ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
02.03.2023Справа № 910/12667/22Суддя Мудрий С.М., розглянувши справу
за позовом фізичної особи-підприємця Андрусишин Олени Іванівни
до товариства з обмеженою відповідальністю "Добро Логістик"
про стягнення 452 650,29 грн.
Представники сторін: не викликалися.
ВСТАНОВИВ:
Фізична особа-підприємець Андрусишин Олена Іванівна звернулася до Господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Добро Логістик" про стягнення 452 650,29 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що у листопаді 2020 року між сторонами укладено усний договір надання транспортних послуг.
Відповідач надав позивачу рахунки на оплату транспортних послуг на загальну суму 431 170,00 грн.
Позивачем перераховано відповідачу попередню оплату в сумі 431 170,00 грн., проте, в порушення умов договору відповідачем транспортних послуг надано не було.
У зв`язку з чим позивач звернувся до суду з вимогою про стягнення з відповідача коштів в розмірі 431 170,00 грн., 3% річних в розмірі 2 304,00 грн. та інфляційні втрати в розмірі 19 176,29 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 28.11.2022 вищевказану позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу десятиденний строк для усунення її недоліків з дня вручення цієї ухвали.
09.12.2022 до канцелярії суду (через Електронний суд) позивач подав заяву про усунення недоліків з доданими документами.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі, постановлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без виклику сторін (без проведення судового засідання). Надано відповідачу строк у 15 днів з дати отримання ухвали на подання відзиву.
Так, з метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала суду про відкриття провадження у справі направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення №01054 93074314 на адресу місцезнаходження відповідача, зазначену в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а саме: Голосіївський проспект, буд. 108, корп. 2, кв. 41, м. Київ, 03127.
Вищезазначена ухвала Господарського суду міста Києва від 14.12.2022 повернута до суду у зв`язку з: "адресат відсутній за вказаною адресою".
Згідно з ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) днем вручення судового рішення є: 1) день вручення судового рішення під розписку; 2) день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення на офіційну електронну адресу особи; 3) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про вручення судового рішення; 4) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду; 5) день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
Відтак, в силу положення п. 5 ч. 6 ст. 242 ГПК України, день невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем вручення відповідачу ухвал суду.
У даному випаду судом також враховано, що за приписами ч. 1 ст. 9 ГПК України ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі не пізніше наступного дня після їх виготовлення і підписання, крім ухвал про арешт майна та тимчасовий доступ до речей та документів у кримінальних провадженнях, які підлягають оприлюдненню не раніше дня їх звернення до виконання. Судові рішення також можуть публікуватися в друкованих виданнях із додержанням вимог цього Закону.
Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 3 Закону України "Про доступ до судових рішень" для доступу до судових рішень судів загальної юрисдикції Державна судова адміністрація України забезпечує ведення Єдиного державного реєстру судових рішень. (далі - Реєстр) - автоматизована система збирання, зберігання, захисту, обліку, пошуку та надання електронних копій судових рішень.
Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України (ч. 1 ст. 4 Закону України "Про доступ до судових рішень").
Враховуючи наведене, господарський суд зазначає, що відповідач не був позбавлений права та можливості ознайомитись з процесуальними документами у справі № 910/12667/22 в Єдиному державному реєстрі судових рішень (www.reyestr.court.gov.ua).
Відповідач не скористався наданим йому законом правом подати письмові заперечення проти позову.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України суд вирішує справу за наявними матеріалами.
11.01.2023 через Електронний суд від позивача надійшло клопотання про ознайомлення з матеріалами справи.
06.02.2023 через Електронний суд від позивача надійшло клопотання про долучення доказів.
09.02.2023 через Електронний суд від позивача надійшло клопотання про прискорення розгляду справи.
Відповідно до ст. 248 ГПК України суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.
Водночас, суд враховує, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З огляду на практику Європейського суду з прав людини, критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).
З огляду на зазначені вище обставини, для визначення обставин справи, які підлягають встановленню, та вчинення інших дій з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, а також виконання завдання розгляду справи по суті, розгляд справи здійснено за межами строків, встановлених Господарським процесуальним кодексом України, проте в розумні строки.
Дослідивши наявні в матеріалах справи докази, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні дані, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
В обґрунтування поданого позову позивач зазначає, що між фізичною особою-підприємцем Андрусишин Оленою Іванівною та товариством з обмеженою відповідальністю "Добро Логістик" у листопаді 2020 року укладено усний договір надання транспортних послуг. Відповідно до зазначеного договору, відповідач зобов`язується надати транспортні послуги після отримання попередньої оплати згідно рахунку на оплату послуг.
Позивач повідомив суд, що ним здійснено виконання усної домовленості шляхом перерахування коштів на рахунок відповідача, а у свою чергу відповідач не надав оплачені послуги.
Враховуючи наведене, позивач просить стягнути з відповідача перераховану суму, застосувавши приписи ст. 1212 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), оскільки перераховані кошти отримані без достатніх правових підстав.
Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення цієї глави застосовується незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.
Положення цієї глави застосовується також до вимог про:
1) повернення виконаного за недійсним правочином;
2) витребування майна власником із чужого незаконного володіння;
3) повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні;
4) відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи.
Аналіз ст. 1212 ЦК України дає підстави для висновку, що передбачений нею вид позадоговірних зобов`язань виникає за таких умов: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо вони відпали.
В матеріалах справи відсутні докази того, що позивач в односторонньому порядку відмовлявся від договору або що договір був розірваний сторонами чи визнаний недійсним у судовому порядку.
Оскільки між сторонами у справі існують договірні відносини, а кошти, які позивач просить стягнути як невикористаний аванс, набуті відповідачем за наявності правової підстави, їх не може бути витребувано відповідно до положень ст. 1212 ЦК України як безпідставне збагачення. У цьому разі договірний характер правовідносин виключає можливість застосування до них положень ч. 1 ст.1212 ЦК України.
Вказана правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2018 року у справі № 910/9072/17.
Однак, висновок Великої Палати Верховного Суду, що викладений у постанові від 15.06.2021 (справа № 904/5726/19), передбачає обов`язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору, покладено саме на суд, що є складовою класичного принципу jura novit curia. Отже, суд у випадку неправильного використання норм законодавства позивачем, дослідивши фактичні обставини справи, може застосувати саме ті норми, які регулюють встановлені правовідносини.
Відповідно до ст. 11 ЦК України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші угоди.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору (ст. 626 ЦК України).
Частинами 1, 2 ст. 180 Господарського кодексу України (далі - ГК України) визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов`язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов`язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до п. 1 ст. 181 ГК України господарський договір укладається в порядку, встановленому ЦК України, з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Згідно з ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов`язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків. У випадках, встановлених договором або законом, воля сторони до вчинення правочину може виражатися її мовчанням.
Договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом (ч. 1 ст. 639 ЦК України).
За загальним правилом відповідно до ст. 208 ЦК України правочини між юридичними особами належить вчиняти у письмовій формі.
При цьому, відповідно до ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв`язку. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Відповідно до ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Згідно зі ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії (ч. 2 ст. 640 ЦК України).
У свою чергу, відповідно до ст. 641 ЦК України пропозицію укласти договір (оферту) може зробити кожна із сторін майбутнього договору. Пропозиція укласти договір має містити істотні умови договору і виражати намір особи, яка її зробила, вважати себе зобов`язаною у разі її прийняття.
Товариством з обмеженою відповідальністю "Добро Логістик" виставлено фізичній особі-підприємцю Андрусишин Олені Іванівні рахунки на оплату транспортних послуг, а саме: рахунок на оплату № 316 від 24 листопада 2020 р. на суму 240 030,00 грн., рахунок на оплату № 317 від 24 листопада 2020 р. на суму 111 120,00 грн., рахунок на оплату № 318 від 16 листопада 2020 р. на суму 80 020,00 грн.
Фізичною особою-підприємцем Андрусишин Оленою Іванівною здійснено перерахування коштів відповідно до виставлених рахунків, що підтверджується: платіжним дорученням №402 від 07.12.2020 на суму 40 030,00 грн. (призначення платежу: оплата за транспортні послуги згідно з рахунком №316 від 30.11.2020), квитанцією № Н2ВА-Т6КА-19СВ-091Х від 10.12.2020 на суму 200 000,00 грн. (призначення платежу: оплата згідно з рахунком №316 від 30.11.2020), платіжним дорученням №400 від 07.12.2020 на суму 111 120,00 грн. (призначення платежу: оплата за транспортні послуги згідно з рахунком №317 від 24.11.2020), платіжне доручення №401 від 07.12.2020 на суму 80 020,00 грн. (призначення платежу: оплата за транспортні послуги згідно з рахунком №318 від 16.11.2020).
Враховуючи зазначене, судом встановлено, що між сторонами був укладений договір про надання транспортних послуг у спрощений спосіб.
Позивач у позовні заяві повідомив суд, що відповідачем не було надано транспортних послуг, які узгодженні в усному договорі та оплачені в розмірі, передбаченому в рахунках про оплату.
Матеріали справи не містять доказів надання відповідачем послуг, що були передбачені відповідно до укладеного договору у спрощений спосіб.
Відповідно до ч.ч. 1-2 ст. 901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.
Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.
Відповідно до ст. 906 ЦК України збитки, завдані замовнику невиконанням або неналежним виконанням договору про надання послуг за плату, підлягають відшкодуванню виконавцем, у разі наявності його вини, у повному обсязі, якщо інше не встановлено договором. Виконавець, який порушив договір про надання послуг за плату при здійсненні ним підприємницької діяльності, відповідає за це порушення, якщо не доведе, що належне виконання виявилося неможливим внаслідок непереборної сили, якщо інше не встановлено договором або законом.
Стаття 905 ЦК України передбачає, що строк договору про надання послуг встановлюється за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом або іншими нормативно-правовими актами.
Матеріали справи не містять інформації щодо встановлення договором строку настання обов`язків по наданню послуг та оплаті наданих послуг.
Відповідно до ст. 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Зазначене також кореспондується з нормами статей 525, 526 ЦК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 530 ЦК України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
04.09.2022 представником позивача направлено на адресу відповідача претензію про повернення перерахованих коштів.
На зазначену вимогу позивач не отримав відповідь.
Таким чином, враховуючи вищезазначене та беручи до уваги те, що судом встановлено факт перерахування позивачем коштів та фактичне ненадання відповідачем відповідних послуг, тому позовна вимога позивача щодо стягнення з відповідача коштів в розмірі 431 170,00 грн. є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню.
Позивачем заявлено вимоги про стягнення з відповідача 2 304,00 грн. трьох процентів річних та 19 176,29 грн. інфляційних втрат.
Відповідно до ч.2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Для визначення суми трьох процентів річних та інфляційних втрат позивач зазначив період за який здійснюється нарахування, а саме: з 15.09.2022 по день прийняття рішення у цій господарській справі. Також позивач повідомив суд, що вимоги щодо стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат в заявленому розмірі розраховані на день подання позовної заяви.
Позивач, обґрунтовуючи дату початку періоду нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат, повідомляє про отримання вимоги відповідачем 08.09.2022, що підтверджується поштовим відправленням № 05050 96785008.
Однак, матеріали справи містять докази направлення претензії та її отримання відповідачем 09.09.2022 (трекінг поштового відправлення №05050 96785008).
Враховуючи зазначене та приписи ст. 530 ЦК України, початок виникнення грошового зобов`язання у відповідача настав 17.09.2022.
Позовна заява була сформована в системі "Електронний суд" 19.11.2022 і відповідно зазначена дата є днем подання позовної заяви.
Враховуючи наведене, суд встановив період нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат з 17.09.2022 по 19.11.2022.
Позивачем не надано розрахунку суми трьох процентів річних та інфляційних втрат, однак суд не обмежений в праві здійснити перерахунок заявлених вимог, для встановлення правомірного розміру суми, що підлягає стягненню з відповідача.
Розрахунок суми інфляційного збільшення:
Період нарахування Індекс інфляції Сума боргуІнфляційне збільшення17.09.2022-19.11.2221.03217500431 170,0013 872,89431 170,00 x 1.03217500 - 431 170,00 = 13 872,89Розрахунок суми трьох процентів річних:
Період нарахування Сума боргуКількість днів у періодіКількість днів в році17.09.2022-19.11.222431 170,0064365431 170,00 x 3 % x 64 : 365 : 100 = 2 268,07Враховуючи наведене, вимоги щодо стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних підлягають задоволенню в розмірі, встановленому судом, а саме: 13 872,89 грн. - інфляційні втрати, 2 268,07 грн. - три процента річних.
Частинами 3, 4 ст.13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Відповідно до ч.1 ст.73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Відповідно до ч. 1 ст. 77 ГПК України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до положень ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов`язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави. При цьому, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, згідно положень ст. 74 ГПК України.
Згідно зі ст. 79 ГПК України наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування.
Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Судовий збір згідно зі ст. 129 ГПК України покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Крім того, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 18 000,00 грн. та витрати на вчинення інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в загальному розмірі 229,87 грн.
Відповідно до ст. 123 ГПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних із розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу та витрати пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ч. 1, ч. 3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку з розглядом справи. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до частин 1-4 ст. 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, у тому числі гонорару адвоката за представництво в суді, та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, у тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Для підтвердження розміру понесених витрат на правничу допомогу позивач надав акт- розрахунок обсягу наданої професійної правничої допомоги з детальним описом робіт (надання послуг), виконаних адвокатом від 23.01.2023.
Однак, суд зазначає, що враховуючи приписи ст. 126 ГПК України, належним доказом підтвердження надання правничої допомоги є договір, на підставі якого діяв адвокат і який визначає умови та порядок надання правничої допомоги, а також здійснення оплати за надання такої допомоги.
В матеріалах справи відсутній договір про надання правничої допомоги, отже обставини, на які посилається позивач щодо підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу, не мають в повній мірі належного доказового підтвердження, тому вимога про стягнення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 18 000,00 грн. не підлягає задоволенню.
На підтвердження витрат на вчинення інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в загальному розмірі 229,87 грн. позивачем надано: платіжне доручення № 1229407754 від 09.08.2022 на суму 120,00 грн., фіскальний чек від 04.09.2022 на суму 34,92 грн., фіскальний чек від19.11.2022 на суму 34,92 грн., фіскальний чек від 05.02.2023 на суму 40,00 грн.
Відповідно до п. 3 ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи наведене, вимога про стягнення витрат на вчинення інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи в загальному розмірі 229,87 грн. підлягає задоволенню з урахуванням ст. 129 ГПК України.
На підставі викладеного, керуючись ч. 3, 4 ст. 13, ч. 1 ст. 73, ч. 1 ст. 74, ч. 1 ст. 77, ст. ст. 79, 129, ч. 9 ст. 165, ст. ст. 236-238, 240, 241, 252 ГПК України, суд
ВИРІШИВ:
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Добро Логістик" (03127, м. Київ, Голосіївський проспект, будинок 108, корпус 2, квартира 41; код ЄДРПОУ 40409467) на користь фізичної особи-підприємця Андрусишин Олени Іванівни ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) основний борг у розмірі 431 170 (чотириста тридцять одна тисяча сто сімдесят) грн. 00 коп., 3% річних у розмірі 2 268 (дві тисячі двісті шістдесят вісім) грн. 07 коп., інфляційні втрати у розмірі 13 872 (тринадцять тисяч вісімсот сімдесят дві) грн. 89 коп., витрати на вчинення інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи у розмірі 218 (двісті вісімнадцять) грн. 96 коп. та судовий збір у розмірі 5 174 (п`ять тисяч сто сімдесят чотири) грн. 04 коп.
3. В іншій частині позову відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя С. М. Мудрий
Суд | Господарський суд міста Києва |
Дата ухвалення рішення | 02.03.2023 |
Оприлюднено | 03.03.2023 |
Номер документу | 109299448 |
Судочинство | Господарське |
Категорія | Справи позовного провадження Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів Невиконання або неналежне виконання зобов’язань надання послуг |
Господарське
Господарський суд міста Києва
Мудрий С.М.
Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовах ліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці
© 2016‒2023Опендатабот
🇺🇦 Зроблено в Україні