Постанова

від 12.12.2023 по справі 918/574/21

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 грудня 2023 року Справа № 918/574/21

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючий суддя Миханюк М.В., суддя Коломис В.В. , суддя Саврій В.А.

розглянувши у порядку письмового провадження без виклику сторін апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича на рішення Господарського суду Рівненської області, ухваленого 21.02.23р. суддею Церковною Н.Ф. о 10:58 у м.Рівному, повний текст складено 28.02.23р. у справі № 918/574/21

позовом фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича

до фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача Товариство з обмеженою відповідальністю "ТОР Укртранс", Europejskie Centrum Logistychne Sp.Z.o.o. (ТзОВ "Європейський логістичний центр" )

про стягнення коштів у сумі 105 882 грн 51 коп.

Апеляційну скаргу розглянуто судом без повідомлення учасників справи, відповідно до частин 2, 10 статті 270, частини 13 статті 8 та частини 3 статті 252 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець Червеняк Роман Іванович звернувся до Господарського суду Рівненської області з позовною заявою до Фізичної особи-підприємця Шаборовського Юрія Володимировича в якій просить стягнути 105882,51 гривень боргу: 100385,24 гривень - за перевезення вантажу; 5497,27 гривень - відшкодування понесених позивачем витрат за митне оформлення вантажу.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що 15 грудня 2020 року сторони по справі уклали договір №15-12/02/2020/АК про перевезення вантажу у міжнародному сполученні. На виконання договору від 15.12.2020 позивачем було здійснено перевезення відповідного вантажу у міжнародному сполученні. Свої зобов`язання за вказаним договором позивач виконав належним чином. Разом з тим, відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов`язань, чим порушив права та охоронювані законодавством інтереси позивача. Пунктом 12 договору передбачено, що вартість перевезення визначена сторонами в розмірі 2900 євро по курсу НБУ на дату розвантаження. Вантаж було доставлено в пункт призначення та проведено його розвантаження 24.12.2020. Відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 100385,24 гривень, що становить 2900 Евро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ. Крім того, позивачем було проведено оплату митних процедур в Норвегії (місці завантаження вантажу) для забезпечення поставлення вантажу в сумі 161,31 євро. Відтак позивач просить суд позов задовольнити в повному обсязі.

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 21.02.23 у справі №918/574/21 позов задоволено. Стягнуто з фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича на користь фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича 100 385,24 грн - боргу; 5 497,27 грн - витрат за митне оформлення вантажу та 2 270,00 грн - судового збору.

В обґрунтування рішення, суд з посиланням на ст.ст.11, 509, 626, 628, 638, 909 ЦК України, ст. ст. 180, 181, 306, 307 ГК України, ст. 1, 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», ст. ст. 4, 6, 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, рішення Господарського суду міста Києва від 13.12.2018 у справі №910/12156/18 та від 18.09.2019 у справі №910/8406/19 вказав, що факт перевезення саме позивачем підтверджується у графі 23, розвантаження/отримання вантажу підтверджується печаткою вантажоотримувача у графі 24 міжнародних транспортних накладних - CMR №441552", а тому прийшов до висновку, що позивачем доведено фактичне надання відповідачу послуг перевезення вантажу що, в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача 100 385,24 грн - боргу та 5 497,27 грн - витрат за митне оформлення вантажу.

Не погодившись із ухваленим рішенням, скаржник звернувся з апеляційною скаргою в якій просить скасувати рішення повністю. Ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову фізичної особи-підприємця Червеняка Романа Івановича до фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича.

Вважає рішення незаконним та необґрунтованим з огляду на таке.

Вказує, що на виконання одного й того ж перевезення вантажу (із міста Мосйоен, Норвегія до міста Тячів, Україна) було укладено два договори:

1) № 15-12/02/2020/АК від 15.12.2020 між відповідачем як замовником та позивачем як перевізником (а. с. 8-9) (надалі також - «договір 1»);

2) № 15-3/12/2020/АК від 15.12.2020 між компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. як замовником та ТОВ «ТОР Укртранс» (попереднє найменування - ТОВ «ТОР Транспорт і логістика ЮА») як перевізником (а. с. 98-104) (надалі також - «договір 2»).

На переконання скаржника, суд дійшов необґрунтованого висновку про факт здійснення спірного перевезення на виконання саме договору 1 виключно на підставі наявності запису в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR, а. с. 10, а. с. 109) про позивача як про перевізника.

Водночас, факт здійснення спірного перевезення саме на виконання договору 2 підтверджується такими доказами:

1) Актом № 22/12/2020 від 16.12.2020 (а. с. 117), в якому зазначено, що перевезення, здійснене відповідно до CMR № 441552, було організоване саме компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о., а не відповідачем;

2) Платіжним дорученням від 08.04.2021 (а. с. 105-106), яким підтверджується здійснення оплати за спірне перевезення компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. на користь ТОВ «ТОР Укртранс»;

3) Актом здачі-прийняття робіт № 102 від 24.12.2020 (а. с. 108, 113), підписаним компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. як замовником та ТОВ «ТОР Укртранс» як перевізником;

4) Рахунком № 102 від 24.12.2020 (а. с. 107, 112), виставленим ТОВ «ТОР Укртранс»;

5) листуванням у Viber, долученим позивачем до позовної заяви (а. с. 23-33);

6) Договором № 1 на перевезення вантажу від 22.05.2019 (а. с. 37), за яким ТОВ «ТОР Укртранс» як замовник надає для перевезення вантажі, а позивач як перевізник зобов`язується здійснити їх перевезення автомобільним транспортом.

Звертає увагу, що жодному із наведених доказів судом першої інстанції не дано жодної оцінки в оскаржуваному рішенні, хоча за клопотанням відповідача їх було досліджено в судовому засіданні та окремо наголошено на змісті кожного із них.

Зауважує, що перевезення за маршрутом Мосйоен (Норвегія) - Тячів (Україна), здійснення якого підтверджується міжнародною товарно - транспортною накладною №441552, було повністю оплачене компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о. на користь ТОВ «ТОР Укртранс». Наведене повністю підтверджується й поясненнями компанії Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z. о. о., що містяться в матеріалах справи (а. с. 162-165).

Наявність запису в міжнародній товарно-транспортній накладній (CMR, а. с. 10, а. с. 109) про позивача як про перевізника пояснюється тим, що взаємовідносини № 1 на перевезення вантажу від 22.05.2019, який долучений до позовної заяви (тобто, наведені взаємовідносини визнаються самим позивачем) та міститься в матеріалах справи (а. с. 37). Прикметно, що сама міжнародна товарно-транспортна накладна виконана на бланку ТОВ «ТОР Транспорт і логістика ЮА» (попереднє найменування компанії ТОВ «ТОР Укртранс»). Наведеному судом першої інстанції також не було надано жодної оцінки.

Перевезення ж на виконання договору 1 не здійснювалося. При цьому, зазначає, що законодавець пов`язує виникнення зобов`язання із оплати послуг перевезення саме із фактом здійснення перевезення, а не із фактом укладення договору.

У відзиві позивач наводить свої міркування на спростування доводів скаржника та вказує на законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції. Просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.23 без змін.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до абз. 1 ч. 10 ст. 270 ГПК України, апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

За приписами ч. 13 ст. 8 ГПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи (абз. 2 ч. 10 ст. 270 ГПК України).

Від учасників справи клопотань про розгляд апеляційної скарги у даній справі в судовому засіданні з повідомленням учасників справи не надходило.

Враховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про розгляд апеляційної скарги фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.23 у справі № 918/574/21 за наявними у справі матеріалами в порядку письмового провадження.

Розглянувши апеляційну скаргу в межах вимог та доводів наведених в ній, дослідивши матеріали справи, перевіривши повноту з`ясування та доведеність всіх обставин, що мають значення для справи, відповідність висновків, викладених в рішенні місцевого господарського суду, обставинам справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права при винесенні оскарженого рішення, колегія суддів Північно-західного апеляційного господарського суду встановила наступне.

15 грудня 2020 року сторони по справі уклали договір №15-12/02/2020/АК про перевезення вантажу у міжнародному сполученні. Вказаний договір було укладено за посередництвом третьої особи, як експедитора, яка діє на підставі договору №1 від 22.05.2019.

На виконання договору від 15.12.2020 позивачем було здійснено перевезення відповідного вантажу у міжнародному сполученні, що підтверджується міжнародною товарно-транспортною накладною (CMR) №441552.

Свої зобов`язання за вказаним договором позивач виконав належним чином.

Разом з тим, відповідач прострочив виконання своїх грошових зобов`язань, чим порушив права та охоронювані законодавством інтереси позивача.

Так, п. 12 договору передбачено, що вартість перевезення визначена сторонами в розмірі 2900 євро по курсу НБУ на дату розвантаження.

Вантаж було доставлено в пункт призначення та проведено його розвантаження 24.12.2020.

У відповідності до інформації, оприлюдненої на сайті НБУ(https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=24.12.2020period=daily), офіційний курс гривні до євро станом на 24.12.2020 становив 34,6156 гривень за І євро.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити на користь позивача 100385,24 грн, що становить 2900 євро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ згідно з розрахунком: 2900*34,6156=100385,24 грн.

Крім того, позивачем було проведено оплату митних процедур в Норвегії (місці завантаження вантажу) для забезпечення поставлення вантажу в сумі 161,31 євро, що підтверджується копією квитанції до інвойсу К58016876 від 19.12.2020.

У відповідності до інформації, оприлюдненої на сайті НБУ (https://bank.gov.ua/ua/markets/exchangerates?date=l 9.12.2020period=daily), офіційний курс гривні де євро станам на 19.12.2020 становив 34,0789 гривень за 1 євро.

Таким чином, відповідач зобов`язаний сплатити відшкодувати позивачу 5497,27 грн витрат, що становить 161,31 євро станом на день поставлення вантажу по курсу НБУ згідно з розрахунком: 161,31 *34,0789=5497,27).

У відповідності до п. 13 договору від 15.12.2020 відповідач зобов`язаний оплатити позивачу кошти протягом 10 банківських днів з моменту отримання оригіналів документів (договору-заявки (з мокрою печаткою), акту, рахунку, 2 оригіналів ЦМР).

На підставі вищевказаного, позивач просить стягнути з відповідача 105 882 грн 51 коп.

Надаючи правову кваліфікацію відносинам, що склалися апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема є договори та інші правочини.

Частинами 1 та 2 ст. 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

У ст. 181 Господарського Кодексу України (далі ГК - України) визначено, що господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами та скріпленого печатками. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.

Згідно зі ст. 180 ГК України зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.

Як убачається із матеріалів справи в ній міститься підписаний сторонами та скріплений печатками договір-заявка № 15-12/02/2020/АК від 15.12.2020 про надання послуг з перевезення вантажу та CMR № 441552.

Згідно статті 1 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів. Транспортно-експедиторська послуга - це робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування. Транспортне експедирування як вид господарської діяльності не може розглядатися окремо від перевезення, це комплекс заходів, які супроводжують процес перевезення вантажів на всіх його стадіях (сортування вантажів під час їх прийняття до перевезення, перевалка вантажів у процесі їх перевезення, облік надходження вантажів під час видачі вантажу тощо), і саме це дає підстави розглядати її допоміжним щодо перевезення видом діяльності. Тому кожна послуга, що надається експедитором клієнту, по суті є транспортною послугою.

Відносини учасників транспортно-експедиторської діяльності встановлюються на основі договорів. Учасники цієї діяльності вільні у виборі предмета договору, визначенні зобов`язань, інших умов взаємовідносин, що не суперечать чинному законодавству.

Статтею 909 ЦК України передбачено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

Згідно зі статтею 306 ГК України перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами. Суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі. Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту.

Відповідно до статті 307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень.

Відповідно до статті 9 Закону України Про транспортно-експедиторську діяльність перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні.

Для міжнародних перевезень використовується товарно-транспортна накладна міжнародної форми (CMR).

Відповідно до статей 4, 9 Конвенції договір перевезення підтверджується складанням вантажної накладної; вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Вимоги до вантажної накладної передбачені статтею 6 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів, а саме вантажна накладна містить такі дані: a) дата і місце складання вантажної накладної; b) ім`я та адреса відправника; c) ім`я та адреса перевізника; d) місце і дата прийняття вантажу до перевезення і передбачене місце його доставки; e) ім`я та адреса одержувача; f) прийняте позначення характеру вантажу і спосіб його упакування та, у випадку перевезення небезпечних вантажів, їх загальновизнане позначення; g) кількість вантажних місць, їх спеціальне маркування і нумерація місць; h) вага вантажу брутто чи виражена в інших одиницях виміру кількість вантажу; i) платежі, пов`язані з перевезенням (провізна плата, додаткові платежі, митні збори, а також інші платежі, що стягуються з моменту укладання договору до доставки вантажу); j) інструкції, необхідні для виконання митних та інших формальностей; к) заява про те, що перевезення здійснюється, незалежно від будь-яких умов, згідно положень дійсної Конвенції.

У випадку потреби, вантажна накладна повинна також містити наступні дані: a) заява про те, що перевантаження забороняється; b) платежі, які відправник зобов`язується сплатити; c) сума платежу, що підлягає сплаті при доставці; d) декларована вартість вантажу і сума додаткової цінності його для відправника; e) інструкції відправника перевізнику відносно страхування вантажу; f) погоджений термін, протягом якого повинно бути виконано перевезення; g) перелік документів, переданих перевізнику.

Сторони можуть внести у вантажну накладну будь-яку іншу інформацію, яку вони вважають корисною.

Згідно з ч. 1 ст. 9 Конвенції про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів вантажна накладна є первинним доказом укладання договору перевезення, умов цього договору і прийняття вантажу перевізником.

Враховуючи наведені норми права та матеріали справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що взаємовідносини сторін ґрунтуються одночасно, як на договорі перевезення, так і на товарно-транспортній накладній міжнародної форми (CMR).

Колегія суддів зауважує, що як убачається із CMR № 441552 у ній в графі 16 та 23 зазначено перевізником PE Cherveniak Roman та містить печатку вантажоотримувача у графі 24 (вантаж одержано).

Крім того, в матеріалах справи міститься копія квитанції до інвойсу К58016876 від 19.12.2020 на суму 161,31 євро, що підтверджує оплату позивачем митних процедур в Норвегії (місці завантаження вантажу).

У частині третій статті 2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.

В силу принципів рівності, змагальності та диспозитивності (статті 7, 13, 14 ГПК України), обов`язок з доведення обставин, на які посилається сторона, покладається на таку сторону.

Відповідно до частин третьої-четвертої статті 13 ГПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом; кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

При цьому відповідно до статті 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Відповідно до частини першої статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 76 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до частини першої статті 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Отже, стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов`язок оцінювати докази, обставини справи з огляду на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються скоріше були (мали місце), аніж не були.

Одночасно статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Таким чином, з`ясування фактичних обставин справи має здійснюватися судом із застосуванням критеріїв оцінки доказів передбачених статтею 86 ГПК України щодо відсутності у доказів заздалегідь встановленої сили та оцінки кожного доказу окремо та їх сукупності в цілому.

Верховний Суд, в ході касаційного перегляду судових рішень, неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та зазначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зазначений принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов`язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Подібний висновок викладений у постановах Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17.

Реалізація принципу змагальності сторін в процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Такий підхід узгоджується з судовою практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), який у рішенні від 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" зазначив, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". … Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Верховний Суд також зазначає, що у пунктах 1 - 3 частини першої статті 237 ГПК України передбачено, що при ухваленні рішення суд вирішує, зокрема питання чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин.

Таким чином колегія суддів приходить до висновку, що більш вірогідним є факт здійснення спірного перевезення вантажу із міста Мосйоен (Норвегія) до міста Тячів (Україна) саме позивачем.

При цьому посилання скаржника на акт № 22/12/2020 від 16.12.2020; платіжне доручення від 08.04.2021; акт здачі-прийняття робіт № 102 від 24.12.2020; рахунок № 102 від 24.12.2020; листування у Viber; договір № 1 на перевезення вантажу від 22.05.2019, як на докази здійснення спірного перевезення вантажу із міста Мосйоен (Норвегія) до міста Тячів (Україна) на виконання Замовлення для перевізника № 15-3/12/2020/АК від 15.12.2020, укладеного компанією Europejskie Centrum Logistychne Sp. Z, о. о. як замовником та Товариством з обмеженою відповідальністю ТОР Транспорт і логістика ЮА як виконавцем, не беруться судовою колегією до уваги, оскільки, вищевказані учасники перевезення посилаються саме на CMR №441552 якою підтверджується факт перевезення позивачем.

За наведеного колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивачем доведено фактичне надання відповідачу послуг перевезення вантажу що, в свою чергу є підставою для стягнення з відповідача на користь позивача 100 385,24 грн - боргу та 5 497,27 грн - витрат за митне оформлення вантажу.

Враховуючи викладене, суд апеляційної інстанції погоджується із місцевим господарським судом про задоволення позову.

За наведеного, судова колегія зазначає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі, не знайшли свого підтвердження, ґрунтуються на його власній оцінці та спростовуються наведеними та встановленими судом обставинами справи.

Отже, колегія суддів вважає, що рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.2023 у даній справі прийняте з повним з`ясуванням всіх обставин, що мають значення для справи, дотриманням норм матеріального та процесуального права, а тому відсутні підстави для його скасування.

На підставі ст.129 ГПК України судовий збір за подання апеляційної скарги залишається за апелянтом.

Керуючись ст. ст. 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця Шабаровського Юрія Володимировича на рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.23 у справі № 918/574/21 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Рівненської області від 21.02.23 у справі № 918/574/21 залишити без змін.

3. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків передбачених п.2 ч.3 ст. 287 ГПК України.

4. Справу № 918/574/21 повернути до Господарського суду Рівненської області.

Головуючий суддя Миханюк М.В.

Суддя Коломис В.В.

Суддя Саврій В.А.