Рішення

від 06.03.2023 по справі 509/4786/22

ОВІДІОПОЛЬСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

Справа № 509/4786/22

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 березня 2023 року Овідіопольський районний суд Одеської області в складі :

судді Гандзій Д.М.

при секретарі Задеряка Г.М.

розглянувши в підготовчому судовому засіданні, в залі суду, в смт. Овідіополь в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Петродолинське» та Великодолинської сільської ради Одеського району Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на спадщину за законом,

ВСТАНОВИВ :

11 листопада 2022 року, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 звернулися до суду з позовом, в якому просили суд, встановити юридичний факт в тому, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті їхньої матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 входить : право на земельну частку (пай), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») і належало спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. на підставі рішення Овідіопольської РДА від 21.08.2001 р. № 531 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 842 та право на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. згідно рішення загальних зборів КСП «Петродолинське» № 3 від 05.03.2000 р., визнавши за ними в рівних частках, по 1/2 частці за кожним право права на спадщину за законом в порядку спадкування за законом після смерті матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 на вищевказані земельний та майновий паї, мотивуючи це постановою нотаріуса про відмову у видачі їм свідоцтв про право на спадщину за законом від 17.02.2022 р. у зв?язку з механічними пошкодженнями оригіналів вказаних вище сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. та свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р.

В підготовче судове засідання позивачі не з`явилися, про дату, час та місце підготовчого судового засідання повідомлялись належним чином, що підтверджується особистими розписками з підписами, причини неявки не повідомили, надіславши до суду свої письмові заяви, в яких повністю підтримали свій позов, який просили задовольнити і слухати справу без їх участі (а.с. 41,42).

Представники відповідачів в підготовче судове засідання не з`явилися, про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином, причини неявки суду не повідомили, надіславши до суду письмові заяви, в яких повністю визнали позов та проханням про розгляд справи без їхньої участі (а.с. 39,40).

З урахуванням вимог ч. 3 ст. 200 ЦПК України, відповідно до якої, за результатами розгляду підготовчого провадження, суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем, суд вважає необхідним ухвалити рішення в підготовчому судовому засіданні

Дослідивши матеріали справи, суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України - кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Відповідно до ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Згідно ст. 10-13 ЦПК України - суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України. Суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Суд застосовує норми права інших держав у разі, коли це передбачено законом України чи міжнародним договором, згода на обов`язковість якого надана Верховною Радою України. Суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання цивільного судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов`язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.

У відповідності до ст.ст. 76-83 ЦПК України - доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.

Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на невчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину невчинення відповідних дій або відсутності події встановленою.

Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд - не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.

Обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників. Відмова від визнання обставин приймається судом, якщо сторона, яка відмовляється, доведе, що вона визнала ці обставини внаслідок помилки, що має істотне значення, обману, насильства, погрози чи тяжкої обставини, або що обставини визнано у результаті зловмисної домовленості її представника з другою стороною. Про прийняття відмови сторони від визнання обставин суд постановляє ухвалу. У разі прийняття судом відмови сторони від визнання обставин вони доводяться в загальному порядку.

Обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування.

Обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили - не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.

Правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду.

Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Відповідач, третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, повинні подати суду докази разом з поданням відзиву або письмових пояснень третьої особи.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити: доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу. Докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Копії доказів (крім речових доказів), що подаються до суду, заздалегідь надсилаються або надаються особою, яка їх подає, іншим учасникам справи. Суд не бере до уваги відповідні докази у разі відсутності підтвердження надсилання (надання) їх копій іншим учасникам справи, крім випадку, якщо такі докази є у відповідного учасника справи або обсяг доказів є надмірним, або вони подані до суду в електронній формі, або є публічно доступними. Докази, які не додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, якщо інше не передбачено цим Кодексом, подаються через канцелярію суду, з використанням Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні з клопотанням про їх приєднання до матеріалів справи.

У разі подання заяви про те, що доданий до справи або поданий до суду учасником справи для ознайомлення документ викликає сумнів з приводу його достовірності або є підробленим, особа, яка подала цей документ, може просити суд до закінчення підготовчого засідання виключити його з числа доказів і розглядати справу на підставі інших доказів.

Стаття 89 ЦПК України встановлює, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Стаття 95 ЦПК України передбачає, що письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору. Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.

Відповідно до приписів ст. 263 ЦПК України - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин - суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Згідно з ч. 5 ст. 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» - висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду є обов`язковими для всіх суб`єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить відповідну норму права.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Відповідно до роз`яснень, викладених у п. 26 Постанови Пленуму ВСУ № 2 від 12.06.2009 р. «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» - під час судового розгляду, предметом доказування є факти, якими обґрунтовують заявлені вимоги чи заперечення і підлягають встановленню при ухваленні рішення.

Згідно із ст. 293 ЦПК України, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав, свобод та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав.

Частинами 1,2статті 357ЦК Українипередбачено,що часткиу правіспільної частковоївласності вважаютьсярівними,якщо іншене встановленоза домовленістюспіввласників абозаконом. Якщо розмір часток у праві спільної часткової власності не встановлений за домовленістю співвласників або законом, він визначається з урахуванням вкладу кожного з співвласників у придбання (виготовлення, спорудження) майна.

Таким чином, зі змісту ст. 357 ЦК України, вбачається, що під терміном «визначення часток» законодавець розуміє визначення (встановлення) розміру частки співвласника у спільному сумісному майні.

Статтею 1217 ЦК України передбачено спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Відповідно до ст. 1218 ЦК України, до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Статтею 1220 ЦК України, визначено, що спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою.

У відповідності з ч. 1 ст. 1222 ЦК України, спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.

У разі відсутності заповіту, право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Стаття 1261 ЦК України передбачає, що у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.

Згідно із ст. 1267 ЦК України частки у спадщині кожного із спадкоємців за законом є рівними.

Відповідно до ст. 1268 ЦК України, спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийняття спадщини, з умовою чи із застереженням.

Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини та згідно із ч. 3 ст. 1296 ЦК України відсутність свідоцтва про право на спадщину - не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Статтею 1297 ЦК України встановлено обов`язок спадкоємця звернутися за свідоцтвом про право на спадщину на нерухоме майно. Проте нормами цієї статті, так само як й іншими нормами цивільного права, не визначено правових наслідків недотримання такого обов`язку у виді втрати права на спадщину.

Виникнення у спадкоємця права на спадщину, яке пов`язується з її прийняттям, як майнового права зумовлює входження права на неї до складу спадщини після смерті спадкоємця, який не одержав свідоцтва про право на спадщину (статті 1296,1297 ЦК) та не здійснив його державної реєстрації (ст. 1299 ЦК України).

Частиною 1 статті 356 ЦК України передбачено власність двох чи більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю.

Якщо спадщина відкрилась після 01 січня 2004 року - суди не повинні задовольняти вимоги про встановлення факту прийняття спадщини шляхом вступу в управління чи володіння спадковим майном або задовольняти позови про визнання права власності на спадкове майно із зазначених підстав.

У разі втрати, пошкодження сертифіката про право на земельну частку (пай) аналогічного порядку видачі нового сертифікату на ім`я спадкодавця спадкоємцям особи, яка мала право на земельну частку (пай) - не передбачено.

Отже, належним способом захисту прав спадкоємців у разі відмови нотаріуса видати свідоцтво право на спадщину на земельну частку (пай) - є звернення спадкоємців з вимогами про визнання права на земельну частку (пай) в порядку спадкування.

Право на земельну частку (пай) виникає в осіб, які на час видачі колективному сільськогосподарському підприємству державного акта на право колективної власності на землю були членами цього підприємства.

Оскільки спір про визнання права власності на земельну ділянку сільськогосподарського призначення є спором про спадкування, належним відповідачем у зазначених спорах є спадкоємці, які прийняли спадщину, а у випадку їх відсутності відповідна територіальна громада в особі сільської, селищної ради. Районні державні адміністрації можуть бути залучені в якості третіх осіб у випадках, якщо спірні земельні ділянки сільськогосподарського призначення знаходяться за межами населених пунктів. Сільські, селищні ради можуть бути залучені в якості третіх осіб у спорах щодо земельних ділянок, які знаходяться на території відповідної ради.

Спори про визнання права власності на земельну ділянку та права на земельну частку (пай) в порядку спадкування, зокрема у випадках, якщо відсутній отриманий спадкодавцем державний акт про право власності на земельну ділянку, зареєстрований належним чином, якщо спадкодавцем не був отриманий державний акт про право власності на земельну ділянку, або в державному акті є неточності, які підлягають виправленню, розглядаються судами з урахуванням вимог закону та роз`яснень, викладених в пунктах 10,11 ППВСУ від 30 травня 2008 року № 7 про те, що відповідно до статті 1225 ЦК право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців за загальними правилами спадкування (зі збереженням її цільового призначення) при підтвердженні цього права спадкодавця державним актом на право власності на землю або іншим правовстановлюючим документом. У порядку спадкування можуть передаватися також право користування земельною ділянкою для сільськогосподарських потреб (емфітевзис), право користування чужою земельною ділянкою для забудови (суперфіцій), право користування чужим майном (сервітут).

Відповідно до ст. 125 ЗК право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають із моменту державної реєстрації цих прав.

Право власності на земельну ділянку посвідчується державним актом, а також право власності на земельну ділянку, набуту у власність із земель приватної власності без зміни її меж, цільового призначення, посвідчується :

цивільно-правовою угодою щодо відчуження земельної ділянки, укладеною у порядку, встановленому законом, у разі набуття права власності на земельну ділянку за такою угодою;

свідоцтвом про право на спадщину (ч. 1 і ч. 2 ст. 126 ЗК).

Набуття права власності на земельну ділянку та перехід права власності на земельну ділянку в порядку спадкування має місце за наявності наступних юридичних фактів у їх сукупності:

ухвалення рішення компетентного органу про передачу у власність земельної ділянки спадкодавцю, укладення спадкодавцем правочинів щодо набуття права власності на земельні ділянки;

виготовлення технічної документації на земельні ділянки;

визначення меж земельної ділянки в натурі;

погодження із суміжними землевласниками та землекористувачами;

одержання у встановленому порядку Державного акта на землю;

реєстрація права власності на земельну ділянку.

Якщо зазначені вимоги спадкодавцем не дотримано, право власності на конкретні земельні ділянки - не виникає та відповідно до ст. 1216 ЦК не переходить до спадкоємців у порядку спадкування, за винятком встановлених випадків, на які поширюється дія п. 1 розділу Х «Перехідні положення» ЗК.

Якщо спадкодавець не набув права власності на земельну ділянку згідно зі ст. 125 ЗК, проте розпочав процедуру приватизації земельної ділянки відповідно до чинного законодавства України, а органами місцевого самоврядування відмовлено спадкоємцям у завершенні процедури приватизації, то спадкоємці мають право звертатися до суду із позовами про визнання відповідного права в порядку спадкування права на завершення приватизації та одержання державного акта про право власності на землю на ім`я спадкоємця, а не права власності на земельну ділянку.

Суд встановив, що позивачі по справі є рідними дітьми ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 , після смерті якої залишилось спадкове майно у виді : права на земельну частку (пай), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») і належало спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. на підставі рішення Овідіопольської РДА від 21.08.2001 р. № 531 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 842 та права на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. згідно рішення загальних зборів КСП «Петродолинське» № 3 від 05.03.2000 р. (а.с. 8-12).

З матеріалів позову вбачається, що після смерті матері, звернувшись до нотаріуса, позивачі отримали свідоцтва про право на спадщину за законом по 1/2 частці за кожним на спадкове майно у виді 55/300 або 11/60 частин житлового будинку з господарчими будівлями та спорудами АДРЕСА_1 (а.с. 13).

Однак, у видачі нотаріусом свідоцтв про право на спадщину за законом було відмовлено постановою нотаріуса від 17.02.2022 р. у зв?язку з механічними пошкодженнями оригіналів вказаних вище сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. та свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. та неможливістю отримання дублікатів правовстановлюючих документів, що вбачається з письмової відповіді нотаріусу з архівного відділу Одеської РДА Одеської області від 23.12.2021 р. (а.с. 11,14).

На думку суду, слід відмовити у задоволенні позову в частині встановлення юридичного факту в тому, що до складу спадщини, яка відкрилася після смерті їхньої матері ОСОБА_3 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 входить : право на земельну частку (пай), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») і належало спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. на підставі рішення Овідіопольської РДА від 21.08.2001 р. № 531 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 842 та право на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. згідно рішення загальних зборів КСП «Петродолинське» № 3 від 05.03.2000 р. з огляду на те, що спадщина відкрилась після 1 січня 2004 року, а також беручи до уваги приписи п.п. 10,11 Постанови Пленуму ВСУ № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у спорах про спадкування», з урахуванням того, що судом встановлено належність земельної частки (паю), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та права на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_3 , що підтверджується вищевказаними доказами по справі.

В той же час, з огляду на вагомість і достатність документальних доказів, у суду є підстави для задоволення позову в частині визнання в порядку спадкування в рівних частках, по 1/2 частці за кожним позивачем право на земельну частку (пай), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») і належало спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. на підставі рішення Овідіопольської РДА від 21.08.2001 р. № 531 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 842 та право на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. згідно рішення загальних зборів КСП «Петродолинське» № 3 від 05.03.2000 р., право на які за життя набула матір позивачів ОСОБА_3 , померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .

Керуючись ст. ст. 3-7,10-13,18,11,76-83,95,133,141,174,191,197,200,213,228,229,241-246,258,259,263-268,272,273,277 ЦПК України, ст.ст. 293,355,356,357,358,1217,1218,1264,1266,1268,1297 ЦК України, Постановою Пленуму Верховного Суду України № 7 від 30.05.2008 р. «Про судову практику у справах про спадкування», суд,

ВИРІШИВ :

1.Позов ОСОБА_1 та ОСОБА_2 до Сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Агрофірма Петродолинське» та Великодолинської сільської ради Одеського району Одеської області про встановлення факту, що має юридичне значення та визнання права на спадщину за законом задовольнити частково ;

2.Визнати за ОСОБА_1 (РНОКПП : НОМЕР_1 ) та ОСОБА_2 (РНОКПП : НОМЕР_2 ) в рівних частках, по 1/2 частці за кожним в порядку спадкування за законом - право на земельну частку (пай), розміром 2,42 га в умовних кадастрових одиницях без визначення меж цієї частки в натурі (на місцевості), що перебуває у колективній власності СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») і належало спадкодавцю ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі сертифікату на право на земельну частку (банк) серії РН № 690495 виданим 11.02.2002 р. на підставі рішення Овідіопольської РДА від 21.08.2001 р. № 531 та зареєстрованого у Книзі реєстрації сертифікатів на право на земельну частку (пай) за № 842 та право на майновий пай, що перебуває в СТОВ «Агрофірма Петродолинське» (КСП «Петродолинське») та належало спадкодавцеві ОСОБА_3 , померлій ІНФОРМАЦІЯ_1 на підставі свідоцтва про право на майновий пай № 875 виданого 30.03.2000 р. згідно рішення загальних зборів КСП «Петродолинське» № 3 від 05.03.2000 р. ;

3.В задоволенні решти позову відмовити.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку, шляхом подачі апеляційної скарги в 30-денний строк з дня проголошення рішення. У випадку, якщо в судовому засіданні було проголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст рішення суду виготовлений та підписаний 06.03.2023 р.

Суддя Гандзій Д.М.