Постанова

від 20.02.2023 по справі 672/1429/19

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

20 лютого 2023 року

м. Хмельницький

Справа № 672/1429/19

Провадження № 22-ц/4820/213/23

Хмельницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ Корніюк А.П. (суддя - доповідач), П`єнти І.В., Талалай О.І., секретар судового засідання Цугель А.О.

за участю відповідачки ОСОБА_1 , її представника ОСОБА_2

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу №672/1429/19 за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та ОСОБА_3 на рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року (суддя Федорук І.М., повне судове рішення складено 07 листопада 2022 року) у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою, зобов`язання вчинити дії.

Заслухавши доповідача, пояснення учасника справи та її представника, дослідивши доводи апеляційних скарг і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

Звертаючись до суду із позовом, ОСОБА_3 вказувала, що вона є власником земельних ділянок площею 0,25 га та 0,1699 га, які межують з земельною ділянкою відповідачки. Позивачка зазначає, що ОСОБА_1 за спільні кошти сторін встановлено кам`яний паркан не по межі земельних ділянок, а розташований на земельній ділянці ОСОБА_3 І 22.04.2019 позивачка надіслала відповідачці листа про звільнення її земельної ділянки, який залишився без реагування зі сторони відповідачки. ОСОБА_3 також посилається на те, що ОСОБА_1 збудувала на її земельній ділянці туалет з вигрібною ямою для нього та душу, а в 2019 році поклала бетонну стяжку.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просила суд зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,0070 га, що розташована по АДРЕСА_1 шляхом перенесення кам`яного паркану на межу «А» і «Г», зазначену в державних актах; знести надземну частину побудованого туалету і засипати під ним вигрібну яму; знести підземну частину другої вигрібної ями і засипати її землею, а також прибрати бетонну стяжку.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 13 січня 2020 року по справі призначено земельно-технічну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 25 лютого 2020 року поновлено провадження у справі.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 04 червня 2020 року призначено по справі земельну-технічну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 08 вересня 2020 року у зв`язку із звільненням судді ОСОБА_4 справа прийнята до провадження суддею Федорук І.М. та призначено справу до судового розгляду.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2020 року по справі призначено земельно-технічну експертизу. Провадження у справі зупинено.

Ухвалою Городоцького районного суду Хмельницької області від 01 вересня 2021 року провадження у справі поновлено.

08.09.2021 ОСОБА_3 звернулася до суду із уточненою позовною заявою, в якій врахувавши висновок експерта, просила суд зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільну зайняту нею земельну ділянку площею 0,096 га, що розташована по АДРЕСА_1 шляхом знесення надземної і підземної частини кам`яного паркану довжиною 32 метри і засипати яму від звільненого фундаменту; встановити кам`яний паркан згідно будівельних норм шириною 0,40 м, висотою 1,6 м і довжиною 16 м і фундаментом 0,50 м по межі, що зазначена в державних актах, починаючи будівництво з точки «А» тобто від дороги; знести надземну частину побудованого туалету і засипати під ним вигрібну яму; знести стіну; прибрати бетонну стяжку.

29.09.2021 ОСОБА_3 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій крім інших позовних вимог, просила суд встановити межі в натурі між земельними ділянками по АДРЕСА_2 і АДРЕСА_1 .

Також, 25.10.2022 ОСОБА_3 подала до суду уточнену позовну заяву, в якій просила зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту земельну ділянку площею 0,096 га по АДРЕСА_1 шляхом знесення надземної і підземної частини кам`яного мура довжиною 31,9 м; встановити (перенести) кам`яний паркан довжиною 16 м від точки «А» (тобто від дороги), висотою 1,46 м, шириною 0,49 м, фундаментом 0,50 м; знести надземну частину побутового туалету і засипати під ним вигрібну яму.

