Постанова

від 21.02.2023 по справі 334/2486/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Дата документу 21.02.2023 Справа № 334/2486/21

ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Є.У.№ 334/2486/21 Головуючий у 1 інстанції: Коломаренко К.А.

№ 22-ц/807/439/23 Суддя-доповідач: Крилова О.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 лютого 2023 року м. Запоріжжя

Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого: Крилової О.В.

суддів: Кухаря С.В.

Полякова О.З.

секретар: Ільїна Г.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 на рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2022 року та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ АВЕРС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Олена Віталіївна, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,

ВСТАНОВИВ

В квітні 2021 року ТОВ «КОМПАНІЯ АВЕРС УКРАЇНА» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В., ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності.

В обґрунтування позову зазначало, що 26 квітня 2018 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» і фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали договір перевезення вантажу № 260418, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 (перевізник) зобов`язується доставити ввірений йому товариством (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується оплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату. 08 червня 2018 року, відповідно до прийнятої заявки на транспортне замовлення, ФОП ОСОБА_1 підтвердив згоду на надання послуг перевезення вантажу із прибуттям на завантаження 11 червня 2018 року о 09 год. 30 хв. і датою прибуття на розвантаження до 12 год. 00 хв. 12 червня 2018 року за маршрутом місто Запоріжжя - смт. Гостомель Київської області. 11 червня 2018 року товариство надало, а водій перевізника прийняв для перевезення вантаж (суміш сушених фруктів) на загальну суму 822 884,94 гривень. Того ж дня, близько 17 години, в автомобілі під час перевезення вантажу сталася пожежа, під час якої вказаний вище вантаж було знищено. У результаті пожежі товариству завдані збитки на загальну суму 822 884,94 гривень. 14 червня 2018 року товариство направило на адресу ФОП ОСОБА_1 претензію № 1 щодо відшкодування вартості прийнятого до перевезення, однак втраченого під час транспортування вантажу на вказану вище суму, а також вимогу про збереження вантажу або його частини, якщо вантаж повністю або частково був врятований під час пожежі. Направлені претензія та вимога відповідачу ОСОБА_1 не вручені через його відмову отримати поштові відправлення. 05 липня 2018 року товариство звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 822 884,94 гривень. 09 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 908/1290/18, відповідно до якого позов задовольнив; стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 822 884,94 гривень - вартості втраченого товару відповідно до договору перевезення вантажу № 2604189 від 26.04.2018; 39 700,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу; 42 495,15 гривень - витрат на проведення судових експертиз та експериментальних досліджень та 12 343,28 гривень судового збору. 20 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив додаткове рішення у цій справі, згідно з яким стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 1 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1 921,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги. 22 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду зазначеної справи прийняв постанову, відповідно до якої апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2019 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 20.12.2019 у справі № 908/1290/18 - без змін. За змістом приписів ст. 241 Господарського процесуального кодексу України рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2019 набрало законної сили 22.07.2020. 29 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 17 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу, у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції. 15 вересня 2020 року Верховний Суд постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за скаргою ФОП ОСОБА_1 на вказані вище судові рішення у зв`язку з тим, що ціна позову не перевищує п`ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Задля звернення зазначених рішень до примусового виконання, Господарський суд Запорізької області видав три накази від 06.08.2020 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2019, додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 20.12.2019 та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2020. На підставі зазначених наказів приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. відкрив виконавчі провадження ВП № 62939794, ВП № 62939996, ВП № 62939837, які станом на сьогодні продовжують перебувати на примусовому виконанні. Станом на день подання позову до господарського суду відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належали 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 . Відомості щодо реєстрації за ним будь-якого іншого нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні. У березні 2021 року позивач дізнався, що 06 липня 2018 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд. Зазначений договір посвідчений Бугрім О.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 06.07.2018 за р. № 1970. Вважає, що договір дарування порушує права позивача з огляду на таке. Одразу після знищення вантажу товариство намагалося врегулювати спір у позасудовому порядку. Так, 11 червня 2018 року, в день пожежі представник позивача зустрівся із ОСОБА_1 безпосередньо на місці аварії, у місті Кобеляки Полтавської області з метою врегулювання спору. Ще одна зустріч за участю сторін та їх адвокатів відбулася 14 червня 2018 року, що вказує на прагнення позивача вирішити конфлікт мирним шляхом та свідчить про обізнаність відповідача щодо необхідності відшкодування вартості прийнятого до перевезення, але втраченого під час транспортування, вантажу. Також, 14 червня 2018 року позивач направив на адресу ОСОБА_1 претензію, у якій пропонував добровільно відшкодувати вартість прийнятого до перевезення, але втраченого під час транспортування, вантажу. Відповідне поштове відправлення «Укрпошта Експрес» з кур`єрською доставкою № 6950101361225 надійшло до відділення поштового зв`язку (далі - ВПЗ) відповідача ОСОБА_1 (69114) 15 червня 2018 року. У день надходження вказаного поштового відправлення листоноша зв`язалась з адресатом (ФОП ОСОБА_1 ) телефоном, з метою уточнення часу доставки відправлення. Утім, ФОП ОСОБА_1 від кур`єрської доставки відмовився, з мотивів нестачі часу, а також наголосив, що звернеться до відділення самостійно. Оскільки до 19 червня 2018 року (вівторок) ОСОБА_1 не одержав відправлення, йому виписали повідомлення про надходження поштового відправлення. Крім того, для з`ясування причин неотримання відправлення, зателефонувала заступниця начальника ВПЗ 114 ОСОБА_5 . У телефонній розмові ФОП ОСОБА_1 повідомив, що наразі він перебуває у місті Києві і до Запоріжжя повернеться не раніше наступного тижня. Проте, до 29 червня 2018 року відповідач за отриманням поштового відправлення до ВПЗ так і не звернувся, тому воно було повернуто за зворотною адресою за відміткою про «закінчення встановленого терміну зберігання». Окрім того, 21 червня 2018 року на електронну адресу позивача надійшов лист від адвоката Желтобрюхова Володимира, який представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 . У цьому листі адвокат повідомляє про погодження зустрічі із представниками позивача на 22 червня 2018 року о 13 год 00 хв, а також висловлює прагнення якнайскорішого врегулювання наявних суперечок. Ця зустріч відбулася в раніше обумовлений час, проте спір врегульовано не було. Твердження ОСОБА_1 щодо відсутності його у місті Запоріжжі протягом тижня не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки 22 червня 2018 року (у п`ятницю) він разом зі своїм адвокатом зустрівся з представником товариства для проведення переговорів стосовно відшкодування вартості втраченого вантажу. Наведене свідчить про умисне ухилення відповідача ОСОБА_1 від отримання претензії від 14.06.2018. Така поведінка відповідача свідчить про те, що він безсумнівно розумів необхідність відшкодування вартості втраченого вантажу у повному обсязі. Однак, усі спроби позивача домовитися про добровільну сплату грошових коштів виявилися безрезультатними, що змусило товариство звернутися до господарського суду. Усвідомлюючи неминучість стягнення з нього чималої суми вартості вантажу, ФОП ОСОБА_1 наступного дня після подання товариством позовної заяви, подарував належну йому частку спірного будинку своїй, на той час неповнолітній, дочці, ОСОБА_3 . Зазначений договір є фраудаторним, позаяк укладений з метою приховати майно від звернення стягнення, що з урахуванням відсутності у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна унеможливлює виконання у майбутньому рішення суду. Недобросовісні дії відповідачів призвели до істотного ускладнення у виконанні судових рішень про стягнення коштів, оскільки майно за фраудаторним договором вибуло з власності боржника. Наведене свідчить про порушення прав позивача, що змушує його звернутися до суду із цим позовом. Запис про скасування державної реєстрації прав вноситься до Державного реєстру речових прав саме на підставі рішення суду про скасування рішення про державну реєстрацію прав. За відсутності такого рішення суду, реалізувати рішення суду про визнання правочинів недійсними, тобто відновити порушені права позивача, буде неможливо. Право власності на частку спірного будинку зареєстроване за ОСОБА_3 на підставі рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу, Бугрім О.В. від 06.07.2018, індексний номер 41942852, що підтверджується інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна від 06.04.2021, № 251393484.

Посилаючись навищезазначене просилосуд,визнати недійснимдоговір дарування11/25часток житловогобудинку АДРЕСА_1 з відповідноючасткою надвірнихбудівель тагосподарчих споруд,що укладенийміж ОСОБА_1 та ОСОБА_3 ,посвідчений БугрімО.В.,приватним нотаріусомЗапорізького міськогонотаріального округу,06липня 2018року зар.№ 1970; скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу, Бугрім О.В. від 06.07.2018, індексний номер 41942852 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 ; стягнути солідарно з ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» судовий збір у сумі 5 675,00 гривень та витрати на професійну правничу допомогу.

Рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2022 року позов задоволено.

Визнано недійсним договір дарування 11/25 (одинадцяти двадцять п`ятих) часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , посвідчений Бугрім О.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 06 липня 2018 року за р. №1970.

Скасовано рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О.В. від 06.07.2018, індексний номер 41942852 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_3 .

Стягнуто з ОСОБА_1 , ОСОБА_3 судові витрати у вигляді судового збору, сплаченого позивачем за подання позовної заяви до суду, по 2 270,00 гривень з кожного.

Додатковим рішенням Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року заяву ТОВ «Компанія Аверс Україна» про стягнення витрат на професійну правничу допомогу задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» (69035, місто Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 68; код ЄДРПОУ 37129451) 2 500,00 (дві тисячі п`ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Стягнуто з ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» (69035, місто Запоріжжя, вул. Незалежної України, буд. 68; код ЄДРПОУ 37129451) 2 500,00 (дві тисячі п`ятсот) гривень витрат на професійну правничу допомогу.

Не погоджуючись з вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 в особі представника ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, просила рішення суду першої інстанції скасувати, та ухвалити нове рішення, яким

Заслухавши у засіданні апеляційного суду суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Судом першої інстанції встановлено та не оспорюється сторонами, що що Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (Перевізником) та товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» (Вантажовідправником) 26.04.2018 укладено Договір № 260418 перевезення вантажу, відповідно до умов якого, Перевізник зобов`язується доставити ввірений йому Вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений цим договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а Вантажовідправник зобов`язується оплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (п. 1.1 Договору).

Пунктом. 2.1 Договору до обов`язків Перевізника віднесено, зокрема:

- організувати доставку переданого Вантажовідправником вантажу в зазначений у Заявці пункт призначення і здачу його уповноваженій особі вантажоодержувача в цілості й схоронності в терміни, зазначені в Заявці (п. 2.1.8);

- забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу. Доказом передачі вантажу Вантажовідправником Перевізнику та Перевізником вантажоодержувачу є товарно-транспортна накладна (CMR, коносамент, інший товарно-транспортний документ), оформлена належним чином, з підписами уповноважених осіб Перевізника, Вантажовідправника, вантажоодержувача та прикладенням печаток, а також довіреність на отримання вантажу з посиланням на номер і загальну суму товарно-транспортної накладної (іншого товарно-транспортного документа) (п. 2.1.10);

- у разі втрати або пошкодження вантажу негайно сповістити про це Вантажовідправника, та протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виявлення такої втрати або пошкодження відшкодувати Вантажовідправнику 100% (сто відсотків) вартості втраченого вантажу або 100% (сто відсотків) вартості збитків від пошкоджень (п. 2.1.11).

За визначенням п. 5.6 Договору, з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його вантажоодержувачу Перевізник несе відповідальність за збереження вантажу. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу Перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість, а у разі якщо вартість вантажу не може бути відновлена до первісної - в розмірі вартості вантажу.

Пунктом 5.7 Договору сторони передбачили, що у разі втрати вантажу Вантажовідправника або вантажу, переданого третіми особами для Вантажовідправника, розмір збитків, що відшкодовуються Перевізником, не може бути менше вартості вантажу, підтвердженої первинними або товарно-супровідними документами.

Згідно із п. 9.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами в дату, зазначену вище, та діє до 31 грудня 2018 року.

Розірвання цього договору або його припинення з інших підстав не звільняє сторони від виконання обов`язків за цим договором, які виникли в період дії цього договору та не були виконані стонами (п. 9.5 Договору).

На виконання умов Договору перевізником було отримано вантаж але в автомобілі під час перевезення вантажу сталася пожежа, під час якої вказаний вище вантаж було знищено. У результаті пожежі товариству завдані збитки на загальну суму 822 884,94 гривень.

14 червня 2018 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» направило на адресу ФОП ОСОБА_1 претензію № 1 щодо відшкодування вартості прийнятого до перевезення, однак втраченого під час транспортування вантажу на вказану вище суму, а також вимогу про збереження вантажу або його частини, якщо вантаж повністю або частково був врятований під час пожежі (т. 1, а.с. 58-59).

05 липня 2018 року товариство звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 822 884,94 гривень.

09 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 908/1290/18, відповідно до якого позов задовольнив; стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 822 884,94 гривень - вартості втраченого товару відповідно до договору перевезення вантажу № 2604189 від 26.04.2018; 39 700,00 грн. - витрат на професійну правничу допомогу; 42 495,15 гривень - витрат на проведення судових експертиз та експериментальних досліджень та 12 343,28 гривень судового збору (т. 1, а.с. 14-23).

20 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив додаткове рішення у цій справі, згідно з яким стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 1 500,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу та 1 921,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги (т. 1 а.с. 24-26).

22 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду зазначеної справи прийняв постанову, відповідно до якої апеляційну скаргу фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2019 та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 20.12.2019 у справі № 908/1290/18 - без змін (т. 1 а.с. 27-40).

29 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» 17 000,00 грн. судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу, у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції (т. 1 а.с. 41-43).

Задля звернення зазначених рішень до примусового виконання, Господарський суд Запорізької області видав три накази від 06.08.2020 про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 09.12.2019, додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 20.12.2019 та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29.07.2020 (т. 1, а.с. 44-47).

На підставі зазначених наказів приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К.К. відкрив виконавчі провадження ВП № 62939794, ВП № 62939996, ВП № 62939837, які станом на день розгляду справи продовжують перебувати на примусовому виконанні (т. 1, а.с. 48-56).

Згідно відомостей, наданих приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Хохловим К.К. 02.02.2022 за вих. №2059, на виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження №62939986 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компенія Аверс Україна» грошових коштів, до складу якого спочатку входили наступні виконавчі провадження: - №62939936 з примусового виконання наказу №908/1290/18 від 06.08.2020 про стягнення 3 421,00 грн; №62939837 з примусового виконання наказу №908/1290/18 від 06.08.2020 про стягнення 17 000,00 грн; №62939794 з примусового виконання наказу №908/1290/18 від 06.08.2020 про стягнення 917 423,37 грн. За виконавчим провадженням №62939837 на користь стягувача стягнуто та перераховано 562,09 грн; за виконавчим провадженням №62939794 на користь стягувача стягнуто та перераховано 7 015,83 грн. (т. 2 а.с. 75).

Згідно з відомостями, наданими позивачем на поточний рахунок Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» на відшкодування вартості втраченого товару за договором перевезення вантажу № 260418 від 26.04.2018 у період з 02.09.2020 до 02.02.2022 включно, від приватного виконавця Хохлова К.К,. на примусовому виконанні у якого перебувають виконавчі провадження № 62939936, № 62939837, № 62939794 надійшли стягнуті з боржника, ФОП ОСОБА_1 ,. грошові кошти у сумі 9262,74гривні, а саме: за виконавчим провадженням № 62939794, за яким стягується сума основного зобов`язання вартості втраченого товару за період з 02.09.2020 по 08.04.2021 оплати не здійснювалися, а за період з 09.04.2021 по 02.02.2022 року сплачено 4 616,21 гривень; за виконавчим провадженням №62939936, за яким стягуються судові витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір у сумі 3 421,00 гривень станом на 02.02.2022 року сума боргу сплачена в повному обсязі; за виконавчим провадженням № 62939837, за яким стягуються витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір станом на 29.06.2021 сплачено 85,53 гривень;На повернення авансового внеску боржником перераховано 1 140,00 гривень. Таким чином, із перерахованих стягувачу грошових коштів у сумі 9262,74 грн., на виконання основного зобов`язання у сумі 822 884,94 грн вартості втраченого товару, перераховано лише 4616,21 грн. (т. 2, а.с. 54-57).

Суд першої інстанції також встановив, що станом на день подання Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» позову до господарського суду Запорізької області (05.07.2018) відповідачу ОСОБА_1 на праві власності належали 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16.11.2007, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю.М. за реєстровим номером 1186 (т. 1, а.с.104-106; 108-109).

Відомості щодо реєстрації за ОСОБА_1 будь-якого іншого нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні (т. 1 а.с. 110-111).

Судом також встановлено, що на другий день після надходження позву до господарського суду, 06 липня 2018 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_3 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд. Зазначений договір посвідчений Бугрім О.В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 06.07.2018 за р. № 1970 (т. 1 а.с. 102-103).

Задовольняючи позов про визнання зазначеного дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з того, що цей договір було укладено виключно з метою уникнути стягнення за рахунок подарованого майна, зокрема мав на меті виключно ухилитися від сплати відшкодування вартості втраченого товару, за який він відповідав на підставі договору перевезення.

Судом першої інстанції було проаналізовано положення закону, які регулюють відносини, пов`язані з укладенням фіктивного правочину.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Як зазначив суд першої інстанції, укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

У даному випадку з урахуванням фактичних обставин та взаємовідносин сторін, суд першої інстанції зробив висновок, що має місце фраудаторний правочин, який хоч і створив певні юридичні наслідки, та був виконаний сторонами правочину, але був укладений лише з метою виведення майна з власності для унеможливлення звернення стягнення на нього.

Визнаючи договір дарування недійсним, суд першої інстанції виходив з правової позиції,викладеної у висновку Великої Палати Верховного Суду, у постанові від 3 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19)про те, що позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Згідно з цією правовою позицією однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно із частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (в тому числі й договір дарування) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення (в тому числі, вироку).

Боржник (відчужувач), який відчужує майно на підставі відповідного договору на користь своєї родини після пред`явлення до нього позову про стягнення заборгованості, діє очевидно недобросовісно та зловживає правами стосовно кредитора, оскільки уклав договір щодо відчуження майна, який порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

Як наслідок, не виключається визнання договору недійсним, направленого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Також у постанові Верховного Суду від 7 жовтня 2020 року в справі № 755/17944/18 зроблено висновок, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції «фраудаторності» при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Відтак з посиланням на постанови Верховного Суду від 7 грудня 2018 року у справі № 910/7547/17, від 28 листопада 2019 року у справі № 910/8357/18, від 03 березня 2020 року у справі № 904/7905/16, від 26 травня 2020 року у справі № 922/3796/16, від 17 вересня 2020 року у справі № 904/4262/17 судом першої інстанції зроблено висновок, що з конструкції частини третьої статті 13 ЦК України випливає, що дії особи, які полягають у реалізації такою особою свого права, однак вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, є формою зловживання правом.

Разом з тим, судова колегія враховує, що при віднесенні певного правочину до фраундаторних, необхідно враховувати не лише наявність боргу у відповідача на момент вчинення такого правочину, а й докази, які надаються сторонами на підтвердження своїх доводів та заперечень з приводу фраундаторності правочину.

Верховний Суд України у Постанові від 28.04.2021 у справі №263/16179/18), вирішуючи питання про наявність підстав для визнання договору недійсним (зазвичай це стосується договорів дарування), врахував таке: боржник відчужив майно після настання строку повернення (сплати) коштів та/або після звернення кредитора до суду з позовом проти боржника про стягнення коштів; звернення кредитора до боржника з вимогою про повернення (сплату) коштів; обізнаність боржника з наявністю позову або вимоги кредитора про повернення (сплату) коштів; майно відчужене боржником на користь близького родича.

Тобто таке відчуження стосується справ, коли боржник хоче вчинити правочин, спрямований на зменшення свого майна з метою приховування його від звернення стягнення кредиторів.

Відтак судова колегія виходить з того, що необхідно враховувати не лише наявність самого боргу дарувальника, а й наявність фактичної можливості реалізувати це майно в рахунок погашення боргу.

Можливість визнання правочину фраудаторним унормована лише в певних специфічних сферах. ( правовідносини з дотриманням процедур банкрутства, а також є в законах «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб» та «Про виконавче провадження»).

При розгляді даної справи необхідно виходити одночасно з того, чи підтверджені наміри дарувальника на уникнення від вилучення майна, та чи можуть настати реальні наслідки вилучення майна з огляду на фактичні обставини та чинне законодавство.

Так, при розгляді даної справи встановлено,що правочин не мав ознаки фіктивного, позаяк після здійснення дарування дарувальник звільнив приміщення, у якому залишився проживати обдарований разом з членами родини.

Щодо наявності зловживання правами, то позивачем не доведено, що за рахунок цього подарованого майна він міг задовольнити свої вимоги як кредитор ФОП ОСОБА_1 .

Так, судом встановлюється та не оспорено сторонами, що подарована частина будинку належала не лише відповідачеві, а й його дружині на праві спільної сумісної власності.

Відтак є всі підстави вважати, що було відчужене спільне майно відповідача та його дружини, яка не була залучена до участі у справі як співвідповідач, хоча визнання договору дарування недійсним створило правові наслідки і для неї.

Крім зазначеного, позивачем не обґрунтовано наявність підстав для визнання договору дарування недійсним в цілому, а не лише в частині відчуження майна, належного боржникові ОСОБА_1 .

Другий власник майна ОСОБА_4 не мала жодних зобов`язань перед позивачем, тож в неї існувала можливість без будь-яких зловживань правами подарувати свою частину будинку, а відтак позивачем не доведено позовні вимоги щодо визнання недійсним договору дарування в цілому.

На час здійснення дарування будинок не знаходився під арештом або іншими заборонами, не існувало судового рішення ані про стягнення з відповідача грошової суми, ані про звернення стягнення на його майно, розмір заборгованості та обов`язок її відшкодування відповідачем оспоювався.

У відповідності до вимог статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов`язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до статті 76 ЦПК України доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частиною другою статті 89 ЦПК України жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

З огляду на викладене, судова колегія вважає, що позивачем не доведено ані спрямування умислу відповідача на ухилення від відповідальності при укладенні договору дарування, ані право позивача вимагати визнання недійсним договору дарування в цілому з огляду на те, що відчужене майно не належало особисто відповідачеві.

З огляду на викладене, судова колегія вважає позовні вимоги недоведеними та такими що не підлягають задоволенню.

Також відповідачем оспорювалося додаткове рішення суду.

03.10.2022 до суду від позивача ТОВ «Компанія Аверс Україна», за підписом представника адвоката Кравченко О.В., надійшла заява про ухвалення додаткового рішення, в якому позивач просить стягнути з відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_3 18 000,00 гривень витрат на правничу допомогу, по 9 000, 00 гривень з кожного.

У додатковому рішенні, яке також оскаржується, суд першої інстанції дійшов висновку, що враховуючи категорію спору та зважаючи на обсяг наданих адвокатських послуг, співмірною є компенсація витрат позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 5 000,00 гривень. Враховуючи наявність двох відповідачів у справі, вважав, що підлягає стягненню сума відшкодування витрат на правничу допомогу по 2 500,00 гривень з кожного відповідача.

З огляду на скасування судового рішення про задоволення позовних вимог та ухвалення нового про відмову у задоволенні позову, додаткове рішення також підлягає скасуванню враховуючи положення ст. 141 ЦПК, за якими судові витрати у разі відмови у задоволенні позову покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 374, 379, 382 ЦПК України, суд,-

П О С Т А Н О В И В :

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 27 вересня 2022 року у цій справі та додаткове рішення Ленінського районного суду м.Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року у цій справі скасувати та ухвалити нове рішення.

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «КОМПАНІЯ АВЕРС УКРАЇНА» до ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , треті особи Приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім Олена Віталіївна, ОСОБА_4 про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію права власності,- залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 2 березня 2023 р.

Головуючий О.В. Крилова

Судді: С.В. Кухар

О.З. Поляков