Постанова

від 01.03.2023 по справі 483/1719/21

МИКОЛАЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

01.03.23

22-ц/812/154/23

Справа № 483/1719/21 Головуюча у 1-й інстанції Рак Л. М.

Провадження №22ц/812/154/23 Доповідач в апеляційній інстанції Ямкова О. О.

П О С Т А Н О В А

Іменем України

1 березня 2023 року м. Миколаїв

Колегія суддів судової палати в цивільних справах Миколаївського апеляційного суду у складі:

головуючої: Ямкової О. О.,

суддів: Колосовського С. Ю., Локтіонової О. В.,

із секретарем: Калашник А. О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу

за апеляційною скаргою

Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім»

(далі - ТОВ «Очаківський райагрохім»),

на рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області, ухваленого під головуванням судді Рак Л. М. 23 листопада 2022 року о 9 год. 30 хв. у приміщенні суду в місті Очаків Миколаївської області, із складенням його повного тексту по справі

за позовом

ОСОБА_1 до ТОВ «Очаківський райагрохім»

про усунення перешкод у користуванні земельними ділянками,

шляхом їх витребування із чужого незаконного володіння,

В С Т А Н О В И Л А:

У жовтні 2021 року ОСОБА_1 звернулася із позовом до ТОВ «Очаківський райагрохім» про визнання недійсними договорів оренди земельних ділянок, який в подальшому уточнила, змінивши предмет позову, подавши у грудні 2022 року заяву, у який просила про усунення перешкод в користуванні належними їй земельними ділянками, шляхом їх витребування із чужого незаконного володіння та просила повернути їх власнику.

Позивачка зазначала, що їй на праві власності належать дві земельні ділянки сільськогосподарського призначення для здійснення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,72 га кадастровий номер 4825182800:01:000:0676, та площею 3,22 га кадастровий номер 4825182800:01:000:0116, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області.

Однак, у 2020 році вона дізналась про наявність договорів оренди вищевказаних земельних ділянок, укладених нібито між нею та ТОВ «Очаківський райагрохім» строком на 20 років, які зареєстровані 3 лютого 2012 року відділом Держкомзему в Очаківському районі за №4825100040001451 та відповідно №4825100040001452.

Зазначала, що вказані договори оренди вона не підписувала та не уповноважувала на це інших осіб, а отже відсутнє її волевиявлення на вчинення зазначених правочинів, що підтверджується відповідним висновком експерта, згідно якого підписи від її імені, що містяться в оригіналах укладених договорів виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою.

Зазначала, що зверталась до відповідача із заявою про повернення земельних ділянок, однак через відсутність письмової відповіді від відповідача змушена звернутись до суду із цим позовом та також просила стягнути на її користь витрати на правничу допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач вважав позов необґрунтованим та таким, що не підлягає задоволенню.

Вказував, що позивачка схвалила укладені договори оренди, одержуючи орендну плату, та зазначив, що наступне схвалення особою правочину, вчиненого від її імені представником з перевищенням повноважень, унеможливлює визнання такого правочину недійсним. Посилаючись на те, що жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх вимог позивачкою не надано, просив відмовити у задоволенні позову.

Посилався на відповідну судову практику.

Також звернувся з клопотанням про передачу справи на розгляд Господарського суду Миколаївської області у відповідності до положень статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства, оскільки щодо ТОВ «Очаківський райагрохім» відкрито провадження по справі про банкрутство.

Ухвалою Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 18 січня 2022 року відмовлено в задоволенні клопотання представника відповідача про зупинення провадження по справі.

Рішенням Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено, ухвалено про усунення перешкод ОСОБА_1 у користуванні земельними ділянками площею 0,72 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0676, та площею 3,22 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0116, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області, шляхом зобов`язання ТОВ «Очаківський райагрохім» повернути їх у власність позивачки.

Ухвалюючи рішення суд виходив з того, що під час укладання договорів оренди землі текст цих договорів було підписано від імені ОСОБА_1 сторонньою особою, яка не мала належних повноважень на вчинення таких дій, що свідчить про відсутність вільного волевиявлення позивачки.

В апеляційній скарзі відповідач, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права, з недоведеністю обставин, що мають значення для справи, які встановлені за рішенням господарського суду просив його скасувати та ухвалити нове рішення.

Вказував, що як вбачається зі змісту укладених договорів оренди, вони є зареєстрованими, на них містяться відтиски печатки Відділу Держкомзему в Очаківському районі, справжність яких ним не заперечується.

