Ухвала

від 28.02.2023 по справі 710/268/23

ШПОЛЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа №710/268/23

Номер провадження 2-з/710/1/23

УХВАЛА

про забезпечення позову

28.02.2023 м. Шпола

Суддя Шполянського районного суду Черкаської області Побережна Н.П., розглянувши заяву позивача про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу,

ВСТАНОВИВ:

27.02.2023 до Шполянського районного суду Черкаської області надійшов позов, в якому позивач просив стягнути з відповідача борг у сумі 2888919,40 грн.

Разом з позовною заявою позивач подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просив вжити заходів забезпечення позову, а саме: накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , а саме:

земельну ділянку, площею 2,0196 га, кадастровий номер 7125784000:04:001:0138, що знаходиться межах Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області;

будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 77,2 кв.м.;

будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 67,2 кв.м.

Заява позивача мотивована тим, що відповідач уникає зустрічей з позивачем та не погашає борги, тому позивач вважає, що лише накладення арешту на майно відповідача може реально забезпечити виконання рішення суду по даній справі.

Розглядаючи заяву про забезпечення позову суддя дійшов наступного висновку.

Відповідно до статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Згідно із статтею 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 129-1 Конституції України судові рішення є обов`язковими до виконання на всій території України. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.

Однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства є обов`язковість судового рішення (п. 7 ч. 3 ст. 2 ЦПК України).

На підставі частини другої статті 149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб.

Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться чи буде знаходитися справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Згідно з п.п.1, 6 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» єдиною підставою для забезпечення позову є відповідне клопотання у формі мотивованої заяви будь-якої з осіб, котрі беруть участь у справі. Особам, які беруть участь у справі, має бути гарантована реальна можливість захистити свої права при вирішенні заяви про забезпечення позову, оскільки існує ризик спричинення їм збитків у разі, якщо сам позов або пов`язані з матеріально-правовими обмеженнями заходи з його забезпечення виявляться необґрунтованими.

Відповідно до п.4 Постанови Пленуму Верховного суду України від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову», розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 у справі № 381/4019/18 вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».

При оцінці зазначеної співмірності, слід ураховувати безпосередній зв`язок заяви про забезпечення позову з предметом позову, співвідношення заявленій вимозі, необхідність вжиття забезпечувальних заходів їхній меті.

Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.

Співмірність передбачає співвіднесення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони вчиняти певні дії.

Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі у разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав та що невжиття заходів забезпечення позову призведе до утруднення чи неможливості виконання майбутнього рішення суду, при цьому існування загрози порушення прав позивача повинно мати очевидний та об`єктивний характер.

Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов`язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов`язання після пред`явлення вимоги чи подання позову до суду, наприклад, реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації. Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.

Метою забезпечення позову є вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.

Цивільний процесуальний закон не зобов`язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для справи, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову.

При цьому забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуальної рівноправності сторін.

Заходи забезпечення позову мають тимчасовий характер і діють до виконання рішення суду, яким закінчується розгляд справи по суті.

Мета забезпечення позову це хоча і негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання судового акту, а також перешкоджання спричинення значної шкоди позивачу.

При розгляді заяви про забезпечення позову вирішується лише питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову і не вирішуються матеріально-правові вимоги та наперед результат розгляду справи по суті позову.

Поряд з цим, при здійсненні судочинства суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року № ETS № 005 (далі Конвенція) та практику Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерело права (стаття 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини»).

Відповідно до статті 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

При цьому ЄСПЛ у рішенні від 29 червня 2006 року у справі «Пантелеєнко проти України» зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.

Відповідно до ст. 13 Конвенції кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

У рішенні від 31.07.2003 у справі «Дорани проти Ірландії» ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.

При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.

Таким чином, держава Україна несе обов`язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.

На це вказується, зокрема, і в пункті 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02.11.2004 № 15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.

Крім того, Конституційний Суд України у пункті 9 мотивувальної частини рішення від 30.01.2003 за № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.

Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 27.11.2019 у справі № 331/3944/18.

Отже, позивач звернувся до суду з вимогами про стягнення з відповідача на користь позивача боргу за розпискою від 06.02.2023.

Згідно з Інформацією з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельну ділянку, станом на 23.02.2023, земельна ділянка з кадастровим номером 7125784000:04:001:0138, розташована в межах Лип`янської сільської ради, належить ОСОБА_2 .

Відповідно до інформації, сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» ОСОБА_2 є власником будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

За даними інформації, сформованої за допомогою додатку «Реєстр нерухомості» ОСОБА_2 є власником житлового будинку з верандою, надвірними будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_2 .

В заяві про забезпечення позову позивач вказує, що відповідач уникає зустрічей з позивачем та не погашає борги, вважає, що лише накладення арешту на майно відповідача може реально забезпечити виконання рішення суду по даній справі.

Таким чином, з метою утвердження механізму відновлення, поновлення порушеного права, запобіганню тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними, та для забезпечення належного захисту законних прав і охоронюваних інтересів держави, виникла необхідність у задоволенні заяви щодо земельної ділянки та житлового будинку в м.Шпола. Щодо накладення арешту на будинок АДРЕСА_2 , загальною площею 67,2 кв.м., то суд вважає, що позивачем не надано доказів про те, що такий будинок належить відповідачу, натомість надані докази, а саме відомості з додатку «Реєстр нерухомості», що ОСОБА_2 є власником житлового будинку за адресою: АДРЕСА_2 .

Як зазначено в ч. 7 ст. 153 ЦПК України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову і підстави його обрання та вирішує питання зустрічного забезпечення.

Суддя не вбачає підстав для застосування зустрічного забезпечення позову.

Відповідно до ч. 10 ст. 153 ЦПК України ухвалу про забезпечення позову або про відмову у забезпеченні позову може бути оскаржено. Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.

Керуючись ст.ст.149-153, 260, 261, 353, 354 ЦПК України, суд

УХВАЛИВ:

Заяву позивача про забезпечення позову задовольнити частково.

Накласти арешт на нерухоме майно, що належить ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце реєстрації АДРЕСА_3 , реєстраційний номер обліковий картки платника податків НОМЕР_1 , а саме:

земельну ділянку, площею 2,0196 га, кадастровий номер 7125784000:04:001:0138, що знаходиться в межах Лип`янської сільської ради Шполянського району Черкаської області, цільове призначення для ведення товарного сільськогосподарського виробництва ;

будинок АДРЕСА_1 , загальною площею 77,2 кв.м.

Ухвала підлягає негайному виконанню з дня її постановлення, оскарження ухвали не зупиняє її виконання.

Апеляційна скарга на ухвалу суду може бути подана Черкаському апеляційному суду протягом п`ятнадцяти днів з дня її проголошення.

Ухвала суду про забезпечення позову є виконавчим документом.

Особи, винні в невиконанні ухвали про забезпечення позову, несуть відповідальність, встановлену законом.

Ухвала може бути пред`явлена до виконання протягом трьох років, починаючи з дня ухвалення.

Суддя Н. П. Побережна