Рішення
від 28.02.2023 по справі 200/359/23
ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2023 року Справа№200/359/23

Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Загацької Т.В., розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) звернулась до суду з вказаним адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м. Слов`янськ, площа Соборна, 3) з вимогами:

- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо відмови перерахувати пенсію з 16.04.2022, з урахуванням страхового стажу за період з 18.02.2004 по 11.02.2005 отримання допомоги по безробіттю на Мар`їнському районному центрі зайнятості;

- зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу за період з 18.02.2004 по 11.02.2005 отримання допомоги по безробіттю на Мар`їнському районному центрі зайнятості, починаючи з 16.04.2022.

В обґрунтування позовних вимог позивач вважає дії відповідача протиправними, оскільки було надано усі необхідні документи, що підтверджують право позивача на перерахунок пенсії з урахуванням за періоду з 18.02.2004 по 11.02.2005.

Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 02.02.2023 відкрито провадження у справі, вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні (ст. 263 КАС України). Запропоновано відповідачам протягом п`ятнадцяти днів з дня отримання ухвали про відкриття провадження у справі подати до суду відзив на позовну заяву.

Відповідач - Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, позовні вимоги не визнав, надав відзив на позовну заяву, в якому зазначив, що з 16.04.2022 ОСОБА_1 перебуває на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та отримує пенсію за віком, призначену відповідно до статті 26 Закону Закону України Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування.

20.11.2022 ОСОБА_1 через вебпортал Пенсійного фонду України звернулась з заявою про перерахунок пенсії (допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами). У той же день, за результатами розгляду заяви позивача ГУ ПФУ в Дніпропетровській області прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії за віком №054450003748. 01.12.2022 позивач через вебпортал ПФУ повторно звернулась з заявою №2681 про перерахунок пенсії (зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005). За результатами розгляду заяви ГУ ПФУ в Донецькій області 05.12.2022 було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії № 054450003748. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005, у зв`язку з тим, що відповідний запис у трудовій книжці не засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою, та не наданням уточнюючої довідки. Вважає, що у Головного управління відсутні передбачені приписами чинного законодавства підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005.

Суд, розглянувши матеріали справи, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, встановив.

ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться на обліку в Головному управлінні Пенсійного фонду України в Донецькій області та з 16.04.2022 отримує пенсію за віком, призначену відповідно до статті 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування».

20.11.2022 ОСОБА_1 через веб-портал Пенсійного фонду України звернулась з заявою про перерахунок пенсії (допризначення у зв`язку з наданими додатковими документами).

Автоматичним розподілом справ в електронній підсистемі було визначено, що розгляд заяви ОСОБА_1 здійснюється відділом пенсійного забезпечення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області.

20.11.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області за результатами розгляду заяви ОСОБА_1 було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії за віком №054450003748. До страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005, у зв`язку з тим, що відповідний запис у трудовій книжці не засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою, та не наданням уточнюючої довідки.

01.12.2022 ОСОБА_1 повторно звернулась через веб-портал ПФУ з заявою №2681 про перерахунок пенсії (зарахування до страхового стажу періоду отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005).

Після реєстрації заяви засобами програмного забезпечення за принципом екстериторіальності визначено, що розгляд заяви про перерахунок пенсії здійснюється Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.

За результатами розгляду заяви ОСОБА_1 05.12.2022 Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області було прийнято рішення про відмову в перерахунку пенсії № 054450003748. Вказано, що до страхового стажу ОСОБА_1 не зараховано період отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005, у зв`язку з тим, що відповідний запис у трудовій книжці не засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою. Уточнююча довідка надана не була.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд враховує частину другу статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

За приписом пункту 6 частини 1 статті 92 Конституції України основи соціального захисту, форми і види пенсійного забезпечення визначаються виключно законами України.

Отже, право особи на отримання пенсії, як складова права на соціальний захист, є її конституційним правом.

Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов`язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003 року № 1058-IV (далі за текстом Закон № 1058-IV).

