Рішення

від 13.02.2023 по справі 570/5054/21

РІВНЕНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД РІВНЕНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

справа № 570/5054/21

провадження № 2/570/95/2023

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

13 лютого 2023 року

Рівненський районний суд Рівненської області

в особі судді Кушнір Н.В.,

з участю позивача ОСОБА_1 ,

її представника адвоката Курганської О.В.,

представника відповідача адвоката Собчука М.В.,

представника відповідача Ноцика А.І. ,

секретаря судового засідання Новоселецької М.В.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в приміщенні Рівненського районного суду Рівненської області (м.Рівне, вул.С.Петлюри 10) дистанційно у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів за допомогою системи EasyCon цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Фермерського господарства "МАУН", Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно,

в с т а н о в и в:

покликаючись на відмову нотаріуса видати свідоцтво про право на спадщину після смерті її батька, оскільки його частка у Фермерському господарстві "МАУН" не зареєстрована, позивач у поданій 01 листопада 2021 року позовній заяві просить визнати за нею в порядку спадкування за законом після смерті її батька право на майнові права члена Фермерського господарства "МАУН" в обсязі, визначеному статутом господарства, у розмірі 5 % складеного капіталу.

Відповідно до відзиву представник відповідача позов не визнає.

Стверджує, що фермерське господарство «МАУН» створене і діє у відповідності до Закону України «Про фермерське господарство», Земельного кодексу України, Цивільного кодексу України, інших законодавчих актів України, а також статуту в редакції від 29 жовтня 2007 року.

Ст.114 Господарського кодексу України визначено, що фермерське господарство є формою підприємництва громадян з метою виробництва, переробки та реалізації товарної сільськогосподарської продукції. Членами фермерського господарства не можуть бути особи, які працюють у ньому за трудовим договором (контрактом, угодою). Відносини, пов?язані із створенням та діяльністю фермерських господарств, регулюються цим Кодексом, а також законом про фермерське господарство, іншими законами. Варто зазначити, що фермерське господарство віднесене в ГК до глави 11 (Приватні підприємства. Інші види підприємств). За приписами ст.113 ГК приватним підприємством визнається підприємство, що діє на основі приватної власності одного або кількох громадян, іноземців, осіб без громадянства та його (іх) праці чи з використанням найманої праці. Порядок організації та діяльності приватних підприємств визначається цим Кодексом та іншими законами.

Ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» дане визначення поняття фермерського господарства, а саме фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, здійснювати її переробку та реалізацію з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм у власність та/або користування, у тому числі в оренду, для ведення фермерського господарства, товарного сільськогосподарського виробництва, особистого селянського господарства, відповідно до закону. Фермерське господарство може бути створене одним громадянином України або кількома громадянами України, які є родичами або членами сім?ї, відповідно до закону. Фермерське господарство підлягає державній реєстрації як юридична особа або фізична особа - підприємець. Фермерське господарство діє на основі установчого документа (для юридичної особи - статуту, для господарства без статусу юридичної особи - договору (декларації) про створення фермерського господарства). В установчому документі зазначаються найменування господарства, його місцезнаходження, адреса, предмет і мета діяльності, порядок формування майна (складеного капіталу), органи управління, порядок прийняття ними рішень, порядок вступу до господарства та виходу з нього та інші положення, що не суперечать законодавству України. За результатами аналізу ст.113 і 114 ГК, а також ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» вбачається, що підприємницька діяльність членів фермерського господарства - це безпосередня, самостійна, систематична, на власний ризик діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.

Так п.1.5. статуту Господарства визначено: Діяльність Господарства базується на особистій трудовій участі членів Господарства та осіб з якими Господарством укладено трудовий договір, договори оренди їх майнових іземельних паїв згідно з чинним законодавством України. 1.6. Члени Господарства не можуть працювати у ньому за трудовим договором (контрактом)».

Ст.19 Закону України «Про фермерське господарство» визначено, що до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу.

Положення ст.19 згаданого вище Закону кореспондуються з положеннями п.4.3. статуту, де сказано: «Майно Господарства, включаючи будівлі, споруди, обладнання, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, земельні ділянки та інше майно, набуте Господарством у власність на підставах, не заборонених законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, є складеним капіталом Господарства». За приписами п.4.5. статуту Господарства, джерелами формування коштів і майна Господарства є: Гроші, матеріальні внески і майнові паї членів Господарства, отримані при виході із сільськогосподарських підприємств у встановленому законодавством порядку; Прибуток, отриманий від реалізації продукції, а також від інших видів господарської діяльності Господарства; Прибуток від цінних паперів; Кредити банків та інших кредиторів; Доброчинні внески і пожертвування українських та іноземних юридичних і фізичних осіб; ??Придбане майно в інших юридичних та фізичних осіб; ??Інші джерела, не заборонені чинним законодавством.

П.4.4. статуту Господарства визначено, що частка члена Господарства у його складеному капіталі, набутому після реєстрації даного статуту, складає певний відсоток, зокрема у ОСОБА_3 - 5%. Отже, з аналізу пункту 4.4. статуту слідує, що член Господарства набуває частку у складеному капіталі останнього, який (складений капітал) набувається вже після реєстрації статуту Господарства. Варто зазначити, що ОСОБА_3 набув членства в Господарстві з дати реєстрації його статуту (29.10.2007 р.) і з цієї дати жодного дня не приймав особистої безпосередньої трудової участі в діяльності Господарства, а також ОСОБА_3 не надано доказів внесення ним до складеного капіталу Господарства будь якого майна, чи то майнових прав.

Враховуючи зазначене вище слід вказати на те, що член Господарства - ОСОБА_3 , якому в майні Господарства визначена частка в розмірі 5% складеного капіталу, особистої, безпосередньої трудової участі в діяльності Господарства не приймав і, відповідно, тим самим не брав участі у формуванні складеного капіталу (майна) Господарства.

Крім того, подав заяву про застосування строків позовної давності, оскільки позивач повинен довести той факт, що не міг довідатися про порушення свого цивільного права раніше, необхідність чого випливає із загального правила, встановленого ст.60 ЦІК України, про обов?язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Так, позивач у своєму позові зазначає той факт, що свідоцтво про право на спадщину було видано 11.12.2010 р., а звернулася вона до нотаріуса лише через 11 років, про що свідчить наданий лист Ne 983/02-14 від 29.10.2021 р. Отже, строк позовної давності щодо визнання права власності на спадкове майно закінчився 11 грудня 2013 року.

В суді позивач, допитаний в якості свідка, стверджує, що при створенні фермерського господарства засновників було 5-6 осіб, зокрема, ОСОБА_4 , його на той час дружина ОСОБА_5 - рідна сестра її батька, батько та вона. Засновники по різному приймали участь у діяльності цього товариства, вона, зокрема, фінансово, надсилаючи кошти із-за кордону, де на той час проживала та працювала, внесла у ФГ приблизно 5 тис. євро. Ні вона, ні батько дійсно фізично не працювали у ФГ, але допомагали фінансово. Ініціатором їх включення був саме ОСОБА_4 , страхуючи їх фінансовий вклад.

Після смерті батька вона оформила своє право власності на частину спадкового майна - квартиру. Будучи впевненою, що є засновником, не наполягала на виділі своєї частки, при цьому ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ще перебували в шлюбі, були у нормальних стосунках, спорів між ними як і між засновниками, так і між членами сім"ї не виникало. Лише після смерті батька їй стало відомо про їх виключення із засновників і такі дії ОСОБА_7 вона оскаржувала.

Її представник адвокат Олена Курганська, підтримуючи вимоги та аргументацію свого довірителя, вважає, що право позивача як спадкоємця майна батька - його частку у складеному капіталі Фермерського господарства «МАУН» підлягає захисту в судовому порядку шляхом визнання права на цю частку.

Спадкоємцем одного із засновників є позивач, яка своєчасно звернулася із заявою до державної нотаріальної контори, де заведено спадкову справу № 296/2010, що стверджується листом Паламарчук Оксани Миколаївни - державного нотаріуса Баранівської державної нотаріальної контори від 15.09.2021 p. No791/01-16.

Однак, отримати свідоцтво про право на частку батька в майні ФГ «МАУН» позивач не може, так як засновник господарства ОСОБА_8 не зареєстрував часток членів господарства.

Крім того, він вже неодноразово намагається виключити як батька, так і позивача із членів фермерського господарства і такі його незаконні дії були скасовані. Зокрема, 14.02.2020 р. рішенням загальних зборів ФГ «МАУН» позивача та її батька і ОСОБА_9 , незаконно, на підставі одноосібного рішення засновника господарства ОСОБА_7 виключено зі складу членів фермерського господарства, а до складу фермерського господарства включено інших осіб: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , які ніколи фермерським господарством не займалися, і не мали на меті ним займатися.

Вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений, оскільки право за спадкоємцем зареєстроване у статуті і там закріплене, строк отримання свідоцтва не обмежене будь-яким терміном, при цьому, якби частка спадкодавця була зареєстрована, то нотаріус без проблем видав би відповідне свідоцтво і спор був би відсутній.

Представник відповідача Фермерського господарства «МАУН» адвокат Микола Собчук вважає, що оскільки ОСОБА_3 не надано доказів його особистої безпосередньої участі у формуванні складеного капіталу (майна), тому відсутній і об?єкт спадкування.

Крім того, постанова нотаріуса винесена із запізненням, тому позивач додатково пропустила строк позовної давності, що є самостійною підставою для відмови в позові.

Представник відповідача Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області Андрій Ноцик заперечує проти участі відповідача у розгляді справи, оскільки відсутні докази, що будь-яке майно іншого відповідача зареєстроване на території громади. Засновники мають вирішувати свої спори у позасудовому порядку, що у даному випадку відсутнє.

Суд, заслухавши їх пояснення, показання свідків, визначивши юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, дослідивши подані письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов таких висновків.

Вимоги ст.264 ЦПК України зобов`язують суд під час ухвалення рішення вирішити, чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги і заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин. Звертаючись до суду, позивач за власним розсудом обирає спосіб захисту і, діючи на засадах змагальності, повинен переконливими, належними та припустимими доказами довести правову та фактичну підставу заявлених ним вимог. Розглядаючи справу, суд забезпечив сторонам рівні можливості щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Сторони скористалися правовою допомогою.

Судом встановлені такі обставини.

Так, 28.12.1992 р. зареєстровано фермерське господарство «МАУН», ідентифікаційний код юридичної особи 210884231, місцезнаходження: с.Колоденка Рівненського району Рівненської області, статут якого викладений в новій редакції та зареєстрований 29.10.2007 р., номер запису 16021200000002222, що стверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії A01, N° 197386 та витягом із Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. Відомості про розмір складеного капіталу, членів господарства та розміри їх частко у складеному капіталі у реєстрі відсутні.

Відповідно до п.п.1.4 та 4.4. членами господарства із визначеними розмірами часток у складеному капіталі господарства є: голова господарства ОСОБА_8 - 50%, ОСОБА_9 - 35%, ОСОБА_14 - 5%, ОСОБА_1 - 5%, ОСОБА_3 -5%. Член господарства має право на отримання належної йому частки при ліквідації господарства або у разі припинення членства у господарстві.

ІНФОРМАЦІЯ_1 батько позивача ОСОБА_3 помер, що стверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_1 .

Спадкоємцем його майна є позивач, яка своєчасно звернулася із заявою державної нотаріальної контори, де заведено спадкову справу № 296/2010, що стверджується листом Паламарчук Оксани Миколаївни - державного нотаріуса Баранівської державної нотаріальної контори від 15.09.2021 p. No791/01-16.

11.12.2010 позивачу видано Свідоцтво про право на спадщину р. No5245 - квартири, належної батьку.

14.02.2020 р. рішенням загальних зборів ФГ «МАУН» позивача та її батька і ОСОБА_9 , виключено зі складу членів фермерського господарства, а до складу фермерського господарства включено інших осіб: ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ОСОБА_12 , ОСОБА_13

18.02.2020 р. державним реєстратором Копитківської сільської ради Здолбунівського району Дацюк Вікторією Анатоліївною проведено державну реєстрацію змін до установчих документів фермерського господарства за No 16021050002002222, яка скасована як незаконна Наказом Міністерства юстиції України від 09.09.2020 р. Ne2341/7.

Повторно, 30.07.2021 р. державним реєстратором Рівненської районної державної адміністрації Свінцицькою О.М. проведено державну реєстрацію змін до Статуту Фермерського господарства «МАУН» №1006021070004002222, яким позивача, її батька та ОСОБА_9 знову ж виключили із членів господарства, яка була скасована Наказом Міністерства юстиції України від 01.10.2021 р. №3497/5.

Позивачу повідомлено, що видати Свідоцтво про право на спадщину - на частку батька у Фермерському господарстві «МАУН» нотаріус не може, так як ця частка не зареєстрована, що стверджується листом Державного нотаріуса Паламарчук О.М. Баранівської державної нотаріальної контори від 29.10.2021 р. М983/02-14.

06.12.2022 Державним нотаріусом Баранівської державної нотаріальної контори Паламарчук О.М. винесена постанова про відмову у вчиненні нотаріальної дії, якою ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на частку у складеном у капіталі фермерського господарства "МАУН" /код ЄДРПОУ 21084231/, місце знаходження: 35306, Україна, Рівненська область, Рівненський район, с.Колоденка, яка належала померлому ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 у зв"язку з відсутністю документів на вказане спадкове майно.

Свідок ОСОБА_4 по суті спору стверджує, що з 1992 року був єдиним засновником відповідача. У 1993 році засновниками стали додатково його старша донька ОСОБА_16 і її чоловік ОСОБА_17 . У 1995 - 1996 роках членом ФГ була його менша донька ОСОБА_18 . У 1996 році він одружився з ОСОБА_19 і тоді ОСОБА_20 з ОСОБА_21 перестали працювати у господарстві. Весь статутний капітал включав в себе його внески, заробіток доньки та зятя, і до сьогодні статутний капітал не змінився. У 2007 році за вимогами закону написали новий статут, при цьому засновниками були вказані його рідна сестра ОСОБА_22 , дружина ОСОБА_23 , її брат ОСОБА_24 , його сестра ОСОБА_25 , при цьому ні ОСОБА_24 , ні позивач ніколи навіть не були на території господарства, жодної копійки у господарство не вкладали.

До спірних правовідносин підлягають застосуванню такі норми права.

Відповідно до ст.1 Закону України «Про фермерське господарство» фермерське господарство - є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих ім для ведення фермерського господарства, відповідно до закону. Ст.5 цього ж закону передбачає, що право на створення фермерського господарства має кожний дієздатний громадянин України, який досяг 18-річного віку та виявив бажання створити фермерське господарство. Відповідно до ст.19 до складу майна фермерського господарства (складеного капіталу) можуть входити: будівлі, споруди, облаштування, матеріальні цінності, цінні папери, продукція, вироблена господарством в результаті господарської діяльності, одержані доходи, інше майно, набуте на підставах, що не заборонені законом, право користування землею, водою та іншими природними ресурсами, будівлями, спорудами, обладнанням, а також інші майнові права (в тому числі на інтелектуальну власність), грошові кошти, які передаються членами фермерського господарства до його складеного капіталу. Згідно із ч.1 ст.20 зазначеного Закону майно фермерського господарства належить йому на праві власності. Член фермерського господарства має право на отримання частки майна фермерського господарства при його ліквідації або у разі припинення членства у фермерському господарстві. Розмір частки та порядок і отримання визначаються статутом фермерського господарства. Згідно з ст.23 Закону України «Про фермерське господарство» успадкування фермерського господарства (цілісного майнового комплексу або його частини) здійснюється відповідно до закону. Ст.32 Закону держава гарантує дотримання і захист майнових та інших прав і законних інтересів фермерського господарства. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування здійснюють контроль за діяльністю фермерського господарства у випадках, передбачених законом. Незаконне втручання в господарську діяльність фермерського господарства органів державної влади або органів місцевого самоврядування, їх посадових осіб забороняється. Збитки, заподіяні фермерському господарству неправомірним втручанням в його діяльність, підлягають відшкодуванню відповідно до закону. У відповідності до ст.35 Закону підставами для припинення діяльності фермерського господарства є реорганізації фермерського господарства, ліквідації фермерського господарства, визнання фермерського господарства неплатоспроможним (банкрутом), або якщо не залишається жодного члена фермерського господарства або спадкоємця, який бажає продовжити діяльність господарства.

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов?язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно з ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов?язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті. Відповідно до ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки. Відповідно до ч.5 ст.1268 ЦК України незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини. Відповідно до ч.3 ст.1296 відсутність свідоцтва про право на спадщину не позбавляє спадкоємця права на спадщину.

Відповідно до гл.10 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом МЮУ 22.02.2012 р. за N6296/5, зареестрованого в МЮУ 22.02.2012 p. за № 283/20595:

«Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, право власності на яке підлягає державній реєстрації, проводиться нотаріусом після подання документів, що посвідчують право власності спадкодавця на таке майно, крім випадків, передбачених пунктом 3 глави 7 розділу І цього Порядку, та перевірки відсутності заборони або арешту цього майна (п.4.15).

Якщо до складу спадкового майна входить нерухоме майно, нотаріус отримує інформацію з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно шляхом безпосереднього доступу до нього. За відсутності у спадкоємця необхідних для видачі свідоцтва про право на спадщину документів нотаріус роз?яснює йому процедуру вирішення зазначеного питання в судовому порядку(п.4.18)

За результатами аналізу встановлених обставин справи та вищенаведених правових норм можна дійти таких висновків.

У разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку є винятковим способом захисту, що має застосовуватися, якщо існують перешкоди для оформлення у нотаріальному порядку.

Позов про визнання права власності є речово - правовим, вимоги якого звернені не до відповідача, а до суду, який має підтвердити наявність у позивача права власності на відповідне майно. У даному випадку, коли факти оспорювання чи невизнання права власності на майно з боку інших осіб відсутні, але відсутність документа, що засвідчує право власності на майно, заважає власнику володіти, користуватися, розпоряджатися своїм майном на власний розсуд, відповідач у позові про визнання права власності може бути взагалі відсутній.

Ст.41 Конституції України гарантовано, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, ніхто не може бути протиправно її позбавлений, право приватної власності є непорушним. Аналогічний висновок викладений і в ч.1 ст.321 ЦК України та ст.1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Ст.328 ЦК України передбачає, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом.

Позивач по справі наділена правом спадкування частки свого покійного батька у фермерському господарстві, оскільки є членом фермерського господарства та вона не відмовилася від участі в даному господарстві, прийняла спадщину шодо іншого майна спадкодавця.

Таким чином, з матеріалів справи вбачається, що спадщина, яка відкрилася після смерті спадкодавця, його спадкоємцем, який подав відповідну заяву, прийнята відповідно до ст.1269 ЦК України.

У суду не виникло сумніву, що спадкодавцю правомірно належало право на майнові права члена Фермерського господарства "МАУН" у розмірі 5% складеного капіталу. Оскільки його частка у Фермерському господарстві "МАУН" не зареєстрована, спадкоємець позбавлений можливості отримати свідоцтво про право на спадщину за законом на це майно в нотаріальній конторі.

Як встановлено судом і ніким не заперечується, позивач своєчасно прийняв спадщину, в установлений законом строк подавши заяву до нотаріальної контори про прийняття спадщини, отримав свідоцтва про право на спадщину за законом на частину спадкового майна. При цьому відповідно до п.4 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24 червня 1983 р. № 4 "Про практику розгляду судами України справ про спадкування" фактичне прийняття протягом зазначеного строку частини спадкового майна свідчить про прийняття спадщини в цілому.

За таких обставин суд вважає, що в наявності є порушене право позивача, за захистом якого спрямоване його звернення до суду, а тому позов підлягає до задоволення. Позивачем належними доказами доведені свої позовні вимоги. Відповідачем не надано будь-яких доказів на спростування доказів, наданих позивачем, і у суду немає підстав вважати обставини, викладені в матеріалах справи, такими, що не відповідають дійсності.

Справедливість, добросовісність та розумність відповідно до п.6 ст.3 ЦК України є одними із загальних засад цивільного законодавства. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абз.десятий п.9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп\2003).

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суді, та відмінності, які існують у держава-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00 § 23, ЄСПЛ від 18 липня 2006 року.

Щодо застосування строку позовної давності.

Відповідно до ст.256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Згідно зі ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Перебіг позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Формулювання загального правила щодо початку перебігу позовної давності пов`язане не тільки з часом безпосередньої обізнаності особи про певні обставини (факти порушення її прав), а й з об`єктивної можливістю цієї особи знати про ці обставини (зазначений висновок був сформований ще в Постанові Верховного суду від 29 жовтня 2014 року у справі №6-152цс14).

Європейський суд з прав людини наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення.

Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце в далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту з плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами №22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).

Порівняльний аналіз термінів «довідалася» та «могла довідатися», що містяться в статті 76 ЦК Української РСР, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права й саме із цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Дана правова позиція викладена в постанові Верховного суду у справі №200/19766/16-ц від 15.01.2020 року.

Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила про обов`язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року № 6-17цс17.

Між тим, для визначення початку перебігу виникнення права на позов важливими є як об`єктивні (сам факт порушення права), так і суб`єктивні (особа дізналася або повинна була дізнатися про це порушення) фактори. При цьому, правило ч.1 ст. 261 ЦК України містить презумпцію обізнаності особи про стан своїх суб`єктивних прав, відтак обов`язок доведення строку, з якого особі стало (могло стати) відомо про порушення права, покладається на позивача. Аналогічні правові позиції Верховного суду викладені у справах №6-2469цс16 від 16.11.2016 року; №6-832цс15 від 28.09.2016 року; №6-2165цс15 від 14.09.2016 року; №6-152цс14 від 29.10.2014 року; №6-1503цс16 від 21.12.2016 року; №6-3029цс16 від 08.06.2016 року.

Таким чином, відповідно норм матеріального права початок перебігу строків звернення до суду обумовлюється ознаками виникнення таких юридичних фактів:

1) обізнаністю особи про порушення свого права;

2) обізнаністю про особу, яка порушила право;

3) наявності суб`єктивної можливості дізнатися про порушення свого права;

4) отримання інформації саме про порушення права, яке належить особі, а на

загальних відомостей щодо можливого порушення.

Водночас, із самого розуміння позовної давності (строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу) випливають додаткові критерії обчислення початку перебігу строку позовної давності, які розкривають її процесуальний зміст.

Отримання особи відомостей про порушення свого права (особу, яка порушила право), наявність можливості дізнатися про порушення своїх прав повинні надавати можливість звернутися за захистом до суду з дотримання визначеної законом процесуальної форми.

Обізнаність особи має надавати можливість сформувати предмет позовних вимог, який забезпечить захист порушеного права. Тобто, сформовані особою позовні вимоги мають забезпечувати належний та ефективний спосіб захисту. Таким чином, право звернення до суду, обумовлено моментом отримання інформації про порушене право або наявністю об`єктивних обставин, котрі вказують на можливість довідатись про таке порушення, таке право кореспондує процесуальним можливостям звернення до суду, що обов`язково супроводжується виконання процесуального порядку подачі позову.

У постанові від 13.02.2018 р. Верховним Судом (справа №910/9452/17) зазначено, що в розумінні ст.256 ЦК України позовна давність є часовою межею подання особою позову, тобто звернення з вимогою про прийняття рішення про захист конкретного порушено права. Початок перебігу, тривалість та сплив позовної давності пов`язується з конкретною вимогою про захист окремого порушенного права.

Тобто, перебіг строку позовної давності обумовлено не лише наявністю у особи загальних відомостей про порушення прав, або наявністю можливості отримати загальну інформацію про таке порушення, а також можливість пред`явити до суду позовну вимогу конкретизовану підставами, якими вона обґрунтовується.

У своїй позовній заяві позивач вказала, що нею не був пропущений строк позовної заяви, адже їй стало відомо щодо порушення права спільної сумісної власності подружжя з позовної заяви про визнання її такою, що втратила право користування житловим приміщенням, 04.03.2020 року (справа №570/5834/19).

На підставі викладеного вище, суд вважає, що строк позовної давності позивачем не пропущений.

При вирішенні питання про розподіл судових витрат між сторонами суд виходить із положень ч.1 ст.141 ЦПК України, де зазначено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Представник позивача адвокат Олена Курганська повідомив про подачу ним окремої заяви щодо розподілу судових витрат в порядку винесення додаткового рішення.

З огляду на викладене, керуючись ст.263-265 ЦПК України, суд

у х в а л и в:

задоволити цивільний позов ОСОБА_1 до Фермерського господарства "МАУН", Корнинської сільської ради Рівненського району Рівненської області про визнання права власності на спадкове майно.

Визнати за ОСОБА_1 у порядку спадкування за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_2 батька ОСОБА_3 право на майнові права члена Фермерського господарства "МАУН" у розмірі 5% складеного капіталу.

Рішення може бути оскаржене до Рівненського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом 30 /тридцяти/ днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому рішення суду не вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного тексту рішення.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Позивач: ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: Фермерське господарство "МАУН", ЄДРПОУ 21084231, місцезнаходження: вул.Набережна,42, с.Колоденка Рівненського району Рівненської області.

Відповідач: Корнинська сільська рада Рівненського району, ЄДРПОУ 04387243, місцезнаходження: вул.Центральна,41 б, с.Корнин Рівненського району Рівненської області.

Повне судове рішення виготовлене 23 лютого 2023 року.

Суддя Кушнір Н.В.