Рішення

від 03.03.2023 по справі 460/342/23

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

03 березня 2023 року м. Рівне№460/342/23

Рівненський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Комшелюк Т.О., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області, Володимирецького районного суду Рівненської області, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача Державна судова адміністрація України про визнання протиправним та скасування наказу, визнання дій протиправними, зобов`язання вчинення певних дій,

В С Т А Н О В И В:

ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Рівненського окружного адміністративного суду з позовом до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (далі - відповідач 1), Володимирецького районного суду Рівненської області (далі - відповідач 2), в якому просить суд: 1) визнати протиправним та скасувати наказ голови Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 липня 2022 року №5-К «Про внесення змін до наказу "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією" №3-К від 17.03.2022 року; 2) визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області щодо не здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди судді Володимирецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 починаючи з 20 липня 2022 року; 3) зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області нарахувати та виплатити судді Володимирецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 невиплачену суддівську винагороду починаючи з 20 липня 2022 року з утриманням з цієї суми передбачених Законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті. Позовні вимоги ґрунтуються на тому, що з жовтня 2010 року позивач є суддею Володимирецького районного суду та з 02.03.2022 відповідно до наказу голови Володимирецького районного суду № 3-к від 17.03.2022 його увільнено від роботи, як призваного на військову службу по загальній мобілізації в Україні під час дії воєнного стану на строк до дня фактичного звільнення, зі збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку на строк для дня фактичного звільнення. Повідомлено, що 19.07.2022, у зв`язку з набранням чинності Законом України від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ, до вказаного наказу було внесено зміни, зокрема, виключено слова щодо збереження за позивачем середнього заробітку. Вважає припинення виплати йому з 19.07.2022 суддівської винагороди звуженням передбачених йому законом гарантій. З таких підстав, просив позов задовольнити повністю.

Відповідач 1 подав відзив на позов, в якому позовні вимоги не визнав. На обґрунтування своїх заперечень зазначив, що з 19.07.2022 за суддями, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігається виключно їх місце роботи (посада судді). Відтак вказав, що не виплачуючи з 19.07.2022 позивачу суддівської винагороди діяв на підставі, в межах повноважень та у спосіб, визначені чинним законодавством, а тому просив в задоволенні позову відмовити.

Відповідач 2 подав до суду лист від 25.01.2023 № 10/23-Вих, в якому позовні вимоги не визнає як безпідставні. Обґрунтування такого невизнання відсутні.

Третя особа пояснень на позовну заяву не подала.

Заяви, клопотання учасників справи, процесуальні дії у справі:

05 січня 2023 року позовна заява надійшла до суду.

10 січня 2023 року ухвалою суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.

30 січня 2023 року ухвалою суду клопотання відповідача 1 про залучення до участі у справі ДСА України в якості відповідача, залишено без задоволення.

Розглянувши матеріали та з`ясувавши всі обставини адміністративної справи, які мають юридичне значення для розгляду та вирішення спору по суті, дослідивши наявні у справі докази у їх сукупності, суд встановив наступне.

ОСОБА_1 є суддею Володимирецького районного суду Рівненської області та проходить військову службу у військовій частині НОМЕР_1 .

Так, Указом Президента України № 951/2010 від 11.10.2010 ОСОБА_1 призначений суддею Володимирецького районного суду Рівненської області строком на п`ять років.

Указом Президента України № 157/2017 від 12.06.2017 позивача призначено суддею цього ж суду безстроково, де він працює і на даний час, що підтверджується записами трудової книжки.

У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України від 24.02.2022 № 64/202, затвердженим Законом України від 24.02.2022 № 2102-IX, в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому відповідними указами Президента України воєнний стан в Україні неодноразово продовжувався і діє станом на час розгляду даної справи.

Таким чином, на дату ухвалення рішення у цій справі та на даний момент на території України діє воєнний стан, правовий режим якого визначається Законом України від 12.05.2015 № 389-VIII.