Частина 1 статті 9 Закону № 1058-ІV встановлює, що відповідно до цього Закону за рахунок коштів Пенсійного фонду в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати: 1) пенсія за віком; 2) пенсія по інвалідності внаслідок загального захворювання (у тому числі каліцтва, не пов`язаного з роботою, інвалідності з дитинства); 3) пенсія у зв`язку з втратою годувальника.

У відповідності до частини 4 статті 24 Закону № 1058-ІV періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно зі статтею 48 Кодексу законів про працю України, положення якої кореспондуються зі статтею 62 Закону України «Про пенсійне забезпечення» від 05.11.1991 року № 1788-XII (далі за текстом Закон № 1788-XII), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Зазначеним нормам відповідає пункт 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу за відсутності трудової книжки або відповідних записів, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 року № 637 (далі за текстом Порядок № 637), відповідно до якого основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.

Страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону, за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом.

Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.

Статтею 62 Закону України №1788 встановлено, що основним документом, що підтверджує стаж роботи є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до «Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсії за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній», що затверджений Постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.1993 № 637 (далі Порядок № 637), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.

Аналіз зазначених нормативно-правових актів свідчить про те, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка працівника.

Аналогічна позиція викладена Верховним Судом у постановах від 07.03.2018 року у справі № 233/2084/17, від 16.05.2019 року у справі № 161/17658/16-а, від 27.02.2020 року у справі №577/2688/17, від 31.03.2020 року у справі №446/656/17, від 21.05.2020 року у справі №550/927/17, від 25 лютого 2021 року у справі № 683/3705/16-а.

Підставою для незарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005 слугувало те, що відповідний запис у трудовій книжці не засвідчено підписом уповноваженої особи та печаткою, та не було надано уточнюючу довідку, на що суд зазначає наступне.

Так, на момент видачі та заповнення трудової книжки позивача серії НОМЕР_2 від 15.04.1962, була чинна Інструкція про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях затверджена постановою Держкомпраці СРСР від 20.07.74 № 162 (далі Інструкція № 162).

За приписами пункту 1.1 Інструкції про порядок ведення трудових книжок на підприємствах, в установах і організаціях, затвердженої постановою Держкомпраці СРСР від 20.06.1974 №162 (далі Інструкція №162), трудова книжка є основним документом про трудову діяльність працівника.

Згідно з п. 2.3. Інструкції № 162, всі записи в трудовій книжці про прийом на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагородження та заохочення вносяться адміністрацією підприємства після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого терміну, а при звільнені - в день звільнення та повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження).

Відповідно до п. 2.4 Інструкції № 162, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження). Записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення.

Згідно з п.2.6 Інструкції № 162, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу..

Згідно з 4.1 Інструкції №162, при звільненні робітника або службовця всі записи про роботу, нагородження і заохочення, внесені в трудову книжку за час роботи в даному підприємстві, засвідчуються підписом керівника підприємства або спеціально уповноваженої ним особи і печаткою підприємства або печаткою відділу кадрів.

Контроль за дотриманням порядку ведення трудових книжок здійснювався в порядку, передбаченому постановою Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС від 6 вересня 1973 року № 656 «Про трудові книжки робітників і службовців» (п. 8.1. Інструкції).

Згідно пункту 18. постанови Ради Міністрів СРСР і ВЦРПС № 656 від 06.09.1973 «Про трудові книжки робітників та службовців» відповідальність за організацію робіт з ведення, обліку, зберігання і видачі трудових книжок покладається на керівника підприємства, установи, організації.

Системний аналіз вищезазначених положень, дає підстави дійти обґрунтованого висновку, що законодавцем покладено обов`язок ведення трудових книжок на адміністрацію підприємств, тому її не належне ведення не може позбавити позивача права на включення спірного періоду роботи до її страхового стажу і на отримання пенсії з його врахуванням.

Суд вважає доводи відповідача, щодо не зарахування до страхового стажу позивача спірного періоду безпідставними, оскільки відповідальність за правильність ведення трудових книжок покладена на власника підприємства, установи чи організації або уповноважений ним орган, а не на позивача.

Крім того, згідно з правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 24.05.2018 року у справі № 490/12392/16-а, працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини підприємства не може бути підставою для позбавлення особи конституційного права на соціальний захист щодо вирішення питань нарахування/призначення пенсії.

Також, суд звертає увагу, що підставою для призначення пенсії є відповідний стаж роботи, а не дотримання усіх формальних вимог при заповненні трудової книжки.

Суд вважає необхідним відмітити, що на особу не може перекладатись тягар доведення правдивості чи достовірності даних, що зазначені у його трудовій книжці. Відсутність посилання чи неточних записів у первинних документах по обліку трудового стажу та нарахуванню заробітної плати на конкретну посаду, яку займав позивач у той чи інший період його роботи у підприємстві за наявності належним чином оформленої трудової книжки, не може бути підставою для виключення вказаних періодів роботи з трудового стажу позивача, оскільки працівник не може відповідати за правильність та повноту оформлення бухгалтерських документів на підприємстві, та у свою чергу неналежний порядок ведення та заповнення трудової книжки та іншої документації з вини адміністрації підприємства не може бути підставою для позбавлення позивача його конституційного права на соціальний захист.

Наведене в повній мірі узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеній у постанові від 21.02.2018 року у справі № 687/975/17.

За таких обставин, пенсійний орган фактично переклав відповідальність за належне та правильне оформлення трудової книжки та інших документів щодо відомостей про отримання допомоги по безробіттю на позивача, що є непропорційним заявленій легітимній меті (підтвердження періодів роботи позивача), тому зазначені дії не можна вважати такими, які вчинені обґрунтовано, добросовісно та розсудливо.

За правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду від 06 березня 2018 року у справі №754/14898/15-а, не всі недоліки записів у трудовій книжці можуть бути підставою для неврахування відповідного стажу, оскільки визначальною обставиною є підтвердження факту зайнятості особи на відповідних роботах, а не правильність записів у трудовій книжці.

Також, суд вважає необхідним зазначити, що відповідно до пункту 4.1 Порядку № 22-1 орган, що призначає пенсію, розглядає питання про призначення пенсії, перерахунок та поновлення виплати раніше призначеної пенсії, а також про переведення з одного виду пенсії на інший при зверненні особи з відповідною заявою. Заяви про переведення з одного виду пенсії на інший, про перерахунок пенсії й поновлення виплати раніше призначеної пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.

Пунктом 4.2 вказаного Порядку передбачено, що орган, що призначає пенсію, має право вимагати від підприємств, установ та організацій, фізичних осіб дооформлення у тримісячний строк з дня подання заяви прийнятих і подання додаткових документів, передбачених законодавством, а також перевіряти обґрунтованість їх видачі.

Згідно з частиною 3 статті 44 Закону № 1058-ІV органи Пенсійного фонду мають право вимагати відповідні документи від підприємств, організацій і окремих осіб, видані ними для оформлення пенсії, а також в необхідних випадках перевіряти обґрунтованість їх видачі та достовірність поданих відомостей про осіб, які підлягають загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, умови їх праці та інших відомостей, передбачених законодавством для визначення права на пенсію. На такі перевірки не поширюється дія положень законодавства про здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.

При цьому, Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області не надано суду доказів, які б підтверджували той факт, що ними вчинялись певні дії щодо здійснення зустрічної перевірки первинних документів для підтвердження спірного періоду.

На переконання суду, відповідачем не здійснено усіх необхідних дій, спрямованих на отримання відомостей, додаткових документів, на підставі яких можна додатково підтвердити страховий стаж позивача.

Водночас, необхідно вказати, що позитивним обов`язком держави в цілому та її державних органів, у тому числі Пенсійного фонду України, є забезпечення можливості збереження на підприємствах первинних документів про роботу працівників від яких залежить виникнення і реалізації майнових прав громадянин при призначені пенсії. Не забезпечення належного зберігання вказаних документів на підприємствах, не витребування вичерпної інформації органами пенсійного фонду і невиконання своїх гарантійних функції державою, незалежно від надзвичайності підстав та, як наслідок, обмеження громадянам в реалізації та підтвердженні прав на пенсійне забезпечення, не повинно нівелювати або обмежувати конституційні права позивача.

Суд звертає увагу, що у випадку якщо поданих документів про призначення пенсії було не достатньо, то Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області мало усі правові підстави для того, щоб самостійно витребувати документи, необхідні для перевірки трудового стажу позивача, провести перевірку, зустрічну перевірку для з`ясування спірних обставини, запропонувати позивачеві надати інформації щодо двох свідків, які б знали заявника по спільній з ним роботі на одному підприємстві, в установі, організації або в одній системі і мали документи про свою роботу за час, стосовно якого вони підтверджують роботу заявника.

Проте, жодних дій відповідачем вчинено не було.

При цьому, суд звертає увагу, що відповідно до абзацу третього частини першої статті 24 Закону №1058-IV період, протягом якого особа, яка підлягала загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню на випадок безробіття, отримувала допомогу по безробіттю (крім одноразової її виплати для організації безробітним підприємницької діяльності), допомогу по частковому безробіттю, допомогу по частковому безробіттю на період карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та матеріальну допомогу у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації, включається до страхового стажу.

Отже, законом передбачено можливість зарахування до страхового стажу лише період, протягом якого особа отримувала допомогу по безробіттю, а не весь період перебування особи на обліку в центрі зайнятості як безробітного.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 638/7217/16-а.

Як встановлено судом, у трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 15.04.1962, у період з 18.02.2004 по 11.02.2005 позивач отримувала допомогу по безробіттю (записи №№24,25).

Як вбачається витягу з індивідуальних відомостей про застраховану особу Реєстру застрахованих осіб Державного реєстру загальнообов`язкового державного соціального страхування (форма ОК-5) ОСОБА_1 перебувала на обліку у страхувальника (код 24815959) (у 2004 році стаж складає 10 місяці 12 днів, у 2005 році стаж складає 3 місяців 27 днів, код підстави ЗПЗ056А3).

Згідно відомостей Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Мар`їнський районний центр зайнятості зареєстрований в якості юридичної особи 20.02.1997, код 24815959.

Відповідно до відомостей з Довідника кодів підстав для обліку стажу окремим категоріям осіб відповідно до законодавства, який є додатком 3 Порядку формування та подання страхувальниками звіту щодо сум нарахованих внесків на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування органам Пенсійного фонду України, затвердженого постановою Пенсійного фонду України від 05 листопада 2009 року № 26-1, код підстави ЗПЗ056А3 діє з 05 листопада 1991 року та має назву «Період одержання допомоги по безробіттю».

Таким чином, враховуючи правову позицію викладену у постанові Верховного Суду від 20.04.2022 у справі № 638/7217/16-а, суд вважає, що відповідач безпідставно не зарахував до страхового стажу період отримання допомоги по безробіттю з 18.02.2004 по 11.02.2005 зазначеного в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_2 від 15.04.1962.

Спосіб відновлення порушеного права позивача має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення.

Зазначена позиція повністю кореспондується з висновками Європейського суду з прав людини, відповідно до яких, обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка вимагає, щоб норми національного правового засобу стосувалися сутності "небезпідставної заяви" за Конвенцією та надавали відповідне відшкодування. Зміст зобов`язань за статтею 13 також залежить від характеру скарги заявника за Конвенцією. Тим не менше, засіб захисту, що вимагається згаданою статтею, повинен бути "ефективним" як у законі, так і на практиці, зокрема, в тому сенсі, щоб його використання не було ускладнене діями або недоглядом органів влади відповідної держави (пункт 75 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Афанасьєв проти України" від 5 квітня 2005 року (заява № 38722/02)). Отже, "ефективний засіб правого захисту" в розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права й одержання особою бажаного результату.

Згідно з положеннями Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Таким чином, дискреція - це елемент управлінської діяльності. Вона пов`язана з владними повноваженнями і їх носіями - органами державної влади та місцевого самоврядування, їх посадовими і службовими особами. Дискрецію не можна ототожнювати тільки з формалізованими повноваженнями - вона характеризується відсутністю однозначного нормативного регулювання дій суб`єкта.

На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб`єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб`єкта владних повноважень.

Відтак, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов`язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов`язати до цього в судовому порядку. Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.

Засіб юридичного захисту має бути "ефективним" в теорії права та на практиці, зокрема, в тому сенсі, що можливість його використання не може бути невиправдано ускладнена діями або бездіяльністю органів влади держави-відповідача (рішення від 18.12.1996 у справі "Аксой проти Туреччини" (Aksoy v. Turkey), п. 95). При оцінці ефективності необхідно враховувати не тільки формальні засоби правового захисту, а й загальний правовий і політичний контекст, в якому вони діють, й особисті обставини заявника (рішення від 24.07.2012 у справі "Джорджевич проти Хорватії", п. 101; рішення від 06.11.1980 у справі "Ван Остервійк проти Бельгії", п.п. 36-40). Отже, ефективність засобу захисту оцінюється не абстрактно, а з урахуванням обставин кожної конкретної справи та ситуації, в якій опинився позивач після порушення.

Верховний Суд у своїй практиці неодноразово звертав увагу на те, що «ефективний засіб правового захисту» у розумінні ст.13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату. Винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації - не відповідає зазначеній нормі Конвенції. (Постанова Великої палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №705/552/15-а, постанови Верховного Суду від 18.04.2018 у справі №826/14016/16, від 11.02.2019 у справі №2а-204/12).

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Відповідно до ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.

Таким чином, особливістю адміністративного судочинства є те, що тягар доказування у спорі покладається на відповідача суб`єкта владних повноважень, який повинен надати суду всі матеріали, які свідчать про його правомірні дії.

Відповідач не надав жодного доказу на підтвердження того, що він при прийнятті рішення про відмову в призначенні позивачу пенсії діяв обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, добросовісно, тобто с забезпеченням усіх прав особи. Рішення не є пропорційним, з огляду на те що воно порушує баланс між несприятливими наслідками для реалізації конституційного права позивача на соціальний захист (ст.46 Конституції України) і цілями на які, врешті, спрямоване це рішення.

Частиною 2 ст.6 КАС України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

Так, статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

При цьому під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект.

Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

В справі «East/West Alliance Limited» проти України" (N 19336/04) Суд вказує, що дія статті 13 вимагає надання національного засобу юридичного захисту у спосіб, який забезпечує вирішення по суті поданої за Конвенцією "небезпідставної скарги" та відповідне відшкодування, хоча договірним державам надається певна свобода дій щодо вибору способу, в який вони виконуватимуть свої конвенційні зобов`язання за цим положенням. Межі обов`язків за статтею 13 різняться залежно від характеру скарги заявника відповідно до Конвенції. Незважаючи на це, засоби юридичного захисту, які вимагаються за статтею 13 Конвенції, повинні бути ефективними як у теорії, так і на практиці (Kudla v. Polanda N 30210/96).

Згідно з приписами ч.1 ст.9 КАС України суд розглядає адміністративні справи не інакше як за позовною заявою, поданою відповідно до цього Кодексу, в межах позовних вимог. Суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб`єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Фактично суд зв`язаний предметом і розміром заявлених особою вимог, проте може вийти за межі вимог адміністративного позову у випадках, якщо обраний позивачем спосіб захисту є недостатнім для повного захисту його прав, свобод та інтересів або якщо це необхідно для повного захисту прав, свобод та інтересів сторін чи третіх осіб, про захист яких вони просять. Вихід за межі позовних вимог можливий у випадку помилкового обрання особою неналежного способу захисту порушеного права, у цьому випадку можливо на підставі частини другої статті 9 КАС України вийти за межі позовних вимог та застосувати той спосіб захисту порушеного права позивача, який відповідає фактичним обставинам справи і відновлює порушене право особи. Фактично, необхідною передумовою застосування частини другої статті 9 КАС України є саме порушення прав позивача та необхідність захисту порушеного права шляхом його відновлення.

