Постанова

від 21.02.2023 по справі 693/824/16-к

КАСАЦІЙНИЙ КРИМІНАЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

21 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 693/824/16-к

провадження № 51-3042км22

Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду (далі - Суд, колегія суддів) у складі:

головуючої ОСОБА_1 ,

суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

за участю:

секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,

захисника ОСОБА_5 ,

прокурора ОСОБА_6 ,

розглянув у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 в інтересах засуджених ОСОБА_7 та ОСОБА_8 на вирок Лисянського районного суду Черкаської області від 16 червня 2020 року та ухвалу Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року в кримінальному провадженні № 42016250000000132 за обвинуваченням

ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та

ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця та жителя АДРЕСА_1 , раніше не судимого,

у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України.

Зміст оскаржених судових рішень і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини

1. За вироком Лисянського районного суду Черкаської області від 16 червня 2020 року засуджено: ОСОБА_7 - за ч. 3 ст. 368 КК України, ОСОБА_8 - за ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України, до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років із позбавленням права обіймати посади у правоохоронних органах України на строк 2 роки кожного з конфіскацією усього майна, яке є власністю засуджених, та на підставі ст. 54 КК України позбавлено ОСОБА_7 та ОСОБА_8 спеціального звання «лейтенант поліції».

2. Ухвалою Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 рокузазначений вирок стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 залишено без змін.

3. Згідно з вироком ОСОБА_7 та ОСОБА_8 , за пособництва останнього, діючи за попередньою змовою групою осіб, будучи службовими особами, ОСОБА_7 до того ж особою, яка займає відповідальне становище, перебуваючи на посадах: ОСОБА_7 - тимчасово виконуючого обов`язки заступника начальника, а ОСОБА_8 - старшого інспектора СВ Жашківського ВП Уманського ВП ГУНП в Черкаській області, керуючись корисливим мотивом, 02 липня 2016 року близько 11:00 у м. Жашкові Черкаської області отримали від ОСОБА_9 неправомірну вигоду в сумі 49 000,00 грн за закриття кримінального провадження та звільнення його від кримінальної відповідальності, що було поєднано з вимаганням такої вигоди.

Вимоги касаційної скарги і доводи особи, яка її подала

4. У касаційній скарзі та доповненні до неї захисник ОСОБА_5 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить вирок та ухвалу стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді першої інстанції. На обґрунтування своїх вимог захисник зазначає, що суд першої інстанції формально підійшов до оцінки доказів, механічно перерахував їх у вироку, проте не надав їм оцінки у порядку та з точки зору відповідності критеріям, визначеним ст. 94 КПК України, при цьому поклав в основу вироку недопустимі докази, узявши до уваги лише частину з них, та не навів мотивів не прийняття інших.

5. Зокрема, вказує на наявність в матеріалах справи двох протоколів огляду та ідентифікації одних і тих самих грошових коштів та наявність ознак їх фальсифікації й недотримання порядку проведення цієї слідчої (розшукової) дії. Також стверджує про недопустимість як доказу протоколу огляду місця події через проведення його з грубим порушенням вимог кримінального процесуального закону та, як наслідок, недопустимість решти доказів обвинувачення, які є похідними від згаданого протоколу. Вказує на отримання ряду доказів не уповноваженими особами, необґрунтоване посилання судом у вироку на показання свідків, надані ними під час досудового розслідування, суперечливість доказів, яка не була усунута судом. Крім цього, вважає, що внаслідок неефективного захисту ОСОБА_7 та ОСОБА_8 їх адвокатами, участь яких у кримінальному провадженні вважає суто формальною, було суттєво порушено право обвинувачених на захист.

6. Загалом, даючи власну детальну оцінку доказам у кримінальному провадженні, стверджує, що судовий розгляд проведено неповно, однобічно і упереджено, з порушенням принципів змагальності сторін та безпосередності дослідження доказів, а винуватість ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не доведено поза розумним сумнівом. Посилається на недотримання вимог статей 404, 419 КПК України судом апеляційної інстанції, який не усунув порушень, допущених судом першої інстанції, належним чином не перевірив доводів апеляційних скарг сторони захисту на вирок стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 та не зазначив у своїй ухвалі підстав, з яких визнав їх необґрунтованими.

Позиції інших учасників судового провадження

7. У засіданні суду касаційної інстанції захисник ОСОБА_5 підтримала свою касаційну скаргу і просила її задовольнити.

8. Прокурор заперечив проти задоволення касаційної скарги.

Мотиви Суду

9. Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги. При цьому він перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. При перевірці доводів, наведених у касаційній скарзі, колегія суддів виходить із фактичних обставин, встановлених місцевим та апеляційним судами.

10. Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є: істотне порушення вимог кримінального процесуального закону; неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність; невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого. Отже, касаційний суд не перевіряє судові рішення в частині неповноти судового розгляду, а також невідповідності висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження.

11. Відповідно до вимог ст. 370 КПКУкраїни судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених КПКУкраїни. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об`єктивно з`ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу. Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.

12. Положеннями ст. 94 КПК України встановлено, що суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінює кожний доказ - з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення.

13. Суд апеляційної інстанції фактично виступає останньою інстанцією, яка надає можливість сторонам перевірити повноту судового розгляду та правильність встановлення фактичних обставин кримінального провадження судом першої інстанції. Згідно зі статтями 2, 7, 370, 404, 419 КПК України при перегляді оспорюваного вироку апеляційний суд, дотримуючись засад кримінального провадження, зобов`язаний ретельно перевірити всі доводи, викладені в апеляційній скарзі, з`ясувати, чи повно, всебічно та об`єктивно здійснено судове провадження, чи було у передбаченому вказаним Кодексом порядку здобуто докази обвинувачення, чи оцінено їх місцевим судом із додержанням правил ст. 94 КПК України і відповідно до тих доказів, чи правильно було застосовано закон України про кримінальну відповідальність. При залишенні апеляційної скарги без задоволення в ухвалі суду апеляційної інстанції має бути зазначено підстави, на яких її визнано необґрунтованою. Тобто у цьому рішенні слід проаналізувати аргументи скаржника і, зіставивши їх із фактичними даними, наявними у справі, дати на кожен із них вичерпну відповідь.

14. У цьому кримінальному провадженні суди попередніх інстанцій зазначених вимог кримінального процесуального закону не дотримались.

15. Мотивування, обґрунтування висновків суду, передбачає не простий виклад (і тим більше - перерахування) доказів, а й їх аналіз. Не можна визнати мотивованим вирок, в якому зміст доказів не розкрито, у якому залишилися не спростованими докази, що суперечать обвинуваченню або не приведені переконливі мотиви на спростування будь-якого доказу.

16. Аналізовані докази необхідно викладати таким чином, щоб був ясний їх логічний зв`язок з фактом злочину.

17. За наявності суперечливих доказів у вироку має бути пояснено, чому суд приймає одні з цих доказів і відкидає інші, тобто необхідно вказати, які конкретні обставини були підставою для визнання судом одних доказів достовірними, а інших такими, які не заслуговують довіри.

18. Як убачається зі змісту вироку, на обґрунтування винуватості

ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення суд першої інстанції послався на показання допитаних у судовому засіданні суду обвинувачених, які свою винуватість не визнали та пояснили, що передані ОСОБА_9 ОСОБА_8 кошти призначалися для потерпілого ОСОБА_10 , якому він наніс середньої тяжкості тілесні ушкодження, за фактом чого стосовно ОСОБА_9 було порушено кримінальне провадження за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 122 КК України, яке розслідував ОСОБА_7 . При цьому ОСОБА_10 , будучи допитаним судом першої інстанції, повідомив, що родичі ОСОБА_9 намагалися домовитися з його батьками про залагодження конфлікту мирним шляхом, тобто без суду, він не заперечував проти закриття кримінального провадження щодо ОСОБА_9 у разі відшкодування ним завданої шкоди, про що поінформував слідчого ОСОБА_7 , а до парку пішов, оскільки йому передали, що ОСОБА_9 хоче з ним там зустрітися, в парку побачив, як затримували ОСОБА_8 . Водночас ОСОБА_9 у засіданні суду першої інстанції стверджував, що ОСОБА_7 та ОСОБА_8 вимагали у нього неправомірну вигоду за закриття кримінального провадження стосовно нього за фактом нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_10 , з матеріалами якого його не ознайомлювали. Також суд виклав у вироку показання свідків ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , які є співробітниками Жашківського відділу Уманської місцевої прокуратури та ГУНП в Черкаській області, які підтвердили існування кримінального провадження за ознаками ч. 1 ст. 122 КК України, у вчиненні якого підозрюється ОСОБА_9 , однак жодних відомостей з приводу вимагання і отримання неправомірної вигоди ОСОБА_7 та ОСОБА_8 не повідомили. Крім цього судом допитаний свідок ОСОБА_15 , який був одним із понятих під час проведення слідчих дій у ході документування отримання неправомірної вигоди.