Відповідно до наказу голови Володимирецького районного суду Рівненської області № 3-к від 17.03.2022, ОСОБА_1 , суддю Володимирецького районного суду Рівненської області, увільнено від роботи з 02 березня 2022 року, призваного на військову службу по загальній мобілізації в Україні під час дії воєнного стану на строк до його закінчення або дня фактичного звільнення із збереженням місця роботи, посади та середнього заробітку

19.07.2022 головою Володимирецького районного суду Рівненської області прийнято наказ № 5-к про внесення змін до наказу № 3-к від 17.03.2022, а саме: слова «зберегти місце роботи, посаду та середній заробіток» замінено словами «зберегти місце роботи, посаду».

Вважаючи вказаний наказ протиправним, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.

Згідно із частинами першою, другою статті 17 Конституції України захист суверенітету і територіальної цілісності України, забезпечення її економічної та інформаційної безпеки є найважливішими функціями держави, справою всього Українського народу. Оборона України, захист її суверенітету, територіальної цілісності і недоторканності покладаються на Збройні Сили України.

Відповідно до частин першої, другої статті 65 Конституції України захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов`язком громадян України. Громадяни відбувають військову службу відповідно до закону.

Пунктом 20 частини першої статті 106 Конституції України передбачено, що Президент України приймає відповідно до закону рішення про загальну або часткову мобілізацію та введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях у разі загрози нападу, небезпеки державній незалежності України.

За приписами частини першої статті 4 Закону України «Про оборону України» від 06.12.1991 №1932-ХІІ (далі Закон №1932-ХІІ) у разі збройної агресії проти України або загрози нападу на Україну Президент України приймає рішення про загальну або часткову мобілізацію, введення воєнного стану в Україні або окремих її місцевостях, застосування Збройних Сил України, інших військових формувань, утворених відповідно до законів України, подає його Верховній Раді України на схвалення чи затвердження, а також вносить до Верховної Ради України подання про оголошення стану війни.

Згідно із частинами першою третьою статті 17 Закону №1932-ХІІ захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Громадяни України чоловічої статі, придатні до проходження військової служби за станом здоров`я і віком, а жіночої статі - також за відповідною фаховою підготовкою, повинні виконувати військовий обов`язок згідно із законодавством. Громадяни проходять військову службу, службу у військовому резерві та виконують військовий обов`язок у запасі відповідно до законодавства.

За змістом статті 11 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» від 21.10.1993 №3543-ХІІ (далі Закон №3543-ХІІ) відповідно до повноважень, визначених Конституцією України, Президент України: приймає рішення про введення воєнного чи надзвичайного стану в Україні або в окремих її місцевостях, про загальну або часткову мобілізацію та про демобілізацію із внесенням їх на затвердження Верховною Радою України.

Згідно із частиною першою статті 1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25.03.1992 №2232-ХІІ (далі Закон №2232-ХІІ) захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України.

До видів військової служби, згідно із частиною шостою статті 2 Закону № 2232-ХІІ, відноситься військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період.

Пунктами 1 4 Указу Президента України «Про загальну мобілізацію» від 24.02.2022 № 69/2022 передбачено, що у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до частини другої статті 102, пунктів 1,17, 20 частини першої статті 106 Конституції України, Президентом України постановлено: оголосити та провести загальну мобілізацію (далі - мобілізація); мобілізацію провести на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва; мобілізація проводиться протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом; призов військовозобов`язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.

Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022 № 64/2022 (затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ), у зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб. В подальшому, Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 14.03.2022 № 133/2022 (затвердженим Законом України від 14.03.2022 №2119-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 18.04.2022 №259/2022 (затвердженим Законом України від 21.04.2022 №2212-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 17.05.2022 №341/2022 (затвердженим Законом України від 22.05.2022 №2263-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 12.08.2022 № 573/2022 (затвердженим Законом України від 15.08.2022 №2500-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.11.2022 №757/2022 (затвердженим Законом України від 16.11.2022 №2738-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб. Указом Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 06.02.2023 №58/2023 (затвердженим Законом України від 07.02.2023 №2915-ІХ) продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 19 лютого 2023 року строком на 90 діб.

Відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній на момент видання наказу №3-к від 17.03.2022) за працівниками, призваними на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову. Таким працівникам здійснюється виплата грошового забезпечення за рахунок коштів Державного бюджету України відповідно до Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».

19.07.2022 набрав чинності Закон №2352-ІХ, яким внесені зміни у КЗпП України, зокрема, у частині третій статті 119 слова «зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток» замінити словами «зберігаються місце роботи і посада».

Отже, з 19.07.2022 (дата набрання чинності Законом №2352-ІХ) за працівниками, призваними на військову службу за призовом під час мобілізації, зберігається лише місце роботи і посада (без збереження середнього заробітку), та правові підстави для виплати вказаним працівникам з 19.07.2022 середнього заробітку відповідно до частини третьої статті 119 КЗпП України (в редакції, чинній до внесення змін Законом №2352-ІХ) відсутні.

Як встановлено судом із матеріалів справи та не заперечується сторонами, з 19.07.2022 позивачу припинено виплату щомісячної суддівської винагороди по місцю роботи.

Суд не погоджується із такими діями відповідача, з огляду на таке.

Згідно з частиною першою статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами.

Відповідно до частини другої статті 135 Закону №1402-VIII суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці.

Пунктом 1 частини третьої статті 135 Закону №1402-VIII передбачено, що базовий розмір посадового окладу судді становить: судді місцевого суду - 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.

За приписами частини п`ятої статті 135 Закону №1402-VIII суддям виплачується щомісячна доплата за вислугу років у розмірі: за наявності стажу роботи більше 3 років - 15 відсотків, більше 5 років - 20 відсотків, більше 10 років - 30 відсотків, більше 15 років - 40 відсотків, більше 20 років - 50 відсотків, більше 25 років - 60 відсотків, більше 30 років - 70 відсотків, більше 35 років - 80 відсотків посадового окладу.

Згідно з частиною десятою статті 135 Закону №1402-VIII суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу.

При вирішенні цього спору суд також враховує висновки щодо застосування норм права, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03.11.2022 у справі №990/4/2, які полягають у такому.

Під час здійснення правосуддя існують випадки, коли за певних умов суддя не може здійснювати правосуддя. Такі випадки поділяються на дві категорії.

До першої категорії належать випадки, коли нездійснення правосуддя обумовлене поведінкою самого судді, зокрема відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, при проведенні кваліфікаційного оцінювання та застосування до судді дисциплінарного стягнення у виді тимчасового відсторонення від здійснення правосуддя.

Друга категорія охоплює випадки, коли суддя не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою. Наприклад, припинення роботи суду у зв`язку з військовими діями, стихійним лихом, нездійснення суддею правосуддя у разі ліквідації, реорганізації суду, перебуванням судді у відрядженні, тимчасова непрацездатність, перебування у різного роду відпустках (основна, додаткова, соціальна), у зв`язку з мобілізацією відповідно до вимог Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».

Відповідно до статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Держава своєю чергою забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів; розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій (стаття 130 Основного Закону України).

Судді здійснюють правосуддя шляхом реалізації судової влади в межах повноважень, якими вони наділені відповідно до Основного Закону України та закону про судоустрій. Судді виконують свої обов`язки на професійній основі, мають однаковий юридичний статус, основу якого становлять спільні елементи, незалежно від місця суду в системі судоустрою чи від адміністративної посади, яку суддя обіймає в суді. Однаковість юридичного статусу усіх суддів обумовлена, зокрема, наявністю єдиного порядку набуття статусу судді, сукупністю прав та обов`язків судді, єдністю юридичних гарантій, які надають суддям можливість бути неупередженими, об`єктивними, безсторонніми та незалежними. Із набуттям статусу судді пов`язане й набуття передбачених Конституцією та законами України гарантій незалежності, на чому неодноразово наголошував Конституційний Суд України у своїх рішеннях.

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 03.06.2013 №3-рп/2013 зазначав: «Визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу... Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) ...» (абзац п`ятий підпункту 2.2 пункту 2 мотивувальної частини).

Невід`ємним елементом статусу суддів, зокрема, є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення. У більшості випадків, коли суддя не здійснює правосуддя (окрім випадків застосування до судді дисциплінарного стягнення), йому (судді) виплачується суддівська винагорода. Отримання від держави матеріального забезпечення, зокрема суддівської винагороди, нерозривно пов`язує цю особу з її статусом судді.

Суд при вирішенні цієї справи враховує також рішення Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018, яким, зокрема, визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним), положення частини десятої статті 133 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 7 липня 2010 року №2453-VI у редакції Закону України «Про забезпечення права на справедливий суд» від 12 лютого 2015 року №192-VIII, за яким «суддя, який не здійснює правосуддя (крім випадків тимчасової непрацездатності, перебування судді у щорічній оплачуваній відпустці), не має права на отримання доплат до посадового окладу», для цілей застосування окремих положень Закону України «Про судоустрій і статус суддів» від 2 червня 2016 року №1402-VIII, зі змінами, а саме:

- частини першої статті 55 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неможливістю здійснення правосуддя у відповідному суді, припиненням роботи суду у зв`язку зі стихійним лихом, військовими діями, заходами щодо боротьби з тероризмом або іншими надзвичайними обставинами та з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про його відрядження до іншого суду;

- частини восьмої статті 56, частин першої, другої статті 89 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з обов`язковим проходженням підготовки у Національній школі суддів України для підтримання кваліфікації;

- частини третьої статті 82, частин шостої, сьомої статті 147 щодо нездійснення суддею правосуддя у зв`язку з неприйняттям, з незалежних від судді причин, у встановлені строки рішення про переведення судді на посаду судді до іншого суду того самого або нижчого рівня у випадках реорганізації, ліквідації або припинення роботи суду, в якому такий суддя обіймає посаду судді».

При цьому, у рішенні Конституційного Суду України від 04.12.2018 №11-р/2018 зазначено, що питання оплати праці судді, зокрема отримання чи неотримання ним доплат до посадового окладу, в одних випадках нездійснення ним правосуддя законодавчо врегульовані, а саме: відсторонення судді від посади у зв`язку з притягненням до кримінальної відповідальності, тимчасове відсторонення від здійснення правосуддя у випадку застосування до судді дисциплінарного стягнення, відрядження судді для роботи у Вищій раді правосуддя, Вищій кваліфікаційній комісії суддів України (у разі призначення судді членом цих органів), Раді суддів України, а також за заявою судді відрядження для роботи у Національній школі суддів України, мобілізація. Щодо інших випадків, коли суддя не здійснює правосуддя, зокрема з незалежних від нього причин або через обставини, що не обумовлені його поведінкою, відповідного законодавчого регулювання немає, а отже, за положенням частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 у таких випадках суддя не має права на отримання доплат до посадового окладу.

Проте, якщо позбавлення судді права на отримання доплат до посадового окладу може бути визнане доцільним та виправданим, зокрема, у випадку притягнення його до кримінальної чи дисциплінарної відповідальності, наслідком якого є відсторонення судді від посади чи від здійснення правосуддя, то позбавлення судді цього права, коли він не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, як випливає зі змісту положення частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192, є несправедливим, невиправданим та необґрунтованим. Застосований законодавцем у положенні частини десятої статті 133 Закону № 2453 у редакції Закону №192 підхід до об`єднання усіх випадків, коли суддя, який не здійснює правосуддя, не має права на отримання доплат до посадового окладу, не можна визнати виправданим, справедливим та домірним, оскільки такий підхід не враховує особливостей кожної категорії підстав нездійснення правосуддя, ступеня обумовленості таких підстав поведінкою судді та інших законодавчо визначених обставин, а отже, невиправдано призводить до звуження обсягу гарантій незалежності суддів у виді зниження рівня їх матеріального забезпечення.

Крім того, Рада суддів України у рішенні від 19.04.2019 №21 «Про право суддів здійснювати правосуддя після спливу строку відсторонення та на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04.12.2018 № 11-р/2018» висловила позицію про те, що суддя, який не здійснює правосуддя через обставини, що не залежать від нього особисто або не обумовлені його поведінкою, має право на отримання доплат до посадового окладу з дня ухвалення Рішення Конституційним Судом України від 04 грудня 2018 року №11-р/2018 у справі № 1-7/2018(4062/15).

Отже, з урахуванням конституційних гарантій незалежності суддів, пріоритетності норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, можна дійти висновку про те, що з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода має виплачуватися у повному обсязі.

Вказана правова позиція висловлена також у рішенні Ради суддів України від 05.08.2022 № 24, у пункті 1 якого звернута увагу розпорядників бюджетних коштів органів судової влади, що суддям, увільненим від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, виплачується суддівська винагорода та передбачені законом доплати до посадового окладу.

З урахуванням встановлених обставин справи та наведених норм чинного законодавства України, зважаючи на те, що суддя Володимирецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 в період, починаючи з 02.03.2022 не здійснює правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації та виконанням конституційного обов`язку із захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, та беручи до уваги конституційні гарантії незалежності суддів, пріоритетність норм Конституції України та Закону №1402-VIII над іншими нормами законодавства, суд дійшов висновку, що з 19.07.2022 (тобто, з моменту набрання чинності Законом №2352-ІХ, яким внесені зміни до частини третьої статті 119 КЗпП України в частині збереження за працівниками, прийнятими на військову службу за призовом під час мобілізації, лише місця роботи і посади, але без збереження середнього заробітку) позивачу, увільненому від виконання обов`язків з відправлення правосуддя у зв`язку із призовом на військову службу під час мобілізації, суддівська винагорода повинна виплачуватися у повному обсязі.

Таким чином, відповідач 1 приймаючи спірний наказ та відповідач 2, не нараховуючи та не виплачуючи позивачу суддівську винагороду, починаючи з 19.07.2022, діяли не на підставі, не в межах повноважень та не у спосіб, визначені чинним законодавством Також наказ № 5-к від 19.07.2022 прийнятий без урахування всіх обставин справи, такий, що не відповідає критеріям правомірності, визначеним ч. 2 ст. 2 КАС України, а отже протиправний та підлягає скасуванню.

Зважаючи на встановлені обставини справи в їх сукупності, суд вважає, що для повного захисту та відновлення порушеного права позивача слід зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити позивачу з 19.07.2022 невиплачену суму суддівської винагороди.

Відповідно до частин 1, 2 статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.

За наведених обставин в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підтверджені належними і допустимими доказами, а тому підлягають до задоволення повністю.

Правові підстави для застосування положень ст.139 КАС України відсутні.

Керуючись статтями 241-246, 255, 257-262, 295 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

В И Р І Ш И В :

Позовну заяву задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати наказ голови Володимирецького районного суду Рівненської області від 19 липня 2022 року № 5-К «Про внесення змін до наказу "Про увільнення ОСОБА_1 від роботи у зв`язку з призовом на військову службу за мобілізацією" № 3-К від 17.03.2022 року.

Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області щодо не здійснення нарахування та виплати суддівської винагороди судді Володимирецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 , починаючи з 19 липня 2022 року.

Зобов`язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України у Рівненській області нарахувати та виплатити судді Володимирецького районного суду Рівненської області ОСОБА_1 суддівську винагороду, починаючи з 19 липня 2022 року з утриманням з цієї суми передбачених Законом податків та обов`язкових платежів при їх виплаті.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.

Повний текст рішення складений 03 березня 2023 року

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , ЄДРПОУ/РНОКПП НОМЕР_2 )

Відповідач - Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Рівненській області (вул. Симона Петлюри, буд. 10, м. Рівне, 33028, ЄДРПОУ/РНОКПП 26259988)

Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Державна судова адміністрація України Адреса: вул. Липська, 18/5, м. Київ, 01601, ЄДРПОУ 26255795.

Суддя Т.О. Комшелюк