Рішення

від 21.02.2023 по справі 918/574/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Набережна, 26-А, м. Рівне, 33013, тел. (0362) 62 03 12, код ЄДРПОУ: 03500111,

e-mail: inbox@rv.arbitr.gov.ua, вебсайт: https://rv.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"21" лютого 2023 р. м. РівнеСправа № 918/574/21

Господарський суд Рівненської області у складі головуючого судді Н.Церковної при секретарі судового засідання І.Гусевик, розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження матеріали справи за позовом фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича до фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОР Укртранс", Europejskie Centrum Logistychne Sp.Z.o.o. (ТзОВ "Європейський логістичний центр" ) про стягнення коштів у сумі 105 882 грн 51 коп.

За участю сторін:

від позивача - Авдєєнко В.В.

від відповідача - Шабаровський Б.В

від третьої особи - Сампара Н.М.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Червеняк Роман Іванович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шаборовського Юрія Володимировича в якій просить стягнути 105882,51 гривень боргу: 100385,24 гривень - за перевезення вантажу; 5497,27 гривень - відшкодування понесених позивачем витрат за митне оформлення вантажу.

Стислий виклад позиції позивача та заперечень відповідача.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 грудня 2020 року сторони по справі уклали договір №15-12/02/2020/АК про перевезення вантажу у міжнародному сполученні. На виконання договору від 15.12.2020 року позивачем було здійснено перевезення відповідного вантажу у міжнародному сполученні. Свої зобов`язання за вказаним договором позивач виконав належним чином. Разом з тим, відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов`язань, чим порушив права та охоронювані законодавством інтереси позивача. Пунктом 12 договору передбачено, що вартість перевезення визначена сторонами в розмірі 2900 євро по курсу НБУ на дату розвантаження. Вантаж було доставлено в пункт призначення та проведено його розвантаження 24.12.2020 року. Відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 100385,24 гривень, що становить 2900 Евро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ. Крім того, позивачем було проведено оплату митних процедур в Норвегії (місці завантаження вантажу) для забезпечення поставлення вантажу в сумі 161,31 євро. Відтак позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

07.09.2021 року на адресу суду від відповідача надійшов відзив, в якому зазначає, що перевезення було здійснене на виконання іншого договору і повністю оплачене. 15.12.2020 року сторони шляхом обміни електронними листами уклали договір-заявку №15-12/02/2020/АК про перевезення вантажу із міста Мосйоен до міста Тячів. Однак, перевезення за цим до говором-заявкою не виконувалися. Того ж дня, 15.12.2020 року, Відповідач звернувся до Позивача із проханням здійснити оплату за це перевезення у Євро (а не у гривні), у зв`язку з чим, Позивачем та Відповідачем було домовлено укласти договір на здійснення цього ж перевезення між компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. ТзОВ «Європейський логісгичний центр» як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОР Укртранс» як перевізником. З огляду на це, між компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. як замовником та ТОВ «ТОР Укртранс» (попереднє найменування - ТОВ «ТОР Транспорт і логістика ЮА») як перевізником було укладено Договір-заявку (Замовлення для перевізника) № 15-3/12/2020/АК від 15.12.2020 року (надалі- «Договір 2») на здійснення того ж перевезення, що й за Договором 1, укладеним між сторонами у цій справі. На виконання Договору 2 було виконане перевезення вантажу із міста Мосйоен (Норвегія) до міста Тячів (Україна), що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR), копія якої долучена позивачем до позовної заяви. Таким чином відповідач вважає, що позов пред`явлено безпідставно.

13.09.2021 року на адресу суду від позивача надійшла відповідь на відзив, в якому вказує, що в підтвердження вказаних обставин, відповідачем не надано будь-яких листів, повідомлень, договорів, які підтверджували б обумовлене відповідачем прохання позивача, розірвання договору №15-12/02/2020/АК від 15.12.2020 року чи зміну його умов. Позивач категорично заперечує, що звертався після укладення договору №15-12/02/2020/АK до відповідача з проханням здійснити оплату у євро, укласти новий договір, змінити чи розірвати діючий договір №15-12/02/2020/АК, або внести будь-яку пропозицію відповідача щодо зміни або розірвання договору №15 12/02/2020/АК. Просив позов задовольнити.

21.02.2022 року на адресу суду від третьої особи на стороні відповідача, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору надійшло пояснення, в якому вказує, що перевезення вантажу із міста Мосйоен (Норвегія) до міста Тячів (Україна), здійснювалося на виконання Замовлення для перевізника № 15-3/12/2020/АК від 15.12.2020 року, укладеного компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z, о. о. як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОР Транспорт і логістика ЮА» як виконавцем. Здійснення цього перевезення замовила українська компанія - ТОВ «Дочірне підприємство LAMELLA». Після здійснення перевезення, компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z, о. о. як замовником та ТОВ «ТОР Транспорт і логістика ЮА» як перевізником було підписано Акт здачі-прийняття робіт № 102 від 24.12.2020 року. 24.12.2020 року ТОВ «ТОР Транспорт і логістика ЮА» виставило рахунок № 102 на оплату послуг перевезення. Цей рахунок (і, відповідно, спірне перевезення) було оплачено 08.04.2021 року відповідно до платіжного доручення № 97404129012. Із замовником, ТОВ «Дочірнє підприємство LAMELLA», було підписано акт № 22.12.2020 року, в якому зазначено, що перевезення, здійснене відповідно до CMR № 441552, було організоване саме компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. З огляду на це, Europejskie Centrum Logistychne Sp, Z. о. о. підтверджує повну оплату перевезення, здійсненого відповідно до міжнародної товарно-транспортної накладної (CMR)№ 441552, а відтак просить суд в позові відмовити.

Прийняті у справі судові рішення та інші процесуальні дії.

Ухвалою суду від 16.06.2021 року позовну заяву фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича від 07.07.2021 року залишено без руху, зобов`язано позивача у 10-денний строк з дня отримання даної ухвали усунути недоліки позовної заяви, а саме, надати інформацію щодо вірного прізвища ім`я та по батькові відповідача, його статусу в якості фізичної особи-підприємця, та актуального ідентифікаційного коду відповідача.

Ухвалою суду від 29.07. 2021 року позовну заяву фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича від 07.07.2021 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи постановлено здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження, судове засідання для розгляду справи призначено на 6 вересня 2021 року.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року постановлено розглядати справу за правилами загального позовного провадження. Замінено судове засідання для розгляду справи, яке призначене на 6 вересня 2021 року підготовчим засіданням.

Ухвалою суду від 06.09.2021 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача:

- Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОР Укртранс" (46001, Тернопільська обл., м. Тернопіль, вул. Замкова, буд. 6, оф. 46, код ЄДРПОУ 41734384);

- Europejskie Centrum Logistychne Sp.Z.o.o. (ТзОВ "Європейський логістичний центр" (компанія, зареєстрована за законодавством Республіки Польща, Польща, Жешів, вул. Промислова, 13Б, 35-105). Підготовче засідання відкладено на 21 лютого 2022 року.

Розпорядженням керівника апарату від 22.11.2021 року №01-04/71/2021 в зв`язку з тим, що суддя Н. Політика з 22.11.2021 року перебувала у відпустці у зв`язку з вагітністю та пологами, та не зможе продовжувати розгляд справи більше чотирнадцяти днів, що може перешкодити розгляду справи у строки, встановлені ГПК України, з метою недопущення порушення строків розгляду вищевказаної справи відповідно до пунктів 2.3.25, 2.3.49, 2.3.50 Положення про автоматизовану систему документообігу суду призначено повторний автоматизований розподіл справи № 918/574/21

Протоколом повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.11.2021 року справу № 918/574/21 передано судді Н.Церковній.

Ухвалою суду від 23.11.2021 року прийнято справу № 918/574/21 до свого провадження.

Ухвалою суду від 21 лютого 2022 року розгляд справи відкладено на 16 серпня 2022 року.

Ухвалою суду від 16.08.2022 року закрито підготовче провадження у справі № 918/574/21 призначено справу до судового розгляду по суті на 21 лютого 2023 року.

В судове засідання 21.02.2023 року представник третьої особи Europejskie Centrum Logistychne Sp, Z. о. о. не з`явився, про причини своєї неявки суд, не повідомив.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 202 ГПК України, якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про дату, час і місце проведення судового засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.

За приписами ч. 3 та ч. 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Ухвали у даній справі скеровувались третій особі за адресою: Warsaw, P.O. Box 33, Poland, тобто за його місцезнаходженням. Як вбачається з матеріалів справи, ухвали суду отриманні відповідальною особою з відміткою товариства (том1, а.с. 142,155).

Таким чином, третя особа про дату, час і місце розгляду справи повідомлялась належним чином і її неявка не перешкоджає розгляду справи.

Відтак, в розумінні ст.ст. 120, 122, 242 ГПК України відповідач повідомлений про дату, час та місце розгляду справи належним чином.

З огляду на викладене вище, суд дійшов висновку, про належне повідомлення третьої особи про дату, час та місце розгляду даної справи.

Судом зазначається, що у даній справі не визнавалася необхідність обов`язкової участі учасників справи.

Відповідно до ч.ч.1,3 ст.13 ГПК України, судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 ГПК України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Враховуючи вищенаведене, судом, згідно вимог ГПК України, надавалась в повному обсязі можливість учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів.

Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин з посиланням на докази, на підставі яких встановлені відповідні обставини.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши присутніх у судовому засіданні представників сторін, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, господарський суд встановив наступне.

15 грудня 2020 року сторони по справі уклали договір №15-12/02/2020/АК про перевезення вантажу у міжнародному сполученні. Вказаний договір було укладено за посередництвом третьої особи, як експедитора, яка діє на підставі договору №1 від 22.05.2019 року.

На виконання договору від 15.12.2020 року позивачем було здійснено перевезення відповідного вантажу у міжнародному сполученні, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №441552.

Свої зобов`язання за вказаним договором позивач виконав належним чином.

Разом з тим, відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов`язань, чим порушив права та охоронювані законодавством інтереси позивача.

Так, п. 12 договору передбачено, що вартість перевезення визначена сторонами в розмірі 2900 євро по курсу НБУ на дату розвантаження

Вантаж було доставлено в пункт призначеня та проведено його розвантаження 24.12.2020 року.

У відповідності доінформації,оприлюдненоїна сайті НБУ(https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=24.12.2020period=daily), офіційний курс гривні до євро станом на 24.12.2020 року становив 34,6156 гривень за І євро.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 100385,24 гривень, що становить 2900 євро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ згідно з розрахунком: 2900*34,6156=100385,24.

Крім того, позивачем було проведено оплату митних процедур в Норвегії (місці завантаження вантажу) для забезпечення поставлення вантажу в сумі 161,31 євро, що підтверджується копією квитанції до інвойсу К58016876 від 19.12.2020 року.

У відповідності доінформації,оприлюдненої насайтіНБУ

(https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=l 9.12.2020period=daily), офіційний курс гривні де євро станам на 19.12.2020 становив 34,0789 гривень за 1 євро.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити відшкодувати позивачу 5497,27 гривень витрат, що становить 161,31 євро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ згідно з розрахуй ком: 161,31 *34,0789=5497,27).

У відповідності до п. 13 договору від 15.12.2020 року відповідач зобов`язаний оплатити позивачу кошти протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів (договору-заявки (з мокрою печаткою), акту, рахунку, 2 оригіналів ЦМР).

На підставі вищевказаного, позивач просить стягнути з відповідача 105 882 грн 51 коп.

Розглядаючи даний спір та вирішуючи його по суті, господарський суд виходив з наступного.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 509 Цивільного Кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язанням є право відношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно зі ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч. 1 ст. 909 ЦК України, за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

У ст. 181 Господарського Кодексу України (далі ГК - України) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

По при це, позовні вимоги обґрунтовані позивачем не зобов`язанням виконання умов договору, а саме, фактично наданих відповідачу послуг перевезення на умовах договору-заявки № 15-12/02/2020/ АК від 15.12.2020 року про надання послуг з перевезення вантажу.

Згідно статті 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Для міжнародних перевезень використовується товарно-транспортна накладна міжнародної форми (CMR).

Відповідно до статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, а саме вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.

Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

При цьому, як вище зазначено судом по тексту у відповідності до ст. 181 ГК України визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів. Також, суд зазначає, що первинним є документ, який містить відомості про господарську операцію, при цьому, чинним законодавством не передбачені будь-які типові документи для оформлення операцій з надання (отримання) послуг.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Враховуючи наведені норми права та матеріали справи, суд дійшов висновку, що взаємовідносини сторін ґрунтуються одночасно на договорі перевезення. Факт надання послуг з перевезення вантажів з боку позивача доводиться належними чином оформленими міжнародними накладними СМR. Факт перевезення саме позивачем підтверджується у графі 23, розвантаження/отримання вантажу підтверджується печаткою вантажоотримувача у графі 24 міжнародних транспортних накладних - CMR № 441552". 20.05.2021 року позивачем виставлено на ім`я відповідача рахунок-фактуру № 202про сплату наданих послуг.

З урахуванням викладеного, суд дійшов висновку про те, що позивачем доведено фактичне надання відповідачу послуг перевезення вантажу що, в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача 100 385,24 грн - боргу та 5 497,27 грн - витрат за митне оформлення вантажу (подібних правових висновків дійшов Господарський суд міста Києва у своїх рішеннях від 13.12.2018 року у справі № 910/12156/18 та від 18.09.2019 року у справі № 910/8406/19).

Також суд, критично ставиться до тверджень відповідача та третьої особи - Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Укртранс" щодо факту перевезення вантажу із міста Мосйоен (Норвегія) до міста Тячів (Україна), що здійснювалось на виконання Замовлення для перевізника № 15-3/12/2020/АК від 15.12.2020 року, укладеного компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z, о. о. як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТОР Транспорт і логістика ЮА» як виконавцем, оскільки, вищевказані учасники перевезення посилаються саме на CMR №441552 якою доведено факт перевезення саме позивачем.

Крім того, не знаходить свого підтвердження факт оплати Europejskie Centrum Logistychne Sp, Z. о. о. на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ТОР Укртранс" послуг перевезення згідно CMR №441552, оскільки таких доказів суду не надано.

Так, відповідач зазначає про відсутність будь-яких правовідносин з позивачем, позаяк наявність вищезазначених обставин, свідчать про зворотне.

Варто зазначити, що добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Верховний Суд у низці справ робить посилання на принцип римського права "venire contra factum proprium" (заборона суперечливої поведінки), який "базується ще на римській максимі "non concedit venire contra factum proprium" (ніхто не може діяти всупереч своїй попередній поведінці)".

Зазначений принцип римського права "venire contra factum proprium" є вираженням "equitable estoppel" однієї з найважливіших доктрин загального права. В системі загального права ця доктрина ґрунтується на "principles of fraud". Вона спрямована на недопущення ситуації, в якій одна сторона може займати іншу позицію в судовому розгляді справи, що відрізняється від її більш ранньої поведінки або заяв, якщо це ставить протилежну сторону у невигідне становище. (Постанова Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі №390/34/17 (провадження №61-22 315сво18); постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 09 квітня 2019 року у справі №903/394/18; постанова Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 17 листопада 2018 року у справі №911/205/18.

Висновки суду за результатами вирішення спору.

Будь-які подані учасниками процесу докази (в тому числі, зокрема, й стосовно інформації у мережі Інтернет) підлягають оцінці судом на предмет належності і допустимості. Вирішуючи питання щодо доказів, суд повинен враховувати інститут допустимості засобів доказування, згідно з яким обставини справи, що відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Що ж до належності доказів, то нею є спроможність відповідних фактичних даних містити інформацію стосовно обставин, які входять до предмета доказування з даної справи.

Частиною 1 ст. 73 ГПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч.1 ст.77 ГПК України ).

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. (ст.79 ГПК України).

Статтею 76 ГПК України передбачено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Частиною 1 ст. 78 ГПК України визначено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частиною 1 ст. 74 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Також, надаючи оцінку доводам сторін, судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч. 5 ст. 236 ГПК України).

Згідно з п. 3 ч. 4 ст. 238 ГПК України мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 року Європейського суду з прав людини у справі "Руїс Торіха проти Іспанії"). Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006 року у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.

Слід також зазначити, що відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 року у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994 року серія A, №303-A, п.29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 01.07.2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v.Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).

З огляду на вищевикладене, всі інші аргументи, доводи та міркування сторін не прийняті судом до уваги як необґрунтовані та безпідставні.

Таким чином, виходячи з меж заявлених позовних вимог та системного аналізу положень чинного законодавства України, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення, з огляду на їх обґрунтованість.

Розподіл судових витрат.

Згідно з ч. 1 ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

З огляду на зазначене, враховуючи, що позов визнано обґрунтованим судом в повному обсязі, судові витрати у справі по сплаті судового збору у розмірі 2 270,00 грн. покладаються на відповідача у справі.

Керуючись ст. ст. 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 233, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича (47705, Тернопільська обл., Тернопільський р-н, с. Чистилів, РНОКПП НОМЕР_2 ) 100 385,24 грн - боргу; 5 497,27 грн - витрат за митне оформлення вантажу та 2 270,00 грн - судового збору.

3. Наказ видати після набрання судовим рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів з дня його проголошення.

Інформацію по справі, що розглядається можна отримати на сторінці суду на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою: http://rv.arbitr.gov.ua/sud5019/.

Повний текст рішення складено та підписано 28.02.2023 року.

Суддя Н. Церковна