Ухвала

від 23.08.2023 по справі 924/940/22

КАСАЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВЕРХОВНОГО СУДУ

УХВАЛА

23 серпня 2023 року

м. Київ

cправа № 924/940/22

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:

Зуєва В.А. - головуючого, Берднік І.С., Міщенка І.С.

за участю секретаря судового засідання - Дерлі І.І.,

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився,

відповідача - Ярош В.Ю. (адвокат)

розглянувши у відкритому судовому засіданні касаційну скаргу Лісовогринівецької сільської ради

на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 (у складі колегії суддів: Мельник О.В. (головуючий), Петухов М.Г., Олексюк Г.Є.)

та рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 (суддя Виноградова В.В.)

за позовом Лісовогринівецької сільської ради

до Фермерського господарства "Україна"

про припинення права постійного користування земельною ділянкою та скасування державного акта на право постійного користування землею,

В С Т А Н О В И В:

Лісовогринівецька сільська рада (далі - Позивач, Сільрада) звернулася до Господарського суду Хмельницької області з позовом до Фермерського господарства "Україна" (далі - Відповідач, ФГ "Україна") в якому просить:

- припинити право постійного користування земельною ділянкою площею 59,17 га, яка розташована на території Печеськівської (на даний час - Лісовогринівецької) сільської ради, згідно Державного акту на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_1 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79;

- скасувати державний акт на право постійного користування землею, що видавався громадянину України ОСОБА_1 , серії ХМ №б/н від 15.04.1999, та який було зареєстровано в книзі записів державних актів на право користування землею за №79.

Позовна заява мотивована тим, що ФГ "Україна" систематично не вносить земельний податок, не приступило до обробітку та користування землею і не винесло в натурі на місцевості межі земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023, залишеним без змін постановою Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі №924/940/22, у задоволенні позову відмовлено.

Місцевий господарський суд, з яким погодилась апеляційна інстанція, виходив з того, що підстави припинення права постійного користування земельною ділянкою, які наведені Позивачем, не знайшли свого підтвердження.

За висновками судів систематична несплата земельного податку не входить до переліку підстав припинення права постійного користування у судовому порядку. При цьому Позивачем не надано й доказів, які б підтверджували несплату Відповідачем земельного податку та період такої несплати.

Щодо посилання Позивача як на підставу для припинення права постійного користування земельною ділянкою на те, що Відповідач не приступив до обробітку земельної ділянки та не виніс межі земельної ділянки в натурі (на місцевості), суди зазначили, що законодавством таких підстав для припинення відповідного права не передбачено.

Суди також зауважили, що наявність виданого органом місцевого самоврядування державного акта свідчить про відведення на момент його видання земельної ділянки в натурі, встановлення відповідними землевпорядними органами меж цієї ділянки в натурі (на місцевості).

У касаційній скарзі Сільрада просить змінити судові рішення попередніх інстанцій, а саме:

- виключити з мотивувальної частини рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 у справі №924/940/22 висновки про те, що "надання ОСОБА_1 земельної ділянки у постійне користування для створення фермерського господарства з відповідним Державним актом на право постійного користування землею і створення ним такого фермерського господарства свідчить про перехід до фермерського господарства права постійного користування відповідною земельною ділянкою та збереження цього права за фермерським господарством і після смерті засновника";

- виключити з мотивувальної частини постанови Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 у справі №924/940/22 висновки про те, що "надання ОСОБА_1 , земельної ділянки у постійне користування згідно державного акту від 15.04.1999 та відповідно створення ним фермерського господарства свідчить про перехід до такого фермерського господарства права постійного користування відповідною земельною ділянкою та збереження цього права за фермерським господарством, навіть після смерті засновника та прийняття спадщини його донькою ОСОБА_2 ", а також висновки про виникнення у ФГ "Україна" права постійного користування спірною земельною ділянкою на підставі рішень Хмельницької районної ради народних депутатів №3 від 15.04.1998 та №32 від 24.03.1999.

Вимоги скарги обґрунтовані неврахуванням судами попередніх інстанцій при прийнятті оскаржуваних рішень висновків, викладених у постанові Верховного Суду від 19.08.2020 у справі №904/284/19 (можливість реалізації громадянином права на створення фермерського господарства безпосередньо пов`язана з попереднім наданням (передачею) такій фізичній особі земельних ділянок для ведення фермерського господарства, що є обов`язковою умовою для державної реєстрації фермерського господарства) та постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18 (одержання громадянином - засновником правовстановлюючого документа на право власності чи користування земельною ділянкою для ведення СФГ є необхідною передумовою державної реєстрації та набуття СФГ правосуб`єктності як юридичної особи).

ФГ "Україна" у відзиві на касаційну скаргу просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін.

23.08.2023 на електронну адресу Верховного Суду від Сільради надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, яке обґрунтоване перебуванням його представника у відпустці та неможливістю прибути до суду 23.08.2023.

Клопотання підписане кваліфікованим електронним підписом (далі - КЕП). Підпис КЕП перевірено і підтверджено протоколами створення та перевірки кваліфікованого та удосконаленого електронного підпису від 23.08.2023.

Розглянувши вищезазначене клопотання судова колегія дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення, оскільки явка представників учасників справи обов`язковою не визнавалась, а матеріали справи є достатніми для перевірки правильності застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права, до того ж позиція Сільради викладена у його касаційній скарзі.

Заслухавши суддю-доповідача, присутнього у судовому засіданні представника Відповідача, дослідивши наведені у касаційній скарзі та відзиві на неї доводи, а також матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку, що обставини, які стали підставою для відкриття касаційного провадження не підтвердилися, а тому касаційне провадження за вищезазначеною касаційною скаргою підлягає закриттю з огляду на таке.

Переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права (частина перша статті 300 Господарського процесуального кодексу України).

Згідно з частиною другою статті 287 Господарського процесуального кодексу України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно в таких випадках:

1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;

2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;

3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;

4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами 1, 3 статті 310 цього Кодексу.

Таким чином, за змістом пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарження судових рішень з підстави, зазначеної у пункті 1 частини другої цієї статті, можливе за наявності таких складових: неоднакове застосування одних і тих самих норм матеріального права апеляційним судом у справі, в якій подано касаційну скаргу, та у постанові Верховного Суду, яка містить висновок щодо застосування цієї ж норми права у подібних правовідносинах; спірні питання виникли у подібних правовідносинах.

При цьому, згідно з пунктом 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції є запорукою дотримання принципу правової визначеності.

Під судовими рішеннями в подібних правовідносинах слід розуміти такі рішення, де є схожі предмет спору, підстави позову, зміст позовних вимог та встановлені фактичні обставини, а також має місце однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин. Такий правовий висновок викладено у пункті 60 постанови Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №696/1693/15-ц.

У постанові від 12.10.2021 у справі №233/2021/19 Велика Палата Верховного Суду конкретизувала визначення подібності правовідносин, згідно з яким на предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях, після чого застосувати змістовий критерій порівняння (оцінювання спірних правовідносин за характером урегульованих нормами права та договорами прав і обов`язків сторін спору), а за необхідності - також суб`єктний і об`єктний критерії, які матимуть значення у випадках, якщо для застосування норми права, яка поширюється на спірні правовідносини, необхідним є специфічний суб`єктний склад цих правовідносин або їх специфічний об`єкт.

Як зазначила Велика Палата Верховного Суду у постанові від 22.03.2023 у справі №154/3029/14-ц правові висновки Верховного Суду не мають універсального характеру для всіх без винятку справ.

З огляду на різноманітність суспільних правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, з урахуванням фактичних обставин, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності та необхідності застосування правових висновків суду касаційної інстанції в кожній конкретній справі.

Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово наголошувала, що для цілей застосування приписів процесуальних законів щодо подібності правовідносин важливо встановити критерії її визначення. Слово "подібний" в українській мові має такі значення: такий, який має спільні риси з ким-, чим-небудь, схожий на когось, щось; такий самий; такий, як той (про якого йде мова). Тому термін "подібні правовідносини" може означати як правовідносини, що мають лише певні спільні риси з іншими, так і правовідносини, що є тотожними з ними, тобто такими самими, як інші.

При цьому у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов`язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і в разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб`єктний склад спірних правовідносин (види суб`єктів, які є сторонами спору) й об`єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.

Таким чином, подібність правовідносин означає, зокрема, схожість суб`єктного складу учасників відносин, об`єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин).

Разом з тим, зміст правовідносин з метою з`ясування їх подібності в різних рішеннях суду (судів) визначається обставинами кожної конкретної справи.

Проаналізувавши наведені скаржником підстави касаційного оскарження відповідно до пункту 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, судова колегія виходить з такого.

У справах №904/284/19 та №922/989/18 позивачі оскаржували рішення органу місцевого самоврядування щодо припинення права постійного користування землею, а тому судами застосовувалися відповідні норми матеріального права та досліджувалися обставини правомірності або навпаки підстав припинення прав на землю.

Із аналізу постанов суду касаційної інстанції у вищезазначених справах вбачається, що створенню фермерського господарства передує, по-перше, бажання й ініціатива громадянина здійснювати підприємницьку діяльність на власний ризик саме у такій формі та, по-друге, вирішення питання про отримання земельної ділянки для ведення фермерського господарства у власність та/або користування, що є необхідною умовою реалізації ним права на створення такого фермерського господарства, а також державної реєстрації останнього як юридичної особи. Створення фермерського господарства громадянином України передбачає визначену законом послідовність дій, а земельні ділянки надаються саме для створення фермерського господарства, а не для іншої цілі.

При цьому у справі №904/284/19 суд касаційної інстанції дійшов висновку, що з моменту державної реєстрації селянського (фермерського) господарства та набуття ним прав юридичної особи таке господарство на основі норм права набуває як правомочності володіння і користування, так і юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки. У відносинах, а також спорах з іншими суб`єктами, голова фермерського господарства, якому була передана у власність, постійне користування чи оренду земельна ділянка, виступає не як самостійна фізична особа, власник, користувач чи орендар земельної ділянки, а як представник (голова, керівник) фермерського господарства. У таких правовідносинах їх суб`єктом є не фізична особа - голова чи керівник фермерського господарства, а фермерське господарство як юридична особа.

