Постанова

від 27.02.2023 по справі 915/1411/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

27 лютого 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/1411/21Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Діброви Г.І.

суддів: Принцевської Н.М., Ярош А.І.

секретар судового засідання: Станкова І.М.

за участю представників сторін:

від прокуратури Капустін М.В., за посвідченням;

від Мішково-Погорілівської сільської ради, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область не з`явився;

від Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область Сулейманова Ю.Ю., керівник; Давидова О.Ю., за ордером;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року, м. Миколаїв, суддя Ржепецький В.О., повний текст рішення складено та підписано 25.11.2022 року

у справі №915/1411/21

за позовом Керівника Миколаївської окружної прокуратури, м.Миколаїв

в інтересах держави в особі: Мішково-Погорілівської сільської ради, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область

до відповідача Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область

про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки, -

ВСТАНОВИВ

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції.

У вересні 2021 року Керівник Миколаївської окружної прокуратури в інтересах держави в особі Мішково-Погорілівської сільської ради звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою до Приватного підприємства Мильча у якій просив суд розірвати достроково договір оренди землі, укладений 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Мильча щодо земельної ділянки площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140; зобов`язати Приватне підприємство Мильча повернути у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради земельну ділянку площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташовану на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, стягнути з відповідача на користь Миколаївської обласної прокуратури судовий збір за подання позовної заяви.

Зокрема, прокурор, зазначаючи у позові про наявність у нього права на представництво інтересів держави в особі Мішково-Погорілівської сільської ради, зазначив, що Приватним підприємством Мильча порушується порядок використання земельної ділянки з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташованої на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, оскільки всупереч укладеного між ним та Жовтневою районною державною адміністрацією договору оренди, спірна земельна ділянка надана в оренду використовується відповідачем під сміттєзвалище, що є порушенням порядку використання земель сільськогосподарського призначення.

Зазначене, на переконання прокурора, є підставами для розірвання договору оренди від 08.11.2004 року та повернення спірної земельної ділянки у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 позовні вимоги Керівника Миколаївської окружної прокуратури, м.Миколаїв в інтересах держави в особі: Мішково-Погорілівської сільської ради, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область задоволено у повному обсязі, розірвано достроково договір оренди землі, укладений 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Мильча щодо земельної ділянки площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140; зобов`язано Приватне підприємство Мильча повернути у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради земельну ділянку площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташовану на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області, вирішено питання щодо розподілу судових витрат.

Задовольняючи позовні вимоги прокурора, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що здійснення на земельній ділянці, призначеній для ведення підсобного сільського господарства будь-яких дій, які не ставлять собі за мету досягнення цілей цього виду господарської діяльності, зокрема, отримання врожаю, свідчить про використання її не за цільовим призначенням.

При цьому, як зазначено місцевим господарським судом, обставини наявності котловану на спірній земельній ділянці та відносин відповідача з третіми особами щодо рекультивації кар`єру глини, в тому числі обставини правомірності дій відповідача в цих відносинах в контексті необхідності та доцільності здійснення цих заходів, безпеки для навколишнього середовища тощо, не спростовують визначального твердження прокурора у позовній заяві, а саме факту надання земельної ділянки виключно для ведення підсобного сільського господарства відповідно до її цільового призначення.

З огляду на вказане, суд першої інстанції дійшов висновку, що подані прокурором документи, складені на підставі перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об`єктом земельної ділянки є належними доказами в підтвердження неналежного виконання відповідачем своїх зобов`язань з використання земельної ділянки за цільовим призначенням, визначеним умовами договору оренди, у зв`язку із чим наявні правові підстави для розірвання спірного договору оренди та повернення земельної ділянки у розпорядження громади.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу, узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи.

Приватне підприємство "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область з рішенням суду першої інстанції не погодилося, тому звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі № 915/1411/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог Керівника Миколаївської окружної прокуратури, м.Миколаїв в інтересах держави в особі: Мішково-Погорілівської сільської ради, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область про розірвання договору оренди земельної ділянки та повернення земельної ділянки.

Апеляційна скарга мотивована порушенням місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права та неповним з`ясуванням обставин справи.

Зокрема, скаржник, посилаючись на обставини справи встановлені судом першої інстанції під час розгляду справи, зазначив, що рішенням місцевого господарського суду встановлено факт знаходження на місці спірної земельної ділянки котловану, що потребує рекультивації проте, ці обставини повинні були враховуватися при укладенні угоди про оренду землі, оскільки ці правовідносини є суттєвими, внаслідок чого, такий договір підлягає розірванню, що на переконання скаржника є помилковим, оскільки підстави не були зазначені прокурором в позовній заяві, а тому, суд вийшов за межі заявлених позовних вимог.

Щодо цільового використання земельної ділянки, апелянт зазначив, що виходячи з вимог Закону України «Про землеустрій» висновок про цільове використання земельної ділянки суд повинен був виносити не тільки з того що зазначено в договорі оренди, а і з врахуванням всіх інших документів, зокрема з документації із землеустрою.

Так, скаржник наголосив, що спірна земельна ділянка сама по собі не придатна для ведення підсобного сільського господарства, а приведення її до відповідного стану не відновить її призначення для сільськогосподарського використання.

Апелянт вважає, що використовує земельну ділянку за цільовим призначенням у відповідності до його видів господарської діяльності, оскільки всі, наявні у нього висновки про використання кар`єру для збирання відходів не анульовані. Більш того, на думку скаржника, саме власником земельної ділянки, у даному разі мають бути проведені дії щодо зміни цільового призначення спірної земельної ділянки.

Відповідач вважає, що ним фактично орендується земельна ділянка минулий кар`єр для добування глини де утворилося несанкціоноване звалище побутових відходів, а тому у даному випадку, згідно технічної документації за місцем знаходження земельної ділянки кар`єр, а в договорі, що визначено помилково-ділянка, призначена для ведення підсобного сільськогосподарського виробництва.

Разом з тим, скаржник звертає увагу колегії суддів апеляційного суду на ту обставину, що прокурором в позовній заяві не доведено неналежне виконання покладених обов`язків захисту інтересів держави в особі Мішково - Погорілівської селищної ради, не наведено причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, при цьому, факт незвернення позивача з позовом протягом певного періоду без з`ясування фактичного стану правовідносин між сторонами спору не свідчить про неналежне виконання такими органами своїх функцій із захисту інтересів держави.

