Постанова

від 27.02.2023 по справі 820/6073/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 820/6073/16

касаційне провадження № К/9901/32066/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області (далі - Інспекція) на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 (суддя Нурулаєв І.С.) та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 (головуючий суддя - Чалий І.С., судді - Зеленський В.В., Кононенко З.О.) у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Технік Центр» (далі - Товариство) до Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області про скасування податкових повідомлень-рішень,

У С Т А Н О В И В:

У листопаді 2015 року Товариство звернулось до суду із позовом до Інспекції, у якому просило скасувати податкові повідомлення-рішення від 25.08.2016 № 0001111402 та № 0001121402.

На обґрунтування зазначених позовних вимог Товариство послалося на те, що: реальність господарських операцій між ним та ТОВ «Меларк» згідно договору підряду № 7/1 від 01.07.2015 підтверджена належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, складеними належним чином зареєстрованими юридичними особами та платниками податку на додану вартість, що не заперечувалось контролюючим органом; виконання ремонтних робіт у приміщенні було зумовлене необхідністю приведення торгового залу у відповідність до вимог для автосалону, оскільки Товариство є офіційним представником торгівельної марки «NISSAN»; Інспекцією використано лише податкову інформацію та дані із підсистеми АС «Податковий блок» щодо контрагента контрагента, яка не містить жодного доведеного факту, а ґрунтується лише на припущеннях, при цьому, також зазначено, що ТОВ «Меларк» придбавало товарно-матеріальні цінності, необхідні для здійснення ремонтних робіт.

Харківський окружний адміністративний суд постановою від 09.02.2017, залишеною без змін ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017, позов задовольнив: скасував податкові повідомлення-рішення від 25.08.2016 № 0001111402 та № 0001121402.

Ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що: фактичне виконання господарських операцій між Товариством та ТОВ «Меларк» підтверджується належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, які не містять дефектів форми та змісту; зазначені в акті перевірки обставини жодним чином не доводять недобросовісності Товариства та відсутності реальності господарських операцій; Інспекцією ані в акті перевірки, ані під час розгляду справи не було надано будь-яких доказів, які б вказували на невідповідність правочину, укладеного між Товариством із ТОВ «Меларк», актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; податкове законодавство не ставить в залежність податковий облік платника податку від інших осіб, зокрема, від фактичної сплати його контрагентом податків до бюджету, від знаходження постачальника за юридичною адресою, а також від його господарських та виробничих потужностей.

Інспекція оскаржила рішення судів першої та апеляційної інстанцій до Вищого адміністративного суду України, який ухвалою від 29.08.2017 відкрив касаційне провадження у справі за касаційною скаргою.

В обґрунтування вимог касаційної скарги скаржник вказує на порушення судами першої та апеляційної інстанції норм матеріального та процесуального права, оскільки суди не надали належної правової оцінки тому, що: в ході перевірки контролюючим органом була використана податкова інформація, отримана від ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про те, що ТОВ «Меларк» у червні - липні 2015 року був придбаний наступний товар: цегла, черепиця, комплект UDK_WALL, клей ЮДК, покрівельна плівка, панельний радіатор, стрічка під контршлати, суміш для мурування клінкерної цегли, шпалери, проте інформація щодо наявності у ТОВ «Меларк» необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, виробничих активів, офісних та складських приміщень, транспортних засобів - відсутня, що свідчить про неможливість здійснення ТОВ «Меларк» операцій із перевезення та зберігання продукції, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення ТОВ «Меларк» господарської діяльності; відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт загальна трудомісткість виконаних робіт за липень 2015 року склала 8416,69 людино-годин, тоді як за даними фіскальних органів у липні 2015 року у ТОВ «Меларк» працювало лише 10 осіб.

У запереченні на касаційну скаргу Товариство просить суд відмовити у її задоволенні, а рішенні судів попередніх інстанцій залишити без змін.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.07.2018 прийняв касаційну скаргу Інспекції до провадження та витребував матеріали справи із суду першої інстанції, а ухвалою від 30.01.2023 - закінчив підготовку справи до касаційного розгляду та визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи і в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами з 31.01.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду перевірив наведені у касаційній скарзі доводи та, враховуючи межі касаційної скарги, дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

У справі, що розглядається, суди попередніх інстанцій встановили, що Інспекція провела позапланову виїзну документальну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового законодавства України в частині господарських взаємовідносин із ТОВ «Меларк» за липень 2015 року, результати якої були оформлені актом № 2937/20-30-14-02/37875322 від 09.08.2016, за висновками якого Товариством були порушені вимоги пунктів 198.2, 198.3 статті 198, пунктів 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, що мало вираз у завищенні податкового кредиту за липень 2015 року на 255000,00 грн., що призвело до заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету, за липень 2015 року на суму 255000,00 грн.

Зокрема, у акті перевірки було вказано, що: між Товариством (замовником) та ТОВ «Меларк» (підрядником) був укладений договір підряду № 7/1 від 01.07.2015, відповідно до умов якого підрядник зобов`язується на свій ризик за завданням замовника виконати, а замовник зобов`язується прийняти та оплатити роботи з ремонту приміщення торгового залу Товариства за адресою: м. Харків, вул. Клочківська, буд. 59, відповідно до проектно-кошторисної документації. ТОВ «Меларк» виписало на адресу Товариства податкову накладну № 9 від 30.07.2015 на суму 1530000,00 грн. (у т.ч. податок на додану вартість - 255000,00 грн.), між замовником та підрядником був складений акт виконаних робіт від 30.07.2015, Товариство повністю розрахувалось з ТОВ «Меларк» шляхом проведення безготівкових розрахунків згідно платіжних доручень, перелік та реквізити яких наведені на 5-6 аркушах акту перевірки. Вказані операції відображені Товариством на рахунках 152 та 103 у збільшення вартості основних фондів, що знаходяться на балансі Товариства.

Разом з цим, в ході перевірки контролюючим органом була використана податкова інформація, отримана від ДПІ у Київському районі м. Харкова ГУ ДФС у Харківській області про те, що ТОВ «Меларк» у червні - липні 2015 року був придбаний наступний товар: цегла, черепиця, комплект UDK_WALL, клей ЮДК, покрівельна плівка, панельний радіатор, стрічка під контршлати, суміш для мурування клінкерної цегли, шпалери, проте інформація щодо наявності у ТОВ «Меларк» необхідних умов для здійснення господарських операцій, основних фондів, виробничих активів, офісних та складських приміщень, транспортних засобів - відсутня, що свідчить про неможливість здійснення ТОВ «Меларк» операцій із перевезення та зберігання продукції, що дає змогу ставити під сумнів факт здійснення ТОВ «Меларк» господарської діяльності; відповідно до акту приймання виконаних будівельних робіт загальна трудомісткість виконаних робіт за липень 2015 року склала 8416,69 людино-годин, тоді як за даними фіскальних органів у липні 2015 року у ТОВ «Меларк» працювало лише 10 осіб.

На підставі висновків вказаного акта перевірки Інспекція прийняла податкові повідомлення-рішення від 25.08.2016: № 0001111402, яким збільшила Товариству суму грошового зобов`язання за платежем: податок на додану вартість на 199125,00 грн. - за основним платежем, 49781,25 грн. - за штрафними (фінансовими) санкціями; № 0001121402, яким зменшила Товариству розмір від`ємного значення суми податку на додану вартість за липень 2015 року на 55875,00 грн.

Відповідно до частини 1 статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Положеннями підпункту «а» пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг (у разі здійснення контрольованих операцій - не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу) та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За приписами абзацу 1 пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Тобто, у податковому обліку понесені витрати мають бути підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, які містять відомості про господарську операцію, підтверджують її фактичне здійснення та понесення витрат. І тільки за повної відсутності таких документів, або у разі, коли такі документи є недостовірними, тобто не відображають реальних подій (господарської операції), витрати, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, та податковий кредит можуть вважатися не підтвердженими.

За умови реального здійснення платником податку господарської операції з придбання товарів (робіт, послуг), яка призвела до об`єктивної зміни складу активів такого платника, придбання такого товару (робіт, послуг) з метою використання у господарській діяльності, наявності первинних документів, які підтверджують понесені витрати, платник податку має право на віднесення таких витрат до витрат, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, а податку на додану вартість - до складу податкового кредиту.

Водночас, наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності. Це однаковою мірою стосується як витрат із податку на прибуток, так і сум податкового кредиту з податку на додану вартість.

При цьому, наведені норми податкового законодавства не ставлять у залежність достовірність даних податкового обліку платника податків від дотримання податкової дисципліни його контрагентами - постачальниками, якщо цей платник (покупець) мав реальні витрати у зв`язку з придбанням товарів (робіт, послуг), призначених для використання у його господарській діяльності. Порушення певним постачальником товару (робіт, послуг) у ланцюгу постачання вимог податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не може бути підставою для висновку про порушення покупцем товару (робіт, послуг) вимог закону щодо формування податкового кредиту та витрат, тому платник податків (покупець товарів (робіт, послуг)) не повинен зазнавати негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність його контрагента за умови, якщо судом не встановлено фактів, які свідчать про обізнаність платника податків щодо такої поведінки контрагента та злагодженість дій між ними.

Підпунктом 4.1.4 пункту 4.1 статті 4 Податкового кодексу України (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) передбачено, що податкове законодавство ґрунтується, зокрема, на принципі презумпції правомірності рішень платника податку в разі, якщо норма закону чи іншого нормативно-правового акта, виданого на підставі закону, або якщо норми різних законів чи різних нормативно-правових актів припускають неоднозначне (множинне) трактування прав та обов`язків платників податків або контролюючих органів, внаслідок чого є можливість прийняти рішення на користь як платника податків, так і контролюючого органу.

За змістом указаної норми, за умови подання платником податків усіх належним чином оформлених документів, передбачених податковим законодавством, дані податкового обліку вважаються сформованими платником податків правомірно (обґрунтовано).

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У разі надання податковим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував суми валових витрат (витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування), та податкового кредиту з податку на додану вартість, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Наведене випливає зі змісту частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017), згідно з якою кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статті 72 цього Кодексу.

Відсутність відповідних доказів може бути підставою для відмови в задоволенні позову про скасування податкових повідомлень-рішень як протиправних, прийнятих контролюючим органом з підстав формування платником податків даних свого податкового обліку за наслідками фіктивних господарських операцій.

Тобто, контролюючий орган не позбавлений можливості довести в установленому порядку факт невідповідності задекларованих наслідків господарської операції платника податків у податковому обліку фактичним обставинам за умови доведення факту, що відомості, які містяться в таких документах, є недостовірними.

Європейський суд з прав людини, розглянувши справу «Інтерсплав проти України», вказав на те, що коли державні органи володіють будь-якою інформацією про зловживання у системі відшкодування податку на додану вартість, що здійснюються конкретною кампанією, вони можуть вжити відповідних заходів з метою запобігання або усунення таких зловживань. Суд, однак, не може прийняти зауваження Уряду щодо загальної практики з відшкодування податку на додану вартість за відсутності будь-яких ознак, які б вказували на те, що заявник був безпосередньо залучений до таких зловживань.

Таким чином, виходячи з принципу індивідуального застосування відповідальності за порушення правил оподаткування, негативні наслідки, зокрема, у вигляді позбавлення права на формування витрат, які враховуються для визначення об`єкта оподаткування, та податкового кредиту можуть бути застосовані саме до того платника податків, який їх припустився, а не до іншої особи.

