Ухвала

від 24.02.2023 по справі 161/15507/22

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

24 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 161/15507/22

провадження № 61-2077ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Луспеника Д. Д. (суддя-доповідач), Гулька Б. І.,

Коломієць Г. В.,

розглянув касаційну скаргу представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Тернової Вікторії Олександрівни, на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 січня 2023 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості,

ВСТАНОВИВ:

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі

40 450,41 дол. США за договором позики.

У листопаді 2022 року ОСОБА_3 звернувся до суду із заявою про вжиття заходів забезпечення позову у вказаній справі.

Заяву обґрунтовував тим, що він звернувся до суду із позовом про стягнення

з відповідачів заборгованості у розмірі 40 450,41 дол. США та на його переконання існує реальна небезпека відчуження відповідачами належного їм на праві спільної сумісної власності майна, а саме житлового будинку за адресою: АДРЕСА_1 , та земельної ділянки з кадастровим номером 0722884800:03:001:8611, задля уникнення можливості подальшого звернення стягнення на зазначене майно.

На підставі вищевикладеного, заявник просив суд вжити заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на зазначене майно.

Ухвалою Луцького міськрайонного суду Волинської області від 14 листопада 2022 року, залишеною без змін постановою Волинського апеляційного суду

від 24 січня 2023 року, заяву ОСОБА_3 задоволено.

Вжито заходи забезпечення позову шляхом накладення арешту на:

1) житловий будинок площею 282, з кв. м. за адресою АДРЕСА_1 , реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 2288860007228;

2) земельну ділянку площею 0,10 га, за адресою АДРЕСА_1 , кадастровий номер 0722884800:03:001:8611, реєстраційний номер об`єкту нерухомого майна 1622710407228.

У лютому 2023 року представник ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвокат Тернова В. О., звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на ухвалу Луцького міськрайонного суду від 14 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду від 24 січня 2023 року, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення. За результатами розгляду справи ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні заяви ОСОБА_3 про забезпечення позову. Посилається на те, що суди не надали оцінку доводам відповідачів про нереальність позову, а вартість майна значно перевищує ціну позову.

Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Перевіривши доводи касаційної скарги та дослідивши зміст оскаржуваних судових рішень, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження у справі слід відмовити.

Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Під забезпеченням позову слід розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, прийнятого за його позовом.

Частиною першою та другою статті 150 ЦПК України встановлено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб та забороною вчиняти певні дії.

Суд може застосувати кілька видів заходів забезпечення позову, перелік яких визначений частиною першою статті 150 цього Кодексу, а також іншими заходами у випадках, передбачених законами, а також міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до вимог частини третьої статті 150 ЦПК України, заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.

Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.

Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.

Інститут забезпечення позову являє собою сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.

Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.

Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.

При вирішенні питання про забезпечення позову, суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.

Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема,

з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.

Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом

в залежності до конкретного випадку.

При вжитті заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначено, що «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

Отже, застосовуючи заходи забезпечення позову, суди повинні перевірити відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

Суди встановили, що ОСОБА_3 у листопаді 2022 року звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості у розмірі 40 450,41 дол. США.

Задовольняючи заяву про забезпечення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, врахував предмет спору, здійснив оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів забезпечення позову, необхідність забезпечення збалансованості інтересів сторін, та дійшов обґрунтованого висновку про наявність достатніх підстав вважати, що невжиття заходів забезпечення

у вигляді накладення арешту на нерухоме майно може надати можливість ОСОБА_2 розпорядитися ним, зокрема відчужити зазначене майно іншим особам до вирішення справи по суті, що у подальшому може утруднити ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.

Під час вирішення питання про забезпечення позову суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, внаслідок повного та всебічного дослідження всіх обставин справи, зробив правильний висновок щодо обґрунтованості доводів сторони позивача щодо наявності обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Застосування заходів забезпечення позову у справі, шляхом накладення арешту на нерухоме майно дійсно призводить до обмеження права відповідача ОСОБА_2 , як єдиного законного власника майна, проте зазначені доводи касаційної скарги не заслуговують на увагу, оскільки цивільний процесуальний закон передбачає можливість обмеження особи

у здійсненні права власності при вжитті заходів забезпечення цивільного позову, зокрема шляхом накладення арешту на спірне майно (статті 151-152 ЦПК України).

Врахувавши предмет спору та наявність у сторони позивача обґрунтованого припущення, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі його задоволення.

Суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, встановив, що обраний позивачем вид забезпечення позову відповідає критерію співмірності із заявленими позовними вимогами.

Необхідність застосування даного заходу забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які були досліджені як судом першої інстанції, так

і апеляційним судом, та, в свою чергу, свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування заходу забезпечення позову призведе до порушення прав позивача.

Таким чином, встановивши, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, суд першої інстанції, з висновками якого погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про наявність передбачених законом підстав для застосування заходів забезпечення позову шляхом накладення арешту на нерухоме майно відповідачів.

При цьому суди виходили з існування реальної загрози того, що невжиття таких заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити

в майбутньому виконання рішення суду у випадку задоволення позову, а тому вжиття заходів забезпечення позову забезпечить фактичне виконання рішення суду.

Отже, забезпечення позову в обраний позивачем спосіб є співмірним із заявленими позовними вимогами та достатнім для забезпечення виконання

в майбутньому рішення суду.

Інші доводи касаційної скарги були предметом розгляду судом апеляційної інстанції, додаткового правового аналізу не потребують та ґрунтуються на неправильному тлумаченні норм процесуального права й висновків судів не спростовують, на законність судових рішень не впливають.

Відповідно до вимог абзацу 6 частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2,

3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Частиною першою статті 394 ЦПК України передбачено, що одержавши касаційну скаргу, оформлену відповідно до вимог статті 392 цього Кодексу, колегія суддів у складі трьох суддів вирішує питання про відкриття касаційного провадження (про відмову у відкритті касаційного провадження).

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Зі змісту касаційної скарги та оскаржуваних судових рішень вбачається, що касаційна скарга є необґрунтованою, правильне застосування судами норм матеріального права та дотримання норм процесуального права є очевидним

і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення, а наведені у касаційній скарзі доводи не дають підстав для висновків щодо незаконності та неправильності судового рішення та зводяться до переоцінки доказів, що знаходиться поза межами повноважень суду касаційної інстанції.

Верховний Суд є судом права і його повноваження визначені статтями 400, 409 ЦПК України.

Керуючись частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

УХВАЛИВ:

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 та ОСОБА_2 - адвоката Тернової Вікторії Олександрівни, на ухвалу Луцького міськрайонного суду

від 14 листопада 2022 року та постанову Волинського апеляційного суду

від 24 січня 2023 року за заявою ОСОБА_3 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити заявникові.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді: Д. Д. Луспеник

Б. І. Гулько

Г. В. Коломієць