Постанова
від 15.02.2023 по справі 389/3394/21
КРОПИВНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

іменем України

15 лютого 2023 року м. Кропивницький

справа № 389/3394/21

провадження № 22-ц/4809/330/23

Кропивницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах Чельник О.І. (головуючий, суддя-доповідач), Єгорової С.М., Карпенка О.Л.,

за участю секретаря судового засідання Антошиної А.В.,

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідачі - ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні за правилами спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 24 жовтня 2022 року у складі судді Савельєвої О.В.,

В С Т А Н О В И В :

У листопаді 2021 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання недійсним шлюбного договору.

В обґрунтування позову посилався на те, що 02 червня 2013 року між ним та ОСОБА_2 було укладено договір позики, відповідно до якого відповідач отримав у нього в борг грошові кошти у сумі 336000 грн, про що була складена розписка. Відповідно до умов договору ОСОБА_2 зобов`язався повернути суму позики у строк до 02 травня 2014 року, однак по закінченню даного строку взяті на себе зобов`язання не виконав та суму позики не повернув. У зв`язку з цим, у 2019 році він звернувся до Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за вказаним договором позики. Заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року у справі №389/1226/19 (провадження №2/389/309/19), яке набрало законної сили 13 серпня 2019 року, його позов задоволено, зі ОСОБА_2 стягнуто борг за договором позики у сумі 336000 грн. На виконання зазначеного судового рішення 12 вересня 2019 року Знам`янським міськрайонним судом видано виконавчий лист №389/1226/19, який був ним пред`явлений до Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби ГТУЮ у Кіровоградської області, де 18.09.2019 відкрите виконавче провадження №60088396 з примусового виконання вказаного виконавчого листа, а копія постанови про відкриття виконавчого провадження направлена сторонам. Крім того, 18.09.2019 державним виконавцем винесена постанова про накладення арешту на все рухоме і нерухоме майно ОСОБА_2 .

Надалі, у 2021 року до Центрально-Мінського відділу державної виконавчої служби у м. Кривому Розі Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) державним виконавцем було скероване доручення про опис та арешт майна боржника, а саме квартири АДРЕСА_1 . Проте, із зазначеної виконавчої служби надійшла відповідь та Інформаційна довідка про те, що вказана квартира належить на праві власності ОСОБА_3 , яка є дружиною боржника ОСОБА_2 . На підставі отриманої інформації, державний виконавець звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з поданням, в якому просив визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно зі соєю дружиною ОСОБА_3 , а саме 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 , яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2020, оскільки таке майно знаходиться у спільній сумісній власності подружжя. Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18.06.2021 подання державного виконавця задоволене. Однак, дружина боржника ОСОБА_3 оскаржила зазначене судове рішення, яке постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року було скасоване з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання державного виконавця. Мотивуючи своє рішення апеляційний суд зазначив, що квартира, розташована за адресою: АДРЕСА_1 , належить на праві приватної власності ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2020. Згідно з п.1 шлюбного договору, укладеного 05 серпня 2020 року між подружжям ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , усе набуте ними в шлюбі нерухоме майно (те, що потребує спеціальної реєстрації (корпоративні права, акції, транспортні засоби тощо), не буде вважатися спільним майном подружжя та буде належати на праві приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстровано (або придбано). Оскільки в силу ст.204 ЦК України правочин є правомірним, вказаний шлюбний договір не був визнаний недійсним та/або його нікчемність не була констатована рішенням суду, тому подання державного виконавця задоволенню не підлягає.

Вважає, що подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 з порушенням принципу добросовісності, зловживаючи своїми правами стосовно кредитора та з метою уникнення сплати боргу і ускладнення виконання судового рішення про стягнення коштів зі ОСОБА_2 на його користь, вчинено дії, направлені на зміну правового статусу спірного майна зі спільної сумісної власності на особисту власність дружини. Тобто, відповідачами всупереч майнових інтересів кредитора, укладено шлюбний договір, який порушує вимоги чинного законодавства України та який не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, а навпаки, він був направлений на фіктивний перехід права власності на частину спірного нерухомого майна до ОСОБА_3 з метою приховати це майно від здійснення в майбутньому заходів примусового виконання рішення суду в межах виконавчого провадження про стягнення коштів на користь позивача. Оскаржуваний шлюбний договір укладено між відповідачами 05 серпня 2020 року, тобто після ухвалення та набрання законної сили судовим рішенням про стягнення зі ОСОБА_2 на користь позивача боргу за договором позики в сумі 336000 грн. При цьому, Знам`янським міськрайонним судом під час розгляду цієї справи було вжито всіх необхідних заходів для повідомлення відповідача про дату, час і місце проведення судових засідань. Дане твердження також відображено в ухвалі Знам`янського міськрайонного суду від 19 листопада 2021 року у справі №389/1226/19, якою ОСОБА_2 відмовлено у перегляді заочного рішення суду від 11 липня 2019 року у зв`язку з тим, що про розгляд справи він повідомлявся у встановленому законом порядку, однак в судове засідання не прибув. Крім того, ОСОБА_2 знав про існування зобов`язання щодо повернення позики, а тому міг передбачити настання для нього негативних наслідків щодо примусового стягнення боргу. Також про відкриття виконавчого провадження та здійснення наступних виконавчих дій ОСОБА_2 було повідомлено шляхом направлення відповідних постанов за місцем його останнього проживання на момент відкриття провадження, а саме: АДРЕСА_3 , що підтверджується відомостями, наданими виконавчою службою. Крім того, про ухвалення судового рішення про стягнення боргу за договором позики та його примусове виконання ОСОБА_2 було відомо, до укладення шлюбного договору боржник добровільно рішення суду від 11 липня 2019 року не виконав, борг не повернув. Вказав, що поділ спільного майна подружжя шляхом укладення шлюбного договору не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або уникнення виконання судового рішення про стягнення боргу.

Посилаючись на зазначені обставини, з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, просив суд визнати недійсним п.1 шлюбного договору, укладеного 05 серпня 2020 року між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. та зареєстрований в реєстрі за №3002.

Рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 24 жовтня 2022 рокупозов задоволено. Визнано недійсним п.1 шлюбного договору, укладеного 05 серпня 2020 між подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. та зареєстрований в реєстрі за №3002.

Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_3 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушенням норм матеріального та процесуального права, просила вказане рішення суду скасувати та ухвалити нове про відмову у задоволенні позовних вимог

ОСОБА_1. ОСОБА_1 направив до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просив рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 24 жовтня 2022 рокузалишити без змін, а апеляційну скаргу ОСОБА_3 - без задоволення. Вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального права.

ОСОБА_3 подала заперечення на відзив ОСОБА_1 .

У судовому засіданні апеляційного суду адвокатка Мельник О.В., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Інші учасники у судове засідання апеляційного суду не з`явилися. Про час та місце слухання справи були повідомлені належним чином. Причини неявки суду не повідомили. Колегія суддів постановила ухвалу про слухання справи у відсутності позивача та відповідача на підставі ч.2 ст.372 ЦПК України.

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

Судом встановлено та підтверджено письмовими доказами по справі, що заочним рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року по справі №389/1226/19, яке набрало законної сили 13 серпня 2019 року, зі ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 стягнуто борг за договором позики від 02 червня 2013 року у сумі 336000 грн. Зареєстроване місце проживання ОСОБА_2 у рішенні зазначене: АДРЕСА_6 (т.1 а.с.17-19).

Постановою державного виконавця Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області 18 вересня 2019 року відкрито виконавче провадження №60088396 з примусового виконання виконавчого листа №389/1226/19, виданого 12 вересня 2019 року Знам`янським міськрайонним судом на виконання зазначеного вище судового рішення. У постанові державного виконавця місце проживання боржника ОСОБА_2 вказане: АДРЕСА_3 (т.1 а.с.26).

Відповідно до витягу з журналу реєстрації вихідної кореспонденції Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області ОСОБА_2 18 вересня 2019 року за вих.№11807 поштою направлені копії постанов про відкриття виконавчого провадження. Вказані постанови направлені на три відомі адреси боржника, про дві з яких згадано вище, а також на адресу: АДРЕСА_5 (т.2 а.с.50-52).

Судом також встановлено, що ОСОБА_2 у телефонному режимі 04 жовтня 2019 року о 14.17 год повідомлено про наявність відкритого виконавчого провадження та необхідність явки до виконавчої служби, що підтверджується витягом із журналу реєстрації міжміських телефонних дзвінків Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Кіровоградської області (т.2 а.с.53-54).

Судом першої інстанції також встановлено, що ОСОБА_2 та ОСОБА_3 перебувають у шлюбі, зареєстрованому 20 липня 1991 року Нивотрудівською сільською радою Апостолівського району Дніпропетровської області за актовим записом №30 (а.с.188 т.1).

05 серпня 2020 року між подружжям укладено шлюбний договір, який посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. та зареєстрований в реєстрі за №3002. Пунктом першим цього договору визначено, що усе набуте ними у шлюбі нерухоме, а також рухоме майно (те, що потребує спеціальної реєстрації (корпоративні права, акції, транспортні засоби тощо), не буде вважатися спільним майном подружжя та буде належати на праві приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване (або придбано) (т.1 а.с.121, 185).

Цього ж дня, після укладення шлюбного договору, ОСОБА_3 придбала квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , про що між нею та АТ «Перший Український міжнародний банк» укладено 05 серпня 2020 року договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Криворізького міського нотаріального округу Кучман І.І. та зареєстрований в реєстрі за №3003 (а.с.115-116 т.1).

Право приватної власності на зазначену вище квартиру зареєстроване 05 серпня 2020 року за ОСОБА_3 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності, номер запису 37635136 (а.с.184 т.1).

Державний виконавець Кропивницького районного відділу державної виконавчої служби Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Дніпро) 21 квітня 2021 року звернувся до Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області з поданням, в якому просив визначити частку майна боржника ОСОБА_2 у майні, яким він володіє спільно зі своєю дружиною ОСОБА_3 , а саме: на 1/2 частину квартири по АДРЕСА_1 , загальною площею 83,4 кв. м, яка належить ОСОБА_3 на підставі договору купівлі-продажу від 05.08.2020, оскільки таке майно знаходиться у спільній сумісній власності.

Ухвалою Центрально-Міського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 18 червня 2021 року подання державного виконавця було задоволене (а.с.20-21 т.1). Постановою Дніпровського апеляційного суду від 13 жовтня 2021 року ухвала суду від 18 червня 2021 року скасована з постановленням нової ухвали про відмову у задоволенні подання державного виконавця (т.1 а.с.22-25).

Дана інформація розміщена у Єдиному державному реєстрі судових рішень та є загальнодоступною.

Ухвалюючи рішення про задоволення позову суд першої інстанції дійшов висновку про те, що п.1 укладеного сторонами шлюбного договору від 05 серпня 2020 року стосується лише врегулювання майнових відносин між сторонами і врегульовує поділ майна та не є правочином по відчуженню майна (квартири), не містить врегулювання інших (немайнових) правовідносин між подружжям.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з такого.

Відповідно до ч.ч.1, 9 ст.7 СК України сімейні відносини регулюються цим кодексом та іншими нормативно-правовими актами на засадах справедливості, добросовісності та розумності відповідно до моральних засад суспільства.

Згідно зі ст.60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 61 СК України передбачено, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були набуті.

У частині 2 ст.7 СК України закріплена можливість урегулювання сімейних відносин за домовленістю (договором) між їх учасниками.

Стаття 9 СК України визначає загальні межі договірного регулювання відносин між подружжям, а саме: така домовленість не повинна суперечити вимогам СК України, іншим законам та моральним засадам суспільства. Під вимогами законів у цьому випадку слід розуміти імперативні норми, що встановлюють заборону для договірного регулювання відносин подружжя.

Шлюбний договір може бути укладено особами, які подали заяву про реєстрацію шлюбу, а також подружжям (ч.1 ст.92 СК України).

Згідно з ч.ч.1, 5 ст.93 СК України шлюбним договором регулюються майнові відносини між подружжям, визначаються їхні майнові права та обов`язки. За шлюбним договором не може передаватися у власність одному з подружжя нерухоме майно та інше майно, право на яке підлягає державній реєстрації.

Шлюбний договір укладається у письмовій формі і нотаріально посвідчується (ст.94 СК України).

За змістом частин 2-5 ст.97 СК України сторони можуть домовитися про непоширення на майно, набуте ними за час шлюбу, положень статті 60 цього Кодексу і вважати його спільною частковою власністю або особистою приватною власністю кожного з них. Сторони можуть домовитися про можливий порядок поділу майна, у тому числі і в разі розірвання шлюбу. У шлюбному договорі сторони можуть передбачити використання належного їм обом або одному з них майна для забезпечення потреб їхніх дітей, а також інших осіб. Сторони можуть включити до шлюбного договору будь-які інші умови щодо правового режиму майна, якщо вони не суперечать моральним засадам суспільства.

Договір, у тому числі шлюбний, є категорією цивільного права, тому відповідно до ст.8 СК України у випадках договірного регулювання сімейних відносин повинні застосовуватися загальні норми ст.ст.3, 6 ЦК України щодо свободи договору, а також глав 52, 53 ЦК України щодо поняття та умов договору, його укладення, зміни і розірвання.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків.

Загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачені у статті 203 ЦК України. Підстави недійсності правочину визначені у статті 215 ЦК України.

Згідно з ч.2 ст.16, ч.1 ст.215 ЦК України одним зі способів захисту порушеного права є визнання недійсним правочину, укладеного з недодержанням стороною (сторонами) вимог, установлених частинами першою-третьою, п`ятою, шостою статті 203 цього Кодексу, зокрема у зв`язку з невідповідністю змісту правочину цьому Кодексу та іншим актам цивільного законодавства.

Частиною 1 ст.103 СК України встановлено, що шлюбний договір на вимогу одного з подружжя або іншої особи, права та інтереси якої цим договором порушені, може бути визнаний недійсним за рішенням суду з підстав, встановлених ЦК України.

Виходячи зі змісту ст.ст.9, 103 СК України, ст.203, 215 ЦК України, підставою недійсності шлюбного договору є недодержання в момент вчинення стороною (сторонами) таких вимог: 1) зміст шлюбного договору не може суперечити законодавству України, а також моральним засадам суспільства; 2) волевиявлення кожного із подружжя при укладенні шлюбного договору має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; 3) шлюбний договір має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

За змістом ч.5 ст.203 ЦК України правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до змісту ст.234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов`язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням ч.ч.1, 5 ст.203 ЦК України, що за правилами ст.215 цього Кодексу є підставою для визнання його недійсним відповідно до ст.234 ЦК України.

Саме такі правові висновки зроблені у постановах Верховного Суду України від 19 жовтня 2016 року (провадження № 6-1873цс16), від 23 серпня 2017 року у справі 306/2952/14-ц та від 09 вересня 2017 року у справі № 359/1654/15-ц, де вказано про неправильність застосування судами попередніх інстанцій статей 203, 215, 234 ЦК України у спорах, що виникли із договорів, укладених сторонами, які є близькими родичами, без перевірки, чи передбачали ці сторони реальне настання правових наслідків, обумовлених спірними правочинами; чи направлені дії сторін договорів на фіктивний перехід права власності на нерухоме майно до близького родича з метою приховати це майно від виконання в майбутньому за його рахунок судового рішення про стягнення грошових коштів, зокрема чи продовжував дарувальник фактично володіти та користуватися цим майном.

Фіктивний правочин характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, вважають, що така протизаконна ціль, як укладення особою шлюбного договору зі своєю дружиною з метою приховання цього майна від конфіскації чи звернення стягнення на вказане майно в рахунок погашення боргу, свідчить, що його правова мета є іншою, ніж та, що безпосередньо передбачена правочином (реальне безоплатне передання майна у власність іншій особі), а тому цей правочин є фіктивним і може бути визнаний судом недійсним.

Позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України.

Вирішуючи даний спір, місцевим судом правильно враховано, що на час укладення подружжям ОСОБА_2 та ОСОБА_3 шлюбного договору від 05 серпня 2020 року ОСОБА_2 мав невиконані боргові зобов`язання перед ОСОБА_1 за договором позики від 02 червня 2013 року у розмірі 336000 грн, які у подальшому стятнуто рішенням Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської області від 11 липня 2019 року. При цьому, ОСОБА_2 був обізнаний про відкриття виконавчого провадження з примусового стягнення з нього боргу у сумі 336000 грн на виконання зазначеного судового рішення.

Статтею 18 ЦПК України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (п.6 ст.3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними. Тобто, відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Згідно з ч.ч.2, 3 ст.13 ЦК України при здійсненні своїх прав особа зобов`язана утримуватися від дій, які могли б порушити права інших осіб, завдати шкоди довкіллю або культурній спадщині. Не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.

Цивільно-правовий договір (у тому числі й шлюбний договір) не може використовуватися учасниками цивільних відносин для уникнення сплати боргу або виконання судового рішення про стягнення коштів, що набрало законної сили.

У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 березня 2019 у справі №317/3272/16-ц зроблено висновок, що поділ спільного майна подружжя не може використовуватися учасниками цивільного обороту для уникнення сплати боргу боржником або виконання судового рішення про стягнення боргу. Боржник, проти якого ухвалене судове рішення про стягнення боргу та накладено арешт на його майно, та його дружина, які здійснюють поділ майна, діють очевидно недобросовісно та зловживають правами стосовно кредитора, оскільки поділ майна порушує майнові інтереси кредитора і направлений на недопущення звернення стягнення на майно боржника. Тому правопорядок не може залишати поза реакцією такі дії, які хоч і не порушують конкретних імперативних норм, але є очевидно недобросовісними та зводяться до зловживання правом.

У справі, що переглядається, судом встановлено, що після ухвалення судового рішення про стягнення зі ОСОБА_2 заборгованості за договором позики у розмірі 336000 грн і відкриття виконавчого провадження з її примусового стягнення на виконання судового рішення від 11 липня 2019 року, відповідачі уклали шлюбний договір, за умовами якого домовилися, зокрема, що усе набуте ними в шлюбі нерухоме майно не буде вважатися спільним майном подружжя та буде належати на праві приватної власності тому з подружжя, на чиє ім`я воно зареєстроване (або придбано), після чого ОСОБА_3 було придбано квартиру з оформленням за собою права приватної власності, тому вони діяли очевидно недобросовісно та зловживали правами стосовно кредитора ОСОБА_1 , оскільки фактично така домовленість шлюбного договору порушує майнові інтереси кредитора, а оспорюваний договір направлений на недопущення звернення стягнення на нерухоме майно боржника з метою уникнення виконання зобов`язань ОСОБА_2 по сплаті боргу на користь ОСОБА_1 , про які подружжя було достеменно обізнано, укладаючи правочин.

Згідно висновком, викладеним у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 28 лютого 2019 року у справі №646/3972/16-ц (провадження № 61-28761св18) позивач вправі звернутися до суду із позовом про визнання договору недійсним, як такого, що направлений на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України), та послатися на спеціальну норму, що передбачає підставу визнання правочину недійсним, якою може бути як підстава, передбачена статтею 234 ЦК України, так і інша, наприклад, підстава, передбачена статтею 228 ЦК України

Суд першої інстанції, встановивши, що оспорюваний п.1 укладеного сторонами шлюбного договору від 05 серпня 2020 року стосується лише врегулювання майнових відносин між сторонами і врегульовує поділ майна та не є правочином по відчуженню майна (квартири), не містить врегулювання інших (немайнових) правовідносин між подружжям, дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги про визнання недійсним п.1 оспорюваного договору підлягають задоволенню.

Доводи апеляційної скарги не дають підстав для встановлення неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, не спростовують висновків суду, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення.

Відповідно до ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому на підставі статті 375 ЦПК України залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.

Керуючись ст. ст. 367, 374, 375, 382 - 384 ЦПК України

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишити без задоволення, а рішення Знам`янського міськрайонного суду Кіровоградської областівід 24 жовтня 2022 року - без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 24 лютого 2023 року.

Головуючий суддя О.І. Чельник

Судді C.М. Єгорова

О.Л. Карпенко

Дата ухвалення рішення15.02.2023
Оприлюднено08.03.2023

Судовий реєстр по справі —389/3394/21

Постанова від 20.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Сердюк Валентин Васильович

Ухвала від 12.09.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Сердюк Валентин Васильович

Ухвала від 17.03.2023

Цивільне

Касаційний цивільний суд Верховного Суду

Сердюк Валентин Васильович

Постанова від 15.02.2023

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Чельник О. І.

Постанова від 15.02.2023

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Чельник О. І.

Ухвала від 27.12.2022

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Чельник О. І.

Ухвала від 27.12.2022

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Чельник О. І.

Ухвала від 12.12.2022

Цивільне

Кропивницький апеляційний суд

Чельник О. І.

Рішення від 24.10.2022

Цивільне

Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Савельєва О. В.

Рішення від 24.10.2022

Цивільне

Знам’янський міськрайонний суд Кіровоградської області

Савельєва О. В.

🇺🇦 Опендатабот

Опендатабот — сервіс моніторингу реєстраційних даних українських компаній та судового реєстру для захисту від рейдерських захоплень і контролю контрагентів.

Додайте Опендатабот до улюбленого месенджеру

ТелеграмТелеграмВайберВайбер

Опендатабот для телефону

AppstoreGoogle Play

Всі матеріали на цьому сайті розміщені на умовахліцензії Creative Commons Із Зазначенням Авторства 4.0 Міжнародна, якщо інше не зазначено на відповідній сторінці

© 2016‒2023Опендатабот

🇺🇦 Зроблено в Україні