Рішення

від 07.02.2023 по справі 761/5730/18

ШЕВЧЕНКІВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Справа № 761/5730/18

Провадження № 2/761/81/2023

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

(заочне)

07 лютого 2023 року Шевченківський районний суд м. Києва у складі:

головуючого судді Макаренко І.О.,

при секретарі Габунія Н.Г.

розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з викликом (повідомленням) сторін в приміщенні суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Туркофі» про виплату компенсації за порушення авторських прав,

встановив:

Позивач звернувся з позовом до суду, в якому просив суд стягнути з ОСОБА_2 на свою користь грошову компенсацію за порушення авторських прав у розмірі148920,00 гривень та моральної шкоди у розмірі 37230,00 гривень, та з Товариства з обмеженою відповідальністю «Туркофі» на свою користь грошову компенсацію за порушення авторських прав у розмірі 372300,00 гривеньта моральну шкоду у розмірі 37230,00 грвень, та судові витрати по сплаті судового збору.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що відповідачем ОСОБА_2 під час здійснення ним своєї підприємницької діяльності як фізичної особи-підприємця, за місцем здійснення такої діяльності, а саме біля кіоску з приготування та продажу кави, за адресою АДРЕСА_1 , з метою реклами було використано фотографічний твір позивача, а саме фотозображення чоловіка арабського походження на рекламному стенді та на поліграфічній продукції - купонах на додаткову безкоштовну каву при купівлі нопоїв у відповідача ОСОБА_2 . Також в обґрунтування позовних вимог позивач заявляє, що відповідачем ТОВ «Туркофі» в мережі Інтернет, на веб-сайті та сторінках соціальних мереж відповідача ТОВ «Туркофі» також було використано фотографічний твір позивача, а саме фотозображення чоловіка арабського походження.

Як вказано у позовній заяві, зазначений фотографічний твір був створений позивачем в результаті його творчої праці. Усі авторські права на фотографію належать Позивачу і він не надавав жодних дозволів на використання та/чи переробку фотографії відповідачам. Крім того, без його згоди фотографія була перероблена, шляхом зміни фону, додавання сторонніх елементів, графічних та словесно-текстових, а також кадрована та з неї був видалений ідентифікаційний напис автора «ІНФОРМАЦІЯ_6». Тому позивач просить захистити авторські права ОСОБА_1 шляхом стягнення з відповідачів компенсації за кожне порушення авторського права.

До Шевченківського районного суду м. Києва надійшла вказана позовна заява, яка відповідно до протоколу автоматичного розподілу судової справи між суддями передана на розгляд судді Малинникова О.Ф.

Ухвалою від 09.03.2018 по справі відкрито провадження.

На підставі розпорядження щодо повторного автоматичного розподілу справи № 01-08-893 від 26.06.2018 року, протоколом автоматичного розподілу судової справи між суддями матеріали справи передані на розгляд судді Макаренко І.О. у зв`язку із довготривалим лікарняним судді Малинникова О.Ф.

Ухвалою від 01.11.2018 справа прийнята до провадження судді Макаренко І.О. в порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін.

Ухвалою від 17.01.2022 здійснено перехід з розгляду справи в порядку спрощеного провадження без виклику (повідомлення) сторін до розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Відповідач ОСОБА_2 своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Відповідач Товариство з обмеженою відповідальністю «Туркофі» своїм правом на подання відзиву на позовну заяву не скористався.

Представник позивача через відділ канцелярії суду в електронному виді із застосуванням кваліфікованого електронного підпису надав додаткові пояснення.

Від представника позивача надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, в якій просив позов задовольнити, проти ухвалення в справі заочного рішення не заперечував.

Відповідно до ст. 280 ЦПК України суд за згодою позивача вважає можливим ухвалити заочне рішення.

Дослідивши матеріали справи та подані сторонами докази, суд дійшов наступного висновку.

Відповідно до ст. 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності.

Відповідно ст. 418 ЦК України право інтелектуальної власності - це право особи на результат інтелектуальної, творчої діяльності або на інший об`єкт права інтелектуальної власності, визначений цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності та (або) майнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об`єктів права інтелектуальної власності визначається цим Кодексом та іншим законом. Право інтелектуальної власності є непорушним. Ніхто не може бути позбавлений права інтелектуальної власності чи обмежений у його здійсненні, крім випадків, передбачених законом.