Рішенням Городоцького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Вирішено усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 належними їй на праві власності земельними ділянками, розташованими за адресою: АДРЕСА_1 (наданий час - Хмельницький район), Хмельницька область, кадастрові номери 6821282502:02:001:0005, 6821282502:02:001:0006, а саме: зобов`язати ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельних ділянок площею 0,096 га шляхом знесення надземної та підземної частини кам`яного мура довжиною 31,9 м. В іншій частині позову відмовлено. Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із вказаним рішенням суду в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Апелянтка вказує, що судом першої інстанції не враховано того факту, що згідно висновку експерта ОСОБА_5 має місце лише часткове накладення її земельної ділянки на земельну ділянку позивачки: площа такого накладення складає 0,082 га - без урахування площі кам`яного мура (огорож): 0,089 га - із урахуванням частини площі посередині кам`яного мура (половина площ); 0,096 га - із урахуванням площі кам`яного мура (огорожі), а тому в суду не було правових підстав для ухвалення рішення про знесення надземної та підземної частини усього кам`яного мура довжиною 31,9 м. Також апелянтка не згідна з висновком судового експерта Марченкова В.В., який встановив накладення частини її земельної ділянки на земельну ділянку позивачки, вказавши площу цих накладень, проте спростувати такий висновок вона не змогла через скрутне матеріальне становище.

Також ОСОБА_1 вказує, що районним судом, який прийшовши до висновків про наявність підстав для часткового задоволення позову ОСОБА_3 , не перевірено та не з`ясовано тих обставин, що знесення спірної огорожі (кам`яного мура) буде єдиною, крайньою, доцільною і виключною мірою для відновлення порушених прав позивачки. Разом з тим, самою ОСОБА_3 в обґрунтування позовних вимог не було доведено, що знесення самочинного будівництва є крайньою мірою і можливе лише тоді, коли неможливо усунути допущені порушення іншим шляхом, передбаченим чинним законодавством

ОСОБА_1 вважає помилковими висновки суду першої інстанції щодо відсутності підстав для застосування строку позовної давності до вимог позивачки, адже ОСОБА_3 звернулась до суду з пропуском строків позовної давності і нею не наведено обставин, що свідчили б про поважність причин пропуску такого строку. Адже початок перебігу строку звернення ОСОБА_3 до суду слід рахувати з вересня 2008 року, тобто з часу, коли побудована спільна огорожа, встановлення якої нею було погоджено саме у вказаний час.

На думку апелянтки, при ухваленні судом першої інстанції рішення не враховано та не надано оцінки тій обставині, що вона встановлювала спірну огорожу у виді кам`яного муру на межі належних сторонам (суміжних) земельних ділянок за погодженням з самою позивачкою, проти чого вона не заперечувала. Також ОСОБА_3 як суміжним власником, було погоджено межі земельної ділянки із відповідачкою, про що свідчить підписання нею акту погодження меж, який є складовою частиною документації із землеустрою, яку замовляла ОСОБА_1 під час приватизації належної їй присадибної земельної ділянки.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване рішення в частині задоволених позовних вимог та ухвалити в цій частині нове, яким відмовити в задоволені позову в повному обсязі.

Також, із апеляційною скаргою звернулася ОСОБА_3 та вказувала, що суд першої інстанції помилково в оскаржуваному рішенні не зазначив, що паркан був збудований за спільні кошти сторін, а посилання суду на те, що у 2008 році ОСОБА_1 збудувала мур в якості огорожі із земельними ділянками ОСОБА_3 не відповідає матеріалам справи і показам свідків. ОСОБА_3 зазначає, що відповідачка не могла нічого будувати до отримання нею Державних актів на землю 24.11.2008.

Крім того, апелянтка посилається на те, що дослідивши технічну документацію на земельні ділянки, договір №36/08 від 26.05.2008 на виготовлення технічної документації, кадастровий план відповідачки, висновок - погодження відділу містобудування від 07.07.2008 про надання ОСОБА_1 земельних ділянок у власність, державні акти на земельні ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції не зазначив у мотивувальній частині оскаржуваного рішення оцінку цим доказам. Поміж того, апелянтка вказує, що суд першої інстанції не розглянув її заяву про відвід судді від 24.12.2021.

Також, на думку позивачки, спростовуються матеріалами справи, а саме: кадастровим планом та висновком судової експертизи і висновок суду щодо відмови в задоволені її позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_1 знести надземну частину туалету та засипати вигрібну яму.

ОСОБА_3 вважає, що районний суд вийшов за межі позовних вимог, адже в позові вона просила зобов`язати ОСОБА_1 встановити не весь паркан, а тільки його частину, за яку ОСОБА_1 отримала від неї гроші. Разом з тим, позивачка зазначає, що судом при розподілі судових витрат не було враховано її заяву про уточнення позовних вимог.

