Постанова

від 02.03.2023 по справі 826/13501/17

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУДСправа № 826/13501/17 Головуючий у І інстанції - Каракашьян С.К.

Суддя-доповідач - Мельничук В.П.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

02 березня 2023 року м. Київ

Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:

Головуючого-судді: Мельничука В.П.

суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,

при секретарі: Черніченко К.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И Л А:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві, в якому просило визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.10.2014 № 0007672203, яким ТОВ «Профтранссервіс» завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування податком на прибуток на загальну суму 297 500,00 грн.

Обґрунтовуючи позовні вимоги Позивач вказав, що висновки контролюючого органу, на яких ґрунтується оскаржуване податкове повідомлення-рішення є необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи, оскільки фінансово-господарські операції Позивача з контрагентом ТОВ «Ідея Рісьорч» є реальними, що підтверджується належним чином оформленою первинною документацією.

Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено повністю.

Не погоджуючись з таким судовим рішенням Товариство з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» подало апеляційну скаргу, в якій просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалите нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з`ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.

Крім того, Позивачем наголошено на неврахуванні судом першої інстанції відсутності у контролюючого органу підстав для проведення перевірки Товариства, у зв`язку з чим акт перевірки не може вважатися належним і допустимим доказом порушень вимог чинного законодавства.

Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс», в якому просило відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін з посиланням на те, що оскаржуване судове рішення відповідає нормам чинного законодавства.

Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» - задоволено повністю.

Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року - скасовано.

Прийнято нове рішення, яким позовні вимоги задоволено повністю.

Визнано протиправним та скасовано прийняте Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління Міндоходів у м. Києві податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року № 0007672203.

Постановою Верховного Суду від 17 січня 2023 року касаційну скаргу Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві задоволено частково.

Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року у справі № 826/13501/17 скасовано і передано справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Позивача з питань дотримання податкового по фінансово-господарським взаємовідносинам з ТОВ Ідея Рісьорч» за період з 01.12.2011 по 31.05.2012, за результатами якої складено акт від 01.10.2014 № 5522/26-56-22-03-09/35465163, в якому вказано про наступні порушення вимог податкового законодавства з боку Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс»:

- пп. 14.1.27 п. 14.1 ст. 14, пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14, п. 137.1 ст. 137, п. 138.2 ст. 138, п. 138.4 ст. 138, п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139, п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України, внаслідок чого завищено від`ємне значення об`єкта оподаткування на загальну суму 297500 грн за 2012 рік;

- п. 198.2, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість на загальну суму завищено залишок від`ємного значення з податку на додану вартість за травень 2012 року на суму 74583 грн та завищено від`ємне значення різниці між сумою податкового зобов`язання та сумою податкового кредиту поточного звітного (податкового) періоду до декларації з податку на додану вартість за травень 2012 року на загальну суму 8250 грн.

На підставі викладеного, Державною податковою інспекцією у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення від 21 жовтня 2014 року № 0007672203, яким зменшено суму від`ємного значення об`єкта оподаткування податком на прибуток в розмірі 297500,00 грн.

Вважаючи вказане податкове повідомлення-рішення протиправним, Позивач звернувся до адміністративного суду з даним адміністративним позовом.

Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що сама по собі наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту за відсутності підтвердження первинними документами факту вчинення господарської операції.

Скасовуючи рішення суду першої інстанції колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у постанові від 30 січня 2019 року дійшла висновку про обґрунтованість позиції Позивача щодо відсутності у контролюючого органу підстав для призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства, оскільки податковим органом не направлено платнику податків запит, який є обов`язковою умовою призначення та проведення перевірки.

Скасовуючи постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2019 року і передаючи справу на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, Верховний Суд виходив з того, що суд апеляційної інстанції встановив, що письмовий запит про надання інформації та її документального підтвердження щодо фінансово-господарських відносин ТОВ «Профтранссервіс» з ТОВ «Ідея Рісьорч» за період з 1 грудня 2011 року по 31 травня 2012 року Позивачу не направлявся, що є порушенням процедури проведення перевірки і як наслідок визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Разом з тим, поза увагою суду апеляційної інстанції залишились довід і докази Відповідача про направлення та отримання запиту представником Позивача Павленко С.В. 16.06.2014, про що свідчить підпис на копії запиту, який надавався суду першої інстанції і наявний в матеріалах справи.

Не дослідження даної обставини є процесуальним порушенням, і має важливе значення, яке впливає на правильність рішення суду, яке не можна визнати законним та обґрунтованим.

Згідно з частиною 6 ст. 353 Кодексу адміністративного судочинства України, висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов`язковими для суду першої або апеляційної інстанції при новому розгляді справи.

На виконання вимог Верховного Суду, для повного та всебічного з`ясування обставин у даній адміністративній справі слід дослідити наявність/відсутність підстав для призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача, а у разі не визнання підстав такими, що тягнуть протиправність рішень (податкових повідомлень - рішень), прийнятих за наслідками такої перевірки, - переходити до перевірки підстав позову щодо наявності порушень податкового та/або іншого законодавства.

Відповідно до пп. 20.1.4, 20.1.6 п. 20.1 ст. 20 Податкового кодексу України в редакції, чинній на час проведення перевірки, органи державної податкової служби мають право проводити перевірки платників податків в порядку, встановленому цим Кодексом, а також для здійснення функцій, визначених податковим законодавством, отримувати безоплатно від платників податків, у тому числі благодійних та інших неприбуткових організацій, у порядку, визначеному цим Кодексом, інформацію, довідки, копії документів (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності)) про фінансово-господарську діяльність, отримувані доходи, видатки платників податків та іншу інформацію, пов`язану з обчисленням та сплатою податків, дотриманням вимог іншого законодавства, здійснення контролю за яким покладено на органи державної податкової служби, а також фінансову та статистичну звітність, в порядку та на підставах, визначених цим Кодексом.

Приписи п. 75.1 ст. 75 ПК України визначають, що органи державної податкової служби мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.

Камеральні та документальні перевірки проводяться органами державної податкової служби в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на органи державної податкової служби.

Згідно з пп. 75.1.2 п.75.1 ст. 75 ПК України документальною перевіркою вважається перевірка, предметом якої є своєчасність, достовірність, повнота нарахування та сплати усіх передбачених цим Кодексом податків та зборів, а також дотримання валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами) та яка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов`язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, а також отриманих в установленому законодавством порядку контролюючим органом документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Документальною виїзною перевіркою вважається перевірка, яка проводиться за місцезнаходженням платника податків чи місцем розташування об`єкта права власності, стосовно якого проводиться така перевірка.

Пунктом 79.1 ст. 79 Податкового кодексу визначено, що документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Пунктом 78.4 ст. 78 ПК України визначено, що про проведення документальної позапланової перевірки керівник органу державної податкової служби приймає рішення, яке оформлюється наказом.

Відповідно до пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України документальна позапланова перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин: за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу, в якому зазначаються порушення цим платником податків податкового, валютного та іншого законодавства протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Таким чином, для виникнення у контролюючого органу права на проведення документальної позапланової перевірки за пунктом 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 ПК України необхідна обов`язкова наявність таких умов у сукупності:

- за наслідками перевірок інших платників податків або отримання податкової інформації виявлено факти, що свідчать про можливі порушення платником податків податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби,

- якщо платник податків не надасть пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит органу державної податкової служби протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Згідно з п. 73.3 ст. 73 ПК України органи державної податкової служби мають право звернутися до платників податків та інших суб`єктів інформаційних відносин із письмовим запитом про подання інформації (вичерпний перелік та підстави надання якої встановлено законом), необхідної для виконання покладених на органи державної податкової служби функцій, завдань, та її документального підтвердження.

Письмовий запит про подання інформації надсилається платнику податків або іншим суб`єктам інформаційних відносин за наявності хоча б однієї з таких підстав:

1) за результатами аналізу податкової інформації, отриманої в установленому законом порядку, виявлено факти, які свідчать про порушення платником податків податкового, валютного законодавства, законодавства у сфері запобігання та протидії легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом, або фінансуванню тероризму та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи;

2) для визначення рівня звичайних цін на товари (роботи, послуги) під час проведення перевірок та в інших випадках, передбачених статтею 39 цього Кодексу;

3) виявлено недостовірність даних, що містяться у податкових деклараціях, поданих платником податків;

4) щодо платника податків подано скаргу про ненадання таким платником податків податкової накладної покупцю або про порушення правил заповнення податкової накладної;

5) у разі проведення зустрічної звірки;

6) в інших випадках, визначених цим Кодексом.

Такий запит підписується керівником (заступником керівника) контролюючого органу і повинен містити перелік інформації, яка запитується, та документів, що її підтверджують, а також підстави для надіслання запиту.

Запит вважається врученим, якщо його надіслано поштою листом з повідомленням про вручення за податковою адресою або надано під розписку платнику податків або іншому суб`єкту інформаційних відносин або його посадовій особі.

Як вбачається з матеріалів справи (т. 1, а.с. 67-69), Відповідачем було направлено Позивачу запит «Про надання інформації та її документального підтвердження» від 02.06.2014 № 4950/10/26-56-22-03-05, яким просило надати Позивачу пояснення та їх документальне підтвердження (засвідчені підписом платника податків або його посадовою особою та скріплені печаткою (за наявності.) копії первинних, бухгалтерських та інших документів, що підтверджують фінансово-господарські відносини, вид, обсяг і якість операцій та розрахунків, що здійснювалися) для з`ясування реальності та повноти відображення в бухгалтерському та податковому обліку (податок на прибуток та податок на додану вартість) із відповідним відображенням у податкових деклараціях (розрахунках, звітах тощо) результатів операцій по господарських відносинах з ТОВ «Ідея Рісьорч».

Вказаним запитом, відповідно до п.п. 16.1.5, п.п. 16.1.7, п. 16.1 ст. 16 Податкового кодексу України, пояснення та вищезазначені копії документів пропонувалося надати Позивачу до приміщення ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві у встановлені законодавством терміни (не пізніше 10-денного строку від дати отримання цього запиту).

Звернуто увагу Позивача на те, що згідно пп. 78.1.1 або пп. 78.1.4. п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України ненадання документів та їх документального підтвердження протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту є підставою для проведення документальної позапланової перевірки.

Зазначений запит отримано представником Позивача Павленко С.В. 16.06.2014, про що свідчить підпис на копії запиту (т. 1, а.с. 69).

З метою здійснення контролю за дотриманням вимог податкового законодавства на підставі п.п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України Відповідачем прийнято наказ «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 18.09.2014 № 1075, яким визначено провести документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Профтранссервіс» (код ЄДРПОУ 35465163) з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «Ідея Рісьорч» (код ЄДРПОУ 37242867) за весь період діяльності.

На підставі вказаного наказу видано направлення на перевірку від 18.09.2014 № 1065.

Директору ТОВ «Профтранссервіс» Распопіну О.В. перед початком проведення перевірки пред`явлено направлення на перевірку та вручено копію наказу «Про проведення документальної позапланової виїзної перевірки» від 18.09.2014 № 1075, що підтверджується його особистим підписом на копії направлення (т. 1, а.с. 71).

Таким чином, колегія суддів дійшла висновку, що Відповідачем не порушено процедуру призначення та проведення документальної позапланової невиїзної перевірки Позивача, оскільки платник податків не надав пояснення та їх документальні підтвердження на обов`язковий письмовий запит контролюючого органу протягом 10 робочих днів з дня отримання запиту.

Щодо правомірності/протиправності податкового повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Подільському районі Головного управління ДФС у м. Києві від 21.10.2014 № 0007672203, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов`язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов`язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регулюються Податковим кодексом України від 02.12.2010 р. № 2755-VI (далі - ПК України).

Як визначено пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - це діяльність особи, що пов`язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відповідно до вимог пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов`язання звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 44.1 ст. 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Відповідно до пп. 134.1.1 п. 134.1 ст. 134 ПК України, об`єктом оподаткування є прибуток із джерелом походження з України та за її межами, який визначається шляхом коригування (збільшення або зменшення) фінансового результату до оподаткування (прибутку або збитку), визначеного у фінансовій звітності підприємства відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності, на різниці, які виникають відповідно до положень ПКУ.

Згідно з п. 135.1 ст. 135 ПК України, базою оподаткування є грошове вираження об`єкту оподаткування, визначеного згідно із ст. 134 ПК України з урахуванням положень цього Кодексу.

У відповідності до вимог п. 198.1 ст. 198 ПК України, до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до вимог п. 198.2 ст. 198 ПК України, датою віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг.

Згідно з вимогами п. 198.3 ст. 198 ПК України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п. 193.1 ст. 193 ПК України, протягом такого звітного періоду у зв`язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті.

Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст. 198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв`язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Статтею 2 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) визначено, що його дія поширюється на всіх юридичних осіб створених відповідно до законодавства України, незалежно від їх організаційно - правових форм власності.

Виходячи з вимог п. 2 ст. 3 Закону № 996-ХІV, бухгалтерський облік є обов`язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 9 Закону № 996-ХІV встановлено вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку.

Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Такі первинні документи повинні мати обов`язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документи; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

У відповідності до ст. 1 Закону № 996-XIV господарська операція це дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов`язань, власному капіталі підприємства.

Наслідки для податкового обліку створює лише фактичний рух активів, що є обов`язковою умовою для формування податкових вигод.

Недоведеність наявності вказаних умов позбавляє первинні документи юридичної значимості для цілей формування податкових вигод, а покупця - права на їх формування та відображення у бухгалтерському та податковому обліку.

Наведені вище норми вказують на те, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

При цьому фінансовий результат до оподаткування визначається платником податку на прибуток у фінансовій звітності відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку або міжнародних стандартів фінансової звітності з урахуванням відповідних коригувань.

Отже, якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Аналіз вказаних положень свідчить про те, що правові наслідки у вигляді виникнення у покупця права на формування відповідних сум податкових вигод (витрат та податкового кредиту) виникають за наявності сукупності таких обставин та підстав, зокрема: фактичного (реального) здійснення оподатковуваних операцій та їх документального підтвердження сукупністю юридично значимих (дійсних) первинних та інших документів, які зазвичай супроводжують операції певного виду; наявності у сторін спеціальної податкової правосуб`єктності та належним чином складеної податкової накладної; ділової мети, розумних економічних причин для здійснення операції й подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) у межах господарської діяльності платника.

Водночас наведені вище норми податкового законодавства у взаємозв`язку з приписами законодавства з питань бухгалтерського обліку та звітності визначають окремі випадки, за яких неможливе формування витрат та податкового кредиту, зокрема, це: непов`язаність здійсненої операції (понесених витрат) з господарською діяльністю покупця (придбання товарів/послуг без мети їх використання у господарській діяльності); фіктивність операцій/нездійснення оподатковуваних операцій; видача податкової накладної особою, яка не є платником податку на додану вартість; відсутність у платника податків юридично значимих первинних документів.

Наслідки в податковому обліку платника створюють лише реально вчинені господарські операції, тобто такі, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають змісту, відображеному в укладених платником податку договорах.

Необґрунтована податкова вигода характеризується відсутністю фактичного виконання господарських операцій, здійсненням операцій без ділової мети та обліком операцій безвідносно до їх реального економічного змісту, узгодженістю дій покупця та постачальника для штучного створення умов бюджетного відшкодування.

Документи та інші дані, що спростовують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються, тощо.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності на підставі даних, не підтверджених документами. При цьому для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. У разі надання контролюючим органом доказів, які в сукупності з іншими доказами у справі свідчать, що документи, на підставі яких платник податків задекларував податкові зобов`язання, містять інформацію, що не відповідає дійсності, платник податків має спростовувати ці доводи.

Судом першої інстанції вірно встановлено та підтверджується матеріалами справи, що у ТОВ «Профтранссервіс» документи по в взаємовідносинам з ТОВ «Ідея Рісьоч» були вилучені в ході обшуку, який здійснювали працівники СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві відповідно до протоколу обшуку від 09.07.2012.

Контролюючим органом направлено СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві службову записку про надання доступу до матеріалів, що були вилучені під час обшуку у ТОВ «Профтранссервіс».

В ході огляду документів, вилучених у ТОВ «Профтранссервіс» по взаємовідносинам з ТОВ «Ідея Рісьоч» за період з 01.12.2011 по 31.05.2012 значились: договір на виконання робіт по очистці вагонів від 08.12.2011 № 80, укладений між ТОВ «Профтранссервіс» в особі директора Распопіна О.В., що діє на підставі статуту (Замовник) та ТОВ «Ідея Рісьоч», в особі директора Потапова О.М., що діє на підставі Статуту (Підрядник), відповідно до якого замовник доручає, а підрядник приймає на себе зобов`язання здійснити комплекс робіт по очистці залізничних вагонів, зняттю реквізитів при вигружанню, з вивозом залишку вантажу у вигляді мусору, а також підготовка вагонів для загрузки та зважування.

ТОВ «Ідея Рісьорч» виписано на користь ТОВ «Профтранссервіс» податкові накладні: від 08.12.2011 № 8, від 08.12.2011 № 9, від 04.05.2012 № 20, від 21.02.2012 № 909, від 10.02.2012 № 405, від 13.02.2012 № 529, від 14.02.2012 № 573, від 05.03.2012 № 99, від 28.03.2012 № 684, від 18.04.2012 № 151, від 25.04.2012 № 211, акти здачі-прийому від 30.04.2012 № 30040012, від 29.02.2012 № 29022012.

Як вказано в акті перевірки, інших документів в матеріалах наданих для огляду СУ ФР ДПІ у Подільському районі ГУ Міндоходів у м. Києві по взаємовідносинах ТОВ «Профтранссервіс» з ТОВ «Ідея Рісьоч» не значилось.

Верховним Судом у постанові від 09 лютого 2023 року у справі № 160/6571/20 зазначено, що сама лише наявність у платника податків податкових накладних, виписаних від імені його контрагентів, не є достатньою підставою для включення сум податку на додану вартість до податкового кредиту.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що Позивачем не доведено наявності обставин та підстав, з якими наведені вище норми податкового законодавства пов`язують можливість правомірного формування спірних сум податкових вигод, оскільки в матеріалах справи відсутні будь-які докази, які б обумовлювали укладання та виконання угод між Позивачем та його контрагентом, з чим погоджується і колегія суддів.

Позивачем, як на підтвердження здійснення господарської діяльності з ТОВ «Ідея Рісьоч» надав до суду апеляційної інстанції наступні документи:

- податкові накладні: від 08.12.2011 № 8, від 08.12.2011 № 9, від 04.05.2012 № 20, від 21.02.2012 № 909, від 10.02.2012 № 405, від 13.02.2012 № 529, від 14.02.2012 № 573, від 05.03.2012 № 99, від 28.03.2012 № 684, від 18.04.2012 № 151, від 25.04.2012 № 211, від 30.05.2012 № 233, від 07.02.2012 № 6;

- акти здачі-прийому від 30.04.2012 № 30040012, від 29.02.2012 № 29022012, від 30.12.2011 № 30122011, від 31.03.2012 № 31032012, від 30.05.2012 № 30052012, від 31.05.2012 № 31052012.

Проте, будь-які відомості, що вказані податкові накладні зареєстровані в Єдиному реєстрі податкових накладних, в матеріалах справи відсутні, та Позивачем надано не було.

Крім того, Верховним Судом у постанові від 05 травня 2020 року у справі № 826/678/16 зазначено, що правові наслідки у вигляді виникнення права платника податку на формування витрат та податкового кредиту наступають лише у разі реального (фактичного) вчинення господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності, що пов`язані з рухом активів, зміною зобов`язань чи власного капіталу платника, та відповідають економічному змісту, відображеному в укладених платником податку договорах, що має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами.

На підтвердження правомірності формування даних податкового обліку та фактичного здійснення господарських операцій, враховуючи специфіку таких операцій та договорів, що їх регламентують, Товариство повинно мати відповідні належно оформлені первинні документи, які і є підставою для формування даних податкового та бухгалтерського обліку.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених відповідними первинними документами.

Платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки.

Платник податків у разі ненадання документів під час проведення перевірки не позбавлений права надання таких і після завершення такої перевірки, які мають бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Аналіз реальності господарської діяльності повинен здійснюватися на підставі даних податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту. При цьому в первинних документах, які є підставою для бухгалтерського обліку, повинні фіксуються дані лише про фактично здійснені господарські операції.

Якщо господарська операція фактично не відбулася, то первинні документи, складені платником податку та його контрагентом на підтвердження такої операції, не відповідають дійсності, та свідчать про відсутність у сторін волевиявлення щодо реального здійснення господарської операції.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити, у тому числі і наявність таких обставин: відсутність первинних документів обліку, недоліки в їх заповненні, відсутність економічної доцільності проведення відповідних господарських операцій, неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару, підприємницької діяльності, відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів, та інші обставини, які можуть свідчити про вчинення операцій, що не мають на меті досягнення позитивного економічного ефекту, натомість мають на меті отримання неправомірної вигоди, у тому числі преференцій з боку держави.

При вирішенні спорів щодо правомірності формування платниками податків своїх даних податкового обліку, суди повинні враховувати, що відповідно до вимог ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України (у редакції чинній на час вирішення спору), обов`язок доведення відповідних обставин у спорах між особою та суб`єктом владних повноважень покладається на суб`єкта владних повноважень, якщо він заперечує проти позову.

У разі надання контролюючим органом відповідних доказів про порушення платником податків норм податкового законодавства, останній має спростовувати ці доводи відповідно до вимог ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, якими передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 72 цього Кодексу.

Верховним Судом у вище наведеній постанові також зазначено, що суд першої інстанції, задовольняючи позовні вимоги, дійшов висновку про реальність спірних господарських операцій, виходячи з наявності та надання Позивачем до суду первинних документів, які підтверджують фактичне здійснення таких операцій, проте висновки суду, що надані Позивачем документи є належними та достатніми доказами у справі, Верховний Суд визнав такими, що фактично здійснено без врахування положень п. 44.6 ст. 44 Податкового кодексу України, оскільки як вбачається з акта перевірки первинні документи по правовідносинах з контрагентами до перевірки Позивачем взагалі не надавались, такі було надано лише до суду.

Крім того, Позивачем ані в позовній заяві, ані в касаційній скарзі взагалі не ставилось під сумнів та не спростовувалось твердження контролюючого органу, викладені в акті перевірки, який є носієм доказової бази, про ненадання ним до перевірки первинних документів. Не вбачалось також, що Позивач при поданні скарг на податкові повідомлення-рішення обґрунтовував такі безпідставністю тверджень про ненадання документів до перевірки, не вбачалось також, що Товариство скористалось своїм правом (пункт 44.7 статті 44 ПКУ) надати до контролюючого органу протягом п`яти робочих днів з дня отримання акта перевірки документи, визначені в акті перевірки як відсутні.

Позивачем також не надано доказів і того, що ним вчинялись будь-які дії, які передбачені нормами Податкового кодексу, щодо надання (надіслання) ним первинних документів до контролюючого органу.

Колегія суддів Верховного Суду зазначила, що суд апеляційної інстанції у вищезазначеній адміністративній справі дійшов обґрунтованого висновку, що з огляду на відсутність у Позивача первинних документів неможливо підтвердити фактичне вчинення господарських операцій та правомірність формування витрат та ПДВ, а відтак прийняті контролюючим органом оскаржувані податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Колегія суддів звертає увагу, що згідно з пунктом 44.1 статті 44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов`язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов`язаних з визначенням об`єктів оподаткування та/або податкових зобов`язань, на підставі первинних документів, реєстрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов`язаних з обчисленням і сплатою податків та зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до пункту 44.6 статті 44 ПК України у разі якщо до закінчення перевірки або у терміни, визначені в абзаці другому пункту 44.7 цієї статті платник податків не надає посадовим особам контролюючого органу, які проводять перевірку, документи (незалежно від причин такого ненадання, крім випадків виїмки документів або іншого вилучення правоохоронними органами), що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, вважається, що такі документи були відсутні у такого платника податків на час складення такої звітності.

Якщо платник податків після закінчення перевірки та до прийняття рішення контролюючим органом за результатами такої перевірки надає документи, що підтверджують показники, відображені таким платником податків у податковій звітності, не надані під час перевірки (у випадках, передбачених абзацами другим і четвертим пункту 44.7 цієї статті), такі документи повинні бути враховані контролюючим органом під час розгляду ним питання про прийняття рішення.

Пунктом 85.2 статті 85 ПК України визначено, що платник податків зобов`язаний надати посадовим (службовим) особам контролюючих органів у повному обсязі всі документи, що належать або пов`язані з предметом перевірки. Такий обов`язок виникає у платника податків після початку перевірки.

З аналізу положень ст. 85 ПК України вбачається, що з моменту початку проведення перевірки, у Позивача виник обов`язок надати контролюючому органу документи, що стосуються предмету перевірки.

Таким чином, надані Позивачем вже до суду апеляційної інстанції первинні документи не можуть спростовувати обставини, наведені контролюючим органом в акті перевірки.

На підставі вищенаведеного колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що прийняте контролюючим органом оскаржуване податкове повідомлення-рішення є правомірним.

Аналогічний правий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 03 серпня 2022 року у справі № 640/20949/18.

Колегія суддів при розгляді апеляційної скарги вказує на імперативні приписи ч. 5 ст. 242 КАС України, якими передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Враховуючи вищенаведене та перевіривши всі фактичні обставини справи, суд першої інстанції прийшов до обґрунтованого висновку про відсутність підстав для задоволення позовних вимог, з чим погоджується колегія суддів.

Оцінюючи інші доводи апеляційної скарги, колегія суддів зазначає, що згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.

При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.

Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Розглянувши доводи Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс», викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що судове рішення постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст. ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

П О С Т А Н О В И Л А:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Профтранссервіс» залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 05 жовтня 2018 року - без змін.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.

Головуючий-суддя: В.П. Мельничук

Судді: І.О. Лічевецький

О.М. Оксененко

Повний текст складено 02.03.2023 року.