Рішення

від 23.01.2023 по справі 915/57/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

23 січня 2023 року Справа № 915/57/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій С.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54027 (код ЄДРПОУ 26565573)

електронна адреса: kancel@mkrada.gov.ua

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернационалист, вул. Архітектора Старова, 4, корпус Е, кв.2, м. Миколаїв, 54046 (код ЄДРПОУ 38086435)

про стягнення коштів за безоплатне користування земельною ділянкою

Представники сторін у судове засідання не з`явились.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернулась Миколаївська міська рада з позовною заявою до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернационалист, в якій просить суд:

1. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Інтернационалист на користь Миколаївської міської ради кошти в сумі 152 937, 34 грн. за безоплатне користування з 01.12.2017 по 01.04.2020 земельною ділянкою площею 3 328 кв.м. по вул. Електронній, 72-А у м. Миколаєві.

2. Стягнути з відповідача на користь Миколаївської міської ради через виконавчий комітет Миколаївської міської ради сплачений судовий збір у розмірі 2 481, 00 грн.

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.01.2022 позовну заяву залишено без руху.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 10.03.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Підготовче засідання 10.03.2022 не відбулось.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України Про судоустрій і статус суддів, враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Справи Господарського суду Миколаївської області на розгляд Господарського суду Одеської області не передавались.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 29.08.2022 призначено підготовче засідання на 19.09.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання на 24.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2022 відкладено підготовче засідання на 05.12.2022.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 05.12.2022, не відбулось, у зв`язку з відпусткою головуючої судді Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2022 призначено підготовче засідання на 19.12.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.12.2022 закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 23.01.2023.

Сторони явку повноважних представників в судове засідання не забезпечили.

Позивачем 01.09.2022, 06.10.2022, 15.12.2022 подано до Господарського суду Миколаївської області заяви (вх. № 3567/22 від 01.09.2022, вх. № 4262/22 від 06.10.2022, вх. № 6391/22 від 15.12.2022) про розгляд справи без представника.

Відповідач явку повноважного представника в жодне підготовче/судове засідання не забезпечив.

Ухвала Господарського суду Миколаївської області про відкриття провадження у справі від 08.02.2022 отримана відповідачем 14.02.2022, що підтверджується наявним в матеріалах справи повідомленням про вручення поштового відправлення.

Ухвали суду від 29.08.2022, 19.09.2022, 06.12.2022, направлені на адресу відповідача, повернуті до суду поштовою установою із зазначенням причини повернення "адресат відсутній за вказаною адресою".

Ухвали суду надіслані на юридичну адресу відповідача, яка зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.

В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про юридичну особу, крім державних органів і органів місцевого самоврядування як юридичних осіб, зокрема, місцезнаходження юридичної особи (п. 10 ч. 2 ст. 9 вказаного Закону).

Відповідно до п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.

Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи.

У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв`язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Встановлений порядок надання послуг поштового зв`язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв`язку вимог Правил надання послуг поштового зв`язку, Суд вважає, що факт неотримання відповідачем поштової кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв`язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб`єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).

Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

В рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 року у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) роз`яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі. Вказаними рішеннями ЄСПЛ визначено, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду справи, зобов`язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Сторони у розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатися про стан відомого їм судового провадження, та зобов`язані сумлінно користуватися наданими їм процесуальними правами (рішення Європейського суду з прав людини від 03.04.2008 у справі "Пономарьов проти України".)

В рішенні від 07.07.1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С. А. проти Іспанії» ЄСПЛ вказав, що заявник зобов`язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов`язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.

Відповідач не повідомляв суд про зміну свого місцезнаходження, ухвали суду надсилались судом за адресою, зазначеною позивачем у позовній заяві (яка співпадає із відомостями, що містяться в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб підприємців та громадських формувань).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх необхідних заходів з метою повідомлення відповідача про розгляд справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

Суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

Відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України у разі неявки всіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

В судовому засіданні 23.01.2023 судом відповідно до ч. 4 ст. 240 ГПК України підписано вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

2.1. Правова позиція позивача.

Підставою позову позивачем зазначено, що рішенням Миколаївської міської ради від 24.02.2005 року за № 31/24 ТОВ «Трейдавтотранс» було передано в оренду земельну ділянку площею 3328 кв.м. (кадастровий номер 4810136900:05:072:0003) для обслуговування майнового комплексу по вул. Електронній, 72-А.