Також, норми податкового законодавства не визначають певний обсяг матеріальних та/чи трудових ресурсів у платника податків при здійсненні господарської діяльності як критерій правового статусу платника податків щодо отримання податкової преференції у формі податкового кредиту чи наміру платника податків отримати певний результат від здійснення господарської операції (підприємницької діяльності).

Саме собою невиконання контрагентами своїх податкових обов`язків не можуть бути безумовним свідченням відсутності ділової мети та/або обізнаність платника податків із протиправним характером діяльності його контрагентів та відповідно недостовірності задекларованих даних податкового обліку платника податків.

Висновок суду про реальність господарських операцій для цілей податкового обліку, тобто про відповідність даних, зазначених у первинних документах, об`єктивним обставинам вчинення господарської операції, повинен бути результатом належного аналізу зібраних у справі доказів.

Згідно зі статтею 86 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній до 15.12.2017) суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

У справі, що розглядається, суди першої та апеляційної інстанції встановили, що: господарські операції між Товариством (замовником) та ТОВ «Меларт» (підрядником) підтверджуються належним чином оформленими первинними бухгалтерськими документами, зокрема, платіжними дорученнями, актом приймання виконаних будівельних робіт за липень 2015 року, локальним кошторисом на будівельні роботи, підсумковою відомістю ресурсів (витрати), актом приймання-передачі основних засобів, договірною ціною, довідкою про вартість будівельних робіт та витрати за липень 2015 року (ф. № КБ-3), актом надання послуг, податковою накладною, а також регістрами аналітичного обліку - картками рахунків 103 та 631, наявність яких не заперечувалась податковим органом.

Також, судами попередніх інстанцій було встановлено, що право на проведення капітельного ремонту орендованого приміщення передбачене положеннями пункту 5.2 розділу 5 договору оренди приміщення № 05/14 від 01.09.2017, укладеного між ТОВ «Компанія «Арт-Інвест» (орендодавець) та Товариством (орендар).

Крім того, судами було встановлено, що згідно з даними з витягу з Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України основним видом діяльності Товариства за КВЕД було, зокрема: 45.11 - торгівля автомобілями та легковими автотранспортними засобами, а виконання ремонтних робіт у приміщенні було зумовлене необхідністю приведення торгового залу у відповідність до вимог для автосалону, оскільки Товариство є офіційним представником торгівельної марки «NISSAN».

За таких обставин, суди першої та апеляційної інстанцій дійшли обґрунтованого висновку, що аналіз придбаних Товариством ремонтних робіт у ТОВ «Меларт» дає підстави стверджувати, їх придбання зумовлене використанням у межах господарської діяльності позивача.

З огляду на викладене, суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що Товариство правомірно сформувало податковий кредит по господарських операціях, здійснених із ТОВ «Меларт».

При цьому, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду враховує, що висновки податкового органу щодо неправомірного формування Товариством податкового кредиту були обґрунтовані тільки посиланням на обставини, викладені в акті перевірки. Ці обставини були перевірені судами першої та апеляційної інстанцій з дослідженням в судовому процесі доказів, на підставі оцінки яких суд першої інстанції зробив правильний висновок, що вони не підтвердилися.

Таким чином, доводи Інспекції, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків, наведених у постанові Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 та ухвалі Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017, оскільки суди першої та апеляційної інстанцій правильно застосували норми матеріального права до встановлених у справі правовідносин, а доводи касаційної скарги фактично зводяться до переоцінки встановлених судами обставин, що не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції, а тому у задоволенні його касаційної скарги слід відмовити.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Відповідно до частини першої статті 350 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції, чинній з 15.12.2017) суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

Керуючись п.1 ч.1 ст. 349, ст. 350, ч.ч. 1, 5 ст. 355, ст.ст. 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу Центральної об`єднаної державної податкової інспекції міста Харкова ГУ ДФС у Харківській області залишити без задоволення, а постанову Харківського окружного адміністративного суду від 09.02.2017 та ухвалу Харківського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк