Постанова

від 28.02.2023 по справі 823/1590/16

КАСАЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

28 лютого 2023 року

м. Київ

справа №823/1590/16

касаційне провадження № К/9901/39327/18

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

судді-доповідача Бившевої Л.І.,

суддів: Ханової Р.Ф., Хохуляка В.В.,

розглянув у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами касаційну скаргу Головного управління ДФС у Черкаській області на постанову Черкаського окружного адміністративного суду від 26.12.2016 (суддя Гарань С.М.) та постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 (головуючий суддя - Лічевецький І.О., судді - Мацедонська В.Е., Мельничук В.П.) у справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Темп» до Головного управління ДФС у Черкаській області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

УСТАНОВИВ:

Публічне акціонерне товариство «Темп» (далі - позивач, Товариство, платник) звернулось до суду з позовом до Головного управління ДФС у Черкаській області (далі - відповідач, Управління, контролюючий орган), в якому просило (з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог) визнати нечинними податкові повідомлення-рішення: від 04.10.2016 №0002191408, №0002171408 в частині збільшення суми грошового зобов`язання зі сплати податку на додану вартість на 86992,00 грн, у тому числі: за основним платежем в сумі 69593,00 грн та за штрафними санкціями в сумі 17399,00 грн; від 18.11.2016 № 0016671202.

На обґрунтування вимог позивач зазначив, що висновки акту перевірки щодо не відображення Товариством в бухгалтерському обліку отримання доходу від списання кредиторської заборгованості на загальну суму 3087159,00 грн згідно умов мирової угоди, заниження інших операційних доходів за 2014 - 2015 роки, за І квартал 2016 року, а також завищення податкового кредиту за квітень 2014 на суму 69593,00 грн (станом на час затвердження мирової угоди), на підставі яких були прийняті оскаржувані податкові повідомлення-рішення є необґрунтованими, оскільки станом на час виникнення спірних правовідносин були чинні положення статті 159 Податкового кодексу України (далі - ПК України, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), підпункт 159.1.6 пункту 159.1 якої визначав, що заборгованість, попередньо віднесена на зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту або відшкодована за рахунок страхового резерву згідно з пунктом 159.3 цієї статті, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов`язання як покупця, так і продавця у зв`язку з таким визнанням. Вказана правова позиція, підтверджена контролюючим органом у податковому роз`ясненні від 04.11.2011 №26218/15-117.

Позивач вважає, що нарахування штрафу в розмірі 6 852,13 грн за порушення граничного строку сплати суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість на 1 календарний день є протиправним, оскільки безпосередньо стосується порушень визначених контролюючим органом в акті перевірки від 16.09.2016 № 43/23-00-14-0107/1/14308948, які по своїй природі є надуманими та не відповідають вимогам законодавства.

Черкаський окружний адміністративний суд постановою від 26.12.2016 позов задовольнив повністю.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що в разі списання заборгованості суб`єкта господарювання визнаного банкрутом, внаслідок укладення мирової угоди, такі дії жодним чином не змінюють податкові зобов`язання сторін, а отже відображення в бухгалтерському обліку Товариства доходу від списання кредиторської заборгованості, згідно мирової угоди не є обов`язком платника податків та не породжує для останнього жодних правових наслідків, у зв`язку з чим висновок податкового органу про завищення платником від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 3087159,00 грн є безпідставним.

Окремих норм щодо виникнення податкових зобов`язань з податку на додану вартість внаслідок прощення (списання) кредитної заборгованості з підстав укладення мирової угоди у справі про банкрутство відповідно до вимог Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» в ПК України не передбачено, а тому збільшення платнику суми грошового зобов`язання з податку на додану вартість є також безпідставним.

Київський апеляційний адміністративний суд постановою від 23.02.2017 скасував судове рішення першої інстанцій та прийняв нову постанову, якою позов задовольнив частково: визнав протиправним та скасував податкове повідомлення-рішення від 04.10.2016 № 0002191408. В іншій частині позову відмовив.

Частково задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції дійшов до висновку, що після списання кредиторської заборгованості на підставі мирової угоди, укладеної у справі про банкрутство, вартість товарів (послуг) вже не буде сплачено, фактично позивач отримав їх безоплатно, сформувавши при цьому податковий кредит і відповідно позивач зобов`язаний був здійснити коригування податкового кредиту. При цьому, будь-яких винятків щодо особливостей оподаткування операцій податком на додану вартість у разі списання заборгованості відповідно до умов мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, ПК України не містить.

Управління, не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, звернулося до суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення судів попередніх інстанцій в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування своїх вимог відповідач посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права, зокрема: пункту 135.1, підпункту 135.5.15 пункту 135.5 статті 135, пункту 137.16 статті 137 ПК України. Стверджує про неврахування судами, що платником не відображено в бухгалтерському обліку отримання доходу від списання кредиторської заборгованості відповідно до мирової угоди, чим занижено інші операційні доходи за 2014 рік на суму 3087159,23 грн.

Вищий адміністративний суд України ухвалою від 06.06.2017 відкрив касаційне провадження за касаційною скаргою та витребував матеріали справи із суду першої інстанції.

Позивач заперечення (відзив) на касаційну скаргу не надав, що не перешкоджає її розгляду.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду ухвалою від 27.02.2023 прийняв касаційну скаргу Управління до провадження, визнав за можливе проведення касаційного розгляду справи у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами і призначив справу до розгляду в порядку письмового провадження з 28.02.2023.

Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду, переглянувши рішення судів першої та апеляційної інстанцій в межах доводів та вимог касаційної скарги, на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення касаційної скарги з огляду наступне.

Судами попередніх інстанцій установлено, що у період з 01.08.2016 по 12.09.2016 Управлінням проведено документальну планову виїзну перевірку Товариства з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2013 по 31.03.2016, за наслідками якої складено акт від 16.09.2016 № 43/23-00-14-0107/1/14308948 (далі - акт перевірки).

За висновками акту перевірки позивачем порушено приписи статей 135, 137, 140, 190, 198, 200 ПК України, в наслідок чого завищено від`ємне значення об`єкту оподаткування податком на прибуток на суму 3087159,00 грн, занижено податок на додану вартість на суму 73822,00 грн.

Висновки контролюючого органу грунтувалися на тому, що постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2014 затверджено мирову угоду у справі у справі № 01/3365 про банкрутство Товариства, за умовами якої заборгованість позивача перед рядом кредиторів у загальній сумі 3087159,23 грн вважається погашеною. У подальшому, за даними бухгалтерського обліку платник списав вказану кредиторську заборгованість, однак до складу інших доходів її включив та не здійснив коригування податкового кредиту на суму 69593 грн у зв`язку із таким списанням. Також контролюючий орган дійшов до висновку про заниження позивачем податкових зобов`язань на 4216,00 грн.

На підставі висновків акту перевірки контролюючим органом прийнято податкові повідомлення-рішення від 04.10.2016 № 0002191408, яким позивачу зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на суму 3087159,00 грн та № 0002171408, яким збільшено суму грошового зобов`язання із сплати податку на додану вартість на суму 92278,00 грн, у тому числі 73822,00 грн за основним платежем та 18456,00 грн за штрафними санкціями.

17.10.2016 відповідач зарахував 68521,30 грн у рахунок погашення податкового боргу за податковим повідомленням-рішенням від 04.10.2016 № 0002171408, у зв`язку з чим контролюючим органом прийнято податкове повідомлення-рішення від 18.11.2016 №0016671202, яким зобов`язано позивача сплатити штраф у розмірі 6852,13 грн за затримку сплати суми грошового зобов`язання.

Висновки Управління щодо заниження Товариством податкових зобов`язань на суму 4216,00 грн позивачем не оспорюються.

Оскільки рішення судів попередніх інстанцій в частині позовних вимог Управлінням в касаційній скарзі не оскаржуються, судова колегія вважає за необхідне здійснювати перевірку законності та обґрунтованості рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах доводів та вимог касаційної скарги відповідача.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, регулює ПК України, який, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Відповідно до абзаців першого та другого пункту 44.1 статті 44 ПК України (тут і далі - у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 135.1 статті 135 ПК України доходи, що враховуються при обчисленні об`єкта оподаткування, включаються до доходів звітного періоду за датою, визначеною відповідно до статті 137, на підставі документів, зазначених у пункті 135.2 цієї статті, та складаються з: доходу від операційної діяльності, який визначається відповідно до пункту 135.4 цієї статті; інших доходів, які визначаються відповідно до пункту 135.5 цієї статті, за винятком доходів, визначених у пункті 135.3 цієї статті та у статті 136 цього Кодексу.

Інші доходи, зокрема, включають вартість товарів, робіт, послуг, безоплатно отриманих платником податку у звітному періоді (підпункт 135.5.4 пункту 135.5 статті 135 ПК України).

Водночас, пунктом 5 підрозділу 4 «Особливості справляння податку на прибуток підприємств» розділу XX Перехідні положення ПК України установлено, що заборгованість, попередньо віднесена до складу витрат або відшкодована за рахунок страхового резерву, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкових зобов`язань як покупця, так і продавця у зв`язку з таким визнанням.

Умови та порядок відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом та застосування ліквідаційної процедури з метою повного або часткового задоволення вимог кредиторів визначені Законом України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-XII (далі - Закон № 2343-XII, у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

За приписами частини першої статті 7 Закону № 2343-XII щодо боржника застосовуються такі судові процедури банкрутства: розпорядження майном боржника; мирова угода; санація (відновлення платоспроможності) боржника; ліквідація банкрута.

Під мировою угодою у справі про банкрутство розуміється домовленість між боржником і кредиторами стосовно відстрочки та/або розстрочки, а також прощення (списання) кредиторами боргів боржника, яка оформляється шляхом укладення угоди між сторонами. Мирова угода може бути укладена на будь-якій стадії провадження у справі про банкрутство (стаття 77 Закону № 2343-XII).

Відповідно до статті 78 Закону № 2343-XII мирова угода може бути укладена тільки щодо вимог, забезпечених заставою, вимог другої та наступних черг задоволення вимог кредиторів, визначених цим Законом.

У разі якщо умови мирової угоди передбачають розстрочку чи відстрочку або прощення (списання) боргів чи їх частини, орган стягнення зобов`язаний погодитися із задоволенням частини вимог з податків, зборів (обов`язкових платежів) на умовах такої мирової угоди з метою забезпечення відновлення платоспроможності підприємства. При цьому податковий борг, який виник у строк, що передував трьом повним календарним рокам до дня подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду, визнається безнадійним та списується, а податкові зобов`язання чи податковий борг, які виникли у строк протягом трьох останніх перед днем подання заяви про порушення справи про банкрутство до господарського суду календарних років, розстрочується (відстрочується) або списується на умовах мирової угоди.

Погашення вимог кредиторів за умовами мирової угоди здійснюється з дотриманням черговості, встановленої цим Законом.

Частинами 1, 2 статті 79 Закону № 2343-XII визначено, що мирова угода укладається у письмовій формі та підлягає затвердженню господарським судом, про що зазначається в ухвалі господарського суду про припинення провадження у справі про банкрутство. Мирова угода набирає чинності з дня її затвердження господарським судом і є обов`язковою для боржника (банкрута), кредиторів, вимоги яких забезпечені заставою, кредиторів другої та наступних черг.

З наведеного убачається, що мирова угода це один із видів процедури банкрутства, яка фіксує умови врегулювання обов`язків неплатоспроможного боржника щодо погашення заборгованості його кредиторам будь-яким законним способом, наслідком чого має стати припинення провадження у справі про банкрутство.

Відповідно до підпункту 159.1.6 пункту 159.1 статті 159 ПК України заборгованість, попередньо віднесена на зменшення доходу згідно з підпунктом 159.1.1 цього пункту або відшкодована за рахунок страхового резерву згідно з пунктом 159.3 цієї статті, яка визнається безнадійною внаслідок недостатності активів покупця, визнаного банкрутом у встановленому порядку, або внаслідок її списання згідно з умовами мирової угоди, укладеної відповідно до законодавства з питань банкрутства, не змінює податкові зобов`язання як покупця, так і продавця у зв`язку з таким визнанням.

Законодавцем чітко регламентовано, що в разі списання заборгованості суб`єкта господарювання визнаного банкрутом, внаслідок укладення мирової угоди, такі дії жодним чином не змінюють податкові зобов`язання сторін, а отже відображення в бухгалтерському обліку товариства доходу від списання кредиторської заборгованості, згідно мирової угоди не є обов`язком платника податків та не породжує для останнього жодних правових наслідків.

Ураховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про необґрунтованість висновків контролюючого органу про завищення позивачем від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток за 2014 рік на загальну суму 3087159,00 грн, а відтак суди дійшли правильного висновку про протиправність податкового повідомлення-рішення від 04.10.2016 № 0002191408.

Відповідач доводами касаційної скарги не спростовує висновків суду апеляційної інстанції. Контролюючий орган касаційною скаргою не обґрунтував і не зазначив, у чому полягає неправильне застосування судами норм матеріального права.

Відповідач у касаційній скарзі фактично викладає обставини, якими він керувався при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право залишити судові рішення судів першої та (або) апеляційної інстанцій без змін, а скаргу без задоволення.

Підсумовуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що судом апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтоване рішення, в якому повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень суду не встановлено.

Керуючись статтями 341, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Суд -

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну Головного управління ДФС у Черкаській області залишити без задоволення, а постанову Київського апеляційного адміністративного суду від 23.02.2017 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.

СуддіЛ.І. Бившева Р.Ф. Ханова В.В. Хохуляк