Державного реєстру речових прав запис про право власності ОСОБА_1 на спірний гаражний бокс, посилаючись на те, що рішення загальних зборів членів ОК ГК «Копер» від 18 жовтня 2014 року в частині виключення ОСОБА_1 із членів кооперативу скасовано, внаслідок чого, на думку позивача, він набув право власності на спірний гараж.

Суд першої інстанції вірно визначився з характером спірних правовідносин та дійшов висновків, що відповідно до змісту ст.ст. 11, 15ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства. Кожна особа має право на судовий захист.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Способи захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють, як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в статті 16 ЦК України.

Як правило, власник порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Частіше за все спосіб захисту порушеного права прямо визначається спеціальним законом і регламентує конкретні цивільні правовідносини.

Статтею 15 Закону України «Про власність», який діяв на момент прийняття ОСОБА_1 в члени кооперативу, передбачалось, що член житлового, житлово-будівельного, дачного, гаражного чи іншого кооперативу або товариства, який повністю вніс свій пайовий внесок за квартиру, дачу, гараж, іншу будівлю або приміщення, надані йому в користування, набуває права власності на це майно.

Згідно із ст.19-1Закону України«Про кооперацію» член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного чи іншого відповідного кооперативу має право володіння, користування, а за згодою кооперативу - і розпоряджання квартирою, дачею, гаражем, іншою будівлею, спорудою або приміщенням кооперативу, якщо він не викупив це майно. У разі викупу квартири, дачі, гаража, іншої будівлі, споруди або приміщення член житлово-будівельного, дачно-будівельного, гаражно-будівельного, житлового, дачного, гаражного кооперативу чи іншого відповідного кооперативу стає власником цього майна. Право власності на таке майно у члена кооперативу виникає з моменту державної реєстрації цього права відповідно до закону.

Колегією суддів встановлено, що позивач з лютого 2002 року був користувачем гаражу у кооперативі, тоді як у складі ініціативної групи гаражного кооперативу по проектуванню кооперативних гаражів по АДРЕСА_1 , у відповідності до затверджених рішенням виконкому Ленінської районної Ради народних депутатів від 13 грудня 1991 року за №553/1 списків, значився ОСОБА_4 , який, в силу ст.15 Закону України Про власність, що діяв і станом на 1991 рік, мав вносити пайові внески, як такий, що став членом кооперативу. (а.с.9)

При цьому колегія суддів зазначає, що факт користування ОСОБА_1 з 2002 року до 18 жовтня 2014 року гаражним боксом № НОМЕР_1 у гаражному кооперативі ніким не оспорюється. Зважаючи, що рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року його членство в кооперативі фактично поновлено, це не є підставою для того, щоб вважати позивача користувачем саме гаражного боксу № НОМЕР_1 , оскільки судовим рішенням позивач повернув собі лише право користування будь-яким гаражем у цьому гаражному кооперативі, що за своєю правовою суттю не породжує права власності на спірний гараж, зокрема, яким ОСОБА_1 , у відповідності до протоколу №2 загальних зборів гаражного кооперативу, користувався до його виключення зі членів кооперативу.

Такого висновку дійшов і суд першої інстанції, з чим колегія суддів повністю погоджується.

Відповідно до ст.328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

За приписами ст.387ЦК України власник має право витребувати своє майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним.

Відповідно до ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом. Майно не може бути витребувано від добросовісного набувача, якщо воно було продане у порядку, встановленому для виконання судових рішень. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках.

Позивач стверджує, що ним було сплачено пайовий внесок у повному обсязі та він набув право власності на гаражний бокс № НОМЕР_1 в ОК «ГК «Копер», проте доказів зазначеного не надав, як і не надав таких доказів при розгляді його апеляційної скарги, а копія розрахункової книжки члена ГК «Копер», з якої вбачається, що ОСОБА_1 у період з 2008 року по 2011 рік вносив плату, не є належним доказом, при цьому встановити чи були це пайові або членські внески неможливо, доказів сплати ним пайового внеску до матеріалів справи надано не було, що також і не підтвердила третя особа ОК «ГК «Копер».

Посилання як на підставу своїх позовних вимог на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 22 квітня 2021 року, яким визнано протиправним та скасовано рішення загальних зборів членів ОК ГК «Копер» від 18 жовтня 2014 року в частині виключення з 18 жовтня 2014 року ОСОБА_1 із членів кооперативу і передачі його гаража новому власникові, не може мати преюдиційне значення для вирішення даного спору, оскільки вказаним судовим рішенням питання про визнання права власності за позивачем не вирішувалось, а само оскаржуване рішення загальних зборів членів кооперативу не містить положень про передачу йому саме гаражного боксу № НОМЕР_1 , з чим погоджується і колегія суддів.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц зробила висновок про те, що обставини справи - це життєві факти, які мають значення для вирішення спору, такі як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності (статті 77-80 ЦПК України) суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Преюдиціальне значення у справі надається обставинам, встановленим судовими рішеннями, а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом. Преюдицію утворюють виключно ті обставини, які безпосередньо досліджувались і встановлювались судом, що знайшло своє відображення в мотивувальній частині судового рішення. Преюдиціальні факти відрізняються від оцінки іншим судом обставин справи.

Висновок суду в справі № 904/6714/20 в частині судження ОСОБА_1 про набуття ним права власності не є обставиною справи, чи висновком, зробленим судом на підставі встановлених ним обставин справи в межах розгляду господарської справи.

Якщо суд дійде висновку, що обставини спору протилежні чи колізійні визначеним під час слухання іншої адміністративної, цивільної чи господарської справи, то справу слід вирішити відповідно до тих обставин, які безпосередньо встановлені судом, котрий її розглядає. Сторона у справі може заперечувати преюдиціальні факти належними та допустимим доказами й суд повинен ці заперечення розглядати й оцінювати (постанова Верховного Суду від 11 серпня 2020 року у справі № 225/1649/17).

За таких обставин, суд першої інстанції вірно дійшов висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами, що у нього були правові підстави для набуття права власності на спірний гаражний бокс № НОМЕР_1 в ОК «ГК «Копер» та що таке право є зареєстрованим у встановленому законом порядку, якого його позбавив відповідач ОСОБА_2 , зареєструвавши право власності за собою.

Позивач не довів, що саме цей гаражний бокс він набув у користування при вступі у членство до гаражного кооперативу на підставі рішення виконкому Ленінської районної ради від 15 лютого 2002 року, внаслідок чого жодних доказів, що дають підстави встановити, що ОСОБА_2 у зв`язку із реєстрацією за собою права власності на спірний об`єкт нерухомого майна було порушено, як право користування, так і право власності позивача, суду не надано, як і не було надано таких доказів при розгляді апеляційної скарги.

Колегія суддів також відзначає, що положення ст.ст.387,388 ЦК України передбачають право звернення до суду з вимогами про витребування майна з чужого незаконного володіння саме власників майна, яке на момент вибуття з їх власності їм належало на правовій підставі та було зареєстровано у встановленому законом порядку, а в цій справі позивач не є такою особою та ніколи ним не був, а мав лише право користування гаражем, що не є тотожним поняттям з правом власності на майно, в розумінні ст. 316 ЦК України.

Розв`язуючи вимогу позивача про скасування запису про право власності ОСОБА_2 та внесення запису про право власності ОСОБА_1 на спірний гараж, суд першої інстанції посилався на положення Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень.

Так, статтею 2ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» визначено, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

Скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на майно не є необхідним для ефективного відновлення його права та виступає неналежним способом захисту порушеного права, а положеннями ст.26ЗУ «Продержавну реєстраціюречових правна нерухомемайно таїх обтяжень» унормовано, що відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню.

У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор чи посадова особа Міністерства юстиції України (у випадку, передбаченому підпунктом «а» пункту 2 частини шостої статті 37 цього Закону) проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону.

Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.

Саме такі правові висновки сформульовані Верховним Судом у постановах від 06 квітня 2021 року у справі № 910/1001/19, від 09 листопада 2021 року у справі № 466/8649/16-ц, від 23 листопада 2021 року у справі № 359/3373/16-ц.

Колегія суддів відзначає, що в цьому судовому розгляді судом першої інстанції не встановлено порушення будь-яких прав чи інтересів позивача з боку відповідача, а відтак, в, силу зазначений норм Закону України «Про державнуреєстрацію речовихправ нанерухоме майнота їхобтяжень» і не може бути задоволена зазначена вимога щодо скасування державної реєстрації права власності відповідача на спірний гараж.

Згідно зі ст.129 Конституції України, одним з основних принципів судочинства, є законність. Принцип законності визначається тим, що суд у своїй діяльності при вирішенні справ повинен правильно застосовувати норми матеріального права до взаємовідносин сторін.

Ухвалюючи рішення про відмову в задоволені позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції, на підставі належним чином оцінених доказів, поданих сторонами (стаття 89 ЦПК України), з урахуванням встановлених обставин і вимог (статей 12, 81 ЦПК України), прийшов до висновку про відсутність порушених прав позивача, з чим повністю погоджується і колегія суддів.

Відповідно до ст. 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Доводи, на які посилається апелянт, були предметом дослідження судом першої інстанцій та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом першої інстанції було дотримано норми матеріального та процесуального права.

Таким чином, доводи апеляційної скарги щодо необґрунтованості та незаконності рішення не можуть бути прийняті судом апеляційної інстанції в якості підстав для скасування рішення, оскільки скарга не містить обставин, які б дали суду апеляційної інстанції підстави для спростування висновків суду.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенціїпро захист прав людини і основоположних свободзобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматися як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (пункт 23 рішення ЄСПЛ від 18 липня 2006 року у справі «Проніна проти України»).

Відповідно до частини третьої статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Рішення суду відповідає матеріалам справи, доказам та вимогам матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, підстав для задоволення апеляційної скарги колегія суддів не вбачає.

Судові витрати понесені у зв`язку з переглядом судового рішення розподілу не підлягають, оскільки апеляційна скарга залишається без задоволення.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-383 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Трофімова Дмитра Юрійовича залишити без задоволення.

Рішення Ленінського районного суду м. Дніпропетровська від 12 жовтня 2022 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття. Постанова суду може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Головуючий: Т.І. Биліна

Судді: С.А.Зайцева

Ж.І.Максюта