Постанова

від 27.05.2021 по справі 569/1158/20

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

27 травня 2021 року

м. Рівне

Справа № 569/1158/20

Провадження № 22-ц/4815/423/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді: Гордійчук С.О.,

суддів: Боймиструк С.В., Хилевич С.В.

секретар судового засідання: Шептицька С.С.

учасники справи:

позивач: Закрите акціонерне товариство "Полісся-92",

відповідачі: ОСОБА_1 ,

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження в м. Рівне апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" - адвоката Матринова О.Ю. на рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 грудня 2020 року, ухвалене в складі судді Галінської В.В., у справі № 569/1158/20,

в с т а н о в и в :

У грудні 2020 року Закрите акціонерне товариство "Полісся-92" звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про витребування майна.

Позовні вимоги мотивовані тим, що нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м., що належить Закритому акціонерному товариству "Полісся-92" вибуло із його володіння поза його волею, оскільки будь-яких правочинів щодо відчуження власного майна, в тому числі надання його у заставу позивач не укладав, повноважень на відчуження свого майна будь-яким особам не надавав.

Рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2- 257/09, залишеним без змін ухвалою Апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року витребувано у ОСОБА_2 на користь ЗАТ "Полісся-92" нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м. та визнано за ЗАТ "Полісся-92" право власності на вказане приміщення магазину.

Однак, згідно інформаційної довідки № 196024619 від 13 січня 2020 року власником майна, що належить ЗАТ "Полісся-92" є ОСОБА_1 .

Просить про задоволення позовних вимог.

Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 24 грудня 2020 року в задоволені позовних вимог Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" до ОСОБА_1 про витребування майна відмовлено.

Рішення суду мотивовано тим, що Договір купівлі-продажу від 14 січня 2019 року, посвідчений приватним нотаріусом Рівненського міського нотаріального округу Рівненської області Плетньовим В.О. за реєстровим № 23, є чинним та не визнаним недійсним у судовому порядку. Доказів зворотнього сторонами справи не надано. Окрім того, позивачем не доведено правомірність та/чи безпідставність відчуження спірного майна ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 .

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, позивач посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить його скасувати та ухвалити нове рішення яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Заявник зазначає, що місцевий суд неправильно застосував норми матеріального права, а саме, враховуючи те, що між позивачем та відповідачем відсутні договірні відносини, тому спір про повернення майна власнику підлягає вирішенню шляхом пред`явлення віндикаційного позову за правилами статті 388 ЦК України.

Відзив до апеляційного суду не надходив.

У частині третій статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.

Згідно із ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.

Статтею 352 ЦПК України передбачено, що підставами апеляційного оскарження є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.

Відповідно до частин 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Таким вимогам судове рішення не відповідає.

Установлено, що рішенням Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2-257/09, яке ухвалою апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року залишено без змін, в задоволенні позову ОСОБА_2 до АКІБ "Укрсиббанк" про визнання договору іпотеки №11364 від 05 вересня 2007 року дійсним, відмовлено за безпідставністю позовних вимог. Позов ЗАТ "Полісся-92" до ОСОБА_2 , АКІБ "Укрсиббанк" задоволено частково.

Витребувано у ОСОБА_2 нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м., що складається із наступних приміщень: 36 - тамбур, 26 - 1 торговий зал, 27 - кладова, 27-1 - туалет, 27-ІІ - миїчна, 27-ІЇЇ - коридор, 28 - підсобна, 28-1 - підсобна.

Визнано за ЗАТ "Полісся-92" право власності на нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м., що складається із наступних приміщень: 36 - тамбур, 26 - 1 торговий зал, 27 - кладова, 27-1 - туалет, 21-11 - миїчна, 27-ІІІ - коридор, 28 - підсобна, 28-1 - підсобна.

У задоволенні позову ЗАТ "Полісся-92" до ОСОБА_2 , АКІБ "Укрсиббанк" про визнання недійсним договору іпотеки №11364 від 05 вересня 2007 року, відмовлено за безпідставністю позовних вимог.

Згідно Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 28.09.2018, номер витягу №139593006, ЗАТ "Полісся-92" зареєструвало право власності на нежиле приміщення магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м на підставі рішення Рівненського міського суду від 24 липня 2009 року у справі № 2-257/09 та ухвали апеляційного суду Рівненської області від 10 травня 2017 року.

Відповідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборони відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об"єкта нерухомого майна від 13 січня 2020 року, власником спірного магазину є ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 17.05.2019, видавник: ТОВ "Княжий Ліс". Дата реєстрації 03.06.2019, номер запису про право власності: 31860117.

У статті 41 Конституції України закріплено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.

Відповідно до частини першої статті 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 16 ЦК України).

Частиною першою статті 316 ЦК України передбачено, що правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Власникові належать права володіння, користування та розпорядження своїм майном (стаття 317 ЦК України).

Статтею 319 ЦК України визначено, що власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до статті 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів, і вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом (стаття 328 ЦК України).

Витребування майна шляхом віндикації застосовується до відносин речово-правового характеру, зокрема, якщо між власником і володільцем майна відсутні договірні відносини і майно перебуває у володільця не на підставі укладеного з власником договору. У цьому разі майно може бути витребувано від особи, яка не є стороною недійсного правочину, шляхом подання віндикаційного позову, зокрема від добросовісного набувача, з підстав, передбачених частиною першою статті 388 ЦК України (правовий висновок, сформульований у постанові Верховного Суду України від 17 лютого 2016 року у справі № 6-2407цс15).

