Рішення

від 30.01.2023 по справі 915/107/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МИКОЛАЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

======================================================================

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

30 січня 2023 року Справа № 915/107/22

м. Миколаїв

Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. при секретарі судового засідання Степановій І. С., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048)

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_3

в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573)

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_2

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест", вул. Велика Морська, 55а/1, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41340333)

представник відповідача: адвокат Агєєва Е. О.

електронна пошта: ІНФОРМАЦІЯ_1

про стягнення збитків в сумі 838 905, 24 грн.

за участю представників сторін:

від прокуратури Левкович А.Є.;

від позивача: представник не з`явився;

від відповідача: представник не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

До Господарського суду Миколаївської області звернувся Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, в якій просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на користь Миколаївської міської ради збитки в сумі 838 905, 24 грн. (з урахуванням заяви про виправлення описки в найменуванні відповідача вх. № 4550/22 від 19.10.2022).

І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.02.2022 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за правилами загального позовного провадження та призначено підготовче засідання по справі на 09.03.2022.

У зв`язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженого Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 № 2102-IX, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб.

Відповідно до Указів Президента України "Про продовження строку дії воєнного стану в Україні" від 14.03.2022 № 133/2022, від 18.04.2022 № 259/2022, від 17.05.2022 № 341/2022, від 12.08.2022 № 573/2022, від 07.11.2022 № 757/2022 у зв`язку з триваючою широкомасштабною збройною агресією Російської Федерації проти України продовжувався строк дії воєнного стану в Україні з 05 години 30 хвилин 26 березня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 квітня 2022 року строком на 30 діб, з 05 години 30 хвилин 25 травня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 23 серпня 2022 року строком на 90 діб, з 05 години 30 хвилин 21 листопада 2022 року строком на 90 діб.

Підготовче засідання 09.03.2022 не відбулось.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про зміну територіальної підсудності судових справ в умовах воєнного стану (господарські суди Миколаївської, Сумської та Чернігівської областей) від 22.03.2022 № 12/0/9-22 відповідно до частини сьомої статті 147 Закону України "Про судоустрій і статус суддів", враховуючи неможливість судами здійснювати правосуддя під час воєнного стану, змінено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області.

Справи Господарського суду Миколаївської області на розгляд Господарського суду Одеської області не передавались.

Розпорядженням Голови Верховного Суду "Про відновлення територіальної підсудності судових справ Господарського суду Миколаївської області" від 25.07.2022 № 41 відновлено територіальну підсудність судових справ Господарського суду Миколаївської області, змінену розпорядженням Голови Верховного Суду від 22 березня 2022 року № 12/0/9-22, із 26 липня 2022 року.

Відповідно до ст. 12-2 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.

Повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.

Відповідно до ст. 26 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" правосуддя на території, на якій введено воєнний стан, здійснюється лише судами. На цій території діють суди, створені відповідно до Конституції України.

Скорочення чи прискорення будь-яких форм судочинства забороняється.

У разі неможливості здійснювати правосуддя судами, які діють на території, на якій введено воєнний стан, законами України може бути змінена територіальна підсудність судових справ, що розглядаються в цих судах, або в установленому законом порядку змінено місцезнаходження судів.

Створення надзвичайних та особливих судів не допускається.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 31.08.2022 призначено підготовче засідання на 19.09.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 08.09.2022 задоволено клопотання Миколаївської обласної прокуратури про участь в підготовчому засіданні в режимі відеоконференції.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 19.09.2022 продовжено строк підготовчого провадження на 30 днів та відкладено підготовче засідання по справі на 24.10.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 24.10.2022 відкладено підготовче засідання в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю прокурора на 07.11.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 07.11.2022 закрито підготовче провадження у справі № 915/107/22. Розгляд справи по суті призначено в судовому засіданні на 05.12.2022.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 05.12.2022, не відбулось, у зв`язку з відпусткою головуючої судді Олейняш Е.М.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 06.12.2022 призначено справу до судового розгляду по суті в судовому засіданні на 16.12.2022 об 11:20 в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду.

Судове засідання з розгляду даної справи, яке було призначено на 16.12.2022 об 11:20, не відбулося, оскільки протягом часу, визначеного судом для проведення засідання по даній справі, зокрема, у період з 07:52 по 12:16 у Миколаївській області тривала повітряна тривога.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 16.12.2022 призначено розгляд справи по суті в судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду за участю прокурора на 26.12.2022.

Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2022 відкладено розгляд справи по суті в судовому засіданні на 30.01.2023.

06.09.2022 до Господарського суду Миколаївської області від позивача Миколаївської міської ради надійшла заява (вх. № 3649/22 від 06.09.2022), в якій позивач просить суд здійснювати розгляд справи за відсутності представника Миколаївської міської ради за наявними матеріалами. Представник позивача в заяві зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

27.01.2023 до Господарського суду Миколаївської області від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання/заява (вх. № 1031/23), в якому відповідач просить суд розглянути справу № 915/107/22 за відсутності представника відповідача. Відповідач зазначає, що у відзиві та запереченнях на відповідь на відзив детально надано заперечення щодо наведених прокурором обставин та правових підстав позову, з якими не погоджується, із посиланням на відповідні докази та норми права.

Відповідно до ч. 3 ст. 196 ГПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.

Клопотання/заяву сторін про розгляд справи за відсутності повноважних представників сторін судом розглянуто та задоволено.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності представників сторін.

В судовому засіданні 30.01.2023 судом відповідно до ч. 1 ст. 240 ГПК України оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ІІ. ЗАЯВИ ТА КЛОПОТАННЯ.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 4436/22 від 13.10.2022) відповідач просить суд залишити позов без розгляду, оскільки вважає, що позивач не позбавлений можливості реалізувати свої повноваження по захисту інтересів держави у суді самостійно, прокуратурою не обґрунтовано наявність підстав для представництва (п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру»).

Прокуратура заперечила проти залишення позову без розгляду.

Розглянувши подане клопотання, суд дійшов висновку про відмову в його задоволенні з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 3, 4 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Прокурор, звертаючись до суду з позовом, має обґрунтувати та довести підстави для представництва, однією з яких є бездіяльність компетентного органу.

Бездіяльність компетентного органу означає, що він знав або повинен був знати про порушення інтересів держави, але не звертався до суду з відповідним позовом у розумний строк.

Звертаючись до відповідного компетентного органу до подання позову в порядку, передбаченому ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", прокурор фактично надає йому можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави, зокрема, шляхом призначення перевірки фактів порушення законодавства, виявлених прокурором, вчинення дій для виправлення ситуації, а саме подання позову або аргументованого повідомлення прокурора про відсутність такого порушення.

Невжиття компетентним органом жодних заходів протягом розумного строку після того, як цьому органу стало відомо або повинно було стати відомо про можливе порушення інтересів держави, має кваліфікуватися як бездіяльність відповідного органу. Розумність строку визначається судом з урахуванням того, чи потребували інтереси держави невідкладного захисту (зокрема, через закінчення перебігу позовної давності чи можливість подальшого відчуження майна, яке незаконно вибуло із власності держави), а також таких чинників, як: значимість порушення інтересів держави, можливість настання невідворотних негативних наслідків через бездіяльність компетентного органу, наявність об`єктивних причин, що перешкоджали такому зверненню, тощо.

Однак суд, вирішуючи питання щодо наявності підстав для представництва, не повинен установлювати саме протиправність бездіяльності компетентного органу чи його посадової особи. Частиною сьомою ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що в разі встановлення ознак адміністративного чи кримінального правопорушення прокурор зобов`язаний здійснити передбачені законом дії щодо порушення відповідного провадження. Таким чином, питання про те, чи була бездіяльність компетентного органу протиправною та які її причини, суд буде встановлювати за результатами притягнення відповідних осіб до відповідальності. Господарсько-правовий спір між компетентним органом, в особі якого позов подано прокурором в інтересах держави, та відповідачем не є спором між прокурором і відповідним органом, а також не є тим процесом, у якому розглядається обвинувачення прокурором посадових осіб відповідного органу у протиправній бездіяльності.

Таким чином, прокурору достатньо дотриматися порядку, передбаченого ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", і якщо компетентний орган протягом розумного строку після отримання повідомлення самостійно не звернувся до суду з позовом в інтересах держави, то це є достатнім аргументом для підтвердження його бездіяльності. Якщо прокурору відомо причини такого незвернення, він обов`язково повинен зазначити їх в обґрунтуванні підстав для представництва, яке міститься в позові, але якщо з відповіді компетентного органу на звернення прокурора такі причини з`ясувати неможливо чи такої відповіді взагалі не отримано, то це не є підставою вважати звернення прокурора необґрунтованим.

Частина четверта ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачає, що наявність підстав для представництва може бути оскаржена суб`єктом владних повноважень. Таке оскарження означає право на спростування учасниками процесу обставин, на які посилається прокурор у позовній заяві, поданій в інтересах держави в особі компетентного органу, для обґрунтування підстав для представництва.

Велика Палата Верховного Суду звертала увагу на те, що захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні компетентні органи, а не прокурор. Прокурор не повинен вважатися альтернативним суб`єктом звернення до суду і замінювати компетентний орган, який може і бажає захищати інтереси держави.

У Рішенні від 05 червня 2019 року № 4-р(II)/2019 Конституційний Суд України вказав, що Конституцією України встановлено вичерпний перелік повноважень прокуратури, визначено характер її діяльності і в такий спосіб передбачено її існування і стабільність функціонування; наведене гарантує неможливість зміни основного цільового призначення вказаного органу, дублювання його повноважень/функцій іншими державними органами, адже протилежне може призвести до зміни конституційно визначеного механізму здійснення державної влади її окремими органами або вплинути на обсяг їхніх конституційних повноважень.

Щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідний компетентний орган, який усупереч вимогам закону не здійснює захисту або робить це неналежно.

Невиконання прокурором вимог щодо надання суду обґрунтування наявності підстав для здійснення представництва інтересів держави в суді згідно із частиною четвертою статті 53 ГПК України має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу, про залишення позовної заяви без руху для усунення її недоліків і повернення в разі, якщо відповідно до ухвали суду у встановлений строк ці недоліки не усунуті (вищевказані правові висновки зазначені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 року у справі № 912/2385/18).

Враховуючи вищевикладене, судом відмовлено у задоволенні клопотання відповідача про залишення позовної заяви без розгляду, оскільки прокуратурою в позовній заяві на підтвердження підстав для представництва інтересів держави в суді наведено обставини, які полягають в тому, що позивачем Миколаївською міською радою не вживались заходи щодо захисту прав та стягнення коштів пайової участі в розвитку інфраструктури населеного пункту.

Прокуратурою направлено Миколаївській міській раді запит від 29.09.2021 № 51-8000вих21 щодо вжиття заходів до стягнення коштів пайової участі з відповідача, за результатами розгляду якого Миколаївською міською радою надано відповідь, що юридичним департаментом Миколаївської міської ради не вживались заходи претензійної та позовної роботи.

Крім того, прокуратурою на виконання вимог ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" повідомлено Миколаївську міську раду про пред`явлення відповідного позову, що підтверджується листом від 19.01.2022 № 51-65ВИХ-22.

Судом на підставі ч. 4 ст. 23 Закону України "Про прокуратуру" підтверджено наявність підстав для представництва прокуратурою інтересів держави у суді у даній справі з підстав, зазначених прокуратурою у позовній заяві.

Інші заяви та клопотання відсутні.

ІІI. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.

3.1. Правова позиція прокуратури.

Підставою позову прокуратурою зазначено, що у період з 16.08.2019 по 19.10.2020 на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 16.08.2019 року № МК 112192281759 ТзОВ «Парадіз-Інвест» здійснено будівництво об`єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві».

02.11.2020 року Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 20.10.2021 року відповідачу видано сертифікат № МК 122201102223, що засвідчує відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджує його готовність до експлуатації.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25.08.2011 року № 8/22 затверджено Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва.

Відповідач з Миколаївською міською радою договір про пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури при будівництві об`єктів містобудування у місті Миколаєві не укладав.

21.05.2020 року ТзОВ «Парадіз-Інвест» звернулося до Миколаївської міської ради із заявою про визначення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва за об`єктом: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві».

Миколаївською міською радою відповідно до заяви ТзОВ «Парадіз-Інвест» виконано розрахунок пайової участі по об`єкту «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» на суму 909 951, 91 грн., який надіслано 22.05.2020 року на адресу відповідача за вихідним номером № 646/18-03.

Згідно платіжного доручення від 26.08.2020 року кошти пайової участі відповідачем сплачено 26.08.2020 року в сумі 151 600, 00 грн.

Довідка про повну сплату пайової участі Департаментом фінансів міської ради не видавалась у зв`язку з відсутністю такого договору та відсутністю звернення платника.

Таким чином, ТзОВ «Парадіз-Інвест» не сплачено 838 905, 24 грн. - коштів пайової участі за об`єктом «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві».

Позовні вимоги обґрунтовано положеннями ст. 131-1, 142, 144, 145 Конституції України, ст. 22, 1166 ЦК України, ст. 173, 174, 217, 224 ГК України, ст. 7, 71 БК України, ст. 1, 16, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 23 ЗУ "Про прокуратуру", п.2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та судовою практикою.

У відповіді на відзив (вх. № 4549/22 від 19.10.2022) прокуратура зазначає, що:

- укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, було обов`язковим на підставі закону. Відсутність укладеного договору про пайову участь не усуває зобов`язання забудовника сплатити визначені суми, таке зобов`язання повинно бути виконано до прийняття об`єкта в експлуатацію і спір у правовідносинах щодо сплати таких сум може виникнути лише щодо їх розміру;

- достатньою підставою для звернення прокурора до суду з позовом в інтересах держави в особі органу державної влади, місцевого самоврядування є, зокрема, факт не здійснення цим органом захисту державних інтересів незалежно від причин такої бездіяльності. За наявності підстав, що були очевидні (внаслідок достеменної обізнаності про факт порушення вимог законодавства) та наявності повноважень і процесуальних можливостей на звернення до суду Миколаївською міською радою не вжито заходів до забезпечення судового захисту порушених інтересів держави, що свідчить про пасивну поведінку уповноваженого органу та має своїм наслідком нездійснення захистів інтересів держави в суді. Отже, прокуратурою підтверджено наявність підстав для представництва.

Посилаючись на приписи ст. 1212 ЦК України, прокуратура зазначає, що відповідач зобов`язаний сплатити кошти пайової участі.

3.2. Правова позиція позивача.

Позивачем подано до суду заяви (вх. № 2061/22 від 09.02.2022, вх. № 2061/22 від 19.02.2022, вх. № 3649/22 від 06.09.2022), в яких позивач зазначив, що позовні вимоги підтримує в повному обсязі.

В заяві (вх. № 2061/22 від 09.02.2022) позивач просить суд судові витрати стягнути з відповідача на користь позивача.

3.3. Правова позиція (заперечення) відповідача.

У відзиві на позовну заяву (вх. № 4436/22 від 13.10.2022) відповідач просить суд в задоволенні позову відмовити повністю.

В обґрунтування заперечень відповідач зазначає наступне:

- відповідач зазначає, що діючим на момент початку відповідачем будівництва законодавством чітко передбачалось, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об`єкта в експлуатацію. Лише договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, зокрема, і на території м. Миколаєва.

- відповідач зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту виключено, вказана норма набула чинності з 01.01.2020.

- відповідач зазначає, що обов`язок для замовників будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» реалізується шляхом звернення із заявою до відповідного органу місцевого самоврядування, стосується саме тих замовників, які розпочали відповідне будівництво з 01.01.2020. Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

- відповідач зазначає, що дійсно здійснював будівництво об`єкта «Багатоквартирний житловий будинок» по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 16.08.2019 № МК 112192281759 та з урахуванням чинного законодавства на той час законодавства у відповідача існував обов`язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте лише на підставі укладеного договору. Проте, відповідного договору з Миколаївською міською радою укладено не було. При цьому, жодного порушення зі сторони відповідача щодо неукладення договору не було;

- посилаючись на приписи ст. 217, 224 ГК України та ст. 22, 1166 ЦК України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача, збитками та вини, а оскільки протиправної поведінки відповідачем допущено не було, а відтак відсутній і склад цивільного правопорушення

- щодо представництва інтересів держави в суді прокурором, то відповідач, посилаючись на п. 3 ч. 1 ст. 131-1 Конституції України та ч. 3 ст. 23 ЗУ «Про прокуратуру», вважає, що позивач не позбавлений можливості реалізувати свої повноваження по захисту інтересів держави у суді самостійно, прокуратурою не обґрунтовано наявність підстав для представництва, що в свою чергу є підставою для залишення позову без розгляду, а у разі продовження розгляду - у його задоволенні слід відмовити.

Заперечення відповідача обґрунтовані приписами 131- Конституції України, ст. 53 ГПК України, ст. 23 Закону України «Про прокуратуру», ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», ст. 217, 223 ГК України, ст. 22, 1166 ЦК України, практикою Верховного Суду та практикою Європейського Суду з прав людини.

У запереченнях на відповідь на відзив (вх. № 5069/22 від 07.11.2022) відповідач зазначає:

- ТзОВ «Парадіз-Інвест» було сплачено кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва у розмірі 2 % кошторисної вартості об`єкта будівництва, що повністю узгоджується з вимогами законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин (7 580 000 грн. х 2 % = 151 600, 00 грн.);

- обов`язок для замовників будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (для житлових будинків), який відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» реалізується шляхом звернення із заявою до відповідного органу місцевого самоврядування, стосується саме тих замовників, які розпочали відповідне будівництво з 01.01.2020;

- вимога щодо сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва у розмірі 2 % вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») є такою, що не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

ІV. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.

Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.

16.08.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради надано Дозвіл на виконання будівельних робіт № МК 112192281759 замовнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Парадіз-Інвест» та генеральному підряднику (підряднику) Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДКОМ ІНВЕСТ» на Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві, місце розташування об`єкта будівництва: 4810136300:12:008:0017, 4810136300:12:008:0019, 4810136300:12:008:0021, 4810136300:12:008:0023, вид будівництва - нове будівництво, код об`єкта - 1122:1.

Відповідно до Акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» будівельні роботи виконано в строк: 16.08.2019 початок робіт, 19.10.2020 закінчення робіт. Об`єкт має такі характеристики, зокрема: загальна площа квартир 3 827, 3 кв. м. (як за проектом, так і за результатами технічної інвентаризації) (п. 6 акту). Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 7580, 000 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи 7533, 378 тис. грн., витрати на машини, обладнання та інвентар 46, 622 тис. грн. (п. 10 акту).

В пункті 12 акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного з Миколаївською міською радою (договір № 17-5444 від 30.12.2029 ) сплачено в повному обсязі 151, 600 тис. грн. Платіжне доручення № 1080 від 26.08.2020.

02.11.2020 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради на підставі акту готовності об`єкту до експлуатації від 20.10.2020 видало сертифікат № МК 122201102223, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтвердило готовність до експлуатації «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві». Загальна площа квартир - 3827, 3; кількість поверхів - 9 + підвал + тех. поверх; кількість двокімнатних квартир - 18; кількість трикімнатних квартир - 18; площа приміщень загального користування 1445,0; загальна кількість квартир - 54; ступінь вогнестійкості будинку II; загальна площа будинку 5272 кв. м.; кількість машиномісць для постійного та тимчасового зберігання автомобілів - 46, місце розташування об`єкта: Миколаївська область. м. Миколаїв, вулиця Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14.

Судом також встановлено наступні обставини.

21.05.2020 ТзОВ «ПАРАДІЗ-ІНВЕСТ» зверталось з листом за вих. № 6 від 21.05.2020 до Миколаївської міської ради для визначення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва за об`єктом: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві», який отримано Миколаївською міською радою 21.05.2020, про що свідчить штамп канцелярії виконавчого комітету Миколаївської міської ради на самому листі.

За результатами розгляду звернення Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві».

Так, в листі Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради № 646/18-03 від 22.05.2020 зазначено, що Управлінням виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту на підставі пакету документів, наданому замовником. Встановлення фактичної вартості виконання робіт не належить до повноважень Управління.

Розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва виконано, виходячи з загальної площі квартир 3 624, 44 кв. м., а також опосередкованої вартості 1 кв. м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) в сумі 12 553, 00 грн. Розрахунок розміру пайової участі по даному об`єкту становить 909 951, 91 грн. (3624, 44 х 12 553 х 2 %).

15.06.2020 Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради направило за результатами розгляду повторного звернення ТзОВ «ПАРАДІЗ-ІНВЕСТ» лист вх. № 727/18-03 від 15.06.2020 про відмову в перерахунку розміру пайової участі по об`єкту.

Відповідно до інформації Департаменту фінансів Миколаївської міської ради № 37761/07.03-12/21 від 16.09.2021 згідно виписками державного казначейства щодо надходження коштів на рахунок відкритий для зарахування пайової участі кошти з призначенням платежу «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» від ТОВ «Парадіз-Інвест» не надходили. 26.08.2020 від ТОВ «Парадіз-Інвест» на рахунок міського бюджету для обліку надходжень коштів пайової участі надійшло 151 600 грн. з призначенням платежу «Сплата пайової участі згідно договору № 17-5444 від 30.12.2019». Довідка про повну сплату пайової участі, передбачена пп. 5.13 п. 5 рішенням ММР від 25.08.2011 № 8/22 зі змінами та доповненнями, департаментом фінансів на вказану суму не видавалася, оскільки вищевказаний договір відсутній і суб`єкт господарювання не звертався для отримання такої довідки.

Зазначені обставини і стали підставою для звернення прокуратури до суду з даним позовом.

V. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Відповідно до п. 4, 7, 8, 10 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема: взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до ч. 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Відповідно до ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

Відповідно до ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Відповідно до ч. 9-11 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом № 3038-VI для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою (п. 7.10, 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18).

Ухилення замовника будівництва від укладення з органом місцевого самоврядування договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє такого забудовника від обов`язку укласти договір та сплатити визначений законом пайовий внесок (п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 № 904/2258/20).

Аналогічні за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 № 925/756/19, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, в постановах об`єднаної палати КГС ВС від 16.10.2020 № 922/3693/18, від 26.06.2020 у справі № 922/3049/18, в постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25.08.2011 № 8/22 затверджено "Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва".

Відповідно до п. 1.2 Порядку Порядок діє на всій території міста Миколаєва і є обов`язковим для всіх замовників, незалежно від їх форми власності, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, інших організацій, незалежно від форми власності і відомчої підпорядкованості.

Відповідно до п. 3.1 Порядку замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта на території міста, зобов`язаний взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, крім випадків передбачених п. 3.5 цього порядку.

Відповідно до п. 3.2 Порядку замовники залучаються до участі у розвитку інфраструктури міста на підставі договору про пайову участь.

Відповідно до п. 3.3 Порядку пайова участь замовника у розвитку інфраструктури міста полягає у відрахуванні замовником, до прийняття об`єкта в експлуатацію, коштів (без урахування ПДВ) до міського цільового фонду створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва в порядку та у розмірі, встановленому цим порядком, для створення і розвитку інфраструктури міста Миколаєва.

Відповідно до п. 4.1 Порядку розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, встановлений міською радою, не може перевищувати граничного розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, визначеного діючим законодавством України.

Відповідно до п. 4.2 Порядку розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Миколаєва становить:

- 5 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

- 2 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будівель.

Відповідно до п. 4.3 Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації уповноваженим органом звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Відповідно до п. 4.6 Порядку у випадку внесення змін до законодавства щодо граничного розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста для всіх об`єктів на території міста Миколаєва встановлюються на рівні граничного розміру пайової участі, встановленого законодавством для відповідних об`єктів.

Відповідно до п. 5.1 Порядку пайова участь у розвитку інфраструктури міста здійснюється на підставі договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, який укладається між міською радою та замовником.

Відповідно до п. 5.2 Порядку договір про пайову участь укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації уповноваженим органом звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до п. 5.4, п. 5.5 Порядку істотними умовами договору про пайову участь є: розмір пайової участі; терміни (графік оплати) пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури міста.

Відповідно до п. 5.13 Порядку довідка про повну сплату пайової участі видається замовнику департаментом фінансів Миколаївської міської ради виключно після остаточного розрахунку по укладених договорах про пайову участь. Копія довідки, завірена належним чином, надається замовником у 10-ти денний термін уповноваженому органу.

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ договори про сплату пайової участі, укладені до 1 січня 2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

Установити, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку:

1) розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом):

для нежитлових будівель та споруд - 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта;

для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування;

2) пайова участь не сплачується у разі будівництва: об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення, лісництва та рибного господарства; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель промислових; об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції);

3) замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, до якої додаються документи, які підтверджують вартість будівництва об`єкта. Орган місцевого самоврядування протягом 15 робочих днів з дня отримання зазначених документів надає замовнику будівництва розрахунок пайової участі щодо об`єкта будівництва;

4) пайова участь сплачується виключно грошовими коштами до прийняття відповідного об`єкта будівництва в експлуатацію;

5) кошти, отримані як пайова участь, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту;

6) інформація щодо сплати пайової участі зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Отже, як вказано вище, з 01.01.2020 статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ.

Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Визначаючи належний до застосування нормативно-правовий акт у справі за позовом про стягнення збитків, господарський суд має враховувати загальновизнаний принцип права, визначений у частині другій статті 5 ЦК України: акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи (п. 67 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 № 904/2258/20).

Пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли позивач дізнався про його несплату відповідачем (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 № 904/2258/20).

В постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 Судом зазначено, що зовнішнім виразом зміни правового регулювання суспільних відносин є процес втрати чинності одними нормами та/або набуття чинності іншими.

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 ЦК України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Аналізуючи правову природу цих правовідносин, можна зробити висновок, що з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

В постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 зазначено, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Таким чином, касаційний суд вважає помилковим висновок судів попередніх інстанцій про те, що передбачений у абзаці другому пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX обов`язок замовників будівництва протягом 2020 року перерахувати пайову участь до відповідних місцевих бюджетів стосується лише тих випадків, коли із цими замовниками були укладені відповідні договори про сплату пайової участі до 1 січня 2020 року.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

(1) об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

(2) об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду вважає, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав, можливо навіть свідомо затягуючи процес здачі об`єкта будівництва в експлуатацію до 01.01.2020 з метою уникнення сплати пайової участі.

Відповідно до ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставно набутого або збереженого майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовiдносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (п. 68-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.019 року у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 року у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17.

У зв`язку з відмовою забудовника від укладання договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

У такому разі суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 ЦК України.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок власника земельних ділянок зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 ЦК України (п. 64-65, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).

Таким чином, касаційний суд зауважує, що випадку, якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 ЦК України (постанова КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 ).

VІ. ВИСНОВКИ СУДУ.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов наступного висновку.

В період з 16.08.2019 по 19.10.2020 відповідачем ТОВ "Парадіз-Інвест" здійснено будівництво об`єкта "Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві" (дозвіл на виконання будівельних робіт № МК 112192281759 від 16.08.2019; сертифікат № МК 122201102223 від 02.11.2020, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено готовність до експлуатації).

Тож станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Зі змісту ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності»» випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Судом встановлено, що в акті готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 замовником внесено інформацію, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного з Миколаївською міською радою (договір № 17-5444 від 30.12.2029 ) сплачено в повному обсязі 151, 600 тис. грн. Платіжне доручення № 1080 від 26.08.2020.

Проте, до матеріалів справи ані Миколаївською міською радою, ані ТОВ "Парадіз-Інвест" не подано договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту.

В силу положень ч. 8 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" саме на замовника покладено обов`язок подати до органу місцевого самоврядування звернення про укладення договору про пайову участь та документів, що підтверджують вартість будівництва.

Відповідачем не подано суду доказів звернення до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору, як і не подано доказів укладення договору про пайову участь, чим порушено вимоги ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Факт відсутності договору (договір не укладено) не заперечується учасниками справи.

З 01.01.2020 статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Як вбачається з матеріалів справи 21.05.2020 ТОВ «Парадіз-Інвест» зверталось з листом за вих. № 6 від 21.05.2020 до Миколаївської міської ради для визначення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, за результатами розгляду якого органом місцевого самоврядування виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту на підставі пакету документів, наданому замовником, та встановлено, що розмір пайової участі по даному об`єкту становить 909 951, 91 грн.

Суду не подано доказів оплати відповідачем грошових коштів щодо сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як вбачається з акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 об`єкт має такі характеристики, зокрема, загальна площа квартир 3 827, 3 кв. м.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" від 26.06.2020 № 151 затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01.04.2020). Відповідно до вказаного наказу вартість 1 кв. м. загальної площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ) по Миколаївській області становила 12 940, 00 грн.

Отже, розмір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва в спірному випадку становить 990 505, 24 грн. (12 940, 00 грн. х 3 827, 3 кв. м. х 2 %).

Враховуючи, що відповідачем частково проведено оплату в сумі 151 600 грн., то розмір коштів, який підлягає стягненню з відповідача становить 838 905, 24 грн. (990 505, 24 грн. - 151 600 грн.), оскільки у зв`язку з несплатою забудовником розміру пайової участі права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог. Позов підлягає задоволенню.

VІІ. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.

В заяві (вх. № 2061/22 від 19.02.2022) позивач Миколаївська міська рада просить суд стягнути судовий збір з відповідача на її користь, посилаючись на постанови ВС від 07.12.2021 у справі № 915/1118/20, від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19, від 09.09.2021 у справі 925/1276/19.

Судом встановлено, що під час звернення до суду із даним позовом Миколаївською обласною прокуратурою було сплачено судовий збір в сумі 12 583, 57 грн., що підтверджується наявним в матеріалах справи платіжним дорученням № 28 від 26.01.2022.

В постановах Верховного Суду від 07.12.2021 у справі № 915/1118/20 (пункт 4.11), від 09.09.2021 у справі 925/1276/19 (п. 8.9), від 15.01.2019 у справі № 908/799/17 (пункти 36, 37) і від 12.01.2021 у справі № 908/730/19 зі спорів, які виникли з подібних правовідносин, викладено правовий висновок щодо застосування статті 129 Господарського процесуального кодексу України, зокрема, про те, що у разі ухвалення судового рішення про відмову в позові судові витрати зі сплати судового збору, в тому числі за подання апеляційної скарги, покладаються на позивача.

Верховний Суд у справі № 240/6150/18 (постанова від 20.12.2019) дійшов висновку, що судовий збір не слід сплачувати при оскарженні додаткового судового рішення, яким вирішено питання розподілу судових витрат або встановлено порядок виконання судового рішення, тобто вирішення тих питань, які не пов`язані із вимогами адміністративного позову, але в обов`язковому порядку мають бути вирішені судом.

У постанові Верховного Суду від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19, на яку посилався скаржник у касаційній скарзі, зазначено, що Законом України "Про судовий збір" встановлено, що судовий збір не справляється за подання заяви про винесення додаткового судового рішення (пункт 5 частини 2 статті 3 цього Закону), розмір ставки судового збору за подання до господарського суду касаційної скарги на додаткове рішення Законом не визначено. Тому, касаційна скарга на постанову апеляційного суду, прийняту за результатами апеляційного перегляду додаткового рішення місцевого суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, не є об`єктом справляння судового збору, і такий висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного адміністративного суду, викладеної у постанові від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18.

В постанові Верховного Суду від 22.02.2021 у справі № 922/3439/19 викладена аналогічна правова позиція, яка зазначена в постановах ВС від 20.12.2019 у справі № 240/6150/18 та від 01.10.2020 у справі № 910/15191/19.

Враховуючи, що в спірному випадку судом задоволено позовні вимоги, питання прийняття додаткового рішення судом не вирішується, в суду відсутні правові підстави для застосування вищевказаних постанов ВС під час розгляду даної справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається: 1) у спорах, що виникають при укладанні, зміні та розірванні договорів, - на сторону, яка безпідставно ухиляється від прийняття пропозицій іншої сторони, або на обидві сторони, якщо судом відхилено частину пропозицій кожної із сторін; 2) у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, судовий збір в розмірі 12 583, 57 грн. слід відшкодувати прокуратурі з відповідача.

Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

1. Позов задовольнити.

2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест", вул. Велика Морська, 55а/1, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41340333) на користь позивача Миколаївської міської ради, вул. Адміральська, 20, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 26565573) збитки в сумі 838 905, 24 грн. (вісімсот тридцять вісім тисяч дев`ятсот п`ять грн. 24 коп.).

3. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест", вул. Велика Морська, 55а/1, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 41340333) на користь Миколаївської обласної прокуратури, вул. Нікольська, 73, м. Миколаїв, 54001 (код ЄДРПОУ 02910048): 12 583, 57 грн. (дванадцять тисяч п`ятсот вісімдесят три грн. 57 коп.) - витрат по сплаті судового збору.

4. Накази видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України.

Повний текст рішення складено 03.03.2023

Суддя Е.М. Олейняш