Постанова

від 06.03.2024 по справі 334/2486/21

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2024 року

м. Київ

справа № 334/2486/21

провадження № 61-6426св23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:

головуючого - Синельникова Є. В.,

суддів: Білоконь О. В., Осіяна О. М., Сакари Н. Ю. (суддя-доповідач), Шиповича В. В.,

учасники справи:

позивач - товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна»,

відповідачі: ОСОБА_1 , ОСОБА_2 ,

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В.,

розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» на постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року у складі колегії суддів: Крилової О. В., Кухаря С. В., Полякова О. З.,

Короткий зміст позовних вимог

1. У квітні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» (далі - ТОВ «Компанія Аверс Україна») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - приватний нотаріус Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В., про визнання договору дарування недійсним, скасування рішення про державну реєстрацію.

2. Позовна заява мотивована тим, що 26 квітня 2018 року ТОВ «Компанія Аверс Україна» і фізична особа-підприємець ОСОБА_1 уклали договір перевезення вантажу № 260418, відповідно до якого ФОП ОСОБА_1 (перевізник) зобов`язується доставити ввірений йому товариством (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується оплатити за перевезення вантажу встановлену договором плату.

3. 08 червня 2018 року відповідно до прийнятої заявки на транспортне замовлення ФОП ОСОБА_1 підтвердив згоду на надання послуг перевезення вантажу із прибуттям на завантаження 11 червня 2018 року о 09 год. 30 хв. і датою прибуття на розвантаження до 12 год. 00 хв. 12 червня 2018 року за маршрутом місто Запоріжжя - смт. Гостомель Київської області.

4. 11 червня 2018 року товариство надало, а водій перевізника прийняв для перевезення вантаж (суміш сушених фруктів) на загальну суму 822 884,94 грн.

5. Того ж дня близько 17 години в автомобілі під час перевезення вантажу сталася пожежа, під час якої вказаний вище вантаж було знищено.

6. У результаті пожежі товариству завдані збитки на загальну суму 822 884,94 грн.

7. 14 червня 2018 року товариство направило на адресу ФОП ОСОБА_1 претензію № 1 щодо відшкодування вартості прийнятого до перевезення, однак втраченого під час транспортування вантажу на вказану вище суму, а також вимогу про збереження вантажу або його частини, якщо вантаж повністю або частково був врятований під час пожежі.

8. Направлені претензія та вимога відповідачу ОСОБА_1 не вручені через його відмову отримати поштові відправлення.

9. 05 липня 2018 року товариство звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 822 884,94 грн.

10. 09 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення по справі № 908/1290/18, відповідно до якого позов задовольнив; стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 822 884,94 грн - вартості втраченого товару відповідно до договору перевезення вантажу № 2604189 від 26 квітня 2018 року; 39 700,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу; 42 495,15 грн - витрат на проведення судових експертиз та експериментальних досліджень та 12 343,28 грн судового збору.

11. 20 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив додаткове рішення у цій справі, згідно з яким стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 921,00 грн. судового збору за подання апеляційної скарги.

12. 22 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду зазначеної справи прийняв постанову, відповідно до якої апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2019 року та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 20 грудня 2019 у справі № 908/1290/18 - без змін.

13. За змістом приписів статті 241 ГПК України рішення Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2019 року набрало законної сили 22 липня 2020 року.

14. 29 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 17 000,00 грн судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

15. 15 вересня 2020 року Верховний Суд постановив ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження за скаргою ФОП ОСОБА_1 на вказані вище судові рішення.

16. Господарський суд Запорізької області видав три накази від 06 серпня 2020 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2019 року, додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29 липня 2020 року.

17. На підставі зазначених наказів приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К. К. відкрив виконавчі провадження ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2, ВП № НОМЕР_3, які станом на сьогодні продовжують перебувати на примусовому виконанні.

18. Вказувало, що станом на день подання позову до господарського суду ОСОБА_1 на праві власності належали 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 .

19. Відомості щодо реєстрації за ним будь-якого іншого нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні.

