Постанова

від 04.07.2023 по справі 927/1140/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"04" липня 2023 р. Справа№ 927/1140/22

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Корсака В.А.

суддів: Алданової С.О.

Євсікова О.О.

розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи матеріали апеляційної скарги Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові

на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023

у справі № 927/1140/22 (суддя Ноувен М.П.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальності фірма "ТЕХНОВА"

до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові

про стягнення 12 389,86 грн

В С Т А Н О В И В :

Короткий зміст позовних вимог

Товариство з обмеженою відповідальності фірма "ТЕХНОВА" звернулось до Господарського суду Чернігівської області з позовом до Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові про стягнення 12 389,86 грн заборгованості, де 8 133,58 грн - борг, 648,58 грн - 3 % річних, 3607,70 грн - інфляційних.

Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов договору від 22.01.2018 № 528/1 в частині оплати вартості поставленої теплової енергії.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його прийняття

Рішенням Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023 у справі №927/1140/22 позов задоволено частково, стягнуто з Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю фірма "ТЕХНОВА" заборгованість в сумі 8 133,58 грн, 3% річних в сумі 397,77 грн, інфляційні в сумі 2603,08 грн, судовий збір в сумі 2229,61 грн.

Місцевий господарський суд, встановивши правомірність перерахунку відповідачу вартості спожитої теплової енергії за тарифами, встановленими постановою НКРЕКП №1976 від 30.06.2015 (зі змінами внесеними постановами НКРЕКП №1205 від 05.10.2017, №239 від 27.02.2018) за період з 28.10.2018 по 16.12.2018 та відсутність доказів оплати відповідачем рахунку, дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог.

При цьому, здійснивши перевірку проведеного позивачем розрахунку інфляційних та 3 % річних, встановив його невірність, а тому частково задовольнив позов у цій справі.

Короткий зміст вимог апеляційних скарг та узагальнення їх доводів

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить це рішення скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Апеляційна скарга обґрунтована тим, що оскаржуване рішення прийнято місцевим господарським судом з неправильним застосуванням норм матеріального права та невірним з`ясуванням усіх обставин, що мають значення для справи.

Так, відповідач зазначає, що:

- судом першої інстанції невірно застосована сфера законодавства щодо регулювання строків під час дії карантину, а саме не застосовано приписи п. 4 розділу Х «Прикінцеві положення» ГПК України щодо поновлення строків за заявою сторони з поважних причин;

- суд першої інстанції встановив, що строк позовної давності почав свій перебіг з 28.10.2018, позивач звернувся до суду з пропуском трьохрічного строку позовної давності без обґрунтування поважності причин пропуску такого строку;

- при вирішенні даного спору місцевим господарським судом помилково не було застосовано наслідки спливу строку позовної давності;

- суд взагалі не надав оцінки та залишив поза увагою пояснення відповідача та надані докази щодо порядку виконання договору та укладення додаткових угод до нього, відсутності протягом тривалого часу заборгованості за договором та претензій позивача щодо наявності такої заборгованості;

- рахунок-фактура за жовтень-грудень № 0528/1ДН на суму 8 133,58 грн не відповідає встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» вимогам первинного документа, а тому в силу приписів ст. 77 ГПК України він є недопустимим доказом;

- в матеріалах справи відсутні докази надіслання відповідачу акта приймання-передачі теплової енергії від 31.01.2020 аж до листопада 2022; відповідач отримав цей акт вперше 22.11.2022.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Від позивача надійшов письмовий відзив на апеляційну скаргу, в якому сторона просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги відповідача, а оскаржуване рішення залишити без змін.

Заперечуючи проти доводів апелянта, позивач зазначає, що:

- оскільки умовами договору визначено обов`язок споживача оплачувати спожиту теплову енергію саме за встановленими тарифами, суд правомірно відхилив доводи відповідача щодо неможливості донарахування позивачем вартості вже спожитої теплової енергії в жовтні-грудні 2018;

- рахунок-фактура по проведеному перерахунку в січні 2020 відповідає вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», а неістотні недоліки в документі, не є підставою для невизнання господарської операції;

- аналогічно на інших рахунках про оплату за спожиту теплову енергію відсутнє прізвище особи, яка його отримала, однак відповідач здійснив їх оплату без будь-яких заперечень.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті та межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 20.03.2023 апеляційну скаргу передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Корсак В.А., судді: Євсіков О.О., Алданова С.О.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 21.03.2023 постановлено витребувати у Господарського суду місті Чернігові матеріали справи №927/1140/22 та невідкладно надіслати їх до Північного апеляційного господарського суду. Відкладено вирішення питань, пов`язаних з рухом апеляційної скарги, які визначені главою 1 розділу IV ГПК України, до надходження матеріалів справи №927/1140/22. Копію ухвали надіслано суду першої інстанції.

Після надходження матеріалів справи, ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.04.2023 апеляційну скаргу залишено без руху на підставі ст.ст. 174, 260 ГПК України, у зв`язку з відсутністю документів на підтвердження повноважень особи, яка підписала апеляційну скаргу.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.05.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023 у справі №927/1140/22. Повідомлено учасників справи про здійснення розгляду апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи. Закінчено проведення підготовчих дій. Роз`яснено учасникам справи право подати до суду апеляційної інстанції відзиви на апеляційні скарги в письмовій формі до 19.06.2023. Встановлено учасникам справи строк для подачі всіх заяв та клопотань в письмовій формі до 19.06.2023.

За змістом ч. 3 ст. 270 ГПК України розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.

Частиною 10 статті 270 ГПК України унормовано, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

З урахуванням конкретних обставин справи суд апеляційної інстанції за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може розглянути такі апеляційні скарги у судовому засіданні з повідомленням (викликом) учасників справи.

Відповідно до ч. 5 ст. 12 ГПК України для цілей цього Кодексу малозначними справами є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Оскільки клопотань про розгляд апеляційної скарги з повідомленням (викликом) сторін не заявлялось, а необхідності призначення справи до розгляду у відкритому судовому засіданні судом не встановлено, дана постанова Північного апеляційного господарського суду прийнята за результатами дослідження наявних в матеріалах справи документів в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Межі розгляду справи судом апеляційної інстанції

Відповідно до ст. 269, ч. 1 ст. 270 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених при перегляді справ в порядку апеляційного провадження.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, Північний апеляційний господарський суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги в межах викладених прокурором доводів та вимог, виходячи з наступного.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

22.01.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю фірмою "ТехНова" (постачальник) та Відділом урядового фельд`єгерського зв`язку Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в м. Чернігові (споживач) укладено договір № 528/1 про купівлю-продаж теплової енергії (а.с. 19-22, далі - договір).

Відповідно до п.1.1. договору постачальник бере на себе зобов`язання постачати Споживачу теплову енергію в потрібних йому обсягах згідно Додатку № 1 до Договору, а Споживач зобов`язується сплачувати кошти за одержану теплову енергію на розрахунковий рахунок Постачальника за встановленими тарифами (цінами) у терміни, на умовах та порядку, передбачених Договором.

Теплова енергія надається Споживачу для об`єків та в обсягах згідно з Додатком № 1 до Договору у вигляді гарячої води на такі потреби: опалення - в період опалювального сезону (п. 2.1. Договору).

Згідно з п. 5.1. Договору, облік спожитої Споживачем теплової енергії (Гкал) здійснюється відповідно до показників обліку теплової енергії, а за його відсутності розрахунковим способом згідно з тепловим навантаженням визначеними у Договорі.

Розділом 6 визначено порядок розрахунків.

Так, відповідно до п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені в установленому законом порядку, і які можуть змінюватися згідно Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» і постанов Кабінету Міністрів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Розрахунки за теплову енергію здійснюються згідно з встановленими тарифами за наступними розрахунковими одиницями:

- за 1 Гкал - при наявності приладу обліку теплової енергії, що здійснює облік в Гкал - згідно з його показниками;

- за 1 Гкал - якщо прилад обліку теплової енергії визначає кількість спожитої теплової енергії в будь-яких інших розрахункових одиницях ніж гігакалорія, то для визначення обсягу спожитої теплової енергії в гігакалоріях Сторонами застосовується перевідні коефіцієнти метричних одиниць виміру: 1 ГДж = 0,2388459 Гкал; 1 МВт/ч = 0,859845 Гкал, тощо;

- за 1 Гкал - за відсутності приладів обліку - обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням щомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді. (п. 6.2.1. Договору).

Згідно п. 6.1 Договору, розрахунки за теплову енергію, що споживається Споживачем здійснюються виключно у грошовій формі на розрахунковий рахунок Постачальника по тарифах, які затверджені в установленому законом порядку, і які можуть змінюватися згідно Закону України «Про державне регулювання у сфері комунальних послуг» і постанов Кабінету Міністрів України та Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сфері комунальних послуг.

Відповідно до п. 6.4. Договору, розрахунки Споживача із Постачальником за відпущену теплову енергію виконуються згідно діючого законодавства згідно рахунків Постачальника щомісячно у відповідності з показаннями приладів обліку або розрахунковим способом при відсутності приладів обліку. Розрахунковим періодом є календарний місяць. Плата за теплову енергію вноситься не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Розділ 7 договору визначає відповідальність сторін.

Так, за невиконання або неналежне виконання сторонами своїх зобов`язань за договором винна сторона відшкодовує іншій завдані збитки. Відшкодування збитків не звільняє від виконання зобов`язань, крім випадку письмової відмови сторони.

Відповідно до п. 7.2, 7.2.3. договору Споживач несе відповідальність за несвоєчасне виконання розрахунків за теплову енергію - пеня у розмірі 0,5 % належної до сплати суми за кожен день прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, а також борг з урахуванням індексу інфляції за весь період прострочення і 3% річних від простроченої суми.

Цей договір, згідно з п. 10.1. набирає чинності з дня його підписання та діє до 31 грудня 2018 р. Відповідно до ч. 3 ст. 631 Цивільного Кодексу України, сторони домовились, що умови цього договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладання, а саме, з 01.01.2018 року.

Зокрема, в період з жовтня по грудень 2018 Позивачем було відпущено Відповідачу теплову енергію по тарифу, встановленому постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 30 червня 2015 року № 1976 (в редакції внесених змін згідно постанови НКРЕКП від 14.06.2018 № 404) в розмірі 1346,78 грн за 1 Гкал.

Постачальником виставлено рахунки-фактури: - за листопад № 0528/1 від 23.11.2018 на суму 24 193,49 грн; - за грудень № 0528/1 від 18.12.2018 на суму 39 555,90 грн, які оплачені відповідачем.

Постановою НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 "Про накладення штрафу на ТОВ фірма "Технова" за порушення Ліцензійних умов виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання" підпунктом 1 пункту 2 зобов`язано позивача у термін до 20 січня 2020 року здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання.

У зв`язку з цим, у січні 2020 року Позивачем було зроблено перерахунок - донарахування за теплову енергію поставлену за період з 28.10.2018 по 16.12.2018 року включно на підставі п.2.1. Постанови НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 року на суму 8 133,58 грн.

Позивачем виставлено відповідачу рахунок за жовтень-грудень № 0528/1ДН на суму 8 133,58 грн, який ним оплачено не було. Акт приймання - передачі теплової енергії від 31.01.2020 на суму донарахування відповідачем не підписано.

Оскільки, відповідач за донараховану позивачем теплову енергію, поставлену за період з 28.10.2018 по 16.12.2018, на суму 8 133,58 грн не розрахувався, позивач звернувся до суду за захистом свого порушеного права у зв`язку з невиконанням умов договору відповідачем. Крім того, на суму заборгованості в порядку ст. 625 ЦК України, нараховано інфляційні та 3% річних за період з 05.03.2020 по 31.10.2022.

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч. 2 ст. 509 ЦК України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України унормовано, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (ст. 174 ГК України).

Згідно з ч. 1 ст. 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.

Енергопостачальні підприємства інших, крім державної і комунальної, форм власності можуть брати участь у забезпеченні енергією будь-яких споживачів, у тому числі через державну (комунальну) енергомережу, на умовах, визначених відповідними договорами (ч. 5 ст. 275 ГК України).

Відповідно до ст. 174 ГК України договір є підставою для виникнення господарських зобов`язань, які згідно зі ст. ст. 193, 202 ГК України та ст. ст. 525, 526, 530 ЦК України повинні виконуватись належним чином і в установлений строк відповідно до умов договору та вимог чинного законодавства; одностороння відмова від зобов`язання не допускається, якщо інше не передбачено договором або законом.

Ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування (ч. 1 ст. 632 ЦК України).

Згідно з ч. 3 ст. 189 ГК України суб`єкти господарювання використовують у своїй діяльності вільні та державні регульовані ціни.

Частинами 1 та 2 статті 191 ГК України передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються Кабінетом Міністрів України, органами виконавчої влади, державними колегіальними органами та органами місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень у встановленому законодавством порядку. Державне регулювання цін здійснюється згідно із Законом України «Про ціни і ціноутворення».

Тариф (ціна) на теплову енергію, яку позивач постачав за Договором відповідачу, є державною регульованою ціною, яка запроваджується органом виконавчої влади відповідно до його повноважень у встановленому законодавством порядку (ч. 3 ст. 189, ст. 191 ГК України).

Частиною 1 статті 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення» передбачено, що державні регульовані ціни запроваджуються на товари, які справляють визначальний вплив на загальний рівень і динаміку цін, мають істотну соціальну значущість, а також на товари, що виробляються суб`єктами, які займають монопольне (домінуюче) становище на ринку.

Зміна рівня державних регульованих цін здійснюється в порядку і строки, що визначаються органами, які відповідно до цього Закону здійснюють державне регулювання цін (ч. 3 ст. 12 Закону України «Про ціни і ціноутворення»).

Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - Регулятор), є постійно діючим центральним органом виконавчої влади зі спеціальним статусом, який утворюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до п.п. 2, 3 ч. 2 ст. 3 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» Регулятор здійснює державне регулювання шляхом, зокрема, ліцензування діяльності у сферах енергетики та комунальних послуг та формування цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг та реалізації відповідної політики у випадках, коли такі повноваження надані Регулятору законом.

Пунктом 6 частини 3 статті 3 цього Закону унормовано, що одним з основних завдань Регулятора є реалізація цінової і тарифної політики у сферах енергетики та комунальних послуг.

Згідно з абз. 7 статті 16 Закону України «Про теплопостачання» до повноважень НКРЕКП належить, серед іншого, встановлення тарифів на теплову енергію суб`єктам природних монополій у сфері теплопостачання, ліцензування діяльності яких здійснюється НКРЕКП.

Тарифи на теплову енергію, реалізація якої здійснюється суб`єктами господарювання, що займають монопольне становите на ринку, є регульованими (ч. 2 ст. 20 Закону України «Про теплопостачання»).

Частиною 9 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» передбачено, що рішення Регулятора є обов`язковими до виконання суб`єктами господарювання, що провадять діяльність у сферах енергетики га комунальних послуг.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 17 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» для ефективного виконання завдань державного регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг Регулятор, серед іншого, приймає обов`язкові до виконання рішення з питань, що належать до його компетенції.

Під час здійснення державного контролю Регулятор має право приймати обов`язкові до виконання суб`єктом господарювання, що провадить діяльність у сферах енергетики та комунальних послуг, рішення про усунення виявлених порушень (п. 5 ч. 4 ст. 19 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг»).

Як вірно в становлено місцевим господарським судом, Позивач має статус суб`єкта природної монополії та провадить діяльність, ліцензування якої здійснює Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі за текстом - НКРЕКП).

Згідно з п.п. 8 п. 3.2. Ліцензійних умов провадження господарської діяльності з постачання теплової енергії, затверджених Постановою НКРЕКП «Про затвердження Ліцензійних умов провадження господарської діяльності у сфері теплопостачання» від 22.03.2017 № 308 позивач повинен здійснювати постачання теплової енергії за тарифами, що встановлюються уповноваженим законом державним колегіальним органом.

За актами прийому-передачі теплової енергії від 23.11.2018 та від 18.12.2018 позивачем за період листопад-грудень 2018 року було відпущено відповідачу теплової енергії у кількості 39,44556 Гкал, на загальну суму 63 749,39 грн.

Вказані обставини апелянтом не заперечуються, більше того, станом на час вирішення цього спору в суді наведена сума оплачена споживачем (відповідачем), що вбачається з платіжних доручень № 369 від 27.11.2018; № 423 від 19.12.2018; № 424 від 19.12.2018 (а.с. 90-92).

Як вже зазначалось у цій постанові, при розрахунку вартості відпущеної теплової енергії у спірний період позивачем було застосовано тариф в розмірі 1 346,78 грн за 1 Гкал згідно Постанови НКРЕКП № 404 від 14.06.2018 про внесення змін в Постанову НКРЕКП № 1974 від 30.06.2015.

Так, згідно Постанови НКРЕКП № 404 від 14.06.2018 встановлено тариф на теплову енергію для потреб «бюджетних установ, релігійних організацій та інших споживачів (крім населення)», до яких відноситься і відповідач, у розмірі 1 346,78 грн за 1 Гкал без ПДВ. Ця постанова була опублікована газеті «Урядовий кур`єр» за 15.08.2018 № 152 і відповідно до вимог частини 7 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в редакції, чинній у 2018 році, набрала чинності з 16.08.2018.

Разом з тим, 27.02.2018 НКРЕКП прийняла постанову №239 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП». Згідно з цією постановою, зокрема, в рядку 9 структури тарифів додатку № 1, позивачу був установлений тариф на теплову енергію для потреб «інших споживачів (крім населення)» у розмірі 1 526,81 грн за 1 Гкал без ПДВ.

Постанова НКРЕКП від 27.02.2018 № 239 була опублікована в газеті «Урядовий кур`єр» за 27.10.2018 № 202 і відповідно до вимог частини 7 статті 14 Закону України «Про Національну комісію, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг» в редакції, чинній у 2018 році, набрала чинності з 28.10.2018.

У рішенні від 03.10.1997 №4-зп Конституційний Суд України надав роз`яснення стосовно порядку набрання чинності Конституцією України та іншими нормативно-правовими актами. У цьому рішенні Конституційний Суд України зазначив, що конкретна сфера суспільних відносин не може бути водночас врегульована однопредметними нормативними правовими актами однакової сили, які за змістом суперечать один одному. Звичайною є практика, коли наступний у часі акт містить пряме застереження щодо повного або часткового скасування попереднього. Загальновизнаним є й те, що з прийняттям нового акта, якщо інше не передбачено цим актом, автоматично скасовується однопредметний акт, який діяв у часі раніше.

Зі змісту вказаного рішення Конституційного Суду України слідує, що з прийняттям нового акта, якщо ним не передбачено інше, автоматично скасовується діючий у часі раніше прийнятий однопредметний акт.

В контексті вищенаведеного, судова колегія вважає за необхідне зауважити, що у даному випадку на час прийняття НКРЕКП постанови від 14.06.2018 №404 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП» раніше прийнята НКРЕКП постанова від 27.02.2018 №239 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП» ще не діяла, а отже не набрала чинності.

Натомість, після набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 №239 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП», а саме з 28.10.2018, постанова НКРЕКП від 14.06.2018 №404 «Про внесення змін до деяких постанов НКРЕКП» є такою, що автоматично скасована.

У зв`язку з цим, колегія суддів вважає, що оскільки умовами Договору та положеннями чинного законодавства передбачено обов`язок споживача оплачувати спожиту теплову енергію за встановленими тарифами, то позивач при виставленні відповідачу рахунків за листопад-грудень 2018 помилково застосував тариф за постановою НКРЕКП від 14.06.2018 №404, що була чинною у спірний період.

Наведене, додатково підтверджується і постановою НКРЕКП № 2542 від 26.11.2019 "Про накладення штрафу на ТОВ фірма "Технова" за порушення Ліцензійних умов виробництва, Ліцензійних умов з транспортування, Ліцензійних умов з постачання теплової енергії, необхідність усунення порушень та здійснення заходів державного регулювання", згідно якої зобов`язано позивача у термін до 20 січня 2020 року здійснити перерахунок для категорій споживачів "бюджетні організації", "інші споживачі", "релігійні організації" не донарахованих коштів за спожиту теплову енергію за період з 28 жовтня 2018 року по 31 грудня 2018 року, про що повідомити НКРЕКП з наданням підтверджуючих документів протягом 15 днів з дня закінчення терміну виконання (підпунктом 1 пункту 2 постанови).

Оскільки відповідач фактично спожив теплову енергію за тарифом (1346,78 грн/Гкал), що є нижчим від економічно обґрунтованого тарифу, встановленого на період жовтень - грудень 2018 року, обов`язок зі сплати різниці покладається на відповідача.

В контексті вищевикладеного відхиляються необґрунтовані доводи скаржника про відсутність у позивача протягом тривалого час претензій щодо заявленої у цій справі заборгованості, а також проведення повноваго розрахунку за виставленими рахунками, адже вони жодним чином не спростовують обставин обрання постачальником тарифу, що не був чинний у спірний період, та, відповідно, обов`язку споживача оплатити відповідну різницю.

При цьому, Суд зауважує, що у відповідності до ст. 202 ГК України, ст. 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Щодо відсутності підпису відповідача на Акті приймання-передачі теплової енергії від 31.01.2020, в якому відображено донарахування різниці в тарифі, судова колегія зазначає, що наведене не спростовує факту відпуску позивачем вже раніше оплачених об`ємів теплової енергії в період з листопада по грудень 2018 але за іншим тарифом.

З матеріалів справи слідує, що позивач за спожиті відповідачем об`єми теплової енергії за період листопад-грудень 2018 здійснив донарахування згідно тарифів, встановлених постановою НКРЕКП №1976 від 30.06.2015 (в редакції постанови НКРЕКП №239 від 27.02.2018), що наведено в рахунку-фактурі № 058/1ДН за жовтень-грудень 2018. Сума донарахування становить 8 133,58 грн.

Вказаний рахунок згідно наявному на ньому розпису отримано споживачем 24.02.2020. При цьому, судом оцінюються критично твердження апелянта про те, що цей рахунок є недопустимим доказом з огляду на його невідповідність вимогам первинного документа згідно Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

За своєю правовою природою рахунок на оплату товару (послуг) не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за надані товари/послуги, тобто, носить інформаційний характер. На це, зокрема, звертав увагу Верховний Суд в своїй постанові від 29.04.2020 у справі № 915/641/19.

Щодо посилань відповідача про те, що навпроти підпису особи, яка отримала рахунок відсутнє прізвище, колегія зазначає, що наведене не може бути підставою для звільнення споживача від його оплати. Крім того, інші рахунки, що наявні у справі, аналогічно містять підпис і дату отримання (без прізвища), однак вони були оплачені споживачем. Відтак аргументація апеляційної скарги в цій частині відхиляється за необґрунтованості.

Згідно п.37 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019, розрахунковим періодом для оплати послуг, якщо інше не визначено договором, є календарний місяць. Оплата послуг здійснюється не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, якщо інший порядок та строки не визначені договором.

Так, строк оплати сторони передбачили п.6.4 Договору, відповідно до умов якого плата за теплову енергію вноситься не пізніше 15-го числа місяця наступного за розрахунковим.

Колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду, що вартість теплової енергії в гарячій воді, поставленої позивачем за період з 28.10.2018 по 16.12.2018, з донарахуванням на підставі рахунку-фактури № 058/1Дн в сумі 8 133,58 грн (отриманого споживачем 24.02.2020), повинна була бути оплачена до 15.03.2020 включно.

Частиною першою статті 525 ЦК України встановлено, що одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Із зазначеною нормою кореспондується й ч. 1 ст. 193 ГК України, відповідно до якої суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Беручи до уваги те, що відповідач у вищенаведений строку оплату рахунку не здійснив, доказів належного виконання договірних зобов`язань, зокрема, в спірній сумі суду не представив, колегія вважає вірним висновок суду першої інстанції щодо обґрунтованості позовних вимог в частині стягнення 8 133,58 грн основної заборгованості. Відтак правомірно задоволені судом.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов`язання внаслідок односторонньої відмови від зобов`язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов`язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Судом встановлено, що відповідач у встановлений законодавством строк свого обов`язку по перерахуванню коштів не виконав, допустивши прострочення виконання грошового зобов`язання, тому дії відповідача є порушенням договірних зобов`язань (ст. 610 ЦК України), і він вважається таким, що прострочив (ст. 612 ЦК України), відповідно є підстави для застосування встановленої законом відповідальності.

Частиною 2 статті 625 ЦК України передбачено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати суми боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

В постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.11.2020 у справі 910/13071/19 констатовано, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця , а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця. Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Позивачем нараховано та заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 648,58 грн за період з 05.03.2020 по 31.10.2022 та 3607,70 грн інфляційних втрат за період з березня 2020 по жовтень 2022 року.

Північний апеляційний господарський суд, з врахуванням вірного визначення початку перебігу прострочення виконання відповідачем зобов`язання та вищенаведеної правової позиції щодо обрахунку інфляційних нарахувань, здійснив перевірку проведеного позивачем розрахунку даної частини позовних вимог встановив його помилковість. У зв`язку з цим, погоджується з висновками місцевого господарського суду про часткове задоволення позову про стягнення 397,77 грн 3% (за період з 16.03.2020 по 31.10.2022) та 2603,08 грн інфляційних втрат (за період з квітня 2020 року по жовтень 2022 року).

Щодо застосування позовної давності

Відповідач у відзиві на позовну заяву, на підставі ст. 257, ч.2,3 ст. 267 Цивільного кодексу України, заявляє про пропущення трирічного строку звернення до суду за захистом порушеного права та просить застосувати строк позовної давності, що є підставою для відмови у задоволенні позову.

Місцевий господарський суд, з посиланням на приписи п. 12 розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України та звернення позивача з позовом у грудні 2022, встановив, що звернення до суду про захист порушеного права з вимогами про стягнення заборгованості відбулось в межах строку позовної давності, а тому наявні праві підстави для задоволення позовних вимог.

При цьому, визначаючи початок перебігу строку позовної давності суд зазначив, що оскільки позивач мав знати про зміну тарифу з дня набрання чинності постановою НКРЕКП від 27.02.2018 № 239, що набрала законної сили 28.10.2018, то саме з цього часу (з 28.10.2018) починається перебіг строку позовної давності.

Однак, колегія не погоджується з наведеним, виходячи із наступного.

Згідно зі статтею 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Загальна позовна давність установлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Частиною першою статті 261 ЦК України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.

Отже, за загальним правилом частини першої статті 261 ЦК України перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила. Тобто встановлення початку перебігу строку позовної давності здійснюється через оцінку такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту коли особа довідалася або могла довідатися про порушене право.

Водночас спеціальні правила щодо початку перебігу позовної давності передбачено у частинах другій - сьомій статті 261 ЦК України. Так, за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України).

Аналіз наведеної норми свідчить, що позовна давність за зобов`язанням із визначеним строком виконання (частина п`ята статті 261 ЦК України) на відміну від загального правила перебігу позовної давності (частина перша статті 261 ЦК України) не передбачає оцінки такого суб`єктивного критерію, як встановлення моменту, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права, оскільки у такому випадку перебіг починається зі спливом строку виконання відповідного зобов`язання (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 22.11.2022 у справі №755/16229/15-ц).

Предметом розгляду у даній справі, зокрема, є вимога про стягнення заборгованості за договором в частині неоплаченого рахунку-фактури № 058/1Дн, останнім днем строку оплати якого є 15.03.2020.

З урахуванням положень частини п`ятої статті 261 ЦК України право на звернення з позовом у позивача виникло 16.03.2020. У грудні 2022 позивачем пред`явлено даний позов у справі, тобто встановлений законом трьохрічний строк позовної давності не пропущено.

За сукупністю вищевикладеного, колегія суддів приходить до висновку, що підстави для застосування наслідків спливу строків позовної давності відсутні. При цьому, невірність визначення судом першої інстанції початку перебігу строку позовної давності не вплинуло на правильність вирішення цього спору шляхом прийняття судового рішення про захист порушеного права. Тому підстави для зміни чи скасування оскаржуваного рішення, у даному випадку відсутні.

Оскільки колегією встановлено відсутність обставин пропуску строку позовної давності, то доводи апеляційної скарги в частині невірного застосування судом норм чинного законодавства та неподання позивачем обґрунтованої заяви про поновлення строків позовної даності не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення та відхиляються.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

Нормою ст. 276 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За встановлених обставин, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023 у справі №927/1140/22 відповідає фактичним обставинам справи, не суперечить чинному законодавству України, а тому передбачених законом підстав для зміни чи скасування оскаржуваного рішення в розумінні приписів ст. 277 ГПК України не вбачається. Стороною не наведено переконливих та достатніх аргументів у відповідності з нормами чинного законодавства, щодо спростування висновків суду першої інстанції.

Апеляційна скарга Відділу урядового фельд`єгерського зв`язку державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України в місті Чернігові на рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023 у справі №927/1140/22 підлягає залишенню без задоволення.

Судові витрати

У зв`язку з частковим задоволенням апеляційної скарги та зміною судового рішення судові витрати, в порядку ст. 129 ГПК України, розподіляються пропорційного задоволеним вимогам.

Керуючись Главою 1 Розділу ІV Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Чернігівської області від 27.02.2023 у справі №927/1140/22 залишити без змін.

Матеріали справи №927/1140/22 повернути до суду першої інстанції.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, передбачений ст.ст. 287-289 Господарського процесуального кодексу України.

Головуючий суддя В.А. Корсак

Судді С.О. Алданова

О.О. Євсіков