На підставі вказаного рішення між Миколаївською міською радою та ТОВ «Трейдавтотранс» укладено договір оренди землі від 05.12.2005 року № 3707 зі строком дії до 05.12.2015 року, який в подальшому не продовжувався.

Відповідно до даних з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно у період з 25.10.2016 року до 01.04.2020 року ТОВ «Інтернационалист» належало право власності на нерухоме майно по вул. Електронній, 72-А.

Враховуючи викладене, у період з 01.12.2017 року по 01.04.2020 року користувачем земельної ділянки площею 3 328 кв.м., на якій розташований вказаний об`єкт нерухомості, був відповідач, який не сплачував кошти за користування землею, чим порушені права Миколаївської міської ради як органу місцевого самоврядування та власника земельної ділянки щодо неодержання коштів за час використання земельної ділянки.

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 83, 1212 ЦК України, ст. 14, 269, 270, 287 ПК України, ст. 12, 80, 83, 120, 206 ЗК України, ст. 16, 33 Закону України Про місцеве самоврядування, Порядком визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19.04.1993 № 284, судовою практикою та умовами договору.

2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.

Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.

Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.

ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

На підставі рішення Миколаївської міської ради № 31/24 від 24.02.2005 між Миколаївською міською радою та ТОВ "Трейдавтотрнс" 25.11.2005 укладено договір оренди землі, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 05.12.2005 за № 3707.

Договір підписано сторонами та скріплено печатками сторін.

Відповідно до п. 1.1 договору Миколаївською міською радою на підставі рішення № 31/24 від 24.02.2005 надано, а ТОВ «Трейдавтотранс» прийнято в оренду земельну ділянку для обслуговування майнового комплексу по вул. Електронній, 72-А в м. Миколаєві.

Відповідно до п. 2.1 договору в оренду передається земельна ділянка загальною площею площею 3 328 кв. м, у тому числі 1 231, 0 кв. м. під капітальною забудовою, 2 097, 0 кв. м. під проходами, проїздами без права передачі її в суборенду.

Відповідно до п. 2.2 договору на земельній ділянці знаходиться майновий комплекс, що належить ТОВ «Трейдавтотранс».

Відповідно до п. 3.1 договору договір діє на протязі 10 (десяти) років з дати його державної реєстрації. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за три місяці до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 12.3 договору дія договору припиняється у разі, зокрема, закінчення строку, на який його було укладено.

Відповідно до п. 14.3 договору цей договір набирає чинності після підписання сторонами та його державної реєстрації.

Договір зареєстровано у Миколаївській регіональній філії ДП "Центр ДЗК", про що у Державному реєстрі земель вчинено запис від 05.12.2005 за № 040500100780.

Договором про зміни від 08.01.2009 до договору вносились зміни в частині зміни розміру орендної плати.

Суду не подано доказів продовження строку дії договору.

Отже, договір припинив свою дію 05.12.2015, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

Судом встановлено, що відповідно до інформаційної довідки № 215330126 від 07.07.2020 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна власником об`єкта нерухомого майна за реєстраційним номером 17133677, а саме: нерухомого майна за адресою Миколаївська область, м. Миколаїв, вул. Електронна, 72а на праві приватної власності в період з 25.10.2016 по 01.04.2020 було ТОВ "Интернационалист".

21.07.2020 Головне управління Держгеокадастру у Миколаївській області на звернення Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради щодо надання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,3328 га по вулиці Електронній, 72-а повідомило про те, що відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 4810136900:05:072:0003 у Державному земельному кадастрі не знайдено. Для отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки необхідно зареєструвати земельну ділянку, тобто внести відомості про формування земельної ділянки до Державного земельного кадастру та присвоїти їй кадастровий номер. ГУ Держгеокадастру у Миколаївській області додатково повідомило, що за результатами розгляду копії кадастрового плану земельної ділянки встановлено, що нормативно грошова оцінка 1 кв. м. земельної ділянки по вул. Електронній, 72-а, відповідно до технічної документації про нормативну грошову оцінку земель м. Миколаєва, затвердженої рішенням Миколаївської міської ради від 10.07.2019 № 52/18, становить 1 701, 28 грн.