Таким чином, суд вважає за необхідне, застосовуючи частину другої статті 9 КАС України, вийти за межі позовних вимог та задовольнити позовні вимоги шляхом визнання протиправним та скасування відповідача про відмову в перерахунку пенсії від 05.12.2022 №054450003748, адже саме вказаними індивідуально-правовим актом позивачу відмовлено у перерахунку пенсії, та зобов`язання відповідача здійснити перерахунок пенсії з урахуванням страхового стажу за період з 18.02.2004 по 11.02.2005 отримання допомоги по безробіттю на Мар`їнському районному центрі зайнятості, починаючи з 16.04.2022

Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов`язаний оцінити, виконуючи свої зобов`язання щодо пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З урахуванням зазначеного, суд, на підставі наданих доказів в їх сукупності, системного аналізу положень законодавства України, приходить до висновку, що адміністративний позов підлягає задоволенню частково.

Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п. 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).

Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає наступне.

Згідно з положеннями ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрат, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.

Згідно з ч.3 ст.139 КАС України, при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.

Частиною 8 статті 139 КАС України визначено, що у випадку зловживання стороною чи її представником процесуальними правами або якщо спір виник внаслідок неправильних дій сторони суд має право покласти на таку сторону судові витрати повністю або частково незалежно від результатів вирішення спору.

Таким чином, судовий збір підлягає стягненню за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача.

Керуючись статтями 2, 9, 139, 241-246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (ЄДРПОУ 13486010; місцезнаходження: 84122, Донецька область, м.Слов`янськ, площа Соборна, 3) про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити певні дії, - задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 05.12.2022 № 054450003748 про відмову в перерахунку пенсії ОСОБА_1 .

Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з урахуванням страхового стажу за період з 18.02.2004 по 11.02.2005 отримання допомоги по безробіттю на Мар`їнському районному центрі зайнятості, починаючи з 16.04.2022.

У задоволенні решти позовних вимог відмовити.

Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору в сумі 1073,60 грн.

Повне судове рішення складено 28.02.2023.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається до Першого апеляційного адміністративного суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Текст рішення розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).

Суддя Т.В.Загацька

СудДонецький окружний адміністративний суд
Дата ухвалення рішення28.02.2023
Оприлюднено03.03.2023
Номер документу109280583
СудочинствоАдміністративне
КатегоріяСправи зі спорів з приводу реалізації публічної політики у сферах праці, зайнятості населення та соціального захисту громадян та публічної житлової політики, зокрема зі спорів щодо управління, нагляду, контролю та інших владних управлінських функцій (призначення, перерахунку та здійснення страхових виплат) у сфері відповідних видів загальнообов’язкового державного соціального страхування, з них загальнообов’язкового державного пенсійного страхування, з них

Судовий реєстр по справі —200/359/23

Постанова від 06.06.2024

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гаврищук Тетяна Григорівна

Ухвала від 20.05.2024

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гаврищук Тетяна Григорівна

Ухвала від 20.05.2024

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гаврищук Тетяна Григорівна

Ухвала від 26.04.2024

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Загацька Т.В.

Ухвала від 15.04.2024

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Загацька Т.В.

Ухвала від 11.03.2024

Адміністративне

Донецький окружний адміністративний суд

Загацька Т.В.

Постанова від 26.02.2024

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гайдар Андрій Володимирович

Ухвала від 21.12.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гайдар Андрій Володимирович

Ухвала від 22.11.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гайдар Андрій Володимирович

Ухвала від 22.11.2023

Адміністративне

Перший апеляційний адміністративний суд

Гайдар Андрій Володимирович

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні