Постанова

від 19.06.2023 по справі 915/107/22

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

19 червня 2023 рокум. ОдесаСправа № 915/107/22Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Принцевської Н.М.;

суддів: Діброви Г.І., Ярош А.І.;

(Південно-західний апеляційний господарський суд, м. Одеса, проспект Шевченка, 29)

Секретар судового засідання (за дорученням головуючого судді) - Соловйова Д.В.;

За участю представників сторін:

Від Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва - Кривельова Т.М.;

Від Миколаївської міської ради не з`явився;

Від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" - не з`явився;

розглянувши апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест"

на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023

по справі № 915/107/22

за позовом Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест"

про стягнення збитків в сумі 838 905, 24 грн,

(суддя першої інстанції: Олейняш Е.М., дата та місце ухвалення рішення: 30.01.2023, Господарський суд Миколаївської області, м. Миколаїв, вул.Фалєєвська, 14)

У лютому 2022 року Заступник керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва звернувся до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради, в якій просив суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на користь Миколаївської міської ради збитки в сумі 838 905,24 грн (з урахуванням заяви про виправлення описки в найменуванні відповідача вх. № 4550/22 від 19.10.2022).

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначав, що у період з 16.08.2019 по 19.10.2020 на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 16.08.2019 року №МК 112192281759 відповідачем здійснено будівництво об`єкта «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві», проте несплата Товариством з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" 838 905, 24 грн. - коштів пайової участі за об`єктом «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» стала причиною звернення позивача до місцевого господарського суду з відповідною заявою.

Позивач посилався на положення ст. ст. 131-1, 142, 144, 145 Конституції України, ст.ст. 22, 1166, Цивільного кодексу України, ст. ст. 173, 174, 217, 224 Господарського кодексу України, ст. ст. 7, 71 Бюджетного кодексу України, ст. ст. 1, 16, 73 Закону України "Про місцеве самоврядування", ст. 23 Закону України "Про прокуратуру", п.2 "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» та судову практику.

Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 позов Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва задоволено в повному обсязі; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на користь Миколаївської міської ради збитки в сумі 838 905,24 грн та витрати по сплаті судового збору у розмірі 12 583, 57 грн на користь Миколаївської обласної прокуратури.

Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, Товариство з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" звернулось до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 у справі №915/107/22 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог Заступника керівника Окружної прокуратури міста Миколаєва в інтересах держави в особі Миколаївської міської ради до Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" про стягнення збитків у сумі 838 905, 24 грн, та вирішити питання про розподіл судових витрат.

Апелянт вважає, що при вирішенні спору судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права та не з`ясовано обставини, що мають значення для даної справи, а відповідно рішення суду першої інстанції, на думку апелянта, є незаконним, необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню.

У своїй скарзі апелянт зазначає, що діючим на момент початку будівництва законодавством чітко передбачалось, що договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту повинен укладатись із замовником будівництва до прийняття об`єкта в експлуатацію. Лише договір є підставою для сплати замовниками будівництва коштів пайової участі у розвитку інфраструктури, зокрема, і на території міста Миколаєва.

Скаржник зазначає, що Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» статтю 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» щодо пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту виключено, вказана норма набула чинності з 01.01.2020.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги, відповідач зауважує, що обов`язок для замовників будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» реалізується шляхом звернення із заявою до відповідного органу місцевого самоврядування, стосується саме тих замовників, які розпочали відповідне будівництво з 01.01.2020. Тобто, з 01.01.2020 у замовників відсутній обов`язок перераховувати до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, як і відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та продовжують свою дію до моменту їх виконання є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020.

Відповідач зазначає, що здійснював будівництво об`єкта «Багатоквартирний житловий будинок» по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві на підставі дозволу на виконання будівельних робіт від 16.08.2019 №МК 112192281759, а відтак, з урахуванням чинного на той час законодавства, у відповідача існував обов`язок взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, проте лише на підставі укладеного договору. При цьому, апелянт зазначає, що жодного порушення зі сторони відповідача щодо неукладання договору не було, враховуючи, що укласти такий договір необхідно було до прийняття об`єкта в експлуатацію.

Щодо визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, відповідач, посилаючись на Акт готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 «Будівництво багатоквартирний житлового будиноку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» (наданий прокурором як додаток до позову), зазначає, що кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 7580,000 тис. грн, у тому числі витрати на будівельні роботи 7533,378 тис. грн, витрати на машини, обладнання т інвентар 46,622 тис. грн (п. 10 Акту).

На переконання відповідача, ним, відповідно до п.12 вищевказаного Акту, кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту сплачено в повному обсязі 151,600 тис. грн.

Так, апелянт зазначає, шо Товариством з обмеженою відповідальністю «Парадіз-Інвест» було сплачено кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва у розмірі 2 % кошторисної вартості об`єкта будівництва, що повністю узгоджується з вимогами законодавства, чинного на момент виникнення спірних правовідносин.

Скаржник зазначає, що обов`язок для замовників будівництва прийняти пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту у розмірі 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування (для житлових будинків), який відповідно до п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» реалізується шляхом звернення із заявою до відповідного органу місцевого самоврядування, стосується саме тих замовників, які розпочали відповідне будівництво з 01.01.2020.

На переконання відповідача, вимога щодо сплати коштів пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва у розмірі 2% вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (на підставі п. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні») є такою, що не підлягає застосуванню до даних правовідносин.

Крім того, посилаючись на приписи ст. 217, 224 Господарського кодексу України та ст. 22, 1166 Цивільного кодексу України для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків необхідним є наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: протиправної поведінки, збитків, причинного зв`язку між протиправною поведінкою відповідача, збитками та вини, а оскільки протиправної поведінки відповідачем допущено не було, а відтак відсутній і склад цивільного правопорушення.

Таким чином, на думку скаржника, вимога позивача про стягнення з відповідача збитків не підлягає задоволенню, оскільки така вимога є похідною від неіснуючого для відповідача обов`язку щодо сплати коштів як пайової участі.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 03.04.2023 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22; витребувано у Господарського суду Миколаївської області матеріали справи №915/107/22.

10.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/107/22.

13.04.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Миколаївської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу.

У своєму відзиві прокурор погоджується з висновками викладеними у рішенні суду першої інстанції, апеляційну скаргу відповідача вважає необґрунтованою та такою, що не підлягає задоволенню.

На думку прокурора, твердження відповідача про відсутність у нього обов`язку платити кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є безпідставними, а висновки суду щодо необхідності їх оплати є обґрунтованими та такими, що відповідають положенням Закону.

Прокурор у відзиві посилається на ч.ч.2, 3 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (в редакції від 22.05.2019, що діяла на час видачі зазначеного дозволу), ч. 8 ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» зі змісту яких випливає, що у наведених у Законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі Закону.

Крім того, прокурор посилається на висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 20.07.2022 у справі №910/9548/21, від 13.12.2022 у справі №910/21307/21, у яких зазначено, що передбачений Прикінцевими та перехідними положеннями Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для: об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені та об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Обґрунтованими, на думку прокурора, є також висновки суду щодо визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», оскільки відповідачем після отримання дозволу та початку будівництва договір про сплату пайової участі до 01.01.2020 укладено не було.

Прокурор у відзиві також зазначає, що відповідачем не було сплачено зазначені кошти і до введення об`єкту в експлуатацію (Акт готовності об`єкту до експлуатації від 20.10.2020), незважаючи на вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні», якими передбачено, що замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Прокурор вважає, що висновки суду про визначення величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту на підставі наведених вище положень Закону, є обґрунтованими та відповідають положенням чинного законодавства.

З приводу тверджень відповідача про відсутність підстав для стягнення з нього збитків, прокурор зазначає, що суд має виходити з того, що замовник будівництва без достатньої правової підстави за рахунок органу місцевого самоврядування зберіг у себе кошти, які мав заплатити як пайовий внесок у розвиток інфраструктури населеного пункту, а отже, зобов`язаний повернути ці кошти на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України.

Отже, прокурор вважає обґрунтованими висновки суду, що викладені у рішенні Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 та, керуючись ст. ст. 53, 269, 276 Господарського процесуального кодексу України, просить апеляційну скаргу ТОВ "Парадіз-Інвест" залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 у справі № 915/107/22 без змін.

Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 17.05.2023 призначено розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 на 19.06.2023 року о 12-00 год.

16.06.2023 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" надійшло клопотання про розгляд справи без участі представника відповідача.

В судове засідання 19.06.2023 з`явився прокурор, який підтримав доводи викладені ним у відзиві на апеляційну скаргу. Інші представники сторін в судове засідання не з`явились. Про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлені належним чином.

Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04.11.1950 кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Також, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.

Розумним, зокрема, вважається строк, що є об`єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.

З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02.09.2010, "Смірнова проти України" від 08.11.2005, "Матіка проти Румунії" від 02.11.2006, "Літоселітіс проти Греції" від 05.02.2004 та інші).

Враховуючи викладене, а також зважаючи на те, що явка представників сторін судом обов`язковою не визнавалась, колегія суддів апеляційного господарського суду, з урахуванням ст. 120, ст. 202, ст. 270, ч. 2 ст. 273 Господарського процесуального кодексу України, вважає за необхідне розглянути справу за відсутності представників Миколаївської міської ради та Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест", за наявними у справі матеріалами.

Відповідно до ст. 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу та відзив на неї, заслухавши пояснення прокурора, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального права та дотримання норм процесуального права, судова колегія апеляційної інстанції встановила наступне.

16.08.2019 Управлінням державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради надано Дозвіл на виконання будівельних робіт №МК 112192281759 замовнику Товариству з обмеженою відповідальністю «Парадіз-Інвест» та генеральному підряднику (підряднику) Товариству з обмеженою відповідальністю «БУДКОМ ІНВЕСТ» на Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві, місце розташування об`єкта будівництва: 4810136300:12:008:0017, 4810136300:12:008:0019, 4810136300:12:008:0021, 4810136300:12:008:0023, вид будівництва - нове будівництво, код об`єкта 1122.1 (а.с.14).

Відповідно до Акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» будівельні роботи виконано в строк: 16.08.2019 - початок робіт, 19.10.2020 - закінчення робіт. Об`єкт має такі характеристики, зокрема: загальна площа квартир 3 827, 3 кв. м. (як за проектом, так і за результатами технічної інвентаризації) (п. 6 акту). Кошторисна вартість будівництва за затвердженою проектною документацією на будівництво становить 7580, 000 тис. грн., у тому числі витрати на будівельні роботи 7533, 378 тис. грн., витрати на машини, обладнання та інвентар 46, 622 тис. грн. (п. 10 акту).

В пункті 12 Акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 зазначено, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного з Миколаївською міською радою (договір № 17-5444 від 30.12.2029 ) сплачено в повному обсязі 151, 600 тис. грн. Платіжне доручення № 1080 від 26.08.2020.

02.11.2020 Управління державного архітектурно-будівельного контролю Миколаївської міської ради на підставі Акту готовності об`єкту до експлуатації від 20.10.2020 видало сертифікат №МК 122201102223, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта (черги, окремого пускового комплексу) проектній документації та підтвердило готовність до експлуатації «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві». Загальна площа квартир - 3827, 3; кількість поверхів - 9 + підвал + тех. поверх; кількість двокімнатних квартир - 18; кількість трикімнатних квартир - 18; площа приміщень загального користування 1445,0; загальна кількість квартир - 54; ступінь вогнестійкості будинку II; загальна площа будинку 5272 кв. м.; кількість машиномісць для постійного та тимчасового зберігання автомобілів - 46, місце розташування об`єкта: Миколаївська область. м. Миколаїв, вулиця Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 (а.с.19).

21.05.2020 ТОВ "Парадіз-Інвест" зверталось з листом за вих. №6 від 21.05.2020 до Миколаївської міської ради для визначення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва за об`єктом: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві», який отримано Миколаївською міською радою 21.05.2020, про що свідчить штамп канцелярії виконавчого комітету Миколаївської міської ради на самому листі (а.с.20).

За результатами розгляду звернення Управлінням капітального будівництва Миколаївської міської ради виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту: «Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві».

Так, в листі Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради №646/18-03 від 22.05.2020 зазначено, що Управлінням виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту на підставі пакету документів, наданому замовником. Встановлення фактичної вартості виконання робіт не належить до повноважень Управління (а.с.21).

Розрахунок розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва виконано, виходячи з загальної площі квартир 3 624, 44 кв. м., а також опосередкованої вартості 1 кв. м. загальної площі квартир будинку (з урахуванням ПДВ) в сумі 12 553, 00 грн. Розрахунок розміру пайової участі по даному об`єкту становить 909 951, 91 грн. (3624, 44 х 12 553 х 2 %) (а.с.22).

15.06.2020 Управління капітального будівництва Миколаївської міської ради направило за результатами розгляду повторного звернення ТОВ "Парадіз-Інвест" лист вх. № 727/18-03 від 15.06.2020 про відмову в перерахунку розміру пайової участі по об`єкту (а.с. 23-24).

Відповідно до інформації Департаменту фінансів Миколаївської міської ради №37761/07.03-12/21 від 16.09.2021 згідно з виписками Державного Казначейства щодо надходження коштів на рахунок відкритий для зарахування пайової участі кошти з призначенням платежу «Багатоквартирний житловий будинок по вул. Леваневців, 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві» від ТОВ «Парадіз-Інвест» не надходили.

26.08.2020 від ТОВ "Парадіз-Інвест" на рахунок міського бюджету для обліку надходжень коштів пайової участі надійшло 151 600 грн. з призначенням платежу «Сплата пайової участі згідно Договору № 17-5444 від 30.12.2019». Довідка про повну сплату пайової участі, передбачена пп. 5.13 п. 5 рішенням ММР від 25.08.2011 № 8/22 зі змінами та доповненнями, департаментом фінансів на вказану суму не видавалася, оскільки вищевказаний договір відсутній і суб`єкт господарювання не звертався для отримання такої довідки (а.с.25).

Перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Правові та організаційні основи містобудівної діяльності в Україні визначені Законом України "Про регулювання містобудівної діяльності".

Відповідно до ст. 1 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) замовник - фізична або юридична особа, яка має намір щодо забудови території (однієї чи декількох земельних ділянок) і подала в установленому законодавством порядку відповідну заяву.

Згідно з п. 4, 7, 8, 10 ч. 1 ст. 2 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) планування і забудова територій - діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, юридичних та фізичних осіб, яка передбачає, зокрема: взаємоузгодження державних, громадських та приватних інтересів під час планування і забудови територій; розроблення містобудівної та проектної документації, будівництво об`єктів; реконструкцію існуючої забудови та територій; створення та розвиток інженерно-транспортної інфраструктури.

Частиною 1 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) передбачено, що порядок залучення, розрахунку розміру і використання коштів пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту встановлюють органи місцевого самоврядування відповідно до цього Закону.

Відповідно до ч. 2 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) замовник, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту полягає у перерахуванні замовником до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку зазначеної інфраструктури.

За вимогами ч. 4 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) до пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не залучаються замовники у разі будівництва: 1) об`єктів будь-якого призначення на замовлення державних органів або органів місцевого самоврядування за рахунок коштів державного або місцевих бюджетів; 2) будівель навчальних закладів, закладів культури, фізичної культури і спорту, медичного і оздоровчого призначення; 3) будинків житлового фонду соціального призначення та доступного житла; 4) індивідуальних (садибних) житлових будинків, садових, дачних будинків загальною площею до 300 квадратних метрів, господарських споруд, розташованих на відповідних земельних ділянках; 5) об`єктів комплексної забудови територій, що здійснюється за результатами інвестиційних конкурсів або аукціонів; 6) об`єктів будівництва за умови спорудження на цій земельній ділянці об`єктів соціальної інфраструктури; 7) об`єктів, що споруджуються замість тих, що пошкоджені або зруйновані внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного або природного характеру; 8) об`єктів, передбачених Державною цільовою програмою підготовки та проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу, за рахунок коштів інвесторів; 9) об`єктів інженерної, транспортної інфраструктури, об`єктів енергетики, зв`язку та дорожнього господарства (крім об`єктів дорожнього сервісу); 10) об`єктів у межах індустріальних парків на замовлення ініціаторів створення індустріальних парків, керуючих компаній індустріальних парків, учасників індустріальних парків; 11) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель сільськогосподарського призначення; 12) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до будівель і споруд підприємств харчової промисловості; 13) об`єктів, які згідно з державним класифікатором будівель та споруд належать до силосів для зерна та складських майданчиків (для зберігання сільськогосподарської продукції).

Відповідно до ч. 5 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) величина пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається у договорі, укладеному з органом місцевого самоврядування (відповідно до встановленого органом місцевого самоврядування розміру пайової участі у розвитку інфраструктури), з урахуванням загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта, визначеної згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами. При цьому не враховуються витрати на придбання та виділення земельної ділянки, звільнення будівельного майданчика від будівель, споруд та інженерних мереж, влаштування внутрішніх і позамайданчикових інженерних мереж і споруд та транспортних комунікацій.

У разі якщо загальна кошторисна вартість будівництва об`єкта не визначена згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами, вона визначається на основі встановлених органом місцевого самоврядування нормативів для одиниці створеної потужності.

Відповідно до ч. 6, 7 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) встановлений органом місцевого самоврядування для замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту не може перевищувати граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Граничний розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту з урахуванням інших передбачених законом відрахувань не може перевищувати:

1) 10 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

2) 4 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будинків.

Органам місцевого самоврядування забороняється вимагати від замовника будівництва надання будь-яких послуг, у тому числі здійснення будівництва об`єктів та передачі матеріальних або нематеріальних активів (зокрема житлових та нежитлових приміщень, у тому числі шляхом їх викупу), крім пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту, передбаченої цією статтею, а також крім випадків, визначених частиною п`ятою статті 30 цього Закону.

Відповідно до ч. 8 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту визначається протягом десяти робочих днів з дня реєстрації органом місцевого самоврядування звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

У разі зміни замовника розмір пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту зменшується на суму коштів, сплачених попереднім замовником відповідно до укладеного ним договору про пайову участь.

Відповідно до ч. 9-11 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" (в редакції від 22.05.2019) договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту укладається не пізніше ніж через 15 робочих днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Істотними умовами договору є: 1) розмір пайової участі; 2) строк (графік) сплати пайової участі; 3) відповідальність сторін.

Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту.

Кошти пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту сплачуються в повному обсязі до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію єдиним платежем або частинами за графіком, що визначається договором.

Кошти, отримані як пайова участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, можуть використовуватися виключно для створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури відповідного населеного пункту.

Інформація щодо договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту та його виконання зазначається у декларації про готовність об`єкта до експлуатації або в акті готовності об`єкта до експлуатації.

Зі змісту статті 40 Закону № 3038-VI вбачається, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Строк, визначений Законом № 3038-VI для укладення договору пайової участі - протягом 15 днів з дня реєстрації звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію, встановлено саме для добровільного виконання стороною такого обов`язку, і закінчення цього строку не припиняє цього обов`язку замовника та не звільняє замовника від обов`язку укласти договір. Адже невиконання особою положень законодавства не повинно призводити до настання бажаного для неї внаслідок такого невиконання результату у вигляді звільнення від платежу та надавати майнові переваги порівняно із законослухняною особою (п. 7.10, 7.11 постанови Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі № 911/594/18).

Ухилення замовника будівництва від укладення з органом місцевого самоврядування договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту не звільняє такого забудовника від обов`язку укласти договір та сплатити визначений законом пайовий внесок (п. 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 № 904/2258/20).

Аналогічні за змістом висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 № 925/756/19, від 22.08.2018 у справі № 339/388/16-ц, в постановах об`єднаної палати КГС ВС від 16.10.2020 № 922/3693/18, від 26.06.2020 у справі № 922/3049/18, в постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, сільського, селищного, міського голови, голови районної в місті ради, виконавчого комітету сільської, селищної, міської, районної у місті (у разі її створення) ради, прийняті в межах наданих їм повноважень, є обов`язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об`єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Рішенням Миколаївської міської ради від 25.08.2011 № 8/22 затверджено "Порядок пайової участі замовників у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва".

Відповідно до п. 1.2 Порядку Порядок діє на всій території міста Миколаєва і є обов`язковим для всіх замовників, незалежно від їх форми власності, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб, інших організацій, незалежно від форми власності і відомчої підпорядкованості.

Згідно з п. 3.1 Порядку замовник, який має намір здійснити будівництво об`єкта на території міста, зобов`язаний взяти пайову участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, крім випадків передбачених п. 3.5 цього порядку.

Пунктом 3.2 Порядку передбачено, що замовники залучаються до участі у розвитку інфраструктури міста на підставі договору про пайову участь.

Відповідно до п. 3.3 Порядку пайова участь замовника у розвитку інфраструктури міста полягає у відрахуванні замовником, до прийняття об`єкта в експлуатацію, коштів (без урахування ПДВ) до міського цільового фонду створення і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва в порядку та у розмірі, встановленому цим порядком, для створення і розвитку інфраструктури міста Миколаєва.

Згідно з п. 4.1 Порядку розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста з урахуванням інших передбачених законом відрахувань, встановлений міською радою, не може перевищувати граничного розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, визначеного діючим законодавством України.

Пунктом 4.2 Порядку унормовано, що розмір пайової участі замовника у розвитку інфраструктури міста Миколаєва становить:

- 5 відсотків загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для нежитлових будівель та споруд;

- 2 відсотки загальної кошторисної вартості будівництва об`єкта - для житлових будівель.

Відповідно до п. 4.3 Порядку розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста визначається не пізніше десяти робочих днів з дня реєстрації уповноваженим органом звернення замовника про укладення договору про пайову участь та доданих до нього документів, що підтверджують вартість будівництва об`єкта, з техніко-економічними показниками.

Пунктом 4.6 Порядку передбачено, що у випадку внесення змін до законодавства щодо граничного розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населених пунктів, розмір пайової участі у розвитку інфраструктури міста для всіх об`єктів на території міста Миколаєва встановлюються на рівні граничного розміру пайової участі, встановленого законодавством для відповідних об`єктів.

Відповідно до п. 5.1 Порядку пайова участь у розвитку інфраструктури міста здійснюється на підставі договору про пайову участь у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, який укладається між міською радою та замовником.

Згідно з п. 5.2 Порядку договір про пайову участь укладається не пізніше п`ятнадцяти робочих днів з дня реєстрації уповноваженим органом звернення замовника про його укладення, але до прийняття об`єкта будівництва в експлуатацію.

Відповідно до п. 5.4, п. 5.5 Порядку істотними умовами договору про пайову участь є: розмір пайової участі; терміни (графік оплати) пайової участі; відповідальність сторін. Невід`ємною частиною договору є розрахунок величини пайової участі у розвитку інфраструктури міста.

Довідка про повну сплату пайової участі видається замовнику департаментом фінансів Миколаївської міської ради виключно після остаточного розрахунку по укладених договорах про пайову участь. Копія довідки, завірена належним чином, надається замовником у 10-ти денний термін уповноваженому органу (п. 5.13 Порядку).

01.01.2020 набули чинності норми Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-IX (далі - Закон № 132-IX), якими статтю 40 Закону № 3038-VI виключено.

Згідно з пунктом 2 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні» договори про сплату пайової участі, укладені до 01.01.2020 року, є дійсними та продовжують свою дію до моменту їх повного виконання.

За змістом цього Закону та прикінцевих та перехідних положень до нього, з 01.01.2020 року у замовників будівництва відсутній обов`язок укладати з органом місцевого самоврядування відповідний договір про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту. Дійсними та такими, що продовжують свою дію до моменту їх виконання, є лише договори про пайову участь, укладені до 01.01.2020 року.

Відповідно до статті 5 Цивільного кодексу України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності.

Пайовий внесок має бути розрахований на підставі нормативно-правових актів, чинних на момент виникнення у відповідача обов`язку щодо сплати пайового внеску, а не на той момент, коли позивач дізнався про його несплату відповідачем (п. 57 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2021 № 904/2258/20).

Так, при набранні чинності новою нормою права передбачається розповсюдження дії цієї норми на майбутні права і обов`язки, а також на правові наслідки, які хоча й випливають із юридичних фактів, що виникли під час чинності попередньої норми права, проте настають після набрання чинності новою нормою права.

Водночас зміна правових норм і врегульованих ними суспільних відносин не завжди збігаються. У певних випадках після скасування нормативного акта має місце його застосування компетентними органами до тих відносин, які виникли до втрати ним чинності та продовжують існувати у подальшому. Такі правовідносини є триваючими. При цьому триваючі правовідносини повинні виникнути під час дії норми права, що їх регулює, та існувати після втрати нею чинності.

Стаття 40 № 3038-VI визначала зобов`язання замовника будівництва, який має намір забудови земельної ділянки, шляхом перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту, де здійснюється будівництво, у строк до прийняття об`єкта в експлуатацію. Прийняття об`єкта в експлуатацію є строком, з якого вважається, що забудовник порушує зазначені зобов`язання. Одночасно з прийняттям об`єкта в експлуатацію у відповідності із частиною другою статті 331 Цивільного кодексу України забудовник стає власником забудованого об`єкта, а відтак і правовідносини забудови земельної ділянки припиняються.

Отже, з моменту завершення будівництва та прийняття новозбудованого об`єкта в експлуатацію правовідносини забудови припиняються, а тому не можна вважати, що на них поширюються положення статті 40 Закону № 3038-VI після втрати нею чинності.

Крім того, пунктом 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону №132-IX визначено, що ця норма права застосовується лише до договорів, які підписані до 1 січня 2020 року. Саме у цьому випадку правовідносини з оплати участі в інфраструктурі населеного пункту є триваючими та до них можуть застосовуватись положення норми права, що втратила чинність. Якщо ж договори під час дії цієї норми укладено не було, то немає підстав вважати, що такі правовідносини виникли та тривають.

У постанові КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 зазначено, що законодавцем під час внесення змін до Закону № 3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Отже, розмір та порядок пайової участі у розвитку інфраструктури населеного пункту без відповідної вказівки у законі не можуть по-новому визначатись нормами абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, якщо відповідні істотні умови були визначені укладеним до 01.01.2020 договором про пайову участь, який згідно абзацу першого вказаного пункту Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX є дійсним та продовжує свою дію до моменту його повного виконання.

Наведене свідчить про те, що норми абзацу першого та другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX не перебувають у взаємозв`язку та не є взаємодоповнюючими.

Зі змісту наведених норм вбачається, що передбачений прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX порядок пайової участі замовника будівництва було впроваджено законодавцем для:

- об`єктів будівництва, зведення яких розпочато у попередні роки, однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію, а договори про сплату пайової участі між замовниками та органами місцевого самоврядування до 01.01.2020 не були укладені;

- об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році.

Тож у вказаних двох випадках, ураховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

Системний аналіз зазначених норм та обставин дає підстави для висновку, що обов`язок замовника будівництва щодо звернення у 2020 році до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва виникає:

- для об`єктів, будівництво яких розпочато у попередні роки, якщо станом на 01.01.2020 вони не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені, - протягом 10 робочих днів після 01.01.2020;

- для об`єктів, будівництво яких розпочате у 2020 році, - протягом 10 робочих днів після початку такого будівництва.

Відтак колегія суддів Касаційного господарського суду у справі № 910/9548/21 зазначала, що для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) або будівництво яких розпочате у 2020 році, абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Отже, такі висновки Верховного Суду у цій справі відповідають загальним принципам рівності та справедливості, є націленими на те, щоб замовник будівництва, який розпочав його до 01.01.2020 та добросовісно виконав встановлений законом (статтею 40 Закону № 3038-VI) обов`язок щодо пайової участі, був у однакових ринкових умовах із забудовником, який аналогічно розпочав будівництво у попередні роки до 01.01.2020, але до цієї дати такого обов`язку не виконав.

У даній справі встановлено і не заперечується сторонами, що об`єкт, збудований відповідачем, введено в експлуатацію 20.10.2020, тобто вже після набрання чинності 01.01.2020 змін до Закону №3038-VI, Договір про сплату пайової участі сторонами справи укладено не було, що свідчить про невиконання ТОВ "Парадіз-Інвест", як забудовник, обов`язку щодо пайової участі.

Судовою колегією відхиляються доводи апелянта щодо помилковості посилання суду першої інстанції в оскаржуваному рішенні на висновки, викладені Верховним Судом у постанові від 20.07.2022 по справі №910/9548/21, оскільки зазначена постанова є чинною, висновки, які в ній викладені застосовуються Верховним судом і в інших справах (№916/4112/21, 910/21307/21), а той факт, що зазначеною постановою справу передано на новий розгляд жодним чином не свідчить, що судом не було висловлено правову позицію з питання застосування Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності".

У даній справі предметом спору є стягнення грошових коштів пайової участі за збудованим відповідачем об`єктом у м. Миколаєві, які останній не сплатив до місцевого бюджету.

Відповідно до ст. 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц вказувала, що згідно з принципом jura novit curia («суд знає закони») неправильна юридична кваліфікація позивачем і відповідачами спірних правовідносин не звільняє суд від обов`язку застосувати для вирішення спору належні приписи юридичних норм.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 викладено висновок про те, що згідно з принципом «jura novit curia» («суд знає закони») суд самостійно здійснює пошук і застосовує норми права для вирішення спору безвідносно до посилань сторін, але залежно від установлених обставин справи. Суд виявляє активну роль, самостійно надаючи юридичну кваліфікацію спірним правовідносинам, обираючи та застосовуючи до них належні норми права після повного та всебічного з`ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх позовних вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими у судовому засіданні. Підсумок такої процесуальної діяльності суду знаходить відображення в судовому рішенні, зокрема у його мотивувальній та резолютивній частинах. Отже, обов`язок надати юридичну кваліфікацію відносинам сторін спору, виходячи з фактів, установлених під час розгляду справи, та визначити, яку юридичну норму слід застосувати для вирішення спору, виконує саме суд.

Стаття 1212 Цивільного кодексу України регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав.

Предметом регулювання інституту безпідставного отримання чи збереження майна є відносини, які виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна i які не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Зобов`язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна, б) набуття або збереження за рахунок іншої особи, в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).

Об`єктивними умовами виникнення зобов`язань із набуття, збереження майна без достатньої правової підстави виступають: 1) набуття або збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); 2) шкода у вигляді зменшення або не збільшення майна у іншої особи (потерпілого); 3) обумовленість збільшення або збереження майна на стороні набувача шляхом зменшення або відсутності збільшення на стороні потерпілого; 4) відсутність правової підстави для вказаної зміни майнового стану цих осіб.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин i їх юридичному змісту. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином (п. 68-70 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19).

Зазначені висновки викладено у постанові Верховного Суду від 28 листопада 2022 року у справі № 127/13491/21-ц.

Аналогічні правові висновки Великої Палати Верховного Суду викладені у постановах від 13.02.019 року у справі № 320/5877/17, від 23.05.2018 року у справі №629/4628/16-ц, від 20.11.2018 року у справі № 922/3412/17.

У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 Цивільного кодексу України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 Цивільного кодексу України.

Ознаки, характерні для кондикції, свідчать про те, що пред`явлення кондикційної вимоги можна визнати належним самостійним способом захисту порушеного права власності, якщо: 1) річ є такою, що визначена родовими ознаками, в тому числі грошовими коштами; 2) потерпілий домагається повернення йому речі, визначеної родовими ознаками (грошових коштів) від тієї особи (набувача), з якою він не пов`язаний договірними правовідносинами щодо речі.

Відносини щодо повернення безпідставно збережених грошових коштів є кондикційними, в яких вина не має значення, важливим є лише факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Як вже зазначалося, відповідач, здійснюючи будівництво, не уклав договір про пайову участь, не виконавши тим самим вимоги Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури м. Миколаєва не сплатив.

Відтак, права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

Таким чином, замовник будівництва, який без достатньої правової підстави за рахунок ради зберіг у себе кошти, які мав заплатити у вигляді пайового внеску у розвиток інфраструктури населеного пункту, зобов`язаний повернути ці кошти органу місцевого самоврядування на підставі частини першої статті 1212 Цивільного кодексу України (п. 64-65, 72 постанови Великої Палати Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 643/21744/19), про що цілком обґрунтовано зазначено судом першої інстанції.

З цього випливає, що якщо замовниками вищевказаних об`єктів будівництва не буде дотримано передбаченого прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX обов`язку щодо перерахування до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (пайової участі) саме до дати прийняття таких об`єктів в експлуатацію, то, ураховуючи викладені у постанові від 14.12.2021 зі справи № 643/21744/19 висновки Великої Палати Верховного Суду, належним та ефективним способом захисту буде звернення в подальшому органів місцевого самоврядування з позовом до замовників будівництва про стягнення безпідставно збережених грошових коштів пайової участі на підставі статті 1212 Цивільного кодексу України (постанова КГС ВС від 20.07.2022 у справі № 910/9548/21 ).

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

В період з 16.08.2019 по 19.10.2020 відповідачем ТОВ "Парадіз-Інвест" здійснено будівництво об`єкта "Будівництво багатоквартирного житлового будинку по вул. Леваневців 30/7, 30/9, 30/11, 30/14 в м. Миколаєві" (дозвіл на виконання будівельних робіт № МК 112192281759 від 16.08.2019; сертифікат №МК 122201102223 від 02.11.2020, яким засвідчено відповідність закінченого будівництвом об`єкта проектній документації та підтверджено готовність до експлуатації).

Тож станом на дату початку будівництва була чинною стаття 40 Закону №3038-VI, відповідно до частини другої якої замовник будівництва, який має намір щодо забудови земельної ділянки у відповідному населеному пункті, зобов`язаний взяти участь у створенні і розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.

Зі змісту ст. 40 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» випливає, що у наведених у цьому законі випадках перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту є обов`язком, а не правом забудовника. Тому укладення в таких випадках договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту, який опосередковує відповідний платіж, є обов`язковим на підставі закону.

Судом першої інстанції було встановлено, та перевірено апеляційним господарським судом, що в Акті готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 замовником внесено інформацію, що кошти пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури населеного пункту відповідно до договору, укладеного з Миколаївською міською радою (договір № 17-5444 від 30.12.2029 ) сплачено в повному обсязі 151, 600 тис. грн. Платіжне доручення №1080 від 26.08.2020.

Проте, суд зазначає, що Договору про пайову участь у розвитку інфраструктури населеного пункту до матеріалів справи ані Миколаївською міською радою, ані ТОВ "Парадіз-Інвест" не подано.

В силу положень ч. 8 ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" саме на замовника покладено обов`язок подати до органу місцевого самоврядування звернення про укладення договору про пайову участь та документів, що підтверджують вартість будівництва.

В матеріалах справи відсутні докази звернення відповідача до органу місцевого самоврядування із заявою про укладення договору, як і відсутні докази укладення договору про пайову участь, чим порушено вимоги ст. 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності". Факт відсутності договору (договір не укладено) не заперечувався учасниками справи.

З 01.01.2020 статтю 40 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності" виключено на підставі Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" від 20.09.2019 № 132-ІХ.

Колегія суддів вважає, що законодавцем під час внесення змін до Закону №3038-VI (шляхом виключення статті 40 вказаного Закону на підставі Закону № 132-IX) було чітко визначено підстави та порядок пайової участі замовників будівництва у розвитку інфраструктури населеного пункту щодо об`єктів, будівництво яких було розпочато до внесення законодавчих змін, а саме:

- договори пайової участі, укладені до 01.01.2020 на підставі вимог статті 40 Закону № 3038-VI, залишались дійсними та підлягали до їх повного виконання і після виключення вказаної статті (абзац перший пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX). Тобто істотні умови, зокрема щодо розміру пайової участі, строку сплати пайової участі, відповідальності сторін, які відповідно до закону підлягали врегулюванню у таких договорах, залишались незмінними;

- якщо станом на 01.01.2020 такі об`єкти не введені в експлуатацію і договори про сплату пайової участі не були укладені та оскільки з 01.01.2020 встановлений статтею 40 Закону № 3038-VI обов`язок щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету коштів пайової участі, як і обов`язок щодо укладення відповідного договору, перестав існувати, тому законодавцем було визначено нормативне регулювання таких правовідносин прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 132-IX. Зокрема абзацом 2 пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено розмір та порядок пайової участі замовників будівництва.

Отже, для об`єктів, будівництво яких розпочато раніше (однак які станом на 01.01.2020 не були введені в експлуатацію і якщо договори про сплату пайової участі до 01.01.2020 не були укладені) абзацом другим пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX визначено обов`язок (за винятком передбачених підпунктом 2 цього абзацу випадків) щодо перерахування замовником об`єкта будівництва до відповідного місцевого бюджету пайової участі (коштів для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту) до прийняття такого об`єкта в експлуатацію.

Враховуючи вимоги підпунктів 3, 4 абзацу другого пункту 2 Розділу ІІ "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 132-IX, замовник будівництва зобов`язаний протягом 10 робочих днів після початку будівництва об`єкта звернутися до відповідного органу місцевого самоврядування із заявою про визначення розміру пайової участі щодо об`єкта будівництва, а також сплатити пайову участь грошовими коштами до прийняття цього об`єкта в експлуатацію.

З огляду на встановлені обставини справи та вимоги діючого законодавства, судова колегія відхиляє доводи апелянта щодо відсутності у нього обов`язку сплати пайової участі у зв`язку з тим, що ним не укладався договір про пайову участь.

Як вбачається з матеріалів справи 21.05.2020 ТОВ «Парадіз-Інвест» зверталось з листом за вих. № 6 від 21.05.2020 до Миколаївської міської ради для визначення розміру пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва, за результатами розгляду якого органом місцевого самоврядування виконано розрахунок розміру пайової участі по об`єкту на підставі пакету документів, наданому замовником, та встановлено, що розмір пайової участі по даному об`єкту становить 909 951, 91 грн.

В матеріалах справи відсутні докази повної оплати відповідачем грошових коштів щодо сплати пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва.

Законом України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні" встановлено, що протягом 2020 року замовники будівництва на земельній ділянці у населеному пункті перераховують до відповідного місцевого бюджету кошти для створення і розвитку інфраструктури населеного пункту (далі - пайова участь) у такому розмірі та порядку: розмір пайової участі становить (якщо менший розмір не встановлено рішенням органу місцевого самоврядування, чинним на день набрання чинності цим Законом): для житлових будинків - 2 відсотки вартості будівництва об`єкта, що розраховується відповідно до основних показників опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України, затверджених центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну житлову політику і політику у сфері будівництва, архітектури, містобудування.

Як вбачається з Акту готовності об`єкта до експлуатації від 20.10.2020 об`єкт має такі характеристики, зокрема, загальна площа квартир 3 827, 3 кв. м.

Наказом Міністерства розвитку громад та територій України "Про показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України" від 26.06.2020 № 151 затверджено показники опосередкованої вартості спорудження житла за регіонами України (розраховані станом на 01.04.2020). Відповідно до вказаного наказу вартість 1 кв. м. загальної площі квартир у будинку (з урахуванням ПДВ) по Миколаївській області становила 12 940, 00 грн.

Отже, розмір пайової участі у розвитку інженерно-транспортної та соціальної інфраструктури міста Миколаєва в спірному випадку становить 990 505, 24 грн. (12 940, 00 грн. х 3 827, 3 кв. м. х 2 %) і зворотнього відповідачем не доведено, у зв`язку з чим доводи апеляційної скарги в цій частині судом апеляційної інстанції не приймаються.

Враховуючи, що відповідачем частково проведено оплату в сумі 151 600 грн., то розмір коштів, який підлягає стягненню з відповідача становить 838 905, 24 грн. (990 505, 24 грн. - 151 600 грн.), оскільки у зв`язку з несплатою забудовником розміру пайової участі права органу місцевого самоврядування на отримання коштів на розвиток інфраструктури населеного пункту є порушеними і в органу місцевого самоврядування виникає право вимагати стягнення коштів, обов`язок сплати яких був встановлений законом.

За таких обставин судом першої інстанції обґрунтовано задоволено позовні вимоги прокурора про стягнення збитків в сумі 838 905, 24 грн. на користь Миколаївської міської ради.

Доводи апелянта щодо відсутності підстав для застосування такої міри відповідальності як стягнення збитків, судовою колегією розглянуті і відхилені, оскільки суд першої інстанції, керуючись принципом jura novit curia («суд знає закони»), задовольнив вимоги прокурора на підставі ст.1212 Цивільного кодексу України, стягнув з відповідача кошти пайової участі, як безпідставно збережені, а не як збитки.

Враховуючи вищевикладене, судова колегія погоджується з вірними висновками суду першої інстанції, вважає, що доводи скаржника, викладені в апеляційній скарзі висновків суду не спростовують.

З урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 задоволенню не підлягає, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 залишається без змін.

Відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на заявника апеляційної скарги.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Парадіз-Інвест" на рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Миколаївської області від 30.01.2023 по справі №915/107/22 - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та строки, передбаченими статтями 286-289 ГПК України.

Повний текст постанови складено та підписано 27.06.2023 року.

Головуючий суддя: Н.М. Принцевська

Судді: Г.І. Діброва

А.І. Ярош