Зважаючи на викладене, ОСОБА_3 просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у позовних вимогах і ухвалити у відповідній частині нове рішення про задоволення позовних вимог.

У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_3 ОСОБА_1 погоджується із висновками суду першої інстанції в частині відмови у позовних вимог та вказує, що позивачка під час розгляду справи у Городоцькому районному суді Хмельницької області не надала доказів в підтвердження того, що наземна частина туалету та вигрібна яма розташовані на належній їй земельній ділянці та порушують її права. Тому районний суд дійшов правильного висновку про те, що не підлягає задоволенню вимога ОСОБА_3 про зобов`язання відповідачки знести надземну частину туалету та засипати вигрібну яму. Також суд першої інстанції правильно встановив, що не підлягають задоволенню позовні вимоги ОСОБА_3 і в частині зобов`язання ОСОБА_1 установити кам`яний паркан, оскільки встановлення паркану між суміжними ділянками є правом власника земельної ділянки, а не обов`язком. На переконання відповідачки, доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 є безпідставними, не спростовують висновки суду першої інстанції в частині відмови їй у задоволенні позовних вимог.

Відповідачка ОСОБА_1 і її представник ОСОБА_2 підтримали апеляційну скаргу ОСОБА_1 з підстав у ній наведених та заперечили проти задоволення апеляційної скарги ОСОБА_3 .

Позивачка ОСОБА_3 до суду не з`явилася, хоча про дату, час та місце розгляду справи повідомлена належним чином, про причини неявки суд не повідомила.

Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_3 підлягає до часткового задоволення, а апеляційна скарга ОСОБА_1 до задоволення не підлягає.

Згідно ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права.

Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. (ч. 1 ст. 263 ЦПК України).

Оскаржуване судове рішення в повні мірі не відповідає вказаним вимогам.

Судом першої інстанції вірно встановлено, що сторони є власниками суміжних земельних ділянок.

ОСОБА_3 на праві власності належать земельні ділянки площею 0,25 га кадастровий номер 6821282502:02:001:0005 та площею 0,1699 га кадастровий номер 6821282502:02:001:0006, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що підтверджується Державними актами серії НБ №373923 та серії НБ №373924 від 27.02.2006 (т.1 а.с. 6, 7).

Відповідачка ОСОБА_1 є власником земельних ділянок площею 0,2500 га кадастровий номер 6821282502:02:001:0021 та площею 0,0760 га кадастровий номер 6821282502:02:001:00022, що знаходяться по АДРЕСА_1 , що підтверджується рішенням сесії Іванковецької сільської ради Городоцького району Хмельницької області №6 та Державними актами серії ЯЖ №193229 та серії ЯЖ №193230 від 24.11.2008 (т.1 а.с. 54-67).

Згідно висновку експерта № 06/20 від 28 серпня 2021 року на час проведення дослідження наявне часткове накладання земельної ділянки по АДРЕСА_2 , якою фактично користується ОСОБА_1 на земельну ділянку по АДРЕСА_1 , що належить ОСОБА_3 . Площа накладання складає: 0,096 га з урахуванням площі кам`яного мурі (огорожі), 0,089 га із урахуванням частини площі посередині кам`яного мура (половина площі), 0,082 га без урахування площі кам`яного мура (огорожі). Фактичне користування земельної ділянки ОСОБА_3 , що розташована по АДРЕСА_1 , правовстановлюючим документам на дану земельну ділянку не відповідає. При цьому експерт зазначив, що загальна фактична площа земельних ділянок в існуючих межах, зокрема, площа земельної ділянки з цільовим призначенням - для будівництва і обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд, та площа земельної ділянки в існуючих межах з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства становить 0,4085 га, що менше на 0,0114 га (т.1 а.с. 2-24).

Згідно Акту обстеження земельних ділянок в АДРЕСА_1 Сатанівської селищної ради від 14.10.2022 комісія в складі: начальника відділу земельних відносин Сатанівської селищної ради Зарічної Т.С., членів комісії: юрисконсульта Сатанівської селищної ради Пісоцької Т.В. та в присутності ПОГ СВзГВП Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області капітана поліції Олещука В.В., відповідно поданої заяви громадянки ОСОБА_3 , власника домоволодіння по АДРЕСА_1 встановила, що земельні ділянки домоволодінь по АДРЕСА_2 по межі розділені мурованим парканом. І відповідно до замірів висоти мурованого паркана довжиною 16 м з інтервалом 2 м встановлено, що від дороги висота 1,75 м, на віддалі від дороги: 2 м - 1,55 м; 4 м - 1,40 м; 6 м - 1,50 м; 8 м - 1,40 м; 10 м - 1,37 м; 12 м - 1,40 м; 14 м - 1,40 м; 16 м - 1,42 м. Середня висота мурованого паркану згідно обмірів становить 1,46 м (т.2 а.с.172).

Задовольняючи частково позовні вимоги в частині усунення перешкод у користуванні ОСОБА_3 належними їй на праві власності земельними ділянками, зобов`язавши ОСОБА_1 звільнити самовільно зайняту частину земельних ділянок площею 0,096 га шляхом знесення надземної та підземної частини кам`яного мура довжиною 31,9 м, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_1 , побудувавши кам`яний мур довжиною 31,9 метра, самовільно зайняла частину належних ОСОБА_3 земельних ділянок, чим чиняться останній перешкоди у користуванні земельними ділянками.

Разом з тим, відмовляючи в задоволені позовних вимог в частині зобов`язання ОСОБА_1 знести надземну частину туалету та засипати вигрібну яму, суд першої інстанції дійшов висновку, що такі вимоги задоволенню не підлягають за недоведеністю, адже в порушення вимог ч. 1 ст. 81 ЦПК України ОСОБА_3 належних доказів в підтвердження того, що зазначені об`єкти розташовані на належній їй земельній ділянці та порушують її права не надала. Також, суд відмовив в задоволені позовної вимоги про зобов`язання ОСОБА_1 встановити кам`яний паркан, оскільки встановлення паркану між суміжними ділянками є правом власника земельної ділянки, а не обов`язком.

Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції, оскільки вони відповідають нормам матеріального та процесуального права.

Статтею 14 Конституції України передбачено, що право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.

Статтею 321 ЦК України передбачено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

З аналізу вказаних норм вбачається, що ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності, окрім випадків спеціально передбачених законом.

Відповідно до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до частин першої, другої статті 78 ЗК України право власності на землю - це право володіти, користуватися і розпоряджатися земельними ділянками. Право власності на землю набувається та реалізується на підставі Конституції України, цього Кодексу, а також інших законів, що видаються відповідно до них.

Відповідно до частини першої статті 91 ЗК України власники земельних ділянок зобов`язані не порушувати права власників суміжних земельних ділянок та землекористувачів.

Частиною 2 статті 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Згідно з частиною 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом, зокрема, відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав.

Відповідно до статті 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними. Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Відповідно до роз`яснень, викладених у пункті 7 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 16 квітня 2004 року № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» (зі змінами та доповненнями) власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його права, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою.

Аналіз наведених правових норм дає підстави для висновку, що власник земельної ділянки, у разі порушення свого права вільно користуватись земельною ділянкою вправі вимагати від особи, яка здійснила такі порушення - самовільно зайняла земельну ділянку, приведення земельної ділянки у придатний для використання стан, навіть шляхом знесення будівель і споруд.

Таким чином, суд першої інстанції, встановивши, що відповідачка самовільно зайняла частину земельних ділянок позивачки шляхом встановлення на них кам`яного муру (огорожі), що чинить останній перешкоди в користуванні її земельними ділянками та взявши до уваги висновок земельно-технічної експертизи, дійшов обґрунтованого висновку про необхідність усунення перешкод власнику у користуванні земельними ділянками.

А тому, враховуючи вищенаведене, доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 про те, що районний суд прийшов до помилкового висновку, задовольнивши частково позовні вимог ОСОБА_3 є такими, що не заслуговують на увагу.

Безпідставними є доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 в тому, що в суду першої інстанції не було правових підстав для ухвалення рішення про знесення надземної та підземної частини усього кам`яного муру довжиною 31,9 м, а також те, що знесення спірної огорожі буде єдиною, крайньою мірою для відновлення порушення прав позивачки.