За такого незалежно від того, хто підписував названі договори оренди позивачка чи інша особа, договори оренди вважаються укладеними від імені позивачки ОСОБА_1 , в силу їх реєстрації і щодо них діє презумпція дійсності правочину, передбачена у статті 204 ЦК України.

Звертав увагу суду на те, що позивачка вчинила дії які свідчать про її схвалення правочинів за принципом мовчазної згоди (конклюдентні дії), щодо прийняття договору оренди землі без зауважень. За весь вказаний час ОСОБА_1 отримувала орендну плату. Отже, прийнявши від відповідача орендну плату за договорами оренди та не здійснивши жодних дій щодо повернення вказаної плати, позивачка схвалила укладені з ТОВ «Очаківський райагрохім» договори оренди, чим підтвердила їх дійсність.

Посилався на відповідну судову практику за аналогічними правовідносинами.

Що стосується судових витрат на правничу допомогу, зазначав, що відповідно до оскаржуваного рішення встановлено, що позивачем надано договір про надання правової допомоги, ордер та квитанцію. Проте в порушення вимог частини 3 статті 137 ЦПК України позивачкою не надано відомостей про надання опису робіт. В зв`язку з чим відсутні підстави для стягнення витрат на правову допомогу.

У відзиві на апеляційну скаргу позивачка, від імені якої діє представник, вважала апеляційну скаргу необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши наведені в скарзі доводи та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення із наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи і встановлено судом першої інстанції, на підставі розпорядження Очаківської районної державної адміністрації №49 від 28 лютого 2005 року позивачка ОСОБА_1 одержала державні акти серії ЯА № 060465 та серії ЯА № 060466 на право власності на земельні ділянки площею 3,22 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0116 та 0,72 га з кадастровим номером 4825182800:01:000:0676 за цільовим призначенням ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що розташовані в межах території Парутинської сільської ради Очаківського району Миколаївської області (а.с. 10-11).

Відповідно до змісту договорів оренди землі між ОСОБА_1 та ТОВ «Очаківський райагрохім», їх укладено з приводу оренди земельних ділянок площею 3,22 га та 0,72 га, та зареєстровано у відділі Держкомзему у Очаківському районі, про що у Державному реєстрі земель вчинено записи від 3 лютого 2012 року за №№482510004001451 та 482510004001452 (а.с.14-17).

Звернувшись 12 червня 2020 року до ТОВ «Очаківський райагрохім» із заявою про розірвання спірних договорів оренди землі, позивачка відповіді на своє звернення не одержала (а.с.19).

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 12 - 692 від 23 вересня 2021 року, який був зроблений на замовлення представниці позивачки адвокатки Коренко Т. В., підписи в оригіналах спірних договорів оренди землі, зареєстрованих 3 лютого 2012 року у відділі Держкомзему у Очаківському районі за №№ 482510004001451 та 482510004001452, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою (а.с. 107-112).

Тому пред`являючи позов, ОСОБА_1 стверджувала, що оспорювані договори вона не підписувала, іншу особу на їх підписання не уповноважувала, що свідчить про відсутність її волевиявлення на вчинення цих правочинів, та підтверджується висновком експерта Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз.

Особа не може вважатися такою, що наділена цивільними правами чи є зобов`язаною на користь іншої особи, у випадку, коли відсутня сама підстава виникнення відповідних прав та обов`язків, зокрема правочин.

За змістом статті 11ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема договори та інші правочини, інші юридичні факти.

Згідно із частиною 1 статті 202ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін (частина четверта цієї ж статті).

Відповідно до законодавчого визначення правочином є перш за все вольова дія суб`єктів цивільного права, що характеризує внутрішнє суб`єктивне бажання особи досягти певних цивільно-правових результатів - набути, змінити або припинити цивільні права та обов`язки. Здійснення правочину законодавством може пов`язуватися з проведенням певних підготовчих дій учасниками правочину (виготовленням документації, оцінкою майна, інвентаризацією), однак сутністю правочину є його спрямованість, наявність вольової дії, що полягає в згоді сторін взяти на себе певні обов`язки (на відміну, наприклад, від юридичних вчинків, правові наслідки яких наступають у силу закону незалежно від волі його суб`єктів). У двосторонньому правочині волевиявлення повинно бути взаємним, двостороннім і спрямованим на досягнення певної мети; породжуючи правовий наслідок, правочин - це завжди дії незалежних та рівноправних суб`єктів цивільного права.

Частиною 3 статті 203ЦК України передбачено, що волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Порушення вимог законодавства щодо волевиявлення учасника правочину є підставою для визнання його недійсним у силу припису частини 1 статті 215 ЦК України, а також із застосуванням спеціальних правил про правочини, вчинені з дефектом волевиявлення - під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості, тяжкої обставини.

Як у частині 1 статті 215 ЦК України, так і у статтях 229-233 ЦК України, йдеться про недійсність вчинених правочинів, тобто у випадках, коли існує зовнішній прояв волевиявлення учасника правочину, вчинений ним у належній формі (зокрема, шляхом вчинення підпису на паперовому носії), що, однак, не відповідає фактичній внутрішній волі цього учасника правочину.

У тому ж випадку, коли сторона не виявляла свою волю до вчинення правочину, до набуття обумовлених ним цивільних прав та обов`язків правочин є таким, що не вчинений, права та обов`язки за таким правочином особою не набуті, а правовідносини за ним - не виникли.

За частиною 1 статті 205ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.

Стаття 207ЦК України встановлює загальні вимоги до письмової форми правочину. Так, на підставі частини 1 цієї статті правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.

Частиною ж 2 цієї статті визначено, що правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Так, у постанові Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі №674/461/16-ц зроблено висновок, що «підпис є обов`язковим реквізитом правочину, вчиненого в письмовій формі. Наявність підпису підтверджує наміри та волю й фіксує волевиявлення учасника (-ів) правочину, забезпечує їх ідентифікацію та цілісність документу, в якому втілюється правочин. Внаслідок цього підписання правочину здійснюється стороною (сторонами) або ж уповноваженими особами».

Отже, підпис є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Згідно із частиною 1 статті 627ЦК України і відповідно до статті 6цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди (частина 1 статті 638 ЦК України).

Статтею 759ЦК України передбачено, що за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов`язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк. Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору найму (оренди).

За змістом статті 792 ЦК України за договором найму (оренди) земельної ділянки наймодавець зобов`язується передати наймачеві земельну ділянку на встановлений договором строк у володіння та користування за плату. Відносини щодо найму (оренди) земельної ділянки регулюються законом.

Таким спеціальним законом є Закон України від 6 жовтня 1998 року «Про оренду землі».

Згідно із статтею 1Закону України «Про оренду землі» (тут і далі в редакції закону, яка була чинною на день реєстрації спірного договору) оренда землі - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для проведення підприємницької та інших видів діяльності.

Договір оренди землі - це договір, за яким орендодавець зобов`язаний за плату передати орендареві земельну ділянку у володіння і користування на певний строк, а орендар зобов`язаний використовувати земельну ділянку відповідно до умов договору та

За частиною 1 статті 14Закону України«Про орендуземлі» (тут і далі - у редакції, чинній на дату державної реєстрації спірних договорах) договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

За частиною 1 статті 15Закону України«Про орендуземлі» істотними умовами договору оренди землі є: об`єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використаннята цільовепризначення земельноїділянки,яка передаєтьсяв оренду; умови збереження стану об`єкта оренди; умови істроки передачіземельної ділянкиорендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об`єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відсутність у договорі оренди землі однієї з істотних умов, передбачених цією статтею, а також порушення вимог статей 4-6, 11, 17, 19 цього Закону є підставою для відмови в державній реєстрації договору оренди, а також для визнання договору недійсним відповідно до закону (частина 2 цієї ж статті).

У разі ж якщо сторони такої згоди не досягли, такий договір є неукладеним, тобто таким, що не відбувся, а наведені в ньому умови не є такими, що регулюють спірні відносини.

Правочин, який не вчинено (договір, який не укладено), не може бути визнаний недійсним. Наслідки недійсності правочину також не застосовуються до правочину, який не вчинено.

За змістом статей 15 і 16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відповідно до частини 2 статті 16цього Кодексу способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов`язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц звернула увагу на те, що такий спосіб захисту, як визнання правочину неукладеним, не є способом захисту прав та інтересів, установленим законом.

Відповідно до статті 204ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Зазначена норма кореспондує частинам 2,3 статті 215 ЦК України, висвітлює різницю між нікчемним і оспорюваним правочином і не застосовується до правочинів, які не відбулися, бо є невчиненими. Разом із тим Велика Палата Верховного Суду у зазначеній постанові констатує, що у випадку оспорювання самого факту укладення правочину, такий факт може бути спростований не шляхом подання окремого позову про недійсність правочину, а під час вирішення спору про захист права, яке позивач вважає порушеним шляхом викладення відповідного висновку про неукладеність спірних договорів у мотивувальній частині судового рішення.

Зайняття земельних ділянок фактичним користувачем (тимчасовим володільцем) треба розглядати як таке, що не є пов`язаним із позбавленням власника його права володіння на цю ділянку. Тож, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивач як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є усунення перешкод у користуванні належним йому майном, зокрема шляхом заявлення вимоги про повернення таких ділянок. Більше того, негаторний позов можна заявити впродовж усього часу тривання порушення прав законного володільця відповідних земельних ділянок (див. також постанови Великої Палати Верховного Суду від 28 листопада 2018 року у справі № 504/2864/13-ц (пункт 71), від 4 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 96), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 81), від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 97)).

Відповідно до статей 12, 81ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, крім випадків, передбачених цим кодексом.

Згідно із частинами 1-3 статті 102 ЦПК України висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.

Предметом висновку експерта може бути дослідження обставин, які входять до предмета доказування та встановлення яких потребує наявних у експерта спеціальних знань. Предметом висновку експерта не можуть бути питання права.

Висновок експерта може бути підготовлений на замовлення учасника справи або на підставі ухвали суду про призначення експертизи.

Як передбачено частинами 1, 2, 5 статті 106 ЦПК України учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.

Порядок проведення експертизи та складення висновків експерта за результатами проведеної експертизи визначається відповідно до чинного законодавства України про проведення судових експертиз.

У висновку експерта зазначається, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.

Статтею 110ЦПК України визначено, що висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.

Згідно з висновком почеркознавчої експертизи № 21-692 від 23 вересня 2021 року, який був зроблений на замовлення представника позивачки адвоката Коренко Т. В., підписи в оригіналах спірних договорів оренди землі, зареєстрованих 3 лютого 2012 року у відділі Держкомзему у Очаківському районі за № № 482510004001451 та 482510004001452, виконані не ОСОБА_1 , а іншою особою. У висновку експерт Осипчук А. В. зазначив про те, що висновок експерта підготовлений для подання до суду, а також про обізнаність щодо кримінальної відповідальності, передбаченої статтями 384, 385 КК України (а.с.107-113).

Ухвалюючи рішення у справі, суд першої інстанції вірно виходив з того, що висновок № 21-692 від 23 вересня 2021 року, який виготовлений на замовлення учасника справи - представника позивача судовим експертом Миколаївського відділення Одеського науково-дослідного інституту судових експертиз, відповідає положенням статей 102, 106 ЦПК України, а тому є належним та допустимим доказом у справі.

Відповідач ТОВ «Очаківський райагрохім» зазначені висновки експерта не заперечувало та не спростовувало.

Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що висновок експерта № 21-692 від 23 вересня 2021 року судом першої інстанції належно оцінений у сукупності з іншими доказами.

Повно та достеменно встановивши, що ОСОБА_1 оспорювані договори оренди землі не підписувала, відповідно, їх істотні умови не погоджувала, суд зробив обґрунтований висновок, що у позивачки було відсутнє волевиявлення на укладення цих договорів та такі договори оренди земельної ділянки є неукладеними.

Відповідно до статті 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

Враховуючи підстави позову, наведені позивачем у позовній заяві, а також заперечення відповідача, у цьому випадку ефективним способом захисту права, яке позивачка як власник земельних ділянок, вважає порушеним, є саме усунення перешкод у користуванні належним їй майном шляхом повернення земельних ділянок, а тому такі вимоги позивачки правильно задоволені судом першої інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що незалежно від того, хто підписував договори оренди - позивачка чи інша особа, договори оренди вважаються укладеними, оскільки позивачка вчиняла конклюдентні дії, які свідчать про схвалення вказаних договорів з огляду на положення статті 181 ГК України, не заслуговують на увагу з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 червня 2020 року у справі №145/2047/16-ц зробила висновок, що конклюдентними діями може підтверджуватися лише укладення договору в усній формі. Конкретно до обставин справи №145/2047/16-ц Велика Палата наголосила, що за статтею 18 Закону України «Про оренду землі» договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації. Зазначена норма виключає можливість укладення спірного договору шляхом вчинення конклюдентних дій, бо такий договір не може бути зареєстрований. Отже, договір оренди земельної ділянки, який відповідно до законодавства тлумачиться як неукладений, не може тлумачитися як фактично укладений шляхом конклюдентних дій.

