Рішення

від 23.02.2023 по справі 924/940/22

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ХМЕЛЬНИЦЬКОЇ ОБЛАСТІ

29000, м. Хмельницький, майдан Незалежності, 1 тел. 71-81-84, факс 71-81-98

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

"23" лютого 2023 р. Справа № 924/940/22

м. Хмельницький

Господарський суд Хмельницької області у складі судді Виноградової В.В.,

за участю секретаря судового засідання Іщука О.М., розглянувши матеріали справи

за позовом Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області,

с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області

до фермерського господарства "Україна", с. Ходаківці Хмельницького району Хмельницької області

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акта на право постійного користування землею

за участю представників:

позивача: Лізун О.В. - згідно з довіреністю від 27.01.2023

відповідача: Ярош В.Ю. - згідно з ордером від 05.01.2023

Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

встановив: Лісовогринівецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області звернулась до суду з позовом до фермерського господарства "Україна", с. Ходаківці Хмельницького району Хмельницької області, в якому просить припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської (на даний час - Лісовогринівецької) сільської ради, згідно Державного акту на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_2 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79; скасувати державний акт на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_2 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79.

Ухвалою суду від 30.12.2022 позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі, призначено підготовче засідання на 17.01.2022, яке відкладено у подальшому на 30.01.2023, 09.02.2023, 15.02.2023.

Ухвалою суду від 15.02.2023 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду по суті у судовому засіданні на 23.02.2023.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га згідно з Державним актом на право постійного користування землею від 15.04.1999, виданим ОСОБА_2 для створення фермерського господарства, підлягає припиненню, оскільки фермерське господарство "Україна" систематично не вносить земельний податок, не приступало до обробітку та користування землею, не винесло в натурі на місцевості межі земельної ділянки. Як на правову підставу позову посилається на положення ст. ст. 15, 21 ЦК України, ст. ст. 22, 27, 92, 141, 152 Земельного кодексу України.

Відповідач у відзиві (від 05.01.2023) зазначив, що відповідно до рішень Хмельницької районної ради народних депутатів від 06.02.1998 №3 та від 24.03.1999 №32 ОСОБА_2 надано у постійне користування земельну ділянку площею 59,17 га в межах згідно плану, яка розташована на території Печеськівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства; 11.03.1998 -зареєстровано ФГ "Україна", розташоване в с. Ходаківці (голова господарства - ОСОБА_2 ), та 15.04.1999 видано відповідний Державний акт на право постійного користування землею. Повідомив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 помер, спадщину на ФГ "Україна" прийняла ОСОБА_3 (свідоцтво про право на спадщину за законом від 31.12.2015).

Також звернув увагу на те, що з огляду на положення ч. 2 розділу VII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону України "Про Державний земельний кадастр" відповідачем вчинено дії з метою реєстрації земельної ділянки в Державному земельному кадастрі, зокрема, укладено із ТОВ "Подільський земельний центр" договір на розроблення технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), однак ТОВ "Подільський земельний центр" повідомило відповідачу про те, що в межах земельної ділянки ФГ "Україна" розташовані інші земельні ділянки, а рішенням Державного кадастрового реєстратора №РВ-3200308752022 від 06.10.2022 відповідачу відмовлено у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав, зокрема розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини .

З огляду на це, зазначає, що реєстрація в межах земельної ділянки, право користування якої не припинялося, і яка вважається сформованою, інших ділянок, які надані іншим особам, унеможливлює повноцінне її використання, позаяк призводить, зокрема до неможливості її реєстрації у визначених державним актом межах та використання її в цих межах за цільовим призначенням. Вважає, що незалежно від того, чи здійснював землекористувач сплату земельного податку і обробіток земель, він об`єктивно позбавлений можливості це зробити як з огляду на відсутність кадастрового номера земельної ділянки (її реєстрації в ДЗК), так і внаслідок фактичної належності частин його земельної ділянки іншим особам.

Також звертає увагу, що до моменту смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 ймовірно був платником земельного податку як особа, що вказана користувачем землі згідно державного акту, однак позивач не надає доказів несплати земельного податку ОСОБА_2 .

