Рішення

від 16.11.2022 по справі 465/320/22

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 465/320/22

Провадження № 2/761/8533/2022

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 листопада 2022 року Шевченківський районний суд міста Києва у складі:

головуючого судді Пономаренко Н.В.

за участю секретаря Бражніченко І.О.

представника позивача ОСОБА_1

представника відповідача Пономаренка О.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Києві в спрощеному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа: Франківський відділ Державної виконавчої служби м. Львова про стягнення надмірно сплачених коштів по кредитному договору, суми залишку від реалізації предмета іпотеки та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

у січні 2022 року до Франківського районного суду м. Львова надійшла позовна заява ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа: Франківський відділ Державної виконавчої служби м.Львова (код:25561840, місцезнаходження: 79044, м.Львів, вул. Конотопська, 6) про стягнення надмірно сплачених коштів по кредитному договору, суми залишку від реалізації предмета іпотеки та стягнення моральної шкоди, у якій вона просила стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на її (позивачки - ОСОБА_2 ) користь:

- суму надмірно сплачених коштів по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 у розмірі 55 659,50грн.;

- суму залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881,21 грн.;

- моральну шкоду у розмірі 10 000,00грн.;

А також вирішити питання щодо стягнення судового збору.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 23.09.2008 між позивачкою (на той час ОСОБА_3 ) та ВАТ «Фольксбанк» (правонаступники якого ПАТ «ВіЕс Банк», потім АТ «Таскомбанк»), було укладено кредитний договір №KF52457 на суму 35 000,00доларів США (еквівалент у гривні 169 767,50грн.) з кінцевим терміном погашення до 22.09.2023. Згідно з рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 у справі №2/1326/324/2012 по вказаному кредитному договору з позичальника стягнуто заборгованість у розмірі 191 213,29грн., що підтверджується постановою про закінчення виконавчого провадження №36991627 від 16.07.2014. Виконання рішення проведено шляхом реалізації іпотечного майна та стягнення з ОСОБА_3 грошових коштів в загальній сумі 193 033,29грн. Не дивлячись на це, ПАТ «Фольксбанк», правонаступниками якого стали ПАТ «ВіЕс Банк», потім АТ «Таскомбанк», у листопаді 2014р. було знову подано до суду позов про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за тим же кредитним договором на суму 15 683,72 доларів США. Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 13.03.2020 у справі №462/7743/14-ц, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21.09.2021, у задоволенні зазначеного позову було відмовлено, зокрема з тих підстав, що пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, банк змінив строк виконання зобов`язання. У той же час, при виконанні рішення Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 у справі №2/1326/324/2012 сума грошових коштів, отримана банком по кредитному договору від реалізації предмета іпотеки, значно перевищила суму, стягнуту за рішенням суду. Так, реалізація з прилюдних торгів квартири позивачки, яка перебувала у заставі банку, здійснена 22.04.2014 за ціною 339 500грн., а за рішенням суду стягнуто сумарно 193 033,29грн. (191 213,29грн. + судові витрати 1 820,00грн.). Банком не було вжито заходів щодо повернення їй різниці між вартістю реалізованої квартири та сумою коштів, які стягнуті за рішенням суду. За підрахунками позивачки їй мало бути повернуто 95 881,21 грн., оскільки з суми, за яку реалізовано квартиру, ще було сплачено винагороду організатору торгів, яка разом з ПДВ склала 50 585,50грн. Згідно з положеннями ст.38 Закону України «Про іпотеку» залишок виручки від предмета іпотеки мав бути їй повернутий як іпотекодавцю. Також іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, повинен був надіслати їй, як іпотекодавцю, звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки, однак такі дії банком вчинені не були. З метою отримання зазначених вище відомостей, позивачка неодноразово письмово зверталась до банку, проте їй було відмовлено у наданні інформації. Більш того, банк не здійснив їй повернення і тих коштів, які вона (позивачка) самостійно сплатила за період з 01.11.2012 по 01.07.2014 в рахунок погашення заборгованості, що склало суму 2002,14 доларів США, еквівалент у гривні - 55 659,50 грн. (станом на 10.01.2022 курс за 1 долар США - 27,8.).

З урахуванням наведеного, позивачка вважає своє право порушеним та таким, що підлягає захисту шляхом стягнення з відповідача на її користь залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881,21грн. та надмірно сплачених коштів у розмірі 55 659,50грн.

Також позивачка наголошує на тому, що протиправні дії банку, які полягають у повторній подачі позову за вже погашеним зобов`язанням по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 шляхом продажу предмета іпотеки, а також у неповерненні різниці реалізованого майна та переплачених нею коштів, призвели до погіршення стану її здоров`я через загострення цілої низки хронічних захворювань, в результаті чого їй завдано моральної шкоди у розмірі 10 000,00 грн.

Одночасно з позовною заявою позивачкою до суду подано клопотання про витребування доказів, згідно з яким вона просила витребувати з Залізничного районного суду м.Львова цивільну справу №462/7743/14-ц, а від АТ «Таскомбанк» виписки щодо зарахування коштів після реалізації предмета іпотеки на суму 288914,5грн.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями судова справа №465/320/22 за позовом ОСОБА_2 була розподілена судді Франківського районного суду м.Львова Величко О.В., який 30.03.2022 постановив ухвалу про передачу цієї цивільної справи для розгляду за підсудністю до Шевченківського районного суду м.Києва, оскільки місцезнаходженням відповідача - АТ «Таскомбанк» є м.Київ, вул.С.Петлюри,30, а відомості та докази про зареєстроване місце проживання позивачки на території Франківського району м.Львова відсутні.

У травні 2022 року вказана цивільна справа надійшла до Шевченківського районного суду м.Києва і згідно з протоколом автоматизованого розподілу справ між суддями була передана судді Пономаренко Н.В.

Ухвалою судді Шевченківського районного суду м.Києва Пономаренко Н.В. за позовною заявою ОСОБА_2 відкрито провадження у цивільній справі, а розгляд справи призначено у порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін. Вказаною ухвалою відповідачу встановлено 15-ти денний строк для подачі відзиву на позовну заяву з дня вручення ухвали.

У жовтні 2022 року до суду на електронну адресу та засобами поштового зв`язку від представника АТ «Таскомбанк» В.Лаврів надійшов документ під назвою «Письмові пояснення по суті спору», у той час як за змістом ст. 174 ЦПК України при розгляді справи судом у порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, якими є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву, а підстави, час та черговість подання заяв по суті справи визначаються цим Кодексом або судом у передбачених цим Кодексом випадках. Отже, документом по суті справи, який має бути поданий відповідачем у справі, є відзив на позовну заяву, а не пояснення.

Серед іншого у вказаному документі «Письмові пояснення по суті спору» представник відповідача просив суд застосувати до позовних вимог строки позовної давності та відмовити у задоволенні позову.

У судовому засіданні 11.10.2022 судом вирішено клопотання сторони позивача про витребування доказів, подане одночасно з позовною заявою, у задоволенні якого відмовлено, а також заслухано думку представника позивача щодо заяви представника відповідача про пропуск строку позовної давності, заявленої фактично в документі під назвою «Письмові пояснення по суті спору». Представник позивача наголосив, що позов подано в межах строку позовної давності, оскільки рішення Залізничного районного суду м.Львова, яким банку відмовлено у задоволенні позову, набрало законної сили 21.09.2021.

17.10.2022 до суду електронною поштою надійшла заява представника відповідача В.Лавріва про проведення судового засідання у режимі відеоконференції поза межами суду, у якому він просив провести судове засідання 16.11.2022 та подальші засідання у режимі відеоконференції.

Ухвалою суду від 21.10.2022 вказану заяву представника відповідача повернуто заявнику без розгляду.

10.11.2022 до суду від позивачки надійшло клопотання від 03.11.2022 про необхідність винесення окремої ухвали щодо порушень, допущених АТ «Таскомбанк» як правонаступником щодо повторного стягнення коштів за кредитним договором №KF52457 від 23.09.2008 після реалізації предмета іпотеки, які стягнуті за рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 у справі №2/1326/324/2012; - направлення окремої ухвали прокурору та органам досудового розслідування щодо правопорушення, передбаченого ст.191КК України; - постановлення ухвали про призначення позапланової аудиторської перевірки щодо виконання умов кредитного договору №KF52457 від 23.09.2008 та договору іпотеки від цієї ж дати; - витребування у АТ «Таскомбанк» звіту про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки; - витребування у АТ «Таскомбанк» звіту про розподіл коштів на загальну суму 2202,14дол.США, сплачених ОСОБА_2 по кредитному договору за період з 01.11.2012 по 01.08.2014; - витребувати з АТ «Таскомбанк» звіт про розподіл коштів з поточного рахунку ОСОБА_2 балансового рахунку № НОМЕР_1 , поточного рахунку НОМЕР_2 ; - скасувати та визнати незаконною заяву АТ «Фольксбанк» (правонаступник АТ «Таскомбанк») від 13.03.2013 до Франківського ВДВС м.Львова про відкриття виконавчого провадження про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості на суму 193 033,29грн. за кредитним договором; - скасувати та визнати незаконною заяву АТ «Фольксбанк» (правонаступник АТ «Таскомбанк») від 15.04.2013 до Франківського ВДВС м.Львова про звернення стягнення на предмет іпотеки - квартиру АДРЕСА_1 .

16.11.2022 на електронну адресу суду від представника відповідача В.Лавріва надійшов відзив на позовну заяву, за змістом аналогічний документу «Письмові пояснення по суті спору», що надійшов до суду у жовтні 2022 року. Будь-яких клопотань щодо поважності причин пропуску строку на подачу відзиву до суду не надходило. У відзиві на позов представник відповідача просив відмовити повністю у задоволенні позовних вимог, а також просив суд застосувати до позовних вимог, у тому числі в частині стягнення грошових коштів у сумі 2202,14дол.США, сплачених позивачкою у період з 01.11.2012 по 01.06.2014, строки позовної давності, оскільки позов подано до суду лише у січні 2022 року.

Жодних поважних причин неможливості подання відзиву у строк, зазначений в ухвалі суду про відкриття провадження у справі та в ЦПК України, як і причин подання відзиву саме у листопаді 2022 року, представник відповідача суду не повідомив, не обґрунтував та не підтвердив належними доказами.

Протокольною ухвалою суду від 16.11.2022 після заслуховування думки представника позивача ОСОБА_1 , та представника відповідача - адвоката Пономаренка О.В., відзив представника відповідача на позовну заяву залишено без розгляду, як і клопотання сторони позивача та відповідача на підставі ст.222 ЦПК України .