20. У березні 2021 року товариство дізналось, що 06 липня 2018 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд. Зазначений договір посвідчений ОСОБА_3 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу 06 липня 2018 року за реєстровим № 1970.

21. Вважало, що договір дарування порушує права товариства з огляду на таке.

22. Одразу після знищення вантажу товариство намагалося врегулювати спір у позасудовому порядку. Так, 11 червня 2018 року в день пожежі представник товариства зустрівся із ОСОБА_1 безпосередньо на місці аварії у місті Кобеляки Полтавської області з метою врегулювання спору. Ще одна зустріч за участю сторін та їх адвокатів відбулася 14 червня 2018 року, що вказує на прагнення позивача вирішити конфлікт мирним шляхом та свідчить про обізнаність відповідача щодо необхідності відшкодування вартості прийнятого до перевезення, але втраченого під час транспортування вантажу.

23. Також 14 червня 2018 року товариство направило на адресу ОСОБА_1 претензію, у якій пропонував добровільно відшкодувати вартість прийнятого до перевезення, але втраченого під час транспортування вантажу. Відповідне поштове відправлення «Укрпошта Експрес» з кур`єрською доставкою № 6950101361225 надійшло до відділення поштового зв`язку (далі - ВПЗ) відповідача ОСОБА_1 (69114) 15 червня 2018 року.

24. У день надходження вказаного поштового відправлення листоноша зв`язалась з адресатом (ФОП ОСОБА_1 ) телефоном з метою уточнення часу доставки відправлення, проте ФОП ОСОБА_1 від кур`єрської доставки відмовився з мотивів нестачі часу, а також наголосив, що звернеться до відділення самостійно.

25. Оскільки до 19 червня 2018 року (вівторок) ОСОБА_1 не одержав відправлення йому виписали повідомлення про надходження поштового відправлення. Крім того, для з`ясування причин неотримання відправлення зателефонувала заступниця начальника ВПЗ 114 ОСОБА_4 . У телефонній розмові ФОП ОСОБА_1 повідомив, що наразі він перебуває у місті Києві і до Запоріжжя повернеться не раніше наступного тижня. Проте, до 29 червня 2018 року відповідач за отриманням поштового відправлення до ВПЗ так і не звернувся, тому воно було повернуто за зворотною адресою з відміткою про «закінчення встановленого терміну зберігання».

26. 21 червня 2018 року на електронну адресу товариства надійшов лист від адвоката Желтобрюхова Володимира, який представляє інтереси ФОП ОСОБА_1 . У цьому листі адвокат повідомляє про погодження зустрічі із представниками позивача на 22 червня 2018 року о 13 год 00 хв, а також висловлює прагнення якнайскорішого врегулювання наявних суперечок.

27. Зустріч відбулася в раніше обумовлений час, проте спір врегульовано не було. При цьому твердження ОСОБА_1 щодо відсутності його у місті Запоріжжі протягом тижня не відповідає фактичним обставинам справи, оскільки 22 червня 2018 року (у п`ятницю) він разом зі своїм адвокатом зустрівся з представником товариства для проведення переговорів стосовно відшкодування вартості втраченого вантажу.

28. Наведене свідчить про умисне ухилення ОСОБА_1 від отримання претензії від 14 червня 2018 року.

29. Вказувало, що така поведінка відповідача свідчить про те, що він безсумнівно розумів необхідність відшкодування вартості втраченого вантажу у повному обсязі. Разом із тим, усі спроби товариства домовитися про добровільну сплату грошових коштів виявилися безрезультатними, що змусило товариство звернутися до господарського суду.

30. Таким чином, усвідомлюючи неминучість стягнення з нього чималої суми вартості вантажу, ФОП ОСОБА_1 наступного дня після подання товариством позовної заяви подарував належну йому частку спірного будинку своїй, на той час неповнолітній, дочці, ОСОБА_2 .

31. Посилалось на те, що зазначений договір є фраудаторним, оскільки укладений з метою приховати майно від звернення стягнення, що з урахуванням відсутності у ОСОБА_1 іншого нерухомого майна унеможливлює виконання у майбутньому рішення суду. Недобросовісні дії відповідачів призвели до істотного ускладнення у виконанні судових рішень про стягнення коштів, тому що майно за фраудаторним договором вибуло з власності боржника.

32. Враховуючи вищевикладене просило суд: визнати недійсним договір дарування 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд, що укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідченого Бугрім О. В., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, 06 липня 2018 року за реєстровим № 1970; скасувати рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно від 06 липня 2018 року, індексний номер 41942852 про державну реєстрацію права власності на житловий будинок АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

33. Рішенням Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2022 року у складі судді Коломаренко К. А. позов задоволено.

34. Визнано недійсним договір дарування частки у розмірі 11/25 частин житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною частиною надвірних будівель та господарчих споруд від 06 липня 2018 року № 1970, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В.

35. Скасовано рішення державного реєстратора речових прав на нерухоме майно, приватного нотаріуса Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В. від 06 липня 2018 року, індексний номер 41942852, про державну реєстрацію права власності на житловий будинку АДРЕСА_1 за ОСОБА_2 .

36. Здійснено розподіл судових витрат.

37. Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що оспорюваний правочин за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, а вчинений з метою уникнення відповідальності відповідача за рахунок цього майна.

Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції

38. Постановою Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року ОСОБА_1 задоволено.

39. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2022 року, додаткове рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 21 жовтня 2022 року скасовано, ухвалено нове судове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовлено.

40. Скасовуючи рішення місцевого суду та відмовляючи у задоволенні позовних вимог, апеляційний суд виходив із того, що позивачем не доведено ані спрямування умислу відповідача на ухилення від відповідальності при укладенні договору дарування, ані право позивача вимагати визнання недійсним договору дарування в цілому з огляду на те, що відчужуване майно не належало особисто відповідачу.

Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції

41. У серпні 2023 року до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду надійшла касаційна скарга ТОВ «Компанія Аверс Україна».

42. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 01 червня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі, витребувано цивільну справу і надано строк для подання відзиву на касаційну скаргу.

43. Відповідно до розпорядження керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 10 січня 2024 року № 49/0/226-24 та протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10 січня 2024 року справу призначено судді-доповідачеві.

44. Ухвалою Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2024 року справу призначено до розгляду у складі колегії з п`яти суддів у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

45. У касаційній скарзі ТОВ «Компанія Аверс Україна», посилаючись на неправильне застосування судом норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судові рішення апеляційного суду та залишити в силі рішення місцевого суду.

46. Підставою касаційного оскарження заявник зазначає застосування норм права без урахування висновку щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 07 вересня 2022 року у справі № 910/16579/20, від 10 лютого 2021 року у справі № 754/5841/17, від 09 лютого 2023 року у справі № 910/17629/18, від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц, від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України).

47. Касаційна скарга мотивована тим, що вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливлення задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора.

48. Вказує, що будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором, має ставитись під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредитору.

49. ОСОБА_1 в день пожежі, а саме 11 червня 2018 року, був обізнаний про свій обов`язок з відшкодування вартості втраченого товару на користь товариства, тому він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення за рахунок належного йому майна.

50. При цьому умовами договору перевезення вантажу від 26 квітня 2018 року визначено обов`язок перевізника відшкодувати вантажовідправнику 100 % вартості втраченого вантажу, строк виконання якого становить 5 днів з моменту виявлення такої втрати.

51. Сама по собі відсутність судового рішення про стягнення з відповідача на користь позивача грошових коштів на день укладення оспорюваного правочину на його фраудаторність не впливає.

52. Визначальним у цьому разі є наявність у боржника зобов`язання з погашення заборгованості перед кредитором та його обізнаність про таке зобов`язання.

53. Також у касаційній скарзі заявник посилається на помилковість висновку апеляційного суду щодо неможливості товариства вимагати визнання недійсним договору дарування в цілому.

Доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу

54. У липні 2023 року до Верховного Суду надійшов відзив на касаційну скаргу ТОВ «Компанія Аверс Україна» від ОСОБА_1 , у якому вказано, що судове рішення апеляційного суду ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права, доводи касаційної скарги висновків суду не спростовують.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

55. Між ФОП ОСОБА_1 (перевізником) та ТОВ «Компанія Аверс Україна» (вантажовідправником) 26 квітня 2018 року укладено договір № 260418 перевезення вантажу, відповідно до умов якого перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений цим договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується оплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (пункт 1.1 договору).

56. Пунктом. 2.1 договору до обов`язків перевізника віднесено, зокрема:

- організувати доставку переданого вантажовідправником вантажу в зазначений у заявці пункт призначення і здачу його уповноваженій особі вантажоодержувача в цілості й схоронності в терміни, зазначені в заявці (пункт 2.1.8);

- забезпечити збереження вантажу з моменту його прийняття для перевезення і до моменту видачі вантажоодержувачу. Доказом передачі вантажу вантажовідправником перевізнику та перевізником вантажоодержувачу є товарно-транспортна накладна (CMR, коносамент, інший товарно-транспортний документ), оформлена належним чином, з підписами уповноважених осіб перевізника, вантажовідправника, вантажоодержувача та прикладенням печаток, а також довіреність на отримання вантажу з посиланням на номер і загальну суму товарно-транспортної накладної (іншого товарно-транспортного документа) (пункт 2.1.10);

- у разі втрати або пошкодження вантажу негайно сповістити про це вантажовідправника та протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виявлення такої втрати або пошкодження відшкодувати вантажовідправнику 100 % (сто відсотків) вартості втраченого вантажу або 100 % (сто відсотків) вартості збитків від пошкоджень (пункт 2.1.11).

57. За визначенням пункту 5.6 договору з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його вантажоодержувачу перевізник несе відповідальність за збереження вантажу. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість, а у разі якщо вартість вантажу не може бути відновлена до первісної - в розмірі вартості вантажу.

58. Пунктом 5.7 договору сторони передбачили, що у разі втрати вантажу вантажовідправника або вантажу, переданого третіми особами для вантажовідправника, розмір збитків, що відшкодовуються перевізником, не може бути менше вартості вантажу, підтвердженої первинними або товарно-супровідними документами.

59. Згідно із пунктом 9.1 договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання обома сторонами в дату, зазначену вище, та діє до 31 грудня 2018 року.

60. Розірвання цього договору або його припинення з інших підстав не звільняє сторони від виконання обов`язків за цим договором, які виникли в період дії цього договору та не були виконані сторонами (пункт 9.5 договору).

61. На виконання умов договору перевізником було отримано вантаж, але в автомобілі під час перевезення вантажу сталася пожежа, під час якої вказаний вище вантаж було знищено. У результаті пожежі товариству завдані збитки на загальну суму 822 884,94 грн.

62. 14 червня 2018 року ТОВ «Компанія Аверс Україна» направило на адресу ФОП ОСОБА_1 претензію № 1 щодо відшкодування вартості прийнятого до перевезення, однак втраченого під час транспортування вантажу на вказану вище суму, а також вимогу про збереження вантажу або його частини, якщо вантаж повністю або частково був врятований під час пожежі.

63. 05 липня 2018 року товариство звернулося до Господарського суду Запорізької області із позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 822 884,94 грн.

64. 09 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив рішення у справі № 908/1290/18, відповідно до якого позов задовольнив; стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 822 884,94 гривень - вартості втраченого товару відповідно до договору перевезення вантажу № 2604189 від 26 квітня 2018 року; 39 700,00 грн - витрат на професійну правничу допомогу; 42 495,15 грн - витрат на проведення судових експертиз та експериментальних досліджень та 12 343,28 грн судового збору.

65. 20 грудня 2019 року Господарський суд Запорізької області ухвалив додаткове рішення у цій справі, згідно з яким стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 1 500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу та 1 921,00 грн судового збору за подання апеляційної скарги.

66. 22 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд за результатами апеляційного перегляду зазначеної справи прийняв постанову, відповідно до якої апеляційну скаргу ФОП ОСОБА_1 залишив без задоволення, а рішення Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2019 року та додаткове рішення Господарського суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року у справі № 908/1290/18 - без змін.

67. 29 липня 2020 року Центральний апеляційний господарський суд прийняв додаткову постанову, згідно з якою стягнув з ФОП ОСОБА_1 на користь товариства 17 000,00 грн судових витрат на професійну правничу (правову) допомогу, у зв`язку з переглядом справи судом апеляційної інстанції.

68. Задля звернення зазначених рішень до примусового виконання Господарський суд Запорізької області видав три накази від 06 серпня 2020 року про стягнення з ФОП ОСОБА_1 грошових коштів на підставі рішення Господарського суду Запорізької області від 09 грудня 2019 року, додаткового рішення Господарського суду Запорізької області від 20 грудня 2019 року та додаткової постанови Центрального апеляційного господарського суду від 29 липня 2020 року.

69. На підставі зазначених наказів приватний виконавець виконавчого округу Запорізької області Хохлов К. К. відкрив виконавчі провадження ВП № НОМЕР_1, ВП № НОМЕР_2, ВП № НОМЕР_3, які станом на день розгляду справи продовжують перебувати на примусовому виконанні

70. Згідно відомостей, наданих приватним виконавцем виконавчого округу Запорізької області Хохловим К. К. 02 лютого 2022 року за вих. № 2059, на виконанні приватного виконавця перебуває виконавче провадження № НОМЕР_4 з примусового виконання виконавчих документів про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компенія Аверс Україна» грошових коштів, до складу якого спочатку входили наступні виконавчі провадження: № НОМЕР_5 з примусового виконання наказу № 908/1290/18 від 06 серпня 2020 року про стягнення 3 421,00 грн; № НОМЕР_3 з примусового виконання наказу № 908/1290/18 від 06 серпня 2020 року про стягнення 17 000,00 грн; № НОМЕР_1 з примусового виконання наказу № 908/1290/18 від 06 серпня 2020 року про стягнення 917 423,37 грн. За виконавчим провадженням № НОМЕР_3 на користь стягувача стягнуто та перераховано 562,09 грн; за виконавчим провадженням № НОМЕР_1 на користь стягувача стягнуто та перераховано 7 015,83 грн.

71. Згідно з відомостями, наданими позивачем, на поточний рахунок товариства на відшкодування вартості втраченого товару за договором перевезення вантажу № 260418 від 26 квітня 2018 року у період з 02 вересня 2020 року до 02 лютого 2022 року включно від приватного виконавця Хохлова К. К., на примусовому виконанні у якого перебувають виконавчі провадження № НОМЕР_5, № НОМЕР_3, № НОМЕР_1, надійшли стягнуті з боржника ФОП ОСОБА_1 грошові кошти у сумі 9 262,74 гривні, а саме: за виконавчим провадженням № НОМЕР_1, за яким стягується сума основного зобов`язання вартості втраченого товару - за період з 02 вересня 2020 року по 08 квітня 2021 року оплати не здійснювалися, а за період з 09 квітня 2021 року по 02 лютого 2022 року сплачено 4 616,21 грн; за виконавчим провадженням № НОМЕР_5, за яким стягуються судові витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір у сумі 3 421,00 грн, станом на 02 лютого 2022 року сума боргу сплачена в повному обсязі; за виконавчим провадженням № НОМЕР_3, за яким стягуються витрати на професійну правничу допомогу та судовий збір, станом на 29 червня 2021 року сплачено 85,53 грн; На повернення авансового внеску боржником перераховано 1 140,00 грн. Таким чином, із перерахованих стягувачу грошових коштів у сумі 9 262,74 грн на виконання основного зобов`язання у сумі 822 884,94 грн вартості втраченого товару перераховано лише 4 616,21 грн.

72. Суд першої інстанції також встановив, що станом на день подання товариством позову до господарського суду Запорізької області (05 липня 2018 року) ОСОБА_1 на праві власності належали 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 16 листопада 2007 року, посвідченого приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Горловою Ю. М. за реєстровим номером 1186.

73. Відомості щодо реєстрації за ОСОБА_1 будь-якого іншого нерухомого майна у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень відсутні.

74. Судом також встановлено, що на другий день після надходження позову до господарського суду, тобто 06 липня 2018 року, ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарчих споруд. Зазначений договір посвідчений приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу Бугрім О. В. 06 липня 2018 року за реєстровим № 1970.

Позиція Верховного Суду

75. Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

76. Так, частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.

77. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим (частина перша статті 263 ЦПК України).

78. Відповідно до частини першої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановленні в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.

79. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає задоволенню.

Мотиви, з яких виходив Верховний Суд, та застосовані норми права

80. Згідно зі статтею 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

81. Відповідно до статті 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

82. Згідно з статтею 717 ЦК України за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

83. Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

84. Однією з основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 статті 3 ЦК України). Дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

85. Згідно з частинами другою та третьою статті 13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

86. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. До обставин, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору, зокрема, належать: момент укладення договору; контрагент, з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов`язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника.

87. Приватноправовий інструментарій не повинен використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу (коштів, збитків, шкоди) або виконання судового рішення про стягнення боргу, що набрало законної сили. При кваліфікації дій як таких, що свідчать про зловживання правом, суд надає оцінку наявності негативних наслідків для інших осіб (негативні наслідки являють собою певний стан, до якого потрапляють інші суб`єкти, чиї права безпосередньо пов`язані з правами особи, яка ними зловживає; цей стан не задовольняє інших суб`єктів; для здійснення ними своїх прав не вистачає певних фактів та/або умов; настання цих фактів/умов безпосередньо залежить від дій іншої особи; інша особа може перебувати у конкретних правовідносинах з цими особами, які «потерпають» від зловживання нею правом, або не перебувати); правовому статусу особи/осіб (особа перебуває у правовідносинах і як їх учасник має уявлення не лише про обсяг своїх прав, а і про обсяг прав інших учасників цих правовідносин та порядок їх набуття та і здійснення; особа не вперше перебуває у цих правовідносинах, або ці правовідносини є тривалими, або вона є учасником й інших аналогічних правовідносин).

88. Фраудаторні правочини у цивілістичній доктрині - це правочини, які вчиняються сторонами з порушенням принципів доброчесності та з метою приховування боржником своїх активів від звернення на них стягнення окремими кредиторами за зобов`язаннями боржника, завдаючи тим самим шкоди цьому кредитору.

89. У ЦК України немає окремого визначення фраудаторних правочинів, їх ідентифікація досягається через застосування принципів (загальних засад) цивільного законодавства та меж здійснення цивільних прав. Спільною ознакою таких правочинів є вчинення сторонами дій з виведення майна боржника на третіх осіб з метою унеможливлення виконання боржником своїх зобов`язань перед кредиторами та з порушенням принципу добросовісності поведінки сторони у цивільних правовідносинах.

90. Учинення власником майна правочину на шкоду своїм кредиторам може полягати як у виведенні майна боржника власником на третіх осіб, так і у створенні преференцій у задоволенні вимог певного кредитора на шкоду іншим кредиторам боржника, внаслідок чого виникає ризик незадоволення вимог інших кредиторів.

91. У разі невідповідності фраудаторного правочину загальним принципам цивільного права та його вчинення з виходом за межі цивільних прав суди можуть визначити юридичну кваліфікацію такого правочину із застосуванням загальних положень ЦК України.

92. Як наслідок, може бути визнаний недійсним договір, спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

93. Відповідно до частини п`ятої статті 203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

94. Відповідно до статті 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

95. У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

96. Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п`ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

97. Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), і послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша підстава, наприклад, передбачена статтею 228 ЦК України.

98. Подібний висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 369/11268/16-ц (провадження № 14-260цс19) у постановах Верховного Суду від 06 березня 2019 року у справі № 317/3272/16-ц (провадження № 61-156св17), від 07 жовтня 2020 року у справі № 755/17944/18 (провадження № 61-17511св19), від 24 лютого 2021 року у справі № 757/33392/16 (провадження № 61-10541св19), від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20 (провадження № 61-7390св22).

99. З матеріалів справи вбачається, що Між ФОП ОСОБА_1 (перевізником) та ТОВ «Компанія Аверс Україна» (вантажовідправником) 26 квітня 2018 року укладено договір № 260418 перевезення вантажу, відповідно до умов якого перевізник зобов`язується доставити ввірений йому вантажовідправником вантаж до пункту призначення в установлений цим договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується оплатити за перевезення вантажу встановлену цим договором плату (пункт 1.1 договору).

100. Пунктом. 2.1 договору до обов`язків перевізника віднесено, зокрема:

- організувати доставку переданого вантажовідправником вантажу в зазначений у заявці пункт призначення і здачу його уповноваженій особі вантажоодержувача в цілості й схоронності в терміни, зазначені в заявці (пункт 2.1.8);

- у разі втрати або пошкодження вантажу негайно сповістити про це вантажовідправника та протягом 5 (п`яти) робочих днів з моменту виявлення такої втрати або пошкодження відшкодувати вантажовідправнику 100 % (сто відсотків) вартості втраченого вантажу або 100 % (сто відсотків) вартості збитків від пошкоджень (пункт 2.1.11).

101. За визначенням пункту 5.6 договору з моменту прийняття вантажу до перевезення та до видачі його вантажоодержувачу перевізник несе відповідальність за збереження вантажу. За шкоду, заподіяну при перевезенні вантажу, перевізник відповідає:

- у разі втрати або нестачі вантажу - в розмірі вартості вантажу, який втрачено або якого не вистачає;

- у разі пошкодження вантажу - в розмірі суми, на яку зменшилася його вартість, а у разі якщо вартість вантажу не може бути відновлена до первісної - в розмірі вартості вантажу.

102. Пунктом 5.7 договору сторони передбачили, що у разі втрати вантажу вантажовідправника або вантажу, переданого третіми особами для вантажовідправника, розмір збитків, що відшкодовуються перевізником, не може бути менше вартості вантажу, підтвердженої первинними або товарно-супровідними документами.

103. На виконання умов договору перевізником було отримано вантаж але в автомобілі під час перевезення вантажу сталася пожежа, під час якої вказаний вище вантаж було знищено. У результаті пожежі товариству завдані збитки на загальну суму 822 884,94 грн.

104. Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (стаття 627 ЦК України).

105. Отже, сторони, укладаючи договір 26 квітня 2018 року № 260418 перевезення вантажу, добровільно визначили його умови, зокрема обов`язок перевізника щодо збереження вантажу та його відповідальності за його втрати/нестачі.

106. Таким чином, ОСОБА_1 , уклавши договір перевезення вантажу від 26 квітня 2018 року, був обізнаний, що у разі втрати/пошкодження вантажу він несе перед вантажовідправником у визначеному договором розмірі та строки.

107. Статтею 52 ЦК України визначено, що фізична особа-підприємець відповідає за зобов`язаннями, пов`язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.

108. З матеріалів справи також вбачається, що позивачем вживались заходи щодо досудового врегулювання спору з компенсації відповідачем вартості втраченого вантажу, а саме: направленням претензії № 1 від 14 червня 2018 року про відшкодування вартості прийнятого до перевезення, однак втраченого/пошкодженого під час транспортування вантажу у розмірі вартості втраченого вантажу в сумі 822 884,94 грн.

109. Направлені претензія та вимога ОСОБА_1 поштовим відправленням «Укрпошта Експрес» з кур`єрською доставкою № 6950101361225 на адресу ФОП Полюшко ( АДРЕСА_2 ), яке 15 червня 2018 року надійшло до ВПЗ Запоріжжя 114 (69114). В день надходження поштового відправлення до ВПЗ листоноша зв`язалась з адресатом за номером телефону з метою уточнення часу доставки поштового відправлення, проте адресат від послуги кур`єрської доставки відмовився, повідомивши, що сам звернеться до ВПЗ Запоріжжя 114 для отримання поштового відправлення. Станом на 19 червня 2018 року, оскільки адресат не одержав поштове відправлення, йому було виписано повідомлення про надходження поштового відправлення, яке станом на 29 червня 2018 року адресат не отримав, тому поштове відправлення було повернуте на адресу відправника (т. 1, а. с. 63).

110. 05 липня 2018 року товариство звернулось до господарського суду Запорізької області з позовом до ФОП ОСОБА_1 про стягнення 822 884,94 грн.

111. 06 липня 2018 року ОСОБА_1 подарував ОСОБА_2 , яка є його донькою, 11/25 часток житлового будинку АДРЕСА_1 з відповідною часткою надвірних будівель та господарських споруд.

112. Таким чином, ОСОБА_2 під час укладення договору дарування був обізнаний про свій обов`язок з відшкодування вартості втраченого товару на користь товариства у зв`язку з його пошкодженням/втратою на суму 822 884,94 грн, тому він міг передбачити негативні наслідки для себе у випадку виконання судового рішення за рахунок належного майна.

113. При цьому матеріали справи не містять доказів на підтвердження того, що в ОСОБА_2 наявне інше майно, за рахунок якого може бути виконане судове рішення у справі № 908/1290/18.

114. Висновок щодо можливісті визнання недійсним правочину як фраудаторного, вчиненого до звернення із відповідним позовом до суду, у зв`язку із обізнаністю особи про її зобов`язання щодо повернення грошових коштів міститься у постанові Верховного Суду від 14 грудня 2022 року у справі № 372/437/20.

115. Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується із висновками суду першої інстанцій про те, що дії відповідача свідчать про недобросовісну поведінку, спрямовану на позбавлення позивача в майбутньому законних прав на виконання рішення суду про стягнення заборгованості за рахунок належного відповідачу нерухомого майна, а тому договір дарування, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , слід визнати недійсним на підставі статті 234 ЦК України.

116. Суд апеляційної інстанції наведеного не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав вважати оспорюваний договір дарування від 06 липня 2018 року фраудаторним правочином.

117. Також суд апеляційної інстанції, скасовуючи рішення місцевого суду, помилково зазначав, що позивачем не доведено позовних вимог щодо необхідності визнання договору дарування в цілому, оскільки майно є спільною сумісною власністю подружжя.

118. Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 15 вересня 2021 року у справі № 754/4108/18 (провадження № 61-14888св20) зазначено, що: «право подружжя на розпорядження майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя врегульовано в статті 65 СК України. Дружина, чоловік розпоряджуються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Законодавець у вказаній нормі передбачив як загальне правило так звану презумпцію згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договорів щодо спільного майна, за винятком тих, що потребують обов`язкового нотаріального посвідчення (частина третя статті 65 СК України). Права одного з подружжя, який надавав тільки згоду на відчуження спільного майна, але не був стороною договору, у разі розгляду справи про визнання договору відчуження (дарування, міни, купівлі-продажу) майна недійсним і позовних вимог до нього не пред`явлено, не порушуються, оскільки ці права захищаються тим з подружжя, який уклав договір, і є відповідачем у справі».

119. Отже, висновки апеляційного суду щодо відсутності підстав визнавати договір дарування недійсним в цілому, є помилковими.

120. За результатами розгляду касаційної скарги ТОВ «Компанія Аверс Україна» Верховний Суд дійшов переконання, що суд першої інстанції розглянув спір з додержанням норм матеріального та процесуального права.

121. Суд апеляційної інстанцій, скасовуючи законне рішення суду першої інстанції, не звернув уваги на те, що судом з`ясовано фактичні обставини справи, надано оцінку зібраним доказам, правильно заставано норми матеріального права та ухвалено рішення у відповідності до вимог статті 263 ЦПК України.

122. Відповідно до статті 413 ЦПК України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 400 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

Керуючись статтями 400, 409, 413, 415, 416ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Аверс Україна» задовольнити.

2. Постанову Запорізького апеляційного суду від 21 лютого 2023 року скасувати.

3. Рішення Ленінського районного суду м. Запоріжжя від 27 вересня 2022 року залишити в силі.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.

Головуючий Є. В. Синельников

Судді: О. В. Білоконь

О. М. Осіян

Н. Ю. Сакара

В. В. Шипович