Відповідно до частини першої статті 388 ЦК України якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише в разі, якщо майно: 1) було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; 2) було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; 3) вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

З аналізу змісту наведеного правила випливає, що право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпний перелік підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача (аналогічний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-54цс17).

За змістом статті 388 ЦК України випадки витребування майна власником від добросовісного набувача обмежені й можливі за умови, що майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, поза їх волею. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.

За змістом статті 388 ЦК України майно, яке вибуло з володіння власника на підставі рішення суду, ухваленого щодо цього майна, але надалі скасованого, вважається таким, що вибуло з володіння власника поза його волею. Саме такий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 24 червня 2015 року (провадження № 6-251цс15).

Цей висновок також був неодноразово підтриманий і Великою Палатою Верховного Суду, зокрема у постановах від 05 грудня 2018 року у справах № 522/2110/15-ц та № 522/2201/15-ц (провадження № 14-247цс18 та № 14-179цс18 відповідно).

Положення статті 388 ЦК України застосовується як правова підстава позову про повернення майна від добросовісного набувача, якщо майно вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом, яке було відчужене третій особі, якщо між власником та володільцем майна не існує жодних юридичних відносин (правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду України від 21 листопада 2016 року у справі № 1522/25684/12).

У пункті 89 постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 653/1096/16-ц (провадження № 14-181цс18) зазначено, що особа, яка зареєструвала право власності на об`єкт нерухомості, набуває щодо нього всі правомочності власника. Факт володіння нерухомим майном (possessio) може підтверджуватися, зокрема державною реєстрацією права власності на це майно у встановленому законом порядку (принцип реєстраційного підтвердження володіння).

Відповідно, суди в оцінці обставин справи зобов`язані були керуватися тим, що для визначення факту вибуття майна необхідно застосовувати наведений правовий висновок. З урахуванням цього, позивач має розглядатися такою особою, яка втратила володіння своїм майном з моменту державної реєстрації права власності на це майно у встановленому законом порядку за відповідачами у передбачений законодавством спосіб.

Відповідно до правового висновку Великої Палати Верховного Суду від 19 листопада 2019 року у справі № 911/3680/17 (провадження № 12-104гс19) власник з дотриманням вимог статті 388 ЦК України може витребувати належне йому майно від особи, яка є останнім його набувачем, незалежно від того, скільки разів це майно було відчужене до того, як воно потрапило у володіння останнього набувача.

Для такого витребування оспорювання рішень органів державної влади чи місцевого самоврядування, усіх договорів, інших правочинів щодо спірного майна і документів, що посвідчують відповідне право, не є ефективним способом захисту права власника. Подібні за змістом правові висновки сформульовані, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 183/1617/16 (провадження № 14-208цс18), від 21 серпня 2019 року у справі № 911/3681/17 (провадження № 12-97гс19), від 01 жовтня 2019 року у справі № 911/2034/16 (провадження № 12-303гс18).

Установлено, що власником нежилового приміщення, магазину по АДРЕСА_1 , загальною площею 94,2 кв.м, є ОСОБА_1 на підставі акту приймання-передачі нерухомого майна від 17 травня 2019, видавник: ТОВ "Княжий Ліс". Дата реєстрації 03 червня 2019, номер запису про право власності: 31860117.

Спірне майно неодноразово вибувало поза волею власника без його волі. Разом з тим, між позивачем та відповідачем не існує жодних юридичних відносин.

Апеляційний суд зазначає, що в матеріалах справи відсутні будь які докази наміру та/або волевиявлення товариства на відчуження спірного майна, а саме рішення загальних зборів учасників товариства, тощо.

Місцевий суд під час вирішення спору не врахував наведених норм матеріального права та правових висновків Великої Палати Верховного Суду, не надав системної оцінки доводам позивача та наданим доказам та дійшов передчасного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

За правилами статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88 ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Задоволення віндикаційного позову і витребування спірного майна у відповідача як добросовісного набувача на користь позивача не призведе до порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, а відповідає справедливому балансу інтересів сторін та є пропорційним заходом захисту порушеного права позивача.

Суд першої інстанції на зазначені вимоги закону та його застосування уваги не звернув, у зв`язку з чим допустив порушення норм матеріального права, за наведеного апеляційний суд вважає за необхідне рішення суду скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити з наведених вище підстав.

Відповідно до п. 3 і п. 4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 381-384 ЦПК України , суд,

п о с т а н о в и в :

Апеляційну скаргу представника Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" - адвоката Матринова О.Ю. задовольнити .

Рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 24 грудня 2020 року скасувати.

Позов Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" до ОСОБА_1 про витребування майна задовольнити.

Витребувати у ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" приміщення магазину, що знаходиться за адресою: м. Рівне, вул. Жуковського, 39.

Стягнути з ОСОБА_1 на користь Закритого акціонерного товариства "Полісся-92" судовий збір у розмірі 6712,31 грн. за перегляд справи судом апеляційної інстанції та 2102 грн. судового збору за подачу позовної заяви.

Стягнути з ОСОБА_1 у дохід держави судовий збір в розмірі 2372,87 грн.

Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складений 27 травня 2021 року.

Головуючий : Гордійчук С.О.

Судді : Боймиструк С.В.

Хилевич С.В.