Відповідно до принципу диспозитивної цивільного судочинства, який закріплено у ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Належними та допустимими доказами підтверджено, що кам`яний мур встановлено із порушенням меж земельних ділянок, належних ОСОБА_3 , що перешкоджає останній у користуванні своєю власністю і таке порушення її прав підлягає судовому захисту в обраний позивачкою спосіб. А тому, апеляційний суд враховуючи межі позовних вимог ОСОБА_3 , погоджується із висновками суду першої інстанції та вважає, що відповідачка зобов`язана усунути перешкоди у користуванні ОСОБА_3 своїми земельними ділянками шляхом знесення спірного паркану довжиною саме 31,9 метра, що на думку суду, є необхідною мірою, відповідно до наявних у матеріалах справи доказів.

Оцінюючи посилання в апеляційній скарзі ОСОБА_1 на те, що у рішенні суду першої інстанції в оскаржуваній частині має місце невідповідність висновків суду обставинам справи та недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, судова колегія вважає їх голослівними, адже судом першої інстанції при постановленні оскаржуваного рішення вірно застосовано норми матеріального права, що регулюють спірні правовідносини, а саме положення статей 316, 317, 319, 321, 391 ЦК України і статей 78, 91, 106, 152, 212 ЗК України та правильно застосовано норми процесуального права.

Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції навмисно пропустив те, що відповідачка збудувала паркан за спільні кошти сторін; те, що ОСОБА_1 до 24.11.2008 не могла збудувати мур в якості огорожі, адже не отримала документи на землю; а також, що суд невірно оцінив покази свідків, які ввели суд в оману не приймаються до уваги колегією суддів, адже суд у відповідності до вимог ст. 89 ЦПК України оцінив зазначені докази. І ці доводи зводяться до незгоди апелянтки із оцінкою доказів судом першої інстанції.

Аргументи апеляційної скарги ОСОБА_3 про те, що суд першої інстанції вийшов за межі позовних вимог, адже вимога стосувалася зобов`язання відповідачки встановити не весь паркан, а тільки його частину, за яку остання отримала кошти є безпідставними, оскільки районний суд відмовив в задоволені цієї позовної вимоги з тих підстав, що встановлення паркану між суміжними ділянками є правом власника земельної ділянки, а не його обов`язком і позивачка не позбавлена права на вирішення своїх майнових вимог в інший спосіб.

Посилання апелянтки ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції помилково прийшов до висновку про відмову в задоволені її позову в частині зобов`язання відповідачки знести надземну частину туалету та засипати вигрібну яму не заслуговують на увагу.

За змістом статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Збудований об`єкт нерухомості може бути знесений особою, яка здійснила самочинне будівництво, або за її рахунок лише на підставі судового рішення у випадках, передбачених частинами 4 та 7 статті 376 ЦК України: а) якщо власник (користувач) земельної ділянки заперечує проти визнання права власності на нерухоме майно за особою, що здійснила (здійснює) самочинне будівництво на його земельній ділянці; б) якщо така забудова порушує права інших осіб; в) якщо проведення перебудови об`єкта є неможливим; г) особа, яка здійснила (здійснює) самочинне будівництво, відмовляється від проведення перебудови відповідно до прийнятого судом рішення.

У постанові від 19 квітня 2017 року в справі № 6-129цс17 Верховний Суд України висловив правову позицію, відповідно до якої, вирішуючи питання про знесення нерухомого майна, суди в кожному випадку з`ясовують, яку частину земельної ділянки займає споруджена будівля, її розмір і конфігурацію, яка частина будівлі підлягає знесенню, чи не вплине знесення окремих конструктивних елементів будинку на його міцність і безпечність. За необхідності з`ясування питань, що виникають при розгляді справи і потребують спеціальних знань, суд має право призначити експертизу.

З урахуванням змісту вище наведеної правової норми в поєднанні з положеннями статей 16, 386, 391 ЦК України вимоги про знесення самочинно збудованого нерухомого майна на земельній ділянці, власником або користувачем якої є інша особа, можуть бути заявлені власником чи користувачем земельної ділянки або іншою особою, права якої порушено, за умови доведеності факту порушення прав цих осіб самочинною забудовою.

Відповідно до частин 1, 2 статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.

Вимогами частини 3 статті 12, частини 1 статті 81 ЦПК України установлено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд першої інстанції прийшов до вірного висновку про те, що належних і допустимих доказів на підтвердження доводів позивачки про те, що надземна частина туалету та вигрібна яма розташовані на її земельних ділянках, та порушують її права до суду не надано.

Разом з тим, підставними є аргументи апеляційної скарги про те, що дослідивши технічну документацію на земельні ділянки, договір №36/08 від 26.05.2008 на виготовлення технічної документації, кадастровий план ОСОБА_1 , висновок - погодження відділу містобудування від 07.07.2008 про надання ОСОБА_1 земельних ділянок у власність, державні акти на земельні ділянки ОСОБА_1 , суд першої інстанції не виклав у мотивувальній частині оскаржуваного рішення оцінку цим доказам, однак це процесуальне порушення не призвело до не вірного вирішення справи і зазначені докази не підтверджують факту розміщення на земельній ділянці, власником якої є ОСОБА_3 , спірного туалету, вигрібної ями та бетонної стяжки.

Також заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 про порушення районним судом норм процесуального права в частині не вирішення її заяви щодо відводу суду від 10.01.2022. Встановлено, що заявлений відвід судді Федорук І.Н. в порушення вимог ст. 40 ЦПК України судом першої інстанції вирішений не був, однак з огляду на підстави відводу суду, які зазначає в своїй заяві ОСОБА_3 , такі не є обґрунтованими, адже зводяться до незгоди сторони із процесуальними рішеннями суду.

Проте, колегія суддів вважає, що заслуговують на увагу посилання ОСОБА_3 на те, що суд першої інстанції допустився помилки при розподілі судових витрат.

Так, відповідно до ч.1 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

На підставі ч. і п.3 ч.2 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

В постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 18 травня 2020 року у справі № 530/1731/16-ц зазначено, що у випадку, якщо судом касаційної інстанції скасовано судові рішення з передачею справи на розгляд до суду першої/апеляційної інстанції, то розподіл суми судових витрат здійснюється тим судом, який ухвалює остаточне рішення за результатами нового розгляду справи, керуючись загальними правилами розподілу судових витрат.

Встановлено, що за клопотання ОСОБА_3 у цій справі була проведена земельно-технічна експертиза №06/20, вартість якої вона оплатила у сумі 6280 грн (т. 2 а.с. 32). Висновок цієї експертизи судом прийнято як належний і допустимий доказ, тому кошти з оплати цієї експертизи слід компенсувати за рахунок ОСОБА_1 .

Також, ОСОБА_3 було сплачено судовий збір за подання апеляційної скарги на ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 19 жовтня 2020 року в розмірі 420,40 грн (т.1 а.с.197) та за подання апеляційної скарги на ухвалу Городоцького районного суду Хмельницької області від 04 червня 2020 року двома платежами в загальному розмірі 420,40 грн (т.1 а.с. 124, 144).

Враховуючи, що апеляційні скарги ОСОБА_3 були задоволені частково, а оскаржувані ухвали змінені, тому з ОСОБА_1 підлягає до стягнення на користь позивачки 50% сплаченого судового збору за кожну апеляційну скаргу в розмірі по 210,20 грн (420,40 грн/2).

Разом з тим, не підлягають до стягнення понесені ОСОБА_3 витрати за послуги банку в розмірі 137,80 грн та за послуги поштового відділення в розмірі 93,50 грн, оскільки такі витрати не є частиною судового збору чи судовими витратами, який встановлюється державою відповідним нормативно-правовим актом та є обов`язковим до сплати. Також, заявлені ОСОБА_3 до стягнення 300 грн, які понесла остання по оплаті роботи спеціаліста, належними доказами не підтверджено. За таких обставин, суд апеляційної інстанції вважає, що оскаржуване рішення в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат слід скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення, яким стягнути з ОСОБА_1 на користь позивачки 6700,40 грн (6280 грн + 210,20 грн+210,20 грн) судових витрат.

В іншій частині оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін, адже ґрунтується на повно, всебічно досліджених матеріалах справи, постановлене з дотриманням норм матеріального та процесуального права і підстав в межах доводів апеляційних скарг для його скасування не вбачається.

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382 - 384, 389, 390 ЦПК України, суд

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково.

Рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року в частині стягнення з ОСОБА_1 судових витрат скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення.

Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_3 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ) 6700 (шість тисяч сімсот) грн 40 коп судових витрат.

В решті рішення Городоцького районного суду Хмельницької області від 31 жовтня 2022 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 02 березня 2023 року.

Судді А.П. Корніюк

І.В. П`єнта

О.І. Талалай