При цьому представник відповідача підтримав заяву про застосування строків позовної давності, а представник позивача повторно наголосив, що цей строк не пропущено, оскільки постанова Львівського апеляційного суду у справі №462/7743/14-с набрала законної сили 21.09.2021.

По суті заявлених позовних вимог представник позивача ОСОБА_1 просив суд задовольнити позов, представник відповідача - адвоката Пономаренко О.В., просив відмовити у задоволенні позову.

Третя особа - Франківський ВДВС м.Львова про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, пояснення щодо позову не надіслав, представника до участі у розгляді справи не направив, причини неявки не повідомив.

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку про можливість розгляду справи за відсутності осіб, які не з`явились, на підставі наявних у справі доказів.

Вислухавши сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи, оцінивши зібрані по справі докази, судом встановлені наступні обставини та відповідні ним правовідносини.

Перевіряючи обставини справи, судом встановлено, що 23.09.2008 між ОСОБА_3 та ВАТ «Фольксбанк» (Львівське відділення №5), правонаступником якого було ПАТ «ВіЕс Банк», а потім є АТ «Таскомбанк», було укладено кредитний договір №KF52457, згідно з яким Банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у сумі 35 000,00доларів США строком на 15 років під 13,5% річних. За умовами договору позичальник зобов`язувався починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати повернення кредиту щомісячно частинами в сумі не менше 195,00доларів США в термін не пізніше останнього робочого дня місяця, а останній платіж мав сплачуватись у розмірі залишку заборгованості по кредиту в термін не пізніше 22.09.2023.

Долученими позивачкою до позову копіями документів також підтверджується як факт видачі позичальнику грошових коштів, так і те, що за рішенням суду з неї було стягнуто заборгованість за кредитним договором, а виконання судового рішення здійснено у примусовому порядку у повному обсязі шляхом продажу предмета іпотеки з прилюдних торгів.

Так, у день підписання кредитного договору - 23.09.2008, позичальнику ОСОБА_3 у банку ВАТ «Фольксбанк» було видано суму 35 000,00доларів США, еквівалентом у гривнях 169 767,50грн., що серед іншого підтверджується копією заяви на видачу готівки № 132_22 від 23.09.2008.

09.10.2012 Франківським районним судом м.Львова у справі №2/1326/324/20 за позовом ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором постановлено рішення, згідно з яким позов банку задоволено, стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість за кредитним договором №KF52457 від 23.09.2008 у розмірі 191 213,29грн., а також судовий збір у розмірі 1700,00грн. і витрати на ІТЗ - 120,00грн.

Тобто за цим рішенням з відповідачки на користь банку стягнуто грошові кошти на загальну суму 193 033,29грн (191 213,29+1700+120,00).

У мотивувальній частині вказаного рішення судом встановлено, що згідно розрахунку ПАТ «Фольксбанк» заборгованість відповідача перед банком станом на 25.05.2012 за вказаним кредитним договором №KF52457 від 23.09.2008 становить 23 924,09 доларів США, що у гривневому еквіваленті складає 191 213,29грн.

У березні 2013 року ПАТ «Фольксбанк» звернувся до Франківського ВДВС Львівського міського управління юстиції (далі - Франківський ВДВС ЛМУЮ) з заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2/1326/324/2012, виданого 18.12.2012 Франківським районним судом м.Львова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором.

У квітні 2013року від ПАТ «Фольксбанк» до Франківський ВДВС в рамках виконання цього ж виконавчого листа подано заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_1 , згідно іпотечного договору №6651 від 23.09.2008, посвідченого приватним нотаріусом Львівського МНО Кулиняком І.Я., яка належить ОСОБА_3

22.04.2014 проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить на праві власності ОСОБА_3 , лот №2: трикімнатна квартира загальною площею 55,4 кв.м., яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 . Організатором прилюдних торгів виступила торгівельна організація Філія 14 ПП «Нива В.Ш.», а переможцем торгів стала ОСОБА_4 через уповноважену особу ОСОБА_5 , яка запропонувала ціну 339 500,00грн., що підтверджується Протоколом №1414129-2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), затвердженим директором філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 22.04.2014р. У цьому ж акті вказано, що розмір коштів за придбане на прилюдних торгах майно, які має внести переможець торгів до 08.05.2014 включно на відповідний депозитний рахунок ДВС становить 288 914,50грн. і дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди організатора, яка становить 50 585,50грн. з урахуванням ПДВ.

08.07.2014 головним державним виконавцем Франківського ВДВС Легедза Г.М. на підставі зазначеного протоколу №1414129-2 складено Акт державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна (предмету іпотеки) в якому вказано відомості, що містились у протоколі, у тому числі ціна продажу 339 500,00грн., а також про те, що грошові кошти у сумі 288 914,50грн. переможцем торгів перераховано на рахунок Франківського ВДВС ЛМУЮ відповідно до квитанції №2 від 22.04.2014.

16.07.2014 головним державним виконавцем Франківського ВДВС Легедза Г.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Франківського районного суду м.Львова №2/1326/324/2012, виданого 18.12.2012, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором та судовим збором, що в загальній сумі становить 193 033,29грн. Підставною закінчення виконавчого провадження, як вказано у постанові є те, що борг сплачено у повному обсязі у зв`язку з реалізацією іпотечного майна боржника, а також вказано, що виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій сплачено у повному обсязі.

Наведені вище обставини фактично встановлені, зокрема у постанові Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 у справі №462/7743/14-ц. Адже, серед іншого, апеляційний суд зазначив наступне: «Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що 01 вересня 2010 банком було подано позовну заяву до Франківського районного суду про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором KF52457 від 23 вересня 2008 року у розмірі 23924,09 дол. США, що в гривневому еквіваленті становить 191213,29 грн станом на 25.05.2012. Як установлено судом, банк просив стягнути заборгованість за кредитним договором від 23.09.2008 відповідно до ч. 2 ст.1050 ЦК України достроково. Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року позов задоволено, стягнуто з ОСОБА_2 заборгованість за кредитним договором KF52457 від 23 вересня 2008 року у розмірі 191 213,29 грн. Постановою від 16.07.2014 ВП № 36991627 виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа № 2/1326/324/2012 про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором та судового збору, що в загальній сумі становить 193 033,29 грн, закінчено у зв`язку з тим, що борг сплачено в повному обсязі (а.с. 56 т.2).».

Відповідно до ч.4 ст.82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

При цьому, долученими до позову документами також підтверджується, що позивачка у квітні 2014 року зверталась до ПАТ «ВіЕс Банк», який був правонаступником ПАТ «Фольксбанк», з заявою щодо кредитного договору, на яку 29.05.2014 їй було надано відповідь №10-3/11385 з інформацією про внесені нею кошти 28.09.2010 у розмірі 10 000,00 доларів США (зараховано на тіло кредиту 9051,91, на відсотки 942,79, на пеню 5,3), а з приводу питання перекредитування, розрахунку заборгованості та інформації про внесені нею інші платежі за договором, рекомендовано звернутись до відділення банку, у якому вона обслуговується.

У період часу з листопада 2012 по липень 2014 року, як стверджує позивачка, нею на виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості здійснювались добровільні платежі згідно квитанцій: - від 06.11.2012 на суму 500,00 доларів США; - від 05.12.2012 на суму 601,14 доларів США.; - від 21.12.2012 на суму 300,00 доларів США; - від 30.01.2013 на суму 300,00 доларів США; - від 04.06.2014 на суму 1,00 долар США; - від 01.07.2014 на суму 500,00 доларів США та на суму 50,00доларів США, на підтвердження чого до позову долучено копії квитанцій, у яких платником вказана ОСОБА_3 , а отримувачем - ПАТ «Фольксбанк» (за 2012-2013 роки), ПАТ «ВіЕс Банк»(за 2014 рік).

Зі змісту рішення Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 та постанови Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 у справі №462/7743/14-ц вбачається, що вказаними судами розглядалась справа за позовом АТ «Таскомбанк», яке є правонаступником ВАТ «Фольксбанк», до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості також за кредитним договором №KF52457 від 23.09.2008.

Так, у судових рішеннях вказано, що 05.11.2014 Банк звернувся до Залізничного районного суду м.Львова з позовом про стягнення з ОСОБА_2 заборгованості за кредитним договором №KF52457 від 23.09.2008 у якому, просив стягнути з позичальника борг станом на 05.08.2014 у сумі 15 683,72 долари США, що становить 203 115,87грн., з яких 6 725,51 долар США заборгованість по кредиту, 5 555,67 долари США заборгованість по відсотках, 3 402,54 долари пеня. Вимоги обґрунтовував тим, що не дивлячись на стягнення заборгованості за кредитом відповідно до рішення Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012, кредитний договір продовжує свою дію до повного виконання сторонами своїх обов`язків, а тому банк має право нараховувати відсотки та пеню з моменту ухвалення судового рішення.

Рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 у справі №462/7743/14-ц у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» - відмовлено.

Серед іншого, у постанові апеляційного суду зазначено: «Відповідно до умов кредитного договору кінцевий строк погашення кредиту не пізніше 22.09.2023. Проте пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, банк змінив строк виконання зобов`язання. Ураховуючи наведене, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача процентів, пені, нарахованих за кредитним договором після сплину строку кредитування, тобто після 09.10.2012. Не підлягає стягненню і заборгованість за тілом кредиту, оскільки така стягнута на користь банку за рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 у справі №2/1326/324/2012.».

Також, апеляційний суд фактично встановив, що рішення Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012, за яким з ОСОБА_2 на користь банку здійснено дострокове стягнення всієї суми заборгованості за кредитом, виконано шляхом реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах 22.04.2014 за ціною 339 500,00грн. Зокрема у тексті постанови апеляційного суду зазначено: «З метою виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року ПП «Нива-В.Ш.» згідно протоколу №1414129-2 від 22 квітня 2014 року проведено прилюдні торги з реалізації квартири АДРЕСА_1 , яка була предметом іпотеки за кредитним договором KF52457 від 23 вересня 2008 року. Квартиру реалізовано за 339 500,00 грн.».

Вказані вище обставини в силу ч.4 ст.82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді даної справи.

Слід також зазначити, що доказів того яким чином банк здійснював розподіл та зарахування грошових коштів, отриманих від реалізації предмета іпотеки, як і коштів, сплачених особисто ОСОБА_2 у період 2012-2014 років, матеріали справи не містять.

При цьому, з тексту рішень судів першої та апеляційної інстанції вбачається, що в рамках вказаної цивільної справи №462/7743/14-ц призначалась та проводилась експертиза, витрати, пов`язані з проведенням якої, постановою Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 стягнуто з банку на користь відповідачки - ОСОБА_2 у розмірі 18 590,00грн.

Так, в рішенні Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020, зокрема встановлено: «Однак, згідно висновку експерта №3004 від 24.01.2019 дати відповідь на питання чи зарахована сума у розмірі 339 500,00грн. внаслідок продажу іпотечного майна у погашення кредиту по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 не представляється можливим, оскільки документи підтверджуючі здійснення оплати у розмірі 339 500,00грн. відсутні, клопотання експерта щодо надання необхідних документів позивачем не задоволено.».

З огляду на те, що висновок експерта №3004 судово-економічної експертизи по матеріалах цивільної справи №462/7743/14-ц, складений 24.01.2019 судовим експертом Львівського НДІСЕ, на виконання ухвали Залізничного районного суду м.Львова від 05.06.2018, експерт повідомлений про кримінальну відповідальність, а копія висновку долучена позивачкою до позову, то суд приходить до висновку про можливість використання його як належного доказу на підтвердження обставин, які підлягають з`ясуванню у даній справі. При цьому судом враховано, що висновок експерта стосується одного й того ж кредитного договору. Заперечень щодо вказаного доказу, як і з приводу будь-яких інших доказів, зі сторони відповідача до суду не надходило.

З тексту вказаного висновку вбачається, що перед експертом, серед іншого, ставились питання і щодо зарахування грошових коштів, сплачених ОСОБА_2 банку у період 2012-2014 роки, а саме питання 3, 5, 7 наступного змісту: «3.Чи зараховані проплати ОСОБА_2 від 06 листопада 2012 року по 30 січня 2013 року у погашення кредиту по кредитному договору №KF52457 від 23 вересня 2008 року?; 5.Чи зараховані проплати ОСОБА_2 за період з 04 червня 2014 року по 01 липня 2014 року на загальну суму 501,00 доларів США у погашення кредиту по кредитному договору №KF52457 від 23 вересня 2008 року?; 7. Чи зараховано 50,00доларів США із особового рахунку № НОМЕР_2 у погашення кредиту по кредитному договору №KF52457 від 23 вересня 2008 року?».

У Висновку експерта №3004 по вказаних питаннях 3, 5 та 7 надано конкретні відповіді, а у мотивувальній частині висновку наведено таблиці з датами, сумами та призначеннями платежів, здійснених ОСОБА_2 . Так, у мотивувальній частині зазначено, що зарахування коштів здійснено у таких сумах: - 500,00 доларів США, внесені 06.11.2012 зараховано банком 07.11.2012; - 601,14 доларів США, внесені 05.12.2012 зараховано банком 05.12.2012 та 11.12.2012 відповідно; - 300,00 доларів США, внесені 21.12.2012 зараховано банком 26.12.2012; - 300,00 доларів США, внесені 30.01.2013 зараховано банком 31.01.2013; - 1,00 долар США, внесений 04.06.2014 зараховано банком 13.06.2014; - 1,00 долар США, внесений 13.06.2014 зараховано банком 13.06.2014; - 500,00 доларів США, внесені 01.07.2014 зараховано банком 04.07.2014; - 50,00 доларів США, внесені 04.07.2014 зараховано банком 04.07.2014.

З висновків, викладених експертом по згаданим питанням у резолютивній частині цього документу, вбачається, що: - за період з 06.11.2012 по 30.01.2013 ПАТ «ВіЕс Банк» зараховані кошти у сумі 1 701,14 доларів США, внесені ОСОБА_2 в погашення кредиту, на наступні цілі: на погашення тіла кредиту - 1 472,30 долари США, на погашення пені - 1,14 доларів США, на погашення судових витрат - 227,70 доларів США; - за період з 04.06.2014 по 01.07.2014 зараховані кошти у сумі 501,00 доларів США, внесені ОСОБА_2 в погашення кредиту, на наступні цілі: на погашення тіла кредиту - 232,23 долари США, на оплату судових витрат - 268,77 доларів США; а 04.07.2014 з особового рахунку ОСОБА_2 здійснено примусове списання 50,00 дол.США на оплату судових витрат.

Отже, вказаним документом у сукупності з іншими матеріалами справи підтверджуються доводи позивачки про внесення нею до банку коштів у період з листопада 2012 по липень 2014 року. З огляду на те, що згідно з рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 достроково було стягнуто всю суму заборгованості за кредитом відповідно до розрахунку банку станом на 25.05.2012 - 191 213,29грн., а це рішення суду виконано у повному обсязі шляхом реалізації предмета іпотеки з прилюдних торгів 22.04.2014 на суму 339 500,00грн., то суд приходить до висновку, що фактично стягнуті за рішенням суду грошові кошти та кошти, добровільно сплачені до банку позивачкою, спрямовувались на погашення однієї й тієї ж суми заборгованості. Такі сплати мали призвести до надлишковості коштів, отриманих банком на суму, добровільно сплачену позивачкою.

Долученими до позову документами підтверджується, що позивачка, зокрема у вересні 2019 року, зверталась до АТ «Таскомбанк» з завою, у якій просила надати: - звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки, квартири за адресою: АДРЕСА_2 ; - копії документів щодо зарахування коштів (повернення кредиту) по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 після продажу квартири на її рахунок та вказати у якій сумі; - пояснення з яких підстав не було проведено перерахування залишку коштів після погашення заборгованості по кредитному договору на її рахунок; - копію додаткової угоди про дострокове розірвання кредитного договору.