Ухвалою Південно- західного апеляційного господарського суду від 31.01.2023 року у справі №915/1411/21 відкрите провадження за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21, справу призначено до судового розгляду.

16.02.2023 року на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду надійшов відзив Миколаївської обласної прокуратури, в якому прокурор вважає, що суд ухвалив законне та обґрунтоване судове рішення виходячи з усіх досліджених в судовому засіданні обставин, доводів та доказів наданих сторонами та задовольнив позовні вимоги прокурора не вийшовши за межі позовних вимог, не порушуючи принцип диспозитивності та самостійно не обираючи правову підставу та предмет позову. В зв`язку з чим, прокурор просить апеляційну скаргу Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 без змін. Відзив колегією суддів долучено до матеріалів справи.

Інші учасники справи своїм правом згідно ч.1 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не скористалися, відзиви на апеляційні скарги не надали, що відповідно до ч. 3 ст. 263 Господарського процесуального кодексу України не перешкоджає перегляду оскаржуваного рішення суду першої інстанції в апеляційному порядку.

21.02.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли доповнення до апеляційної скарги по справі №915/1411/21, які містять додаткові доводи апеляційної скарги в яких відповідач також просить суд рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 скасувати. Доповнення до апеляційної скарги судовою колегією не приймаються, оскільки посилання апелянта на відсутність договору з адвокатом не є причиною для прийняття заявлених доповнень після спливу процесуальних строків, що є порушенням норм статті 266 Господарського процесуального кодексу України.

21.02.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання Приватного підприємства "Мильча" про долучення повноважень представника відповідача. Клопотання судовою колегією приймається та долучається до матеріалів справи.

24.02.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшло клопотання про долучення доказів, в якому апелянт просить долучити до матеріалів справи копію Витягу з Державного Земельного Кадастру про земельну ділянку за кадастровим номером 4823383000:07:000:01:0140, площею 21.9 гектарів. Судовою колегією відмовлено в задоволенні цього клопотання відповідно до норм ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, оскільки апелянт не довів суду апеляційної інстанції винятковість випадку, не надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього.

27.02.2023 року до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла заява Миколаївської обласної прокуратури в якій заявник просить не враховувати під час розгляду справи доповнення до апеляційної скарги представника Приватного підприємства "Мильча". Судовою колегією долучено заяву до матеріалів справи.

В судовому засіданні представник апелянта підтримав доводи апеляційної скарги з мотивів, що викладені письмово. Просив суд задовольнити апеляційну скаргу, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі № 915/1411/21 скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову в повному обсязі. Представник прокуратури заперечував щодо доводів та вимог апеляційної скарги з мотивів, викладених письмово, просив суд апеляційної інстанції апеляційну скаргу Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область залишити без задоволення, оскаржуване рішення без змін.

Представник Мішково-Погорілівської сільської ради, с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область до судового засідання не з`явився, про місце, дату та час розгляду справи повідомлений належним чином, про що свідчать наявні у матеріалах справи звіти про електронну відправку ухвали суду апеляційної інстанції про відкриття апеляційного провадження у справі та призначення справи до розгляду.

Згідно із нормами ч. 12 ст. 270 Господарського процесуального кодексу України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08 листопада 2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

В своїх рішеннях Європейський суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки.

Оскільки судом апеляційної інстанції створено всі необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства, вжито заходи для належного повідомлення сторін про час та місце розгляду справи, враховуючи, що участь в засіданні суду є правом, а не обов`язком сторін, явка учасників судового процесу ухвалою суду не визнана обов`язковою, затягування строку розгляду скарги в даному випадку може призвести до порушення прав осіб, які з`явилися до суду апеляційної інстанції, колегія суддів вважає за можливе розглянути справу за відсутності представника іншого учасника справи.

Суд апеляційної інстанції, у відповідності до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Обговоривши доводи та вимоги апеляційної скарги, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального та матеріального права України, фактичні обставини справи, оцінивши докази на їх підтвердження в межах доводів апеляційних скарг, надавши правову кваліфікацію відносинам сторін і виходячи з фактів, встановлених у процесі перегляду справи, правових норм, які підлягають застосуванню, та матеріалів справи, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 не потребує скасування, виходячи з наступного.

Господарським судом Миколаївської області та Південно-західним апеляційним господарським судом було встановлено та неоспорено учасниками справи наступні обставини.

У серпні 2004 року відповідач звернувся до Товариства з обмеженою відповідальністю «Приват-Південь» із клопотанням про виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки Приватному підприємству «Мільча» в оренду терміном на 50 років для ведення підсобного сільського господарства із земель запасу в межах території Мішково-Погорілівської сільської ради Жовтневого району Миколаївської області.

На підставі вказаного клопотання Приватного підприємства «Мильча» Товариством з обмеженою відповідальністю «Приват-Південь» розроблений проєкт землеустрою щодо відведення земельної ділянки в оренду терміном на 50 років для ведення підсобного сільського господарства.

Відповідно до пояснювальної записки до вказаного проєкту за даними проєктування складено план земельної ділянки, передбаченої для відведення в масштабі 1:5000 з визначенням на ньому фактичних розмірів та площі, яка склала 21,9 га, меж агровиробничих груп ґрунтів та їх площ, а також складена експлікація земель (згідно форми 6-зем.) та структура ґрунтового покриву по агровиробничих групах ґрунтів.

Даним проєктом, відповідно до ст. 37 Земельного кодексу України (чинної на той час), передбачено відвести земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства Приватному підприємству «Мильча» площею 21,9 га в оренду на 50 років.

Земельна ділянка відводиться за рахунок земель запасу в межах території Мішково-Погорілівської сільської ради колишнього Жовтневого району Миколаївської області.

08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області та Приватним підприємством «Мильча» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п. 1 якого орендодавець надає на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 06.09.2004 року №2534/19-03, а орендар приймає в строкове платне користування земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться в межах території Мішково-Погорілівської сільської ради.

Пунктом 2 договору передбачено, що його об`єктом є земельна ділянка для ведення підсобного сільського господарства площею 21,9 га, яка знаходиться в межах території Мішково-Погорілівської сільської ради.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 335664 грн. (п. 5 договору).

Строк дії договору визначено п. 8 договору, а саме, договір укладено на 50 років. Після закінчення строку договору орендар має переважне право поновлення його на новий строк. У цьому разі орендар повинен не пізніше ніж за 45 днів до закінчення строку дії договору повідомити письмово орендодавця про намір продовжити його дію.

Відповідно до п. 15 спірного договору оренди, земельна ділянка передається в оренду для ведення підсобного сільського господарства. Цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарське призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди збереження родючості грунтів (п. 16, 17 договору).

Передача земельної ділянки в оренду здійснюється з розробленням технічної документації зі складення плану до договору оренди. Підставою для розроблення проекту відведення земельної ділянки є розпорядження Жовтневої райдержадміністрації від 06.09.2004 року №2534/19-03 (п. 18 договору).

За вимогами п. 38 договору, його дія припиняється шляхом розірвання, зокрема, за рішенням суду на вимогу однієї із сторін, внаслідок невиконання другою стороною обов`язків, передбачених договором, та внаслідок випадкового знищення, пошкодження орендованої земельної ділянки, яке істотно перешкоджає її використанню, а також з інших підстав, визначених законом.

Вказаний договір підписано уповноваженими представниками сторін, скріплено їх печатками та зареєстровано у Державному реєстрі земель, про що вчинено запис №13 від 08.11.2004 року.

Згідно розрахунку орендної плати, наданого начальником відділу земельних ресурсів Г.І. Шкрабак, орендна плата за користування земельною ділянкою на 1 рік складає 33566 грн. 40 коп.

Додатковою угодою без дати №86 до вказаного вище договору, сторони погодили, що орендна плата вноситься орендарем у грошовій формі у розмірі 3% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки з урахуванням коефіцієнту індексації в розмірі 13072 грн. 51 коп. Всі інші умови договору оренди землі до договору оренди землі від 08.11.2004 року №13 залишаються незмінними.

Відповідно до поземельної книги від 05.01.2021 року, виданої відділом у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4823383000:07:000:0140.

Також, за загальними відомостями земельної ділянки, вказаними у поземельній книзі, видом використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначено: для ведення підсобного сільського господарства.

Із запису від 08.01.2021 року №004, за підписом Державного кадастрового реєстратора, який вніс відомості вбачається, що земельна ділянка, площею 21.9028, код цільового призначення 01.04 для ведення підсобного сільського господарства, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель для ведення підсобного сільського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення.

Відповідно до інформації Мішково-Погорілівської сільської ради №907/02-06 від 22.07.2021, земельна ділянка з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 площею 21,9 га, надана Приватному підприємству «Мильча» в оренду відповідно до договору від 08.11.2004 року, використовується останнім під сміттєзвалище.

Головним управлінням Держгеокадастру у Миколаївській області, відповідно до листа №10-14-0.167-2540/2-21 від 12.04.2021 року, встановлено, що на спірній земельній ділянці розташований котлован та остання фактично використовується для розміщення твердих побутових відходів.

05.08.2005 року заступником голови Миколаївської обласної державної адміністрації затверджено паспорт місця видалення відходів, відповідно до якого минулий кар`єр добування глини знаходиться у Бережанському районі в Миколаївській області та на вказаній земельній ділянці здійснюється складування будівельних відходів, залишки обрізання дерев та догляду за посадками.

Вказане також підтверджується листом Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації №734/01.0-03/05 від 15.03.2021 року.

Факти розміщення різних типів та видів відходів, а саме: будівельних відходів, гумових виробів, у т.ч. автотранспортних шин, виробів з поліетилену, одягу, ганчір`я, сухих залишок рослинності, комунальних відходів, пошкоджених та розібраних акумуляторних батарей встановлені перевірками, проведеними Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області в період з 15-18.07.2016 року, 10-14.07.2017 року, 19.02.2019 року, 23-26.07.2019 року, 26-27.02.2020 року, 02-15.07.2020 року, 18-19.08.2020 року.

Відповідно до інформації Головного управління Державної служби України з Надзвичайних ситуацій у Миколаївській області №5904-4859/23 від 27.07.2021 року на території земельної ділянки, наданої Приватному підприємству «Мильча» в оренду, зафіксовано ряд пожеж, які виникали на полігоні твердих побутових відходів у період з 2016 по 2020 рік.

Згідно інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, основним видом діяльності Приватного підприємства «Мильча» є збирання безпечних відходів.

Відповідно до інформації Мішково-Погорілівської сільської ради від 02.09.2021 року №1110/02-06 впродовж 2020 року мали місце звернення мешканців найближчих населених пунктів стосовно задимлення території. Вказане перешкоджало нормальній життєдіяльності громадян.

Також, у матеріалах справи наявні листи від 22.07.2021 року №907/02-06, 01.09.2021 року №1105/02-06 та від 06.09.2021 року №1786/02-19-21, з яких вбачається, що Мішково-Погорілівською сільською радою повідомлено прокуратуру про обізнаність з наявними порушеннями відповідачем порядку користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 починаючи з 2016 року.

Перед цим, Миколаївська окружна прокуратура направила на адресу Мішково Погорілівської сільської ради запит від 21.07.2021 року № 50-2987вих21 щодо вжитих селищною радою заходів, спрямованих на розірвання спірного договору оренди землі.

Повідомленням Миколаївської окружної прокуратури від 15.09.2021 року №50-4287вих 21 Мішково-Погорілівську селищну раду, в порядку вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», було повідомлено про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Мішково-Погорілівської селищної ради Миколаївської області до Приватного підприємства «Мильча» про дострокове розірвання договору оренди землі, укладеного 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Мильча щодо земельної ділянки площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 та зобов`язання Приватного підприємства Мильча повернути у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради земельну ділянку площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташовану на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Інших належних та допустимих доказів щодо спірних правовідносин, які склалися між сторонами у справі, матеріали справи не містять.

Предметом позову у даній справі є встановлення обставин на підтвердження або спростування підстав для дострокового розірвання договору оренди землі, укладеного 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Мильча щодо земельної ділянки площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 та зобов`язання відповідача повернути у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради вказану земельну ділянку.

Норми права, які регулюють спірні правовідносини, доводи та мотиви відхилення аргументів, викладених скаржником в апеляційній скарзі, за якими суд апеляційної інстанції погодився з висновками суду першої інстанції.

Як встановлено колегією суддів Південно-західного апеляційного господарського суду, у даній справі, апеляційна скарга Приватного підприємства Мильча, зокрема, ґрунтується на доводах щодо повноважень прокурора в частині здійснення представництва інтересів держави в суді, з огляду на що, насамперед, перш ніж здійснювати апеляційний перегляд рішення суду першої інстанції по суті, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке.

За змістом ст. 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. На розширення цього положення Основного Закону в ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" зазначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантовано, що кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Важливим елементом верховенства права є гарантія справедливого судочинства. Так, у справі Bellet v. France ЄСПЛ зазначив, що "стаття 6 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів якого є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання в її права".

Позиція ЄСПЛ засвідчує, що основною складовою права на суд є право доступу в тому розумінні, що особі має бути забезпечено можливість звернутися до суду для вирішення певного питання, і що з боку держави не повинно чинитися правових чи практичних перешкод для здійснення цього права.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Тобто імператив зазначеного конституційного положення встановлює обов`язок органів державної влади та їх посадових осіб дотримуватись принципу законності при здійсненні своїх повноважень, що забезпечує здійснення державної влади за принципом її поділу.

Як підкреслив Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 01 квітня 2008 року № 4-рп/2008, неухильне додержання органами законодавчої, виконавчої та судової влади Конституції та законів України забезпечує реалізацію принципу поділу влади і є запорукою їх єдності, важливою передумовою стабільності, підтримання громадського миру і злагоди в державі.

Законом України від 02.06.2016 року № 1401-VIII "Про внесення змін до Конституції України (щодо правосуддя)", який набрав чинності 30.09.2016 року, до Конституції України внесені зміни, а саме Конституцію доповнено ст. 1311, п. 3 ч. 1 якої передбачає, що прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про прокуратуру» прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту, зокрема, загальних інтересів суспільства та держави.

У випадках, визначених Законом, на прокуратуру покладається функція з представництва інтересів громадянина або держави в суді (п. 2 ч. 1 с. 2 Закону).

Відповідно до п. 2 Рекомендації Rec(2012)11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам «Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції», прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає в тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Європейський суд з прав людини звертав увагу на те, що сторонами цивільного провадження є позивач і відповідач. Підтримка, що надається прокуратурою одній зі сторін, може бути виправдана за певних обставин, наприклад, при захисті інтересів незахищених категорій громадян (дітей, осіб з обмеженими можливостями та інших категорій), які, ймовірно, не в змозі самостійно захищати свої інтереси, або в тих випадках, коли відповідним правопорушенням зачіпаються інтереси великого числа громадян, або у випадках, коли потрібно захистити інтереси держави (рішення від 15 січня 2009 року у справі «Менчинська проти Росії»).

Стаття 53 Господарського процесуального кодексу України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.

Частиною 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених ст. 174 цього Кодексу.

Питання представництва інтересів держави прокурором у суді врегульовано у ст. 23 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру», який набрав чинності 15 липня 2015 року. Ця стаття визначає, що представництво прокурором держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів держави, у випадках та порядку, встановлених законом (частина перша). Прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження (далі - компетентний орган), а також у разі відсутності такого органу (частина третя). Наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб`єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб`єктом владних повноважень (абзаци перший - третій частини четвертої). У разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження (частина сьома).

Аналіз зазначених норм дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави (наявність порушень або загрози порушень економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою) у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб`єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

Рішенням Конституційного Суду України від 08.04.1999 року у справі № 1-1/99 встановлено, що прокурор або його заступник самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, в чому полягає порушення інтерес держави чи в чому існує загроза інтересам держави. Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб`єктів права власності та господарювання тощо.

З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.

Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте, держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.

Крім того, Європейський Суд з прав людини неодноразово звертав увагу на участь прокурора в суді на боці однієї зі сторін як обставину, що може впливати на дотримання принципу рівності сторін. Оскільки прокурор або посадова особа з аналогічними функціями, пропонуючи задовольнити або відхилити скаргу, стає противником або союзником сторін у справі, його участь може викликати в однієї зі сторін відчуття нерівності (рішення у справі "Ф.В. проти Франції" (F.W. v. France) від 31.03.2005р., заява № 61517/00, п. 27).

Європейський Суд з прав людини уникає абстрактного підходу до розгляду питання про участь прокурора у цивільному провадженні. Розглядаючи кожен випадок окремо суд вирішує наскільки участь прокурора у розгляді справи відповідала принципу рівноправності сторін.

Враховуючи викладене, прокурор може представляти інтереси держави в суді у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією з засад правосуддя (п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України).

Наявність інтересів держави повинна бути предметом самостійної оцінки суду у кожному випадку звернення прокурора з позовом.

Аналогічна постанова позиція викладена в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 року у справі № 924/1256/17.

Разом з тим, участь прокурора в судовому процесі можлива за умови, крім іншого, обґрунтування підстав для звернення до суду, а саме має бути доведено нездійснення або неналежне здійснення захисту інтересів держави у спірних правовідносинах суб`єктом влади, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, або підтверджено відсутність такого органу (ч. 3, 4 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України, ч. 3 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру").

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 року у справі №587/430/16-ц зазначила, що прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Оскільки повноваження органів влади, зокрема і щодо здійснення захисту законних інтересів держави, є законодавчо визначеними, суд згідно з принципом jura novit curia ("суд знає закони") під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін щодо наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати у спосіб, який обрав прокурор, захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.

При цьому, судова колегія звертає увагу, що за висновками Великої Палати Верховного Суду, наведеними у постанові від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18 при вирішенні справ за позовами прокурора, який звертається до суду в інтересах держави в особі компетентного органу, необхідно враховувати таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Бездіяльність компетентного органу (нездійснення захисту інтересів держави) означає, що компетентний орган знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, мав повноваження для захисту, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, повинен обґрунтувати та довести бездіяльність компетентного органу.

Звертаючись до компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню тощо.

Отже, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження судом підстав для представництва. Якщо прокурору відомі причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові. Але якщо з відповіді зазначеного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

По даній справі прокурор, звертаючись до суду з позовом, вважав, що Мішково-Погорілівською селищною радою Миколаївської області з метою захисту інтересів громади не вжито жодних заходів до усунення встановлених моніторингом порушення вимог земельного законодавства, у зв`язку з чим вбачаються виключні підстави для представництва прокурором інтересів держави в суді.

Колегія суддів зазначає, що у даному випадку з матеріалів справи вбачається, що Миколаївська окружна прокуратура направляла на адресу Мішково Погорілівської сільської ради запит від 21.07.2021 року № 50-2987вих21 щодо вжитих селищною радою заходів, спрямованих на розірвання спірного договору оренди землі, у відповідь на який, листами від 22.07.2021 року №907/02-06, 01.09.2021 року №1105/02-06 та від 06.09.2021 року №1786/02-19-21 Мішково-Погорілівською сільською радою повідомлено прокуратуру про обізнаність з наявними порушеннями відповідачем порядку користування земельною ділянкою з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 починаючи з 2016 року.

Проте, у зв`язку із відсутністю фінансування на витрати, пов`язані зі сплатою судового збору, у Ради відсутні наміри звертатися до суду найближчим часом.

В свою чергу, повідомленням Миколаївської окружної прокуратури від 15.09.2021 року №50-4287вих 21 Мішково-Погорілівську селищну раду, в порядку вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», було повідомлено про пред`явлення позову в інтересах держави в особі Мішково-Погорілівської селищної ради Миколаївської області до Приватного підприємства «Мильча» про дострокове розірвання договору оренди землі, укладеного 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією та Приватним підприємством Мильча щодо земельної ділянки площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140 та зобов`язання Приватного підприємства Мильча повернути у розпорядження територіальної громади в особі Мішково-Погорілівської сільської ради земельну ділянку площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташовану на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Таким чином, прокурор, попередньо направивши до Ради вказані вище запит та повідомлення, правомірно звернувся з позовом до суду в інтересах держави в особі Мішково-Погорілівської сільської ради, внаслідок чого, останнім, на виконання ч. 3-5 ст. 53 Господарського процесуального кодексу України і ч. 3, 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" при поданні позовної заяви обґрунтувано неналежне здійснення захисту інтересів держави Радою, яка не вжила заходів у спірних правовідносинах.

З огляду на зазначене, судова колегія не приймає до уваги доводи скаржника про те, що прокурором в позовній заяві не доведено неналежне виконання покладених обов`язків захисту інтересів держави в особі Мішково - Погорілівської селищної ради, не наведено причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб`єктом, оскільки, як вже раніше за текстом постанови було зазначено колегією суддів, прокурор, звертаючись до суду з позовом в інтересах держави, лише обґрунтовує, в чому полягає порушення таких інтересів, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, який не здійснює жодних заходів, спрямованих на відновлення прав держави, а також обґрунтовує та доводить бездіяльність такого компетентного органу, що було дотримано прокурором у даній справі.

Щодо розгляду справи по суті, колегія суддів зазначає таке.

Відповідно до ст. 13 Конституції України, земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Згідно зі ст. 2 Земельного кодексу України земельні відносини - це суспільні відносини щодо володіння, користування і розпорядження землею. Суб`єктами земельних відносин є громадяни, юридичні особи, органи місцевого самоврядування та органи державної влади. Об`єктами земельних відносин є землі в межах території України, земельні ділянки та права на них, у тому числі на земельні частки (паї).

Частиною 1 ст. 3 Земельного кодексу України унормовано, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Частиною 1 ст. 2 Закону України "Про оренду землі" встановлено, що відносини, пов`язані з орендою землі, регулюються Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, цим Законом, законами України, іншими нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до них, а також договором оренди землі.

Статтями 93 та 96 Земельного кодексу України передбачено, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності. Землекористувачі зобов`язані, зокрема, забезпечувати використання землі за цільовим призначенням.

Поняття договору оренди землі визначено ст. 13 Закону України "Про оренду землі", за приписами якої договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та вимог земельного законодавства.

Відповідно до ст. 24 та 25 Закону "Про оренду землі" орендодавець має право вимагати від орендаря використання земельної ділянки за цільовим призначенням згідно з договором оренди і своєчасного внесення останнім орендної плати, а орендар земельної ділянки зобов`язаний виконувати встановлені щодо об`єкта оренди обмеження (обтяження) в обсязі, передбаченому законом або договором оренди землі.

За змістом ч. 1 ст. 32 цього ж Закону на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов`язків, передбачених ст. 24 і 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об`єкта оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

Відповідно до ч. 1 ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.

За приписами ч. 2 ст. 651 Цивільного кодексу України договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 96 Земельного кодексу України землекористувачі зобов`язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки.

Згідно із ч. 1, 2 ст. 18 Земельного кодексу України до земель України належать усі землі в межах її території, в тому числі острови та землі, зайняті водними об`єктами, які за основним цільовим призначенням поділяються на категорії. Категорії земель України мають особливий правовий режим.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - допустимі напрями використання земельної ділянки відповідно до встановлених законом вимог щодо використання земель відповідної категорії та визначеного виду цільового призначення.

Пунктами 1.2, 1.4 Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, код та цільове призначення земель застосовуються для забезпечення обліку земельних ділянок за видами цільового призначення у державному земельному кадастрі. Класифікація визначає поділ земель на окремі види цільового призначення земель, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на категорії, зокрема, землі сільськогосподарського призначення; землі житлової та громадської забудови; землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; землі оздоровчого призначення; землі рекреаційного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісогосподарського призначення; землі водного фонду; землі промисловості, транспорту, електронних комунікацій, енергетики, оборони та іншого призначення.

У ч. 3 ст. 19 Земельного кодексу України визначено, що земельна ділянка, яка за основним цільовим призначенням належить до відповідної категорії земель, відноситься в порядку, визначеному цим Кодексом, до певного виду цільового призначення, що характеризує конкретний напрям її використання та її правовий режим.

За змістом ч. 5 ст. 20 Земельного кодексу України види використання земельної ділянки в межах певної категорії земель (крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони) визначаються її власником або користувачем самостійно в межах вимог, встановлених законом до використання земель цієї категорії, з урахуванням містобудівної документації та документації із землеустрою. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 цього Кодексу.

З наведених норм права вбачається, що за цільовим призначенням землі України поділяються на категорії. Однією з таких категорій є землі сільськогосподарського призначення. У межах кожної категорії земель виділяються види використання земельної ділянки, які визначаються її власником або користувачем самостійно, крім земель сільськогосподарського призначення та земель оборони. Земельні ділянки сільськогосподарського призначення використовуються їх власниками або користувачами виключно в межах вимог щодо користування землями певного виду використання, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України (такий правовий висновок наведено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 року у справі № 925/929/19 (провадження № 12-11гс21), на яку посилається прокурор в касаційній скарзі).

Визначення земель сільськогосподарського призначення та порядок їх використання урегульовано ч. 1 ст. 22 Земельного кодексу України, за змістом якої землями сільськогосподарського призначення визнаються землі, надані для виробництва сільськогосподарської продукції, здійснення сільськогосподарської науково-дослідної та навчальної діяльності, розміщення відповідної виробничої інфраструктури, у тому числі інфраструктури оптових ринків сільськогосподарської продукції, або призначені для цих цілей.

Відповідно до ч. 2 ст. 22 Земельного кодексу України до земель сільськогосподарського призначення належать: а) сільськогосподарські угіддя (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища та перелоги); б) несільськогосподарські угіддя (господарські шляхи і прогони, полезахисні лісові смуги та інші захисні насадження, крім тих, що віднесені до земель інших категорій, землі під господарськими будівлями і дворами, землі під інфраструктурою оптових ринків сільськогосподарської продукції, землі тимчасової консервації тощо).

Згідно з ч. 3 ст. 22 Земельного кодексу України землі сільськогосподарського призначення передаються у власність та надаються у користування, зокрема, а) громадянам - для ведення особистого селянського господарства, садівництва, городництва, сінокосіння та випасання худоби, ведення товарного сільськогосподарського виробництва, фермерського господарства; б) сільськогосподарським підприємствам - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Відповідно до правових висновків, наведених у постанові Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі № 925/929/19, указаними нормами права (статті 31, 33-37 Земельного кодексу України) визначені види використання земельних ділянок сільськогосподарського призначення, зокрема для фермерського господарства, для ведення особистого селянського господарства, для сінокосіння і випасання худоби, для ведення індивідуального або колективного садівництва, для городництва, для ведення підсобного господарства. Власники або користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення певного виду використання мають використовувати їх виключно в межах вимог, встановлених статтями 31, 33-37 Земельного кодексу України для такого виду використання.

Отже, зазначені норми права розрізняють категорії земель за їх цільовим призначенням та види використання земельної ділянки в межах кожної категорії земель. Зміна цільового призначення земельних ділянок сільськогосподарського призначення на іншу категорію цільового призначення здійснюється за погодженими проектами землеустрою щодо їх відведення. При цьому такої процедури для зміни виду використання земельної ділянки без зміни її категорії цільового призначення (землі сільськогосподарського призначення) чинним законодавством не передбачено (п. 37 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.06.2021 у справі у справі № 925/929/19).

Разом із тим користувачі земельних ділянок сільськогосподарського призначення повинні використовувати такі земельні ділянки відповідно до того виду використання, за яким ці земельні ділянки були передані їм власником.

Також, земельні ділянки, віднесені до однієї і тієї ж категорії, можуть використовуватися за різними видами цільового призначення, які характеризуються власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності тощо, та визначені у Класифікації видів цільового призначення земель (подібний правовий висновок викладено у постановах Верховного Суду від 22.01.2020 у справі № 468/1498/17-ц та від 21.06.2022 у справі № 912/1520/21).

Водночас, правові, організаційні та економічні засади діяльності, пов`язаної із запобіганням або зменшенням обсягів утворення відходів, їх збиранням, перевезенням, зберіганням, сортуванням, обробленням, утилізацією та видаленням, знешкодженням та захороненням, а також з відверненням негативного впливу відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини на території України визначаються Законом України «Про відходи» №187/98-ВР від 05.03.1998 року.

Відповідно до абз.15, абз.16 ст.1 Закону України «Про відходи» в редакції Закону, що була чинною станом на момент укладення між сторонами спірного правочину 01.02.2018 року, об`єкти поводження з відходами - місця чи об`єкти, що використовуються для збирання, зберігання, сортування, оброблення, перероблення, утилізації, видалення, знешкодження та захоронення відходів. Відведені місця чи об`єкти - місця чи об`єкти (місця розміщення відходів, сховища, полігони, комплекси, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких отримано дозвіл на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

У відповідності до п. «е», п. «ї», п. «й» ч. 1 та ч. 2 ст. 21 Закону України «Про відходи» органи місцевого самоврядування у сфері поводження з відходами забезпечують, зокрема, вирішення питань щодо розміщення на своїй території об`єктів поводження з відходами; здійснення інших повноважень відповідно до законів України; надання згоди на розміщення на території села, селища, міста місць чи об`єктів для зберігання та захоронення відходів, сфера екологічного впливу функціонування яких згідно з діючими нормативами включає відповідну адміністративно-територіальну одиницю. Органи місцевого самоврядування приймають рішення про відвід земельних ділянок для розміщення відходів і будівництва об`єктів поводження з відходами.

У ст.28 Закону України «Про відходи» встановлено, що з метою повного обліку та опису функціонуючих, закритих та законсервованих місць видалення відходів, їх якісного і кількісного складу, а також здійснення контролю за впливом відходів на навколишнє природне середовище та здоров`я людини ведеться реєстр місць видалення відходів.

Реєстр місць видалення відходів ведеться на підставі відповідних паспортів, звітних даних виробників відходів, відомостей уповноважених органів виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Дані реєстру підлягають щорічному уточненню.

Порядок ведення реєстру місць видалення відходів визначається Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч.ч.1-4 ст.33 Закону України «Про відходи» встановлено, що зберігання та видалення відходів здійснюються відповідно до вимог екологічної безпеки та способами, що забезпечують максимальне використання відходів чи передачу їх іншим споживачам (за винятком захоронення). На кожне місце чи об`єкт зберігання або видалення відходів складається спеціальний паспорт, в якому зазначаються найменування та код відходів (згідно з державним класифікатором відходів), їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики місць чи об`єктів зберігання чи видалення і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації цих місць чи об`єктів. Видалення відходів здійснюється відповідно до встановлених законодавством вимог екологічної безпеки з обов`язковим забезпеченням можливості утилізації чи захоронення залишкових продуктів за погодженням з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері санітарного та епідемічного благополуччя населення. Зберігання та видалення відходів здійснюються в місцях, визначених органами місцевого самоврядування з врахуванням вимог земельного та природоохоронного законодавства, за наявності дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами, в якому визначені види та кількість відходів, загальні технічні вимоги, заходи безпеки, відомості щодо утворення, призначення, методів оброблення відходів відповідно до встановлених умов їх зберігання. Визначені для зберігання та видалення відходів місця чи об`єкти повинні використовуватися лише для відходів, заявлених на одержання дозволу на здійснення операцій у сфері поводження з відходами.

Постановою КМУ від 03.08.1998р. №1216 затверджено Порядок ведення реєстру місць видалення відходів, який розроблений відповідно до ст.28 Закону України «Про відходи» та визначає правила введення реєстру місць видалення відходів.

У п.3 Порядку встановлено, що місця видалення відходів (далі МВВ) спеціально відведені місця чи об`єкти (полігони, комплекси, котловани, споруди, ділянки надр тощо), на використання яких для видалення відходів отримано дозвіл від спеціально уповноважених органів у сфері поводження з відходами. Власник місць (чи об`єктів) видалення відходів - будь-яка фізична або юридична особа, що здійснює видалення відходів на законних підставах, у тому числі виробник відходів.

Згідно з п.5 Порядку на кожне МВВ складається спеціальний паспорт, у якому зазначається найменування і код відходів, їх кількісний та якісний склад, походження, а також технічні характеристики і відомості про методи контролю та безпечної експлуатації. Спеціальний паспорт складається власником МВВ відповідно до Інструкції про зміст і складання паспорта місць видалення відходів.

Відповідно до п.19 Порядку щорічно паспорти МВВ підлягають перегляду за результатами спостережень, контрольних замірів, додаткових робіт тощо і погоджуються Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими держадміністраціями. У разі необхідності за рішенням місцевих державних адміністрацій може здійснюватися позачергове уточнення даних паспортів МВВ.

Окрім того, відповідно до п.1.3. Правил експлуатації полігонів побутових відходів, які затверджені Наказом Міністерства з питань житлово-комунального господарства України 01.12.2020р. №435 та зареєстровані в Міністерстві юстиції України 22.12.2010 року №1307/18602 , та які є обов`язковими для суб`єктів господарювання незалежно від форми власності, які здійснюють діяльність, пов`язану з експлуатацією та утриманням полігонів побутових відходів, полігон побутових відходів - інженерна споруда, яка призначена для захоронення побутових відходів і повинна запобігати негативному впливу на навколишнє природне середовище і відповідати санітарно-епідеміологічним і екологічним нормам.

Водночас в силу вимог п.1.2. Правил ці Правила поширюються на полігони, що діють, та нові полігони, прийняті в експлуатацію відповідно до Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об`єктів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 13 квітня 2011 року № 461 ( 461-2011-п ).

Таким чином, згідно із Переліком угідь та з Класифікацією видів земельних угідь (КВЗУ), визначеним як додаток 4 до Постанови Кабінету Міністрів України «Про Порядок ведення Державного земельного кадастру» від 17.10.2012 року № 1051, земельна ділянка, яка використовується з метою видалення відходів, має використовуватися за наступним цільовим призначенням: 010.00 Землі, які використовуються для технічної інфраструктури. При цьому, дана підгрупа включає землі, які використовуються для технічних споруд, що призначені для виробництва та розподілу палива, електроенергії, водопостачання, каналізації, теплопостачання, газопостачання, очищення та ліквідації відходів, очищення стічних вод і відповідних видів діяльності; розміщення газоналивних станцій, а також землі, які використовуються для відповідних установ, інших будівель і споруд обслуговування; території, необхідні для функціонування такої технічної інфраструктури, призначеної для виробництва електроенергії виключно для мереж електропередачі високої напруги (атомні та теплові електростанції, гідроелектростанції, електропідстанції лінії електропередач високої напруги).

Так, судами у даній справі встановлено, що 08.11.2004 року між Жовтневою районною державною адміністрацією Миколаївської області та Приватним підприємством «Мильча» було укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами п. 1 якого, орендодавець надає на підставі розпорядження голови райдержадміністрації від 06.09.2004 року №2534/19-03, а орендар приймає в строкове платне користування (50 років) земельну ділянку для ведення підсобного сільського господарства, яка знаходиться в межах території Мішково-Погорілівської сільської ради.

При цьому, відповідно до п. 15 спірного договору оренди, земельна ділянка передавалася в оренду відповідачу для ведення підсобного сільського господарства. Цільове призначення земельної ділянки сільськогосподарське призначення. Умови збереження стану об`єкта оренди збереження родючості грунтів (п. 16, 17 договору).

Відповідно до поземельної книги від 05.01.2021 року, виданої відділом у Вітовському районі Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, спірній земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 4823383000:07:000:0140.

Також, судами у даній справі встановлено, що за загальними відомостями земельної ділянки, вказаними у поземельній книзі, видом використання земельної ділянки в межах певної категорії земель визначено: для ведення підсобного сільського господарства, що також підтверджується записом від 08.01.2021 року №004, за підписом Державного кадастрового реєстратора, який вніс відомості, з якого вбачається, що земельна ділянка, площею 21.9028, код цільового призначення 01.04 для ведення підсобного сільського господарства, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель для ведення підсобного сільського господарства, категорія земель землі сільськогосподарського призначення.

Враховуючи те, що факт приймання земельної ділянки відповідачем від Жовтневої районної державної адміністрації Миколаївської області не заперечується, судова колегія дійшла висновку, що правовідносини щодо оренди між сторонами вважаються такими, що відбулися, що також підтверджується укладанням між Адміністрацією та скаржником додаткової угоди до спірного договору щодо погодження ціни оренди.

Разом з тим, як судовою колегією встановлено з наявних у матеріалах справи письмових документів, вказана вище земельна ділянка відповідачем використовується під сміттєзвалище, що підтверджується інформацією Мішково-Погорілівської сільської ради №907/02-06 від 22.07.2021, листом Головного управління Держгеокадастру у Миколаївській області, відповідно до листа №10-14-0.167-2540/2-21 від 12.04.2021 року, листом Управління екології та природних ресурсів Миколаївської обласної державної адміністрації №734/01.0-03/05 від 15.03.2021 року, перевірками, проведеними Державною екологічною інспекцією у Миколаївській області в період з 15-18.07.2016 року, 10-14.07.2017 року, 19.02.2019 року, 23-26.07.2019 року, 26-27.02.2020 року, 02-15.07.2020 року, 18-19.08.2020 року.

Крім того, 05.08.2005 року заступником голови Миколаївської обласної державної адміністрації затверджено паспорт місця видалення відходів, відповідно до якого минулий кар`єр добування глини знаходиться у Бережанському районі в Миколаївській області та на вказаній земельній ділянці здійснюється складування будівельних відходів, залишки обрізання дерев та догляду за посадками.

Тобто, прокурором у даному випадку належними та допустимими доказами підтверджено факт використання відповідачем наданої йому в оренду земельної ділянки не за цільовим призначенням, а саме не для ведення підсобного сільського господарства, а для розміщення на ній різного виду відходів.

У постанові Великої Палати Верховного суду від 02.11.2022 року у справі №922/3166/20 суд касаційної інстанції наголосив, що договором оренди землі (зобов`язанням з визначеним строком виконання (дії) обов`язку з цільового використання земельної ділянки) орендар зобов`язаний утриматись від певної дії (використовувати земельну ділянку не за цільовим призначенням), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку (використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням). Обов`язок орендаря використовувати земельну ділянку за цільовим призначенням відповідно до умов договору оренди землі та вимог земельного законодавства повинен виконуватись ним безперервно, протягом усього строку дії договору оренди землі. При цьому, використання відповідачем земельної ділянки всупереч її цільовому призначенню - це протиправні дії, які тривають у часі, існують на момент звернення позивача до суду та ухвалення рішень судами першої та апеляційної інстанцій.

З огляду на вказане, колегія суддів вважає, що висновки, викладені судом першої інстанції в оскаржуваному рішенні щодо наявності підстав для розірвання спірного договору оренди є правомірними, а доводи скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі про те, що висновок про цільове використання земельної ділянки суд повинен був виносити не з умов укладеного договору, а із врахуванням всіх інших документів, зокрема з документації із землеустрою, не приймаються колегією суддів до уваги з огляду на встановлені під час апеляційного перегляду оскаржуваного рішення обставини.

Разом з тим, вимога позивача про повернення земельної ділянки до розпорядження громади є похідною від вимоги про розірвання договору оренди. Відтак, установивши наявність підстав для задоволення позовних вимог про розірвання договору оренди, місцевий господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог у частині зобов`язання відповідача повернути територіальній громаді Мішково-Погорілівської сільської ради земельну ділянку площею 21,9 га з кадастровим номером 4823383000:07:000:0140, розташовану на території Мішково-Погорілівської сільської ради Миколаївського району Миколаївської області.

Враховуючи наведене вище, колегія суддів відхиляє доводи скаржника, зазначені ним в апеляційній скарзі, як неналежні та необґрунтовані та вважає, що у даному випадку саме відповідач мав дотримуватися вимог земельного законодавства у сфері користування земельною ділянкою з відповідним цільовим призначенням, а саме, ініціювати зміну цільового призначення земельної ділянки, внесення змін до договору оренди, щорічно погоджувати паспорт місця видалення відходів тощо.

Проте, на підтвердження відсутності в діях користувача спірною земельною ділянкою ознак господарського правопорушення відповідачем ані суду першої інстанції, ані суду апеляційної інстанції належних та допустимих доказів надано не було, у зв`язку із чим, суд першої інстанції правомірно дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог прокурора.

Отже, з урахуванням викладеного, судова колегія вважає, що норми чинного законодавства місцевим господарським судом застосовані правильно, рішення суду першої інстанції відповідає приписам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи, а мотиви, з яких подана апеляційна скарга, не можуть бути підставами для скасування або зміни такого рішення.

Відповідно до діючого законодавства обґрунтованим визнається рішення, в якому повно відображені обставини, які мають значення для даної справи, висновки суду про встановлені обставини є вичерпними, відповідають дійсності і підтверджуються достовірними доказами, дослідженими у судовому засіданні.

Рішення суду має прийматися у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими судом, тобто з`ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних та допустимих доказів у конкретній справі.

Відповідно до ст. 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Колегія суддів зауважує, що ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує особі право на справедливий суд. Однак ця стаття не закріплює будь-яких правил допустимості доказів чи правил їх оцінки, а тому такі питання регулюються передусім національним правом і належать до компетенції національних судів.

Для того, щоб судовий розгляд був справедливим, як того вимагає п. 1 ст. 6 Конвенції, суд зобов`язаний належним чином вивчити та перевірити зауваження, доводи й докази, а також неупереджено їх оцінити на предмет того, чи будуть вони застосовуватися в рішенні суду.

І хоча Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях констатує, що п. 1 ст. 6 Конвенції дійсно вимагає, щоб суди мотивували висновки в рішеннях, однак ця вимога не означає обов`язку суду надавати детальну відповідь на кожен аргумент; таке питання вирішується виключно у світлі обставин конкретної справи.

За таких обставин, судова колегія вважає, що апеляційна скарга Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область не потребує задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 відповідає обставинам справи та вимогам закону і достатніх правових підстав для його скасування або зміни не вбачається.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника.

Керуючись ст. 129, 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Мильча", с. Мішково-Погорілове, Миколаївська область на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 залишити без задоволення, рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.11.2022 року у справі №915/1411/21 залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку в строки, передбачені ст. 288 Господарського процесуального кодексу України.

Вступна і резолютивна частина постанови проголошені в судовому засіданні 27.02.2023 року.

Повний текст постанови складено 28 лютого 2023 року.

Головуючий суддя Г.І. ДіброваСудді Н.М. Принцевська А.І. Ярош