За змістом частини 8 статті 181 ГК України, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо виконання договору, який вважається неукладеним (таким, що не відбувся), правові наслідки таких дій визначаються нормами ЦК України. Водночас, згідно частини 1 статті 208 ЦК України, у письмовій формі належить вчиняти 1)правочини між юридичними особами; 2)правочини між фізичною та юридичною особою, крім правочинів, передбачених частиною 1 статті 206 цього Кодексу; 3)правочини фізичних осіб між собою на суму, що перевищує у двадцять і більше разів розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, крім правочинів, передбачених частиною першою статті 206 цього Кодексу; 4)інші правочини, щодо яких законом встановлена письмова форма. Відповідно до частини 1 статті 206ЦК України усно можуть вчинятися правочини, які повністю виконуються сторонами у момент їх вчинення, за винятком правочинів, які підлягають нотаріальному посвідченню та (або) державній реєстрації, а також правочинів, для яких недодержання письмової форми має наслідком їх недійсність. Отже, шляхом конклюдентних дій не можуть укладатися договори між юридичними особами, а також договори за участі фізичних осіб, які не виконуються сторонами у момент їх вчинення.

Таким чином аргументи скарги про те, що не підписання ОСОБА_1 спірних договорів оренди земельних ділянок не свідчить про їх неукладеність внаслідок конклюдентних дій останньої, є безпідставними та не відповідають наведеним нормам матеріального права та правовим позиціям Верховного Суду щодо застосування цих норм права у подібних правовідносинах.

З цих же підстав до правовідносин, що виникли між сторонами, не може бути застосовано принцип «мовчазної згоди», на який посилається відповідач в апеляційній скарзі.

Відповідно до частини 1 статті 1 Закону України «Про дозвільну систему у сфері господарської діяльності» принцип мовчазної згоди - принцип, згідно з яким суб`єкт господарювання набуває права на провадження певних дій щодо здійснення господарської діяльності або видів господарської діяльності без отримання відповідного документа дозвільного характеру, за умови якщо суб`єктом господарювання або уповноваженою ним особою подано в установленому порядку заяву та документи в повному обсязі, але у встановлений законом строк документ дозвільного характеру або рішення про відмову у його видачі не видано або не направлено.

За вимогами частини 1 статті 14 Закону України «Про оренду землі» договір оренди землі укладається в письмовій формі, а за статтею 18 цього Закону договір оренди набирає чинності після його державної реєстрації.

Отже, підпис у договорі оренди землі є невід`ємним елементом, реквізитом письмової форми договору, а наявність підписів має підтверджувати наміри та волевиявлення учасників правочину, а також забезпечувати їх ідентифікацію.

Крім того, зазначені доводи апеляційної скарги та посилання скаржника на отримання позивачем орендної плати і на те, що до спірних договорів діє презумпція дійсності правочину, передбачена у статті 204 ЦК України, не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони не відповідають правовій позиції Великої Палати Верховного Суду щодо застосування зазначених норм права, викладеній у постанові від 16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц.

Обставини державної реєстрації договорів оренди, як і факти виплати орендної плати за цими договорами, не можуть свідчити про волевиявлення орендодавця на укладення спірних договорів.

За такого суд першої інстанції повно та всебічно на підставі належним чином у відповідності до правил статті 89 ЦПК України оцінених доказів встановив обставини справи та визначився з характером спірних правовідносин сторін, дав їм правильну правову оцінку, а тому обґрунтовано задовольнив позовні вимоги ОСОБА_1 .

Відповідно до частин 1, 3 статті 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

До витрат,пов`язаних зрозглядом справи,належать,серед інших,витрати на професійну правничу допомогу.

Частинами 1, 2 статті 141 ЦПК України визначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у разі задоволення позову покладаються на відповідача.

У справі, яка переглядається, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені повністю, що є підставою для покладення на відповідача усіх понесених судових витрат.

Відповідач в апеляційній скарзі посилається на відсутність підстав для стягнення на користь позивачки витрат на правову допомогу через ненадання нею в порушення вимог частини 3 статті 137 ЦПК України опису робіт, виконаних адвокатом.

Для вирішення питання про стягнення з ТОВ «Очаківський райагрохім» витрат ОСОБА_1 на правничу допомогу, апеляційний суд виходить з наступного.

За правилами статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави (частина 1).

За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою (частина 2 статті 137 ЦПК України).

Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (частина 3 статті 137 ЦПК України).

Розмір витратна оплатупослуг адвокатамає бутиспівмірним ізскладністю справита виконанихадвокатом робіт(наданихпослуг);часом,витраченим адвокатомна виконаннявідповідних робіт(наданняпослуг),обсягом наданихадвокатом послугта виконанихробіт;ціною позовута (або)значенням справидля сторони,в томучислі впливомвирішення справина репутаціюсторони абопублічним інтересомдо справи(частина4статті 137ЦПК України).

У разінедотримання цихвимог судможе,за клопотанняміншої сторони,зменшити розмірвитрат направничу допомогу,які підлягаютьрозподілу міжсторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини 5, 6 статті 137 ЦПК України).

При вирішенні питання про розподіл судових витрат, в тому числі і витрат на правничу допомогу, суд, зокрема, враховує, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову (частина 3 статті 141 ЦПК України).

Отже, гонорар адвоката визначається за умовами договору про надання правничої допомоги, залежить від обсягу наданих послуг, виконаних робіт та їх вартості. Такі витрати мають бути співмірними (складність справи, витрачений час тощо). На підтвердження своїх вимог сторона, яка вимагає їх відшкодувати, має надати детальний опис робіт, виконаних адвокатом.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхньої вартості, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (постанова Верховного Суду України від 11 лютого 2019 року у справі №335/9780/15).

У рішенні Європейського суду з прав людини (далі- Європейський Суд) у справі «Лавентс проти Латвії» від 28 листопада 2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Аналогічні висновки викладені у постанові Верховного Суду від 02 липня 2020 року у справі № 362/3912/18 (провадження № 61-15005св19), у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц (провадження № 14-382цс19), у постанові від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18 (провадження № 12-171гс19).

Такі критерії застосовує Європейський суд, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 12 жовтня 2006 року у справі «Двойних проти України» (пункт 80), від 10 грудня 2009 року у справі «Гімайдуліна і інших проти України» (пункти 34-36), від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» (пункт 95) зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.

На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), та документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження).

Відсутність документального підтвердження витрат на правничу допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування.

Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правничої допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).

За умовами укладеного ОСОБА_1 з. адвокаткою Коренко Т. В. договору №93 від 4 грудня 2020 року про надання правничої (правової) допомоги предметом цього договору, зокрема, є представництво адвокатом інтересів ОСОБА_1 у всіх судових установах України. Згідно розділу 4 цього договору за послуги, що надаються адвокатом у відповідності з умовами договору, клієнт сплачує адвокату гонорар(а. с. 20-21).

Згідно долученого до позовної заяви складеного адвокаткою Коренко Т. В. розрахунку суми гонорару адвоката за надання правової допомоги адвокатом надано ОСОБА_1 наступні послуги на виконання договору №93: досудовий аналіз справи вартість 1 000 грн, написання позовної заяви 1 500 грн , представництво інтересів в суді першої інстанції 4 500 грн, всього 7 000 грн (а.с. 23). Розрахунок проведено на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2006 року № 590.

Відповідно до наявної у матеріалах справи квитанції ОСОБА_1 сплатила адвокатці Коренко Т. В. 7 000 грн гонорару (а.с. 24).

Клопотання відповідача про зменшення розмір витрат позивачки на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами, що передбачено статтею 137 ЦПК України, до суду першої інстанції з обґрунтуванням неспівмірності витрат від відповідача не надходило.

Заявлений позивачкою розмір витрат на професійну правничу допомогу є обґрунтованим та не є явно неспівмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, значенням справи для сторони, тому підстав для зменшення розміру витрат на правничу допомогу апеляційний суд не вбачає.

Інші доводи апеляційної скарги зводяться до помилкового розуміння норм матеріального права, переоцінки обставин, вірно встановлених та оцінених судом першої інстанції, і на законність судового рішення у справі не впливають.

За таких обставин, і відповідно до статті 375 ЦПК України апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а судове рішення без змін.

Керуючись статтями 367-369, 374, 375, 382 ЦПК України, колегія суддів

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Очаківський райагрохім» залишити без задоволення, а рішення Очаківського міськрайонного суду Миколаївської області від 23 листопада 2022 року - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду, у випадках, передбачених статтею 389 ЦПК України.

Головуюча О. О. Ямкова

Судді С. Ю. Колосовський

О. В. Локтіонова