Рішення

від 27.02.2023 по справі 927/1140/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІГІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

Іменем України

27 лютого 2023 року м. Чернігівсправа № 927/1140/22 Господарський суд Чернігівської області у складі:

судді Ноувен М.П.,

за участю секретаря судового засідання Одинець І.М.,

розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання) справу №927/1140/22

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальності фірма "ТЕХНОВА"

вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03150;

електронна адреса: office@tehnova.com.ua

до відповідача: Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові

вул. Ринкова, 20, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14000;

електронна адреса: ufz_chernigiv@cip.gov.ua

про стягнення 12 389,86 грн;

без виклику представників сторін;

Позивач - Товариство з обмеженою відповідальності фірма "ТЕХНОВА" звернувся до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові про стягнення 12 389,86 грн заборгованості, де 8 133,58 грн - борг, 648,58 грн - 3 % річних, 3607,70 грн - інфляційних.

Дії суду щодо розгляду справи.

Ухвалою Господарського суду Чернігівської області від 27.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі № 927/1140/22 за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (без проведення судового засідання), встановлено сторонам строки для подання відзиву на позов, відповіді на відзив.

Сторони були належним чином повідомлені про розгляд справи в суді.

Позиції учасників справи.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 22.01.2018 № 528/1 купівлі - продажу теплової енергії.

09.01.2023, у встановлений судом строк, від відповідача на адресу суду надійшов відзив на позовну заяву № 63/34/04-17 від 09.01.2023 з додатками. Відповідач у відзиві на позовну заяву вважає позовні вимоги безпідставними та необґрунтованими. Крім того, у відзиві відповідач просить суд застосувати строк позовної давності до позовних вимог, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

В обґрунтування своїх заперечень відповідач зазначає, що до листа № 178 позивачем додано рахунок - фактуру № 0528/1ДН від 31.01.2020 та розрахунок нарахувань, які він раніше не отримував.

Позивачем не вжито заходів щодо досудового врегулювання спірних питань, що позбавило відповідача можливості на мирне врегулювання та уникнути додаткових нарахувань і витрат.

Щодо строку позовної давності відповідач зазначає, що заборгованість, яка є предметом спору, виникла ще у листопаді 2018 року. Таким чином, перебіг строку позовної давності, передбачений ст. 257 ЦК України, почався у листопаді 2018 року, а закінчився у листопаді 2021 року.

Суд прийняв до розгляду та долучив до матеріалів справи відзив на позовну заяву з доданими до нього документами, як такий, що поданий у порядку та строк, встановлені Господарським процесуальним кодексом України та судом, а тому спір вирішується з його урахуванням.

Інших заяв та клопотань від сторін не надходило.

Обставини справи встановлені судом.

22.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ТехНова" (постачальник) та Відділом урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Чернігові (споживач) укладено договір № 528/1 про купівлю-продаж теплової енергії (а.с. 19-22, далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник бере на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах згідно Додатку № 1 до Договору, а Споживач зобов`язується сплачувати кошти за одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок Постачальника за встановленими тарифами (цінами) у терміни, на умовах та порядку, передбачених Договором.

Теплова енергія надається Споживачу для об`єків та в обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення - в період опалювального сезону (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору, облік спожитої Споживачем теплової енергії (Гкал) здійснюється відповідно до показників обліку теплової енергії, а за його відсутності розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням визначеними у Договорі.

Розділом 6 визначено порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені в установленому законом порядку, і які можуть змінюватися згідно Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» і постанов Кабінету Міністрів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно з встановленими тарифами за наступними розрахунковими одиницями:

- за 1 Гкал - при наявності приладу обліку теплової енергії, що здійснює облік в Гкал - згідно з його показниками;

- за 1 Гкал - якщо прилад обліку теплової енергії визначає кількість спожитої теплової енергії в будь-яких інших розрахункових одиницях ніж гігакалорія, то для визначення обсягу спожитої теплової енергії в гігакалоріях Сторонами застосовується перевідні коефіцієнти метричних одиниць виміру: 1 ГДж = 0,2388459 Гкал; 1 МВт/ч = 0,859845 Гкал, тощо

- за 1 Гкал - за відсутності приладів обліку - обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням щомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. (п. 6.2.1. Договору).

Відповідно до п. 6.4. Договору, розрахунки Споживача із Постачальником за відпущену теплову енергію виконуються згідно діючого законодавства згідно рахунків Постачальника щомісячно у відповідності з показаннями приладів обліку або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за теплову енергію вноситься не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Розділ 7 договору визначає відповідальність сторін.

Так, за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки. Відшкодування збитків не звільняє від виконання зобов`язань, крім випадку письмової відмови сторони.

Відповідно до п. 7.2, 7.2.3. договору Споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня у розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.

Цей договір, згідно з п. 10.1. набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2018 р. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного Кодексу України, сторони домовились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме, з 01.01.2018 року.

Припинення дії Договору не звільняє Споживача від обов`язків повної сплати спожитої теплової енергії. (п. 10.3. Договору).

Відповідно до п. 10.4. Договору, договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії про його припинення не буде письмово заявлено однією із сторін.

Так, на виконання умов договору позивачем надавались відповідачу акти приймання передачі теплової енергії:

- від 23.11.2018 на суму 24 193,49 грн разом з ПДВ;

- від 18.12.2018 на суму 39 555,90 грн разом з ПДВ;

- від 31.01.2020 на суму 8 133,58 грн разом з ПДВ;

Відповідно до п. 3.2.24. Договору Споживач зобов`язаний підписати акти приймання - передачі теплової енергії. Один примірник підписаного акту приймання - передачі Споживач зобов`язаний повернути Постачальнику у 5-ти денний термін з моменту його пред`явлення Споживачу. У випадку незгоди Споживача з виставленим актом приймання - передачі теплової енергії Споживач у 5-ти денний термін зобов`язаний повідомити про це Постачальника в письмовому вигляді з обґрунтуванням причини такої незгоди. В разі неповідомлення Постачальника про обґрунтовану відмову, неповернення або не підписання акту приймання - передачі теплової енергії в 5-ти денний термін, акт вважається прийнятим Сторонами в повному обсязі.

Акти від 23.11.2018 та від 18.12.2018 підписані представником відповідача та скріплені печаткою.

Акт від 31.01.2020 Відповідачем не підписано. Обґрунтованої письмової незгоди до Постачальника не надходило.

На виконання умов договору, Постачальником надавались рахунки-фактури на адресу Споживача:

- за листопад № 0528/1 від 23.11.2018 на суму 24 193,49 грн;

- за грудень № 0528/1 від 18.12.2018 на суму 39 555,90 грн;

- за жовтень-грудень № 0528/1ДН на суму 8 133,58 грн.

При цьому, як убачається з матеріалів справи, на рахунку - фактурі за жовтень-грудень 2018 № 0528/1ДН стоїть відмітка про отримання з датою 24.02.2020 та підписом представника.

Отже, за період з 25.10.2018 - по 16.12.2018 року включно Позивачем було відпущено Відповідачу теплову енергію згідно вищевказаних рахунків - фактур по тарифу, встановленому Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг 1346,78 Гкал на загальну суму 53 124,49 грн.

Постановою НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 "Про накладення штрафу на ТОВ фірма "Технова" за порушення Ліцензійних умов виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання" підпунктом 1 пункту 2 зобов`язано позивача у термін до 20 січня 2020 року здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання

Так, у січні 2020 року Позивачем було зроблено перерахунок - донарахування за теплову енергію поставлену за період з 28.10.2018 по 16.12.2018 року включно на підставі п.2.1. Постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 р. на суму 8 133,58 грн.

Відповідачем оплачено за поставлену теплову енергію у період з 28.10.2018 по 16.12.2018 по тарифу 1346,78 грн за Гкал по рахункам - фактурам - за листопад № 0528/1 від 23.11.2018 на суму 24 193,49 грн та за грудень № 0528/1 від 18.12.2018 на суму 39 555,90 грн.

Отриманий відповідачем 24.02.2020 рахунок - фактура № 0528/1ДН на суму 8 133,58 щодо перерахунку - донарахування за теплову енергію залишився не сплачений.

Відповідно до п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені в установленому законом порядку, і які можуть змінюватися згідно Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» і постанов Кабінету Міністрів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.4. Договору, розрахунки Споживача із Постачальником за відпущену теплову енергію виконуються згідно діючого законодавства згідно рахунків Постачальника щомісячно у відповідності з показаннями приладів обліку або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за теплову енергію вноситься не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Зазначений рахунок-фактура щодо перерахунку - донарахування відповідачем не оплачено.

Оскільки, відповідач за донараховану позивачем теплову енергію, поставлену за період з 28.10.2018 по 16.12.2018, на суму 8 133,58 грн. не розрахувався, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у зв`язку з невиконанням умов договору відповідачем.

Крім того, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 648,58 грн та 3607,70 грн. інфляційних втрат, нарахованих на суму 8 133,58 грн., за несплату прийнятої теплової енергії.

Оцінка аргументів та нормативно-правове обґрунтування.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлює, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

За приписами ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Відповідно до ч. 7 ст. 276 Господарського кодексу України оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів.

Згідно з ч. 1, 2 ст. 714 Цивільного кодексу України за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов`язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов`язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання. До договору постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, положення про договір поставки, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин сторін.

Крім того, відносини, що виникають у зв`язку з виробництвом, транспортуванням, постачанням і використанням теплової енергії регулюються Законом України "Про теплопостачання", а тому до спірних відносин підлягають застосуванню положення і даного спеціального закону.

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про теплопостачання" постачання теплової енергії (теплопостачання) - господарська діяльність, пов`язана з наданням теплової енергії (теплоносія) споживачам за допомогою технічних засобів транспортування та розподілом теплової енергії на підставі договору.

Частина 6 ст. 19 Закону України "Про теплопостачання" встановлює, що споживач повинен щомісячно здійснювати оплату теплопостачальній організації за фактично отриману теплову енергію.

За приписами ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться у ч. 1 ст. 526 Цивільного кодексу України.

Статтею 193 Господарського кодексу України та ст. 525 Цивільного кодексу України визначено, що одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом не допускається.

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Щодо заявленої до стягнення суми основної заборгованості.

Відповідно до ч. 1, 3 ст. 189 Господарського кодексу України ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Частинами 1, 2 ст. 191 Господарського кодексу України визначено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України "Про ціни і ціноутворення" та іншими законами.

Згідно ч. 1, 3 ст. 12 Закону України "Про ціна та ціноутворення" державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку. Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін.

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Згідно ч. 2 ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) регулятор здійснює державне регулювання шляхом: 1) нормативно-правового регулювання у випадках, коли відповідні повноваження надані Регулятору законом; 2) ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг; 3) формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом; 4) державного контролю та застосування заходів впливу; 5) використання інших засобів, передбачених законом.

Одним з основних завдань Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг (ч. 3 ст. 3 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин).

Згідно ч. 9 ст. 14 "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг.

Відповідно до п. 12, 13 ст. 17 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор розглядає справи про порушення ліцензійних умов, а також справи про адміністративні правопорушення і за результатами розгляду приймає рішення про застосування санкцій, накладення адміністративних стягнень у випадках, передбачених законом, приймає у межах своєї компетенції рішення про направлення до відповідних державних органів матеріалів про виявлені факти порушення законодавства; встановлює державні регульовані ціни і тарифи на товари (послуги) суб`єктів природних монополій та інших суб`єктів господарювання, що провадять діяльність на ринках у сферах енергетики та комунальних послуг, якщо відповідні повноваження надані Регулятору законом.

Пунктами 5-7 ч. 4 ст. 19 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" ( в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено, що під час здійснення державного контролю Регулятор має право приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень; накладати штрафні санкції та вживати заходів, передбачених законом; за результатами перевірки або моніторингу приймати рішення про встановлення (зміну) тарифів на товари (послуги) суб`єктів господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, та внесення змін до відповідних інвестиційних програм.

Згідно абзацу 7 ст. 16 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) до повноважень Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг, належить встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється Комісією.

Відповідно до ч. ст. 20 Закону України "Про теплопостачання" (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становище на ринку, є регульованими.

Позивач має статус суб`єкта природної монополії та провадить діяльність, ліцензування якої здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП).

30.06.2015 НКРЕКП прийняла постанову № 1976 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі "ТехНова"".

Постановою НКРЕКП від 14.06.2018 № 404 "Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП" внесено зміни до Постанови від 30 червня 2015 року № 1976 "Про встановлення тарифів на теплову енергію, її виробництво, транспортування, постачання для потреб бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення) ТОВ фірмі "ТехНова", зокрема додатки 1 та 2 до постанови викладено в новій редакції, наведеній у додатку 11 та встановлено тариф на теплову енергію для потреб інших споживачів у розмірі 1 344, 78 грн/Гкал. Дана постанова набрала чинності 16.08.2018.

Тариф у розмірі 1526,81 грн/Гкал встановлений на підставі постанови НКРЕКП №1976 від 30.06.2015 за змінами, внесеними постановою НКРЕКП від 27.02.2018 №239.

Дана постанова набрала чинності не одразу, а лише після опублікування її в газеті "Урядовий кур`єр" 27.10.2018 та діяла з 28.10.2018.

У рішенні Конституційного Суду України від 03.10.1997 № 4-зп, вказано, що з прийняттям нового акту, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Згідно з частиною 7 статті 14 Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг" рішення Регулятора, що мають ознаки регуляторних актів, а також рішення з питань встановлення тарифів на товари (послуги) суб`єктів природних монополій, цін (тарифів) для населення (якщо відповідні повноваження щодо встановлення цін (тарифів) надані спеціальними законами) набирають чинності з дня, наступного за днем їх опублікування в офіційному друкованому виданні - газеті "Урядовий кур`єр", якщо більш пізній строк набрання ними чинності не встановлено самим рішенням, але не раніше дня офіційного опублікування рішення.

Таким чином, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 № 404, яка набрала чинності та відповідно діяла в часі раніше (із 16.08.2018), була автоматично скасована з набранням чинності постанови НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 (із 28.10.2018), а отже не діяла з 28.10.2018.

Оскільки умови Договору визначають обов`язок споживача оплачувати спожиту теплову енергію саме за встановленими тарифами, суд відхиляє заперечення відповідача щодо неможливості донарахування позивачем вартості спожитої відповідачем теплової енергії в жовтні-грудні 2018.

Постановою НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 "Про накладення штрафу на ТОВ фірма "Технова" за порушення Ліцензійних умов виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання" підпунктом 1 пункту 2 зобов`язано позивача у термін до 20 січня 2020 року здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання.

Позивач зазначає, що здійснив перерахунок та нарахував відповідачу різницю вартості спожитої теплової енергії за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП №1976 від 30.06.2015 (зі змінами внесеними постановами НКРЕКП №1205 від 05.10.2017, №239 від 27.02.2018) і тарифами, встановленими постановою НКРЕКП №404.

З матеріалів справи слідує про здійснення позивачем у січні 2020 року перерахунку-донарахування за теплову енергію, поставлену за період з 28.10.2018 по 16.12.2018 на підставі підпункту 1 пункту 2 постанови НКРЕКП №2542 від 26.11.2019, а саме по тарифу 1526,81 грн, який не перевищує тариф на теплову енергію.

Згідно п. 36 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, рахунок на оплату спожитої послуги надається споживачу на безоплатній основі щомісяця відповідно до статті 8 Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання".

Рахунки на оплату послуг формуються виконавцем або визначеною власником (співвласниками) іншою особою, що здійснює розподіл обсягів послуг, на основі показань вузлів комерційного обліку з урахуванням показань вузлів розподільного обліку відповідно до Закону України "Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання" та надаються споживачу (його представнику) у строк не пізніше ніж за 10 календарних днів до граничного строку внесення плати за послуги, визначеного договором.

Датою вручення відповідачу рахунку-фактури № 058/1ДН на суму 8 133,58 грн є 24.02.2020 (вручено особисто під розпис представнику споживача).

Суд звертає увагу, що в даному випадку відбулось несвоєчасне направлення (надання) рахунку саме з вини позивача, а відтак наявні підстави для відтермінування строків здійснення оплати.

Згідно п.37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Так, строк оплати сторони передбачили п.6.4 Договору, відповідно до умов якого плата за теплову енергію вноситься не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Відтак, вартість теплової енергії в гарячій воді, поставленої позивачем за період з 28.10.2018 по 16.12.2018, з донарахуванням на підставі рахунку-фактури № 058/1Дн на суму 8 133,58 грн. (отриманого споживачем 24.02.2020), відповідач повинен був оплатити до 15.03.2020 включно.

Твердження відповідача про те, що ні умовами договору, ні нормами чинного законодавства не передбачено здійснення перерахунку чи донарахування плати за минулі періоди, а також відсутність будь-яких листів (повідомлень) про наявність заборгованості, є безпідставними, оскільки вартість послуг встановлюється не домовленістю сторін, а регулюється Національною комісією, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг. Разом з тим, відсутність повідомлення теплопостачальної організації про зміну тарифу носить інформаційний характер і не може спростовувати або впливати на застосування визначених регуляторним органом тарифів.

Як зазначено у п.10.1. договору, цей договір набирає чинності з моменту його підписання уповноваженими представниками сторін і діє до 31.12.2018, а в частині здійснення розрахунків до їх повного здійснення.

За таких обставин суд відхиляє заперечення відповідача про відсутність будь-якого боргу на дату закінчення строку дії договору.

Доводи відповідача, викладені у відзиві на позовну заяву, в частині ненадання позивачем належних та допустимих доказів, спростовуються вищевикладеним, матеріалами справи та судом до уваги не приймаються.

Оскільки відповідач у порушення ст. 525, 526, 527, 530 Цивільного кодексу України, ст.193 Господарського кодексу України взятих на себе зобов`язань не виконав та не провів оплату за спожиту теплову енергію з урахуванням перерахунку у визначені законодавством і договором терміни, господарський суд доходить висновку, що позовні вимоги у частині стягнення заборгованості у розмірі 8133,58 грн є обґрунтованими і підлягають задоволенню.

Суд також враховує, що спірні відносини, які склались між сторонами даної справи на підставі договору, регулюються положеннями Цивільного та Господарського кодексів України, Закону України "Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання енергетики та комунальних послуг", Закону України "Про теплопостачання".

При цьому приписи вказаних законів не допускають привілейованого становища суб`єктів господарювання, що пов`язані із фінансуванням від третіх осіб, в тому числі бюджетного фінансування.

За вказаних обставин відповідач самостійно відповідає за своїми зобов`язаннями за договором і така відповідальність не може ставитися у залежність від дій чи бездіяльності будь-яких третіх осіб.

Частина 2 ст. 218 ГК України та ст. 617 ЦК України не передбачено такої підстави для звільнення від відповідальності, як відсутність коштів.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 № 3477-ІУ, суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського Суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.

У рішеннях ЄСПЛ від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України" та від 30.11.2004 у справі "Бакалов проти України" також зазначено, що відсутність бюджетних коштів, передбачених у видатках Державного бюджету України, не є підставою для звільнення від відповідальності за порушення зобов`язання (пункти 48 та 40 цих рішень відповідно).

Щодо заявлених до стягнення 3% річних та інфляційних втрат.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 648,58 грн за період з 05.03.2020 по 31.10.2022 та 3607,70 грн. інфляційних втрат за період з березня 2020 по жовтень 2022 року.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за неналежне виконання зобов`язання.

Таких висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 19.06.2019 у справах № 703/2718/16-ц та № 646/14523/15-ц, у постанові від 07.07.2020 у справі № 296/10217/15-ц, у постанові від 08.11.2019 у справі № 127/15672/16-ц, у постанові від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16.

Здійснивши перевірку розрахунку 3 % річних та інфляційних суд дійшов висновку про неправильне їх нарахування, з огляду на наступне.

Позивачем датою початку нарахування 3% річних визначено 05.03.2020, тоді як з урахуванням граничного строку оплати, який передбачений п.6.4 Договору, період нарахуванням останніх становить з 16.03.2020 по 31.10.2022.

За перерахунком суду, розмір 3% річних, з урахуванням визначеного судом періоду становить 397,77 грн, відтак позовні вимоги у частині стягнення 3% річних підлягають частковому задоволенню у зазначеному судом розмірі.

Щодо нарахування інфляційних суд зазначає наступне.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме: - час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу; - час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Відповідно до ч. 4 ст. 236 ГПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Даний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду від 20.11.2020 у справі № 910/1307/19.

Як встановлено судом, прострочення виконання зобов`язання по оплаті виникло у відповідача з 16.03.2020.

Оскільки прострочення оплати становить менше половини місяця, на користь позивача підлягає стягненню 2603,08 грн інфляційних втрат за період з квітня 2020 року по жовтень 2022 року.

Щодо застосування позовної давності.

Відповідач у відзиві на позовну заяву, на підставі ст. 257, ч.2,3 ст. 267 Цивільного кодексу України, заявляє про пропущення трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права та просить застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Згідно зі ст. 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Відповідно до ч. 1 ст. 257 Цивільного кодексу України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Згідно з ч. 1 ст. 259 Цивільного кодексу України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч. 1 ст. 261 Цивільного кодексу України).

За зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (ч. 5 ст. 261 Цивільного кодексу України).

Згідно з ч. 1 ст. 264 Цивільного кодексу України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Відповідно до ст. 267 Цивільного кодексу України сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважними причини пропущення позовної давності, порушене право підлягає захисту.

Позивач мав знати про зміну тарифу з дня набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 з 28.10.2018, а отже саме з цього часу починається перебіг строку позовної давності.

Проте, під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України, строки позовної давності розраховуються з урахуванням заходів щодо запобігання виникненню, поширенню і розповсюдженню епідемій, пандемій коронавірусної хвороби (COVID-19) відповідно до приписів Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" від 30.03.2020 № 540-ІХ.

Вказаним законом розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України доповнено пунктом 12 такого змісту: "12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою КМУ "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 11.03.2020 № 211 (зі змінами та доповненнями) та Постановою КМУ "Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2" від 09.12.2020 № 1236 (зі змінами та доповненнями) карантин встановлено з 12 березня 2020 року до 30 квітня 2023 року на всій території України.

З огляду на те, що позивач звернувся до суду із позовом 19.12.2022, враховуючи строки початку перебігу позовної давності та продовження законом строків позовної давності на строк дії карантину, який триває, суд доходить висновку, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення заборгованості відбулось в межах строку позовної давності та, відповідно, наявні праві підстави для задоволення позовних вимог в частині стягнення боргу в повному обсязі.

Відповідно до ч.1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно зі ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Судом у повній мірі досліджено докази, додані до матеріалів справи і встановлено, що доводи і заперечення відповідача не знайшли свого підтвердження.

За змістом п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень та висновків Європейського суду з прав людини, викладених у рішеннях у справах "Трофимчук проти України", "Серявін та інші проти України" обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Судом було вжито усіх заходів для забезпечення реалізації сторонами своїх процесуальних прав та з`ясовано усі питання, винесені на його розгляд.

Враховуючи вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в частині стягнення з відповідача 8 133,58 грн. основного боргу, 397,77 грн 3% річних та 2603,08 грн інфляційних втрат.

В решті вимог в сумі 250,81 грн 3% річних та 1004,62 грн інфляційних позов задоволенню не підлягає.

Розподіл судових витрат.

Згідно з п.5 ч.1 ст. 237 ГПК України при ухваленні рішення суд вирішує питання, зокрема, про розподіл між сторонами судових витрат.

Статтею 129 ГПК України передбачено, що судовий збір покладається: у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Позивач за подання позовної заяви сплатив 2481,00 грн судового збору.

Розмір судового збору, який підлягає стягненню з відповідача пропорційно розміру задоволених позовних вимог, становить 2229,61 грн.

В решті 251,39 грн судовий збір покладається на позивача.

Керуючись ст. 14, 73-80, 86, 129, 236-238, 240, 241, 252 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд

УХВАЛИВ:

1. Позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТЕХНОВА", код 24100060 до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові, код 05433488 про стягнення 12389,86 грн задовольнити частково.

2. Стягнути з Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові вул. Ринкова, 20, м. Чернігів, Чернігівська обл., 14000, код 05433488 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТЕХНОВА", вул. Предславинська, 31/11, офіс 87, м. Київ, 03050, код 24100060, заборгованість в сумі 8 133,58 грн, 3% річних в сумі 397,77 грн, інфляційні в сумі 2603,08 грн, судовий збір в сумі 2229,61 грн.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. В решті вимог по стягненню 250,81 грн 3% річних та 1004,62 грн інфляційних відмовити.

Рішення набирає законної сили в строк і в порядку, встановленому ст.241 Господарського процесуального кодексу України та може бути оскаржено до Північного апеляційного господарського суду у строки визначені ст.256 Господарського процесуального кодексу України

Повідомити учасників справи про можливість одержання інформації по справі у Єдиному державному реєстрі судових рішень: http://reyestr.court.gov.ua/.

Суддя М.П. Ноувен