19. Далі у вироку суд перелічив досліджені ним письмові докази. Серед них показання, надані під час досудового розслідування ОСОБА_9 , свідками ОСОБА_16 , ОСОБА_15 , ОСОБА_10 , ОСОБА_14 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 . При цьому свідок ОСОБА_16 допитаний в засіданні суду першої інстанції не був. Зміст зазначених показань у вироку суду не розкритий, жодної оцінки ним судом не надано, а саме покладення цих показань в основу вироку суперечить вимогам ст. 23 КПК України щодо безпосередності дослідження доказів, відповідно до якої суд отримує показання учасників кримінального провадження усно; не можуть бути визнані доказами відомості, що містяться в показаннях, які не були предметом безпосереднього дослідження суду, крім випадків, передбачених цим Кодексом; суд може прийняти як доказ показання осіб, які не дають їх безпосередньо в судовому засіданні, лише у випадках, передбачених КПК України.

20. Також суд зазначив про дослідження документів, зокрема: двох протоколів огляду, помітки та вручення грошових коштів від 02.07.2016,двох протоколів огляду місця події від 02.07.2016, двох протоколів затримання особи, підозрюваної у вчиненні злочину від 02.07.2016,двох оптичних носіїв ДВД дисків №№1701 та 1702, двох протоколів про результати контролю за вчиненням злочину №№ 14/3374 та 14\3372 та двох протоколів за результатами проведення негласної слідчої дії за №№ 14\3373 та 14\3375, а також протоколів огляду від 07,08,11 липня 2016 року, ще двох протоколів огляду від 21 липня та трьох протоколів огляду від 25 липня 2016 року, а також низки інших документів. При цьому ні зміст досліджених судом показань свідків, ні зміст досліджених документів у вироку не розкрито, не зазначено, які ж фактичні дані, що стосуються предмета доказування у справі, вони містять. Спосіб позначення письмових доказів у вироку є занадто узагальненим, з назви доказу неможливо зробити висновок, чи стосується він і якою мірою розслідуваної події інкримінованого ОСОБА_7 і ОСОБА_8 злочину.

21. Після переліку доказів у тексті вироку судом викладено висновок про доведеність винуватості ОСОБА_7 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України, та ОСОБА_8 - у вчиненні злочину, передбаченого ч. 5 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України. Колегія суддів звертає увагу, що застосування при цьому судом першої інстанції терміну «вина» є неправильним, оскільки означає внутрішнє, психічне ставлення особи до вчиненого нею діяння, тоді як для позначення доведеності доказами вчинення кримінального правопорушення конкретною особою слугує категорія «винуватість». При цьому усупереч положенням ст. 94 КПК України вирок не містить аналізу кожного з досліджених доказів та результатів їх оцінки з точки зору належності, тобто властивості підтверджувати існування обставин, що підлягають доказуванню, допустимості, тобто отримання в порядку, встановленому КПК України, та достовірності, тобто дійсної відповідності їх змісту тому, що насправді відбулося, їх істинності та неспростовності жодним іншим доказом. Власне будь-який аналіз сукупності доказів у справі з точки зору їх достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення як результат аналітичної діяльності суду, спрямованої на встановлення обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, у вироку відсутній.

22. Також суд не усунув і не надав жодної оцінки суперечностям у показаннях обвинувачених та свідків ОСОБА_9 і ОСОБА_10 з приводу того, що передані ОСОБА_9 . ОСОБА_8 кошти насправді призначалися для ОСОБА_10 як відшкодування шкоди, завданої останньому внаслідок нанесення тілесних ушкоджень ОСОБА_9 ..

23. Крім того, суд припустився суперечностей при кваліфікації дій обвинувачених. Так, у мотивувальній частині вироку суд указав на те, що органом досудового розслідування ОСОБА_7 і ОСОБА_8 обвинувачувалися в отриманні неправомірної вигоди, поєднаному з її вимаганням. При кваліфікації дій ОСОБА_7 за ч. 3 ст. 368 КК України та ОСОБА_8 за ч. 2 ст. 27, ч. 3 ст. 368 КК України за результатами судового розгляду суд у вироку зазначену кваліфікуючу ознаку не застосував, однак жодних висновків щодо наявності чи відсутності такої кваліфікуючої ознаки ч. 3 ст. 368 КК України в діях обвинувачених з огляду на законність чи, навпаки, незаконність інтересів, яких прагнув домогтися ОСОБА_9 шляхом давання неправомірної вигоди, у мотивувальній частині вироку не навів.

24. Натомість суд процитував у тексті вироку положення статей КПК України щодо загальних засад кримінального провадження та правил оцінки доказів, практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) щодо визначення критеріїв доведеності винуватості особи поза розумним сумнівом, постанову Пленуму Верховного Суду України № 5 від 26 квітня 2002 року «Про судову практику у справах про хабарництво» та правовий висновок, викладений у постанові цього суду від 04 жовтня 2012 року № 5-14кс12, щодо кваліфікації дій особи за ознакою ч. 3 ст. 368 КК України - вимагання неправомірної вигоди. Колегія суддів касаційного суду погоджується з тим, що посилання суду на вищевказані джерела є релевантним, однак, без проведення фактичного аналізу доказів з точки зору належності, допустимості й достовірності, а їх сукупності - з точки зору достатності та взаємозв`язку для прийняття відповідного процесуального рішення, як того вимагають положення ст. 94 КПК України, та без викладення у тексті вироку результатів цього аналізу висновок суду щодо доведеності винуватості особи у вчиненні інкримінованого їй кримінального правопорушення носить суто формальний характер. За таких обставин вирок стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 не може бути визнаний законним і обґрунтованим.

25. Розглядаючи справу в апеляційному порядку, суд апеляційної інстанції залишив поза увагою зазначені істотні порушення вимог кримінального процесуального закону щодо оцінки доказів, допущені місцевим судом, формально погодившись з його висновками, викладеними у вироку. При цьому фактично продублював текст вироку в частині викладення доказів у свою ухвалу, на доводи апеляційних скарг сторони захисту дав відповіді вибірково, власних висновків у частині аналізу й оцінки доказів з точки зору їх достатності для висновку про доведеність винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм злочину не сформулював. Суд апеляційної інстанції, хоча й зазначив в ухвалі доводи апеляційних скарг майже повністю, проте не перевірив їх з достатньою повнотою, не навів переконливих мотивів на їх спростуванняі дав на них відповіді без аналізу та оцінки доказів, на які посилалися захисники, а на ряд доводів не дав відповідей взагалі, обмежившись лише перерахуванням доказів, покладених в основу вироку, та загальними формулюваннями про доведеність винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , правильність оцінки доказів судом першої інстанції, безпідставність та абстрактність доводів, наведених в апеляційних скаргах. Відтак ухвала апеляційного суду не відповідає вимогам ст. 419 КПК України.

26. Стосовно доводів у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 про те, що у цьому кримінальному провадженні обвинувачені не отримали належної правової допомоги під час розгляду справи в суді першої інстанції, то за результатами перевірки матеріалів справи в ході касаційної процедури колегія суддів суду касаційної інстанції не може категорично стверджувати, що ОСОБА_7 і ОСОБА_8 були позбавлені ефективного правового захисту. Зокрема, як цілком підставно зазначає у своїй касаційній скарзі захисник ОСОБА_5 з посиланням на відповідну практику ЄСПЛта правові позиції Верховного Суду, ефективність захисту не є тотожним досягненню за результатами судового розгляду бажаного для обвинуваченого результату, а полягає в наданні йому належних та достатніх можливостей з використанням власних процесуальних прав та кваліфікованої юридичної допомоги, яка в передбачених законом випадках є обов`язковою, захищатися від обвинувачення в передбачений законом спосіб. Подальша незгода обвинуваченого з раніше обраними та узгодженими з адвокатом позицією і тактикою захисту не свідчить про його неефективність (постанова Касаційного кримінального суду у складі Верховного Суду від

07 вересня 2021 року у справі № 743/569/20). Втручання компетентних державних органів вимагається лише в тих випадках, коли факт незабезпечення адвокатом ефективного представництва є очевидним або будь-яким чином доведений до їх відома (рішення ЄСПЛ у справах «Санніно проти Італії», «Камасинський проти Австрії», «Дауд проти Португалії»).

27. Водночас з матеріалів справи убачається, що, не погодившись з вироком суду першої інстанції стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , адвокати ОСОБА_17 та ОСОБА_18 , які здійснювали представництво їх інтересів в суді першої інстанції, подали апеляційні скарги на цей вирок, які містили ґрунтовні доводи щодо невідповідності висновків, викладених у вироку, фактичним обставинам справи, недопустимості доказів, покладених в основу вироку, неправильної кваліфікації дій обвинувачених за ознакою вимагання неправомірної вигоди, порушення вимог кримінального процесуального закону щодо оцінки доказів, частина яких аналогічні викладеним у касаційній скарзі захисника ОСОБА_5 . Ряд цих, а також інших аргументів були використані для захисту від обвинувачення під час розгляду справи в суді першої інстанції.

28. Оцінка доказів, згідно зі ст. 94 КПКУкраїни, є виключною компетенцією суду, який постановив вирок, і ці вимоги закону судом першої інстанції не були дотримані у повному обсязі. Висновок апеляційного суду про доведеність винуватості ОСОБА_7 і ОСОБА_8 у вчиненні інкримінованого їм кримінального правопорушення та правильність правової кваліфікації їх дій сформовано, незважаючи на недотримання передбаченої процесуальним законом процедури судом першої інстанції, що перешкодило ухваленню законних і обґрунтованих судових рішень судами попередніх інстанцій у цьому кримінальному провадженні. Касаційний суд, у свою чергу, не має повноважень оцінювати докази. Враховуючи те, що порушення вимог ст. 94 КПК України щодо оцінки доказів, невідповідність висновків суду першої інстанції фактичним обставинам справи та питання неправильної кваліфікації дій обвинувачених були у числі аргументів, викладених в апеляційних скаргах сторони захисту на вирок стосовно ОСОБА_7 і ОСОБА_8 , зогляду на наявність вищезазначених істотних порушень вимог кримінального процесуального закону й на те, що вирішення інших викладених у касаційній скарзі доводів пов`язано з переоцінкою сукупності зібраних доказів, колегія суддів не вбачає підстав для їх перевірки у ході касаційного розгляду та вважає, що з урахуванням вимог, заявлених в апеляційних скаргах захисників, зазначені доводи має перевірити суд апеляційної інстанції, у зв`язку з чим є підстави для часткового задоволення вимог касаційної скарги захисника ОСОБА_5 та призначення нового розгляду в суді апеляційної інстанції.

29. Під час нового розгляду суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищенаведене, належним чином перевірити доводи, викладені в апеляційних скаргах захисників, апеляційний розгляд здійснити відповідно до вимог кримінального процесуального закону і постановити законне та обґрунтоване судове рішення.

30. Приймаючи рішення у межах повноважень, передбачених ч. 3 ст. 433 КПК України, суд касаційної інстанції не обирає обвинуваченим ОСОБА_7 і ОСОБА_8 запобіжний захід, вказане питання підлягає вирішенню апеляційним судом у порядку підготовки до апеляційного розгляду.

Керуючись статтями 433, 434, 436, 438, 441, 442 КПК України, колегія суддів

ухвалила:

Касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 задовольнити частково.

Ухвалу Черкаського апеляційного суду від 06 липня 2022 року стосовно ОСОБА_7 та ОСОБА_8 скасувати і призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.

Постанова є остаточною й оскарженню не підлягає.

Судді:

ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3