Ухвала

від 20.02.2023 по справі 757/15528/22-ц

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Ухвала

Іменем України

20 лютого 2023 року

м. Київ

справа № 757/15528/22-ц

провадження № 61-137ск23

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Ступак О. В. (суддя-доповідач), Гулейкова І. Ю., Погрібного С. О.,

вирішуючи питання про відкриття касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування,

ВСТАНОВИВ:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, Личаківського районного суду м. Львова про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування.

В обґрунтування позову зазначав, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова постановив неправосудне рішення, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди. Вважав, що не може застосовуватися принцип «мовчазної згоди» для легалізації триваючого правопорушення, або здійснення незаконної діяльності, навіть, якщо ця незаконна діяльність здійснюється ухваленням очевидно незаконних рішень суддею Личаківського районного суду м. Львова для приховування кримінального правопорушення у вигляді невиконання рішення суду, що суперечить статті 129-1 Конституції України та фактично є дисфункцією правосуддя держави Україна.

Посилаючись на статті 23, 1174 ЦК України та статтю 56 Конституції України просив про задоволення позову шляхом стягнення на його користь 8 272 000,00 Євро на відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року відкрито провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування.

Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року, залишеною без змін постановою Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року, у відкритті провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до Личаківського районного суду м. Львова про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування відмовлено.

Відмовляючи у відкритті провадження у справі в частині позову ОСОБА_1 до Личаківського районного суду м. Львова, суди виходили з того, що суддя, який ухвалив процесуальні рішення, не може бути відповідачем у справі, оскільки вчинення (невчинення) суддею (судом) процесуальних дій під час розгляду конкретної справи, а також ухвалені судові рішення можуть бути оскаржені до суду вищої інстанції у порядку, передбаченому процесуальним законом, а будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися лише від держави.

27 грудня 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у цій справі.

Ухвалою Верховного суду від 16 січня 2023 року касаційну скаргу залишено без руху та надано строк для усунення її недоліків, а саме запропоновано заявнику звернутися до суду касаційної інстанції із клопотанням (заявою) про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень.

13 лютого 2023 року від ОСОБА_1 на адресу Верховного Суду надійшло клопотання, в якому заявник просить поновити строк на касаційне оскарження судових рішень, посилаючись на те, що копія постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року отримана ним 02 грудня 2022 року. На підтвердження зазначеного до раніше поданої касаційної скарги була додана копія конверту апеляційного суду.

Відповідно до частин першої та другої статті 390 ЦПК України касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне судове рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на касаційне оскарження, якщо касаційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому такого судового рішення.

Перевіривши доводи клопотання про поновлення строку на касаційне оскарження судових рішень та додані до касаційної скарги матеріали, суд вважає, що клопотання підлягає задоволенню, оскільки наведені обставини, зокрема, отримання копії оскаржуваної постанови апеляційного суду 02 грудня 2022 року, свідчать про наявність поважних причин пропуску строку на оскарження, що є підставою для його поновлення.

У касаційній скарзі заявник, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржувані судові рішення та направити справу до місцевого суду для продовження розгляду.

В обґрунтування касаційної скарги заявник зазначає, що суть правової проблеми полягає не у незгоді з ухвалою слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2019 року у справі № 463/2513/19, а в умисному порушенні суддею цього суду, як представником держави України, його конституційних прав. Вказує, що оскаржував ухвалу слідчого судді Личаківського районного суду м. Львова від 23 травня 2019 року та ухвалою Львівського апеляційного суду від 10 червня 2019 року така була скасована, а тому наявні підстави для відшкодування шкоди у порядку статті 1174 ЦК України.

Перевіривши доводи касаційної скарги, оскаржувані судові рішення, Верховний Суд дійшов висновку про відсутність підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.

Пунктом 2 частини першої статті 389 ЦПК України передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити у касаційному порядку ухвали суду першої інстанції, вказані у пунктах 3, 6, 7, 15, 16, 22, 23, 27, 28, 30, 32 частини першої статті 353 цього Кодексу, після їх перегляду апеляційному порядку.

Відповідно до частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частини четвертої статті 394 ЦПК України у разі оскарження ухвали (крім ухвали, якою закінчено розгляд справи) суд може визнати касаційну скаргу необґрунтованою та відмовити у відкритті касаційного провадження, якщо правильне застосування норми права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо її застосування чи тлумачення.

Із матеріалів касаційної скарги, змісту оскаржуваних судових рішень суд дійшов висновку, що скарга є необґрунтованою, а правильне застосування судами норм процесуального права є очевидним і не викликає розумних сумнівів щодо їх застосування чи тлумачення.

Звертаючись до суду з позовом про відшкодування шкоди та, висуваючи вимоги до Личаківського районного суду м. Львова, ОСОБА_1 обґрунтовував їх тим, що слідчий суддя Личаківського районного суду м. Львова неправомірно відмовив у задоволенні його скарги на постанову слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань від 20 лютого 2019 року про закриття кримінального провадження, у зв`язку з чим йому завдано моральної шкоди.

Відмовляючи у відкритті провадження у частині вимог ОСОБА_1 до Личаківського районного суду м. Львова, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, дійшов висновку, що законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) суду, вчинених при розгляді конкретної справи, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального порядку.

Такі висновки є законними та обґрунтованими, з таких підстав.

Нормативно-правове обґрунтування

Згідно з частинами першою та третьою статті 6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом.

Відповідно до статті 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та моральну шкоду передбачені нормами статей 1166, 1167 ЦК України, відповідно до яких шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини.

Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України. Ці підстави характеризуються особливостями суб`єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.

Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.

За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України, в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).

Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.

Щодо цивільної відповідальності, до якої позивач має намір притягнути суд-відповідача, Консультативна рада європейських суддів зазначала, що, беручи до уваги принцип незалежності суду: 1) засобом захисту від судових помилок (стосовно питань юрисдикції, суті справи або процедури розгляду) повинна бути належна система апеляційного оскарження рішень (як з дозволу суду, так і без дозволу); 2) будь-яка компенсація за інші недоліки в процесі здійснення правосуддя (у тому числі, наприклад, порушення строків розгляду справи) може вимагатися тільки від держави; 3) недоцільним є притягнення судді до будь-якої особистої відповідальності за здійснення ним уповноважених професійних обов`язків, навіть шляхом відшкодування збитків державі, крім випадків навмисного порушення (пункт 76 Висновку № 3 (2002) Консультативної ради європейських суддів).

Наведене підтверджує усталений підхід у практиці національних судів, що виключне право перевірки законності та обґрунтованості судових рішень має відповідний суд згідно з процесуальним законодавством. Оскарження у будь-який спосіб судових рішень, діяльності судів і суддів щодо розгляду та вирішення справи поза передбаченим процесуальним законом порядком у справі не допускається.

Відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі правосуддя, може бути лише держава, а не суди чи судді.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що означений підхід однаково застосовний як особисто до суддів, так і до судів, в яких вони здійснюють правосуддя (пункт 36 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц).

Висновки Верховного Суду

Оскільки дії або бездіяльність судів (суддів) у питаннях здійснення правосуддя, пов`язаних з підготовкою, розглядом справ у судових інстанціях тощо, можуть оскаржуватись виключно у порядку, передбаченому процесуальним законом, тобто до суду апеляційної чи касаційної інстанції, а не шляхом ініціювання окремого спору про відшкодування майнової чи моральної шкоди, тому суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у справі в частині вимог ОСОБА_1 до Личаківського районного суду м. Львова про відшкодування шкоди.

Подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08 травня 2018 року у справі № 521/18287/15-ц (провадження № 14-90цс18), від 21 листопада 2018 року у справі № 757/43355/16-ц (провадження №14-399цс18), від 29 травня 2019 року у справі №489/5045/18 (провадження № 14-191цс19).

Доводи ОСОБА_1 про те, що у прохальній частині своєї позовної заяві він нічого не просив стягнути із Личаківського районного суду м. Львова, не спростовують правильність висновків судів про те, що суд чи суддя (у цій справі Личаківський районний суд м. Львова) не можуть бути відповідачами у справі.

Відповідач - це особа, яка, на думку позивача, або відповідного правоуповноваженого суб`єкта, порушила, не визнала чи оспорила суб`єктивні права, свободи чи інтереси позивача. Отже саме позивач визначає ту особу, яку вважає відповідальною за порушення (невизнання) його прав.

За змістом позову ОСОБА_1 вказав відповідачами у справі: Державу Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташоване у м. Львові та Личаківський районний суд м. Львова.

З урахуванням того, що відповідачем за позовом про відшкодування шкоди, завданої у процесі правосуддя, може бути лише держава, а не суди чи судді, які діють від імені держави та виконують покладені на них державою функції правосуддя (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2019 року у справі № 711/2652/17), суди дійшли обґрунтованого висновку про відмову у відкритті провадження у частині вимог до відповідача - Личаківського районного суду м. Львова.

Оскільки правильне застосування судами норм процесуального права є очевидним, Верховний Суд дійшов висновку, що касаційна скарга є необґрунтованою, а тому відсутні підстави для відкриття касаційного провадження.

За відсутності підстав для відкриття касаційного провадження, відсутні процесуальні підстави вирішувати клопотання заявника про розгляд справи у режимі відеоконференції.

Керуючись статтею 390, частиною четвертою статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

УХВАЛИВ:

Поновити ОСОБА_1 строк на касаційне оскарження ухвали Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та постанови Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року.

У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргоюОСОБА_1 на ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 04 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 17 листопада 2022 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України, Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Львові, про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування, відмовити.

Копію ухвали та додані до скарги матеріали направити особі, яка подала касаційну скаргу.

Ухвала оскарженню не підлягає.

Судді:О. В. Ступак І. Ю. Гулейков С. О. Погрібний