Постанова

від 02.03.2023 по справі 569/1158/20

КАСАЦІЙНИЙ ЦИВІЛЬНИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

Постанова

Іменем України

02 березня 2023року

м. Київ

справа № 569/1158/20

провадження № 61-9944св21

Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду: Олійник А. С. (суддя-доповідач),Гулейкова І. Ю., Яремка В. В.,

учасники справи:

позивач - Закрите акціонерне товариство «Полісся-92»,

відповідач - ОСОБА_1 ,

розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року у складі колегії суддів: Гордійчук С. О., Боймиструка С. В., Хилевича С. В.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог

У грудні 2020 року Закрите акціонерне товариство «Полісся-92» (далі - ЗАТ «Полісся-92») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.

Позов обґрунтованийтим, що нежиле приміщення магазину на АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв. м(далі - спірне приміщення магазину), належить ЗАТ «Полісся-92» та вибуло із його володіння поза волею, оскільки будь-яких правочинів щодо відчуження власного майна, зокремащодо надання його у заставу,позивач не укладав, повноваження на його відчуження не надавав.

Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, яке залишенебез змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року,витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ«Полісся-92»приміщення магазину. Визнано за ЗАТ «Полісся-92»право власності на це приміщення.

Згідно з інформаційноюдовідкою від 13 січня 2020 року № 196024619 власником спірного майна є ОСОБА_1

ЗАТ «Полісся-92» як власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння в останнього набувача з підстав, визначених статтею 388 ЦК України.

Просило витребувати у ОСОБА_1 на користь ЗАТ «Полісся-92» спірне приміщення магазину.

Короткий зміст рішення суду першої інстанції

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 грудня 2020 року в позові відмовлено.

Рішення суду мотивоване тим, що договір купівлі-продажу від 14 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В. О. за реєстровим № 23, є чинним та не визнаний недійсним у судовому порядку. Доказів зворотнього сторони не надали.

Позивач не довів, що ОСОБА_3 неправомірновідчужив спірнемайно на користь ОСОБА_4 .

Короткий зміст рішення суду апеляційної інстанції

Постановою Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року апеляційну скаргу представника ЗАТ «Полісся-92» - адвоката Матринова О. Ю., задоволено. Рішення суду першої інстанції скасовано, позов задоволено. Витребувано у ОСОБА_1 на користь ЗАТ«Полісся-92» спірне приміщення магазину. Вирішено питання про розподіл судових витрат.

Скасувавши рішення суду першої інстанції та задовольнивши позов, суд апеляційної інстанції виходив з того, що власник згідно зі статтею 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Суд апеляційної інстанції виходив з того, що спірне майно неодноразово вибувало поза волею власника. Між позивачем та відповідачем немаєправовихвідносин.У матеріалах справи відсутні будь-які докази наміру та/або волевиявлення ЗАТ «Полісся-92»на відчуження спірного майна, зокремарішення загальних зборів учасників товариства, тощо.

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у відповідача, як добросовісного набувача, на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(далі - Конвенція), а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

Короткий зміст вимог касаційної скарги

У червні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року, просила її скасувати, рішення суду першої інстанції залишити в силі.

Аргументи учасників справи

Доводи особи, яка подала касаційну скаргу

Касаційна скарга мотивована тим, що ЗАТ «Полісся-92» усунуло недоліки апеляційної скарги після встановленого судом строку, проте суд її не повернув.

Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09 відмовлено у визнанні договору іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364, укладеного між ОСОБА_2 та Акціонерним комерційним інноваційним банком «Укрсиббанк» (далі - АКІБ «Укрсиббанк»), недійсним. На підставі цього договору іпотеки, шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки, відбулося відчуження спірного приміщення магазину.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2019 року спірне майно перейшло у власність ОСОБА_5 ОСОБА_1 є останнім набувачем приміщення магазину. Отже, для ЗАТ «Полісся-92» є чинною іпотека спірного майна.

У постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року, провадження № 6-504цс16, від 03 лютого 2016 року, провадження № 6-2026цс16, від 14 вересня 2016 року, провадження № 6-1219цс16, від 24 грудня 2014 року, провадження № 6-201цс14, від 05 лютого 2014 року, провадження № 6-131цс13; постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц, постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 викладений правовий висновок, що витребування майна від добросовісного набувача або відсутність згоди власника на передачу нерухомого майна в іпотеку не припиняють основне зобов`язання та не є самостійною підставою для припинення іпотеки; звернення стягнення на предмет іпотеки у випадку переходу права власності від іпотекодавця до іншої особи є правомірним.

Не доведено неправомірність набуття ОСОБА_1 спірного майна у власність.

Під час витребування майна має бути дотримана справедлива рівновага між інтересами суспільства та правами власника.

Аргументи інших учасників справи

Відзив на касаційну скаргу мотивований тим, що відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 листопада 2018 року у справі № 674/31/15-ц, провадження № 14-288цс18, захист порушених прав особи, яка вважає себе власником майна, але не володіє ним, можливий шляхом пред`явлення віндикаційного позову до особи, яка незаконно володіє цим майном (у разі відсутності між ними зобов`язально-правових відносин), якщо для цього існують підстави, передбачені статтею 388 ЦК України, які, зокрема, дають право витребувати майно в добросовісного набувача.

Витребування майна від добросовісного набувача залежить від обставин вибуття майна з володіння власника та оплатності (безоплатності) придбання цього майна набувачем. Від добросовісного набувача, який оплатно придбав майно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати це майно лише в разі, якщо майно було загублене власником або особою, якій майно було передане власником у володіння, або викрадене у того чи іншого, або вибуло з їхнього володіння іншим шляхом не з їхньої волі (частина перша статті 388 ЦК України).

У постанові Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 128/2526/16-цсформульовано висновок, що, розглядаючи спори про витребування майна, суди повинні мати на увазі, що у позові про його витребування може бути відмовлено лише з підстав зазначених у статті 388 ЦК України. Під час розгляду спорів про витребування майна суди повинні встановити всі юридичні факти, визначені статями 387, 388 ЦК України, зокрема чи набуто майно на правових підставах, чи є підстави набуття майна законними, чи є набувач майна добросовісним набувачем тощо. У разі встановлення, що відповідач є добросовісним набувачем, суд повинен установити, чи вибуло майно з володіння власника поза його волею або було продане в порядку виконання судових рішень.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними. Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17, провадження № 12-104гс19, власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Рух справи в суді касаційної інстанції

Ухвалою Верховного Суду від 26 липня 2021 року відкрито касаційне провадження у справі та витребувано матеріали справи. Відмовлено у задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення дії постанови Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021.

У вересні 2021 року справа надійшла до Верховного Суду.

Позиція Верховного Суду

Підстави відкриття касаційного провадження та межі розгляду справи

Згідно з частиною другою статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Суд не обмежений доводами та вимогами касаційної скарги, якщо під час розгляду справи буде виявлено порушення норм процесуального права, які передбачені пунктами 1, 3, 4, 8 частини першої статті 411, частиною другою статті 414 цього Кодексу, а також у разі необхідності врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Верховного Суду після подання касаційної скарги.

Касаційне провадження відкрито з підстав, передбачених пунктами 1, 4 частини другої статті 389 ЦПК України.

Вивчивши матеріали цивільної справи, перевіривши доводи касаційної скарги, відзиву на неї, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення з таких підстав.

Фактичні обставини справи, встановлені судами

Суди встановили, що відповідно до договору купівлі-продажу ЗАТ «Полісся-92» 27 червня 2002 року придбалоу Відкритого акціонерного товариства «Рівненський завод надміцних залізобетонних конструкцій» 11/100 частини спірного приміщення магазину.

Відповідно до договору купівлі-продажу від 15 липня 2002 року ЗАТ «Полісся-92» відчужило спірне приміщення магазину Приватному багатогалузевому підприємству «ПВС» (далі - ПБП «ПВС»).

27 серпня 2002 року між ПБП «ПВС» та ОСОБА_6 укладено нотаріально посвідчений договір купівлі-продажу, згідно з яким ОСОБА_6 набула право власності на магазин.

Рішенням Рівненського міського суду від 19 грудня 2005 року визнано дійсним договір купівлі-продажу від 21 березня 2005 року 11/100 частини спірного приміщення магазину, укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_7 . Визнано за ОСОБА_7 право власності на це майно. Вказана частина приміщення магазину була виділена як ціла на підставі рішення постійно діючого Третейського суду при Рівненській товарній біржі від 23 квітня 2007 року.

Відповідно до нотаріально посвідченого договору від 06 червня 2007 року 11/100 частин спірного приміщення магазину відчужено ОСОБА_8 .

Згідно з договором купівлі-продажу від 05 вересня 2007 року, укладеним між ОСОБА_2 та ОСОБА_8 , право власності на спірне приміщення магазину зареєстроване за ОСОБА_2

05 вересня 2007 року між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» укладено договір про надання споживчого кредиту № 11209750000, відповідно до якого ОСОБА_2 надано кредитні кошти в розмірі 106 400,00 дол. США до 04 вересня 2014 року, з 11,8 % річних. На забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором згідно з договором іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364 ОСОБА_2 передав спірне майно в іпотеку АКІБ «Укрсиббанк».

Рішенням Господарського суду Рівненської області від 26 серпня 2004 року у справі № 7/207, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 березня 2007 року, визнано недійсним з моменту його укладення договір купівлі-продажу 11/100 частини спірного приміщення магазину від 15 липня 2002 року, укладений між ЗАТ «Полісся-92» та ПБП «ПВС».

Рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою Верховного Суду України від 11 грудня 2008 року, у справі за позовом ОСОБА_2 до ЗАТ «Полісся-92» про усунення перешкод у здійсненні права власності встановлено факт вибуття спірного приміщенння магазину поза волею ЗАТ «Полісся-92».

Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року,витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ «Полісся-92» спірне приміщення магазину та визнано за ЗАТ «Полісся-92» право власності на нього.

26 червня 2018 року між Товариство з обмеженою відповідальністю«Фінансова компанія «Укрфінстандарт»та ОСОБА_9 укладено договори відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги за договором про надання споживчого кредиту від 05вересня 2007року № 11209750000та іпотеки. Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Укрфінстандарт» набуло прав кредитора відповідно до договору факторингу від 26 червня 2018 року №48/1/1, укладеного з Товариством з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «ПОЗИКА», яке набуло прав кредитора за вказаним кредитним договором від Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінактив»згідно з договоромфакторингу від 28 листопада 2016року № 48/1, яке набуло прав кредитора від АКІБ «Укрсиббанк»на підставі договору факторингу від 24 листопада 2016 року №48.

На підставівказаних договорів відступлення (купівлі-продажу) прав вимоги до ОСОБА_10 як до нового кредитора перейшли всі права первісного кредитора за договором про надання споживчого кредиту від 05 вересня 2007 року № 11209750000, укладеного з ОСОБА_2 , та за договором іпотеки.

Надалі на підставі договору іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк» шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки було відчужено спірне приміщення магазину.

Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2019 року спірна нерухомість перейшла у власність ОСОБА_5 .

Останнім набувачем спірного приміщення магазину є ОСОБА_1 .

Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права

Згідно зі статтею 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Відповідно до частин першої та другої статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Згідно зі статтею 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо згідно зі статтею 388 цього кодексу майно не може бути витребуване в нього.

Власник має право витребувати майно від особи, яка незаконно, без відповідної правової підстави заволоділа ним (стаття 387 ЦК України), незалежно від того, чи заволоділа ця особа незаконно спірним майном сама, чи придбала його у особи, яка не мала права відчужувати це майно.

Можливість власника реалізувати його право витребувати майно від добросовісного набувача згідно зі статтею 388 ЦК України залежить від того, на якій підставі добросовісний набувач набув це майно у власність, а у разі набуття його за оплатним договором - також від того, як саме майно вибуло з володіння власника чи особи, якій власник це майно передав у володіння. Якщо майно було набуте безвідплатно в особи, яка не мала права його відчужувати, власник має право витребувати його від добросовісного набувача у всіх випадках (частина третя статті 388 ЦК України). Підстави, за яких власник має право витребувати майно від добросовісного набувача, є вичерпними (частини перша - третя статті 388 ЦК України).

У статті 400 ЦК України визначено обов`язок недобросовісного володільця негайно повернути майно особі, яка має на нього право власності або інше право відповідно до договору або закону, або яка є добросовісним володільцем цього майна. У разі невиконання недобросовісним володільцем цього обов`язку заінтересована особа має право пред`явити позов про витребування цього майна.

Задоволення вимоги про витребування нерухомого майна з незаконного володіння особи, за якою воно зареєстроване на праві власності, відповідає речово-правовому характеру віндикаційного позову та призводить до ефективного захисту прав власника. У тих випадках, коли має бути застосована вимога про витребування майна з чужого незаконного володіння, вимога власника про визнання права власності чи інші його вимоги, спрямовані на уникнення застосування приписів статей 387 і 388 ЦК України, є неефективними.

Власник з дотриманням вимог статей 387 і 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача. Для такого витребування оспорювання наступних рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника.

Метою віндикаційного позову є забезпечення введення власника у володіння майном, якого він був незаконно позбавлений. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном означене введення полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно (принцип реєстраційного підтвердження володіння нерухомістю) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (пункт 89) та від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (пункт 114)).

Однією з підстав державної реєстрації права власності на нерухоме майно є судове рішення, що набрало законної сили, щодо набуття, зміни або припинення права власності та інших речових прав на нерухоме майно. Рішення суду про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння є таким рішенням і передбачає внесення відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.

У разі задоволення позовної вимоги про витребування нерухомого майна з чужого незаконного володіння суд витребує це майно від відповідача, який незаконно ним володіє, на користь позбавленого володіння позивача-власника. Таке рішення суду є підставою для внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису про державну реєстрацію за позивачем права власності на нерухоме майно, зареєстроване у цьому реєстрі за відповідачем (постанова Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16, провадження № 14-208цс18).

Суди встановили, що рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, яке залишене без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року, витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ «Полісся-92» нежиле приміщення магазину на АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв. м та визнано за ЗАТ «Полісся-92» право власності на вказане приміщення магазину.

Задовольнивши вказаний позов ЗАТ «Полісся-92», суд апеляційної інстанції виходив з того, що рішенням господарського суду Рівненської області від 26 серпня 2004 року, яке залишене без змін постановою Вищого господарського суду України від 21 березня 2007 року, встановлено недійсність договору купівлі-продажу спірного приміщення магазину між ЗАТ Полісся-92» та ПБП «ПВС» з моменту його укладення, а рішенням Апеляційного суду Рівненської області від 23 червня 2008 року, яке залишене без змін ухвалою Верховного Суду України від 11 грудня 2008 року, підтверджено належність спірного приміщення ЗАТ «Полісся-92», оскільки воно вибуло з його володіння поза волею.

Апеляційний судРівненської області, залишаючи без змін рішення Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2-257/09, в ухвалі від 10 травня 2017 року виклав висновок, що після вибуття приміщення магазину з власності ЗАТ «Полісся-92» поза його волею у липні 2002 року, вказаний магазин був неодноразово відчужений за договорами купівлі-продажу. ЗАТ «Полісся-92» як власник має право витребувати своє майно з чужого незаконного володіння в останнього набувача.

Власник майна може витребувати належне йому майно від будь-якої особи, яка є останнім набувачем майна та яка набула майно з незаконних підстав, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене попередніми набувачами, та без визнання попередніх угод щодо спірного майна недійсними (постанова Верховного Суду від 23 грудня 2022 року у справі № 463/6249/16-ц, провадження № 61-14356св20).

Таким чином, витребування майна передбачає, що особа не повинна встановлювати недійсність усіх правочинів, за якими майно відчужено після договору купівлі-продажу, недійснійсть якого встановлена судовим рішенням, зокрема і договору іпотеки від 05 вересня 2007 року № 11364, укладеного між ОСОБА_2 та АКІБ «Укрсиббанк».

З ухваленням рішення Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09 іпотека за договором № 11364 від 05 вересня 2007 року не є дійсною, оскільки майно передано банку особою, яка не мала на це повноважень.

Надалі на підставі недійсного договору іпотеки шляхом позасудового звернення стягнення на предмет іпотеки відбулося відчуження приміщення магазину. Згідно з договором купівлі-продажу від 14 січня 2019 року спірна нерухомість перейшла у власність ОСОБА_5 . Останнім набувачем є ОСОБА_1 .

Приміщення магазину багаторазово вибувало з володіння власника ЗАТ «Полісся-92» поза його волею, що є підставою для витребування майна на користь власника відповідно до статті 388 ЦК України, згідно з якою власник може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

У справах про витребування майна із чужого незаконного володіння суди повинні оцінювати наявність або відсутність добросовісності у зареєстрованого володільця нерухомого майна (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі № 669/927/16-ц, провадження № 14-192цс19, від 01 квітня 2020 року у справі № 610/1030/18, провадження № 14-436цс19).

ОСОБА_1 набула спірне приміщення магазину на підставі акта приймання-передання від 17 травня 2019 року, у зв`язку із виходом зі складу учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Княжий ліс» (а. с. 18 зворот).

Операції з повернення платнику податку коштів або майна (майнових прав), попередньо внесених ним до статутного капіталу емітента корпоративних прав, у разі виходу такого платника податку з числа засновників (учасників) такого емітента, прирівнюється, до продажу інвестиційного активу (підпункт 170.2.2 пункту 170.2 статті 170 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Отже, відповідно до ПК України повернення майна учаснику товариства, попередньо внесеного ним до його статутного капіталу, у зв`язку з виходом учасника з товариства, прирівнюється до його продажу.

Відповідно до пункту 3 частини першої статті 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Згідно з принципами диспозитивності та змагальності сторони вільні у розпорядженні їхніми процесуальними правами (зокрема, і щодо подання зустрічного позову), несуть ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням ними процесуальних дій, а суд не розглядає не ініційовані сторонами питання (пункти 4 і 5 частини третьої статті 2, частини перша - четверта статті 12, частини перша та третя статті 13 ЦПК України). Якщо кінцевий набувач розпорядився процесуальними правами та не заявив зустрічний позов про надання належного відшкодування шкоди у зв`язку з вимогою про витребування майна, це не позбавляє його права заявити цей позов у разі ініціювання повернення майна власнику. Навіть у випадку повернення майна від кінцевого набувача законодавство України надає йому додаткові ефективні засоби юридичного захисту. Кінцевий набувач не позбавлений можливості відновити своє право, зокрема, пред`явивши вимогу до проміжного набувача, у якого він придбав майно, про відшкодування збитків на підставі статті 661 ЦК України.

Подібні правові висновки викладені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц, провадження № 14-473цс18, від 15 вересня 2020 року у справі № 469/1044/17, провадження № 14-317цс19.

Верховний Суд зауважує, що висновки суду апеляційної інстанції відповідають правовим висновкам Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постанові від 14 грудня 2022 року у справі № 461/12525/15-ц, провадження № 14-190цс20.

З огляду на вказане, Верховний Суд погоджується з висновками суду апеляційної інстанції, що приміщення магазину підлягає витребуванню у ОСОБА_1 на користь ЗАТ«Полісся-92».

У касаційній скарзі заявниця посилається на неврахування висновків Верховного Суду, викладених у постановах, зазначених у доводах касаційної скарги, на підставі яких відкрито касаційне провадження.

Для визначення подібності правовідносин Верховний Суд враховує правовий висновок, викладений в мотивувальних частинах постанов Великої Палати Верховного Суду у справах від 12 жовтня 2021 року у справі № 233/2021/19, провадження № 14-166цс20, від 08 лютого 2022 року у справі №2-7763/10, провадження № 14-197цс21, згідно з якими на предмет подібності необхідно оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Установивши учасників спірних правовідносин, об`єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов`язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об`єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, тоді подібність необхідно також визначати за суб`єктним й об`єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб`єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов`язково мають бути тотожними, тобто однаковими.

Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18, не є релевантним у справі, що переглядається.

У постановах Верховного Суду України від 12 жовтня 2016 року, провадження № 6-504цс16, від 03 лютого 2016 року, провадження № 6-2026цс16, від 24 грудня 2014 року, провадження № 6-201цс14, викладені правові висновки, що особа, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, набуває статусу іпотекодавця і має всі його права та несе всі його обов`язки за іпотечним договором.

У справі, що переглядається, ЗАТ«Полісся-92» не є особою, до якої перейшло право власності на предмет іпотеки, а є власником, який не давав згоди на відчуження майна, зокрема на передання в іпотеку, тому висновки, сформульовані у вказаних постановах Верховного Суду, не є застосовними.

У постанові від 14 вересня 2016 року у справі № 6-1219цс16 Верховний Суд України вирішував питання, чи може звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом передачі іпотекодержателю права власності на обтяжене іпотекою майно в рахунок виконання забезпечених іпотекою зобов`язань бути предметом судового розгляду.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-131цс13,за позовом про визнання права власності на квартиру, майнові права на яку є предметом іпотеки, Верховного Суду Українипередав справу на новий розгляд з тих підстав, що суд вирішив спір без залучення до розгляду справи іпотекодержателя.

Правовідносини у цих справах не є подібними до правовідносин у справі, що переглядається (змістовний критерій).

У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 11 листопада 2019 року у справі № 756/15538/15-ц,провадження № 61-18736сво18, викладено правовий висновок про те, що віндикація застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна немає договірних відносин і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребуване від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України. Цей висновок не суперечить висновкам суду апеляційної інстанції у справі, що переглядається.

Доводи касаційної скарги про те, що ЗАТ «Полісся-92» усунуло недоліки апеляційної скарги після встановленого строку, проте суд не повернув апеляційну скаргу, відповідно до статті 411 ЦПК України не є підставою для скасування оскаржуваної постанови суду апеляційної інстанції.

Висновки Верховного Суду за результатами розгляду касаційної скарги

Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.

Перевіривши правильність застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права, Верховний Суд дійшов висновку про залишення касаційної скарги без задоволення, а оскаржуваного судового рішення - без змін.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки у цій справі оскаржуване судове рішення підлягає залишенню без змін, розподілу судових витрат Верховний Суд не здійснює.

Керуючись статтями 400, 401, 416, 419 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргуОСОБА_1 залишити без задоволення.

Постанову Рівненського апеляційного суду від 27 травня 2021 року залишити без змін.

Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Судді: А. С. Олійник

І. Ю. Гулейков

В. В. Яремко