Постанова

від 28.02.2024 по справі 465/320/22

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа № 465/320/22

головуючий у суді І інстанції Пономаренко Н.В.

провадження № 22-ц/824/4823/2024

головуючий суддя Мостова Г.І.

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 лютого 2024 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Мостової Г.І.,

суддів: Березовенко Р.В., Лапчевської О.Ф.,

розглянувши у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргоюАкціонерного товариства «Таскомбанк» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк», третя особа - Франківський відділ державної виконавчої служби м. Львова, про стягнення надмірно сплачених коштів за кредитним договором, суми залишку від реалізації предмета іпотеки та стягнення моральної шкоди, -

в с т а н о в и в :

У січні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Акціонерного товариства «Таскомбанк» (далі - АТ «Таскомбанк», банк) про стягнення надмірно сплачених коштів за кредитним договором, суми залишку від реалізації предмета іпотеки та стягнення моральної шкоди.

Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 23 вересня 2008 року між нею та ВАТ «Фольксбанк`укладений кредитний договір №KF52457, згідно з умовами якого банк надав їй кредит у сумі 35 000,00 дол.США, з кінцевим терміном погашення до 22 вересня 2023 року.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі №2/1326/324/2012 стягнуто з неї на користь ВАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF52457 у розмірі 191 213 грн 29 коп. та судові витрати на загальну суму 1 820 грн.

Виконання вказаного судового рішення проведено шляхом реалізації іпотечного майна та стягнення з неї грошових коштів у загальній сумі 193 033 грн 29 коп.

Не дивлячись на це, ПАТ «Фольксбанк», правонаступниками якого стали ПАТ «ВіЕс Банк», а потім АТ «Таскомбанк», у листопаді 2014 року звернулося до суду з позовними вимогами до неї про стягнення заборгованості за цим же кредитним договором на суму 15 683,72 дол. США.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 13 березня 2020 року у справі №462/7743/14-ц та постановою Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у задоволенні вказаного позову ПАТ «Фольксбанк» відмовлено з тих підстав, що банк, пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, змінив строк виконання зобов`язання.

Разом із тим, при виконанні рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі №2/1326/324/2012 сума грошових коштів, отримана банком за кредитним договором від реалізації предмета іпотеки, значно перевищила суму, яка стягнута за рішенням суду.

Так, реалізація з прилюдних торгів її квартири, яка перебувала у заставі банку, здійснена 22 квітня 2014 року за ціною 339 500 грн, а за рішенням суду стягнуто сумарно 193 033 грн 29 коп. (191 213 грн 29 коп. + судові витрати 1 820 грн). Банк не вжив заходів щодо повернення їй різниці між вартістю реалізованої квартири та сумою коштів, які стягнуті за рішенням суду.

Вказувала, що їй мало бути повернуто 95 881 грн 21 коп., оскільки з суми, за яку реалізовано квартиру, ще було сплачено винагороду організатору торгів, яка разом з ПДВ склала 50 585 грн 50 коп.

Зазначала, що згідно з положеннями статті 38 Закону України «Про іпотеку» залишок виручки від предмета іпотеки мав бути їй повернутий як іпотекодавцю. Також іпотекодержатель, який реалізував предмет іпотеки, повинен був надіслати їй як іпотекодавцю звіт про розподіл коштів від продажу предмета іпотеки, однак такі дії банк не вчинив. З метою отримання зазначених вище відомостей, вона неодноразово письмово зверталась до банку, проте їй відмовлено у наданні інформації.

Крім того, банк не повернув їй грошові кошти у сумі 2 002,14 дол. США, що еквівалентно 55 659 грн 50 коп., які вона самостійно сплатила у рахунок погашення заборгованості у період з 01 листопада 2012 року до 01 липня 2014 року.

Також вказувала на те, що протиправні дії банку, які полягають у повторному пред`явленні позову за вже погашеним зобов`язанням за кредитним договором від 23 вересня 2008 року №KF52457 шляхом продажу предмета іпотеки, а також у неповерненні різниці реалізованого майна та переплачених нею коштів, призвели до погіршення стану її здоров`я через загострення хронічних захворювань, в результаті чого їй завдано моральної шкоди у розмірі 10 000 грн.