Згідно зі ст. 423 ЦК України особистими немайновими правами інтелектуальної власності є: 1) право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником тощо) об`єкта права інтелектуальної власності; 2) право перешкоджати будь-якому посяганню на право інтелектуальної власності, здатному завдати шкоди честі чи репутації творця об`єкта права інтелектуальної власності; 3) інші особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Особисті немайнові права інтелектуальної власності належать творцеві об`єкта права інтелектуальної власності. У випадках, передбачених законом, особисті немайнові права інтелектуальної власності можуть належати іншим особам. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не залежать від майнових прав інтелектуальної власності. Особисті немайнові права інтелектуальної власності не можуть відчужуватися (передаватися), за винятками, встановленими законом.

За змістом ст. 437 ЦК України авторське право виникає з моменту створення твору. Особа, яка має авторське право, для сповіщення про свої права може використовувати спеціальний знак, встановлений законом.

Відповідно до ст. 440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є: 1) право на використання твору; 2) виключне право дозволяти використання твору; 3) право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; 4) інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Відповідно до ст. 441 ЦК України використанням твору є його: 1) опублікування (випуск у світ); 2) відтворення будь-яким способом та у будь-якій формі; 3) переклад; 4) переробка, адаптація, аранжування та інші подібні зміни; 5) включення складовою частиною до збірників, баз даних, антологій, енциклопедій тощо; 6) публічне виконання; 7) продаж, передання в найм (оренду) тощо; 8) імпорт його примірників, примірників його перекладів, переробок тощо. Використанням твору є також інші дії, встановлені законом.

Статтею 443 ЦК України визначено, що використання твору здійснюється лише за згодою автора, крім випадків правомірного використання твору без такої згоди, встановлених цим Кодексом та іншим законом.

Статтею 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права» та ст. 435 ЦК України передбачено, що первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

Авторське право на твір виникає внаслідок факту його створення. Для виникнення і здійснення авторського права не вимагається реєстрація твору чи будь-яке інше спеціальне його оформлення, а також виконання будь-яких інших формальностей.

Як встановлено судом, позивач створив фотографічний твір з зображенням чоловіка арабського походження, який входить у збірку фотографій «ІНФОРМАЦІЯ_7». Даний факт підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 19.08.2017 та написом «ІНФОРМАЦІЯ_6» на фотографії при опублікуванні та відтворенні її Позивачем в мережі «Інтернет» на веб-сайтах за наступними електронними адресами: ІНФОРМАЦІЯ_1 ,ІНФОРМАЦІЯ_5.

Позивач при зверненні до суду зазначає, що він не надавав відповідачам дозволу на публікацію даних фото.

Відповідачі використовували фото без його дозволу та згоди.

Від відповідачів не надійшло заперечення або спростування авторства позивача на вказаний фотографічний твір.

На підставі системного аналізу досліджених доказів, наявних в матеріалах справи, суд приходить до висновку, що автором фотографії з зображенням чоловіка арабського походження є позивач.

Відповідно до ст.1 Закону України» Про авторське право і суміжні права» автор- йе фізична особа яка своєю творчою працею створила твір.

Пункт 10 ч.1 ст.8 Закону зараховує фотографічні твори, зокрема твори, виконані способами, подібними до фотографії, до об`єктів авторського права.

Виключне право на дозвіл або заборону використання твору іншими особами, відповідно до ч.1 ст. 15 Закону, належить автору.

Відповідно до ч.1 ст. 11 Закону первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства).

Тобто, з точки зору закону будь-яка світлина вважається об`єктом авторського права, створеного творчою працею, підпадає під охоронювані законом об`єкти авторського права, і використання світлини без згоди автора є порушенням законодавства про авторське право.

Презумпція авторства захищає автора фотографічного твору, покладаючи обов`язок доказування авторства та правомірності використання спірного фото на опонента.

Авторські права на твір включають в себе майнові та особисті немайнові права.

Відповідно до ч.1 ст.440 ЦК України майновими правами інтелектуальної власності на твір є:

- право на використання твору;

- виключне право дозволяти використання твору;

- право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання;

- інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

Згідно з ч.ч.1,2 ст.308 ЦК України фотографія, інші художні твори, на яких зображено фізичну особу, можуть бути публічно показані, відтворені, розповсюджені лише за згодою цієї особи.

Якщо фізична особа позувала авторові за плату, фотографія, інший художній твір може бути публічно показаний, відтворений або розповсюджений без її згоди.

В п. 31 постанови Пленуму Верховного суду України № 5 від 04 червня 2010 року "Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав" розміщення творів у мережі Інтернет у вигляді, доступному для публічного використання, є поданням творів до загального відома публіки таким чином, що її представники можуть здійснити доступ до творів з будь-якого місця і у будь-який час за їх власним вибором відповідно до пункту 9 частини третьої статті 15 Закону.

Тобто, таке розміщення є правомірним лише з дозволу автора чи іншої особи, яка має авторське право.

Якщо у зв`язку з таким розміщенням у мережі Інтернет порушуються майнові права суб`єкта авторського права, визначені статтею 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права", то це дає підстави для судового захисту авторського права (пункт "а" статті 50 Закону України "Про авторське право і суміжні права").

При цьому, відповідно до абз.3 п.12 вказаної постанови позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача.

Статтею 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено, що порушенням авторського права і (або) суміжних прав, що дає підстави для захисту таких прав, у тому числі судового, є вчинення будь-якою особою дій, які порушують особисті немайнові права суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав, визначені статтями 14 і 38 цього Закону, та їхні майнові права, визначені статтями 15, 17, 27, 39-41 цього Закону, з урахуванням умов використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтями 21-25, 42, 43 цього Закону, а також зловживання посадовими особами організації колективного управління службовим становищем, що призвело до невиплати або неналежних розподілу і виплати винагороди правовласникам.

Відповідно до ст. 52 Закону за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право звертатися до суду з позовом про поновлення порушених прав та (або) припинення дій, що порушують авторське право та (або) суміжні права чи створюють загрозу їх порушення , подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди , подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

Судом встановлено, що між позивачем ОСОБА_3 та відповідачами не укладались авторські договори, щодо передачі прав на фотографічний твір з зображенням чоловіка арабського походження.

Як встановив суд, відповідач ТОВ «Туркофі» вчинив порушення авторського права, а саме використання фотографічного зображення чоловіка арабського походження, шляхом публікації даного фотографічного твору на власних інтернет ресурсах, зокрема на власному веб-сайті за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 ІНФОРМАЦІЯ_2 і на сторінках соціальних мереж Facebook та Instagram, за посиланнями: ІНФОРМАЦІЯ_3 які також містять посилання на веб-сайт ІНФОРМАЦІЯ_4 , який належить відповідачу ТОВ «Туркофі», що підтверджується довідкою департаменту «Центру компетенції» (Центр компетенції «УЦПНА») Консорціума «Український центр підтримки номерів і адрес» № 86/2017-ДР-ЦК.

Кожен факт публікації та розміщення фотографічного твору на веб-ресурсах ТОВ «Туркофі» супроводжувався переробкою даного фотографічного твору шляхом зміни форми та фону зображення, додавання різних графічних елементів, в тому числі паперово/пластикового стакану, зображення верблюда, та словесно-текстових зазначень «Готуємо справжню каву по-турецьки», «Світовий смак доступний кожному», розміщення на фотографічному творі торговельної марки «ІНФОРМАЦІЯ_8», яка належить Відповідачу ТОВ «Туркофі» згідно свідоцтва № НОМЕР_2 , що в розумінні ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права» є окремими порушеннями п. 6 ч. 3 ст. 15 цього Закону по кожному випадку публікації та розміщення фотографічного твору на веб-ресурсах ТОВ «Туркофі».

Статтею 445 ЦК України передбачено, що автор має право на плату за використання його твору, якщо інше не встановлено цим Кодексом та іншим законом.

За змістом положень ст. 440 ЦК України і ч. 3 ст. 15 Закону України «Про авторське право і суміжні права» майновими правами інтелектуальної власності на твір є: право на використання твору; виключне право дозволяти використання твору; право перешкоджати неправомірному використанню твору, в тому числі забороняти таке використання; інші майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом. Виключне право автора (чи іншої особи, яка має авторське право) на дозвіл чи заборону використання твору іншими особами дає йому право дозволяти або забороняти, зокрема, публічне виконання і публічне сповіщення творів. Майнові права на твір належать його авторові, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Використання твору без дозволу уповноваженої особи та без сплати авторської винагороди є порушенням авторського права, передбаченим п. «а» ст. 50 Закону України «Про авторське право і суміжні права».

Пунктом «г» ч. 1 ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» визначено, що за захистом свого авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права та суміжних прав мають право звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції.

При порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право: подавати позови про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і (або) суміжних прав, або виплату компенсацій.

У зв`язку з вищезгаданими обставинами, суд вважає, що порушені права авторів спірного музичного твору підлягають захисту відповідно до норм, що регулюють спірні правовідносини.

Відповідно до п. 42 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» визначено, що відповідно до пункту «г» частини першої статті 52 Закону N 3792-XII суб`єкт авторського права і (або) суміжних прав має право вимагати виплату компенсації замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

При вирішенні відповідних спорів судам слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків. Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав. Для визначення суми такої компенсації, яка є адекватною порушенню, суд має дослідити: факт порушення майнових прав та яке саме порушення допущено; об`єктивні критерії, що можуть свідчити про орієнтовний розмір шкоди, завданої неправомірним кожним окремим використанням об`єкта авторського права і (або) суміжних прав; тривалість та обсяг порушень (одноразове чи багаторазове використання спірних об`єктів); розмір доходу, отриманий унаслідок правопорушення; кількість осіб, право яких порушено; наміри відповідача; можливість відновлення попереднього стану та необхідні для цього зусилля тощо.

При цьому слід враховувати загальні засади цивільного законодавства, встановлені статтею 3 ЦК, зокрема справедливість, добросовісність та розумність. Відповідні мотиви визначення розміру компенсації повинні бути наведені в судовому рішенні.

Відповідно до п. «г» ч. 2 ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права», чинній на момент порушення прав позивачки, при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право на виплату компенсації, що визначається судом, у розмірі від 10 до 50000 мінімальних заробітних плат, замість відшкодування збитків або стягнення доходу.

У зв`язку з прийняттям Закону України «Про ефективне управління майновими правами правовласників у сфері авторського права і (або) суміжних прав», пункт «г» ч. 2 ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права» викладено у новій редакції.

Зокрема, при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав, передбачених статтею 50 цього Закону, недотриманні передбачених договором умов використання творів і (або) об`єктів суміжних прав, використанні творів і об`єктів суміжних прав з обходом технічних засобів захисту чи з підробленням інформації і (або) документів про управління правами чи створенні загрози неправомірного використання об`єктів авторського права і (або) суміжних прав та інших порушеннях особистих немайнових прав і майнових прав суб`єктів авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право на виплату компенсації, що визначається судом як паушальна сума на базі таких елементів, як подвоєна, а у разі умисного порушення - як потроєна сума винагороди або комісійні платежі, які були б сплачені, якби порушник звернувся із заявою про надання дозволу на використання оспорюваного авторського права або суміжних прав замість відшкодування збитків або стягнення доходу. (Підпункт "г" частини другої статті 52 в редакції Закону № 2415-VIII від 15.05.2018).

Разом з тим, відповідно до ч.ч. 1-3 ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності.

Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.

Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

З урахуванням вищенаведеної норми, до спірних правовідносин підлягає застосуванню норма Закону, яка була чинною на момент порушення прав авторів.

Виходячи з п. «г» ч. 2 ст. 51 Закону України «Про авторське право і суміжні права», чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір компенсації визначається судом, виходячи з позовних вимог, однак не може бути меншим від 10 і не може перевищувати 50 000 мінімальних заробітних плат, які встановлені законом на час ухвалення рішення у справі.

При цьому, відповідно до п. 3 Розділу II. Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» від 06.12.2016, № 1774 - VIII установлено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.

До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року.

Таким чином, при визначенні компенсації, пов`язаної з порушенням авторського права і суміжних прав, підлягає застосуванню розрахункова величина не менше від 10 і не більше 50 000 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Законом України «Про Державний бюджет України на 2023» установлено у 2023 році прожитковий мінімум для працездатних осіб: з 1 січня 2023 року - 2589 гривень.

Враховуючи вищевикладене, принципи справедливості, добросовісності та розумності, суд вважає за можливе стягнути із відповідачів на користь позивача компенсацію за порушення авторських прав.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням зазначених вимог Закону та обсягу порушених авторських прав позивача ОСОБА_1 при публікації та розміщенні на власних веб-ресурсах рекламних зображень з метою просування власних товарів відповідачем ТОВ «Туркофі» було використано фотографічний твір з зображенням чоловіка арабського походження та здійснена переробка вказаного фотографічного твору, а тому суд приходить до висновку, що ТОВ «Туркофі» порушило авторські права позивача, що є підставою для стягнення на користь позивача ОСОБА_4 з ТОВ «Туркофі» компенсації за використаний та розповсюджений без згоди позивача створений ним фотографічний твір у розмірі 258 900 грн. 00 коп., яка розраховується наступним чином: 2589 (прожитковий мінімум для працездатних осіб) х 10 (мінімальний розмір компенсації згідно ст. 52 Закону) х 10 (кількість порушених прав) = 258 900 грн. 00 коп.

Оцінюючи належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, з урахуванням зазначених вимог Закону та обсягу порушених авторських прав позивача ОСОБА_1 при рекламуванні власних послуг відповідачем ОСОБА_2 було використано фотографічний твір з зображенням чоловіка арабського походження та здійснена переробка вказаного фотографічного твору, а тому суд приходить до висновку порушення відповідачем ОСОБА_2 авторських прав позивача, що є підставою для стягнення на користь позивача ОСОБА_1 з ОСОБА_2 компенсації за використаний та розповсюджений без згоди позивача створений ним фотографічний твір у розмірі 103 560 грн. 00 коп., яка розраховується наступним чином: 2589 (прожитковий мінімум для працездатних осіб) х 10 (мінімальний розмір компенсації згідно ст. 52 Закону) х 4 (кількість порушених прав) = 103 560 грн. 00 коп.

У пункті 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 04 червня 2010 року № 5 «Про застосування судами норм законодавства у справах про захист авторського права і суміжних прав» (далі - Постанова № 5) роз`яснено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. При цьому порушником авторських і (або) суміжних прав можуть бути будь-які учасники цивільних відносин, що визначені в статті 2 ЦК України, які своїми діями (бездіяльністю) порушують особисті немайнові і (або) майнові права суб`єктів авторських прав і (або) суміжних прав.

У зв`язку з цим суду слід виходити з того, що майнова відповідальність за порушення авторського права і (або) суміжних прав настає за наявності певних, установлених законом, умов: факту протиправної поведінки особи (наприклад, вчинення дій, передбачених статтями 50 та 52 Закону «Про авторське право і суміжні права»); шкоди, завданої суб`єкту авторського права і (або) суміжних прав; причинно-наслідкового зв`язку між завданою шкодою та протиправною поведінкою особи; вини особи, яка завдала шкоди. Позивач повинен довести факт наявності в нього авторського права і (або) суміжних прав, факт порушення його прав відповідачем або загрозу такому порушенню, розмір шкоди (за винятком вимоги виплати компенсації), якщо вона завдана, та причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача. При цьому суду слід виходити із наявності матеріально-правової презумпції авторства (частина перша статті 435 ЦК України, стаття 11 Закону України «Про авторське право і суміжні права»).

Зокрема, первинним суб`єктом, якому належить авторське право, є автор твору.

За відсутності доказів іншого автором твору вважається особа, зазначена як автор на оригіналі або примірнику твору (презумпція авторства). Це положення застосовується також у разі опублікування твору під псевдонімом, який ідентифікує автора.

Відповідач, який заперечує проти позову, зобов`язаний довести виконання вимог Закону України «Про авторське право і суміжні права» при використанні ним об`єкту авторського права і (або) суміжних прав.

При вирішенні таких спорів слід мати на увазі, що компенсація підлягає виплаті у разі доведення факту порушення майнових прав суб`єкта авторського права і (або) суміжних прав, а не розміру заподіяних збитків.

Таким чином, для задоволення вимоги про виплату компенсації достатньо наявності доказів вчинення особою дій, які визнаються порушенням авторського права і (або) суміжних прав.

Такого висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 04.03.2020 у справі справа № 520/15449/16

Згідно ст. 13 ч. 1, 3 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

В постановах Верховного Суду від 08.08.2019 у справі №450/1686/17 та від 15.07.2019 р. у справі №235/499/17 зазначено, що кожна сторона сама визначає стратегію свого захисту, зміст своїх вимог і заперечень, тягар доказування лежить на сторонах спору, а суд розглядає справу виключно у межах заявлених ними вимог та наданих доказів. Суд не може вийти за межі позовних вимог та в порушення принципу диспозитивності самостійно обирати правову підставу та предмет позову.

Так, факт наявності в позивача авторського права підтверджується свідоцтвом про реєстрацію авторського права на твір № НОМЕР_1 від 19.08.2017 та написом «ІНФОРМАЦІЯ_6» на фотографії при опублікуванні та відтворенні її позивачем в мережі «Інтернет» на веб-сайтах за наступними електронними адресами: ІНФОРМАЦІЯ_9, ІНФОРМАЦІЯ_5.

Відповідно до положень статті 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» при порушеннях будь-якою особою авторського права і (або) суміжних прав суб`єкти авторського права і (або) суміжних прав мають право, зокрема, в)подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Суд має право постановити рішення чи ухвалу про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, завданої порушенням авторського права і (або) суміжних прав,з визначенням розміру відшкодування.

Статтями 23, 1167 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, крім іншого, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна.

Згідно з п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 (з наступним змінами) «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Моральна шкода може проявлятися, зокрема: в моральних переживаннях в зв`язку з порушенням права власності.

Як зазначено у п. 9 вказаної Постанови, Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров`я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Між тим, до істотних обставин, що підлягають з`ясуванню судом та доведенню сторонами у такому спорі, є наявність всіх сукупних елементів складу цивільного правопорушення; при цьому позивач зобов`язаний довести протиправність поведінки відповідача, розмір заподіяної шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та заподіяною шкодою.

Відповідно до постанови Верховного Суду у складі Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 05.04.2021 у справі № 766/21131/18 (провадження № 61-18770св19), аналіз положень статей 11 та 23 ЦК України дозволяє зробити висновок, що за загальним правилом підставою виникнення зобов`язання про компенсацію моральної шкоди є завдання моральної шкоди іншій особі. Зобов`язання про компенсацію моральної шкоди виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв`язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди та її результатом - моральною шкодою; вина особи, яка завдала моральної шкоди.

У своїй позовній заяві позивач зазначає, що в результаті виявлених порушень немайнових прав автора позивач зазнав моральної шкоди, яка полягала у душевних стражданнях позивача.

Причинно-наслідковий зв`язок між завданою шкодою і діями відповідача є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки завдавача шкоди.

Між тим, позивачем на виконання вказаних вимог законодавства не доведено протиправність поведінки особи, яка завдала позивачу моральної шкоди, не надано суду належних доказів того, що йому було заподіяну моральну шкоду, не доведено причинно-наслідковий зв`язок між завданою позивачу шкодою та діями з боку відповідача, що унеможливлює задоволення позову у цій частині.

Статтею 81 ЦПК України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Статтею 89 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 03 липня 2019 року (справа № 342/180/17) вказує, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Європейського Суду як джерело права.

Європейський суд з прав людини зауважив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи викладене вище, а також те, що в процесі розгляду справи судом було встановлено порушення відповідачами авторських прав ОСОБА_1 на фотографічний твір з зображенням чоловіка арабського походження, який входить у збірку фотографій «ІНФОРМАЦІЯ_7», однак позивачем не було доведено належними та допустимими доказами в розумінні ЦПК України обставин, на які він посилається, а саме понесення моральної шкоди за порушення авторського права, тому підстав для задоволення позовних вимог в частині відшкодування моральної шкоди за порушення авторських прав, суд не вбачає.

У відповідності до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторонни пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 525, 526, 610, 611, 625 759, 762 ЦК України, ст.ст. 12, 45, 79-81, 141, 258-265, 268 ЦПК України, Законом України «Про авторське право і суміжні права», суд,

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Товариства з обмеженою відповідальністю «Туркофі» про виплату компенсації за порушення авторських прав, задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Туркофі» (м. Чернівці, вул. Головна, буд. 82, код ЄДРПОУ 36528590) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) суму компенсації в розмірі 258 900,00 гривень за порушення авторського права.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) суму компенсації в розмірі 103 560,00 гривень за порушення авторського права.

В задоволенні решти позовних вимог - відмовити.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Туркофі» (м. Чернівці, вул. Головна, буд. 82, код ЄДРПОУ 36528590) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 3883 грн. 50 коп.

Стягнути з ОСОБА_2 ( АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_4 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) судовий збір у розмірі 1035 грн. 60 коп.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заява про перегляд заочного рішення суду може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому цим Кодексом. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня проголошення рішення.

У разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Суддя: