Постанова

від 23.02.2023 по справі 2-3321/11

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 2-3321/11 Головуючий у суді І інстанції Буша Н.Д.

Провадження № 22-ц/824/45/2023 Доповідач у суді ІІ інстанції Ігнатченко Н.В.

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 лютого 2023 року м. Київ

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого - Ігнатченко Н.В.,

суддів: Мережко М.В., Савченка С.І.,

за участю секретаря судового засідання - Череп Я.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року у справі за скаргою ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кидоня Євгенія Вікторовича щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам, заінтересована особа - боржник ОСОБА_2 ,

в с т а н о в и в:

У червні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з вищевказаною скаргою, в якій просила визнати неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоня Є.В. в частині здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року у виконавчому провадженні № 27422044 без підтверджуючих документів про розмір виплачених аліментів та зобов`язати державного виконавця здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року у виконавчому провадженні № 27422044 у відповідності до Інструкції з організації примусового виконання рішень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 2 квітня 2012 року № 512/5 і на підставі підтверджуючих документів про фактичний розмір отриманих аліментів стягувачем за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року.

В обґрунтування скарги зазначила що на примусовому виконанні у Дніпровському РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 27422044 про стягнення аліментів на підставі виконавчого листа № 2-3321, виданого 30 травня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва на виконання рішення суду від 18 травня 2011 року у справі № 2-3321/11, яким стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання дітей: сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, який встановлений для дитини відповідного віку, починаючи з 13 квітня 2011 року і до повноліття дітей.

1 червня 2021 року державним виконавцем здійснено розрахунок заборгованості по аліментам за період з квітня 2011 року по грудень 2016 року та з квітня 2021 року по травень 2021 року, за результатами якого встановлено, що заборгованість по сплаті аліментів станом на 1 червня 2021 року становить 39 419,66 грн. У зв`язку з тим, що державний виконавець не провів розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2021 року, посилаючись на заяву стягувача від 17 березня 2021 року, в якій вона повідомляє про те, що аліменти за вказаний період отримано вчасно і претензій до боржника за вказаний період не має, було направлено скаргу на дії державного виконавця в частині не здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року. За результатами розгляду цієї скарги ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року визнано неправомірними дії державного виконавця в частині не здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року.

У кінці листопада 2021 року після отримання судового рішення стягувач особисто подала заяву про виконання ухвали суду від 30 серпня 2021 року, але через скриньку, тому що в Дніпровському РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) канцелярією прийом громадян не ведеться. Оскільки ухвала так і не була виконана, 11 січня 2022 року через скриньку адвокатом було повторно поданузаяву з вимогою виконати ухвалу суду від 30 серпня 2021 року. Вказана заява також була проігнорована і 21 лютого 2022 року через скриньку адвокат подала заяву про ознайомлення з матеріалами виконавчого провадження. Лише 31 травня 2022 року надійшов супровідний лист із розрахунком заборгованості зі сплати аліментів на виконання ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року.Ознайомившись із розрахунком заборгованості в частині за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року виявилося, що державний виконавець здійснив розрахунок розміру аліментів вже згідно вимог чинного законодавства, але в колонці розрахунку «сплачено боржником» ним вказано неправдиву та нічим непідтверджену інформацію про розмір виплачених аліментів за спірний період.

Заявник вказала, що дійсно в матеріалах виконавчого провадження знаходиться її заява як стягувача від 17 березня 2021 року, в якій вона повідомляє про те, що аліменти за вказаний період отримано вчасно, претензій до боржника за цей період не має. При цьому на одну дитину вона отримувала від боржника по 500 грн до 1 січня 2017 року, що підтверджується розрахунком за неспірний період, а потім вже по 600 грн на одну дитину щомісяця, що підтверджується звітом ТОВ «Українські хімічні технології ЛТД» про здійсненні відрахування та виплати за період з 1 лютого 2016 року по 31 серпня 2019 року на двох дітей, а також матеріалами виконавчого провадження, адже боржник сплачував аліменти саме в тому розмірі, який вказаний у звіті, натомість виявилося, що розрахунок державного виконавця не відповідає розрахунку ТОВ «Українські хімічні технології ЛТД». Пишучи заяву про те, що вона не має претензій до боржника за спірний період, виходила з розміру отриманих аліментів, а саме той, який відповідає документам з місця роботи боржника і вона не знала, що розмір аліментів, який мав би виплачуватися насправді, відрізняється від того, який вона отримувала. Однак, після отримання розрахунку заборгованості виявилося, що виконавець з незрозумілих причин, не маючи підтверджуючих квитанцій від боржника, вказав про отримання стягувачем набагато більшої суми аліментів ніж насправді. Оскільки саме державний виконавець вчинив зазначені дії без дотримання вимог чинного законодавства України та без підтверджуючих документів про фактично отриманий розмір аліментів, заявник оскаржує його дії з метою захисту порушених прав.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2022 року скаргу залишено без задоволення.

Ухвала суду першої інстанції мотивована тим, що фактично стягувач не погоджується з розміром вказаної у розрахунку заборгованості по аліментам, тобто існує спір про право, а тому заявником обраний неправильний спосіб захисту порушеного права, оскільки між учасниками виконавчого провадження виник спір, який підлягає вирішенню у позовному провадженні.З огляду на те, що обраний заявником спосіб захисту прав за фактичних обставин справи є неналежним, підстави для задоволення скарги відсутні.

Суд першої інстанції також відзначив, що заявником не надано жодних доказів неправомірності дій державного виконавця під час складання розрахунку заборгованості по аліментам, наявності помилки при визначені розміру отриманого від боржника грошового утримання та визнання оскаржуваного розрахунку по аліментам за спірний період таким, що не відповідає дійсному стану оплати аліментів, а тому немає підстав для визнання протиправними дій державного виконавця щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам, вправлення помилки або складення нової довідки.

Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, заявник через представника - адвоката Носенко Т.С. звернулася з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів порушення судом першої інстанції норм процесуального й неправильного застосування норм матеріального права, та ухвалити нове рішення про задоволення вимог скарги.

Доводи апеляційної скарги зводяться до того, що суд дійшов помилкового висновку, що дана скарга містить спір про право, а отже підлягає розгляду в позовному провадженні, оскільки скарга стосувалася виключно дій державного виконавця, які проявилися в тому, що без підтверджуючих документів державний виконавець вказав у розрахунку суми отриманих аліментів за спірний період в тричі більшими, чим на справді отримувала стягувач. Заявник як стягувач вправі звернутись до суду зі скаргою щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів у порядку виконання судового рішення, проте наявність такого права не позбавляє її можливості подати до суду позов до відповідача про стягнення заборгованості зі сплати аліментів у порядку позовного провадження. Тобто, у вказаній категорії справ стягувач аліментів вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах, що відповідає судовій практиці Верховного Суду. Заява стягувача від 17 березня 2021 року не містить інформації ні про отримані суми аліментів на місяць, ні про загальну суму отриману за спірний період, втім державний виконавець ухилився від здійснення розрахунку нарахованих та отриманих сум аліментів за спірний період, не врахував наявні в матеріалах виконавчого провадження докази того, що фактично суми аліментів, які стягувач отримувала, є набагато менші ніж вказані в оспорюваному розрахунку за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року. Стягувач не просила суд встановити розмір заборгованості та не вказувала, що не погоджується з розміром заборгованості, її проханням було зобов`язати державного виконавця вказати суми отриманих аліментів за спірний період згідно підтверджуючих документів, а не її загальної заяв, яка була написана задовго до того, як виконавець зробив нарахування розміру аліментів за спірний період.

Відзиви учасників справи на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції не надійшли.

Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення учасника справи, що з`явився в судове засідання, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.

За правилом частини першої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що починаючи із 6 липня 2011 року на виконанні Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) перебуває виконавче провадження № 27422044 з примусового виконання виконавчого листа № 2-3321/11, виданого 30 травня 2011 року Деснянським районним судом м. Києва про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та дочки - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі 1/3 частини всіх видів заробітку щомісячно, але не менше 30 % прожиткового мінімуму, який встановлений для дитини відповідного віку, починаючи з 13 квітня 2011 року і до повноліття дітей (а.с. 77-81, т. 1).

1 червня 2021 року державним виконавцем Кидонем Є.В. було складено розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з квітня 2011 року по грудень 2016 року та з квітня 2021 року по травень 2021 року, відповідно до якого заборгованість боржника по сплаті аліментів станом на 1 червня 2021 року становить 39 419,66 грн (а.с. 154-156, т. 1).

У зв`язку з тим, що державний виконавець не провів розрахунок заборгованості по сплаті аліментів за період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2021 року, посилаючись на заяву стягувача від 17 березня 2021 року, в якій вона повідомляла про те, що аліменти за вказаний період отримано вчасно і претензій до боржника за вказаний період не має, заявник звернулася до суду зі скаргою на дії державного виконавця в частині не здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 30 серпня 2021 року скаргу ОСОБА_1 задоволено. Визнано неправомірними дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоня Є.В. в частині не здійснення розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 рокуу виконавчому проваджені № 27422044 та зобов`язано державного виконавця здійснити розрахунок заборгованості зі сплати аліментів за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 рокуу виконавчому проваджені № 27422044 (а.с. 173-177, т. 1).

На виконання зазначеного судового рішення за заявами стягувача від 11 січня 2022 року та від 21 лютого 2022 року Дніпровський РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) 23 травня 2022 року направив ОСОБА_1 розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, складений державним виконавцем Кидонем Є.В., згідно якого заборгованість боржника по сплаті аліментів станом на 1 червня 2021 року становить 39 419,65 грн (а.с. 22-29, т. 1).

У цьому розрахунку зазначено, що згідно заяви стягувача від 17 березня 2021 року аліменти в період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2021 року отримано вчасно, претензій до ОСОБА_2 за вказаний період немає.

Відмовляючи у задоволенні скарги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до матеріалів виконавчого провадження № 27422044 за боржником існує заборгованість по сплаті аліментів станом на 1 липня 2022 року у розмірі 41 601,98 грн, однак стягувач не згодна із розміром такої заборгованості, тобто існує спір, який підлягає розгляду в позовному провадженні згідно із частиною четвертою статті 195 СК України. З огляду на те, що обраний заявником спосіб захисту прав за фактичних обставинах справи є неналежним, підстави для задоволення скарги відсутні.

Проте колегія суддів не може погодитися з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Статтею 195 СК України встановлено порядок визначення заборгованості за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу).

Відповідно до частини першої наведеної статті, заборгованість за аліментами, присудженими у частці від заробітку (доходу), визначається виходячи з фактичного заробітку (доходу), який платник аліментів одержував за час, протягом якого не провадилося їх стягнення, незалежно від того, одержано такий заробіток (дохід) в Україні чи за кордоном.

Заборгованість за аліментами платника аліментів, який не працював на час виникнення заборгованості або є фізичною особою - підприємцем і перебуває на спрощеній системі оподаткування, або є громадянином України, який одержує заробіток (дохід) у державі, з якою Україна не має договору про правову допомогу, визначається виходячи із середньої заробітної плати працівника для даної місцевості.

У разі встановлення джерела і розміру заробітку (доходу) платника аліментів, який він одержав за кордоном, за заявою одержувача аліментів державний виконавець, приватний виконавець здійснює перерахунок заборгованості (частина друга статті 195 СК України).

У частині третій статті 195 СК України встановлено, що розмір заборгованості за аліментами обчислюється державним виконавцем, приватним виконавцем, а в разі виникнення спору - судом.

Відповідно до статті 447 ЦПК України, частини першої статті 19 Закону України «Про виконавче провадження» сторони виконавчого провадження мають право звернутися до суду із скаргою, якщо вважають, що рішенням, дією або бездіяльністю державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби або приватного виконавця під час виконання судового рішення, ухваленого відповідно до цього Кодексу, порушено їхні права чи свободи.

Гарантією прав фізичних та юридичних осіб у виконавчому провадженні є можливість оскарження дій або бездіяльності державних виконавців.

Частиною восьмою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» визначено, що спори щодо розміру заборгованості із сплати аліментів вирішуються судом за заявою заінтересованої особи у порядку, встановленому законом.

Згідно з частиною першою статті 74 Закону України «Про виконавче провадження» рішення, дії чи бездіяльність виконавця та посадових осіб органів державної виконавчої служби щодо виконання судового рішення можуть бути оскаржені сторонами, іншими учасниками та особами до суду, який видав виконавчий документ, у порядку, передбаченому законом.

У цій справі заявник оскаржує дії державного виконавця, оскільки вважає, що останнім у складеному на виконання судового рішення розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 1 червня 2021 року в колонці «сплачено боржником/стягнуто виконавцем» вказано неправильну та нічим непідтверджену інформацію про розмір виплачених їй аліментів за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року включно, які вона насправді від божника не отримувала.

Визначення як розміру належних до сплати сум у якості аліментів, так, відповідно, і визначення розміру заборгованості по аліментам - є обов`язком виконавця. Відповідно, такі дії державного виконавця можуть бути предметом судового контролю за скаргою учасників виконавчого провадження відповідно до статті 448 ЦПК України, статті 74 Закону України «Про виконавче провадження».

Оскільки заявник звернулася до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки непогоджується з розрахунком заборгованості по аліментам у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може вирішуватись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця, що передбачено розділом VII ЦПК України.

До подібних правових висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах: від 29 серпня 2018 року у справі № 201/10328/16-ц, провадження № 14-192цс18; від 27 листопада 2019 року у справі № 201/10329/16-ц, провадження № 14-496цс19.

Зазначене також узгоджується із правовим висновком Верховного Суду у постанова від 5 серпня 2020 року у справі № 464/6206/18, провадження № 61-18142св19, та від 16 лютого 2022 року у справі № 308/263/20-ц, провадження № 61-19266св21.

Тобто, у вказаній категорії справ стягувач (боржник) вправі обирати спосіб судового захисту: або оскаржувати дії державного виконавця, або пред`являти позов на загальних підставах.

У своєму рішенні суд першої інстанції послався на те, що врахував правову позицію Верховного Суду України, сформульовану у постанові від 24 травня 2017 року у справі № 6-951цс16.

В силу вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду, а не Верховного Суду України.

Верховний Суд у своїх рішеннях, наведених вище, сформулював висновки про те, що, якщо заявник звернувся до суду, який видав виконавчий документ, зі скаргою на дії державного виконавця, оскільки незгідний з розрахунком заборгованості по аліментам у порядку контролю за виконанням судового рішення, то такий спір може вирішуватись у порядку оскарження рішень, дій або бездіяльності державного виконавця. Тому, дотримуючись вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норм права судам потрібно враховувати більш пізні висновки Верховного Суду.

Крім того, для правильного вирішення скарги з метою захисту порушеного права заявника суд повинен визначити предмет і підстави скарги. Предметом скарги є певна матеріально-правова вимога заявника, стосовно якої останній просить прийняти судове рішення, яка опосередковується відповідним способом захисту прав або інтересів. Підстави скарги - це обставини, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

При ухваленні судового рішення суд не може виходити за межі пред`явлених вимог, а правом визначати предмет та підстави скарги наділений лише заявник (статті 13, 43, 49, 175 ЦПК України).

Однак, постановляючи оскаржувану ухвалу, районний суд не врахував, що скарга ОСОБА_1 стосувалася виключно дій державного виконавця щодо виготовлення розрахунку заборгованості по аліментам станом на 1 червня 2021 року, а не станом на 1 липня 2022 року, які проявилися в тому, що без підтверджуючих документів державний виконавець вказав у розрахунку суми отриманих аліментів за спірний період в більшому розмірі, ніж в дійсності отримувала стягувач.

Більше того, в оскаржуваній ухвалі суд здійснив посилання на частину четверту статті 195 СК України, між тим стаття 195 Сімейного кодексу України не містить такої частини.

З урахуванням вищенаведеного, суд дійшов помилкового висновку про те, що спори щодо розміру заборгованості зі сплати аліментів підлягають вирішенню судом лише у порядку позовного провадження, а тому заявником обраний неправильний спосіб захисту порушеного права. Питання правомірності визначення державним виконавцем як суми аліментів, так і заборгованості за аліментами може вирішуватись в порядку судового контролю за виконанням судових рішень за скаргою на рішення, дії чи бездіяльність виконавця.

Відповідно до положень статті 124, пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України судові рішення ухвалюються судами іменем України і є обов`язковими до виконання на всій території України. Вказане є складовою права на справедливий суд та однією із процесуальних гарантій доступу до суду, що передбачено статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.

З практики Європейського суду з прав людини вбачається, що визначене статтею 6 Конвенції право на суд було б ілюзорним, якби правова система держави допускала, щоб остаточне обов`язкове судове рішення не виконувалося на шкоду одній зі сторін; і саме на державу покладено позитивний обов`язок створити систему виконання судових рішень, яка була б ефективною як у теорії, так і на практиці, і гарантувала б їх виконання без неналежних затримок; водночас ухиленням від виконання цього обов`язку є перекладення державою відповідальності за фінансове забезпечення організації виконавчого провадження на особу, на користь якої ухвалене судове рішення; ефективний доступ до суду включає право на те, щоб рішення суду було виконане без невиправданих затримок; держава і її державні органи відповідальні за повне та своєчасне виконання судових рішень, які постановлені проти них (§ 43 рішення у справі «Shmalko v. Ukraine» від 20 липня 2004 року, § 84 рішення у справі «Fuklev v. Ukraine» від 7 червня 2005 року, § 64 рішення у справі «Apostol v. Georgia» від 28 листопада 2006 року, §§ 46, 51, 54 рішення у справі «Yuriy Nikolayevich Ivanov v. Ukraine» від 15 жовтня 2009 року).

Таким чином, визначений у законі порядок забезпечення державою виконання судового рішення має відповідати принципам верховенства права та справедливості, гарантувати конституційне право на судовий захист; невиконання державою позитивного обов`язку щодо забезпечення функціонування запроваджуваної нею системи виконання судових рішень призводить до обмеження конституційного права на судовий захист та нівелює його сутність.

Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку, визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 2 червня 2016 року № 1404-VIII (далі - Закон України «Про виконавче провадження» та/або Закон № 1404-VIII).

Відповідно до статті 1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) - це сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.

Положеннями частини першої статті 13 Закону № 1404-VIII передбачено, що під час здійснення виконавчого провадження виконавець вчиняє виконавчі дії та приймає рішення шляхом винесення постанов, попереджень, внесення подань, складення актів та протоколів, надання доручень, розпоряджень, вимог, подання запитів, заяв, повідомлень або інших процесуальних документів у випадках, передбачених цим Законом та іншими нормативно-правовими актами.

Як встановлено частиною першою статті 18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов`язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії. Виконавець зобов`язаний здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом (пункт 1 частини другої статті 18 Закону № 1404-VIII).

Пунктом 3 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що при розгляді скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби суди повинні враховувати, що Законом України «Про виконавче провадження» передбачено заборону на зловживання процесуальними правами під час здійснення виконавчого провадження. Так, державний виконавець зобов`язаний вживати передбачені Законом України «Про виконавче провадження» заходи примусового виконання рішень, неупереджено, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії, а особи, які беруть участь у виконавчому провадженні, зобов`язані сумлінно користуватися усіма наданими їм правами з метою забезпечення своєчасного та в повному обсязі вчинення виконавчих дій.

Згідно із частинами першою, третьою статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» порядок стягнення аліментів визначається законом. Виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України.Визначення суми заборгованості із сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому Сімейним кодексом України.

Виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості із сплати аліментів щомісяця, а також проводити індексацію розміру аліментів відповідно до частини першої цієї статті. Виконавець зобов`язаний повідомити про розрахунок заборгованості стягувачу і боржнику у разі: надходження виконавчого документа на виконання від стягувача; подання заяви стягувачем або боржником; надіслання постанови на підприємство, в установу, організацію, до фізичної особи - підприємця, фізичної особи, які виплачують боржнику відповідно заробітну плату, пенсію, стипендію чи інші доходи; надіслання виконавчого документа за належністю до іншого органу державної виконавчої служби; закінчення виконавчого провадження (частина четверта статті 71 Закону України «Про виконавче провадження»).

За частиною п`ятою цієї статті у разі стягнення аліментів як частки заробітку (доходу) боржника на підприємстві, в установі, організації, фізичної особи, фізичної особи - підприємця відрахування здійснюються з фактичного заробітку (доходу) на підставі постанови виконавця. Якщо стягнути аліменти в зазначеному розмірі неможливо, підприємство, установа, організація, фізична особа - підприємець, фізична особа, які проводили відрахування, нараховують боржнику заборгованість із сплати аліментів.

За змістом пункту 4 розділу XVIІнструкції з організації примусового виконання рішень, виконавець зобов`язаний обчислювати розмір заборгованості зі сплати аліментів щомісяця та у випадках, передбачених частиною четвертою статті 71 Закону, повідомляти про розрахунок заборгованості стягувача і боржника.

Розрахунок заборгованості обчислюється в автоматизованій системі виконавчого провадження на підставі відомостей, отриманих із: звіту про здійснені відрахування та виплати; квитанцій (або їх копій) про перерахування аліментів, наданих стягувачем чи боржником; заяв та (або) розписок стягувача; інформації про середню заробітну плату працівника для цієї місцевості; інших документів, що відображають отримання боржником доходу або сплату ним аліментів. Сума заборгованості зі сплати аліментів, присуджених як частка від заробітку (доходу), визначається виконавцем у порядку, встановленому статтею 195 Сімейного кодексу України.

При цьому, у разі якщо боржник не працює і сплачує аліменти самостійно стягувачу, квитанції (або їх копії) про перерахування аліментів надаються виконавцю не пізніше наступного робочого дня після сплати та долучаються до матеріалів виконавчого провадження (пункт 3 розділу XVIІнструкції).

Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (стаття 89 ЦПК України).

Із витребуваних судом першої інстанції матеріалів виконавчого провадження № 27422044 вбачається, що 17 березня 2021 року ОСОБА_1 подала державному виконавцю Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоню Є.В. заяву, в якій повідомила, що всі суми аліментів в період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2021 року були сплачені на її користь та отримані вчасно. Претензій до ОСОБА_2 не має за даний період (а.с. 151, т. 1).

Вказана заява стягувача від 17 березня 2021 року не містить інформації ані про отримані щомісячно суми аліментів, ані про загальну суму отриманих коштів за період з 1 січня 2017 року по березень 2021 року включно.

Натомість, за змістом оскаржуваного розрахунку заборгованості зі сплати аліментів, який був складений державним виконавцем 1 червня 2021 року, до січня 2017 року сума сплачених боржником аліментів складала в середньому 500 грн на місяць, однак починаючи із січня 2017 року сума грошового утримання на дітей уже становила від 3 097,33 грн у січні 2017 року до 6 710,67 грн у березні 2021 року (а.с. 27-29, т. 1).

Разом з тим, відповідно до наявних в матеріалах виконавчого провадження документів, а саме відповідей Пенсійного фонду України та Державної фіскальної служби України боржник у спірний період був офіційно працевлаштований у ТОВ «Українські хімічні технології ЛТД» та отримував регулярний дохід (заробіток) у вигляді заробітної плати (а. с. 83, 85, 87, 116, 117, 119, т. 1).

За результатом аналізу матеріалів виконавчого провадження № 27422044, в тому числі звітів ТОВ «Українські хімічні технології ЛТД» про здійсненні відрахування та виплати аліментів ОСОБА_2 та фіскальних чеків за спірний період вбачається, що фактично суми аліментів, які стягувач отримувала, є на порядок меншими ніж суми вказані державним виконавцем в оспорюваному розрахунку заборгованості по аліментам за період з 1 січня 2017 року по 1 квітня 2021 року (а.с. 92-96, 106-115, 132, 133, т. 1).

В суді апеляційної інстанції було з`ясовано, що подаючи заяву про відсутність претензій до боржника за спірний період, стягувач виходила виключно з розміру отриманих аліментів, який відповідав документам з місця роботи боржника, а щомісячні суми грошового утримання дітей були визначені виконавцем на підставі її заяви від 17 березня 2021 року.

Матеріали виконавчого провадження у розумінні розділу XVI Інструкції з організації примусового виконання рішень не містять інших доказів того, що боржник здійснював сплату аліментів на користь стягувача саме у тому розмірі, який вказаний державним виконавцем Кидонем Є.В. у розрахунку заборгованості зі сплати аліментів від 1 червня 2021 року.

Отже, матеріали виконавчого провадження свідчать, що державний виконавець здійснив розрахунок заборгованості зі сплати аліментів всупереч вимог СК України, Закону України «Про виконавче провадження» та покладених на нього обов`язків, вказавши про суми отриманих заявником аліментів у розмірі, який не відповідає наявним у його розпорядженні документам.

З урахуванням наведеного, суд першої інстанції безпідставно не вбачав у діях державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоня Є.В. під час складання розрахунку заборгованості по аліментам ознак неправомірності та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення скарги з мотивів недоведеності порушення прав та свобод заявника та відповідності оскаржуваного розрахунку за спірний період таким, що відповідає дійсному стану оплати аліментів боржником.

Частиною другою статті 451 ЦПК України передбачено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу органу державної виконавчої служби, приватного виконавця усунути порушення (поновити порушене право заявника).

Про виконання ухвали, постановленої за результатами розгляду скарги, відповідний орган державної виконавчої служби, приватний виконавець повідомляють суд і заявника не пізніше ніж у десятиденний строк з дня її одержання (стаття 453 ЦПК України).

У пункті 18 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 7 лютого 2014 року № 6 «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби під час виконання судових рішень у цивільних справах» роз`яснено, що у разі встановлення обґрунтованості скарги суд визнає оскаржувані рішення, дії чи бездіяльність неправомірними і зобов`язує державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби задовольнити вимогу заявника та усунути допущені порушення або іншим шляхом поновлює його порушені права чи свободи. Наприклад, суд може зобов`язати державного виконавця або іншу посадову особу державної виконавчої служби здійснити певні виконавчі дії, якщо він ухиляється від їх виконання без достатніх підстав. При цьому суд не має права зобов`язувати зазначених осіб до вчинення тих дій, які згідно із Законом України «Про виконавче провадження» можуть здійснюватися лише державним виконавцем або відповідною посадовою особою державної виконавчої служби.

За наведених обставин колегія суддів дійшла висновку про часткове задоволення скаргизаявника, визнання дій державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоня Є.В. щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам від 1 червня 2021 року протиправними та зобов`язання державного виконавця зробити перерахунок заборгованості по аліментам за період з1 січня 2017 року по березень 2021 року з урахуванням доказів отримання аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 27422044 за вказаний період.

Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

За положеннями частини першої статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

Виходячи з вищенаведеного, оскаржувана ухваласуду першої інстанції не відповідає обставинам справи та вимогам статей 260, 263 ЦПК України, вона постановлена з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи,порушенням норм матеріального та процесуального права, тому відповідно до вимог статті 376 ЦПК підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення часткове задоволення скарги ОСОБА_1 на дії державного виконавця Дніпровського РВ ДВС ЦМУ МЮ (м. Київ) Кидоня Є.В. щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам.

Керуючись статтями 367 - 369, 372, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Ухвалу Деснянського районного суду міста Києва від 30 серпня 2022 року скасувати та ухвалити нове судове рішення.

Скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Визнати дії державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кидоня Євгенія Вікторовича щодо здійснення розрахунку заборгованості по аліментам протиправними.

Зобов`язати державного виконавця Дніпровського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління юстиції (м. Київ) Кидоня Євгенія Вікторовича зробити перерахунок заборгованості по аліментам за період з1 січня 2017 року по березень 2021 року з урахуванням доказів отримання аліментів ОСОБА_1 у виконавчому провадженні № 27422044 за вказаний період.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.

Головуючий Н.В. Ігнатченко

Судді: М.В. Мережко

С.І. Савченко