З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просила суд стягнути з АТ «Таскомбанк» на її користь суму надмірно сплачених коштів за кредитним договором від 23 вересня 2008 року №KF52457 у розмірі 55 659 грн 50 коп., суму залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп. та моральну шкоду у розмірі 10 000 грн.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено частково.

Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суму надмірно сплачених коштів за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF 52457 у розмірі 55 659 грн 50 коп.

Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суму залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп.

В іншій частині позову щодо стягнення моральної шкоди - відмовлено.

Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 3 030 грн 58 коп.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції, установивши, що банк на погашення однієї й тієї ж заборгованості отримав як кошти від реалізації предмета іпотеки - квартири, вартість якої перевищувала суму заборгованості, так і кошти, добровільно внесені позивачем за період з листопада 2012 року до липня 2014 року, що склали суму 2 202,14 дол. США, еквівалент у гривні станом на січень 2022 року 55 659 грн 50 коп., тобто повернута ОСОБА_1 сума перевищила суму, яка була визначена рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/20, а банк не довів правомірність неповернення грошових коштів, внесених добровільно позивачем у період з листопада 2012 року до липня 2014 року, дійшов висновку про стягнення з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суми надмірно сплачених коштів за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF 52457 у розмірі 55 659 грн 50 коп.

Також, суд першої інстанції дійшов висновку про стягнення з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп., оскільки в заяві ПАТ «Фольксбанк» за березень 2013 року про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа Франківського районного суду м. Львова зазначено номер рахунку стягувача, а тому на вказаний стягувачем рахунок від реалізації предмета іпотеки були перераховані грошові кошти у розмірі 288 914 грн 50 коп (339 500 грн (ціна продажу квартири) - 50 585 грн 50 коп. (винагорода організатора торгів). Банк мав залишити на своїх рахунках грошові кошти для погашення заборгованості за кредитом ОСОБА_1 у розмірі 193 033 грн 29 коп. (на погашення кредиту 191 213 грн 29 коп., на сплачені при зверненні до суду судові витрати 1 820 грн), а решту повернути ОСОБА_1 .

При цьому суд першої інстанції зазначив, що при розгляді цієї справи банк не надав доказів, які б спростовували ту обставину, що грошові кошти, отримані від реалізації 22 квітня 2014 року предмета іпотеки у сумі 288 914 грн 50 коп., не надійшли на рахунок банку, зазначений у заяві до ВДВС про відкриття виконавчого провадження.

Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не пропустила строк звернення до суду з цим позовом, оскільки про порушення свого права дізналась після прийняття Львівським апеляційним судом постанови від 21 вересня 2021 року у справі №462/7743/14-ц, у якій встановлені обставини щодо дострокового стягнення банком з позивача всієї суми заборгованості за кредитом за рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що ОСОБА_1 не довела заподіяння їй моральної шкоди зі сторони відповідача.

Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, представник АТ «Таскомбанк» подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального й процесуального права, просить скасувати рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову ОСОБА_1 .

Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та необґрунтованим. Суд першої інстанції не врахував, що 05 серпня 2014 року Франківським відділом державної виконавчої служби Львівського міського управління юстиції (далі - Франківський ВДВС Львівського МУЮ) перераховано на рахунок банку 193 033 грн 29 коп. для виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/2012, а грошові кошти у розмірі 95 881 грн 21 коп., які позивач просить стягнути з банку і які залишились від продажу її квартири, фактично залишились на рахунках Франківського ВДВС Львівського МУЮ і не могли надходити на рахунки стягувача.

Для спростування обставин щодо отримання банком 95 881 грн 21 коп. суду надано виписки із рахунків, які відкриті позивачці у банку.

Посилання позивача на експертизу, проведену у справі №462/7743/14, та відсутність квитанції про зарахування коштів у сумі 339 500 грн, не заслуговують на увагу, оскільки вказану суму сплачувала покупець нерухомого майна ОСОБА_2 на рахунки Франківського ВДВС Львівського МУЮ, що підтверджується протоколом проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна, тому АТ «Таскомбанк» не могло надати квитанції про сплату чи отримання ним коштів у розмірі 339500 грн, оскільки не отримувало цих коштів.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що сума залишку від реалізації предмета іпотеки підлягає стягненню з АТ «Таскомбанк».

При цьому суд першої інстанції не залучив до участі у справі Франківський ВДВС Львівського МУЮ як співвідповідача у справі.