У письмових поясненнях (від 30.01.2023) відповідач, посилаючись на інформаційно-довідкові ресурси ДПС України зазначає, що фізична особа (засновник фермерського господарства), що отримала правовстановлюючий документ на земельну ділянку, в якому визначено цільове призначення земельної ділянки - для ведення фермерського господарства, сплачує земельний податок за вказану земельну ділянку, нарахування сум плати за землю проводиться контролюючими органами, які надсилають платнику повідомлення-рішення про внесення податку. Тому робить висновок, що допустимим доказом систематичної несплати земельного податку за земельну ділянку може бути факт надсилання відповідного здійсненого податковим органом розрахунку та відсутність його оплати, однак позивачем таких доказів не подано.

Посилаючись на положення ст. 206 Земельного кодексу України, п.п. 14.1.72 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, зазначає, що контроль за сплатою земельного податку віднесено до повноважень податкового органу, проте відсутні докази про порушення господарством законодавства щодо сплати земельного податку, в тому числі і шляхом неподання декларації. Акцентує увагу на тому, що платники єдиного податку звільняються від обов`язку нарахування, сплати та подання податкової звітності, зокрема, щодо податку на земельні ділянки.

Щодо обраного способу судового захисту звертає увагу на те, що зі ст. 144 Земельного кодексу України в редакції Закону України №1423-IX від 28.04.2021 (набрав чинності 27.05.2021) виключено ч. 3 та викладено в новій редакції ч. 2 цієї статті.

Позивач у поясненнях (від 08.02.2023) зауважив, що реалізація громадянином права на здійснення підприємницької діяльності у вигляді фермерського господарства пов`язана з тим, що такій фізичній особі надають земельні ділянки для ведення фермерського господарства, які в силу свого правового режиму є такими, що використовуються винятково, щоб здійснювати підприємницьку діяльність, а не для того, щоб задовольняти особисті потреби. Зазначив, що платники єдиного податку звільняються від справляння плати за землю в частині земельного податку. Щоб отримати звільнення, земельні ділянки мають використовуватися платниками єдиного податку саме для провадження господарської діяльності чи ведення сільгосптоваровиробництва. Якщо немає такого використання, то немає і звільнення. Також звернув увагу на те, що під систематичністю несплати земельного податку слід вважати два і більше випадки несплати.

Представник позивача у судовому засіданні позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача у судовому засіданні проти позовних вимог заперечив з підстав, наведених у відзиві на позов, поясненнях. Також представником відповідача в засіданні усно заявлено про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності, оскільки, за твердженнями позивача, несплата відповідачем земельного податку мала місце ще з 1999 року.

Розглядом матеріалів справи встановлено:

Рішенням Хмельницької районної ради народних депутатів від 06.02.1998 №3 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу Печеськівської сільської ради площею 50 га (пасовищ) (п. 1). Також вирішено зареєструвати фермерське господарство і дати дозвіл на виготовлення печатки, штампу, відкрити рахунок в банку (п. 2).

Рішенням Хмельницької районної ради народних депутатів від 24.03.1999 №32, враховуючи необхідність забезпечення індивідуального сектора с. Ходаківці землями для випасання худоби, згоду голови фермерського господарства ОСОБА_2 вирішено погодитись із проектом зміни зовнішніх меж землекористування фермерського господарства ОСОБА_2 (п. 1); вилучити із землекористування фермерського господарства ОСОБА_2 та передати в землі запасу сільської ради 12,3 га сільськогосподарських угідь (п. 2); надати фермерському господарству ОСОБА_2 в постійне користування із земель запасу сільської ради 23,67 га ріллі.

15.04.1999 ОСОБА_2 видано державний акт про право постійного користування землею, згідно з яким на підставі вищезазначених рішень Хмельницької районної ради народних депутатів йому надано у постійне користування земельну ділянку площею 59,17 га в межах згідно з планом. Земельна ділянка розташована на території Печеськівської сільської ради та надана для ведення селянського (фермерського) господарства. Згідно із наведеною в акті кількісною характеристикою земель, наданих у постійне користування, всього земель - 59,17 га, в тому числі сільськогосподарських угідь - 45,63 га, кормових угідь - 16,31 га, під будівлями, лісами та іншими угіддями - 13,54 га.

Акт зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №79.

У матеріали справи надано витяг із Книги реєстрації державних актів на право постійного користування на землю Хмельницької районної ради із відповідним записом за номером 79.

11.03.1998 Хмельницькою районною державною адміністрацією було зареєстровано статут фермерського господарства "Україна" ОСОБА_2 с. Ходаківці Хмельницького району. Відповідно до п. 1.2 статуту головою фермерського господарства є його засновник ОСОБА_2 .

Згідно зі Свідоцтвом на спадщину за законом від 30.12.2015 (посвідченого приватним нотаріусом Хмельницького міського нотаріального округу Оксанюк А.А.) спадкоємцем майна ОСОБА_2 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 є його донька - ОСОБА_3 . Спадщина, на яку видано це свідоцтво, складається, зокрема з фермерського господарства "Україна". Зазначене відображено у витягу (від 30.12.2015) про реєстрацію в Спадковому реєстрі.

У матеріалах справи наявний статут фермерського господарства "Україна" (нова редакція), затверджений власником 29.01.2016, відповідно до п. п. 1.2, 1.3 якого засновником фермерського господарства є ОСОБА_3 , головою - ОСОБА_4 .

Відповідно до п. 5.8 статуту землі фермерського господарства можуть складатись із земельної ділянки, що належить на праві власності фермерському господарству як юридичній особі, земельних ділянок, що належать громадянам - членам фермерського господарства на праві приватної власності, земельних ділянок, що використовуються на умовах оренди.

Рішенням Хмельницької обласної ради від 13.08.2015 №4-33/2015 утворено Лісовогринівецьку сільську об`єднану територіальну громаду у складі суміжних територіальних громад сіл Лісові Гринівці, Скаржниці, Аркадіївцї, Пашківці, Климашівка, Стуфчинці, Тиранівка, Терешівці, Редвинці, Печеськи, Ходаківці, Шпичинці, Гнатівці та Моломолинці з адміністративним центром у селі Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області.

Рішенням Лісовогринівецької сільської ради від 17.12.2015 №4 вирішено вважати, що Лісовогринівецька сільська рада є правонаступником прав та обов`язків сільських рад (Аркадіївецької, Гнатовецької, Лісовогринівецької, Пашковецької, Печеськівської, Стуфчинецької, Терешовецької, Шпичинецької) (далі - сільських рад) територіальних громад, що об`єдналися; припинити повноваження сільських рад, сільських голів, що об`єдналися, з моменту набуття повноважень новообраною Лісовогринівецькою сільською радою Хмельницького району Хмельницької області; припинити юридичні особи сільських рад в результаті реорганізації шляхом приєднання до Лісовогринівецької сільської ради; на час проведення реорганізації повноваження керівників сільських рад, що припиняються як юридичні особи, здійснює Лісовогринівецька сільська рада Хмельницького району Хмельницької області, щодо забезпечення такого припинення та окремого виконання бюджетів територіальних громад, що об`єдналися; нормативно-правові акти, невиконані акти індивідуальної дії сільських рад територіальних громад, що об`єдналися, їхніх виконавчих комітетів, зберігають свою чинність на відповідних територіях та для відповідних осіб до видання Лісовогринівецькою сільською радою, її виконавчим комітетом інших актів з таких питань відповідно до їхньої компетенції.

Управління надання адміністративних послуг Головного управління Держгеокадастру у Хмельницькій області листом від 14.09.2022 повідомило позивача про те, що відповідно до наявної в управління інформації, державна реєстрація у Державному земельному кадастрі земельної ділянки площею 59,17 га для ведення селянського (фермерського) господарства, розташована на території Печеськівської сільської ради Хмельницького району Хмельницької області та яка належить на праві постійного користування ОСОБА_2 згідно державного акта серії ХМ б/н від 15.04.1999 не проводилась.

На запит позивача Головне управління статистики у Хмельницькій області листом від 23.09.2022 повідомило, що ФГ "Україна" подавало до органів державної статистики фінансову звітність за 2011-2021 роки. Зважаючи на те, що фінансову звітність за 2011-2020 роки ФГ "Україна" подавало до органів державної статистики до 11 лютого 2022 року, а також враховуючи те, що за загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі (11.02.2022 набули чинності зміни до ч. 2 ст. 22 Закону України "Про державну статистику"), ГУС у Хмельницькій області не має правових підстав надати копії фінансової звітності по даному підприємству за вказаний період, натомість надало копії фінансового звіту ФГ "Україна" за 2021 рік, який надійшов до органів державної статистики після 11 лютого 2022 року. До листа додано фінансовий звіт суб`єкта малого підприємництва - ФГ "Україна" за 2021 рік.

12.10.2022 комісією, створеною розпорядженням Лісовогринівецького сільського голови від 22.09.2022 №98-о в складі представників Лісовогринівецької сільської ради та старости старостинського округу з центром в селі Аркадіївці, що складається із сіл Аркадіївці, Печеськи, Редвинці, Ходаківці Лісовогринівецької сільської ради, проведено обстеження земельної ділянки загальною площею 59,17 га із цільовим призначенням - для ведення селянського (фермерського) господарства - землі сільськогосподарського призначення на території колишньої Печеськівської сільської ради, що надавалась в користування померлому ОСОБА_2 згідно Державного акта на право постійного користування землею Серія ХМ №б/н від 15.04.1999 року, про що складено акт від 12.10.2022.

В акті комісії зафіксовано, що земельна ділянка використовується наступним чином: земельні ділянки із цільовим призначенням - для ведення особистого селянського господарства (рілля) використовуються власниками; земельна ділянка з цільовим призначенням - землі загального користування (громадські пасовища) з кадастровим номером 6825086400:04:010:0112 площею 18,5 га використовується жителями села; земельна ділянка з цільовим призначенням - для сінокосіння і випасання худоби з кадастровим номером 6825086400:04:009:0057 - частина земельної ділянки площею 7 га (рілля та сіножаті) - використовується суборендарем ОСОБА_5 . Зазначено про наявність двох земельних ділянок площею 2,3 га та площею 1,4 га, які перебувають у громадському користуванні як ставок, що використовується місцевими жителями для любительської риболовлі. Також одна земельна ділянка площею 8,74 га вказана як земельна ділянка громадського користування - порушені землі, проїзди, лісосмуги та інше, що не використовується.

Як висновок комісія зазначила, що земельна ділянка загальною площею 59,17 га із цільовим призначенням для ведення селянського (фермерського) господарства - землі сільськогосподарського призначення на території колишньої Печеськівської сільської ради, що надавалась в користування померлому ОСОБА_2 згідно Державного акта на право постійного користування землею серія ХМ №б/н від 15.04.1999, його спадкоємцями та створеним ним фермерським господарством «Україна» не використовується.

У листі від 27.10.2022 Головне управління ДПС у Хмельницькій області повідомило позивача про те, що згідно інформаційно - комунікаційної системи ДПС «Податковий блок» фермерське господарство «Україна» (ПН 23826889) є платником 3 групи єдиного податку за ставкою 5%. Податкові декларації з плати за землю (земельний податок та/або орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної форми власності) не подавались, відповідно, відсутня інформація щодо сплати податку.

Відповідачем у матеріали справи надано, зокрема копії:

- договору про розроблення документації із землеустрою від 09.06.2021, укладеного між ФГ "Україна" (замовник) та ТОВ "Подільський земельний центр (виконавець)";

- адресованого відповідачу листа ТОВ "Подільський Земельний Центр" від 11.06.2021, в якому повідомлено про неможливість подальшого виконання умов договору з огляду на те, що згідно кадастрових зйомок та інформації Державного земельного кадастру в межах земельної ділянки господарства розташовані інші земельні ділянки;

- рішення Державного кадастрового реєстратора №РВ-3200308752022 від 06.10.2022 про відмову у внесенні відомостей (змін до них) до Державного земельного кадастру з підстав, зокрема розташування в межах земельної ділянки, яку передбачається зареєструвати, іншої земельної ділянки або її частини;

- інформацій від 10.06.2021 з Державного земельного кадастру про право власності та речові права на земельні ділянки (кадастрові номери 6825086400:04:010:0104, 6825086400:04:010:0119, 6825086400:04:010:0113, 6825086400:04:009:0066, 6825086400:04:010:0112, 6825086400:04:010:0105, 6825086400:04:010:0111, 6825086400:04:010:0109, 6825086400:04:010:0106, 6825086400:04:010:0103, 6825086400:04:010:0107, 6825086400:04:010:0108, 6825086400:04:010:0110, 6825086400:04:009:0057;

- технічної документації із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) для ведення фермерського господарства за адресою: Хмельницька область, Хмельницький район, за межами с. Ходаківці, Лісовогринівецької об`єднаної територіальної громади, виготовленої на замовлення фермерського господарства "Україна" від 25.08.2022;

- свідоцтва платника єдиного податку ФГ "Україна" №857189 від 27.11.2012;

- податкових декларацій платника єдиного податку - юридичної особи ФГ "Україна" за 2012 - 2022 роки, розрахунків сплати єдиного податку суб`єкта малого підприємництва - юридичною особою ФГ "Україна" за перший, четвертий квартали 2010 року, четвертий квартал 2011 року;

- відомостей з електронного кабінету платника податків ФГ "Україна" щодо облікових даних платника.

Аналізуючи подані докази, оцінюючи їх у сукупності, суд до уваги бере таке.

Згідно зі ст. ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Положеннями статті 152 Земельного кодекс України встановлено, що держава забезпечує громадянам та юридичним особам рівні умови захисту прав власності на землю. Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.

Предметом позову Лісовогринівецької сільської ради у цій справі є вимоги про припинення права постійного користування земельною ділянкою ФГ "Україна" та скасування державного акта на право постійного користування землею, виданого 15.04.1999 громадянину України ОСОБА_2 для створення фермерського господарства.

Судом враховується, що земельні відносини регулюються Конституцією України, Земельним кодексом України, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 3 Земельного кодексу України).

За змістом ч. 1 ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема, розпорядження землями комунальної власності, територіальних громад; територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу; вирішення інших питань у галузі земельних відносин відповідно до закону.

Норми ст. 3 Земельного Кодексу України (в редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ) передбачали, що власність на землю в Україні має такі форми: державну, колективну, приватну. Розпоряджаються землею Ради народних депутатів, які в межах своєї компетенції передають землі у власність або надають у користування та вилучають їх.

Відповідно до частини 1 статті 50 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ) громадянам України, які виявили бажання вести селянське (фермерське) господарство, передаються за їх бажанням у власність або надаються в користування, в тому числі на умовах оренди, земельні ділянки, включаючи присадибний наділ.

За змістом статті 2 Закону України "Про селянське (фермерське) господарство" №2009-XII (в редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ) селянське (фермерське) господарство є формою підприємництва громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією. Головою селянського (фермерського) господарства є його засновник або особа, яка є його правонаступником.

Згідно з частиною 5 цієї норми на ім`я голови селянського (фермерського) господарства видається відповідно державний акт на право приватної власності на землю, державний акт на право постійного користування землею. З ним укладається договір на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди. Складаються також інші документи відповідно до законодавства України.

Відповідно до частин 1 і 3 статті 9 вищенаведеного Закону після одержання державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право постійного користування землею або укладення договору на тимчасове користування землею, в тому числі на умовах оренди, селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній реєстрації у Раді народних депутатів, що передала у власність чи надала у користування земельну ділянку. Сільська, селищна, міська Рада народних депутатів заносить до спеціальної погосподарської книги дані про склад господарства, передану у власність та надану у користування господарству земельну ділянку.

З аналізу наведеного убачається, що можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства (подібна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19).

Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право (ст. 22 Земельного кодексу України у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ).

Частинами 1 і 3 статті 23 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ) було передбачено, що право власності або право постійного користування землею посвідчується державними актами, які видаються і реєструються сільськими, селищними, міськими, районними Радами народних депутатів. Форми державних актів затверджуються Верховною Радою України.

Як убачається з матеріалів справи, рішенням Хмельницької районної ради народних депутатів від 06.02.1998 №3 ОСОБА_2 виділено земельну ділянку для створення селянського (фермерського) господарства за рахунок земель запасу Печеськівської сільської ради площею 50 га (пасовищ); рішенням від 24.03.1999 №32 - вилучено із землекористування фермерського господарства ОСОБА_2 та передано в землі запасу сільської ради 12,3 га сільськогосподарських угідь, надано фермерському господарству ОСОБА_2 в постійне користування із земель запасу сільської ради 23,67 га ріллі; 11.03.1998 - Хмельницькою районною державною адміністрацією зареєстровано статут фермерського господарства "Україна" ОСОБА_2 , а 15.04.1999 на підставі вищезазначених рішень Хмельницької районної ради народних депутатів ОСОБА_2 видано державний акт про право постійного користування землею площею 59,17 га на території Печеськівської сільської ради для ведення селянського (фермерського) господарства (зареєстровано в Книзі записів державних актів на право постійного користування землею за №79).

Судом при вирішення спору враховується висновок Великої Палати Верховного Суду, яка, дотримуючись сталої практики у подібних правовідносинах, у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зазначила, що з моменту створення, реєстрації селянського (фермерського) господарства до фермерського господарства переходять правомочності володіння і користування та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки його засновника, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа (аналогічний висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20.03.2019 у справі №615/2197/15-ц, від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.

З матеріалів справи слідує, що згідно зі Свідоцтвом на спадщину за законом від 30.12.2015 та витягом про реєстрацію у спадковому реєстрі від 30.12.2015 майно ОСОБА_2 , у тому числі фермерське господарство "Україна" після його смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 успадковано донькою ОСОБА_3 .

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 зроблено висновок, що у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки, яка була надана засновнику саме для ведення фермерського господарства, зберігаються за цією юридичною особою до часу припинення діяльності фермерського господарства у встановленому порядку. Адже правове становище селянського (фермерського) господарства, як юридичної особи та суб`єкта господарювання, в тому числі його майнова основа, повинні залишатися стабільними незалежно від припинення участі в його діяльності засновника такого господарства, як в силу об`єктивних причин (смерті, хвороби тощо), так і на підставі вільного волевиявлення при виході зі складу фермерського господарства.

Як зазначено у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства.

Враховуючи зазначене, надання ОСОБА_2 земельної ділянки у постійне користування для створення фермерського господарства з відповідним Державним актом на право постійного користування землею і створення ним такого фермерського господарства свідчить про перехід до фермерського господарства права постійного користування відповідною земельною ділянкою та збереження цього права за фермерським господарством і після смерті засновника.

За змістом статті 7 Земельного кодексу України (в редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ) користування землею може бути постійним або тимчасовим. Постійним визнається землекористування без заздалегідь установленого строку. У постійне користування земля надається Радами народних депутатів із земель, що перебувають у державній власності, зокрема, громадянам України для ведення селянського (фермерського) господарства, особистого підсобного господарства.

Земельний кодекс України, прийнятий 25.10.2001, визначає право постійного користування земельною ділянкою як право володіння і користування земельною ділянкою, яка перебуває у державній або комунальній власності, без встановлення строку (частина 1 статті 92 Земельного кодексу України).

Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 22.09.2005 №5-рп/2005 у справі № 1-17/2005 за конституційним поданням 51 народного депутата України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень статті 92, пункту 6 розділу Х "Перехідні положення" Земельного кодексу України (справа про постійне користування земельними ділянками) вказав, що стаття 92 Земельного кодексу України не обмежує і не скасовує чинне право постійного користування земельними ділянками, набуте громадянами в установлених законодавством випадках. Раніше видані державні акти на право постійного користування землею залишаються чинними та підлягають заміні у разі добровільного звернення громадян або юридичних осіб (постанова Кабінету Міністрів України від 02.04.2002 №449 (чинна до 23.07.2013)). При цьому обов`язок переоформлення права користування земельною ділянкою, передбачений пунктом 6 "Перехідних положень" Земельного кодексу України, визнано неконституційним.

Таким чином, право постійного користування земельною ділянкою, набуте особою у встановленому законодавством порядку відповідно до законодавства, що діяло на момент набуття права постійного користування, не втрачається та не підлягає обов`язковій заміні (подібного висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 02.04.2019 у справі №921/710/17-г/6).

При цьому Велика Палата Верховного Суду у постанові від 05.11.2019 у справі №906/392/18 зауважила, що громадяни та юридичні особи не можуть втрачати раніше наданого їм в установлених законодавством випадках права користування земельною ділянкою за відсутності підстав, встановлених законом.

Як зазначено у вказаній постанові, постанові Верховного Суду від 07.09.2022 у справі №915/1216/21 право постійного землекористування є безстроковим і може бути припинене лише з підстав, передбачених статтею 141 Земельного кодексу України.

Так, статтею 141 Земельного Кодексу України визначені підстави припинення права користування земельною ділянкою, а саме: а) добровільна відмова від права користування земельною ділянкою; б) вилучення земельної ділянки у випадках, передбачених цим Кодексом; в) припинення діяльності релігійних організацій, державних чи комунальних підприємств, установ та організацій; г) використання земельної ділянки способами, які суперечать екологічним вимогам; ґ) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; д) систематична несплата земельного податку або орендної плати; е) набуття іншою особою права власності на жилий будинок, будівлю або споруду, які розташовані на земельній ділянці; є) використання земельної ділянки у спосіб, що суперечить вимогам охорони культурної спадщини; ж) передача приватному партнеру, концесіонеру нерухомого майна, розміщеного на земельній ділянці, що перебуває в користуванні державного або комунального підприємства та є об`єктом державно-приватного партнерства або об`єктом концесії.

Водночас ст. 143 Земельного кодексу України визначено, що примусове припинення права на земельну ділянку здійснюється у судовому порядку у разі: а) використання земельної ділянки не за цільовим призначенням; б) неусунення допущених порушень законодавства (забруднення земель радіоактивними і хімічними речовинами, відходами, стічними водами, забруднення земель бактеріально-паразитичними і карантинно-шкідливими організмами, засмічення земель забороненими рослинами, пошкодження і знищення родючого шару ґрунту, об`єктів інженерної інфраструктури меліоративних систем, порушення встановленого режиму використання земель, що особливо охороняються, а також використання земель способами, які завдають шкоди здоров`ю населення) в строки, встановлені приписами органів, що здійснюють державний контроль за використанням та охороною земель; в) конфіскації земельної ділянки; г) примусового відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності; ґ) примусового звернення стягнень на земельну ділянку по зобов`язаннях власника цієї земельної ділянки; ґ-1) примусового звернення стягнень на право емфітевзису, суперфіцію за зобов`язаннями особи, яка використовує земельну ділянку на такому праві.

З аналізу положень статей 141, 143 Земельного кодексу України убачається, що правові підстави примусового припинення прав на земельну ділянку саме у судовому порядку є виключними та розширеному тлумаченню не підлягають (така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 01.12.2020 у справі №921/99/18, від 04.05.2018 у справі №922/3334/16, від 16.01.2019 у справі №926/1150/17 та від 20.02.2020 у справі №909/108/19).

Обгрунтовуючи заявлену до відповідача позовну вимогу про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської (на теперішній час - Лісовогринівецької) сільської ради, позивач у позові та представник позивача у судовому засіданні посилається на систематичну несплату відповідачем земельного податку.

Однак, з огляду на положення ст. ст. 141, 143 Земельного кодексу України та вищенаведені правові висновки Верховного Суду, систематична несплата земельного податку не входить до переліку підстав припинення права постійного користування у судовому порядку.

Крім того, судом звертається увага, що позивачем не надано й доказів, які би підтверджували несплату відповідачем земельного податку та період такої несплати (зокрема, податкових повідомлень-рішень, результатів перевірки контролюючими органами тощо, якими був би зафіксований факт несплати відповідачем земельного податку), а наданий позивачем у підтвердження своїх доводів лист від 27.10.2022 Головного управління ДПС у Хмельницькій області містить лише відомості про статус відповідача як платника податків 3 групи єдиного податку за ставкою 5%, відсутність податкових декларацій з плати за землю та відсутність інформації щодо сплати земельного податку.

Судом критично оцінюються посилання позивача як на підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою на те, що відповідач не приступив до обробітку земельної ділянки та не виніс межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), оскільки законодавством таких підстав для припинення відповідного права не передбачено.

Крім того, з приводу доводів позивача про невинесення меж земельної ділянки відповідача в натурі (на місцевості) суд звертається до положень ст. ст. 19, 22 Земельного кодексу України (у редакції, чинній на момент надання земельної ділянки у постійне користування ОСОБА_2 ), відповідно до яких надання земельних ділянок здійснюється за проектами відведення цих ділянок. Розробку проектів відведення земельних ділянок, перенесення їх меж у натуру (на місцевість) і виготовлення документів, що посвідчують право користування землею, здійснюють державні та інші землевпорядні організації. Право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і одержання документа, що посвідчує це право.

Таким чином, наявність виданого органом місцевого самоврядування державного акта свідчить про відведення на момент його видання земельної ділянки в натурі, встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості).

Одночасно щодо позиції відповідача про можливість застосування до спірних правовідносин положень ст. 144 Земельного кодексу України в чинній редакції, судом враховується, що цими положеннями визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства.

Так, у разі виявлення порушення земельного законодавства державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища складає протокол про адміністративне правопорушення, накладає на особу, яка допустила правопорушення, адміністративне стягнення та видає цій особі припис про його усунення у 30-денний строк.

У разі якщо особа, яка допустила порушення земельного законодавства, не виконала протягом зазначеного строку припис державного інспектора щодо припинення правопорушення, державний інспектор з контролю за використанням та охороною земель чи державний інспектор з охорони навколишнього природного середовища накладає на таку особу адміністративне стягнення відповідно до закону та повторно видає припис про припинення правопорушення та усунення його наслідків у 30-денний строк (ч. 1 ст. 144 Земельного кодексу України).

У разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства у 30-денний строк орган державного контролю за використанням та охороною земель або орган державного контролю за охороною навколишнього природного середовища звертається до суду з позовом про: розірвання договору оренди, емфітевзису, суперфіцію земельної ділянки або договору про встановлення земельного сервітуту; припинення права постійного користування земельною ділянкою (ч. 2 ст. 144 Земельного кодексу України).

Таким чином, положеннями статті 144 Земельного кодексу України визначено порядок припинення права користування земельними ділянками, що використовуються з порушенням земельного законодавства, який передбачає три стадії процедури припинення права користування земельними ділянками, які випливають одна з одної та є нерозривно пов`язаними, оскільки звернення до суду із позовом про припинення права постійного користування земельною ділянкою здійснюється у 30-денний строк у разі неусунення наслідків порушення земельного законодавства за результатами накладення адміністративного стягнення державним інспектором.

Враховуючи наведене, а також вказані позивачем підстави для припинення права постійного користування земельною ділянкою, суд зазначає, що застосування порядку припинення права користування земельними ділянками, передбаченого статті 144 Земельного кодексу України, до спірних правовідносин є помилковим, оскільки систематична несплата земельного податку не є порушенням земельного законодавства та не фіксується державним інспектором сільського господарства чи державним інспектором з охорони довкілля.

Беручи до уваги те, що така зазначена позивачем підстава для припинення відповідачу права користування земельною ділянкою як систематична несплата земельного податку не відноситься до підстав припинення права користування у судовому порядку, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог про припинення права постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської (на даний час - Лісовогринівецької) сільської ради, згідно Державного акту на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_2 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79.

Оскільки підстави припинення відповідачу права постійного користування земельною ділянкою, наведені позивачем, не знайшли свого підтвердження, суд доходить про відсутність підстав і для скасування державного акта на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_2 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79. Інших підстав для скасування цього акта позивачем не зазначено та не доведено.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з ч. 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили.

Судом враховується, що у рішенні Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України" №4241/03 від 28.10.2010 Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Також у рішенні від 18.07.2006 у справі "Проніна проти України" Суд вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

Відтак, виходячи з предмету позовних вимог, положень законодавства, що регламентують спірні правовідносини, встановлених обставин на підставі поданих сторонами доказів, суд дійшов висновку про необґрунтованість позовних вимог та відмову у їх задоволенні.

З приводу усної заяви відповідача про застосування до позовних вимог наслідків спливу строку позовної давності судом враховується, що відповідно до ст. 256 ЦК України особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу (стаття) лише в межах певного строку - позовної давності.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки і застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (ст. ст. 257, 267 ЦК України).

Перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом строку позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення. Близька за змістом правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13.05.2014 у справі №3-14г14, у постановах Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц, від 31.10.2018 у справі №367/6105/16-ц, від 07.11.2018 у справі №575/476/16-ц, від 26.11.2019 у справі №904/841/18, від 20.01.2020 у справі №924/774/18, від 07.04.2021 у справі №911/2669/19, від 13.10.2021 у справі № 914/687/20.

З огляду на те, що суд дійшов висновку про недоведення позивачем факту порушення його прав відповідачем та, як наслідок, про відмову у позові з підстав його необґрунтованості, заявлена відповідачем позовна давність не підлягає застосуванню.

Витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви у зв`язку з відмовою у задоволенні позову відповідно до ст. 129 ГПК України покладаються на позивача.

Керуючись ст. ст. 2, 4, 74, 86, 129, 233, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, суд

В И Р І Ш И В:

У позові Лісовогринівецької сільської ради Хмельницького району Хмельницької області, с. Лісові Гринівці Хмельницького району Хмельницької області до фермерського господарства "Україна", с. Ходаківці Хмельницького району Хмельницької області про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акта на право постійного користування землею відмовити.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду (ч. ч. 1, 2 ст. 241 ГПК України).

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (ч. 1 ст. 256 ГПК України).

Апеляційна скарга подається в порядку, передбаченому ст. 257 ГПК України.

Повне рішення складено 06.03.2023.

Суддя В.В. Виноградова

1 - до справи,

2 - позивачу (31340, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Лісові Гринівці, вул. Центральна, 4; lisovi_rada@ukr.net),

3 - відповідачу (31320, Хмельницька область, Хмельницький район, с. Ходаківці; olena.pavliuk@gmail.com, 2629820171@mail.gov.ua).