Відповідно до Витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 20.02.2012 № 891-03 нормативно грошова оцінка земельної ділянки під забудовою становить 931 773, 44 грн.

29.07.2020 Головне управління ДПС у Миколаївській області на запит Управління земельних ресурсів Миколаївської міської ради щодо плати за землю за земельну ділянку по вулиці Електронна, 72-а міста Миколаєва, яка була надана в тимчасове користування на умові оренди ТОВ «Трейдавтотранс» для обслуговування майнового комплексу з терміном дії договору оренди землі від 05.12.2005 № 3707 до 05.12.2015, повідомило про те, що ТОВ «Трейдавтотранс» звітувало до податкової служби по 2015 рік, тобто по дату дії договору оренди землі та на дату звернення підприємство ТОВ «Трейдавтотранс» має стан 14 (визнано банкрутом). У ТОВ «Интернационалист», який був власником об`єкту нерухомості з 25.10.2016 по 01.04.2020 та ТОВ «Трейдавтотранс» відсутні правові підстави для сплати земельного податку чи орендної плати за землю державної та комунальної власності.

09.10.2020 виконавчий комітет Миколаївської міської ради направив на адресу ТОВ «Интернационалист» лист № 5738/02.02.01-22/11/14/20, в якому запропонував сплатити розмір безпідставно збережених коштів та нанесених збитків територіальній громаді за використання земельної ділянки у період з 01.10.2017 до 01.04.2020 у сумі 147 633, 73 грн.

Факт направлення листа підтверджується фіскальним чеком.

25.11.2020 виконавчий комітет Миколаївської міської ради направив на адресу ТОВ «Интернационалист» лист № 6698/02.02.01-22/11/14/20 із запрошенням керівника підприємства на засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, яке мало відбутись 22.12.2020 о 10.00 год.

Факт направлення листа підтверджується фіскальним чеком.

22.12.2020 за результатами засідання комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам був складений відповідний акт, згідно з якого ТзОВ «Інтернационалист» було визначено розмір збитків, нанесених Миколаївській міській раді у зв`язку з несплатою за користування земельною ділянкою у період з 01.12.2017 до 01.04.2020 у сумі 152 937, 34 грн. Детальний розрахунок збитків додано до Акту.

Відповідно до Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам 08.09.2021 виконавчий комітет Миколаївської міської ради прийняв рішення № 892 від 08.09.2021 про затвердження актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам від 22.12.2020 про визначення розміру збитків, нанесених Миколаївській міській раді ТзОВ «Інтернаціоналіст», у зв`язку з безоплатним використанням земельної ділянки площею 3328 кв. м. для обслуговування нерухомого майна по вул. Електронній, 72-А у період з 01.12.2017 до 01.04.2020 у розмірі 152 937, 34 грн.

17.09.2021 виконавчий комітет Миколаївської міської ради направив на адресу ТзОВ «Интернационалист» лист № 6751/02.02.01-22/21, в якому запропонував сплатити 152 937, 34 грн. збитків, нанесених Миколаївській міській раді у зв`язку з несплатою за використання земельної ділянки для обслуговування нерухомого майна у період з 01.12.2017 до 01.04.2020.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.

ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Відповідно до п. 2 ч. 2 ст. 22 ЦК України збитками є доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).

Частина 1 ст. 1166 ЦК України встановлює, що шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Відповідно до ч. 2 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків. При цьому згідно з п. «д» ч. 1 ст. 156 ЗК України власникам землі відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок неодержання доходів за час тимчасового невикористання земельної ділянки.

За змістом указаних приписів Цивільного та Земельного кодексів України відшкодування шкоди (збитків) є заходом відповідальності, зокрема, за завдану шкоду майну чи за порушення прав власника земельної ділянки.

Шкода, завдана майну юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала (ч. 1 ст. 1166 ЦК України). Підставою для відшкодування є наявність таких елементів складу цивільного правопорушення, як: шкода; протиправна поведінка її заподіювача; причинний зв`язок між шкодою та протиправною поведінкою заподіювача; вина. За відсутності хоча б одного із цих елементів цивільно-правова відповідальність не настає. Особа, яка завдала шкоду, звільняється від обов`язку її відшкодовувати, якщо доведе, що шкоди заподіяно не з її вини (ч. 2 ст. 1166 ЦК України).

Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала (див. висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 березня 2016 року у справі № 6-3090цс15).

У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин виключає можливість застосування до них судом положень глави 83 ЦК України (висновок, сформульований Верховним Судом України у постанові від 2 жовтня 2013 року у справі № 6-88цс13; правова позиція, викладена у постанові ВС від 27.02.2019 року по справі № 913/661/17).

Велика Палата Верховного Суду в п. 90-94 постанови від 23.05.2018 № 629/4628/16-ц зробила наступний правовий висновок щодо застосування норм права:

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна у набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності у деліктних зобов`язаннях. Натомість, для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберігав), або вартість цього майна.

Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені і яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Проте, враховуючи приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України, не є правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій ці будинок, будівля, споруда розташовані.

Особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно (ч. 1 ст. 1212 ЦК України).

До моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними. Фактичний користувач земельної ділянки, який без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки щодо застосування норм права викладено Великою Палатою Верховного Суду в п. 63-65 постанови від 20.11.2018 № 922/3412/17 та в постанові від 13.02.2019 року по справі № 320/5877/17.

Аналогічну правову позицію також наведено у постановах Верховного Суду від 08.01.2019 у справі № 916/2927/17, від 29.01.2019 у справі № 922/536/18, від 29.01.2019 у справі № 922/595/18, від 28.02.2020 у справі № 913/169/18; від 27.02.2019 у справі № 913/661/17.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що немає підстав для застосування до спірних правовідносин приписів чинного законодавства України про відшкодування шкоди (збитків) власникам земельних ділянок, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17).

З огляду на викладене відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі 629/4628/16-ц (провадження № 14-77цс18), а також у постановах Верховного Суду України від 30 листопада 2016 року у справі № 922/1008/15 (провадження № 3-1271гс16), від 07 грудня 2016 року у справі № 922/1009/15 (провадження № 3-1348гс16), від 12 квітня 2017 року у справах № 922/207/15 (провадження № 3-1345гс16) і № 922/5468/14 (провадження № 3-1347гс16).

У спорах про стягнення грошових коштів за користування земельною ділянкою до моменту оформлення особою права користування такою земельною ділянкою власник має право на отримання безпідставно збережених грошових коштів у порядку статті 1212 ЦК України. Тобто в такому разі суд виходить з того, що фактичний користувач земельної ділянки без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе грошові кошти, які мав заплатити за користування нею, отже, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України (правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 629/4628/16-ц і від 20.09.2018 у справі № 925/230/17, а також в постанові КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

Правова природа актів комісії з визначення та відшкодування збитків власникам землі і землекористувачам унеможливлює здійснення судового розгляду вимог про визнання незаконними та скасування відповідних рішень (розпоряджень) органів влади про затвердження цих актів (постанова ВП ВС від 13.02.2019 року у справі № 320/5877/17; постанова від 23.01.2019 року у справі № 750/10172/17).

Аналіз ч. 2 ст. 19 Конституції України, ч. 3 ст. 157 ЗК України, Порядку визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 19 квітня 1993 року № 284 дає підстави для висновку, що Виконком, вважаючи, що ПП «Легатто» завдало власнику земельної ділянки (територіальній громаді м. Охтирки) збитки у вигляді неодержаних доходів, мав право та повноваження скласти акт з визначення та відшкодування збитків власникам землі та землекористувачам, а також затвердити його відповідним рішенням. Таким чином, повноваження Виконкому у цьому випадку обмежуються лише обчисленням розміру збитків у встановленому порядку, а стосовно відшкодування виявлених збитків, то вони не можуть бути примусово відшкодовані на підставі рішення відповідача, оскільки такі збитки відшкодовуються у добровільному порядку або шляхом звернення до суду з відповідним позовом. Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку, що оскаржуване рішення Виконкому не створює жодних правових наслідків для ПП «Легатто», а тому не може порушувати його права чи інтереси, що на підставі наведених вище положень частини першої ст. 5 КАС України унеможливлює розгляд таких вимог у порядку адміністративного судочинства (п. 32, 34, 35 постанови ВП ВС від 11.09.2019 року у справі № 826/1773/18).