В свою чергу, у справі №922/989/18 вирішувалось питання про визначення особи, якій належить право постійного користування земельною ділянкою для ведення фермерського господарства, про що видано Державний акт про право постійного користування земельною ділянкою на ім`я фізичної особи як засновника фермерського господарства.

Велика Палата Верховного Суду відповідаючи на вищезазначене питання дійшла висновку, що з моменту створення селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) виникають відповідні правомочності та юридичні обов`язки щодо використання земельної ділянки цим господарством. Такі правомочності набувають сталого юридичного зв`язку саме з фермерським господарством, стають частиною його майна.

У справі, яка переглядається судами попередніх інстанцій було встановлено обставини надання ОСОБА_1 у постійне користування спірної земельної ділянки саме для створення фермерського господарства і будь-якого іншого фермерського господарства ніж ФГ "Україна", ним створено не було.

При цьому будь-яких обставин, які б давали підстави вважати, що спірна земельна ділянка не пов`язана зі створенням фермерського господарства, судами попередніх інстанцій не встановлено та матеріали справи таких доказів не містять.

Отже висновки, викладені в оскаржуваних судових рішення попередніх інстанцій у справі, що розглядається, не тільки не суперечать висновкам суду касаційної інстанції на які посилається скаржник, а повністю узгоджуються з ними.

За наведених обставин, судова колегія дійшла висновку, що посилання скаржника про те, що суди попередніх інстанцій в оскаржуваних судових рішеннях застосували норми права без урахування висновків щодо їх застосування у подібних правовідносинах, викладених у перелічених у касаційній скарзі постановах суду касаційної інстанції, не знайшли свого підтвердження.

При цьому зміст касаційної скарги свідчить, що заявник фактично погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про відсутність підстав для задоволення позову, однак просить виключити з резолютивних частин судових рішень висновки щодо переходу до фермерського господарства права постійного користування відповідною земельною ділянкою та збереження цього права за фермерським господарством і після смерті засновника.

Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23.06.2020 у справі №922/989/18 з аналізу положень статей 1, 5, 7, 8 Закону України "Про фермерське господарство" зробила висновок, що фермерське господарство з дати реєстрації набуває статусу юридичної особи та з цього часу обов`язки землекористувача здійснює фермерське господарство, а не громадянин, якому надавалася відповідна земельна ділянка для ведення фермерського господарства.

Практика застосування норм права щодо переходу обов`язків землекористувача земельних ділянок до фермерського господарства з дня його державної реєстрації є сталою та підтримується Великою Палатою Верховного Суду у постановах від 13.03.2018 у справі №348/992/16-ц, від 20.06.2018 у справі №317/2520/15-ц, від 22.08.2018 у справі №606/2032/16-ц, від 31.10.2018 у справі №677/1865/16-ц, від 21.11.2018 у справі №272/1652/14-ц, від 12.12.2018 у справі №704/29/17-ц, 16.01.2019 у справі №695/1275/17 та у справі №483/1863/17, від 27.03.2019 у справі №574/381/17-ц, від 03.04.2019 у справі №628/776/18.

При цьому Суд враховує, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду, у разі смерті громадянина - засновника селянського (фермерського) господарства (фермерського господарства) право постійного користування земельною ділянкою, наданою для ведення фермерського господарства його засновнику, не припиняється зі смертю цієї особи, а зберігається за фермерським господарством до якого воно перейшло після створення фермерського господарства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.06.2020 у справі №922/989/18).

Верховний Суд зазначає, що наведені у касаційній скарзі доводи фактично зводяться до незгоди з висновками місцевого і апеляційного судів стосовно оцінки фактичних обставин у цій справі та спрямовані на доведення необхідності їх переоцінки, що відповідно до норм статті 300 Господарського процесуального кодексу України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.

Відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України, суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини другої статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.

Зважаючи на те, що наведена скаржником підстава касаційного оскарження після відкриття касаційного провадження не отримала підтвердження, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини першої статті 296 Господарського процесуального кодексу України дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження у справі №924/940/22 за касаційною скаргою Сільради, відкрите з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.

У зв`язку з тим, що Верховний Суд дійшов висновку про закриття касаційного провадження відповідно до приписів статті 296 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір за розгляд касаційної скарги покладається на скаржника та поверненню відповідно до пункту 5 частини першої статті 7 Закону України "Про судовий збір" не підлягає.

Керуючись статтями 234, 235, 296, 300 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд

У Х В А Л И В:

Касаційне провадження за касаційною скаргою Лісовогринівецької сільської ради на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 16.05.2023 та рішення Господарського суду Хмельницької області від 23.02.2023 у справі №924/940/22 закрити.

Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає

Головуючий В. Зуєв Судді І. Берднік І. Міщенко