Рішення

від 21.02.2023 по справі 926/3453/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРНІВЕЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

58000, м. Чернівці, вул. О.Кобилянської, 14, тел. 55-09-34

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року Справа № 926/3453/22За позовом керівника Чернівецької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради

до відповідача Фізична особи - підприємця ОСОБА_1

про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на суму 516 734,16 грн

Суддя Проскурняк О.Г.

Секретар судового засідання Паращук Д.В.

Представники сторін:

прокурор Кацап-Бацала Ю.М.;

від позивача ОСОБА_2 ;

від відповідача адвокат Сидора І.Ю.

СУТЬ СПОРУ: Керівник Чернівецької окружної прокуратури звернувся до Господарського суду Чернівецької області із позовом в інтересах держави в особі Чернівецької міської ради до відповідача Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 про стягнення безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки без правовстановлюючих документів на суму (з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог) 516 734,16 грн.

Стислий виклад позиції прокурора.

Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор посилається на те, що ФОП ОСОБА_1 користується без правовстановлюючих документів земельною ділянкою, площею 0,1292 га під кадастровим номером 7310136600:08:004:0064, в АДРЕСА_1 , за період з 30 березня 2012 по 31 грудня 2020 року та не сплачує до міського бюджету коштів за її користування.

Відтак, прокурор звертаючись до суду з позовом просить стягнути з відповідача безпідставно збережені кошти за рахунок власника землі в сумі 712 238,40 грн, еквівалентні розміру орендної плати, яку власник нерухомого майна мав б сплатити у разі укладення договору оренди землі за період з 30 березня 2012 по 31 грудня 2020 року.

26 жовтня 2022 року до суду надійшов письмова відповідь на відзив прокурора, згідно якої останній виклав додаткові пояснення щодо сформованості земельної ділянки з моменту проведення державної реєстрації права власності та щодо застосування коефіцієнту (Кф), що характеризує функціональне використання земельної ділянки.

Разом з тим, 14 листопада 2022 року на адресу суду надійшла письмова заява прокурора про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зменшує розмір позовних вимог на суму 313 597,44 грн. за період з 30 березня 2012 року по 28 лютого 2017 року. В той же час, прокурор збільшив розмір позовних вимог на суму 118 093,20 грн. за користування відповідачем без правовстановлюючих документів земельною ділянкою за 2021 рік.

Вказана заява про збільшення позовних вимог прийнята судом до закінчення підготовчого провадження з урахуванням уточнень прокурора, озвучених останнім в судовому засіданні.

Відтак, прокурор просить суд стягнути з відповідача 516 734,16 грн. безпідставно збережених коштів за користування без правовстановлюючих документів земельною ділянкою за період з 01 березня 2017 року по 31 грудня 2021 року.

06, 14 грудня 2022 року та 16 січня 2023 року прокурор подав до суду письмові пояснення (вих.№ 52-10624 вих-22, вих.№ 15-366 вих-22, вих.№ 15-16 вих-23) в яких додатково обґрунтовує розрахунок позовних вимог та правильність застосування коефіцієнту (Кф), що характеризує функціональне використання земельної ділянки зі значенням 3,0 при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів.

Стислий виклад позиції позивача.

Чернівецька міська рада письмових пояснень на позовну заяву до суду не подала. При цьому, представник позивача в судових засіданнях позов з урахуванням заяви про зменшення розміру позовних вимог підтримала в повному обсязі.

Стислий виклад позиції відповідача.

07 жовтня 2022 року до суду від відповідача надійшов письмовий відзив на позовну заяву, згідно змісту якої, остання проти задоволення позовних вимог заперечує в повному обсязі.

Так, відповідач вказує на те, що прокурором та Чернівецькою міською радою не надано належних та беззаперечних доказів існування протягом періоду з 30 березня 2012 року по 31 грудня 2019 року земельної ділянки у АДРЕСА_1 (кадастровий номер 7310136600:08:004:0064), площею 0,1292 га, як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79 Земельного кодексу України, а отже зазначена обставина виключає можливість стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю, оскільки об`єктом оренди може бути тільки земельна ділянка як сформований у встановленому законодавством порядку об`єкт цивільних прав.

Крім того, відповідач зазначає, що прокурором при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів помилково застосовано коефіцієнт Кф зі значенням 3,0 та пропущено строки позовної давності за частиною позовних вимог, а саме за період з 30 березня 2012 року по 28 лютого 2017 року.

07 грудня 2022 року та 13 грудня 2022 року до суду від адвоката відповідача надійшли додаткові заперечення та додаткові заперечення № 2, в яких останній обґрунтовує помилкове застосування прокурором коефіцієнту (Кф), що характеризує функціональне використання земельної ділянки зі значенням 3,0 при здійсненні розрахунку безпідставно збережених коштів.

Процесуальні дії у справі.

Згідно протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 16 вересня 2022 року, судову справу № 926/3453/22 передано на розгляд судді Проскурняку О.Г.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 21 вересня 2022 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі; вирішено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; підготовче засідання призначено на 11 жовтня 2022 року; вирішено клопотання про витребування судом доказів розглянути в судовому засіданні за участі представників сторін.

Ухвалою суду від 11 жовтня 2022 року відкладено підготовче засідання у справі № 926/3453/22 на 26 жовтня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 26 жовтня 2022 року відкладено підготовче засідання у справі № 926/3453/22 на 14 листопада 2022 року.

Ухвалою суду від 14 листопада 2022 року продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів; підготовче засідання у справі № 926/3453/22 відкладено на 30 листопада 2022 року; прийнято заяву прокурора про зменшення розміру позовних вимог.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 30 листопада 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 07 грудня 2022 року.

Ухвалою суду від 07 грудня 2022 року в судовому засіданні оголошено перерву до 14 грудня 2022 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 14 грудня 2022 року закрито підготовче провадження у справі № 926/3453/22; призначено справу до розгляду по суті на 12 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 12 січня 2023 року в судовому засіданні оголошено перерву до 16 січня 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 16 січня 2023 року судове засідання у справі № 926/3453/22 призначено на 26 січня 2023 року.

Ухвалою суду від 26 січня 2023 року судове засідання призначено на 08 лютого 2023 року.

Ухвалою Господарського суду Чернівецької області від 08 лютого 2023 року судове засідання у справі № 926/3453/22 призначено на 09 лютого 2023 року.

Ухвалою суду від 13 лютого 2023 року судове засідання у справі № 926/3453/22 призначено на 21 лютого 2023 року.

Прокурор та представник позивача у судовому засіданні 21 лютого 2023 року позовні вимоги з урахуванням заяви про зменшення позовних вимог підтримали та просили позов задовольнити в повному обсязі.

Адвокат відповідача в судовому засіданні 21 лютого 2023 року проти задоволення позовних вимог заперечив, з підстав вказаних у відзиві на позов та додаткових запереченнях.

В порядку статей 8, 222 Господарського процесуального кодексу України, здійснювалося фіксування судового засідання за допомогою технічних засобів (аудіо-запис)

На виконання вимог статті 223 Господарського процесуального кодексу України, складено протоколи судових засідань, які долучено до матеріалів справи.

Відповідно до статті 219 Господарського процесуального кодексу України рішення у даній справі прийнято 21 лютого 2023 року у нарадчій кімнаті за результатами оцінки доказів, поданих сторонами.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення прокурора та представника позивача, відповідача та адвоката відповідача, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Відповідно до положень статті 80 Земельного кодексу України, суб`єктами права на землі комунальної власності є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Згідно статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України, сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб. Надання земельних ділянок державної або комунальної власності у користування здійснюється на підставі рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі - продажу права оренди земельної ділянки.

Пунктом 35.2. рішення 14 сесії Чернівецької міської ради V скликання № 241 від 28 лютого 2007 року підприємцю ОСОБА_3 надано в оренду до 30 серпня 2009 року земельну ділянку по АДРЕСА_2 площею 0,1292 га для обслуговування салону будівельних матеріалів.

На підставі вищевказаного рішення сесії міської ради, 05 квітня 2007 року між Чернівецькою міською радою та ПП ОСОБА_3 укладено договір оренди землі № 3605.

В подальшому, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, згідно договору дарування ВЕТ/669156 від 27 липня 2007 року, право власності на нежитлову будівлю (салон будівельних матеріалів) по АДРЕСА_2 від ОСОБА_3 перейшло до ОСОБА_1 .

Згодом, на підставі рішення Першотравневого районного суду міста Чернівці по справі № 2-1694/09 від 31 липня 2009 року та ухвали Першотравневого районного суду міста Чернівці по справі № 2-1694/2009 рік від 15 вересня 2009 року ОСОБА_3 набула право власності на самочинно збудоване нерухоме майно, а саме: влаштований склад літ. А загальною площею 238,20 кв.м., що на АДРЕСА_1 та склад літ. А загальною площею 238,20 кв.м., що на АДРЕСА_1 .

Разом з тим, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно ОСОБА_3 на підставі свідоцтва про право власності № б/н від 21 жовтня 2002 року та рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 454/12 від 15 жовтня 2002 року набула право власності на нежитлову будівлю (салон будівельних матеріалів) за адресою: АДРЕСА_2 .

В подальшому, згідно укладеного 28 вересня 2009 року договору купівлі продажу нежитлової будівлі серії ВМК за № 249553, ОСОБА_3 передала нежитлову будівлю площею 238,20 м кв. за адресою: АДРЕСА_1 у власність ОСОБА_1 .

Так, судом встановлено та не заперечується сторонами, що нежитлове приміщення, яке належить ФОП ОСОБА_1 розміщене на земельній ділянці (кадастровий номер 7310136600:08:004:0064) площею 0,1292 га. в АДРЕСА_1 .

В подальшому, пунктом 20 рішення 22 сесії VI скликання Чернівецької міської ради № 457 від 29 березня 2012 року визнано таким, що втратив чинність, пункт 35.2. рішення 14 сесії міської ради V скликання від 28 лютого 2007 року в частині надання підприємцю ОСОБА_3 земельної ділянки за адресою АДРЕСА_2 , площею 0,1292 га в оренду до 30 серпня 2009 року (поновлено до 20 січня 2012 року) для обслуговування салону будівельних матеріалів і визнано припиненим договір оренди землі від 05 квітня 2007 року № 3605, укладений між міською радою і підприємцем ОСОБА_3 , в зв`язку із закінченням терміну оренди земельної ділянки, зміною поштовою адреси та переходом права власності на нерухоме майно до ОСОБА_1 .

Пунктом 20.2 вказаного рішення запропоновано ОСОБА_1 отримати земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 площею 0,1292 га в оренду для обслуговування нежитлового приміщення (складу).

Однак, не дивлячись на направлення відповідачці міською радою листів щодо необхідності укладення договору оренди землі, матеріали справи не містять та сторонам не надано суду доказів належного оформлення ФОП ОСОБА_1 права користування спірною земельною ділянкою, площею 0,1292 га (кадастровий номер 7310136600:08:004:0064), зокрема укладення договору оренди з Чернівецькою міською радою та державної реєстрації такого права.

Обстеженням земельної ділянки по АДРЕСА_1 , площею 0,1292 га, під кадастровим номером 7310136600:08:004:0064 проведеним 01 червня 2020 року спеціалістами Департаменту містобудівного комплексу Чернівецької міської ради встановлено, що на земельній ділянці знаходиться нежитлова будівля, земельна ділянка огороджена, з встановленими воротами та без вільного доступу сторонніх осіб

Як вбачається з інформації Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, земельна ділянка, площею 0,1292 га., категорія земель землі житлової та громадської забудови, кадастровий номер 7310136600:08:004:0064 належить до комунальної власності на праві власності Чернівецькій міській раді.

При цьому, суд додатково звертає увагу сторін на те, що правом власності на спірну земельну ділянку, розташовану в межах відповідного населеного пункту, міськрада наділена в силу закону, зокрема з уведенням 01 січня 2002 року у дію нового ЗК України.

Крім того, за змістом пунктів 1, 3, 7, 9 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону України Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо розмежування земель державної та комунальної власності, державну реєстрацію речових прав на земельні ділянки державної та комунальної власності об`єктивно не можна було здійснити раніше, ніж із часу розмежування земель державної та комунальної власності, тобто до 01 січня 2013 року.

Водночас, відсутність державної реєстрації речового права на спірну земельну ділянку після 01 січня 2013 року не впливає на обставини виникнення та наявність права комунальної власності на відповідну земельну ділянку.

Також, Верховний Суд у справі № 922/2060/20 вказав, що відповідно до частини 1 статті 79 ЗК України, земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами.

Згідно із частинами 1-4, 9 статті 79-1 Земельного кодексу України, формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру. Формування земельних ділянок здійснюється: у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок; шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв). Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі. Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера. Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій, сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок. Земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Отже, земельна ділянка є сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера та реєстрації її у Державному земельному кадастрі.

Аналогічний правовий висновок викладено, зокрема, у постановах Верховного Суду від 16 червня 2021 року у справі №922/1646/20 та від 04.03.2021 у справі №922/3463/19, а також у постановах від 07.09.2022 у справі №925/1081/20 та від 20.09.2022 у справі № 925/1082/20.

З огляду на викладене, судом критично оцінюється позиція адвоката відповідача стосовно неможливості стягнення безпідставно збережених коштів у вигляді орендної плати за землю та необхідності доказування прокурором та позивачем існування земельної ділянки, як об`єкта цивільних прав у розумінні статті 79 ЗК України.

Факт наявності на земельній ділянці, належній позивачу, нерухомого майна відповідача та фактичне користування відповідачем вказаної земельної ділянки визнаються обома сторонами, з огляду на відзив на позовну заяву відповідача.

Зважаючи на правові позиції Верховного Суду, які в силу вимог статті 236 ГПК України повинні враховуватися при виборі і застосуванні норми права, відносини, що склалися між Чернівецькою міською радою та ПП ОСОБА_1 є кондикційними.

Велика Палата Верховного Суду при розгляді справ № 629/4628/16-ц від 23 травня 2018 року сформувала правову позицію, відповідно до якої стягнення з власника об`єкта нерухомого майна безпідставно збережених коштів орендної плати за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій ці об`єкти розміщені, повинне здійснюватися на підставі статей 1212, 1214 Цивільного кодексу України.

Відповідно до частини 1 та 2 статті 1212 ЦК України, особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Як зазначає Верховний Суд, кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося. згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювана шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях.

Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

На відміну від збитків, для стягнення яких підлягає доведенню наявність складу правопорушення, для висновків про наявність підстав для повернення безпідставно набутих коштів є встановлення обставин набуття або збереження коштів за рахунок потерпілого та те, що набуття або збереження цього майна відбулося за відсутності правової підстави або така підстава згодом відпала (п. 55, 57 постанови ВС від 11.02.2019 по справі № 922/391/18).

Враховуючи правову природу кондикційних зобов`язань, важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої, тобто обов`язок відповідача повернути безпідставно набуте (збережене) майно не є заходом відповідальності.

Верховний Суд у наведеній вище постанові також визначив обставини, які підлягають встановленню та доказуванню по справах даної категорії (п.66), а саме: існування протягом зазначеного в позові періоду земельної ділянки як об`єкта цивільних прав у розумінні та визначенні земельного законодавства, реальної можливості передачі позивачем цієї земельної ділянки в оренду відповідно до Закону України Про оренду землі у зазначений період, а також обґрунтованість розрахунку стягуваної суми (збереженого відповідачем за рахунок позивача майна (коштів).

Аналогічні усталені правові позиції щодо кондикційної природи спірних правовідносин сформовані Верховним Судом у справах за № 902/794/17 від 21.01.2019, № 922/530/18 від 08.07.2019, № 911/2069/18 від 04.10.2019, № 922/981/18 від 10.02.2020 та інших.

Відповідно до статей 122, 123, 124 Земельного кодексу України міські ради передають земельні ділянки комунальної власності в користування для всіх потреб.

В силу статті 125 Земельного кодексу України право оренди земельної ділянки виникає з моменту державної реєстрації цього права.

Статтею 6 Закону України Про оренду землі визначено, що орендарі набувають права оренди на підставах і в порядку, передбачених Земельним кодексом України, Цивільним кодексом України, Господарським кодексом України, цим та іншими законами України і договором оренди землі.

Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, згідно статті 16 вказаного вище Закону, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.

Згідно зі статтею 206 Земельного кодексу України використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку та орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України - далі ПК України).

Чинним законодавством розмежовано поняття земельний податок і орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності.

Орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності є обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою, а земельним податком - є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

Згідно інформації Головного управління ДПС у Чернівецькій області № 3592/24-13-56-07 від 26 травня 2020 року, ОСОБА_1 за земельну ділянку по АДРЕСА_1 , площею 0,1292 га., під кадастровим номером 7310136600:08:004:0064, за спірний період плату за землю не сплачувала. За нерухоме майно розміщене на даній земельній ділянці площею 238,2 кв. м ОСОБА_1 нараховано податок на нерухоме майно, відмінне від земельної ділянки та направлені податкові повідомлення - рішення.

У статті 13 Конституції України визначено, що власність зобов`язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству. Власність не тільки надає переваги тим, хто її має, а й покладає на них певні обов`язки. Це конституційне положення пов`язане з принципом поєднання інтересів власника, суспільства та інших власників і користувачів об`єктами власності. Держава забезпечує захист прав усіх суб`єктів права власності і господарювання та гарантує їм рівність перед законом. Порушення прав власників з боку держави, громадянина чи юридичної особи зумовлює настання відповідних правових наслідків (правова позиція Верховного Суду України у справі № 6-530цс16 від 08 червня 2016 року).

При цьому згідно із правовою позицією, сформованою Верховним Судом у справі № 922/391/18 (постанова від 11 лютого 2019 року), особа, яка не є власником або постійним землекористувачем земельної ділянки, не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, а тому єдиною можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата, основою для визначення якої для земель державної і комунальної власності є нормативна грошова оцінка.

Відтак, набуваючи право власності на нежитлові приміщення ОСОБА_1 повинна була передбачити наслідки у вигляді виникнення додаткових обов`язків, в тому числі щодо внесення плати за землю комунальної власності саме у формі орендної плати.

Оскільки, як вказав Верховний Суд при розгляді справи № 922/595/18 (постанова від 29 січня 2019 року, п. 38) з моменту виникнення права власності на нерухоме майно саме у власника виникає обов`язок оформити та зареєструвати речове право на відповідну земельну ділянку, розташовану під цією будівлею.

Таким чином, суд дійшов висновку, що відповідач користується спірною земельною ділянкою без достатньої правової підстави.

Отже, враховуючи доведеність факту використання ФОП ОСОБА_1 земельної ділянки без правовстановлюючих документів, суд вважає, що існують правові підстави для правомірного стягнення з відповідача на підставі статтей 1212, 1214 ЦК України безпідставного збереження коштів, що еквівалентно розміру орендної плати за період з 01 березня 2017 року по 31 грудня 2021 року.

Разом з тим, між сторонами виник спір стосовно вірного визначення коефіцієнту (Кф), що характеризує функціональне використання спірної земельної ділянки при розрахунку безпідставно збережених коштів з орендної плати за землю.

Відтак, вирішуючи питання розміру безпідставно збережених коштів, що еквівалентно розміру орендної плати за період з 01 березня 2017 року по 31 грудня 2021 року та підлягають стягненню з відповідача, суд вказує наступне.

Згідно із статтею 21 Закону України Про оренду землі орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Згідно з абзацом 3 частини першої статті 13 Закону України Про оцінку земель нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності. Крім того, згідно з абзацом 1 пункту 289.1 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України Про оцінку земель дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Розрахунок нормативної грошової оцінки земельної ділянки здійснюється відповідно до Методики нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України від 23 березня 1995 року № 213 (далі - Методика).

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням частини 1 статті 21 Закону України Про оренду землі визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної та комунальної власності, яка в будь - якому разі не може бути меншою, ніж встановлено пунктом 288.5.1 статті 288 ПК України.

Відповідно до пункту 4.3. Положення про оренду та порядок розрахунку орендної плати за земельні ділянки в м. Чернівцях, затвердженого рішенням Чернівецької міської ради № 715 від 23 жовтня 2008 року (далі Положення) підставою для визначення розміру орендної плати є дане Положення, рішення 24 сесії Чернівецької міської ради V скликання від 12 лютого 2008 року Про затвердження технічної документації з грошової оцінки земель міста Чернівців та витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки, виданий уповноваженим органом.

Так, у матеріалах справи наявні витяги про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки за кожен календарний рік - окремо.

При цьому, починаючи з 17 липня 2018 року згідно примітки до цих витягів до визначення нормативної грошової оцінки земельної ділянки у м. Чернівці по провулку Індустріальному, 2-В, площею 0,1292 га, кадастровий номер 7310136600:08:004:0064 застосовується коефіцієнт (Кф) функціонального використання зі значенням 3,0 згідно наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України за № 162.

Так, наказом Мінагрополітики № 162 від 27 березня 2018 року встановлено, що у примітках до додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25 листопада 2016 року № 489, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19 грудня 2016 року за № 1647/29777, цифри 2,0 замінити цифрами 3,0.

Вказаним порядком передбачено, що з 17 липня 2018 року для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру та у разі якщо у відомостях Державного земельного кадастру відсутній код Класифікації видів цільового призначення земель для земельної ділянки, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) при розрахунку її нормативної грошової оцінки застосовується із значенням 3,0.

В той же час, з матеріалів справи, а саме витребуваної судом поземельної книги, державним кадастровим реєстратором було зроблено запис, згідно якого вказано цільове призначення земельної ділянки, а саме: категорія земель: землі житлової та громадської забудови, вид використання земельної ділянки: для обслуговування салону будівельних матеріалів, код цільового призначення - 1.11.6.

Зазначений код цільового призначення міститься і в наданих суду витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки.

В той же час, код цільового призначення земельної ділянки - 1.11.6 (Землі іншої комерційної діяльності) відповідає Українському класифікатору цільового використання землі, затвердженому листом Держкомзему України від 24 квітня 1998 року за № 14-1-7/1205, який втратив чинність із введенням КВЦПЗ 2010 року.

За таких обставин, судом встановлено, що на час формування витягів про нормативну грошову оцінку спірної земельної ділянки, відомості в ДЗК були неповними та необ`єктивними.

Згідно положень статті 26 Закону України Про Державний земельний кадастр, зміни до відомостей про земельну ділянку вносяться до Поземельної книги за заявою власника або користувача земельної ділянки державної чи комунальної власності на підставі документації, передбаченої цим Законом.

Відповідно до статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно положень частини 1 статті 10 Закону України Про місцеве самоврядування в Україні, сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Суб`єктами права на землі комунальної власності згідно зі статтею 80 Земельного кодексу України є територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування.

Статтею 12 Земельного кодексу України встановлено, що сільські, селищні та міські ради у галузі земельних відносин наділені повноваженнями щодо розпорядження землями територіальних громад.

Разом з тим, не внесення власником земельної ділянки - Чернівецькою міською радою належних змін до Державного земельного кадастру, щодо відповідності змінам класифікатора цільового призначення землі, на переконання суду, не повинно покладати додатковий тягар негативних наслідків на відповідача в частині розрахунку розміру безпідставно збережених коштів із застосуванням коефіцієнту (Кф) функціонального використання зі значенням 3,0 замість 2,5.

При цьому згідно практики Верховного Суду, зокрема постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року по справі № 905/1680/20, витяги з технічної документації про нормативну грошову оцінку не мають для суду наперед встановленої доказової сили.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку, що стягненню з відповідача на користь позивача підлягає сума безпідставно збережених коштів у розмірі - 448 628,36 грн., розрахована із застосуванням коефіцієнту (Кф) функціонального використання зі значенням 2,5.

З огляду на вищевикладене, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, суд дійшов висновку позов задовольнити частково.

Крім цього, суд звертає увагу сторін на наступне.

Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення від 09.12.1994 Європейського суду з прав людини у справі Руїс Торіха проти Іспанії).

Зважаючи на викладене, всі інші доводи та міркування сторін судом визнаються такими, що не спростовують вищевказаних висновків суду. Приписами статей 76, 77 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування.

Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Частинами 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Стосовно встановлення судом наявності підстав для представництва прокурором інтересів держави в суді, суд вказує наступне.

Як встановлено судом вище, згідно положень частини 2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до пункту 2 Рекомендації Rec (2012) 11 Комітету Міністрів Ради Європи державам-учасникам Про роль публічних обвинувачів поза системою кримінальної юстиції, прийнятій 19 вересня 2012 року на 1151-му засіданні заступників міністрів, якщо національна правова система надає публічним обвинувачам певні обов`язки та повноваження поза системою кримінальної юстиції, їх місія полягає у тому, щоби представляти загальні або публічні інтереси, захищати права людини й основоположні свободи та забезпечувати верховенство права.

Відповідно до пункту 3 статті 131-1 Конституції України, прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

Згідно абзацу 1 частини 3 статті 23 Закону України Про прокуратуру, прокурор може представляти інтереси держави в суді лише у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює компетентний орган; 2) у разі відсутності такого органу.

Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною 4 цієї статті. Відповідно до абзаців 1-2 частини 4 статті 23 Закону України Про прокуратуру, наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній заяві (заяві) самостійно визначає, в чому полягає порушення інтересів держави, та обґрунтовує необхідність їх захисту, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

Так, прокурором при поданні позовної заяви зазначено Чернівецьку міську раду, як орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах.

В Основному Законі та ординарних законах не наведено переліку випадків, за яких прокурор здійснює представництво в суді, однак визначено критерії для оцінки орієнтири та умови, коли таке представництво є можливим. Приміром, таке право виникає там і тоді, коли прокурор діє в інтересах держави, у разі відсутності в органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, повноважень щодо звернення до суду із заявленими позовними вимогами.

Наявність інтересу і необхідність його захисту повинні базуватися на справедливих підставах, які мають бути об`єктивно обґрунтовані (доведені) і мати законну мету. Право на здійснення представництва інтересів держави у суді не є статичним, тобто не обмежується тільки зазначенням того, у чиїх інтересах діє прокурор, а спонукає і зобов`язує обґрунтовувати наявності права на таке представництво або, інакше кажучи, вимагає пояснити (засвідчити, аргументувати), чому в інтересах держави звертається саме прокурор. Знову ж таки, це має бути засновано на підставах, за якими можна виявити (простежити) інтерес того, на захист якого відбувається звернення до суду, і водночас ситуацію у динаміці, коли суб`єкт правовідносин, в інтересах якого діє прокурор, неспроможний самостійно реалізувати своє право на судовий захист.

Для представництва у суді інтересів держави прокурор за законом має визначити та описати не просто передумови спору, який потребує судового вирішення, а й виокремити ті ознаки, за якими його можна вважати винятком, повинен зазначити, що відбулося порушення або є загроза порушення економічних, політичних та інших державних інтересів внаслідок протиправних дій (бездіяльності) фізичних або юридичних осіб, що вчиняються у відносинах між ними або з державою.

З огляду на викладене необхідно зазначити, що закон не передбачає права прокурора на представництво інтересів суспільства загалом, у цілому.

Процесуальні та матеріальні норми, які регламентують порядок здійснення прокурором представництва у суді, чітко й однозначно визначають наслідки, які настають і можуть бути застосовані у разі, якщо звернення прокурора відбулося із порушенням установленого законом порядку.

Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного суду від 05.02.2019 у справі № 910/7813/18.

Позов у справі, що розглядається, подано прокурором в інтересах держави, а позовні вимоги аргументовано тим, що відповідачем порушено вимоги цивільного законодавства, а саме безпідставно збережено кошти за користування земельною ділянкою, що порушує права Держави в особі Чернівецької міської ради, як власника землі.

При цьому, 10 грудня 2014 прокуратурою м. Чернівці направлено до Чернівецької міської ради лист щодо використання на території м. Чернівці земельних ділянок та необхідність у зв`язку із цим організації роботи комісії з питань визначення та відшкодування збитків територіальній громаді (згідно із практикою щодо деліктної природи даних правовідносин, яка існувала на той час).

Крім цього, Чернівецькою місцевою прокуратурою упродовж 2015 - 2016 років з вказаного питання направлялися листи до Чернівецької міської ради та її виконавчих органів. У відповідь на вказані листи Чернівецька міська рада та Департамент містобудівного комплексу і земельних відносин повідомляли про проведення нарад, вирішення інших організаційних заходів, які до реального поновлення порушених інтересів держави та територіальної громади міста не призвели.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу

При цьому розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, у зв`язку з закінченням перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

У даному випадку Чернівецька міська рада, не дивлячись на наявність відповідних повноважень та можливостей, направлені численні листи прокуратури з даного питання, реальних заходів не вжила та до суду не звернулась.

Відтак, жодних реальних заходів, спрямованих на стягнення коштів за використання земельної ділянки площею 0,1292 га без правовстановлюючих документів з відповідачки, Чернівецькою міською радою так і не вжито.

Звертаючись до уповноваженого органу з листами про необхідність захисту інтересів держави у спірних правовідносинах, прокурор надав об`єктивну можливість органу місцевого самоврядування самостійно звернутися до суду, що однак не було здійснено у розумний строк, а тому дана ситуація є саме тим виключним випадком, коли у прокурора виникає не тільки право, але й обов`язок захистити порушені інтереси держави.

Вищенаведені обставини та відповідні докази свідчать про не здійснення уповноваженим суб`єктом - Чернівецькою міською радою належного захисту інтересів держави та територіальної громади у спірних правовідносинах упродовж розумного строку, що є підставою для представництва прокурором інтересів держави в суді в порядку статті 23 Закону України Про прокуратуру.

Частина четверта статті 23 Закону України Про прокуратуру передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Доказів оскарження підстав для представництва прокурором інтересів держави в особі Чернівецької міської ради суду не надано.

Таким чином, з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 травня 2020 року у справі № 912/2385/18 прокурором при зверненні з позовною заявою у вказаній справі доведено бездіяльність контролюючого органу та дотримано порядок звернення з позовною заявою, передбачений статтею 23 Закону України Про прокуратуру.

Щодо судових витрат

Відповідно до частини 1 статті 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до положень частини 1 статті 4 Закону України Про судовий збір, судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Підпунктом 2.1. частини 2 статті 4 вказаного Закону унормовано, що за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставку судового збору встановлено у такому розмірі: 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Станом на 1 січня 2022 року статтею 7 Закону України Про Державний бюджет України на 2022 рік встановлений прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн.

Згідно положень пункту 2 частини 1 статті 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір у розмірі 6 729,43 грн слід покласти на відповідача.

В той же час, відповідно до статті 7 Закону України Про судовий збір, сплачена сума судового збору повертається за клопотанням особи, яка його сплатила за ухвалою суду в разі зменшення розміру позовних вимог або внесення судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом.

Так, з огляду на те, що прокурор звернувся до суду із заявою про зменшення розміру позовних вимог, та клопотанням про повернення внесеного судового збору в більшому розмірі, ніж встановлено законом, судовий збір у розмірі 2 932,56 грн., сплачений згідно платіжного доручення № 987 (внутрішній номер 224241206) від 22 серпня 2022 року підлягає поверненню позивачу з Державного бюджету України.

Керуючись статтями 2, 4, 5, 123, 194, 196, 219, 222 - 240 Господарського процесуального кодексу України суд,

В И Р І Ш И В :

1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької міської ради (58002, Чернівецька обл., м. Чернівці, площа Центральна, 1, код ЄДРПОУ 36068147; розрахунковий рахунок UA 618999980314010611000024405, УК /м. Чернівці/, Казначейство України (ЕАП), код платежу 24062200, код отримувача 37836095) 448 628,36 грн. безпідставно збережених коштів за використання земельної ділянки.

3.Відмовити у задоволенні позову в частині стягнення 68 105,80 грн. заборгованості.

4.Стягнути з Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_3 , код РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Кордуби Мирона, 21-А, код ЄДРПОУ 02910120, розрахунковий рахунок UA 378201720343110001000004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172) 6 729,43 грн. судового збору.

5.Повернути з Державного бюджету України на користь Чернівецької обласної прокуратури (58001, Чернівецька обл., м. Чернівці, вул. Кордуби Мирона, 21-А, код ЄДРПОУ 02910120, розрахунковий рахунок UA 378201720343110001000004946 ДКСУ м. Київ, МФО 820172) надмірно сплачену суму судового збору в розмірі 2 932,56 грн. сплаченого згідно платіжного доручення № 987 (внутрішній номер 224241206) від 22 серпня 2022 року.

Повний текст рішення складено та підписано 01 березня 2023 року.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Західного апеляційного господарського суду.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Суддя О.Г. Проскурняк