Відповідями Банку №18073/70 від 10.09.2019 та №18328/70.1.1. від 12.10.2021, копії яких також долучені до позову, підтверджується, що банк повідомив позивачку про неможливість надання вказаних документів фактично пославшись на банківську таємницю навіть в частині запитуваної інформації, що стосувалась безпосередньо особи позивачки.

Не було надано Банком і до суду під час розгляду даної справи документів як щодо розподілу коштів від продажу предмета іпотеки, здійсненого 22.04.2014, зарахування на рахунок позивачки залишку коштів, так і щодо правових підстав неповернення грошових коштів, добровільно сплачених позивачкою у період з листопада 2012 по липень 2014 року, та які були зараховані банком, на погашення тіла кредиту, процентів, пені, а також судових витрат, що встановлено висновком експерта №3004 судово-економічної експертизи по матеріалах цивільної справи №462/7743/14-ц,

З урахуванням положень ч.4 ст.82 ЦПК України, суд приходить до висновку, що обставини, встановлені у рішеннях судів першої та апеляційної інстанцій по справі у спорі між тими ж сторонами, зокрема у справі №462/7743/14-ц та безпосередньо у постанові Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 не підлягають доказуванню у даній справі.

Оскільки, як встановлено Львівським апеляційним судом у справі №462/7743/14-ц (постанова від 21.09.2021) згідно з рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 у справі №2/1326/324/2012 достроково стягнуто всю суму заборгованості за кредитом, тим самим змінено строк кредитування, а вказане рішення виконано у повному обсязі шляхом продажу предмета іпотеки за ціною, яка перевищувала суму, стягнуту за рішенням суду разом з судовими витратами, то суд приходить до висновку, що банком не доведено правомірність неповернення грошових коштів, внесених добровільно ОСОБА_2 до банку у період з листопада 2012 по липень 2014, та зарахованих банком на погашення тіла кредиту, відсотків, пені і судових витрат.

При цьому судом враховано, що як зазначив Львівський апеляційний суд, були відсутні підстави для нарахування банком відсотків та неустойки по кредиту у розмірах, встановлених у договорі, після того як за рішенням суду банком було реалізовано право на дострокове стягнення всієї суми заборгованості по кредиту, і на таких позиціях наголошував Верховний Суд у постановах Великої Палати Верховного Суду №444/951/12 від 28.03.2018 та №202/4494/16-ц від 31.10.2018.

З наведеного вбачається, що банком на погашення однієї й тієї ж заборгованості було отримано як кошти від реалізації предмета іпотеки - квартири, вартість якої перевищувала суму заборгованості, так і кошти, добровільно внесені позивачкою за період з листопада 2012 року по липень 2014 року, що склали суму 2202,14 доларів США, еквівалент у гривні станом на січень 2022 року 55 659,50грн. Тобто, повернута ОСОБА_2 сума фактично перевищила суму, яка була визначена рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012.

Відповідно до ч.1 ст.1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. За ч.3 вказаної статті Кодексу позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Тобто вся сума позики разом з відсотками і пенею за кредитним договором фактично була повернута позичальником банку в момент зарахування грошових коштів на рахунок банку після реалізації іпотечної квартири на прилюдних торгах.

Визначаючи суму, яка підлягає поверненню позивачці, суд враховує принцип диспозитивності, закріплений у цивільному судочинстві ст.13 ЦПК України та зазначає, що хоча за матеріалами справи позивачка добровільно сплатила до банку за період з листопада 2012 по липень 2014 грошові кошти на суму 2202,14 доларів США, проте просила стягнути на її користь еквівалент у гривнях від суми 2002,14доларів США, що становить 55 659,50 грон. (курс долара до гривні по курсу НБУ станом на 10.01.2022 - 27,8), на підтвердження чого у мотивувальній частині позовної заяви міститься здійснений нею розрахунок.

Таким чином, підлягає задоволенню позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з АТ «Таскомбанк» на її користь суми надмірно сплачених коштів по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 лише у розмірі 55 659,50 грн.

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про неповернення їй залишку грошових коштів, отриманих банком від реалізації предмета іпотеки, суд приходить до наступного.

Суд звертає увагу на те, що при розгляді даної справи не надано жодних доказів, які б спростовували ту обставину, що грошові кошти, отримані від реалізації 22.04.2014 предмета іпотеки у сумі 288 914,50грн. не надійшли на рахунок банку, зазначений в заяві до ВДВС про відкриття виконавчого провадження.

На користь того, що на виконання рішення Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 грошові кошти були зараховані на рахунок стягувача (Банку), свідчить наявні у матеріалах справи докази у їх сукупності, у тому числі як постанова державного виконавця від 16.07.2014 про закінчення виконавчого провадження у зв`язку з повним виконанням, так і витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 09.07.2014, який підтверджує, що право власності ОСОБА_4 (особа, яка стала переможцем прилюдних торгів 22.04.2014) на квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстровано на підставі свідоцтва про придбання нерухомого майна з прилюдних торгів 09.07.2014.

Як вбачається зі змісту п.2.1. кредитного договору №KF52457 від 23.09.2008 виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечувалось іпотекою квартири за адресою: АДРЕСА_2 .

У заяві ПАТ «Фольксбанк» за квітень 2013 року на ім`я начальника Франківського ВДВС банк просив в рамках відкритого виконавчого провадження по виконанню рішення Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012 звернути стягнення на предмет іпотеки - вказану вище квартиру.

При цьому, у заяві за березень 2013 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню зазначеного судового рішення ПАТ «Фольксбанк» чітко вказав, що просить зарахувати грошові кошти, стягнуті з боржника на рахунок № НОМЕР_3 .

Отже, при виконанні судового рішення про стягнення заборгованості застосовано процедуру реалізації предмета іпотеки, під час якої підлягали застосуванню не лише положення Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, а й Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05.06.2003, Тимчасового положення про порядок проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, затвердженого наказом Мінюсту від 27.10.1999 №68/5, зареєстрованого в Мінюсті 02.11.1999 за №745/4038, Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Мінюсту від 02.04.2012 №512/5, зареєстрованої в МЮУ 02.04.2012 №489/20802, які були чинні на час спірних правовідносин, зокрема на час проведення торгів та на час винесення постанови про закінчення виконавчого провадження.

Згідно з ч.1 ст.41 Закону України «Про іпотеку» №898-IV від 05.06.2003 (далі - Закон №898-IV), у редакції, яка діяла до серпня 2014 року реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інакше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження» (606-14), з дотриманням вимог цього Закону.

Порядок проведення розрахунків за майно, придбане на прилюдних торгах, оформлення результатів прилюдних торгів та розподіл коштів від реалізації предмета іпотеки, встановлювався ст.ст.46, 47 Закону №898-IV.

Зокрема, у ст.47 Закону №898-IV визначалось, що на підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. При цьому протягом 5 робочих днів з дня надходження від державного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки організатор проведення прилюдних торгів видає цей акт покупцеві, нотаріально посвідчені копії заставодержателю та іпотекодержателю.

Згідно з ч.1, ч.3 ст.17 вказаного Закону було визначено, що іпотека припиняється, зокрема у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Згідно зі ст.45 Закону України «Про виконавче провадження» №606-XIV від 21.04.1999, у редакції, що діяв на час спірних правовідносин, грошові суми, стягнуті з боржника, після зарахування державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби підлягали перерахуванню стягувачу - юридичні особі у встановленому порядку на визначені ним (стягувачем) належні йому рахунки.

Таким чином, суд приходить до висновку, що оскільки в заяві ПАТ «Фольксбанк» за березень 2013 року про відкриття виконавчого провадження по виконанню виконавчого листа Франківського районного суду м.Львова було зазначено номер рахунку стягувача, то відповідно грошові кошти від реалізації предмета іпотеки були перераховані на вказаний стягувачем рахунок.

До моменту винесення державним виконавцем постанови про закриття виконавчого провадження від 16.07.2014 іпотека банку на квартиру, продану з прилюдних торгів 22.04.2014 за адресою: АДРЕСА_2 , вже була припинена, а право власності на неї вже 09.07.2014. було зареєстровано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за переможцем прилюдних торгів ОСОБА_4 .

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позовна вимога ОСОБА_2 про стягнення з АТ «Таскомбанк», яке є правонаступником ПАТ «Фольксбанк», залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881,21грн. підлягає задоволенню. Суд погоджується з розрахунком позивачки, за яким від ціни продажу квартири на прилюдних торгах 339 500,00грн. слід відняти суму винагороди організатора торгів 50 585,50грн., що буде складати суму, яка підлягала перерахуванню стягувачу Банку = 288 914,50грн. Відповідно із вказаної суми Банк мав залишити на своїх рахунках грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_2 у розмірі 193 033,29грн. (на погашення кредиту -191 213,29грн., на сплачені при зверненні до суду судові витрати: судовий збір 1700,00грн. та витрати на ІТЗ 120,00грн.), а решту у сумі 95 881,21грн. повернути ОСОБА_2 .

Щодо позовної вимоги ОСОБА_2 про стягнення з відповідача на її користь моральної шкоди, суд приходить до наступного.

Відповідно до ст.23 Цивільного кодексу України (далі- ЦК України) особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.

Згідно з ч.1 ст.1167 ЦК України Моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

Обгрунтовуючи підстави для стягнення моральної шкоди, позивачка вказала, що протиправні дії Банку виразились у повторній подачі позову за вже погашеним зобов`язанням по кредитному договору № KF52457 від 23.09.2008 шляхом продажу предмета іпотеки, неповернення різниці реалізованого майна позивачки, що призвело до погіршення стану її здоров`я шляхом загострення цілої низки хронічних захворювань, на підтвердження чого надала копії виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого про перебування у стаціонарі з 23.12.2015 по 04.01.2016.

Отже, як встановлено судом між позивачкою та відповідачем правовідносини виникли на підставі договору, умовами якого не було передбачено відшкодування моральної шкоди за обставин, вказаних позивачкою.

При цьому спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: - коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; -у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння моральної шкоди; -при порушенні зобов`язань, які підпадають під дію Закону про захист прав споживачів чи інших законів, що регулюють такі зобов`язання і передбачають відшкодування моральної шкоди.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 в справі № 216/3521/16-ц (провадження № 14-714цс19) зроблено висновок, що виходячи з положень статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб`єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її спричинення - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства.

За загальним правилом зобов`язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб`єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. При цьому одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.

Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені ст.1167 ЦК України, відповідно до якої моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті

Верховний Суд у свої правозастосовчій практиці дотримується позиції, викладеної ще у пункті 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», згідно з якою відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору.

Отже, причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов`язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв`язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.

Причинно-наслідковий зв`язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об`єктивний причинний зв`язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об`єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями. Відсутність причинного зв`язку означає, що шкода заподіяна не діями заподіювача, а викликана іншими обставинами.

При цьому причинний зв`язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою має бути безпосереднім, тобто таким, коли саме конкретна поведінка без якихось додаткових факторів стала причиною завдання шкоди. У випадку, коли протиправна поведінка, яка створила конкретну можливість завдання шкоди, перетворює її у дійсність тільки в разі приєднання до неї протиправної дії третіх осіб, має встановлюватися юридично значимий причинний зв`язок як з поведінкою, яка створила конкретну можливість (умови для завдання шкоди), так і з діями, які перетворили її у дійсність (фактичне завдання шкоди).

Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Згідно із частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях

З урахуванням наведеного, суд приходить до висновку, що позивачкою не доведено заподіяння їй моральної шкоди зі сторони відповідача. Загострення хронічних захворювань позивачки у 2015 році не можна вважати безпосереднім наслідком дій відповідача, який у листопаді 2014 року повторно звернувся до суду (Залізничного районного суду м.Львова) з позовом про стягнення заборгованості за кредитним договором. Самі по собі дії банку, які виразились у повторному зверненні до суду з позовними вимогами не можна вважати протиправними, оскільки право на звернення до суду, в тому числі у випадку якщо особа вважає своє право порушеним, передбачено законодавством.

Щодо посилань сторони відповідача на пропуск позивачкою строків позовної давності, суд приходить до наступного.

Згідно зі статтями 256, 257 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Початок перебігу позовної давності визначено ст.261 ЦК України, відповідно до частини першої якої перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Частинами 3-5 ст.267 ЦК України визначено, що позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Сторона відповідача наголошувала на тому, що позивачка пропустила строк позовної давності, зокрема по вимозі про стягнення на її користь надмірно сплачених грошових коштів у період з листопада 2012 по липень 2014 року.

У той же час сторона позивача вказувала, що строк позовної давності не пропущено, щоскільки про порушення свого права прозивачка дізналась після набрання законної сили рішенням Залізничного районного суду м.Львова від 12.03.2020 та постанови Львівського апеляційного суду від 21.09.2021 у справі №462/7743/14-ц.

Встановиши обставини справи та оцінивши надані сторонами докази, в тому числі з огляду на обставини, встановлені в мотивувальній у частині постанови апеляційного суду щодо дострокового стягнення банком з позивачки свієї суми заборгованості за кредитом за рішенням Франківського районного суду м.Львова від 09.10.2012, суд у даній справі приходить до висновку, що позивачкою не пропущено строк звернення до суду з вимогами у даній справі.

Про обставини того, що банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборогованості, змінивши строк виконання зобов`язання шляхом звернення з позовом до Франківського районного суду м.Львова, позивачці стало відомо після встановлення даних обставин Львівським апеляційним судом у постанові від 21.09.2021.

З урахуванням наведенного, суд приходить до висновку, що звернувшись з даним позовом до суду у січні 2022 року позивачка ОСОБА_2 не пропустила строк позовної давності щодо завлених нею позовних вимог.

Отже, підстав для відмови у задоволенні позову через сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, судом не встановлено.

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Враховуючи все наведене вище, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_2 до АТ «Таскомбанк» підлягають частковому задоволенню шляхом стягнення з відповідача на користь позивачки суми надмірно сплачених коштів по кредитному договору №KF52457 від 23.09.2008 у розмірі 55 659,50грн. та суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881,21 грн.

Підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення з АТ «Таскомбанк» моральної шкоди не встановлено і в цій частині позов задоволенню не підлягає.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки підлягає стягненню судовий збір у розмірі пропорційно до задоволених позовних вимог, що у даному випадку становить 3030,58грн.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.40, 42, 43, 49-2, 233, 234, 235, 237 КЗпПУ, ст.ст. 12, 13, 76-81, 89, 95, 141, 229, 258, 259, 263-266, 268, 273, 277, 352, 354 ЦПК України, суд, -

в и р і ш и в :

позовну заяву ОСОБА_2 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа: Франківський відділ Державної виконавчої служби м. Львова про стягнення надмірно сплачених коштів по кредитному договору, суми залишку від реалізації предмета іпотеки та стягнення моральної шкоди - задовольнити частково.

Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 суму надмірно сплачених коштів по кредитному договору №KF 52457 від 23.09.2008 у розмірі 55659,50 грн.

Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 суму залишку від реалізації предмету іпотеки у розмірі 95881,21 грн.

В іншій частині позову щодо стягнення моральної шкоди - відмовити.

Стягнути з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_2 судовий збір в розмірі 3030,58 грн.

Рішення може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було проголошено лише вступну і резолютивну частину судового рішення або у разі розгляду (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, цей строк обчислюється з дня складання повного тексту судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Реквізити учасників:

позивач: ОСОБА_2 , ЄДРПОУ НОМЕР_4 , адреса: АДРЕСА_3 ;

відповідач: Акціонерне товариство «Таскомбанк», код ЄДРПОУ 09806443, адреса: 01032, м. Київ, вул. С.Петлюри,304

третя особа: Франківський відділ Державної виконавчої служби м. Львова, адреса: 79044, м. Львів, вул. Конотопська,6.

Повний текст складений 27.02.2023.

Суддя :