Рішення

від 02.03.2023 по справі 922/2610/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХАРКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Держпром, 8-й під`їзд, майдан Свободи, 5, м. Харків, 61022,

тел. приймальня (057) 705-14-14, тел. канцелярія 705-14-41, факс 705-14-41

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"02" березня 2023 р.м. ХарківСправа № 922/2610/22

Господарський суд Харківської області у складі:

судді Добрелі Н.С.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТП" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укр-Ленд" про стягнення коштів без виклику учасників справи

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "ФТП" звернулось до господарського суду Харківської області з позовною заявою до Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укр-Ленд" про стягнення заборгованості за договором надання транспортно-експедиційних послуг №ФТП/257К від 25.01.2021 року в розмірі 223309 грн. 75 коп.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 27.12.2022 року позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТП" залишено без руху та надано заявнику час на усунення недоліків позовної заяви - дев`ять днів з дня вручення даної ухвали суду.

28.12.2022 через кабінет ЕС року представник позивача надав заяву про усунення недоліків позовної заяви.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 02.01.2023 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито спрощене позовне провадження у справі №922/2610/22, справу №922/2610/22 визначено розглядати без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов у п`ятнадцять днів з дня вручення копії ухвали про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини першої пункту 3 статті 12 ГПК України, спрощене позовне провадження призначене для розгляду малозначних справ, справ незначної складності та інших справ, для яких пріоритетним є швидке вирішення справи.

Для цілей цього Кодексу визначено поняття малозначних справ, а саме - це справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, а також справи незначної складності, визнані судом малозначними.

Частиною 1 статті 247 ГПК України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до частини 1 статті 250 ГПК України, питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 5 статті 252 ГПК України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Відповідачу було встановлено строк для подачі відзиву на позову та строк для подання заперечень на відповідь на відзив.

Позивачу було встановлено строк для подачі відповіді на відзив відповідача.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Так, з метою повідомлення сторін про розгляд даної справи, судом було направлено на юридичні адреси позивача та відповідача копії ухвали про відкриття провадження у справі, а також здійснено відправлення ухвал до Електронних кабінетів сторін в системі Електронний суд.

Позивачем було отримано ухвалу суду про відкриття провадження у справі, про що свідчать довідка про доставку процесуальних документів до Електронних кабінетів сторін.

Від відповідача ухвала суду про відкриття провадження у справі повернулась за зворотною адресою з відміткою пошти "адресат відсутній".

В свою чергу 31.01.2023 року від представника відповідача надійшла заява про ознайомлення з матеріалами справи в електронному вигляді, що свідчить про обізнаність відповідача про розгляд даної справи.

Враховуючи вищевикладене суд дійшов висновку про належне повідомлення сторін про розгляд даної справи.

Учасник справи розпоряджається своїми правами на власний розсуд (ч. 2 ст. 14 ГПК України).

Через кабінет електронного суду 06.02.2023 року представник відповідача надав відзив на позов та просив суд прийняти його.

Через кабінет електронного суду 07.02.2023 року позивачем подано відповідь на відзив, в якій позивач просить суд не приймати поданий відповідачем відзив, у зв`язку з пропуском строку на його подання.

Ухвалою господарського суду Харківської області від 08.02.2023 року судом було прийнято поданий відповідачем відзив та подану позивачем відповідь на відзив.

Через канцелярію господарського суду Харківської області 13.02.2023 року представник відповідача надав заперечення на відповідь на відзив, в яких зокрема просив суд стягнути з позивача витрати на послуги адвоката, понесені відповідачем.

Згідно ст. 248 ГПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Відповідно до частини 1 статті 252 ГПК України, розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження здійснюється судом за правилами, встановленими цим Кодексом для розгляду справи в порядку загального позовного провадження, з особливостями, визначеними у цій главі.

Згідно частини 2 статті 252 ГПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться.

Згідно статті 114 ГПК України, суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950, яка ратифікована Україною 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").

Враховуючи викладене, суд дійшов висновку про вчинення усіх необхідних дій для розгляду справи та про достатність у матеріалах справи документальних доказів для вирішення спору по суті.

Перевіривши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення проти них, всебічно та повно дослідивши матеріали справи та надані сторонами докази, суд встановив наступне.

25 січня 2021 року між ТОВ «ФТП» (експедитор, позивач) та ТОВ «Науково-виробнича компанія «УКР-ЛЕНД» (клієнт, відповідач) було укладено Договір надання транспортно-експедиційних послуг №ФТП/257К, у відповідності до умов якого ТОВ «ФТП» зобов`язується за дорученням, від свого імені, але за рахунок Клієнта, ТОВ НВК «УКР-ЛЕНД», шляхом залучення третіх осіб, здійснювати транспортно-експедиторське обслуговування імпортно-експортних, транзитних та інших вантажів, зазначених Клієнтом в Заявках (вантаж), що перевозяться, авіаційним, автомобільним, водним, залізничним, мультимодальним (комбінованим) видами транспорту за маршрутом, вказаним Клієнтом, а також виконувати інші супутні послуги (зберігання, демередж, вантажно-розвантажувальні роботи, стафірування та консолідація вантажів, портові витрати, залізничні витрати, страхування перевезення та інше).

Відповідно до умов пункту 4.1. зазначеного Договору, платежі та взаємні розрахунки за виконання доручень Клієнта виконуються відповідно до виставлених Експедитором рахунків. Сторони погодили, що рахунки передані засобами електронної пошти підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання Клієнтом всіх документів у відповідності до п. 3.1.14 цього Договору П 4.2. визначає, що рахунки Експедитора підлягають оплаті протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати виставлення рахунків, якщо інше не узгоджено Сторонами в Заявці.

Заявкою № 2 від 03.03.2021 р. (надалі-Заявка), Сторонами було узгоджено інші умови оплати (відмінні від зазначених у Договорі) морський фрахт впродовж 5-ти календарних днів з моменту прибуття контейнеру в порт; автодоставка - впродовж 5- ти календарних днів з моменту вивантаження у належного Вантажоодержувача за оригіналами актів виконаних робіт, рахунку та податкової накладної.

У відповідності до п. 2.11.Договору, за фактом виконання доручення Клієнта Сторони підписують Акт наданих послуг. У разі неповернення підписаного Акту протягом 10 календарних днів з моменту його направлення Експедитором та неотримання Експедитором обґрунтованої відмови Клієнта від його підписання, послуги вважаються наданими в повному обсязі та належним чином та прийнятими Клієнтом без будь-яких зауважень.

Як свідчать матеріали справи, експедитором у відповідності до умов договору та узгодженої сторонами Заявки, за фактом наданих послуг, було виставлено Клієнту, передбачені п.4.1. рахунки на оплату № 973 від 11 червня 2021 року - 355124,04 грн., №976 від 14 червня 2021 року 12305,21 грн., № 905 від 03 червня 2022 року 62893,27 грн.

Позивач вказує, що вищезазначені документи були направлені шляхом направлення його на електронну пошту Клієнта.

Також позивачем надано докази направлення рахунків та актів засобами поштового зв`язку, на підтвердження чого надано опис вкладення та поштову квитанцію від 03.11.2022 року.

В свою чергу, як вказує позивач, обов`язок по сплаті за послуги, у відповідності до умов Заявки, виник не з моменту виставлення рахунку, а по факту надання окремого виду послуги, як це обумовлено Сторонами у Заявці, тобто морський фрахт повинен був сплачений не пізніше 2 травня 2021 року включно (27.04.2021 року контейнер прибув порт, що підтверджується трекінгом морського агента), а автодоставка не пізніше 15 червня 2021 року (Вантажоодержувач отримав вантаж 10 червня 2021 року ).

Як свідчать матеріали справи, відповідач сплатив за надані Експедитором послуги частково 333322, 48 грн. з 430322,52 грн. (усього 13 платежів), починаючи з 08.06.2021 року, оплативши рахунок №976 від 14 червня 2021 року, рахунок № 905 від 03 червня 2022 року 62893,27 грн, та частково рахунок на оплату № 973 від 11 червня 2021 року.

Проте, як вказує позивач, відповідачем не були оплачені послуги з перевезення в повному обсязі.

18.11.2022 року та 28.11.2022 року на юридичну та на поштову адресу, що зазначена у Договорі, Відповідача Позивачем була направлена претензія вимога про сплату грошового зобов`язання № 5935/11/22-ИС від 18.11.2020 року, що підтверджується поштовим відправленням.

В свою чергу відповідач в повному обсязі за виконані позивачем перевезення вантажу оплати не здійснив, у зв`язку з чим позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення 223309,75 грн. з яких основний борг 97000 грн. 04 коп., пеня у розмірі 74528 грн. 53 коп., 3-х % річних у розмірі: 9529 грн 97коп, інфляційні втрати: 42251, 21 грн.

Відповідач проти позову заперечує, посилаючись на форс-мажорні обставини, спричинені воєнним станом, введеним на усій території України 24.02.2022 року. Також щодо строків оплати, відповідач вказує, що оплата за морський фрахт та автодоставку були зазначені позивачем лише в акті від 11.06.2021 року, у зв`язку з чим не могли бути оплачені раніше зазначеної дати. Крім того відповідач посилається на те, що частина доданих документів складені іноземною мовою та не містять перекладу, а також здійснення позивачем нарахування пені понад шість місяців, що суперечить положенням законодавства та пропуск позовної давності щодо вимоги про стягнення пені.

Надаючи правову кваліфікацію викладеним обставинам, суд виходить із наступного.

Статтею 929 ЦК України передбачено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» транспортно-експедиторська діяльність - підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів; транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування; експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування; клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору.

Абзацом 1ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Відповідно до абзацу 1ст. 11 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», експедитор зобов`язаний надавати транспортно експедиторські послуги згідно з договором транспортного експедирування і вказівками клієнта, погодженими з експедитором у встановленому договором порядку.

Згідно з абзацом 2 ст. 12 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», клієнт зобов`язаний у порядку, передбаченому договором транспортного експедирування, сплатити належну плату експедитору, а також відшкодувати документально підтверджені витрати, понесені експедитором в інтересах клієнта в цілях виконання договору транспортного експедирування.

Частиною 1ст. 193 ГК України передбачено, що зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язань - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Положення аналогічного змісту міститься в ст. 526 ЦК України.

Згідно зі ст. 525 ЦК України, одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Порушенням зобов`язання, відповідно до ст. 610 ЦК України, є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Як вже було зазначено вище, позивач, на виконання умов договору та заявки № 2 виконав свої зобов`язання та здійснив перевезення вантажу за замовленням відповідача.

На підтвердження наданих позивачем послуг, останнім були складені рахунки на оплату та акти наданих послуг від № 973 від 11 червня 2021 року - 355124,04 грн., №976 від 14 червня 2021 року 12305,21 грн., № 905 від 03 червня 2022 року 62893,27 грн.

Позивач вказує, що вищезазначені рахунки були надіслані на електронну адресу відповідача, проте докази їх надіслання позивачем надано не було.

В свою чергу, позивачем було надано опис вкладення та поштову квитанцію про направлення на юридичну адресу відповідача вищезазначених актів та рахунків від 03.11.2022 року.

В матеріалах справи наявні підписані обома сторонами акти наданих послуг.

Відповідно до наданого позивачем акту звірки взаєморозрахунків, який було направлено позивачем разом із претензією на юридичну адресу відповідача, вбачається, що з 08.06.2021 року останнім здійснювались часткові оплати за договором, а саме 08.06.2021 року було сплачено 62893,27 грн., 10.08.2021 року було сплачено 25000,00 грн., 25.08.2021 року було сплачено 25000,00 грн., 10.09.2021 року було сплачено 25000,00 грн., 05.10.2021 року було сплачено 12305,21 грн., 11.10.2021 року було сплачено 18000,00 грн., 26.11.2021 року було сплачено 30000,00 грн., 03.12.2021 року було сплачено 20000,00 грн., 15.12.2021 року було сплачено 25000,00 грн., 11.01.2022 року було сплачено 20000,00 грн., 20.01.2022 року було сплачено 25000,00 грн., 16.02.2022 року було сплачено 15124,00 грн., 18.10.2022 року було сплачено 30000,00 грн.

Крім того відповідачем було надано до суду платіжні доручення про здійснення вищезазначених оплат.

Отже, із наданих позивачем рахунків на оплату та актів наданих послуг, вбачається, що останнім було надано відповідачу послуги з перевезення на загальну суму 430322,52 грн. та з урахуванням часткових оплат відповідача на суму 333322,48 грн., заборгованість останнього складає 97000 грн. 04 коп.

Щодо заперечень відповідача стосовно того, що частина наданих позивачем на підтвердження здійснення перевезення документів складені іноземною мовою без офіційного перекладу на українську, суд зазначає наступне.

В даному випадку, документами складеними на іноземній мові є:

- Cargo tracking BL 6294119860;

- Коносамент (MBL) COSU6294119860 від18.03.2021 року;

- Коносамент (HBL) SZZY21030084 від18.03.2021 року.

Відповідно до ч. 8 ст. 91 ГПК України, іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Тобто вищезазначеною нормою, на яку посилається відповідач, як на підставу здіснення офіційного перекладу документів на українську мову, передбачено переклад лише офіційних документів, які підлягають лише дипломатичній чи консульській легалізації.

Порядок консульської легалізації встановлений Інструкцією про порядок консульської легалізації офіційних документів в Україні і за кордоном, затвердженої наказом Міністерства закордонних справ України від 04.06.2002 № 113 та зареєстрованим в Мін`юсті 26.06.2002 за № 535/6823.

Метою консульської легалізації є забезпечення гарантії органам держави, де документ буде використовуватися, в тому, що документ є дійсним і оформлений відповідним чином.

Консульська легалізація офіційних документів це процедура підтвердження дійсності оригіналів офіційних документів або засвідчення справжності підписів посадових осіб, уповноважених засвідчувати підписи на документах, а також дійсності відбитків штампів, печаток, якими скріплено документ, з метою використання його за кордоном.

Слід зазначити, що консульській легалізації підлягають лише ті офіційні документи, що видані за участю органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Суд також зауважує, що у відповідності до укладеного сторонами договору, передбачено здійснення оплати відповідачем на підставі рахунків на оплату та актів наданих послуг, які в даному випадку складені державною мовою та були направлені відповідачу.

В той час, як Коносамент та Cargo tracking не є самостійними документами для оплати відповідача, а підтверджують факт перевезення вантажу.

Суд також приймає до уваги часткові оплати відповідача, якими останній фактично визнав надання послуг.

Також суд зауважує, що статтею 77 ГПК України встановлено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Як вже було зазначено вище, в даному випадку підставою для оплати за перевезення вантажу сторони визначили саме рахунки та акти приймання-передачі, які були підписані відповідачем без зауважень та документи, на які посилається відповідач (Коносамент та Cargo tracking) не є документами для оплати у відповідності до умов договору.

Таким чином, у сукупності наданих доказів, суд дійшов висновку, що часткові оплати за перевезення та підписання актів наданих послуг, свідчать про погодження відповідачем отримання послуги з перевезення.

Стосовно посилань відповідача на форс-мажорні обставини, спричинені воєнним станом на території України, як на підставу звільнення від виконання зобов`язань за договором, суд зауважує, що форс-мажорні обставини звільняють тільки від відповідальності за порушення зобов`язань (тобто від нарахування штрафів/пені), проте не звільняють від необхідності виконання відповідних договірних зобов`язань.

Згідно ч. 1ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

За змістом ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Крім того суд вважає за необхідне зазначити, що після ратифікації Верховною радою України Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, остання, відповідно до статті 9 Конституції України набула статусу частини національного законодавства.

З прийняттям у 2006 році Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», Конвенція та практика Суду застосовується судами України як джерело права.

Як зазначено у рішенні по справі "Серявін та інші проти України" від 10.02.2010 року, заява № 4909/04, що суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент.

Враховуючи вищенаведене та приймаючи до уваги доведеність з боку позивача факту надання послуг з перевезення, що підтверджується відправленням рахунків та актів на адресу відповідача, підписом відповідача на зазначених актах, що свідчить про прийняття перевезення останнім, в той час, як відповідачем не надано належних доказів невиконання позивачем умов договору чи здійснення оплати отриманих послуг у повному обсязі, суд дійшов висновку про доведеність позовних вимог в частині стягнення 97000,04 грн., у зв`язку з чим позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Щодо позовних вимог про стягнення 3% річних та інфляційних втрат, суд зазначає наступне.

Відповідно до ст. 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України врегульовано правові наслідки порушення грошового зобов`язання. Так, відповідно до наведеної норми боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, за змістом наведеної норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних входять до складу грошового зобов`язання і вважаються особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування останнім утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Як вбачається із наданого позивачем розрахунку річних та інфляційних втрат, останнім здійснено нарахування починаючи з 03.05.2021 року по 14.12.2022 року.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що він не відповідає умовам договором та діючого законодавства, з огляду на наступне.

Так, обґрунтовуючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат починаючи з 03.05.2021 року, позивач вказує, що відповідні нарахування нараховані за порушення строків оплати за морських фрахт, оскільки, у відповідності до умов Заявки № 2 він мав бути оплачений протягом 5 днів з дня прибуття контейнера в порт.

Щодо заперечень відповідача стосовно строків оплати за морський фрахт та автодоставку, суд зазначає наступне.

Як вже було зазначено вище, відповідно до умов пункту 4.1. зазначеного Договору, платежі та взаємні розрахунки за виконання доручень Клієнта виконуються відповідно до виставлених Експедитором рахунків.

Сторони погодили, що рахунки передані засобами електронної пошти підлягають оплаті та мають силу оригіналу до моменту отримання Клієнтом всіх документів у відповідності до п. 3.1.14 цього Договору П 4.2. визначає, що рахунки Експедитора підлягають оплаті протягом 5 (п`яти) календарних днів з дати виставлення рахунків, якщо інше не узгоджено Сторонами в Заявці.

Тобто усі розрахунки між сторонами здійснюються на підставі виставлених рахунків, в разі якщо інше не обумовлено умовами Заявки № 2.

Заявкою № 2 від 03.03.2021 р., Сторонами було узгоджено інші умови оплати саме за:

морський фрахт впродовж 5-ти календарних днів з моменту прибуття контейнеру в порт;

- автодоставка - впродовж 5- ти календарних днів з моменту вивантаження у належного Вантажоодержувача за оригіналами актів виконаних робіт, рахунку та податкової накладної.

Враховуючи те, що відповідно до перевізних документів, контейнер прибув у порт 27.04.2021 року, позивач вважає, що кінцевим строком оплати згідно Заяки є 02.05.2021 року, тобто 5 день після прибуття.

Також позивач вказує, що вантаж був отриманий відповідачем 10.06.2021 року, тобто кінцевим строком оплати за автодоставку є 15.06.2021 року.

Відповідач в свою чергу зазначає про те, що вартість морського фрахту та автодоставка були включені позивачем лише у рахунок від 11.06.2021 року, у зв`язку з чим не могли бути оплачені раніше.

Позивачем у відповіді на відзив зазначено про те, що сума морського фрахту та автодоставки зазначені у Заявці № 2 в іноземній валюті, у зв`язку з чим відповідач був обізнаний про вартість даних послуг та мав здійснити їх оплату у строки, визначені Заявкою.

Стосовно вищенаведених посилань сторін, суд зазначає наступне.

Дослідивши умови Заявки № 2, судом встановлено, що вартість морського фрахту за межами України становить еквівалент 8400 доларів США, за курсом МБ без ПДВ та підлягає оплаті впродовж 5-ти календарних днів з моменту прибуття контейнеру в порт.

Тобто з аналізу наведеного пункту Заявки вбачається, що відповідач мав здійснити оплату за морський фрахт в еквіваленті доларів США за міжбанківським курсом.

Також у вказаній Заявці зазначено про те, що витрати в порту, згідно рахунків судноплавної лінії.

Отже в даному випадку вбачається, що умовами заявки визначено суму морського фрахту у доларах США з прив`язкою до курсу МБ.

Таким чином, суд дійшов висновку, що оскільки умовами Заявки дійсно було передбачено сплату відповідачем морського фрахту впродовж 5 календарних днів з моменту прибуття контейнеру в порт, останній мав можливість здійснити відповідну оплату, оскільки її розмір був визначений умовами заявки.

Проте, щодо здійснення нарахування 3% річних та інфляційних втрат з 03.05.2021 року, суд зауважує, що умовами Заявки було передбачено вартість морського фрахту у доларах США, без зазначення еквіваленту у твердій сумі.

В той час, як позивач, здійснюючи нарахування 3% річних та інфляційних втрат зазначив сумою боргу 327370,70 грн., проте будь-яких доказів того, що відповідна сума у гривні є еквівалентом 8400 доларів США, зазначених у заявці як вартість морського фрахту, позивачем надано не було (як то довідка Мінфіну про міжбанківський курс станом на момент розрахунку).

Крім того, суд зауважує, що позивачем зазначено вартість морського фрахту у гривні лише в акті наданих послуг від 11.06.2021 року та вона становить 276641,49 грн., тобто є відмінною від суми на які здійснюються нарахування в порядку ст. 625 ЦК України.

Проте з огляду на здійснення відповідачем часткових оплат та зазначення у платіжних дорученнях номерів та дат рахунків за якими здійснюється оплата, суд дійшов висновку про отримання останнім рахунків починаючи з дати їх виставлення - 08.06.2021 року.

Щодо оплати за автодоставку, то суд зауважує, що в даному випадку безпідставним є посилання позивача на те, що відповідачем мали бути оплачені відповідні послуги впродовж 5-ти календарних днів з моменту вивантаження у належного Вантажоодержувача, оскільки умовами Заявки передбачено не лише вивантаження вантажу, а також за наявності оригіналів актів виконаних робіт, рахунку та податкової накладної.

Тобто стосовно оплати за автодоставку, то оплата за вказані послуги здійснюється впродовж 5- ти календарних днів з моменту вивантаження у належного Вантажоодержувача за оригіналами актів виконаних робіт, рахунку та податкової накладної.

Як було зазначено вище, оплата за автодоставку була включена позивачем у рахунок від 11.06.2021 року, тобто посилання позивача на те, що кінцевим строком оплати за автодоставку є 15.06.2021 року, оскільки вантаж було отримано вантажоодержувачем 10.06.2021 року є безпідставними.

Також, відповідачем було надано до суду контррозрахунок 3% річних та інфляційних втрат, з якого вбачається, що останнім нарахування здійснюються на день виставлення рахунків та з урахуванням здійснених проплат.

Так розмір 3% річних за вищезазначеним розрахунком складає 8434,06 грн., сума інфляційних втрат складає 40739,86 грн.

Перевіривши контррозрахунок відповідача, суд дійшов висновку, що відповідачем здійснюється початок нарахування з 16.06.2021 року, в той час, як з урахуванням виставлення рахунку від 11.06.2021 року та приймаючи до уваги умови договору щодо 5-денної оплати рахунку, прострочення починається з 17.06.2021 року.

Так за період з 17.06.2021 року по 18.06.2021 року розмір 3% річних становить 58,38 грн.

Крім того, щодо рахунку від 14.06.2021 року на суму 12305,21 грн. то останнім днем оплати є 19.06.2021 року, у зв`язку з чим прострочення платежу почалось з 20.06.2021 року.

Так з період з 20.06.2021 року по 30.06.2021 року розмір 3% річних становить 332,20 грн.

Щодо розміру інфляційних втрат за вказані періоди, то оскільки відповідні нарахування здійснені менше ніж на місяць, інфляційні втрати в даному випадку відсутні.

В іншій частині розрахунок відповідача здійснено з урахуванням умов договору та часткових проплат.

Враховуючи вищенаведене з урахуванням здійсненого перерахунку 3% річних та інфляційних втрат, суд дійшов висновку, що позовні вимоги в частині стягнення 3% річних підлягають задоволенню в сумі 8072,69 грн., в частині стягнення інфляційних втрат підлягають задоволенню в сумі 40374,90 грн.

В частині стягнення 1457,28 грн. 3% річних та 1876,31 грн. інфляційних втрат, суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з недоведеністю.

Щодо стягнення з відповідача пені в сумі 74 528,53 грн., суд зазначає наступне.

У сфері господарювання згідно ч.2 ст.217 та ч.1 ст.230 Господарського кодексу України застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

За приписами ст.610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення грошового зобов`язання передбачені, зокрема, ст.ст. 549, 611, 625 Цивільного кодексу України.

Частиною 2 ст.193 Господарського кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Частиною 1 ст.549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.3 ст.549 Цивільного кодексу України).

Як вбачається з наданого позивачем розрахунку пені, останнім нараховано пеню з 03.05.2021 року по 14.12.2022 року.

Відповідач в свою чергу вказує на неправомірність нарахування позивачем пені з 03.05.2021 року, а також порушення позивачем при здійсненні розрахунку пені положень ч. 6 ст. 232 ГК України, якою передбачено шестимісячний строк для нарахування пені, то суд зауважує, що у зв`язку зі здійсненням судом перерахунку пені, її період не перевищує строк, визначений законодавством.

Проте перевіривши розрахунок пені, судом встановлено, що він не відповідає умовам договору та вимогам законодавства.

Так, як вже було встановлено судом вище, прострочення відповідача мало місце після отримання останнім актів виконаних робіт та рахунків.

Крім того, як вже зазначено вище, позивачем при здійсненні розрахунку з 03.05.2021 року не доведено, що сума на яку здійснюються нарахування пені, у гривні відповідає сумі морського фрахту, яка зазначена у доларовому еквіваленті у Заявці № 2.

Щодо нарахування позивачем пені понад строк, встановлений ч. 6 ст. 232 ГПК України, суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 5.3.6 договору, у разі затримки розрахунків відповідач сплачує позивачу пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожний день затримки оплати.

Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Таким чином законодавець передбачив право сторін визначати у договорі розмір санкцій і строки їх нарахування за прострочення виконання зобов`язання. У разі відсутності таких умов у договорі нарахування штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України.

Згідно з ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі сплином якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.

Статтею 252 ЦК України передбачено, що строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами. Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.

Належним чином дослідивши умови Договору, судом встановлено що, п. 5.3.6, на підставі якого позивачем нараховується пені, не містить ні іншого строку, відмінного від встановленого ч. 6 ст. 232 ГК України, який є меншим або більшим шести місяців, ні вказівки на подію, що має неминуче настати, ні зазначенням "до дати фактичного виконання", тощо.

Відтак, умову, передбачену у п. 5.3.6 укладеного сторонами у цій справі Договору, неможливо визнати такою, що встановлює інший строк нарахування штрафних санкцій, ніж передбачений ч. 6 ст. 232 ГК України.

Аналогічний правовий висновок щодо застосування ч. 6 ст. 232 ГК України у подібних правовідносинах викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.11.2019 у справі №904/1148/19 та від 12.12.2019 у справі № 911/634/19, а також постанові Верховного Суду по справі № 910/13575/20 від 20.08.2021 року.

Отже нарахування позивачем пені понад строк, визначений ч. 6 ст. 232 ГК України є неправомірним та не відповідає ані умовам договору, ані вимогам чинного законодавства.

В свою чергу, відповідачем було надано до суду контррозрахунок пені, з якого вбачається, що останнім здійснено нарахування пені за 6 місяців, що відповідає ч. 6 ст. 232 ГК України.

Як вбачається з наданого конррозрахунку він здійснений на 5 день оплати рахунків та з урахуванням здійснених відповідачем проплат.

Проте, як вже було зазначено судом вище, правомірним є нарахування прострочення починаючи на наступний день після кінцевої дати оплати рахунку.

Так, за рахунком від 11.06.2021 року прострочення починається з 17.06.2021 року, у зв`язку з чим за період з 17.06.2021 року по 18.06.2021 року розмір пені становить 291,88 грн.

За рахунком від 14.06.2021 року прострочення платежу почалось з 20.06.2021 року, у зв`язку з чим за період з 20.06.2021 року по 30.06.2021 року розмір пені складає 1660,98 грн.

В іншій частині контррозрахунок відповідача відповідає умовам договору та здійснений з урахуванням проплат останнього.

Враховуючи вищенаведене, з урахуванням здійсненого перерахунку пені (з урахуванням ч. 6 ст. 232 ГК України) за період з 17.06.2021 року по 16.12.2021 року, суд дійшов висновку, що вірним є нарахування пені у сумі 23891,64 грн.

Щодо посилання відповідача на форс-мажорні обставини, спричинені воєнним станом на території України, як на підставі від звільнення від відповідальності за договором, суд зазначає наступне.

Так відповідач вказує про настання форс-мажоних обставин, у зв`язку з воєнним станом на території України та зокрема бойовими діями на території міста Харкова, що підтверджується листом ТПП України.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 № 133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб.

Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX.

Указом Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 12.08.2022 № 7664, затвердженим Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні»» від 15.08.2022 № 2500-IX, який набрав чинності 17.08.2022, продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Таким чином, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

Воєнний стан - це особливий правовий режим, що вводиться в Україні або в окремих її місцевостях у разі збройної агресії чи загрози нападу, небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності та передбачає надання відповідним органам державної влади, військовому командуванню, військовим адміністраціям та органам місцевого самоврядування повноважень, необхідних для відвернення загрози, відсічі збройної агресії та забезпечення національної безпеки, усунення загрози небезпеки державній незалежності України, її територіальній цілісності, а також тимчасове, зумовлене загрозою, обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина та прав і законних інтересів юридичних осіб із зазначенням строку дії цих обмежень. У зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30 34, 38, 39, 41 44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб у межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені ч. 1 ст. 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану».

З листа Торгово-промислової палати України № 2024/02.0-7.1 від 28.02.2022 вбачається, що Торгово-промислова палата України (далі по тексту - ТПП України) на підставі ст.ст. 14, 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" від 02.12.1997 № 671/97-ВР, Статуту ТПП України, цим засвідчує форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили): військову агресію російської федерації проти України, що стало підставою введення воєнного стану із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, відповідно до Указу Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні".

Слід відмітити, що існування обставин форс-мажору щодо порушення/невиконання зобов`язань може доводитися будь-якими доказами (постанова Верховного Суду у справі № 912/3323/20 від 21 липня 2021 року).

Окрім цього, Верховний Суд у постанові від 19 серпня 2022 року у справі №908/2287/17 зазначив, що сертифікат торгово-промислової палати, який підтверджує наявність форс-мажорних обставин, не може вважатися беззаперечним доказом про їх існування, а повинен критично оцінюватися судом з урахуванням встановлених обставин справи та у сукупності з іншими доказами (подібні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 14 лютого 2018 року у справі № 926/2343/16, від 16 липня 2019 року у справі № 917/1053/18 та від 25 листопада 2021 року у справі № 905/55/21). Адже визнання сертифіката торгово-промислової палати беззаперечним та достатнім доказом про існування форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) без надання судом оцінки іншим доказам суперечить принципу змагальності сторін судового процесу.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що сам факт введення воєнного стану не може вважатись належною правовою підставою для не виконання зобов`язань, а обставини, які виникли у зв`язку з війною мають безпосередньо впливати на можливість контрагента виконати свій обов`язок, отже сторона, яка посилається на вказану обставину повинна довести зв`язок між неможливістю виконання зобов`язання та військовими діями.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідачем не надано доказів які б підтверджували вплив агресії РФ та неможливістю виконання зобов`язання за спірним договором, натомість відповідачем навіть під час розгляду справи надавались докази щодо часткового погашення боргу.

Крім того, п. 7.3 договору сторони передбачили, що сторона, яка потрапила під дію форс-мажорних обставин, зобов`язана протягом 2 робочих днів сповістити про настання таких обставин іншу сторону. У разі, якщо форс-мажорні обставини тривають більше двох місяців, кожна зі сторін має право припинити дію цього договору з обов`язковим письмовим попередженням іншої сторони та за умови відсутності неоплачених зобов`язань перед такою стороною.

П. 7.4 договору визначено, що сторона, яка не повідомила своєчасно іншу сторону про настання форс-мажорних обставин та не має документального підтвердження компетентного органу про форс-мажорні обставини, втрачає право посилатися на них надалі і зобов`язана відшкодувати іншій стороні в повному обсязі всі збитки, понесені нею у зв`язку з невиконанням винною стороною своїх зобов`язань за цим договором.

В свою чергу матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача у строки та в порядку, визначеними п. 7.3 договору щодо надання фос-мажорних обставин.

Крім того, суд зауважує, що перевезення вантажу здійснювалось позивачем ще навесні 2021 року, в той час, як воєнний стан було введено на території України лише у лютому 2022 року, коли відповідач вже мав виконати свої зобов`язання з оплати наданих послуг.

Також відповідач вказує на порушення позивачем строку позовної давності на звернення до суду із вимогами щодо стягнення пені, у зв`язку з чим просить суд відмовити в її задоволенні.

Стосовно вищезазначеного суд бере до уваги, що дійсно відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені) застосовується позовна давність в один рік.

Однак, п. 12 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України передбачено, що під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.

Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 №211 "Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19", із змінами і доповненнями, внесеними постановами Кабінету Міністрів України від 16.03.2020 № 215, від 25.03.2020 № 239, від 04.05.2020 № 343, з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19, з 12.03.2020 по 22.05.2020 на всій території України встановлено карантин. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.05.2020 № 392 було внесено зміни до постанови від 11.03.2020 № 211 "Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2", зокрема: продовжено період карантину до 22.06.2020. В подальшому постановами Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 № 500 продовжено період карантину до 31.07.2020; від 22.07.2020 № 641 продовжено період карантину до 31.08.2020; від 26.08.2020 № 760 продовжено період карантину до 31.10.2020; від 13.10.2020 № 956 продовжено період карантину до 31.12.2020; від 09.12.2020 № 1236 продовжено період карантину до 28.02.2021; від 17.02.2021 №104 продовжено період карантину до 30.04.2021; від 21.04.2021 №405 продовжено період карантину до 30.06.2021; від 16.06.2021 №611 продовжено період карантину до 31.08.2021; від 11.08.21 №855 продовжено період карантину до 01.10.2021; від 22.09.21 №981 продовжено період карантину до 31.12.2021; від 15.12.21 №1336 продовжено період карантину до 31.03.2022.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 258 ЦК України визначено, що позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Таким чином, Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" №540-ІХ від 30.03.2020 продовжений строк позовної давності щодо пені на строк дії карантину.

Крім того, Законом України від 15.03.2022 р. N 2120-IX було внесено зміни до ст. 258 ЦК України, якими зокрема строки, визначені статтею 258,261 продовжуються на строк дії в Україні воєнного, надзвичайного стану відповідно до пункту 19 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" цього Кодексу.

24.02.2022 у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України Указом Президента України № 64/2022 введено воєнний стан з 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб. Указом Президента України від 14.03.2022 №133/2022 строк дії воєнного стану в Україні продовжено з 05 години 30 хвилин 26.03.2022 строком на 30 діб.

Згідно Указу Президента України від 17.05.2022 № 341/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25.05.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 22.05.2022 № 2263-IX. В подальшому, Указом Президента України від 12.08.2022 № 573/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23.08.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 15.08.2022 № 2500-ІХ. Відповідно до Указу Президента України від 07.11.2022 № 757/2022 "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні", продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21.11.2022 строком на 90 діб, який затверджений Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 16.11.2022 № 2738-IX.

Отже, станом на теперішній час продовжено строк дії воєнного стану в Україні.

За таких обставин, позивачем не пропущено строк позовної давності.

Враховуючи вищенаведені обставини, з урахуванням здійсненого перерахунку суми пені у відповідності до положень договору та вимог законодавства, судом встановлено, що підтвердженою та правомірною сумою пені за порушення відповідачем строків оплати за надання послуг з перевезення є 23891,64 грн., у зв`язку з чим суд задовольняє позовні вимоги про стягнення пені в сумі 23891,64 грн.

В частині стягнення пені в сумі 50636,89 грн. суд відмовляє в задоволенні позову, у зв`язку з безпідставністю їх нарахування.

Щодо заявлених позивачем 4000,00 грн. та відповідачем 7313,70 грн. витрат на правову допомогу, суд зазначає наступне.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України , розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Згідно зі статтею 15 Господарського процесуального кодексу України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 Господарського процесуального кодексу України).

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України). Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору. Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 Господарського процесуального кодексу України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (стаття 126 Господарського процесуального кодексу України):

- подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи;

- зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 Господарського процесуального кодексу України).

Так, відповідно до положень статті 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Разом із тим, згідно частини 8 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Отже, при здійснені розподілу між сторонами спору судових витрат на професійну правничу допомогу, господарському суду слід враховувати результат розгляду спору, умови договору про надання правничої допомоги, укладеного між стороною спору та адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро), обсяги наданих стороні, як клієнту, послуг правничої допомоги щодо представництва її інтересів в суді під час розгляду справи, а також, в порядку статті 86 Господарського процесуального кодексу України надати належну оцінку поданим стороною, яка понесла витрати на професійну правничу допомогу, доказам фактичного надання їй адвокатських послуг, їх прийняття стороною спору на підставі акта приймання-передачі послуг з виставленням адвокатом (адвокатським об`єднанням, бюро) клієнту рахунка на оплату таких послуг.

Суд також звертає увагу на те, що склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі.

Статтею 131-2 Конституції України передбачено, що для надання професійної правничої допомоги в Україні діє адвокатура. Засади організації і діяльності адвокатури та здійснення адвокатської діяльності в Україні визначаються законом.

Відповідно до статті 26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Договором про надання правової допомоги є домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (стаття 1 ЗУ "Про адвокатуру і адвокатську діяльність").

За приписами частини третьої статті 27 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", до договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права.

Згідно зі статтею 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Як вбачається з матеріалів справи, на підтвердження понесення позивачем витрат на послуги адвоката, останнім було надано наступні документи:

- договір про надання правової допомоги № 14062021/04 від 01.07.2021 року;

- додаткова угода № 3 від 02.01.2023 року до договору про надання правової допомоги № 14062021/04 від 01.07.2021 року.

Відповідачем в свою чергу було надано до суду ордер на представництво інтересів адвоката у суді на ім`я Коновалова О.А.

Відповідно до ч.ч.1-3 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.»

В даному випадку, суд зауважує, що позивачем в порушення вищезазначених вимог не було надано до суду детального опису робіт, виконаних адвокатом, а також підписаного акту приймання-передачі зазначених робіт.

Так, дослідивши умови договору, судом встановлено, що він містить загальні положення щодо надання адвокатом правничої допомоги без зазначення детального опису робіт адвоката із зазначеннями виду робіт та відповідно часу, витраченого на кожну дію.

Крім того, дослідивши додаткову угоду № 3 до договору, судом встановлено, що сторони домовились, що перерахування гонорару здійснюється на підставі підписаного між сторонами акта приймання-передачі наданих послуг.

Проте, як вже було зазначено вище, акт наданих послуг в матеріалах справи відсутній.

Стосовно заявлених відповідачем адвокатських витрат, то в даному випадку відповідачем не надано ані договору на правничу допомогу, ані акту наданих послуг, підписаного сторонами, ані опису виконаних адвокатом робіт.

При цьому суд враховує позицію Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), відповідно до якої заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим (справа "Гімайдуліна і інші проти України" від 10.12.2009, справа "Баришевський проти України" від 26.02.2015). А також висновки ЄСПЛ, викладені у справах: "East/West Alliance Limited" проти України" від 02.06.2014, за змістом яких заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим; "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002, за результатом розгляду якої ЄСПЛ вирішив, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

При стягненні витрат на правову допомогу слід враховувати, що особа, яка таку допомогу надавала, має бути адвокатом (стаття 6 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність) або іншим фахівцем у галузі права незалежно від того, чи така особа брала участь у справі на підставі довіреності, чи відповідного до договору (статті 12, 46, 56 ЦПК України). Витрати на правову допомогу мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.

Зазначені критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.

Верховний Суд у постанові від 23 листопада 2020 року по справі № 638/7748/18 зазначив, що інформація, яка міститься в акті приймання правничої допомоги, зокрема перелік наданих послуг та фіксований розмір гонорару, не може вважатись тим розрахунком (детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із видів робіт, необхідних для надання правничої дороги), подання якого є необхідною умовою для стягнення витрат на професійну правничу допомогу.

Крім того, неподання стороною, на користь якої ухвалено судове рішення, розрахунку (детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги) позбавляє іншу сторону можливості спростувати ймовірну неспівмірність витрат на професійну правничу допомогу.

В даному випадку, як вже було зазначено вище, ані позивачем ані відповідачем не було подано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги.

Враховуючи вищенаведене та те, що позивачем та відповідачем, в порушення ч.3 ст. 126 ГПК України не надано до суду детального опису робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат часу по кожному із виду робіт, необхідних для надання правничої допомоги, суд дійшов висновку про відмову в задоволенні стягнення з відповідача на користь позивача витрат на правничу допомогу у розмірі 4000,00 грн. та відмову у стягнення з позивача на користь відповідача витрат на правничу допомогу у сумі 7313,70 грн.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Таким чином, судовий збір у даній справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. У зв`язку з чим з відповідача підлягає до стягнення 2540,10 грн. судового збору.

Враховуючи викладене та керуючись ст. ст. 6, 8, 19, 124, 129 Конституції України; ч. 1 ст. 174, ст. 193 Господарського кодексу України; ст.ст. 73, 74, 86, 129, 183, 236-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, суд -

ВИРІШИВ:

В задоволенні позову відмовити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Науково-виробнича компанія "Укр-Ленд" (код ЄДРПОУ 38000269, 61057, м. Харків, вул. Римарська, б. 23) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ФТП" (код ЄДРПОУ 37888626, 04119, м. Київ, вул. Сім`ї Хохлових, б. 8, корп. 11, літера 7) 97000,04 грн. основного боргу, 8072,69 грн. 3% річних, 40374,90 грн. інфляційних втрат, 23891,64 грн. пені та 2540,10 грн. судового збору.

Видати наказ після набрання рішенням суду законної сили.

В іншій частині позову відмовити.

Відмовити в стягненні витрат на послуги адвоката заявлених позивачем в сумі 4000,00 грн.

Відмовити в стягненні витрат на послуги адвоката заявлених відповідачем в сумі 7313,70 грн.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч.1,2 ст.241 ГПК України). Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Згідно ст.257 ГПК України, апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Інформація по справі може бути одержана зі сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб-адресою http://court.gov.ua/.

Повне рішення складено "02" березня 2023 р.

СуддяН.С. Добреля