Аналогічну правову позицію викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 грудня 2018 року у справі № 501/463/15-а (провадження № 11-1154апп18), від 23 січня 2019 року у справі № 822/3345/17 (провадження № 11-985апп18) та від 03 липня 2019 року у справі № 823/2491/18 (провадження № 11-331апп19).

Порядок № 284 не підлягає застосуванню до спірних позадоговірних (кондикційних) правовідносин щодо використання земельної ділянки без проведення плати за неї, які (правовідносини) склалися між сторонами з приводу збереження відповідачем майна (грошових коштів у розмірі орендної плати) без достатньої правової підстави (п. 59 постанови КГС ВС від 11.02.2019 у справі № 922/391/18; п. 41 постанови КГС ВС від 29.01.2019 у справі № 922/536/18).

Перехід прав на земельну ділянку, пов`язаний з переходом права на будинок, будівлю або споруду, регламентується Земельним кодексом України.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 120 ЗК України (в редакції від 19.10.2016) у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення.

Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці, є підставою припинення права користування земельною ділянкою у попереднього землекористувача (п. «е» ч. 1 ст. 141 ЗК України).

За змістом глави 15 Земельного кодексу України право користування земельною ділянкою комунальної власності реалізується, зокрема, через право оренди.

Відповідно до ч. 1 ст. 93 ЗК України право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Землекористувачі зобов`язані своєчасно сплачувати земельний податок або орендну плату (п. «в» ч. 1 ст. 96 ЗК України).

Право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав (ст. 125 ЗК України).

Отже, за змістом указаних приписів виникнення права власності на будинок, будівлю, споруду не є підставою для виникнення права оренди земельної ділянки, на якій вони розміщені та яка не була відведена в оренду попередньому власнику. Право оренди земельної ділянки виникає на підставі відповідного договору з моменту державної реєстрації цього права. Проте з огляду на приписи ч. 2 ст. 120 ЗК України не вважається правопорушенням відсутність у власника будинку, будівлі, споруди зареєстрованого права оренди на земельну ділянку, яка має іншого власника і на якій розташоване це нерухоме майно (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова ВП ВС від 13.02.2019 № 320/5877/17; постанова КГС ВС від 14.02.2019 № 922/1019/18).

При укладенні договору купівлі-продажу нерухомості право користування земельною ділянкою, якого не існувало у продавця на момент укладення договорів купівлі-продажу, до набувача не перейшло. Таким чином, відповідач користується цією земельною ділянкою без достатньої правової підстави (постанова ВП ВС від 20.11.2018 № 922/3412/17; постанова КГС ВС від 14.02.2019 № 922/1019/18).

На момент укладення договору купівлі-продажу нежитлових будівель право оренди земельної ділянки у продавця ще не виникло (ст. 125 ЗК України), а тому не могло перейти до покупця (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

В силу імперативних вимог ст. 125 ЗК України від однієї особи до іншої особи за правилами ст. 120 цього Кодексу та ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі" не може перейти право оренди земельної ділянки, яке у попереднього землекористувача ще не виникло станом на час відчуження ним будівель, розташованих на цій земельній ділянці, незалежно від дати укладення договору оренди земельної ділянки, оскільки виникненням права оренди є момент державної реєстрації цього речового права, а не дата укладення договору оренди (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

Відсутність у продавця будівлі на момент її відчуження зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, унеможливлює як перехід такого права оренди до покупця будівлі (відповідача) за правилами ч. 3 ст. 7 Закону України "Про оренду землі", так і заміну сторони у зобов`язанні (постанова КГС ВС від 28.02.2020 у справі № 913/169/18).

Відповідно до ст. 206 ЗК України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - це загальнодержавний податок, який справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (п.п. 14.1.147 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України в редакції від 01.08.2016).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (п.п. 14.1.72, 14.1.136 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України у вказаній редакції).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття «земельний податок» і «орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності».

Відповідно до ч. 1 ст. 15 Закону Укрїни «Про оренду землі» (в редакції від 19.10.2016) істотними умовами договору оренди землі є, зокрема, орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, способу та умов розрахунків, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату.

Відповідно до ст. 21 Закону Укрїни «Про оренду землі» орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою згідно з договором оренди землі.

Розмір, умови і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України.

Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з абз. 3 ч. 1 ст. 13 Закону України «Про оцінку земель» (в редакції від 28.06.2015) нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Відповідно до пункту 289.1 статті 289 ПК України для визначення розміру податку та орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до ч. 2 ст. 20 та ч. 3 ст. 23 Закону України «Про оцінку земель» дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі - Методика).

Згідно з пунктом 21 Методики нормативна грошова оцінка земель населених пунктів визначається за спеціальною формулою з урахуванням, зокрема, коефіцієнта, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (під житлову та громадську забудову, для промисловості, транспорту тощо).

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності, а зміна нормативної грошової оцінки земельної ділянки є підставою для перегляду розміру орендної плати, який в будь-якому разі не може бути меншим, ніж встановлено положеннями п. 288.5.1 ст. 288 ПК України (правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду від 10.09.2018 по справі № 920/739/17, а також у постанові КГС ВС від 14.02.2019 у справі № 922/1019/18).

Обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок (постанова ВП ВС від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц).

З огляду на те, що земельним законодавством та ПК України не обмежується можливість подання доказів щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки державної (комунальної) власності для цілей сплати орендної плати виключно витягом з Державного земельного кадастру, належними доказами на обґрунтування нормативної грошової оцінки земельної ділянки можуть бути: технічна документація на спірну земельну ділянку, виготовлена компетентним органом для оформлення договору оренди, довідка з Державного земельного кадастру, витяг з Державного земельного кадастру, а також висновок судової експертизи про встановлення нормативної грошової оцінки спірної земельної ділянки, наданий відповідно до статей 98 - 103 ГПК України, які містять інформацію щодо предмета спору в цій справі (п. 7.28 постанови Великої Палати ВС від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Відповідно до ч. 1-5 ст. 79-1 ЗК України (в редакції від 19.10.2016) формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.

В статті 1 Закону України "Про державний земельний кадастр" закріплено, що кадастровий номер земельної ділянки - індивідуальна, що не повторюється на всій території України, послідовність цифр та знаків, яка присвоюється земельній ділянці під час її державної реєстрації і зберігається за нею протягом усього часу існування.

Статтею 20 цього ж Закону наголошено, що відомості Державного земельного кадастру є офіційними. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим.

У випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України (п. 7.10 постанови Великої Палати ВС від 09.11.2021 у справі № 905/1680/20).

Позивач у даній справі має надати докази існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України "Про оренду землі" у зазначений період, а також обгрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів)) (п. 66 постанови КГС ВС від 11.02.2019 у справі № 922/391/18).

Для вирішення даного спору, слід встановити, чи є земельна ділянка, безпідставне використання якої є підставою даного позову, сформованим об`єктом цивільних прав, за користування яким позивач просить стягнути безпідставно збережені кошти (постанова КГС ВС від 07.02.2019 у справі № 922/3639/17).

Для вирішення спору щодо стягнення з власника об`єкта нерухомого майна, безпідставно збережених коштів орендної плати згідно із статтями 1212-1214 Цивільного кодексу України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою комунальної власності, на якій цей об`єкт розташований необхідно, насамперед, з`ясувати: а) чи наявні правові підстави для використання земельної ділянки; б) яка площа земельної ділянки та чи є вона сформованою відповідно до вимог земельного законодавства; в) в якому розмірі підлягають відшкодуванню доходи пов`язані із безпідставним збереженням майна розраховані відповідно до вимог земельного законодавства, а саме на підставі нормативної грошової оцінки землі (п. 59 постанови КГС ВС від 10.02.2020 у справі № 922/981/18).

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

Предметом даного спору є вимога про стягнення коштів за використання земельної ділянки, що перебуває у комунальній власності, без укладання договору оренди, внаслідок чого позивачем не отримано орендну плату за землю. Позивач зазначає, що спірна сума коштів є безпідставно набутим відповідачем майном, яке підлягає поверненню позивачу відповідно до ст. 1212 ЦК України.

Судом встановлено, що на підставі укладеного між Миколаївською міською радою та ТОВ "Трейдавтотрнс" договору оренди землі від 25.11.2005, який зареєстровано в книзі записів договорів оренди землі 05.12.2005 за № 3707, орендарю передано в користування земельну ділянку загальною площею площею 3 328 кв. м, у тому числі 1 231, 0 кв. м. під капітальною забудовою, 2 097, 0 кв. м. під проходами, проїздами без права передачі її в суборенду для обслуговування майнового комплексу по вул. Електронній, 72-А в м. Миколаєві зі строком дії на 10 років.

Суду не подано доказів продовження/поновлення строку дії договору оренди земельної ділянки як в порядку ч. 1-5 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», так і в порядку ч. 6 ст. 33 Закону України «Про оренду землі», шляхом підписання сторонами додаткової угоди до договору або укладення додаткової угоди до договору в судовому порядку.

Договір припинив свою дію 05.12.2015, у зв`язку із закінченням строку, на який його було укладено.

В період з 25.10.2016 по 01.04.2020 відповідачу ТОВ "Интернационалист" належало право власності на нерухоме майно за адресою м. Миколаїв, вул. Електронна, 72а. Площа об`єкта згідно довідки з Реєстру речових прав 1 229 кв. м.

Право оренди на земельну ділянку, на якій розташовано об`єкт нерухомого майна, відповідачем не оформлено. Доказів зворотного суду не подано.

Враховуючи відсутність на момент відчуження нерухомого майна зареєстрованого права оренди земельної ділянки, на якій розташована ця будівля, у зв`язку з припиненням дії договору оренди землі, суд дійшов висновку, що право оренди до відповідача не перейшло.

Відповідно до інформації від 21.07.2020 Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області щодо надання витягу з технічної документації про нормативно грошову оцінку земельної ділянки, площею 0,3328 га по вулиці Електронній, 72-а відомості про земельну ділянку за кадастровим номером 4810136900:05:072:0003 у Державному земельному кадастрі не знайдено. Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області зазначено, що для отримання витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки необхідно зареєструвати земельну ділянку, тобто внести відомості про формування земельної ділянки до Державного земельного кадастру та присвоїти їй кадастровий номер.

Суду не подано доказів, що земельна ділянка площею 0,3328 га по вулиці Електронній, 72-а є сформованою в розумінні ст. 79-1 ЗК України. Як зазначено судом вище, у випадку використання землекористувачем сформованої земельної ділянки комунальної власності, якій присвоєно окремий кадастровий номер, без оформлення договору оренди власник такої земельної ділянки (орган місцевого самоврядування, який представляє інтереси територіальної громади) може захистити своє право на компенсацію йому вартості неотриманої орендної плати в порядку статті 1212 ЦК України.

З поданих до матеріалів справи доказів судом також встановлено, що відповідно до укладеного між Миколаївською міською радою та ТОВ "Трейдавтотрнс" договору оренди землі від 25.11.2005 площа земельної ділянки під капітальною забудовою 1 231, 0 кв. м. Відповідно до витягу з Реєстру речових прав площа об`єкта нерухомого майна становить 1 229 кв. м. Натомість, відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20.02.2012 площа земельної ділянки під забудовою становить 3 328 кв. м.

Враховуючи, що спірна земельна ділянка не є сформованою, тобто не виникла як об`єкт цивільних прав, суд дійшов висновку про неможливість встановлення чи користувався відповідач земельною ділянкою лише у межах належного йому об`єкта нерухомого майна або більшою площею, а, отже, про недоведеність правомірності покладення в основу обрахунку спірної суми неотриманої орендної плати.

Крім того, судом враховано, що відповідно до витягу з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки станом на 20.02.2012 спірна земельна ділянка віднесена до економіко-планувальної зони 38, а відповідно до інформації Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області від 21.07.2020 - до економіко-планувальної зони 134, що в свою чергу мало наслідком застосування різного зонального коефіцієнта, сукупного локального коефіцієнта, коефіцієнта функціонального використання земельної ділянки.

Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено в задоволенні позову, у зв`язку з недоведеністю належними та допустимими доказами у справі заявленого до стягнення розміру грошових коштів за використання земельної ділянки без договору.

V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

Судовий збір в розмірі 2 481, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід покласти на позивача.

Керуючись ст. 129, 130, 191, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

В позові відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 24.02.2023

Суддя Е.М. Олейняш