Рішення

від 28.02.2023 по справі 941/1560/20

ЗНАМ’ЯНСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД КІРОВОГРАДСЬКОЇ ОБЛАСТІ

28.02.2023

Провадження № 2/389/662/21

ЄУН 941/1560/20

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 лютого 2023 року Знам`янський міськрайонний суд Кіровоградської області у складі:

головуючого судді Берднікової Г.В.,

за участю секретаря судового засідання Чуканової О.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду міста Знам`янка Кіровоградської області, в порядку загального позовного провадження, цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Петрівської селищної ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 , Петрівського районного суду Кіровоградської області, про визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з даним позовом про визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області.

Вимоги обґрунтував тим, що його мати ОСОБА_3 , 1910 року народження, яка проживала по АДРЕСА_1 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після її смерті, голова Петрівської райдержадміністрації Ганжа В.І., 22 січня 1998 року підписав сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907 на її ім`я, яким посвідчувалося її право на земельну частку (пай) розміром 10,5 га, вартістю 34654 грн. По цьому сертифікату розпорядженням голови Петрівської райдержадміністрації від 07 травня 2002 року за №212-р, з посиланням на виконання рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року було надано ОСОБА_2 у приватну власність земельну частку (пай) та видано на її ім`я державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано за №17 від 21 травня 2002 року.

На день смерті матері і відкриття її спадщини, він був непрацездатним пенсіонером і мешкав в Російській Федерації, поновив громадянство України з 31 січня 2007 року. Його не повідомили про відкриття і охорону спадщини померлої матері, а відомості про сертифікат матері тримали від нього в таємниці.

17 вересня 2001 року суддя Петрівського районного суду Кіровоградської області Тертишний С.М., розглядаючи справу №2-526-2001 про встановлення факту родинних відносин, одночасно, таємно від інших спадкоємців, склав таємне рішення суду та визнав право власності на земельний сертифікат за ОСОБА_2 без будь-яких правових підстав. При цьому, не витребував спадкову справу, не встановив юридичного факту прийняття спадщини та з`ясування дій державного нотаріуса по цій справі. Під час розгляду справи суддя не застосував вимоги чинного на час розгляду справи законодавства, а саме ст.255 ЦПК України, ст.ст.81,131,132 Земельного кодексу України, та ст.553 Цивільного кодексу, та неправильно витлумачив закон ст.549 ЦК України. Спадкове майно матері залишилося за його батьком ОСОБА_4 , який жив зі своєю дружиною (його матір`ю) до дня її смерті та помер ІНФОРМАЦІЯ_2 . Будь-яких повідомлень про розгляд справи судом, копії позовної заяви ОСОБА_2 , рішення суду від суду йому не надсилалось і не надавалося. Одержавши в незаконним спосіб рішення Петрівського районного суду від 17 вересня 2001 року про визнання права на земельний сертифікат ОСОБА_2 , в обхід нотаріуса, звернулася до голови РДА про оформлення державного акта на землю.

Процесуальний порядок переходу сертифіката серії КР №0019007 на земельну ділянку (пай), виписаного 22 січня 1998 року, після смерті спадкодавці - його матері ОСОБА_3 , головою РДА ОСОБА_5 не було перевірено та порушено райдержадміністрацією стосовно інших осіб та спадкоємців, а також правомірність, добросовісність і законність набуття права власності на земельну ділянку (пай), стосовно підписаного ним сертифіката від 22 січня 1998 року. Тому дії і бездіяльність голови РДА Ганжі В.І. і його підлеглих службово-посадових осіб, при вирішенні питання по цьому сертифікату на земельний пай і видача державного акта на землю серії І-КР №005207 від 21 травня 2002 року були неправомірними та незаконними, суперечили законодавству України, зокрема: ст.ст.81,131,132 Земельного кодексу України, ст.ст. 548,549,550,553,558, 559, 562 Цивільного кодексу чинних на час прийняття розпорядження №212-р від 07 травня 2002 року.

Після смерті матері ОСОБА_6 залишились спадкоємці: чоловік матері - його батько ОСОБА_4 , який жив з матір`ю до дня її смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 ; старша дочка матері ОСОБА_7 , яка мешкала в АДРЕСА_2 , померла ІНФОРМАЦІЯ_3 . Син її, ОСОБА_8 , що жив з нею та помер ІНФОРМАЦІЯ_3 ; друга дочка матері ОСОБА_2 , яка є відповідачем за даним позовом; він син ОСОБА_3 . Старший син матері - ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 .

За вказаних обставин позивач просить: визнати недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області Ганжі В.І. від 07 травня 2002 року за №212, яким ОСОБА_2 у приватну власність надано земельну частку (пай), та на підставі якого вона отримала державний акт на приватну власність на землю серії КР №005207 від 21 травня 2002 року.

На позовну заяву представиником відповідача ОСОБА_2 подано відзив, відповідно до якого, щодо дійсності розпорядження голови Петрівської районної державної адіміністрації Кіровоградської області Ганжи В.І. від 07 травня 2002 року за №212-р, зазначено наступне. Головним управлінням Держкомзему у Кіровоградській області роз`яснено, що ОСОБА_3 було внесено до списку осіб, що мають право на земельну частку (пай) із земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області. На підставі розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 29 жовтня 1997 року № 51 З-р ОСОБА_3 отримала сертифікат на земельну частку (пай) серії КР №0191907, про що свідчать дані книги реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) членів КСП ім. Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району.

Рішенням Петрівського районого суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року у справі за позовом ОСОБА_2 , із зацікавленими особами ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач по даній справі) про встановлення факту родинних відносин, визнання права власності на земельний сертифікат, встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_5 померла ОСОБА_3 , після її смерті відкрилась спадщина у вигляді права на земельну частку (пай), посвідченого сертифікатом. У встановлений законом строк, із заявою про прийняття спадщини до нотаріуса звернулась ОСОБА_2 (відповідач по справі). Інші спадкоємці, ОСОБА_4 та ОСОБА_1 (позивач по даній справі) відмовились від прийняття своєї частки у спадщині, на користь ОСОБА_2 . У судовому засіданні, зацікавлені особи ОСОБА_4 та ОСОБА_1 , з позовом ОСОБА_2 були згідні повністю.

Вказаним рішенням суду, встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 являється матір`ю ОСОБА_2 та визнано право власності за ОСОБА_2 на земельний сертифікат серії КР №0191907, виданий 29 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_3 , площею 10,54 га, що знаходиться в селі Новопетрівка, Петрівського району, Кіровоградської області.

У відповідності із позицією КЦС ВС, висловленою у постанові від 19 грудня 2019 року по справі №520/11429/17, де зазначається, що обставини, встановлені судовим рішенням у цивільній, господарській або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ. Преюдиційні факти - це факти, встановлені рішенням чи вироком суду, що набрали законної сили. Преюдиційність грунтується на правовій властивості законної сили судового рішення і означається його суб`єктивними і об`єктивними межами, за якими сторони та інші особи, які брали участь у розгляді справи, а також їх правонаступники не можуть знову оспорювати в іншому процесі встановлені судовим рішенням у такій справі правовідносини.

З інформаційної довідки, що знаходиться на а.с.101 вбачається, що відповідно до рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року до сертифікату серії КР № 0191907 внесено зміни, згідно з якими право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 ,. На виконання рішення суду головою Петрівської райдержадміністрації розпорядженням від 07 травня 2002 року № 212-р ОСОБА_2 у приватну власність було надано земельну частку (пай) за рахунок земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як власниці сертифікату на право на земельну частку (пай). Вищезазначеною громадянкою отримано державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано в книзі державних актів на право приватної власності на землю за №17 від 21 травня 2002 року.

Частиною першою статті 3 Земельного кодексу України визначено, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.

Статтею 14 Конституції України встановлено, що земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Згідно з ч.1 ст. 2 Закону України «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основний документ, що підтверджує право на земельну частку(пай) це сертифікат на право на земельну частку (пай), виданий районною (міською) державною адміністрацією.

Разом з тим право на земельну частку (пай) може бути об`єктом спадкування (ст.3 Указу Президента України «Про невідкладні заходи щодо прискорення земельної реформи у сфері сільськогосподарського виробництва»). А на підставі ст.1 Закону № 844 право на земельну частку (пай) мають, у тому числі, і громадяни - спадкоємці права на пай посвідченого сертифікатом.

Форма сертифіката на право на земельну частку (пай), затверджена постановою КМУ від 12 жовтня 1995 року № 801, передбачає можливість вносити до нього зміни у зв`язку з передачею відповідного права (зокрема і на підставі рішення суду). Ці зміни вносить відповідна районна (міська) державна адміністрація, якою було видано належний сертифікат.

Таким чином, розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області Ганжи В. І. від 07 травня 2002 року за №212-р, видано на підставі норм чинного законодавства та у порядку виконання рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року.

Крім того, ОСОБА_1 був присутній в судовому засіданні під час розгляду справи, за результатами розгляду якої винесено рішення Петрівського районного суду Кіровоградської області від 17 вересня 2001 року, з позовом погодився, рішення суду не оскаржував.

Вважає, що позивачем не надано жодних вагомих доказів на підтвердження недійсності розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області Ганжи В.І. від 07 травня 2002 року за №212-р.

В матеріалах даної справ наявні беззаперечні докази законності вказаного розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації, а тому позов ОСОБА_1 про визнання недійсним цього розпорядження не підлягає задоволенню.

Крім того представник відповідача вважає, що позивачем пропущені строки позовної давності.

На відзив на позовну заяву позивачем надано відповідь у формі заяви, в якій він вказує, що доводи представника відповідача зазначені у відзиві є надуманими, зокрема, що мати сертифіката не отримувала. Він ніколи не відмовлявся від частки спадщини матері. Рішення суду не було підставою для голови РДА вирішувати питання права власності на землю при спадкуванні. Підставою повинно було бути свідоцтво на нерухоме майно, яким є земельна ділянка (пай), видане державним нотаріусом. Строк позовної давності для подання даного позову до суду не порушений.

Позивач у судове засідання не з`явився, у матеріалах справи містяться його заяви, в яких він заявлені ним позовні вимоги підтримує у повному обсязі, просить суд їх задовольнити та справу розглядати за його відсутності.

Представник Петрівської селищної ради у судове засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся належними чином, причини неявки суду не повідомив, заяв по суті спору не надав. Будь-які клопотання чи докази від нього не надходили.

Відповідач ОСОБА_2 та її представник адвокат Стрижак І.О. у судове засідання не зяивлися. Від представника відповідача надійшла заява, в якій вона просить розглядати справу без їх пристуності. Проти позовних вимог заперечують з підстав вказаних у відзиві на позовну заяву.

Представник відповідача Петрівського районного суду Кіровоградської області у судове засідання не з`явився, подав листа, в якому вказав, що оскарження дій суддів (судів) щодо розгляду та вирішення справ, а також оскарження судових рішень поза порядком, предбаченим процесуальним законом не допускається.

Дослідивши матеріали справи, суд вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступних підстав.

Судом встановлено, що відповідно до Повного витягу з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про смерть сформованого 26 квітня 2022 року та Запису акта про смерть №18 від 12 грудня 1997 року, ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області померла ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 (т.2 а.с. 28,29).

22 січня 1998 року головою Петрівської районної державної адміністрації Ганжа В.І. на ім я ОСОБА_3 видано сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907, про те, що їй на підставі рішення Петрівської районної державної адміністрації від 29 жовтня 1997 року №513-р належить право на земельну частку (пай) у землі, яка перебуває у колективній власності КСП ім.Ульянова (т.1 а.с. 98).

14 червня 2001 року відповідачем ОСОБА_2 подано до Петрівського районного суду Кіровоградської області позовну заяву про встановлення факту родинних відносин та визнання права на земельний сертифікат. Зацікавленими особами (відповідачами) у позовній заяві вказані: ОСОБА_4 , ОСОБА_1 , Долинське МДПІ. 17 вересня 2001 року за наслідками розгляду вказаної справи Петрівським районним судом Кіровоградської області, у складі головуючого судді Тертишного О.М. ухвалено рішення, яким позов задоволено. Встановлено факт, що померла ІНФОРМАЦІЯ_5 ОСОБА_3 , являється матір`ю ОСОБА_2 . Визнано право власності за ОСОБА_2 на земельний сертифікат КР №0191907, виданий 29 жовтня 1997 року на ім`я ОСОБА_3 , площею 10,54 га, що знаходиться в с.Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області. В судовому рішенні зазначено, що зацікавлені особи повністю згідні з позовом. Позивач у позовній заяві вказала, шо крім неї, є ще два спадкоємці, які відмовилися від частки спадкового майна на її користь. Державний нотаріус відмовив їй у видачі свідоцтва, так як не збереглося свідоцтво про її народження і відстуній актовий запис про її народження (т.1 а.с.99,100). Як свідчить відмітка у долученій до матеріалів справи копії вказаного рішення, ОСОБА_1 копію вказаного рішення отримав 11 лютого 2009 року. Відомості про те, що рішення суду оскаржувалося, змінено чи скасовано, відсутні.

У листі Головного управління Держкомзему у Кіровоградській області від 19 серпня 2009 року надісланому ОСОБА_1 на його запит повідомлено наступне. Його матір ОСОБА_3 було внесено до списку осіб, який додається до державного акта на право колективної власності на землю, що мають право на земельну частку (пай) із земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області. На підставі розпорядження голови Петрівської райдержадміністрації від 29 жовтня 1997 року №513-р ОСОБА_3 отримала сертифікат на право на земельну частку (пай) серії КР №0191907, про що свідчать дані книги реєстрації сертифікатів на право на земельні частки (паї) членів КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району. Відповідно до рішення Петрівського районного суду від 17 вересня 2001 року до сертифіката було внесено зміни,згідно яких право на земельну частку (пай) передано ОСОБА_2 . На виконання рішення суду голова Петрівської райдержадміністрації розпорядженням від 07 травня 2002 року №121-р надав ОСОБА_2 у приватну власність земельну частку (пай) за рахунок земель КСП ім.Ульянова Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, як власниці сертифіката на право на земельну частку (пай). Вищевказаною громадянкою отримано державний акт на право приватної власності на землю серії І-КР №005207, який зареєстровано в книзі записів державних актів на право приватної власності на землю за №17 від 21 травня 2002 року (а.с.101).

За даними Інформаційної довідки зі спадкового реєстру (спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину), а також довідки державного нотаріуса Петрівської державної нотаріальної контори Кіровоградської області від 21 грудня 2022 року, інформація у спадковому реєстрі та алфавітних книгах нотаріальної контор за 1997-2002 роки про відкриття спадщини після смерті ОСОБА_9 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , відсутня.

На підтвердження родинного зв`язку між позивачем та ОСОБА_3 останнім надано свідоцтво про народження серії НОМЕР_1 видане 15 січня 1954 року російською мовою, з якого вбачається, що « ОСОБА_10 » народився ІНФОРМАЦІЯ_7 і його батьками записані « ОСОБА_4 , ОСОБА_11 » (т.1 а.с. 95).

Окрім того, позивачем до матеріалів позовної заяви долучено адресовану йому телеграму, яку він отримав від батька 18 листопада 1997 року за адресою: АДРЕСА_3 , та в якій повідомлялося про смерть матері (а.с. 96). Свідоцтво про смерть серії НОМЕР_2 від 18 травня 2005 року, з якого вбачається, що ОСОБА_4 , помер ІНФОРМАЦІЯ_2 у віці 94 років, у селі Новопетрівці Червонокостянтинівської сільської ради Петрівського району Кіровоградської області (а.с. 215). Лист, в якому як стверджує позивач відповідач ОСОБА_2 повідомила батька про смерть її старшої сестри, а його дочки ОСОБА_7 , про яку забула як про спадкоємицю матері у своєму позові поданому до суду (а.с. 102). Довідку видану 31 січня 2007 року начальником ВГІРФО УМВС України в Миколаївській області, про те, що ОСОБА_1 з 31 січня 2007 року набув громадянство України (а.с. 97). Рішення Перівського районного суду Кіровоградської області від 18 грудня 2019 року (справа №389/3241/18), постанову Кропивницького апеляційного суду Кіровоградської області від 16 квітня 2020 року, постанову Верховного Суду від 17 вересня 2020 року, з яких вбачається, що позивач звертався до Перівського районного суду Кіровоградської області з позовом до голови Петрівської районної державної адміністрації в Кіровоградській області про визнання недійсними розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації в Кіровоградській області від 07 травня 2002 року №212-р, державного акта на право власності на земельну ділянку серії І-КР №005207, отриманого ОСОБА_2 21 травня 2002 року та скасування його державної реєстрації. А також просив визнати за ним право на частку у спадщині, що залишилася після смерті його матері (справа №398/3241/18). Вказаний позов рішенням суду від 18 грудня 2019 року був залишений без задоволення. Рішення першої інстанції за апеляційною скаргою позивача переглядалося Кропивницьким апеляційним судом та постановою від 16 квітня 2020 року у здоволенні позову відмовлено. Підставою для відмови стало пред`явлення позову до неналежного відповідача. Вказана постанова суду апеляційної інстанції переглядалася Верховним Судом та постановою від 17 вересня 2020 року залишена без змін (а.с. т.1 а.с.24,25-28,29-32).

Разом з цим, позивачем не надано доказів на підтвердження прийняття ним спадщини, яка відкрилася після смерті ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області.

Відповідно до положень ст.549 ЦК УРСРвизнається, що спадкоємець прийняв спадщину: якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. Таких доказів матеріали справи не містять. При цьому, у позовній заяві, поданому до суду клопотанні від 08 лютого 2022 року (т.1 а.с. 242 -243) позивач вказав, що на день смерті матері і відкриття спадщини він був пенсіонером Російської Федерації, мешкав у Сніжногорську Мурманської області, тому не писав заяву нотаріусу про прийняття спадщини. А нотаріус в місті Миколаєві роз`яснив йому про недоцільність написання заяви про прийняття спадщини, а необхідність оскарження рішення суду. За вказаного у клопотанні просив суд вважати поважними причини несвоєчасного прийняття спадщини та надати право на його поновлення, або поновити його.

Частиною першою статті 550 ЦК УРСР визначено, що строк для прийняття спадщини, встановлений статтею 549 цього Кодексу, може бути подовжений судом, за заявою особи яка його пропустила, якщо суд визнає причини пропуску строку поважними. У встановленому законом порядку позивач не звертався до суду з позовною заявою про продовження йому строку для прийняття спадщини. Зрештою одне лише зазначення причин неприйняття спадщини, не є достатім для визнання причин пропуску поважними та продовження строку для прийняття спадщини.

Нормами ЦК УРСР не передбачено автоматичного прийняття спадщини непрацездатною особою.

Спадкоємець за законом або за заповітом вправі відмовитись від спадщини протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.При цьому він може заявити, що відмовляється від спадщини на користь кого-небудь з інших спадкоємців, закликаних до спадкоємства за законом або за заповітом, а також на користь держави або окремих державних, кооперативних або інших громадських організацій. Наступне скасування спадкоємцем такої заяви не допускається. Вважається, що відмовився від спадщини також той спадкоємець, який не вчинив жодної з дій, що свідчать про прийняття спадщини протягом встановленого строку (стаття 553 ЦК УРСР).

Таким чином судом встановлено, що позивачем не було виконано вказаного законодавчо встановленого обов`язку щодо прийняття спадщини, та не здійснено передбачених на той час чинним законодавством дій, що свідчать про прийняття спадщини. Відтак останній не прийняв спадщину ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 в селі Новопетрівка Петрівського району Кіровоградської області.

Відповідно до ч.1 ст.2ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. (ст.4 ЦПК України).

Стаття 15ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права в разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Відтак зазначена норма визначає об`єктом захисту порушене, невизнане або оспорене право чи цивільний інтерес.

Порушення права пов`язано з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково.

При оспоренні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.

Таким чином, лише порушення, невизнання або оспорення суб`єктивного права є підставою для звернення особи за захистом свого права із застосуванням відповідного способу захисту.

Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.

Таким чином, у розумінні закону, суб`єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.

У справі за конституційним поданням щодо офіційного тлумачення окремих положень ст.4Цивільного процесуальногокодексу України (справа про охоронюваний законом інтерес) Конституційний Суд України в Рішенні від 01 грудня 2004 року № 18-рп/2004 дав визначення поняттю "охоронюваний законом інтерес", який вживається в ряді законів України, у логічно-смисловому зв`язку з поняттям "право" (інтерес у вузькому розумінні цього слова), який розуміє як правовий феномен, що: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституціїі законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним.

Поняття «охоронюваний законом інтерес» у всіх випадках вживання його у законах України у логічно-смисловому зв`язку з поняттям «права» має один і той же зміст. Отже, обов`язковою умовою надання правового захисту судом є наявність відповідного порушення прав, свобод або інтересів особи на момент її звернення до суду. Порушення має бути реальним, стосуватися (зачіпати) зазвичай індивідуально виражених права чи інтересів особи, яка стверджує про їх порушення.

Гарантоване статтею 55Конституції України й конкретизоване у звичайних законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб стверджувальне порушення було обґрунтованим.

Наведені положення не дозволяють скаржитися щодо законодавства або певних обставин абстрактно, лише тому, що заявники вважають начебто певні положення норм законодавства впливають на їх правове становище.

Не поширюють свою дію ці положення й на правові ситуації, що вимагають інших юрисдикційних (можливо позасудових) форм захисту від стверджувальних порушень прав чи інтересів.

Статтею 16ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Вказаною нормою матеріального права визначено способи захисту прав та інтересів, і цей перелік не є вичерпним.

Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб`єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.

Суд зобов`язаний з`ясувати характер спірних правовідносин (предмет і підстави позову), наявність/відсутність порушеного права чи інтересу та можливість його поновлення/захисту в обраний спосіб.

З урахуванням цих норм правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення (можливого порушення), невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів і осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси. Відтак суд повинен установити, чи були порушені (чи існує можливість порушення), не визнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, і залежно від установленого - вирішити питання про задоволення позовних вимог або відмову в їх задоволенні.

Як неодноразово звертав увагу Верховний Суд, відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, є підставою для прийняття судом рішення про відмову в позові.

У постанові ВП ВС від 02 лютого 2021 року № 925/642/19 зроблені такі висновки: порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.

При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюються судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову.

Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (подібні висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 5 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16(пункт 40), від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц (пункт 89), від16 червня 2020 року у справі № 145/2047/16-ц (пункт 7.23)).

Розглядаючи справу, суд має з`ясувати: 1) з яких саме правовідносин сторін виник спір; 2) чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; 3) чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права позивача; 4) чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права у спірних правовідносинах. Якщо суд дійде висновку, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню (подібний висновок викладений у пунктах 6.6., 6.7 постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19.

Згідно з ч.5 ст.177 ЦК України, позивач зобов`язаний додати до позовної заяви всі наявні в нього докази, що підтверджують обставини, на яких гуртуються позовні вимоги.

У відповідності до положень ч.1 ст.13ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Згідно зі ст. 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести ті обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до п.27 Постанови ПленумуВСУ №14від 18грудня 2009року «Просудове рішенняу цивільнійсправі» під час судового розгляду предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше юридичне значення для вирішення справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Як визначено вст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно дост.77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ст.81ЦПК кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач не прийняв спадщину ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що позбавляє суд можливості перевірити, чи взагалі дійсно були порушені/порушуються права позивача. Жодних належних та допустимих доказів на підтвердження вказаних обставин позивачем суду не надано. При цьому, судовому захисту підлягають лише порушені права, яких у даному випадку, судом не встановлено.

Таким чином, враховуючи викладені обставини, заявлені позивачем позовні вимоги є передчасними, необґрунтованими і не підлягають задоволенню.

Відповідно до положень ст.141 ЦПК України, оскільки в позові відмовлено, сплачений позивачем судовий збір за подання даного позову до суду, суд відносить на його рахунок.

Керуючись ст.ст. 2,4,12,13, 76- 89, 141, 223, 259, 263 -265, 354ЦПК України, суд,

П О С Т А Н О В И В:

У задоволенні позову ОСОБА_1 до Петрівської селищної ради Кіровоградської області, ОСОБА_2 , Петрівського районного суду Кіровоградської області, про визнання недійсним розпорядження голови Петрівської районної державної адміністрації Кіровоградської області, відмовити.

Сплачений позивачем судовий збір за подання даного позову до суду залишити по фактично понесеному.

На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Кропивницького апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Відповідач - ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_5 , паспорт НОМЕР_4 .

Відповідач - Петрівська селищна рада, місцезнаходження: вул.Святкова, 7, смт Петрове Олександрійського району Кіровоградськоїх області, код ЄДРПОУ 04364199.

Відповідач Петрівський районний суд Кіровоградської області, вул.Центральна,34, Олександрійського району Кіровогрдської області, код ЄДРПОУ 02897000.

Суддя Г.В. Берднікова