Постанова

від 28.02.2023 по справі 160/16529/21

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

28 лютого 2023 року

справа № 160/16529/21

адміністративне провадження № К/990/366/23

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого - Ханової Р. Ф.(суддя-доповідач),

суддів: Шишова О.О., Юрченко В.П.,

за участі секретаря судового засідання Статілко Ю. С.

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Никитенка Є. В. в порядку самопредставництва,

представників третіх осіб - не з`явилися, повідомлені про дату, час та місце судового розгляду належним чином,

розглянув у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року (суддя Ніколайчук С.В.)

та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року (судді Божко Л.А., Лукманова О.М., Дурасова Ю.В.)

у справі №160/16529/21

за позовом ОСОБА_1

до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області,

треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:

Головне управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, Дніпровська міська рада,

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

УСТАНОВИВ:

Рух справи

ОСОБА_1 (далі - платник податків, позивач у справі) 14 вересня 2021 року звернувся до Дніпропетровського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління ДПС у Дніпропетровській області (далі - податковий орган, відповідач у справі), у якому просив суд з урахуванням уточнень від 01 листопада 2021 року, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення, якими визначено позивачу суму податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб, від 12 квітня 2019 року №82093-5353-0464/1 за 2017 рік на суму 163 078, 15 грн, за 2018 рік на суму 200 608,61 грн та №82093-5353-0464 за 2019 рік на суму 244 617,54 грн.

Звертаючись із позовом до суду, позивач обґрунтовує позовні вимоги тим, що згідно з договором купівлі-продажу від 25 лютого 2008 року він придбав у ВАТ «Електропівденмонтаж-3» нежитлові будівлі, які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 . Земельна ділянка, на якій розташовані нежитлові приміщення, предметом цього договору купівлі-продажу не являється. Договір оренди (суборенди) земельної ділянки за цією адресою площею 2162 кв.м. позивач не укладав, за актом приймання-передачі її не приймав. Отже, у розрахунку земельного податку за 2017-2019 роки контролюючий орган безпідставно визначив площу земельної ділянки у розмірі 2162 кв.м., а фактично під придбаними позивачем у власність будівлями з урахуванням земельної ділянки для їх обслуговування площа земельної ділянки складає 675,6 кв.м., внаслідок цього податкові повідомлення-рішення, якими позивачу було нараховано земельний податок з фізичних осіб від 12 квітня 2019 року є протиправними та підлягають скасуванню.

Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року, залишеним без змін постановою Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року, в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Вирішуючи спір у цій справі, суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що у зв`язку з придбанням у власність позивачем нерухомого майна, до нього перейшов встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розташоване набуте ним майно. Відтак, позивач є землекористувачем і є належним платником податку за землю.

03 січня 2023 року до Верховного Суду як суду касаційної інстанції надійшла касаційна скарга позивача, провадження за якою відкрито ухвалою Верховного Суду від 05 січня 2023 року на підставі пункту 1 та пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, витребувано справу з суду першої інстанції.

11 січня 2022 року справа №160/16529/21 надійшла до Верховного Суду.

Доводи касаційної скарги

Підставою для відкриття касаційного провадження у вказаній справі є пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України. Позивач зазначає, що суди попередніх інстанцій застосували норми частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України без врахування висновку Верховного Суду викладеного у постановах від 19 серпня 2022 року у справі №826/10853/16, від 24 квітня 2020 року у справі №820/6621/16. Окрім того, скаржник посилається на пункт 4 частини четвертої статті 328 КАС України в поєднанні з пунктами 1 та 4 частини другої статті 353 КАС України, вказуючи на недоліки судів попередніх інстанцій при дослідженні доказів у справі.

Скаржник просить касаційну скаргу задовольнити, скасувати рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року у справі №160/16529/21 і передати справу повністю на новий розгляд до Дніпропетровського окружного адміністративного суду.

23 січня 2023 року від відповідача надійшов відзив на касаційну скаргу, в якому податковий орган вказує на правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, просить залишити скаргу без задоволення, а рішення судів першої та апеляційної інстанцій без змін.

30 січня 2023 року від Дніпровської міської ради (третя особа у справі) надійшов відзив на касаційну скаргу позивача, в якому представник ради просить залишити касаційну скаргу без задоволення, а рішення судів попередніх інстанцій без змін.

Згідно з частиною третьою статті 3 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) провадження в адміністративних справах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.

Верховний Суд, переглянувши рішення судів попередніх інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судами норм матеріального та процесуального права, не вбачає підстав для задоволення касаційної скарги.

Відповідно до частин першої, другої, третьої статті 242 КАС України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

З урахуванням змін до КАС України, які набрали чинності 8 лютого 2020 року, суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження.

Обставини справи

Суди першої та апеляційної інстанцій установили, що 19 серпня 2003 року між Дніпропетровською міською радою (Орендодавець) та Відкритим акціонерним товариством «Електропівденмонтаж-3 « (Орендатор) укладено договір оренди земельної ділянки, за умовами якого орендодавець передає, а орендар приймає в оренду на умовах цього договору земельну ділянку площею 2,2533 га, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1, для фактичного розміщення виробничої бази, яка зареєстрована в Державному земельному кадастрі м. Дніпропетровська за кодом 1210100000:09:089:0009 згідно з планом земельної ділянки, що додається.

Підставою для передачі земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 09 квітня 2003 року №126/8.

Земельна ділянка передається в оренду до 09 квітня 2018 року.

11 травня 2006 року та 23 грудня 2008 року укладено додаткові угоди до договору оренди земельної ділянки від 19 серпня 2003 року.

25 лютого 2008 року між Відкритим акціонерним товариством «Електропівденмонтаж-3», як продавцем та позивачем, як покупцем укладено договір купівлі-продажу, який нотаріально посвідчений.

Відповідно до умов договору ВАТ «Електропівденмонтаж-3» продало, а позивач купив нежитлові будівлі, що складаються: адміністративний корпус літ. Б-2, загальною площею 370,4 кв.м., ганок літ. б, приямки літ. б1, б2, б3, сходи б4, склад-ангар літ. В-1, загальною площею 351,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .

12 квітня 2019 року керівником податкового органу, згідно підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 ПК України та відповідно до пункту 286.5 статті 286 цього кодексу, прийняті податкові повідомлення-рішення №82093-5353-0464/1, яким позивачу визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2017 рік на суму 163078,15 грн, за 2018 рік на суму 200608,61 грн та податкове повідомлення-рішення №82093-5353-0464, яким визначено суму податкового зобов`язання за платежем земельний податок з фізичних осіб за 2019 рік на суму 244617,54 грн.

Правове регулювання

За статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним.

Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Підпунктом 16.1.4 пункту 16.1 статті 16 ПК України, платник податків зобов`язаний сплачувати податки та збори в строки та у розмірах, встановлених цим Кодексом та законами з питань митної справи.

За приписами підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1 статті 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.

Підпунктом 270.1.1 пункту 270.1 статті 270 ПК України, встановлено, що об`єктами оподаткування є земельні ділянки, які перебувають у власності або користуванні.

Згідно пункту 285.1 статті 285 ПК України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік.

Аналіз наведених норм вказує на правильний висновок судів попередніх інстанцій про те, що обов`язок платника податку сплачувати плату за землю виникає у власників та землекористувачів з дня виникнення права власності або користування земельною ділянкою.

Питання переходу права власності на земельну ділянку у разі набуття права на житловий будинок, будівлю, споруду, що розміщені на ній, регулюються статтею 120 Земельного кодексу України і статтею 377 Цивільного кодексу України.

У частинах першій та другій статті 120 Земельного кодексу України встановлено, що у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125 і 126 цього Кодексу встановлено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.

Вказаними нормами встановлено, що до особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, переходить право власності або право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені.

У розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.7 статті 287 Податкового кодексу України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені.

При переході права власності на будівлю, споруду (їх частину) податок за земельні ділянки, на яких розташовані такі будівлі, споруди (їх частини), з урахуванням прибудинкової території сплачується на загальних підставах з дати державної реєстрації права власності на таку земельну ділянку (пункт 287.6 статті 287 ПК).

Таким чином, платником земельного податку є особа, яка володіє відповідним речовим правом на земельну ділянку (правом власності або правом користування), відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Висновки судів попередніх інстанцій

Суди попередніх інстанцій, вирішуючи цей спір, застосували наведені норми права до спірних правовідносин з врахуванням висновків, висловлених Верховним Судом України у постанові від 08 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), Верховним Судом у постановах від 19 червня 2018 року (справа №819/1365/17), від 18 квітня 2019 року (справа №807/292/18), від 02 липня 2019 року (справа №819/1365/17), керуючись частиною п`ятою статті 242 КАС України.

За висновком судів попередніх інстанцій до позивача, як нового власника об`єкта нерухомості переходить встановлений податковим законом обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку (орендної плати), на якій розташоване набуте ним майно.

Встановивши, що позивач є власником нерухомого майна - адміністративний корпус літ. Б-2, загальною площею 370,4 кв.м., ганок літ. б, приямки літ. б№, бІ, бі, сходи б4, склад-ангар літ. В-1, загальною площею 351,9 кв.м., які знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , суди попередніх інстанцій дійшли висновку про те, що позивач є суб`єктом, з якого справляється плата за землю у вигляді земельного податку за земельну ділянку, на якій знаходиться придбане ним майно, тому він повинен був сплачувати плату за землю у відповідності до ПК України.

За висновком судів попередніх інстанцій позивач є землекористувачем і є належним платником податку за землю, на якій розташоване придбане ним майно.

Пункт 286.5 статті 286 ПК України є підставою прийняття спірних податкових повідомлень-рішень.

Оцінюючи питання щодо нормативної грошової оцінки землі, суди попередніх інстанцій виходили з такого.

Згідно Закону України «Про оцінку земель» підставою для проведення нормативної грошової оцінки земель є рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування (рішенням Дніпропетровської міськради від 15 липня 2015 року № 4/65 введено в дію з 01 січня 2016 року нормативну грошову оцінку, яка діяла протягом 2016- 2020 років включно).

Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин, за індексом споживчих цін за попередній рік щороку розраховує величину коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, на який індексується нормативна грошова оцінка за станом на 1 січня поточного року (абзац перший пункту 289.2 статті 289).

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель застосовується кумулятивно залежно від дати проведення нормативної грошової оцінки земель.

Індекс споживчих цін за 2017-2023 роки, що використовується для визначення коефіцієнта індексації нормативної грошової оцінки земель, застосовується із значенням 100 відсотків.

Коефіцієнт індексації нормативної грошової оцінки земель ( К і ) визначається за формулою: Кі І : 100, де І - індекс споживчих цін за попередній рік.

Вирішуючи спір у цій частині, суди попередніх інстанцій врахували правову позицію Верховного Суду, яка викладена у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18. В цій постанові установлено, що податкове повідомлення-рішення прийняте відповідачем на підставі листа Держгеокадастру, що не відповідає встановленій законом формі (витяг або довідка). Колегія суддів Верховного Суду у справі № 804/886/18 зазначила, що чинним законодавством, зокрема пунктом 286.1 статті 286 ПК України, не встановлено певну форму, із якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Оцінюючи доводи позивача про те, що контролюючим органом нараховано позивачу земельний податок з фізичних осіб за 2017, 2018, 2019 роки у оскаржуваних податкових повідомленнях-рішеннях за відсутності відомостей з Державного земельного кадастру України, необхідних для обчислення і справляння плати за землю за звітні періоди 2017, 2018, 2019 років, суд апеляційної інстанції зазначив наступне.

Пунктом 286.1 статті 286 ПК України не встановлено певну форму, в якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що станом на дату надання листа на запит відповідача вказані у ньому відомості відповідали даним ДЗК, тому доводи позивача в цій частині є безпідставними.

Висновки Верховного Суду за результатами касаційного перегляду

Заявник у касаційній скарзі посилається на висновок Верховного Суду висловлений у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №826/10853/16, щодо застосування пункту 286.1 статті 286 ПК України, за яким належним джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, який виданий територіальним органом Держгеокадастру за місцем розташування земельної ділянки, або в силу норми статті 15 Закону України «Про Державний земельний кадастр», - відомості з Державного земельного кадастру про нормативну грошову оцінку станом на відповідну дату.

Здійснюючи касаційний перегляд у справі 826/10853/16, Верховний Суд висновувався на тому, що задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено факту використання земельної ділянки, на якій розміщене нежиле приміщення за певною адресою, для провадження господарської діяльності, що, в свою чергу, не звільняє його від обов`язку сплати земельного податку. Водночас, податковим органом при визначенні нормативної грошової оцінки земельної ділянки було використано Витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, виданий у 2008 році, в той час, як податкове зобов`язання із земельного податку визначалося позивачу за 2016 рік. Тобто, відповідачем було використано Витяг з неактуальною інформацією (містив застарілі дані) станом на час визначення грошового зобов`язання.

Зазначені обставини у справі 826/10853/16 не є подібними обставинам у справі №160/16529/21, що доводить постановлення судового рішення за інших фактичних обставин.

Підставами відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України стали доводи заявника касаційної скарги про те, що судами попередніх інстанцій застосовано норми частин першої та другої статті 120 Земельного кодексу України без врахування висновку Верховного Суду, викладеного також у постанові від 24 квітня 2020 року у справі №820/6621/16.

Здійснюючи касаційний перегляд у цій справі Верховний Суд зазначив, що для правильного вирішення даного спору судам необхідно було отримати відомості з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка стала об`єктом оподаткування спірним податковим повідомленням-рішенням. До таких відомостей слід віднести її кадастровий номер та нормативну грошову оцінку. Остаточного рішення постановою від 19 серпня 2022 року у цій справі не прийнято, справу направлено на новий судовий розгляд.

Суд зазначає, що остаточного правового висновку при постановлені рішення Верховним Судом, стосовно частини першої та другої статті 120 Земельного кодексу України та пункту 286.5 статті 286 Податкового кодексу України (яке покладено в основу прийняття податкових повідомлень- рішень, які є предметом судового розгляду у цій справі) наведеними постановами Верховного Суду не сформовані, що доводить безпідставність посилання заявником касаційної скарги (позивачем у справі) на пункт перший частини четвертої статті 328 КАС України, як підставу касаційного оскарження.

Також в касаційній скарзі скаржник посилається на висновки викладені в постанові Верховного Суду від 07 грудня 2021 року по справі №804/4416/16.

Здійснюючи касаційний перегляд судових рішень у справі №804/4416/16, колегія суддів Верховного Суду зазначила, що суди попередніх інстанцій зробили правильний висновок про те, що для цілей оподаткування земельним податком особа повинна мати статус землевласника/землекористувача, набутого в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Відповідно до частин першої, другої статті 120 Земельного кодексу України у разі набуття права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, що перебувають у власності, користуванні іншої особи, припиняється право власності, право користування земельною ділянкою, на якій розташовані ці об`єкти. До особи, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду, розміщені на земельній ділянці, що перебуває у власності іншої особи, переходить право власності на земельну ділянку або її частину, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення. Якщо жилий будинок, будівля або споруда розміщені на земельній ділянці, що перебуває у користуванні, то в разі набуття права власності на ці об`єкти до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача.

Статтями 125, 126 ЗК України передбачено, що право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав, яка оформляється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

З огляду на викладені норми суди попередніх інстанцій, за висновком Верховного Суду у справі №804/4416/16, дійшли до обґрунтованого висновку про те, що фізична особа-власник нежилого приміщення (його частини) є платником земельного податку з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно. Оскільки позивач є власником нежитлових приміщень, за земельну ділянку під якими відповідач нарахував земельний податок, обов`язок зі сплати земельного податку у позивача виник з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно.

В той же час, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду у справі №804/4416/16 вказав на те, що базою оподаткування є нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом (підпункт 271.1 статті 271 ПК України). При цьому, підставою для нарахування земельного податку є дані Державного земельного кадастру (пункт 286.1 статті 286 ПК України).

Ухвалюючи рішення, суди першої та апеляційної інстанцій у справі №804/4416/16 встановили, що Інспекцією при розрахунку податкового зобов`язання із земельного податку з фізичних осіб було застосовано ставку земельного податку у розмірі 1% та коефіцієнт 0,75 відповідно до підпункту 1.3.3.6 пункту 1.3.3 пункту 1.3 рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65, яким передбачено, що: ставка податку за земельні ділянки, нормативну грошову оцінку яких проведено, становить у відсотках від їх нормативно-грошової оцінки (підпункт 1.3); за земельні ділянки, на яких розташовано об`єкти енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, об`єкти виробничої та будівельної сфери діяльності - 0,75 (діє до 01.01.2017) (підпункт 1.3.3.6).

Вказані обставини знайшли своє підтвердження у розрахунку, на підставі якого було здійснено нарахування земельного податку позивачу, доданого до оспорюваного податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, за інформацією, наявною у Єдиному державному реєстрі судових рішень, рішення Дніпропетровської міської ради від 17.07.2015 № 3/65 було скасоване з моменту його прийняття постановою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 квітня 2016 року у справі № 2а/200/444/15 (200/26369/15), залишеною без змін ухвалою Дніпропетровського апеляційного адміністративного суду від 06 липня 2016 року.

За таких обставин, Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду дійшов висновку про наявність підстав для скасування оспорюваного податкового повідомлення-рішення не через відсутність у позивача податкового обов`язку зі сплати земельного податку, а через неправильний розрахунок контролюючим органом суми податкового зобов`язання, оскільки в протилежному випадку буде мати місце порушення конституційної вимоги про сплату кожним податків і зборів в порядку і розмірах, встановлених Законом (стаття 67 Конституції України).

Така позиція відповідає висновкам Верховного Суду у складі Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 05 лютого 2021 року у справ № 826/16051/16 та у постанові від 06 лютого 2018 року у справі № 826/15139/16.

Викладення обставин у справі №804/4416/16, вказує на відсутність подібності у цій справі та справі №160/16529/21.

Підсумовуючи зазначене, колегія суддів Верховного Суду зазначає, що у розумінні положень підпунктів 14.1.72, 14.1.73 пункту 14.1 статті 14, підпунктів 269.1.1, 269.1.2 пункту 269.1, пункту 269.2 статті 269, підпунктів 270.1.1, 270.1.2 пункту 270.1 статті 270, пункту 287.6 статті 287 ПК України платником земельного податку є власник земельної ділянки або землекористувач, якими може бути фізична чи юридична особа. Обов`язок сплати цього податку для його платника виникає з моменту набуття (переходу) в установленому законом порядку права власності на земельну ділянку чи права користування нею і триває до моменту припинення (переходу) цього права.

Якщо певна фізична чи юридична особа набула право власності на будівлю або його частину, що розташовані на орендованій земельній ділянці, то до набувача переходить право користування земельною ділянкою, на якій вони розміщені, на тих самих умовах і в тому ж обсязі, що були у попереднього землекористувача. Відповідно з моменту набуття права власності на об`єкт нерухомого майна, обов`язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об`єкт, покладається на особу, яка набула право власності на жилий будинок, будівлю або споруду.

Аналогічна правова позиція вже була висловлена Верховним Судом України у постанові від 8 червня 2016 року (справа №21-804а16) та постанові від 12 вересня 2017 року (справа №21-3078а16), а також Верховним Судом у постановах від 31 січня 2018 року (справа №825/308/17), від 19 червня 2018 року (справа №822/2696/17), від 17 грудня 2019 року (справа № 804/4739/16).

Така позиція відповідає висновку Верховного Суду України щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в постанові від 7 липня 2015 року у справі 826/12388/13-а: «Незважаючи на те, що позивач не зареєстрував право власності чи користування земельною ділянкою під належними йому на праві власності нежитловими приміщеннями, виходячи із принципу пріоритетності норм ПК над нормами інших актів у разі їх суперечності, який закріплений у пункті 5.2 статті 5 ПК, обов`язок зі сплати земельного податку виник у позивача з дати державної реєстрації права власності на нерухоме майно».

Таким чином, на усіх власників чи користувачів земельними ділянками покладається обов`язок із плати за землю, зокрема у вигляді земельного податку. При цьому у разі набуття права власності чи оренди на нерухоме майно обов`язок із сплати земельного податку або орендної плати покладається на власника/орендаря нерухомого майна, незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Із установлених судами попередніх інстанцій обставин справи вбачається, що на праві власності у позивача перебуває нерухоме майно набуте у власність на підставі договору купівлі-продажу, яке розташоване на земельній ділянці, переданій в оренду ВАТ «Електропівденьмонтаж-3» (первісному власнику саме для фактичного розміщення виробничої бази), таким чином позивач є платником земельного податку за земельну ділянку незалежно від факту оформлення права власності чи користування відповідною земельною ділянкою.

Щодо пункту 4 частини четвертої статті 328 КАС України, як підстави касаційного оскарження. Посилаючись на цей пункт у взаємозв`язку з пунктами 1, 2, 4 частини другої статті 353 КАС України, заявник касаційної скарги обмежився виключно зазначенням цих норм, без доведеності наявності обставин кожного пункту.

Покликаючись саме на постанову у справі №804/4416/16, скаржник зазначив про те, що суди першої та апеляційної інстанції порушили правила оцінки доказів, встановлені статтею 90 КАС України, та встановили обставини, що мають значення на підставі недопустимого доказу - листа Держгеокадастру від 17 липня 2017 року вих. №8-4-0-38-895/107-17, не вжили заходів для перевірки на підставі належних та допустимих доказів того, якою площа земельної ділянки, що знаходилась під будівлями, користувався позивач у 2017-2019 роках, чи містяться у ДЗК, зокрема, у поземельній книзі, відомості про коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), яка договором оренди укладеним ВАТ «Електропівденмонтаж-3» і Дніпровською міською радою на строк до 08 вересня 2018 року, мала площу 2,2533 га.

Суд апеляційної інстанції обґрунтовано послався на правову позицію Верховного Суду, висловлену у постанові від 27 січня 2020 року у справі № 804/886/18, за якою чинним законодавством, зокрема пунктом 286.1 статті 286 ПК України, не встановлено певну форму, із якій Держгеокадастр повинен надати інформацію на запит контролюючого органу. Разом з тим, надання такої інформації у формі листа, у разі якщо остання відповідає відомостям ДЗК, не може бути безумовною підставою для скасування податкового повідомлення-рішення.

Колегія суддів Верховного Суду відхиляє доводи касаційної скарги щодо неправильного визначення контролюючим органом площі земельної ділянки, оскільки суди попередніх інстанцій установили, що розмір придбаних у власність будівель з урахуванням земельної ділянки для їх обслуговування складає 2162 кв.м. відповідно до графічних матеріалів (М1:500) щодо надання дозволу на розробку проетку землеустрою щодо відведення земельної ділянки по фактичному розміщенню об`єкта. Під час розгляду справи у судах попередніх інстанцій розрахунок площі земельної ділянки, наданий позивачем, не знайшов свого підтвердження.

Висновки судів попередніх інстанцій

Суди першої та апеляційної інстанції в повній мірі встановили фактичні обставини справи та надали об`єктивний та обґрунтований їх аналіз з урахуванням доводів наведених учасниками справи, у зв`язку з чим, відсутні підстави вважати, що обставини справи встановлено не повно чи неправильно, а, отже, і наведені позивачем доводи в касаційній скарзі не спростовують правильних по суті висновків судів першої та апеляційної інстанцій.

З урахуванням встановлених в цій справі обставин та правового регулювання спірних правовідносин Суд приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги позивача, рішення судів попередніх інстанцій ухвалені з правильним застосуванням норм матеріального права і дотриманням норм процесуального права, що є підставою для залишення їх без змін.

Суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо рішення, переглянуте в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах, ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 350 КАС України).

Керуючись статтями 341, 344, 349, 350, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Суд,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 03 травня 2022 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 03 листопада 2022 року у справі №160/16529/21 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Головуючий Р. Ф. Ханова

Судді: О. О. Шишов

В. П. Юрченко