Також суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про стягнення з відповідача на користь позивача суми надмірно сплачених коштів за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF 52457 у розмірі 55 659 грн 50 коп.Суд першої інстанції не врахував, що незважаючи на виконання рішення суду, заборгованість за кредитним договором залишалась не погашеною, оскільки рішенням суду стягнуто таку заборгованість у грошовій одиниці України - гривні й після перерахування Франківським ВДВС Львівського МУЮ на рахунок банку грошових коштів на виконання рішення суду, проведена конвертація вказаних коштів у валютний еквівалент. Сплачені позивачем кошти у період з 01 листопада 2012 року до 01 червня 2014року у загальній сумі 55 659 грн 50 коп. зараховано в еквіваленті 2002,14 дол. США та було скеровано на погашення заборгованості за кредитним договором, оскільки така залишалась не погашеною.

Крім того, сплачені позивачем кошти у загальній сумі 55 659 грн 50 коп. та інші заявлені у позові кошти не можуть бути повернуті також і тому, що позивач пропустила строк позовної давності щодо повернення безпідставно отриманих коштів.

У 2014 році ОСОБА_1 зверталася до суду з позовом до Франківського ВДВС Львівського МУЮ, приватного підприємства «Нива - В.Ш.», третя особа - ПАТ «ВіЕс Банк» про визнання дій неправомірними, визнання недійсними прилюдних торгів, акта та протоколу проведення прилюдних торгів (справа № 465/2694/14), їй було відомо про стягнення із неї заборгованості за рішенням суду та виконання цього рішення, а з цим позовом позивач звернулася до суду лише у січні 2022 року.

Суд першої інстанції не надав належної оцінки заяві відповідача про застосування строку позовної давності.

Рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про відшкодування моральної шкоди АТ «Таскомбанк» не оскаржується, а тому в силу вимог статті 367 ЦПК України в апеляційному порядку не переглядається.

Представник ОСОБА_1 - адвокат Ориник А.Р. подав відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити без змін рішення суду першої інстанції.

У відзиві на апеляційну скаргу представник ОСОБА_1 - адвокат Ориник А.Р. посилається на те, що доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустила строк звернення до суду з цим позовом, є безпідставними, оскільки позивач дізналась про порушення свого права після набрання законної сили рішенням Залізничного районного суджу м. Львова від 12 березня 2020 року та постанови Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 462/7743/14-ц за позовом АТ «Таскомбанк» до неї про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Так, у вказаній постанові апеляційного суду зазначено, що банк, пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, змінив строк виконання зобов`язання, а тому не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача процентів, пені, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування, тобто після 09 жовтня 2012 року, а також не підлягає стягненню і заборгованість за тілом кредиту, оскільки така стягнута на користь банку рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/2012.

Суд першої інстанції дійшов правильного висновку про те, що банк на погашення однієї й тієї ж заборгованості отримав кошти від реалізації предмета іпотеки, вартість якого перевищувала суму заборгованості, так і кошти добровільно внесені позивачем за період з листопада 2012 року до липня 2014 року.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що банк не отримував грошові кошти у розмірі 95 881 грн 21 коп., спростовуються тим, що згідно з заявою, яку банку березні 2013 року подав до Франківського ВДВС Львівського МУЮ, банк просив зарахувати грошові кошти, стягнуті з боржника, на рахунок № НОМЕР_1 , а тому грошові кошти зараховані на вказаний рахунок.

Доводи апеляційної скарги щодо незалучення до участі у справі Франківського ВДВС Львівського МУЮ як співвідповідача, також не заслуговують на увагу, оскільки позивач, звертаючись до суду з цим позовом, визначив відповідача, з якого підлягають стягненню грошові кошти, оскільки саме банк є отримувачем коштів, які просила стягнути позивач.

Також представник ОСОБА_1 - адвокат Ориник А.Р. у відзиві на апеляційну скаргу зазначив попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які позивач очікує понести у зв`язку з розглядом справи в апеляційному порядку.

Представник АТ «Таскомбанк» подав заперечення на відзив представника ОСОБА_1 - адвокатаОриника А.Р.

За змістом частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Частиною 1 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом установлено, що 23 вересня 2008 року між ОСОБА_3 та ВАТ «Фольксбанк» (Львівське відділення №5), правонаступником якого було ПАТ «ВіЕс Банк», а потім є АТ «Таскомбанк», укладений кредитний договір №KF52457, згідно з умовами якого банк зобов`язувався надати позичальнику грошові кошти у сумі 35 000,00 дол. США строком на 15 років під 13,5% річних. За умовами договору позичальник зобов`язувався починаючи з місяця, наступного за місяцем отримання кредиту, здійснювати повернення кредиту щомісячно частинами в сумі не менше 195,00дол. США у термін не пізніше останнього робочого дня місяця, а останній платіж мав сплачуватись у розмірі залишку заборгованості за кредитом у термін не пізніше 22 вересня 2023 року.

Згідно з умовами кредитного договору, виконання зобов`язань позичальника за кредитним договором забезпечується іпотекою квартири, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (пункт 2.1 договору).

23 вересня 2008 року позичальнику ОСОБА_3 у банку ВАТ «Фольксбанк» видано суму 35 000,00 дол.США, яка еквівалентна 169 767 грн 50 коп.

Рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі №2/1326/324/20 задоволено позов ПАТ «Фольксбанк» до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованість за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF52457 у розмірі 191 213 грн 29 коп., а також судовий збір у розмірі 1700 грн і витрати на інформаційно-технічне забезпечення розгляду справи у розмірі 120 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ПАТ «Фольксбанк» у справі № 2/1326/324/20, Франківський районний суд м. Львова виходив із того, що у зв`язку з неналежним ОСОБА_1 зобов`язань за кредитним договором, утворилась заборгованість, яка станом на 25 травня 2012 року становить 23 924,09 дол. США, що у гривневому еквіваленті складає 191 213 грн 29 коп.

У березні 2013 року ПАТ «Фольксбанк» звернувся до Франківського ВДВС Львівського МУЮ з заявою про відкриття виконавчого провадження з виконання виконавчого листа №2/1326/324/2012, виданого 18 грудня 2012 року Франківським районним судом м.Львова, про стягнення з ОСОБА_3 на користь банку заборгованості за кредитним договором. У заяві зазначено, що кошти, стягнуті з боржника, мають бути зараховані на рахунок № НОМЕР_1 .

У квітні 2013 року від ПАТ «Фольксбанк» до Франківський ВДВС в рамках виконання цього ж виконавчого листа подано заяву про звернення стягнення на предмет іпотеки, а саме: на квартиру АДРЕСА_2 , згідно з іпотечним договором від 23 вересня 2008 року №6651, посвідченим приватним нотаріусом Львівського міського нотаріального округу Кулиняком І.Я., яка належить ОСОБА_3

22 квітня 2014 року проведено прилюдні торги з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), що належить на праві власності ОСОБА_3 , лот №2: трикімнатна квартира загальною площею 55,4 кв.м, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 .

Організатором прилюдних торгів виступила торгівельна організація Філія 14 ПП «Нива В.Ш.», а переможцем торгів стала ОСОБА_2 через уповноважену особу ОСОБА_5 , яка запропонувала ціну 339 500 грн, що підтверджується протоколом №1414129-2 проведення прилюдних торгів з реалізації арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), затвердженим директором філії 14 ПП «Нива-В.Ш.» від 22 квітня 2014року. У цьому протоколі вказано, що розмір коштів за придбане на прилюдних торгах майно, які має внести переможець торгів до 08 травня 2014 року включно на відповідний депозитний рахунок державної виконавчої служби, становить 288 914 грн 50г коп. і дорівнює різниці між продажною ціною придбаного ним лота і сумою винагороди організатора, яка становить 50 585 грн 50 коп. з урахуванням ПДВ.

08 липня 2014 року головним державним виконавцем Франківського ВДВС Легедза Г.М. на підставі зазначеного протоколу №1414129-2 складено Акт державного виконавця про реалізацію арештованого нерухомого майна (предмета іпотеки), в якому вказано відомості, що містились у протоколі, у тому числі ціну продажу 339 500 грн, а також те, що грошові кошти у сумі 288 914 грн 50 коп. переможцем торгів перераховано на рахунок Франківського ВДВС Львівського МУЮ відповідно до квитанції від 22 квітня 2014 року № 2.

16 липня 2014 року головним державним виконавцем Франківського ВДВС Львівського МУЮ Легедза Г.М. винесено постанову про закінчення виконавчого провадження з примусового виконання виконавчого листа Франківського районного суду м.Львова №2/1326/324/2012, виданого 18 грудня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором та судовим збором, що в загальній сумі становить 193 033 грн 29 коп. Підставою закінчення виконавчого провадження є те, що борг сплачено у повному обсязі у зв`язку з реалізацією іпотечного майна боржника, виконавчий збір та витрати на проведення виконавчих дій сплачено у повному обсязі.

У листопаді 2014 року АТ «Таскомбанк» звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення боргу за кредитним договором про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року №KF52457, в якому банк просив стягнути з позичальника заборгованість станом на 05 серпня 2014 року у сумі 15 683,72 дол. США, що еквівалентно 203 115 грн 87 коп., і складається із: 6 725,51 дол. США - заборгованість за кредитом, 5 555,67 дол. США - заборгованість за відсотками, 3 402,54 дол. США - пеня.

Рішенням Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2020 року у справі № 462/7743/14-ц у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у справі №462/7743/14-ц апеляційну скаргу ОСОБА_1 задоволено частково, апеляційну скаргу АТ «Таскомбанк» залишено без задоволення. Рішення Залізничного районного суду м. Львова від 12 березня 2020 року скасовано, ухвалено нове рішення, у задоволенні позову АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором відмовлено. Стягнуто з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 18 590 грн витрат пов`язаних з проведенням експертизи.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог АТ «Таскомбанк» про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF52457, суд апеляційної інстанції виходив із того, що банк, пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, змінив строк виконання зобов`язання, не підлягають задоволенню вимоги про стягнення з відповідача процентів, пені, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування, тобто після 09 жовтня 2012 року, а також не підлягає стягненню і заборгованість за тілом кредиту, оскільки така стягнута на користь банку рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/2012.

У квітні 2014 року позивач зверталася до ПАТ «ВіЕс Банк», який був правонаступником ПАТ «Фольксбанк», з заявою щодо кредитного договору, на яку 29 травня 2014 року їй було надано відповідь №10-3/11385 з інформацією про внесені нею кошти 28 вересня 2010 року у розмірі 10 000 дол. США (зараховано на тіло кредиту 9051,91 дол. США, на відсотки 942,79 дол. США, на пеню 5,3 дол. США), а з приводу питання перекредитування, розрахунку заборгованості та інформації про внесені нею інші платежі за договором, рекомендовано звернутись до відділення банку, у якому вона обслуговується.

У період з листопада 2012 року до липня 2014 року ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості здійснювала добровільні платежі, що підтверджується такими квитанціями: від 06 листопада 2012 року на суму 500,00 дол. США; від 05 грудня 2012 року на суму 601,14 дол. США; від 21 грудня 2012 року на суму 300,00 дол. США; від 30 січня 2013 року на суму 300,00 дол. США; від 04 червня 2014 року на суму 1,00 дол. США; від 01 липня 2014 року на суму 500,00 дол. США та на суму 50,00дол. США. Загалом ОСОБА_1 сплатила 2 002,14 дол. США, що не заперечує відповідач.

Вивчивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла таких висновків.

Щодо позовних вимог про стягнення суми надмірно сплачених коштів за кредитним договором

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно з положеннями частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 1049 ЦК України позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Частиною третьою статті 1049 ЦК України передбачено, що позика вважається повернутою в момент передання позикодавцеві речей, визначених родовими ознаками, або зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок.

Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Постановою Львівського апеляційного суду від 21 вересня 2021 року у справі № 462/7743/14-ц відмовлено у позові АТ «Таскомбанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF52457, оскільки банк, пред`явивши у 2010 році позов про стягнення заборгованості достроково, змінив строк виконання зобов`язання, а тому суд дійшов висновку про те, що вимоги про стягнення з відповідача процентів, пені, нарахованих за кредитним договором після спливу строку кредитування, тобто після 09 жовтня 2012 року не підлягають задоволенню, а також не підлягає стягненню і заборгованість за тілом кредиту, оскільки така стягнута на користь банку рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/2012.

Вказані вище обставини в силу частини четвертої статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню при розгляді цієї справи.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку, встановлено, що у період з листопада 2012 року до липня 2014 року ОСОБА_1 на виконання умов кредитного договору та погашення заборгованості здійснювала добровільні платежі, загалом сплатила банку 2 002,14 дол. США, що еквівалентно 55 659 грн 50 коп., що не заперечує відповідач в апеляційній скарзі.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що банком на погашення однієї й тієї ж заборгованості було отримано як кошти від реалізації предмета іпотеки - квартири, вартість якої перевищувала суму заборгованості, так і кошти, добровільно внесені позивачкою за період з листопада 2012 року до липня 2014 року, що склали суму 2202,14 дол. США, еквівалент у гривні станом на січень 2022 року 55 659 грн 50 коп., тобто повернута ОСОБА_1 сума перевищила суму, яка була визначена рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/20.

При цьому банком не доведено правомірність неповернення грошових коштів, внесених добровільно ОСОБА_1 до банку у період з листопада 2012 року до липня 2014 року, та зарахованих банком на погашення тіла кредиту, відсотків, пені і судових витрат.

За таких обставин суд першої інстанції дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для стягнення з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суми надмірно сплачених коштів за кредитним договором від 23 вересня 2008 року № KF 52457 у розмірі 55 659 грн 50 коп.

Посилання в апеляційній скарзі на те, що заборгованість за кредитним договором непогашена незважаючи на виконання рішення Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/20, є безпідставними, оскільки як встановлено Львівським апеляційним судом у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 462/7743/14-ц, заборгованість за тілом кредиту стягнута на користь банку рішенням Франківського районного суду м. Львова від 09 жовтня 2012 року у справі № 2/1326/324/2012 і банк не мав права нараховувати проценти та пеню після закінчення строку кредитування, який змінений згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

Також безпідставними є доводи апеляційної скарги про те, що ОСОБА_1 пропустила строк звернення до суду з позовом, оскільки про обставини того, що банк реалізував своє право на дострокове стягнення заборгованості, змінивши строк виконання зобов`язання шляхом звернення з позовом до Франківського районного суду м. Львова, позивачу стало відомо після встановлення цих обставин Львівським апеляційним судом у постанові від 21 вересня 2021 року у справі № 462/7743/14-ц, а тому, звернувшись з цим позовом до суду у січні 2022 року, позивач не пропустила строк позовної давності.

Щодо позовних вимог про стягнення суми залишку від реалізації предмета іпотеки

Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 про стягнення з банку суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп., суд першої інстанції виходив із того, що на рахунок банку, який вказаний у заяві про відкриття виконавчого провадження, від реалізації предмета іпотеки були перераховані грошові кошти у розмірі 288 914 грн 50 коп. (339 500 грн (ціна продажу квартири) - 50 585 грн 50 коп.(винагорода організатора торгів).

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на таке.

Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Згідно з частиною першою статті 41 Закону України «Про іпотеку» (тут і далі в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) реалізація предмета іпотеки, на який звертається стягнення, за рішенням суду або за виконавчим написом нотаріуса, проводиться, якщо інакше не передбачено рішенням суду, шляхом продажу на прилюдних торгах у межах процедури виконавчого провадження, передбаченої Законом України «Про виконавче провадження», з дотриманням вимог цього Закону.

Порядок проведення розрахунків за майно, придбане на прилюдних торгах, оформлення результатів прилюдних торгів та розподіл коштів від реалізації предмета іпотеки, передбачений статтями 46, 47 Закону України «Про іпотеку».

Частиною першою статті 46 Закону України «Про іпотеку» передбачено, що переможець прилюдних торгів протягом десяти робочих днів з дня підписання протоколу перераховує кошти за придбане на торгах майно на зазначений у протоколі банківський рахунок органу державної виконавчої служби.

Відповідно до статті 47 Закону України «Про іпотеку» протягом 5 робочих днів з дня надходження коштів від реалізації предмета іпотеки державний виконавець складає акт про реалізацію предмета іпотеки. На підставі акта про реалізацію предмета іпотеки нотаріус видає покупцеві свідоцтво про придбання майна з прилюдних торгів. При цьому протягом 5 робочих днів з дня надходження від державного виконавця акта про реалізацію предмета іпотеки організатор проведення прилюдних торгів видає цей акт покупцеві, нотаріально посвідчені копії заставодержателю та іпотекодержателю.

Згідно з частинами першою і третьою статті 17 Закону України «Про іпотеку» іпотека припиняється, зокрема у разі реалізації предмета іпотеки відповідно до цього Закону, відомості про припинення іпотеки підлягають державній реєстрації у встановленому законодавством порядку.

Відповідно до статті 45 Закону України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року№606-XIV (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин)грошові суми, стягнуті з боржника, зараховуються державним виконавцем на відповідний рахунок органу державної виконавчої служби. За письмовою заявою стягувача фізичної особи чи його представника (за наявності відповідних повноважень) стягнуті грошові суми можуть бути перераховані державним виконавцем на зазначений ним рахунок у банку або в іншій фінансовій установі чи надіслані на адресу стягувача поштовим переказом, що здійснюється за його рахунок, крім переказу аліментних сум.

Інструкцією з організації примусового виконання рішень, затвердженою Наказом Міністерства юстиції України від 02 квітня 2012 року за №512/5 (далі Інструкція), встановлено строк та порядок перерахування стягувачу належних йому коштів з депозитного рахунку органу державної виконавчої служби.

Відповідно до п.13.11 Інструкції при надходженні коштів на депозитний рахунок органу ДВС особа, відповідальна за ведення книги, повинна не пізніше наступного робочого дня повідомити начальника органу державної виконавчої служби, від якого боржника чи стягувача надійшли кошти і в якій сумі. Начальник органу державної виконавчої служби на виписці з рахунку Державної казначейської служби України або банку ставить напис «ознайомлений», підпис та дату ознайомлення.

Після цього не пізніше наступного робочого дня особа, відповідальна за ведення книги, повідомляє державного виконавця про надходження депозитних сум. Державний виконавець на виписці Державної казначейської служби України або банку поряд із сумою, що надійшла на рахунок, ставить дату та підпис.

Відповідно до п.13.12 Інструкції, у разі відсутності відомостей, яким чином проводити виплату коштів, державний виконавець повідомляє стягувача про наявність належних йому коштів та пропонує йому повідомити шляхи отримання ним коштів (через фінансові установи з обов`язковим зазначенням реквізитів для перерахування коштів або поштовим переказом із зазначенням повної адреси стягувача).

Відповідно до п.13.13 Інструкції не пізніше ніж протягом трьох робочих днів від дня ознайомлення з інформацією про надходження коштів державний виконавець у разі достатності суми для покриття всіх вимог стягувача та наявності відомостей від стягувача про шляхи отримання ним коштів готує одне розпорядження (додатки 3, 4) (у тому числі за зведеним виконавчим провадженням), яким визначає належність указаних коштів та спосіб перерахування стягувачу, яке затверджується начальником органу державної виконавчої служби із зазначенням дати та скріплюється печаткою органу державної виконавчої служби. Указане розпорядження готується в двох примірниках, оригінал видається особі, відповідальній за ведення книги обліку депозитних сум, копія залишається у виконавчому провадженні.

Відповідно до п.п.13.15, 13.17, 13.18 Інструкції підготовка розрахункових документів про перерахування коштів здійснюється особою, відповідальною за ведення книги, не пізніше ніж протягом трьох робочих днів з дня отримання розпорядження державного виконавця.

У разі надходження суми, яка не задовольняє вимог усіх стягувачів, а також за необхідності відрахування виконавчого збору, витрат на виконання складається розрахунок, який затверджується начальником органу державної виконавчої служби та долучається до матеріалів зведеного виконавчого провадження (кошти розподіляються на підставі розрахунку державного виконавця, а перераховуються на підставі розпорядження).

При перерахуванні коштів, які належать стягувачу - юридичній особі, списання коштів з відповідних рахунків органу державної виконавчої служби здійснюється на підставі платіжних доручень.

Тобто, до перерахування коштів з депозитного рахунку органу державної виконавчої служби на рахунок кредитора виконавча служба має здійснити ряд дій відповідно до положень вищенаведеної Інструкції.

У справі, яка переглядається в апеляційному порядку встановлено, що в провадженні Франківського ВДВС Львівського МУЮ перебувало виконавче провадження з примусового виконання виконавчого листа Франківського районного суду м. Львова № 2/1326/324/2012, виданого 18 грудня 2012 року, про стягнення з ОСОБА_3 на користь ПАТ «Фольксбанк» заборгованості за кредитним договором та судовим збором, що в загальній сумі становить 193 033 грн 29 коп., яке закрито постановою головного державного виконавця Франківського ВДВС Львівського МУЮ Легедза Г.М. від 16 липня 2014 року з тих підстав, що борг сплачено у повному обсязі у зв`язку з реалізацією іпотечного майна боржника.

Отже, згідно з положеннями Закону України «Про виконавче провадження» та Інструкції державний виконавець мав перерахувати на рахунок, зазначений стягувачем, суму боргу, яка підлягає стягненню за виконавчим документом, а саме 193 033 грн 29 коп.

Статтею 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Стаття 80 ЦПК України передбачає достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Згідно з частинами першою, п`ятою, шостою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

За змістом цих норм процесуального права сторона справи зобов`язана та має право довести обставини, на які вона посилається на підставі доказів, які вона надає самостійно або за допомогою суду.

Матеріали справи не містять доказів, які б підтверджували ту обставину, що грошові кошти, отримані від реалізації 22 квітня 2014 року предмета іпотеки у сумі 288 914 грн 50 коп., надійшли на рахунок банку, зазначений в заяві до ВДВС про відкриття виконавчого провадження.

Висновок суду першої інстанції про те, що від реалізації предмета іпотеки на рахунок банку були перераховані грошові кошти саме у розмірі 288 914 грн 50 коп., ґрунтується на припущеннях(частина шоста статті 81 ЦПК України).

Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги

Відповідно до п. 2 частини першоїстатті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Враховуючи все вище наведене, колегія суддів, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині в межах доводів та вимог апеляційної скарги, вважає, що рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення з банку суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп. підлягає стягненню з ухваленням в цій частині нового судового рішення про відмову у задоволенні цих вимог ОСОБА_1 . Рішення суду першої інстанції в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 про стягнення суми надмірно сплачених коштів за кредитним договором у розмірі 55 659 грн 50 коп. підлягає залишенню без змін.

Щодо судових витрат

Згідно з частиною першою статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до частини тринадцятою статті 141 ЦПК України апеляційний суд, в зв`язку з ухваленням нового судового рішення, змінює розподіл судових витрат.

Відповідно до пункту 4 частини 1 статті 382 ЦПК України у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

До суду першої інстанції ОСОБА_1 сплатила судовий збір у розмірі 3 230 грн 84 коп.

За подання апеляційної скарги АТ «Таскомбанк» сплатило судовий збір у розмірі 4 546 грн.

З урахуванням того, що позовні вимоги ОСОБА_1 підлягають задоволенню на 34,46 % від заявленого розміру, тому з АТ «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 підлягає стягненню судовий збір за подання позовної заяви у розмірі 1 113 грн 35 коп., а за подання апеляційної скарги з ОСОБА_1 на користь банку підлягає стягненню судовий збір у розмірі 2 979 грн 45 коп.

Згідно з частиною десятою статті 141 ЦПК України при частковому задоволенні позову, у випадку покладення судових витрат на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, суд може зобов`язати сторону, на яку покладено більшу суму судових витрат, сплатити різницю іншій стороні. У такому випадку сторони звільняються від обов`язку сплачувати одна одній іншу частину судових витрат.

Виходячи з наведеного з ОСОБА_1 на користь АТ «Таскомбанк» слід стягнути судовий збір у розмірі 1 866 грн 10 коп. (2 979 грн 45 коп. - 1 113 грн 35 коп.).

Керуючись статтями 367, 369, 374, 375, 376, 381-384, 389 ЦПК України, суд, -

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Таскомбанк» задовольнити частково.

Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року в частині стягнення з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп. та в частині стягнення з Акціонерного товариства «Таскомбанк» на користь ОСОБА_1 судового збору у розмірі 3 030 грн 58 коп. скасувати.

У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Акціонерного товариства «Таскомбанк»,третя особа - Франківський відділ державної виконавчої служби м. Львова, про стягнення суми залишку від реалізації предмета іпотеки у розмірі 95 881 грн 21 коп. відмовити.

В іншій частині рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 16 листопада 2022 року залишити без змін.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Акціонерного товариства «Таскомбанк» судовий збір у розмірі 1 866 грн 10 коп.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий Г.І. Мостова

Судді Р.В. Березовенко

О.Ф. Лапчевська