Постанова

від 14.02.2023 по справі 278/768/22

ЖИТОМИРСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

УКРАЇНА

Житомирський апеляційнийсуд

Справа №278/768/22 Головуючий у 1-й інст. Дубовік О. М.

Категорія 80 Доповідач Талько О. Б.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 лютого 2023 року Житомирський апеляційний суд у складі:

головуючої судді: Талько О.Б.,

суддів: Шевчук А.М., Коломієць О.С.,

за участю секретаря Кравчук Л.С.,

розглянувши у у відкритомусудовому засіданнів м.Житомирі цивільнусправу №278/768/22за позовом ОСОБА_1 до Комунальногонекомерційного підприємства"Територіальнестоматологічне об`єднання"Станишівської сільськоїради Житомирськогорайону Житомирськоїобласті вособі голови ліквідаційної комісіїУницького СергіяОлександровича,третя особа- Станишівська сільськарада Житомирськогорайону Житомирськоїобласті,про стягненнязаборгованості звиплати заробітноїплати, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2022 року, ухвалене під головуванням судді Дубовік О.М.,-

ВСТАНОВИВ:

У квітні 2022 року позивачка звернулася до суду з даним позовом, в якому зазначила, що 3 лютого 2022 року її звільнено з посади лікаря стоматолога-терапевта

КНП "Територіальне стоматологічне об`єднання" Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області у зв`язку з його ліквідацією, на підставі п.1 ст. 40 КЗпП України.

ЇЇ заробітна плата згідно з розрахунковим листком, виданим при звільненні за підписом головного бухгалтера, за січень 2022 року становить 2678,09 грн, а заборгованість по заробітній платі станом на 3 лютого 2022 року 7667,75 грн.

Вказала, що має вищу освіту за спеціальністю «Стоматологія». В червні 1995 року їй присвоєно звання лікаря-спеціаліста за спеціальністю «Терапевтична стоматологія», у листопаді 2019 року їй підтверджено вищу кваліфікаційну категорію з вказаної спеціальності .

Згідно з Єдиною тарифною сіткою розмір її посадового окладу відповідає 13 тарифному розряду з коефіцієнтом 2,27, що на період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року становив 5200 грн, а на період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року 6606 грн.

З 1 липня 2020 року по 3 лютого 2022 року вона працювала на посаді лікаря стоматолога-терапевта з вищою кваліфікаційною категорією на підприємстві відповідача на повну ставку. З 1 липня 2020 року по 1 жовтня 2021 року діяв колективний договір № 1, укладений між адміністрацією та профспілковою організацією Комунальної установи "Територіальне стоматологічне об`єднання" Житомирської районної ради , що реорганізована у Комунальне неприбуткове підприємство "Територіальне стоматологічне об`єднання" Житомирської районної ради, відповідно до якого оплата праці проводиться на основі тарифної системи оплати праці згідно з чинним законодавством.

Протягом періоду з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року її посадовий оклад становив 5200 грн., а з 1 січня 2021 року по 1 жовтня 2021 року - 6606 грн.

Однак, з 1 липня 2020 року по 1 жовтня 2021 року відповідач здійснював нарахування заробітної плати по відрядній системі, яка була передбачена колективним договором, укладеним 1 жовтня 2021 року та зареєстрованим у Новогуйвинській ОТГ лише у жовтні 2021 року. За таких обставин, дія цього колективного договору на період з 1 липня 2020 року по 1 жовтня 2021 року не розповсюджується. Таким чином, з урахуванням фактично відпрацьованого нею часу, вважає, що їй не нараховано та не виплачено за період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року 5400,25 грн. та за період з 1 січня 2021 року по 1 жовтня 2021 року - 20869,10 грн заробітної плати.

Окрім того, у 2020 році їй не була виплачена одноразова матеріальна допомога на оздоровлення у розмірі посадового окладу при виході працівника у щорічну оплачувану відпустку, а саме 5200 грн.

Зазначила,що їїтрудовий стажстановить понад30років.Натомість у колективнихдоговорах передбаченовиплату надбавки завислугу роківу розмірі30%від посадовогоокладу при стажіроботи понад20років зафактично відпрацьованийчас.Так,у періодз 1липня 2020року по21грудня 2020року надбавказа вислугуроків дляпрацівників зістажем роботибільше 20років становила1560грн привідпрацюванні робочогочасу наповну ставкута,відповідно,1981,8грн уперіод з1січня 2021року по3лютого 2022року. Таким чином, з урахуванням фактично відпрацьованого нею часу їй не нараховано та не виплачено за період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року 1620,09 грн та за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року - 7816,92 грн надбавки за вислугу років.

Наголошує, що нею у період з 1 червня 2020 року по 1 червня 2021 року додатково виконувалися обов`язки медичної сестри, що дає їй право на отримання доплати у розмірі 10% посадового окладу за використання у своїй роботі дезінфікуючих розчинів згідно з Наказом Міністерства праці та охорони здоров`я № 308/519 п.3.4.7 від 5 жовтня 2005 року «Про впорядкування умов оплати праці працівників закладів охорони здоров`я та установ соціального захисту населення» та відповідно до умов колективних договорів. В період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року доплата у розмірі 10% посадового окладу за використання у своїй роботі дезінфікуючих розчинів становила 520 грн при відпрацюванні робочого часу на повну ставку та відповідно 660,6 грн у період з 1 січня 2021 року по 1 червня 2021 року. Проте відповідачем нарахування вищевказаної доплати проводилося не від розміру посадового окладу, а з урахуванням відсотків виконання фінансового плану, що суперечить чинному законодавству про працю. Отже, з урахуванням фактично відпрацьованого нею часу їй не було нараховано та не виплачено доплату у розмірі 10% посадового окладу за використання у своїй роботі дезінфікуючих розчинів за період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року 540 грн та за період з 1 січня 2021 року по 1 червня 2021 року - 1296,65 грн.

Вказала, що за період з 1 липня 2020 року по 1 жовтня 2021 року неодноразово зверталася до адміністрації підприємства із вимогою здійснити перерахунок заробітної плати. Її вимога була виконана частково та виплачено заробітну плату у жовтні 2020 року у сумі 1204,6 грн та у листопаді 2020 року у сумі 426,09 грн.

Стверджує, що заборгованість по заробітній платі за період з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2021 року складає 48780,07 грн, а не 7667,75 грн, як зазначено у розрахунковому листку при звільненні, а борг по несплаті заробітної плати становить всього 41112,32 грн.

Посилається на Постанову КМУ № 2 від 12 січня 2022 року «Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я», відповідно до якої розмір нарахованої заробітної плати медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну (годинну) норму праці установлюється на рівні не менше ніж 20000 грн лікарям. Отже, її заробітна плата у січні 2022 року з урахуванням фактично відпрацьованого нею часу мала складати 20000 грн, а разом із надбавкою за вислугу років - 21981,8 грн. Борг невиплаченої заробітної плати за січень 2022 року становить 19303,71 грн, а за лютий 2022 року 2198,18 грн. Окрім того, борг невиплати заробітної плати у вигляді авансу становить 1000 грн.

Зазначила, що з 1 квітня 2020 року на підприємстві введено щомісячні індивідуальні фінансові плани. Відповідач неправомірно завищував її індивідуальні фінансові плани, внаслідок чого зменшено її щомісячну заробітну плату. Вказані обставини свідчать про дискримінацію її як висококваліфікованого працівника.

Таким чином, з урахуванням уточнених позовних вимог від 12 травня 2022 року, просила суд стягнути з КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на свою користь заборгованість по заробітній платі у розмірі 63614 грн. 2 коп. та середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні по день фактичного розрахунку.

Окрім того, просила визнати дії відповідача, які полягали у завищенні планів та невиплати у повному обсязі заробітної плати, як її дискримінацію, внаслідок чого були порушені її права як працівника КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області керівництвом з 1 липня 2020 року по 31 грудня 2020 року.

Рішенням Житомирського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2022 року позов задоволено частково.

Стягнуто з Комунального некомерційного підприємства "Територіальне стоматологічне об`єднання" Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі в сумі 25491 грн. 45 коп.

У задоволенні решті позовних вимог відмовлено.

Вирішено питання про розподіл судових витрат між сторонами.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення та прийняти постанову, якою задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.

Зокрема, зазначає, що при нарахуванні заробітної плати відповідач без достатніх підстав до 19 серпня 2021 року застосовував відрядну систему оплати праці, тоді як мав застосовувати тарифну погодинну систему оплати праці згідно з колективним договором. Окрім того, відповідач необґрунтовано завищував її індивідуальні плани по відношенню до інших працівників при однаковій кваліфікації та однакових умовах праці, чим суттєво занижував виплати заробітної плати.

Суд задовольнив позов в частині стягнення на її користь 25491, 45 грн. заборгованості по заробітній платі з 1 березня 2020 року по 31 грудня 2020 року, з 1 січня 2021 року по 1 серпня 2021 року, хоча у рішенні вказано період по 19 серпня 2021 року та 30 % надбавки за вислугу років понад 20 років за 2020 рік.

Відмовляючи в частині стягнення з відповідача 30 % надбавки за вислугу років понад 20 років за 2021 рік (7816,92 грн. за період з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року ), суд обґрунтував відмову, посилаючись на п. 6.1.2 колективного договору адміністрації і профспілкової організації КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області. Це свідчить про ігнорування судом задекларованих статтею 8 Конституції України гарантій, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, ст. 117 Конституції України, якою задекларовано, що Кабінет Міністрів України в межах своєї компетенції видає постанови і розпорядження, які є обов`язковими до виконання, положення ст. 16 КЗпП України, згідно з якою умови колективного договору, що погіршують порівняно з чинним законодавством і угодами становище працівників, є недійсними та положення ч.2, ст. 5 Закону України «Про колективні договори і угоди», відповідно до якого умови колективних договорів або угод, що погіршують порівняно з чинним законодавством становище працівників, є недійсними, і забороняється включати їх до договорів і угод.

В обґрунтування рішення судом зазначено недійсні положення п.6.1.2. колективного договору, всупереч ч.І, 2, п.1 ч.3 ст.2 ЦПК України та Постанови КМУ від 29 грудня 2009 року №1418, згідно з якою відповідач зобов`язаний виплатити 30 % надбавки за вислугу років понад 20 років.

Вказує, що колективний договір адміністрації і профспілкової організації КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області набув чинності з моменту повідомної реєстрації,- 19 серпня 2021 року, а до цього діяв колективний договір адміністрації і профспілкової організації КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Житомирської районної ради Житомирського району Житомирської області на 2015 - 2019 роки. Отже, до 19 серпня 2021 року п. 6.1.2 колективного договору не існувало.

Вважає, що суд без будь-яких обґрунтувань відмовив у задоволенні позовних вимог про стягнення невиплаченої заробітної плати за період з 1 серпня 2021 року по 19 вересня 2021 року в сумі 1172,23 грн., хоча зазначив, що стягує заробітну плату за період дії тарифної погодинної оплати праці по 19 серпня 2021 року. Судом стягнуто значно меншу суму невиплаченої заробітної плати на 1172,23 грн, чим порушено статті 8 та 117 Конституції України, статтю 16 КЗпП України, частину 2 статті 5 закону України «Про колективні договори і угоди».

Окрім того, судом безпідставно відмовлено у стягненні на її користь заробітної плати згідно з постановою КМУ №2 від 12 січня 2022 року, відповідно до якої за повністю виконану місячну (годинну) норму праці заробітна плата лікарям становить не менше 20000 грн, у зв`язку з чим відповідач не доплатив за січень 2022 р. 19303,71 грн. та 3 дні лютого 2022 року - 2198,18 грн.

Відмову в частині стягнення з відповідача середньомісячного заробітку суд обґрунтував відсутністю довідки про середньомісячну заробітну плату, яка нічим не передбачена. Натомість у якості доказів нею подано відомості з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків про суми виплачених доходів та утриманих податків та відповідь на запит у електронному вигляді від 23 лютого 2022 року, в яких зазначено усі виплачені та отримані нею кошти за спірний період та їх платника - відповідача. Також посилається на наявну у матеріалах справи виписку філії Житомирського обласного управління акціонерного товариства "Державний ощадний банк України», в якій зазначено усі виплати заробітної плати відповідачем. Вказані документи містять розмір її середньомісячної заробітної плати.

Окрім того, судом залишено поза увагою невиплату заробітної плати у вигляді авансового платежу у сумі 1000 грн за січень 2022 року. Зокрема, на її картковий рахунок надійшла сума у розмірі 1000 грн, а у розрахунковому листку при звільненні у графі «аванс» зазначено суму 2000 грн.

Також суд, зазначаючи, що її заробітна плата на підприємстві була високою, безпідставно відмовив у визнанні її дискредитації відповідачем.

В судовому засіданні представник позивачки підтримав апеляційну скаргу.

Дослідивши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційна скарга підлягає до часткового задоволення, виходячи з наступного.

Судом встановлено, що рішенням Державної екзаменаційної комісії Одеського медичного інституту ім. М.І. Пирогова від 28 червня 1993 року позивачці присвоєно кваліфікацію спеціаліста «лікар-стоматолог» (Т.1. а.с. 13).

Копія сертифікаталікаря-спеціаліста№ 766від 28червня 1995року свідчитьпро присвоєння ОСОБА_1 звання лікаря-спеціалістаза спеціальністю«Терапевтична стоматологія».22листопада 2019року їйпідтверджено вищукваліфікаційну категоріюза спеціальністю «Терапевтичнастоматологія» (Т.1, а.с. 14).

В судовому засіданні також встановлено, що ОСОБА_1 обіймала посаду лікаря стоматолога-терапевта КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області.

Згідно з рішенням № 13 сесії 8 скликання Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області від 30 листопада 2021 року вирішено припинити юридичну особу - КНП «Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області та утворено комісію з припинення (ліквідації) юридичної особи.

2 грудня 2021 року ОСОБА_1 попереджено про те, що у зв`язку з ліквідацією КНП «ТСО» відповідно до вищевказаного рішення, вона підлягає звільненню з 2 лютого 2022 року на підставі п. 40 КЗпП України (Т. 1, а.с. 51).

Наказом КНП«Територіальне стоматологічнеоб`єднання»Станишівської сільськоїради Житомирськогорайону Житомирськоїобласті №23від 3лютого 2022року ОСОБА_1 , звільнено із займаної посади з 3 лютого 2022 року, у зв`язку з ліквідацією підприємства, відповідно до п. 1 ст. 40 КЗпП (Т.1, а.с. 9).

Як встановлено судом, з 2015 року по 2000 рік на підприємстві діяв колективний договір, укладений між адміністрацією та трудовим колективом КНП « Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області 22 вересня 2015 року.

Підпунктом 6.1.1 колективного договору було передбачено, що розміри посадових окладів ( ставок), їх підвищення, окремі доплати виплат працівникам проводяться у порядку та за умовами, встановленими чинним законодавством для працівників охорони здоров`я України ( Наказ Міністерства праці та охорони здоров`я №308/519 від 5 січня 2005 року).

Оплата праці працівникам підприємства здійснювалася за погодинною системою оплати праці ( пункт 6.1.5 колективного договору).

Колективним договором також було передбачено, зокрема, виплату надбавки за вислугу років лікарям і фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою залежно від стажу роботи понад 20 років у розмірі 30 % посадового окладу.

Окрім того, згідно з пунктом 6.1.9 колективного договору працівники, які використовують у своїй роботі дезинфікуючі розчини, мають право на доплату 10 % посадового окладу згідно з Наказом міністерства праці та охорони здоров`я №308/519 від 5 жовтня 2005 року.

З 4 січня 2021 року на підприємстві діє колективний договір, укладений між адміністрацією і профспілковою організацією Комунального некомерційного підприємства « Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району, на 2021-2025 роки.

Пунктом 1 цього колективного договору передбачено, що у зв`язку з проведенням ІІ етапу медичної реформи і обмеженим фінансуванням підприємства та введенням платних послуг на підприємстві введено щомісячний план надання стоматологічних послуг.

Згідно з пунктом 6.1.1 колективного договору оплата праці працівників підприємства проводиться за відрядною системою у відсотковому відношенні до виконання щомісячного затвердженого плану, який розраховується індивідуально для кожного лікаря.

Колективним договором також передбачено виплату лікарям надбавки за вислугу років, зокрема, понад 20 років 30 % посадового окладу. Надбавка за вислугу років виплачується щомісячно за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Частиною 1 статті 96 КЗпП України передбачено, що системами оплати праці є тарифна та інші системи, що формуються на оцінках складності виконуваних робіт і кваліфікації працівника.

Згідно з частиною 1 статті 97 КЗпП України оплата праці працівників здійснюється за погодинною, відрядною або іншими системами оплати праці. Оплата може провадитися за результатами індивідуальних і колективних робіт.

Форми і системи оплати праці, норми праці, розцінки, тарифні сітки, ставки, схеми посадових окладів, умови запровадження та розміри надбавок, доплат, премій, винагород та інших заохочувальних, компенсаційних і гарантійних виплат встановлюються підприємствами, установами, організаціями самостійно у колективному договорі з дотриманням норм і гарантій, передбачених законодавством, генеральною та галузевими ( регіональними угодами).

Відповідно до положень частин першої та другої статті 17 КЗпП України ( в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), колективний договір набирає чинності з дня його підписання представниками сторін або з дня, зазначеному у ньому.

Після закінчення строку чинності колективний договір продовжує діяти до того часу, поки сторони не укладуть новий або не переглянуть чинний, якщо інше не передбачено договором.

Статтею 15 КЗпП України передбачено, що колективні договори підлягають повідомній реєстрації місцевими органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування.

Отже, законодавство України не пов`язує момент набрання чинності колективним договором з часом його реєстрації.

Як встановлено судом першої інстанції, колективний договір на 2021-2025 роки, яким запроваджено відрядну систему оплати праці працівників Комунального некомерційного підприємства « Територіальне стоматологічне об`єднання» Станишівської сільської ради Житомирського району, набрав чинності з 4 січня 2021 року.

Таким чином, з 4 січня 2021 року відповідач обгрунтовано нараховував заробітну плату ОСОБА_1 за відрядною системою оплати праці. Отже, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, на її користь підлягає стягненню заборгованість по заробітній платі за період з 1 серпня 2021 року по 19 вересня 2021 року в сумі 1172 грн. 23 коп., є безпідставними.

Вирішуючи спір, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення на користь позивачки доплати у розмірі 10 % посадового окладу у зв`язку із використанням дезинфікуючих розчинів, оскільки виплата такої надбавки лікареві-стоматологу здійснюється при виконанні ним додатково обов`язків сестри медичної, як це передбачено у додатках №8 до колективних договорів.

Доказів того, що протягом вказаного періоду позивачка виконувала також обов`язки медичної сестри, матеріали справи не містять.

Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення надбавки за вислугу років у розмірі 30 % посадового окладу за 2021 рік.

Так, відмовляючи у задоволенні цих позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідності до положень колективного договору така надбавка повинна встановлюватися наказом керівника закладу, на підставі подання заступника директора, за наявності економії фонду заробітної плати.

Проте, наявність економії фонду заробітної плати та видання відповідного наказу за поданням заступника директора не стосуються надбавки за вислугу років, виплата якої передбачена постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2009 року №1418 « Про затвердження Порядку виплати надбавки за вислугу років медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров`я».

Зокрема, пунктами 2 та 3 вказаного Порядку передбачено, що надбавка за вислугу років установлюється медичним та фармацевтичним працівникам державних та комунальних закладів охорони здоров`я залежно від стажу роботи в такому розмірі: стаж роботи понад з роки 10 % від посадового окладу; понад років 20 % від посадового окладу; понад 20 років 30 % від посадового окладу.

Надбавка за вислугу років виплачується керівникам закладів охорони здоров`я, їх заступникам з числа лікарів, заступникам головного лікаря з медсестринства, керівникам структурних підрозділів з числа лікарів, головним медичним сестрам, лікарям усіх спеціальностей, професіоналам з вищою немедичною освітою, що допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я, керівникам фармацевтичних ( аптечних) закладів, їх заступникам, керівникам структурних підрозділів з числа провізорів і фармацевтів, провізорам усіх спеціальностей, фахівцям з базовою вищою та неповною вищою медичною і фармацевтичною освітою усіх спеціальностей та помічникам ентомолога.

У пунктах 5,6,7 та 9 цього Положення також передбачено, що документом для визначення стажу роботи, який дає право на одержання надбавки за вислугу років, є трудова книжка або інші документи, що відповідно до законодавства підтверджують наявність стажу роботи.

Надбавка за вислугу років у державному або комунальному закладі охорони здоров`я обчислюється виходячи з посадового окладу ( з підвищеннями) працівника без урахування інших надбавок і доплат.

Надбавка за вислугу років виплачується щомісяця за фактично відпрацьований час за основним місцем роботи та за сумісництвом.

Встановлення надбавки за вислугу років або зміна її розміру проводиться з початку місяця, що настає за місяцем роботи, в якому виникло таке право.

Отже, право на виплату вказаної надбавки гарантоване законодавством України та не залежить від наявності економії фонду заробітної плати.

Виплата лікарям та фахівцям з базовою та неповною вищою медичною освітою залежно від стажу роботи також передбачена й пунктом 6.1.1 колективного договору на 2021-2025 роки.

Окрім даної надбавки, пунктом 6.1.1 колективного договору передбачено й виплату надбавки за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість роботи. Такі надбавки встановлюються наказом по закладу на підставі подання заступника директора з медичної частини та виплачуються за наявності економії фонду заробітної плати.

Таким чином, економія фонду заробітної плати має значення при вирішенні питання щодо встановлення надбавок за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість роботи.

Маючи стаж роботи понад 20 років та обіймаючи посаду лікаря стоматолога, ОСОБА_1 обгрунтовано звернулася до суду з вимогами про стягнення надбавки за вислугу років за 2021 рік у розмірі 7816 грн. 92 коп.

Колегія суддів також вважає обгрунтованими позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі за січень 2022 року у розмірі 19303 грн. 71 коп. та за лютий 2022 року ,з урахуванням фактично відпрацьованого позивачкою робочого часу, у розмірі 2198 грн. 18 коп., виходячи з наступного.

Відповідно до частини першої статті 77 Закону України « Основи законодавства України про охорону здоров`я» медичні і фармацевтичні працівники мають право на оплату праці у державних та комунальних закладах охорони здоров`я у розмірі, не нижчому, ніж визначено Кабінетом Міністрів України, у тому числі з дотриманням гарантій щодо мінімальної заробітної плати.

Постановою Кабінету Міністрів України від 12 січня 2022 року №2 « Деякі питання оплати праці медичних працівників закладів охорони здоров`я», зокрема, передбачено, що заробітна плата медичного працівника закладу охорони державної або комунальної форми власності за повністю виконану місячну ( годинну) норму праці встановлюється у розмірі не менше 20000 грн. для лікарів ( крім лікарів-інтернів), професіоналів з вищою немедичною освітою, які допущені до медичної діяльності в закладах охорони здоров`я.

Отже, вказаною постановою Кабінету Міністрів України встановлено державну гарантію мінімальної оплати праці медичним працівникам закладів охорони здоров`я державної або комунальної форми власності. Недотримання роботодавцем цієї гарантії свідчить про порушення прав працівників.

Таким чином, ОСОБА_1 має право на оплату праці за вказаний період на рівні, не нижчому, ніж це визначено даною постановою Кабінету Міністрів України.

За таких обставин, позовні вимоги про стягнення заборгованості по заробітній платі на січень-лютий 2022 року у розмірі 21501 грн. 89 коп. підлягають до задоволення.

Колегія суддів також не погоджується з висновком суду про відмову у задоволенні позовних вимог про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

За змістом ст. 116 КЗпП України, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.

У разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 КЗпП України, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку ( частина 1 статті 117 КЗпП України в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).

Оскільки відповідач не довів, що порушення строків виплати заробітної плати сталося внаслідок непереборної сили, то, відповідно, він, як роботодавець, не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України.

Як свідчать матеріали справи, заробіток позивачки у грудні 2021 року становив 6782,74 грн., у січні 2022 року 2678,09 грн. ( а.с. 15,24, том 1). Тоді, середньоденний заробіток обчислюється у сумі 230,75 грн. ((6782,74 грн. +2678,09 грн.) : (22 роб. дн. + 19 роб. дн.). Термін затримки розрахунку при звільненні з 4 лютого 2022 року по 14 лютого 2023 року складає 255 роб. дн. Таким чином, середній заробіток за час затримки розрахунку становитиме 58841 грн. 25 коп. ( 230,75 грн. х 255 роб. дн.)

Метою законодавчого врегулювання відповідальності роботодавця за несвоєчасну виплату заробітної плати є захист майнових прав працівника у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема, захист права на своєчасне отримання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.

Втім, встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця.

Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц зазначила, що відповідно до пункту 6 частини першої статті 3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Законодавство України не передбачає обов`язок працівника звернутися до роботодавця з вимогою про виплату йому належних платежів при звільненні. Водночас, у трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи свої права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Якщо відповідальність роботодавця перед колишнім працівником за неналежне виконання обов`язку щодо своєчасного розрахунку при звільненні не обмежена в часі та не залежить від простроченої заборгованості, то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим стосовно роботодавця, а також стосовно третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання роботодавцем певних зобов`язань, зокрема, з виплати заробітної плати іншим працівникам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру застосовуваного судом заходу відповідальності може призводити до об`єктивно нерозумних та несправедливих наслідків.

Велика Палата Верховного Суду також зазначила, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи із середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно враховувати таке: розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою, чи трудовим договором; період затримки ( прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають значення, та визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, суд може зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

Таким чином, враховуючи вищезазначене, колегія суддів приходить до висновку про те, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, який підлягає стягненню на користь позивачки, необхідно зменшити до 20000 грн.

За таких обставин, рішення суду в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості з виплати заробітної плати за січень-лютий 2022 року, надбавки за вислугу років та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового судового рішення,- про стягнення на користь позивачки заборгованості по заробітній плату у розмірі 21501 гн. 89 коп., надбавки за вислугу років у розмірі 7816 грн. 92 коп. та 20000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні. Зазначена сума визначена без врахування податків та обов`язкових платежів.

Відмовляючи у задоволенні позовних вимог щодо встановлення факту дискримінації, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що матеріали справи не містять належних та допустимих доказів на підтвердження цих вимог. Встановлення індивідуальних планів, наявність заборгованості по заробітній платі та невиплата коштів при звільненні не можуть свідчити про дискримінаційний характер дій відповідача.

В іншій частині рішення не оскаржується, отже не є предметом апеляційного розгляду.

Керуючись ст.ст.259,268,367,368,374,376,381-384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Житомирського районного суду Житомирської області від 18 листопада 2022 року в частині відмови у задоволенні позовних вимог про стягнення заборгованості по заробітній платі за січень-лютий 2022 року, надбавки за вислугу років за період із січня по грудень 2021 року, а також середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні,- скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Територіальне стоматологічне об`єднання" Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 заборгованість по заробітній платі у розмірі 21501 грн. 89 коп., заборгованість з виплати надбавки за вислугу років у розмірі 7816 грн. 92 коп. та 20000 грн. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні ( грошові суми, які підлягають стягненню на користь ОСОБА_1 , вказані без врахування податків та обов`язкових платежів).

Рішення в частині відмови у задоволенні решти позовних вимог залишити без змін.

Стягнути з Комунального некомерційного підприємства "Територіальне стоматологічне об`єднання" Станишівської сільської ради Житомирського району Житомирської області на користь ОСОБА_1 533 грн. 08 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Головуюча: Судді: